Круглий стіл «Степове лісорозведення і агролісомеліорація в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення»
Дата проведення: 5 квітня 2012
Місце проведення: Представництво Світового Банку в Україні
Консервація земель, підвищення лісистості та знищення степу в контексті земельної реформи.
Бурковський О.П. «Всеукраїнська Екологічна Ліга».
Більшість сучасних екологів наголошує на тому, що дикі природні екосистеми мають займати більш ніж половину земної тверді. Наприклад, відомий британський еколог Ю. Одум вказує на те, що вони повинні покривати не менш ніж 2/3 площі суходолу7, а Римський клуб називає цифру у 80 %, за умови, що біологічна продуктивність з одиниці площі таких екосистем буде не нижче середньоглобального показника 8,9. Оскільки природа формує придатне для життя середовище, а людство знищило більше половини наземних природних екосистем, то однієї лише охорони залишків природи тепер недостатньо. Отже, масштабне відтворення дикої природи є першочерговим заходом для виходу з вкрай небезпечної екологічної ситуації.
Розпочата в Україні ще в 90-ті роки минулого століття земельна реформа на самому початковому етапі припустилася фатальної помилки. Сама ідея приватної власності на землю, як товару та капіталу, є проявом вузькості світогляду, оскільки реальний світ це складна система категорій та сфер, а зовсім не товарно-грошова система, як це здається окремим політикам та економістам. Отже, земля це перш за все життєвий простір, а перетворення життєвого простору на товар перекреслює всі інші аспекти реальної дійсності, сприяє хибному світогляду та втілюється в хибний світовий устрій в решті решт.
Ключовим питанням земельної реформи є право власності. Контроль за станом природних екосистем, родючістю грунтів та земельними відносинами найкращим чином забезпечується через державну власність на землю. Розпаювання землі серед великої кількості власників із самого початку було погано проаналізованим кроком. Очевидно, що такі визначальні стратегічні питання, як власність на землю, мають вирішуватись виключно на всенародному референдумі.
В той же час, в багатьох країнах світу приватна власність на сільськогосподарські землі широко практикується (хоча теж не без проблем). Проте, в Україні не був врахований найважливіший фактор – величезна площа орних земель, які переходять в приватну власність. Найголовнішим чинником знищення природних екосистем в Україні є орне землеробство. Україна відноситься до держав з найбільшим рівнем розораності території в світі ― орні землі займають більше половину площі держави ― майже 57 % !5 Цей показник є катастрофічним, оскільки прийнято вважати, що рівень розораності грунтів у 38,2 % є пороговим1,6,9. Навіть в європейських країнах зі значно більшою щільністю населення відсоток ріллі значно нижчий. Середній показник розораності грунтів по Євросоюзу складає 25,6 % 5. Якщо порівняти співвідношення антропогенних та природних територій, то очевидно, що площа перших охоплює більш ніж 80 % території України. Таке співвідношення прямий шлях до опустелювання.
В ті ж самі 90-ті роки рядом науковців були розроблені методики щодо консервації значної частини еродованих орних земель. Наприклад, згідно до методичних рекомендацій академіка В.Ф. Сайка11 в Україні потрібно вивести з активного обігу від 8 до 10 млн. га орних земель, головним чином еродованих та розташованих на схилах більш ніж 30. Оскільки найбільш постраждалою від розорювання є Степова та Лісостепова зони, то й головний обсяг територій мав бути законсервований саме там. Через це основний напрямок консервації земель передбачав залуження майже 7 млн. га. В той час як під залісення було заплановано значно менша площа ― 2 млн. га. На жаль комерціалізація всіх сфер життя не дозволила реалізувати цей план порятунку українських земель та біорізноманіття. Адже саме в цей час розпочався й процес розпаювання земель, який просто випередив програму консервації. Якби держава перевела у свою власність значну частину орних земель, в тому числі всі орні еродовані, а розпаювала хоча б половину від нинішньої площі, то ситуація не виглядала б такою складною.
Отже, не маючи серйозних законодавчих важелів щодо екологічного регулювання земельних відносин більше половини території держави за лічені роки опинились в руках приватних землевласників. Таким чином, держава самовільно позбулась більшої частини земель та, по суті, віддала їх у стихійне користування. Адже примусити власників еродованих орних земель провести їхню консервацію через залуження або залісення на сьогоднішньому етапі юридично неможливо. Скоріше навпаки, законодавчо закріплено примушення власників до інтенсивної експлуатації ріллі, оскільки консервація власних ділянок розглядається як нецільове використання земель. Відомі випадки, коли фермерів штрафували за те, що на заболочених місцях оранки вони намагалися створювати лісонасадження. Таким чином, надзвичайно низький рівень природних екосистем закріплений в Україні законодавчо.
В результаті у держави спостерігається дефіцит навіть порушених територій, на яких можна було б відродити природні екосистеми, в тому числі й ліси, з перспективою переведення їх в природно-заповідний фонд (ПЗФ). У власності держави залишились лічені відсотки площ, які в силу свого рельєфу та якості грунту не можуть використовуватись в орному землеробстві. Ці останні клаптики й мали бути останнім резервом для розширення ПЗФ. Але й вони потрапили в заручники ситуації. Нам добре відоме прислів’я про те, що благими намірами вимощена дорога до пекла. Саме так можна охарактеризувати Указ Президента України від 04.11.09 № 995/2008 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень», та наказ Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України».
Ідея розширити площу лісів є благородною та екологічно вірною в стратегічному плані. Проте, хотіли як краще, а вийшло як завжди. Адже тактика реалізації цих намірів має всі ознаки широкомасштабного екологічного злочину, як в моральному так і юридичному сенсі. Держава стала заручником своїх попередніх непродуманих рішень, оскільки виявилось, що відповідних земель для реалізації цієї ідеї нема. Точніше вони є, але отримати їх вкрай складно, бо фактично більша частина країни була приватизована.
Найбільш болючим це рішення виявилось по відношенню до найбільш рідкісної та зникаючої екосистеми України та Європи ― степу. Степова зона та степова екосистема вже давно не є синонімами. Оскільки майже вся територія Степової зони перетворена на рілля. Проте, судячи з офіційного листування, багато представників лісової галузі не розрізняють цих понять. На жаль програма залісення з її «оптимальними показникам лісистості» передбачає в першу чергу залісення степових ділянок під виглядом так званих еродованих, деградованих та малопродуктивних земель. Взагалі, сам термін «оптимальна лісистість» виглядає дивним та недоречним. З логіки самого слова «оптимальний» виходить, що лісистість Поліських регіонів має бути майже 100 %, але аж ніяк не 36 % як це вказано, наприклад, для Волині. Тим більше нелогічним це поняття є для Степової зони, оскільки для початку варто було б визначити щось на кшталт «оптимальної степистості». Через це маємо абсурдну ситуацію, коли в степових регіонах рівень лісистості стає вищим за площу степових ділянок. Виходить, що там, де мають бути степи, хочуть насадити ліси, а там де мають зростати ліси, чомусь росте елітна забудова.
Варто відзначити, що у своїх офіційних листах, в тому числі й до міжнародних організацій, представники лісової галузі також розписують проблему надзвичайної еродованості та розораності території і необхідності консервації значної частини ріллі та запевнюють, що не чіпатимуть степових ділянок2,3. Насправді ж степи маскують під «малопродуктивні деградовані землі». Саме юридична невизначеність степу сприяє знищенню цієї екосистеми. Тому як тільки все доходить до справи, то замість ріллі чомусь відбувається залісення природних степів. При цьому в своїх наукових статтях представники лісової галузі не соромляться прямо писати, що вони, наприклад, займаються залісенням пасовищ, немов би вони не відносяться до степових ділянок10. В той же час нестача пасовищ в Україні є очевидною. Незрозуміло також, яким чином оранка «малопродуктивного» степового схилу зменшить водну ерозію, коли знищення природного рослинного покриву та оголення грунту як раз і є її головною причиною? Як через залісення балки можна знизити вітрову ерозію, якщо дерева будуть знаходитись нижче рівня поля, яке потребує захисту від вітру? Коли ділянка вже вкрита природною рослинністю, що й так виконує протиерозійну функцію, то як і для чого боротись з ерозією на такій ділянці? Що це: елементарна безграмотність чи навмисне викачування грошей з бюджету?
Попираючи Конвенцію про біологічне різноманіття, Бернську конвенцію, Закон України «Про Червону книгу України», Закон України «Про рослинний світ» лісові господарства розорюють та знищують степові екосистеми і при цьому продовжують розповідати про проблеми надзвичайного рівня розораності та еродованості. Більше того, залісення степу часто відбувається інтродукованими видами дерев, наприклад північноамериканським видом робінія псевдоакація (акація біла), що несе пряму загрозу місцевому біорізноманіттю. З таким же «успіхом» агропідприємства можуть висівати карантинний бур΄ян амброзію полинолисту і розповідати про залуження. Тому нинішня ситуація вимагає внесення кардинальних змін в ряд управлінських рішень та законодавчих актів задля виправлення ситуації.
Представники громадської екологічної кампанії «Збережемо українські степи!» пропонують наступне:
– Юридично визначити степову екосистему та надати пріоритет в її збереженні та відновленні в Степовій зоні України.
– В Степовій зоні України унеможливити знищення будь-яких ділянок вкритих природною степовою рослинністю та замінити консервацію еродованих земель із залісення на залуження в степових регіонах держави.
– Внести зміни до програми «Ліси України на період 2010-2015 роки» стосовно степового залісення та скасувати наказ Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України».
– Заборонити використовувати в програмах залісення інтродуковані види. Їх насадження дозволити лише в межах населених пунктів.
– Внести зміни в земельне законодавство України задля стимулювання консервації вже розпайованих земель:
А) Дозволити зміну цільового призначення земельної ділянки з сільськогосподарського призначення на природоохоронне призначення, тобто дозволити зміну цільового призначення виключно для консервації через залуження або залісення в залежності від географічного, природно-кліматичного розташування ділянки. Відповідно, потрібно скасувати штрафи, якщо власник паю відмовляється вести його інтенсивну обробку.
Б) Звільнити власника паю від сплату податку на землю у разі її консервації (природоохоронного використання).
Законодавча підтримка консервації паїв стала б юридичної перестраховкою від масової скупки земель окремими особами. Адже це дозволить власнику паю не думати про те, що з ним робити, коли утримувати землю дорого, а обробляти нічим. Також в сучасне земельне законодавство України можна внести певні юридичні механізми для покращення екологічної ситуації. За даними Мінагрополітики на сьогодні близько 2 млн. га розпайованих орних земель не мають власників через те, що спадкоємці паїв не скористались правом отримати їх у власність4. В цьому випадку варто перевести ці землі в державну власність та законсервувати. Тобто ділянки, розташовані в Поліссі, Карпатських регіонах та Північному Лісостепу можна віддати під залісення, а ділянки в Степовій та Лісостеповій зонах під залуження.
Крім того, держава ще може повернути собі більш серйозний контроль за земельними ресурсами країни. Для цього в законодавстві слід закріпити право купівлі земель тільки з боку держави й одночасно заборонити державі її продавати. Тоді держава зможе значно поповнити земельний фонд і при необхідності надавати скуплені пайові землі як для ведення сільського й лісового господарства, так і для відтворення природних екосистем та розширення ПЗФ.
Для практичної реалізації цієї мети Державне агентство лісових ресурсів варто реформувати, та створити на його базі Державне агентство лісостепових ресурсів та консервації земель. Завдяки цьому можна було б вирішити ряд протиріч, які склалися як в екологічному, так і юридичному аспекті. Оскільки головним аспектом консервації земель є екологічний, то всі роботи по насадженню лісів та відновленню багаторічних трав΄яних фітоценозів (степу, луків) повинні проводитись виключно у відповідності до природно-кліматичного зонування території країни. Таким чином, лісостепові господарства в найбільш придатних для зростання лісів регіонах, (Поліссі, Карпатах, частково у Лісостепу), змогли б займатись як і раніше насадженням та доглядом за лісами, а лісостепові господарства Степової та частини Лісостепової зони були б залучені в першу чергу до залуження. Окрім того, в Степовій та Лісостеповій зонах ці господарства мали б змогу займатись залісенням териконів, кар’єрів та звалищ й створенням на орних землях лісосмуг та доглядом за ними.
В решті решт варто відзначити і економічний аспект проблеми. На перший погляд консервація земель може виглядати економічно невигідною. Але такі побоювання якщо і матимуть місце, то тільки в короткостроковій перспективі. В стратегічному плані консервація не має альтернатив, інакше на нашу країну та наших нащадків чекатиме тотальна деградація грунтів, опустелювання та непоправні втрати біологічного різноманіття й генетичного фонду. Якщо це станеться, то про яку економічну ефективність для того ж сільського господарства може йти мова в майбутньому?
Отже, добре продумана консервація дозволить:
1. Уникнути деградації та загибелі українських грунтів, в першу чергу чорноземів.
2. Збільшити площу екстенсивних сільськогосподарських угідь (пасовищ), значно зменшити собівартість молочного тваринництва та стимулювати його розвиток. Адже звичайний довгостроковий випас значно дешевше польового кормовиробництва, оскільки знижує в рази витрати на техніку, її амортизацію, паливно-мастильні матеріали і т.п.
3. Забезпечити розвиток передового напрямку сільського господарства – органічного землеробства. Адже відсутність природних екосистем навколо полів не дозволяє отримати сертифікацію продукції як органічної.
4. Сконцентрувати сили та засоби на найбільш родючих грунтах та підняти їхню продуктивність. Це дозволить отримувати якісну продовольчу продукцію, а не дешеве фуражне зерно, як це має місце зараз. Відповідно, більш якісна продукція буде реалізовуватись за більш високу ціну, в тому числі й на міжнародному ринку.
5. Сконцентрувати сили та засоби лісівництва на найбільш придатних для росту лісів територіях (Полісся, Карпати), адже масштабне степове лісорозведення є дуже затратною та малоефективною справою.
6. Покращити стан питних вод, повітря та здоров΄я нації взагалі, завдяки збільшенню площі природного середовища. В принципі такі цінності взагалі не варто оцінювати грошима.
Хотілося б підкреслити, що захисники степу не є противниками підвищення лісистості України. Просто ми виступаємо проти ідеології так званого «покращення» природи, яка була домінуючою в 30-50-х років минулого століття і яка, на жаль, має своїх прихильників до сих пір. Натомість ми відстоюємо сучасний екологічний принцип недомінування над природою. Виходячи з нього ми вважаємо, що в Степовій зоні більшість ландшафтів мають складати степи, а в Лісовій зоні ― ліси. Ми виступаємо не проти розширення лісів, ми за правильний підбір територій для них. Розширювати площу лісонасаджень слід перш за все за рахунок територій, які є природними для зростання лісів. Тому учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!» закликають всі зацікавлені сторони прислухатись до запропонованих пропозицій та здійснити їхню реалізацію.
Використані інформаційні джерела:
1. Булигін С.Ю. Регламентація технологічного навантаження земельних ресурсів // Землевпорядкування. – 2003. – №2. – С.9 – 12
2. Відповідь на запит №02-01/255 від 20.01.2011 Державний комітет лісового господарства.
3. Відповідь на звернення Виконавчого Комітету Європейської Степової Групи
Міжнародної Асоціації з Вивчення рослинного покриву, Г.Б. Гладун, В.П. Ворон,
І.М Усцький та інш. УкрНДІЛГА, Державне агентство лісових ресурсів №37-49-14/15552 від 13.10.10.
4. Іщенко Г. «Щороку українська земля дорожчатиме» Урядовий кур’єр, 23.06.2011.
5. Матеріали до «Проекту Аграрного Кодексу України», Міністерство Аграрної політики та продовольства України, Київ, 2010 р. с.1
6. Можейко Г.А. Лесо-аграрные ландшафты Южной и Сухой Степи Украины (природа и конструирование). – Харьков: ООО “Эней”, 2000. –312 с.
7. Одум Ю. Экология. В 2 т., М., 1986 г.
8. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.
9. Ракоїд О. О. Огляд наукової літератури щодо визначення екологічно безпечних нормативів співвідношення угідь. Інститут агроекології УААН.
10. Распопіна С.П., Лісняк А.А., Аналіз стану земельних ресурсів, прийнятних для залісення (за системою Держлісагентсова України) Вісник ХНАУ №1 2011 р. «Лісівництво».
11. Сайко В. Ф. Методичні рекомендації виведення земель з ріллі та їхнє раціональне використання. – К.: Аграрна наука, 2000. – 40 с.
