Дунайський біосферний заповідник
Май 15th, 2009 by stepan
Розташування: Одеська область, Кілійський та Татарбунарський райони
Площа: 50252,9 га
Підпорядкування: Національна академія наук України
Поштова адреса: 68355 Одеська обл., Кілійський р-н, м. Вилкове, вул. Татарбунарського повстання, 132 а
Тел./факс: (04843) 4-46-19; 3-11-95
Е-mail: [email protected]
У 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено філію “Дунайські плавні”, яку постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. № 203 було реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861 було створено Дунайський біосферний заповідник. Його створенню сприяла фінансова підтримка Світового банку на підставі відповідної угоди з Урядом України в рамках проекту “Збереження біологічного різноманіття в українській частині дельти Дунаю” (1995-1998 рр.). Названий проект від імені України демонструвався на всесвітній виставці у Ганновері у 2000 р. серед найбільш успішних екологічних проектів.
Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату “Дельта Дунаю” Наступного року ЮНЕСКО було прийнято рішення від 2 лютого 1999 р. про видачу заповіднику відповідного диплому.
Указом Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 територія Дунайського біосферного заповідника розширена на 3850 га. Зараз його загальна площа разом з протоками і внутрішніми водоймами та 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря і відокремленими ділянками в районі водосховища Сасик становить 50252,9 га.
У постійному користуванні заповідника знаходиться 23380,56 га угідь. Решта території належить різним землевласникам, найбільші із них – Вилківське лісництво державного підприємства “Ізмаїльське лісове господарство”, державне підприємство морський торговельний порт Усть-Дунайськ, Лісківська Кілійського району та Лиманська Татарбунарського району сільські ради.
Заповідник створений з метою збереження типових та унікальних природних комплексів у дельті Дунаю, наукових досліджень та моніторингу довкілля, організації раціонального використання природних ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва. Тому охорона цих природних комплексів, моніторинг стану рідкісних та зникаючих видів та екосистем заповідника, навколишнього природного середовища, їх змін під дією антропогенних чинників, розробка рекомендацій щодо раціонального використання ресурсів дельти та екологічна освітньо-виховна робота – в числі головних завдань Дунайського біосферного заповідника.
За схемою фізико-географічного районування територія Дунайського біосферного заповідника входить до Причорноморського середньостепового краю Середньостепової підзони Степової зони, а за схемою геоботанічного районування рослинність заповідника відноситься до Ізмаїльсько-Білгород-Дністровського (Дунайсько-Дністровського) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Територія заповідника відноситься до геосистем первинної та вторинної дельти, розташована у північно-східній частині дельти Дунаю на схід від м. Кілія та на південь від верхів’я озера Сасик. На сході угіддя межує з Чорним морем, а на півдні – з Румунією. Його складовими частинами є власне дельта Кілійського рукава Дунаю, острів Єрмаків, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, верхів’я озера Сасик та Джантшейський лиман. Майже вся територія адміністративно відноситься до Кілійського району Одеської області. Лише дві окремі ділянки відносяться до Татарбунарського району – це верхів’я озера Сасик та Джантшейський лиман. Навколо заповідника розташовані населені пункти: с. Ліски, с. Шевченкове, с. Мирне, с. Десантне, с. Приморське, с. Лиман, с. Борисівка, с. Трапівка, с. Заречне, смт. Татарбунари та м. Вилкове.
Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 площа заповідної зони біосферного заповідника становить 14904,0 га, зона регульованого заповідного режиму – 7811,0 га, буферна зона – 19392,0 га, зона антропогенних ландшафтів – 8145,9 га.
Дельта Дунаю за походженням ділиться на дві частини: стародавню річкову і молоду морську. Межею між ними є береговий вал із морського піску з черепашками – Жебриянівське пасмо. У північній частині між Жебриянівським пасмом і Летю (Румунія) вал розірваний Кілійським рукавом. Далі в морі формується вторинна дельта Кілійського рукава.
Дельта Кілійського рукава, що розташована нижче м. Вилкове, є найбільш молодою частиною величезної дунайської дельти та новою природною сушею в Європі. Її вік складає близько 300 років, а вік приморської смуги значно менший, не більше 150 років. Окремі ж острови і коси сформувалися в останні десятиліття. Процес дельтоутворення продовжується і зараз, проте він менш інтенсивний в зв’язку з виносом мулу на більші глибини Чорного моря.
У геоморфологічному плані дельта Дунаю розташована на новоевксінських глинах, що виникли в результаті алювіальної діяльності древнє-дунайського лиману. Вони покриті осадовими породами різного походження, що залягають майже горизонтально, з невеликим ухилом убік моря. Висота дельтової рівнини над рівнем моря в м. Ізмаїл складає 3,7 м, поблизу Сулінського устя – 0,5 м. Біля 87% площі дельти займають плавні, що мають глибину 1-2, рідше 3-4 метри.
Клімат у пониззі Дунаю помірно континентальний, з короткою і теплою зимою, тривалою спекою влітку. Він формується під впливом циркуляції повітряних мас, утворених у віддалених один від одного регіонах – Атлантичному океані, Середземному морі і Євроазіатському материку. За кліматичними показниками територія характеризується як жаркий південний агрокліматичний район.
Середньомісячна температура січня коливається від -2 до -1,5°С , а червня – 22,3-23,0°С. Загальна кількість опадів становить – 350-400 мм/рік при випаровуванні 750-900 мм/рік. Настільки значне випаровування повинно підтягувати ґрунтові води, насичені хлоридами і сульфатами, і це викликало б засолення ґрунтів. Проте засолення спостерігається лише на ділянках із зруйнованим рослинним покривом. Захищає ґрунти висока промивна здатність Дунаю в період тривалої весняної, а, в окремі роки, і осінньої повені.
Гідрологічна мережа Кілійської дельти Дунаю дуже розгалужена і складається з великих і малих водотоків і водойм. Морська дельта починається від місця прориву системи морських піщаних пасм – Жебриянської – Летя на 18-му кілометрі Кілійського рукава (0 км Дунаю рахується від моря). Саме тут розташоване м. Вилкове, біля якого Дунай ділиться на рукави Очаківський, Старостамбульський і Білгородський. Перші два зараз є головними водотоками цієї ділянки Дунаю. Нижче вони діляться на більш дрібні: Прорва, Шабош, Полуденне, Гнеушев, Анкудинов, Середнє, Піщане, Бистре, Восточне, Циганка, Лімба, Лебединка та інші. Деякі з них вже не мають прямого виходу в море (Шабош, Середнє, Піщане), а рукави Білгородський і Гнеушев перебувають у стадії відмирання.
Разом з численними великими і малими рукавами тут широко представлена мережа прісноводних внутрішніх і відкритих приморських водойм: Потапівський, Лазаркін, Ананькін, Дєлюков, Таранов, Солоний, Желаний, Гнилий, Бистрий, Курильські мілководдя та інші. Усі вони здебільшого мілководні, з глибинами від 0,5 до 2 м.
Дунайський біосферний заповідник забезпечує збереження біорізноманіття дельти, проведення спостережень і досліджень по програмі “Літопис природи” за природними процесами. В структурі установи діють відділи: науковий, охорони заповідника та екологічної освіти і туризму. При заповіднику працює інформаційно-туристичний центр. В штаті заповідника – 51 співробітник, з них у науковому підрозділі працюють 13, у службі охорони – 15 осіб.
Фахівцями установи ведеться моніторинг стану флори та рослинності, орнітофауни та населення птахів, теріофауни, іхтіофауни, гідрофауни, герпето- і батрахофауни. За останні 5 років співробітниками заповідника опубліковано понад 70 наукових статей в тому числі в п’яти монографічних роботах, дві з яких видано англійською мовою.
Флора заповідника нараховує 1505 видів рослин, з них 955 – судинних. Останні належать до 380 родів і 101 родини. Рідкісними та зникаючими є 134 види рослин (14,1% флори заповідника), з них 60 видів – ендеміки. До Червоної книги України занесені 18 видів, до Європейського Червоного списку – 10, до Додатку 1 Бернської конвенції – 5 видів. Рослинність заповідника представлена угрупованнями генетично відмінних типів – від водного до напівпустельного та складається з водного, болотного, лучного, солонцевого і солончакового, псамофітного і лісового типів. Останній складається з угруповань заплавного лісу та піщаних кучугур. До Зеленої книги України занесено 15 рослинних угруповань: 2 степових, 3 болотні та 10 водних.
Із “червонокнижних” видів тут охороняються, зокрема, сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, альдрованда пухирчаста, меч-трава болотна, зозулинець болотний, коручка болотна і чемерицевідна, білоцвіт літній, гвоздика бессарабська, ковила дніпровська, золотобородник цикадовий та ін. Багато видів рослин заповідника є нащадками третинної флори (водяний горіх, обвійник грецький, латаття біле, глечики жовті, меч-трава болотна, сальвінія плаваюча та ін.). Подібно іншим рідкісним третинним таксонам вони мають обмежене і спорадичне поширення і потребують особливої охорони.
Фауна заповідника представлена 1492 видами безхребетних та 417 видами хребетних тварин. З хребетних тварин заповідника птахи відзначаються найбільшим видовим багатством відносно фауни України. Їх тут зареєстровано 263 види. Це становить приблизно 79% всіх відомих для дельти Дунаю та майже 64% всього видового складу орнітофауни України. Видове різноманіття птахів заповідника найкраще представлене на чотирьох основних ділянках: у Кілійській дельті – 219 видів, далі в цьому аспекті йдуть Стенцівсько-Жебриянівські плавні, Жебриянське пасмо та острів Єрмаків. Орнітофауна останнього нараховує 183 види. На території заповідника відзначено перебування 42 видів птахів, що підлягають особливій охороні. Це, зокрема, занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) кучерявий пелікан, малий баклан, червоновола казарка та орлан-білохвіст та ін.
Чільне місце у орнітофауні Дунайського біосферного заповідника займають водоплавні та навколоводні птахи, особливо гусеподібні – лебеді, гуси, качки, веслоногі – пелікани та баклани, лелекоподібні – чаплеві і ібісові. Серед них є багато важливих мисливсько-промислових видів, таких, як сіра гуска, крижень та інші качки, а також видів, занесених до Червоної книги України. Це, крім згаданих раніше, рожевий пелікан, косар, коровайка, жовта чапля, чернь білоока, ходуличник, великий, середній та тонкодзьобий кроншнепи та ін.
Плавні заповідника мають виключне значення для гніздування малого баклана. Його колонії тут є найбільшими в Україні. Важливе значення заповідні плавні мають для жовтої чаплі, великої та малої білих чапель, сірої та рудої чапель, квакви. Чисельність цих птахів у заповіднику досягає десятків та сотень пар.
Численні мілководдя Кілійської авандельти Дунаю мають особливе значення у житті водоплавних і навколоводних птахів, їх скупчення в цих місцях сягають до 45 тис. особин. Тут концентрується основна маса перелітних качок. В окремі сезони чисельність тільки крижня на морських мілководдях сягає 16-20 тис. особин, стільки ж буває і лиски. Інші види менш чисельні. Майже щороку на південній мулистій ділянці авандельти линяє від 500 до 5000 лебедів-шипунів.
З огляду на це територія заповідника, згідно з критеріями Рамсарської конвенції (1971), віднесена до водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення головним чином як місця оселень водоплавних і навколоводних птахів.
На території ДБЗ за останні десятиріччя відмічено перебування 40 видів ссавців (без урахування кажанів). Із них 14 занесено до Червоної книги України.
Із ссавців особливий інтерес викликає єдиний представник ластоногих Чорного моря – тюлень-монах. Донедавна вважалось, що цей вид, занесений до Червоної книги МСОП, більше не зустрічається у Чорному морі, проте у 1992, 1994 та 1995 рр. окремі особини траплялися в українській частині дельти Дунаю на території заповідника. Із навколоводних звірів, мешканців прісних водойм, характерні такі, як інтродуковані ондатра та єнотовидний собака, а також рідкісні “червонокнижні” – горностай, річкова видра, європейська норка. В плавнях зрідка зустрічається кіт лісовий.
Герпетофауна території дунайської дельти відносно небагата. В межах заповідника мешкають 11 видів земноводних. Домінують озерна та їстівна жаби, з плазунів (5 видів) найчастіше трапляються звичайний вуж, болотяна черепаха, прудка ящірка. До рідкісних тварин відносяться тритон дунайський та болотяна черепаха (списки Бернської конвенції).
Іхтіофауна заповідника багата та різноманітна, вона налічує 99 видів, які належать до 30 родин. В акваторії Дунайського біосферного запоідника зустрічаються всі види риб, занесені до Європейського Червоного списку: шип, атлантичний осетер, чорноморський та дунайський лосось, умбра, чоп великий та малий. З 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут зустрічається 15 видів. Крім вже згаданих, це білуга, стерлядь, вирезуб, пічкур дунайський довговусий, шемая дунайська, йорж смугастий і ін. З промислових видів найціннішими є осетрові та дунайський оселедець.
Фауна безхребетних заповідника вивчена ще недостатньо. Лише у 1996 році під час нетривалої експедиції наукових співробітників Інституту зоології ім. Шмальзаузена НАН України було знайдено 2 нових для науки види комах, яких, загалом, на території заповідника відмічено 1059 видів. Проте вже зараз можна стверджувати, що тут мешкає багато рідкісних і корисних видів, із яких до Червоної книги України занесено 36 видів. Назвемо лише ті, які занесені також і до Європейського Червоного списку: коромисло зелене, бабка білолоба, бабка хвостата, бабка болотяна, дибка степова, красотіл пахучий, бражник обліпиховий, бражник-прозерпіна, мантиспа хижа.
Загалом на території заповідника зареєстровано перебування 40 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 104 видів, занесених до Червоної книги України, 205 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.
Основну частину території заповідника, майже 70 %, займають плавневі екосистеми, представлені головним чином слабомозаїчними угіддями. Тут на великих просторах домінують угруповання, утворені очеретом звичайним, рогозом вузьколистим, осокою гострокінечною та ін. Серед них окремими плямами виділяються зарості верби попелястої. Плавні виконують найбільш важливу функцію – біофільтраційну на шляху надходження каламутної та насиченої різними сполуками дунайської води до Чорного моря.
Лісові та чагарникові екосистеми плавневих ландшафтів заповідника представлені як природними угрупованнями, так і штучними насадженнями (верби кількох видів, тополі чорної тощо). Вздовж водотоків смугами від 5 до 200 м тягнуться зарості, утворені вербою білою, ламкою, тритичинковою та ін., а вздовж морського берега – обліпихою, маслинкою, аморфою, тамариксом, тополею білою та ін.
Лучні екосистеми розташовані на підвищених ділянках прируслових пасом, а також по окраїнах плавнів, прилеглих до приморських грив. Вони формуються на місці болотних та прибережно-водних угруповань, які зникають в результаті підвищення рельєфу, викликаного щорічним накопиченням алювію. Поширені в основному крупнозлакові, дрібнозлакові, крупнокомишові, дрібноситникові, а також різнотравні засолені луки. Помітну площу займають луки на острові Єрмаків, де більш підняті ділянки зайняті трансформованими, внаслідок перевипасу, болотно-лучними угрупованнями з переважанням осоки стрункої, до якої додаються галофіти.
Великою різноманітністю відзначаються водні екосистеми заповідника. Це прісноводні, а в авандельті Кілійського рукава ще й солонувато-водні, екосистеми, що розвиваються на водотоках, в лиманах та численних озерах і кутах.
Найрізноманітнішою є флора кутів, які повністю втратили зв’язок з морем – Лазоркін Верхній, Лазоркін Нижній, Ананькін, Рибачий. Плеса вкриті плаваючим листям латаття білого, глечиків жовтих, водяного горіха, плавуна щитолистого. Серед занурених рослин поширені кушир, різуха морська, рдесники, елодея, тілоріз тощо. Великі простори займають ряски, сальвінія, жабурник, азола.
Специфічною екосистемою узмор’я є контактна зона Дунаю та Чорного моря. Сюди, крім величезного об’єму води, розчинених біогенів та наносів, Дунай щорічно виносить від 100 до 200 тисяч т прісноводного планктону та інших прісноводних мешканців, які гинуть і осідають на дно. Разом ці процеси мають вирішальний вплив на формування біологічної продуктивності північно-західної частини Чорного моря та на живі ресурси власне Дунаю, що пов’язані з морем (зокрема, осетрові, дунайський оселедець тощо).
З природних причин та через антропогенне втручання своєрідністю відзначаються екосистеми Жебриянського пасма. Основними екосистемами тут є штучний ліс, переважно з сосни кримської, на пісках у комплексі із залишками піщаного степу. Вік деревостоїв сосни сягає 3 – 45 років. Тут також зустрічаються луки, чагарники, солончаки, ділянки плавнів, прісні водойми. Останні штучно утворені внаслідок промислового добування піску. Старі кар’єри, оточені сосновими насадженнями, є улюбленим місцем відпочинку мешканців м. Вилкове.
Дунайський біосферний заповідник вперше на Україні розробив і реалізує План-управління заповідною територією (менеджмент-план). Згідно з цим Планом заповідник здійснює комплекс заходів щодо збереження біорізноманіття в поєднанні з раціональним використанням природних ресурсів. Це, насамперед, використання очерету і рибних ресурсів. Заготівля очерету, який йде на виготовлення дахів, перетворилась в серйозний природоохоронний (вилучення очерету сприяє очищенню екосистеми) і соціально-економічний фактор в Придунав`ї, який знижує гостроту проблеми безробіття.
Адміністрація заповідника значну увагу приділяє розвитку екологічного туризму як важливого засобу еколого-освітньої роботи і самофінансування. З 1998 року при заповіднику працює інформаційно-туристичний центр, який щорічно відвідують більше 5 тисяч чоловік. За цей період в ньому побували представники 44 країн світу.
Дунайський біосферний заповідник співпрацює з багатьма науковими організаціями, державними установами, екологічними неурядовими організаціями на національному і міжнародному рівнях, з засобами масової інформації, а з 2003 року видає власну газету “Дельта і людина” тиражем 1200 примірників. Вона безкоштовно розповсюджується в 5 придунайських районах Одеської області, а також розміщена в Інтернеті (www.seu.ru/projects/dunay/gazeta).
Важливим кроком в розвитку міжнародного співробітництва в рамках єдиного румунсько-українського біосферного заповідника і співпраці з екологами республіки Молдова стало видання у 2004 році трьохстороннього менеджмен-плану по управлінню заповідними територіями в дельті Дунаю і Прута. Передбачені планом практичні заходи поступово реалізуються.
Нижній Дунай з давніх часів привертав увагу завдяки своєму географічному положенню. Тому протягом багатьох століть дельта Дунаю була ареною бурхливих історичних подій, де перетиналися інтереси багатьох народів. Перші відомості про природні цінності дельти Дунаю зустрічаються вже в “Історії в дев’ятьох книгах” Геродота та “Географії” Страбона.
Літописці IX-XII століть донесли до нас відомості про те, що у ті часи у Нижньому Дунаю проживали східнослов’янські племена тиверців і уличів. Пізніше, у часи феодальної роздробленості Київської Русі, Придунав’я входило до складу Галицько-Волинського князівства, потім було захоплено татаро-монголами, а ще пізніше – турками.
Із середини XVIII століття дельта Дунаю активно заселяється росіянами й українцями. Після Ніконовської реформи російської православної церкви, й особливо після розгрому Запорізької Січі, кількість переселенців у район Нижнього Дунаю значно збільшилася. У дунайських плавнях знайшли притулок і старовіри, що тікали від переслідувань правлячої церкви, і донські і запорізькі козаки, і численні групи селян, що втікали від кріпацтва. З Балкан від турків у Дунай-Дністровське межиріччя великими групами переїжджали різні народи. Тому зараз, поруч з росіянами й українцями, тут живуть молдавани, болгари, гагаузи, греки, албанці, німці, цигани і багато інших народів. Більшість з них компактно проживають, і тому зберегли самобутні традиції, звичаї, своєрідні діалекти. Все це відбивається на укладі життя, способах господарювання і природокористування.
Естетична і культурна цінність природних ландшафтів дунайської дельти піднімається не тільки до рівня національного надбання. Одним із найважливіших еколого-естетичних показників дельтових угідь є їх природність. Вона тут є однією із найвищих у Європі. До того ж, саме тут відбувається формування наземних екосистем природнім шляхом, без втручання людини в ці процеси. Тільки тут на невеликій площі є можливість спостерігати майже весь спектр природних ландшафтів: від водного морського та прісноводного річкового і озерного – до напівпустельного. Саме у цій природній лабораторії відбувається ландшафто – та видоутворення, і саме це забезпечує її фауністичне багатство.
Культурна цінність території Дунайського біосферного заповідника визначається історією природокористування й історичних подій, що відбувалися в дельті. Цікавим історико-культурним об’єктом є своєрідна столиця дельти – місто Вилкове. Більше двох з половиною століть нараховує його багата і самобутня культура. Місцеве населення не тільки зберегло традиції і звичаї, своєрідний діалект і релігійні погляди, але й стало невід’ємною частиною природного середовища.
Територією заповідника прокладено туристичний маршрут, що дозволяє ознайомитись з цим унікальним краєм.
Запозичено з УкраїнаІнкогніта
Расположение: Одесская область, Килийский и Татарбунарский районы
Площадь: 50252,9 га
Подчинение: Национальная академия наук Украины
Почтовый адрес: 68355 Одесская обл., Килийский р-н, г. Вилковое, ул. Татарбунарского восстания, 132 а
Тел./факс: (04843) 4-46-19; 3-11-95
Е-mail: [email protected]
В 1973 г. в составе Черноморского государственного заповедника было создано филию “Дунайские плавни”, которую постановлением Совета Министров УССР от 23 апреля 1981 г. № 203 было реорганизированно в самостоятельный государственный заповедник. Указом Президента Украины от 10 августа 1998 г. № 861 был создан Дунайский биосферный заповедник. Его созданию приятствовала финансовая поддержка Мирового банка на основе соответствующего соглашения с Правительством Украины в рамках проэкта “Сохранение биологического разнообразия в украинской части дельты Дуная” (1995-1998 г.г.). Названный проэкт от имени Украины демонстрировался на всемирной выставке в Ганновере в 2000 г. среди наиболее успешных экологических проэктов.
Решением Международного координационного комитета программы ЮНЕСКО “Человек и биосфера” от 9 декабря 1998 г. заповедник включен в состав мировой сети биосферных резерватов в составе билатерального румынско-украинского биосферного резервата “Дельта Дуная”. В следующем году ЮНЕСКО было принято решение от 2 февраля 1999 г. о выдаче заповеднику соответствующего диплома.
Указом Президента Украины от 2 февраля 2004 г. № 117 территория Дунайского биосферного заповедника расширена на 3850 га. Сейчас его общая площадь вместе с протоками и внутренними водоёмами и 2-х километровой полосой акватории Чёрного моря и отдельными участками в районе водохранилища Сасик составляет 50252,9 га.
В постоянном пользовании заповедника находится 23380,56 га угодий. Остаток территории принадлежит разным землесобственникам, наибольшии из них – Вилковское лесничество государственногор предприятия “Ізмаильское лесное хозяйство”, государственное предприятие морской торговый порт Усть-Дунайск, Лисковский Килийского района и Лиманский Татарбунарского района сельские советы.
Заповедник создан с целью сохранения типичных и уникальных природных комплексов в дельте Дуная, научных исследований и мониторинга окружающей среды, организации рационального использования природных ресурсов, развитию международного сотрудничества. Поэтому охрана этих природных комплексов, мониторинг состояния редких и исчезающих видов и экосистем заповедника, окружающей природной среды, их изменений под действием антропогенных факторов, разработка рекомендаций относительно рационального использования ресурсов дельты и экологическая образовательно-воспитательная работа – в числе главных заданий Дунайского биосферного заповедника.
По схеме физико-географического районирования территория Дунайского биосферного заповедника входит в Причерноморский среднестепной край Среднестеповой подзоны Степной зоны, а по схеме геоботанического районирования растительность заповедника относится к Измаильско-Белгород-Днестровскому (Дунайско-Днестровскому) округу Приазовско-Черноморской степной подпровинции Причерноморской (Понтичной) степной провинции Европейско-Азиатской степной области.
Территория заповедника относится до геосистем первой и второй дельты, расположена в северо-восточной части дельты Дуная на восток от г. Килея и на юг от верховья озера Сасик. На востоке угодье граничит с Чёрным морем, а на юге – с Румунией. Его составными частями являются собственно дельта Килейского рукава Дуная, остров Єрмаков, Жебриянская коса, Стенцивско-Жебрияновские плавни, верховья озера Сасик и Джантшейский лиман. Почти вся территория административно относится к Килейскому району Одесской области. Только два отдельных участка относятся к Татарбунарскому району – это верховья озера Сасик и Джантшейский лиман. Около заповедника расположены населённые пункты: с. Лиски, с. Шевченковое, с. Мирное, с. Десантное, с. Приморское, с. Лиман, с. Борисовка, с. Траповка, с. Заречное, пгт. Татарбунары и г. Вилковое.
Согласно с Указом Президента Украины от 2 февраля 2004 г. № 117 площадь заповедной зоны биосферного заповедника составляет 14904,0 га, зона регулированного заповедного режима – 7811,0 га, буферная зона – 19392,0 га, зона антропогенных ландшафтов – 8145,9 га.
Дельта Дуная по прооисхождению делится на две части: давнюю речную и молодую морскую. Границей между ними является береговой вал из морского песка с ракушками – Жебрияновская коса. В северной части между Жебрияновской косой и Лэтю (Румыния) вал розорван Килийским рукавом. Дальше в море формуется вторичная дельта Килейского рукава.
Дельта Килейского рукава, которая расположена ниже г. Вилковое, является наиболее молодой частью огромной дунайской дельты и новой естественной сушей в Европе. Её возраст составляет около 300 лет, а возраст приморской линии значительно меньший, не более 150 лет. Отдельный же острова и косы сформировались в последние десятилетия. Процесс дельтообразования продолжается и сейчас, но он менее интенсивный в связи с выносом ила на большие глубины Чёрного моря.
В геоморфологическом плане дельта Дуная расположена на новоэвксинских глинах, которые возникли в результате алювиальной деятельности древне-дунайского лимана. Они покрыты осадочными породами разного происходжения, которые залягают почти горизонтально, с небольшим уклоном в сторону моря. Высота дельтовой равнины над уровнем моря в г. Измаил составляет 3,7 м., поблизости Сулинского устья – 0,5 м. Около 87% площади дельты занимают плавни, которые имеют глубину 1-2, реже 3-4 м.
Климат в понизье Дуная умеренно континентальный, с короткой и тёплой зимой, длительной жарой летом. Он формируется под вливанием циркуляции воздушных масс, созданных в отдалённых друг от друга регионах – Атлантическом океане, Средиземном море и Евразийском материке. По климатическим показателям территория характеризуется как жаркий южный агроклиматический район.
Среднемесячная температура января колебается от -2 до -1,5°С , а июня +22,3+23,0°С. Общее количество осадков составляет – 350-400 мм/год при испарении 750-900 мм/год. Настолько значительное испарение должно подтягивать грунтовые воды, насычщенные хлоридами и сульфатами, и это вызвало бы засоление почв. Однако засоление наблюдается только на участках с разрушенным растительным покровом. Защищает почвы высокая промывная способность Дуная в период длительной весенней, а, в отдельные годы, и осенней паводи.
Гидрологическая сеть Килейской дельыи Дуная очень разветвлена и состоит из больших и малых водотоков и водоёмов. Морская дельта начинается от места прорыва системы морских песчаных кос – Жебриянской – Лэтя на 18-м километре Килийского рукава (0 км Дуная считается от моря). Именно тут расположен г. Вилков, около которого Дунай делится на рукава Очаковский, Старостамбульский и Белгородский. Первые два сейчас являются главными водотоками этого участка Дуная. Ниже они делятся на более мелкие: Прорва, Шабош, Полуденное, Гнеушев, Анкудиново, Среднее, Песчаное, Быстрое, Восточное, Цыганка, Лимба, Лебединка и другие. Некоторые из них уже не имеют прямого выхода в море (Шабош, Среднее, Пещаное), а рукава Белгородский и Гнеушев пребывают на стадии отмирания.
Вместе с многочисленными большими и малыми рукавами тут широко представлена сеть пресноводных внутренних и открытых приморских водоёмов: Потаповский, Лазаркин, Ананькин, Делюково, Тараново, Солёный, Желанный, Гнилой, Быстрый, Курильские мелководья и другие. Все они в основном мелководные, с глубинами от 0,5 до 2 м.
Дунайский биосферный заповедник обеспечивает сохранение биологического разнообразия дельты, проведение наблюдений и исследований по программе “Летопись природы” за природными процессами. В структуре учреждения действуют отделы: научный, охраны заповедника и экологического образования и туризма. При заповеднике работает информационно-туристический центр. В штате заповедника – 51 сотрудник, из них в научном подразделении работают 13, в службе охраны – 15 особ.
Специалистами учреждения ведётся мониторинг состояния флоры и растительности, орнитофауны и населения птиц, териофауны, ихтиофауны, гидрофауны, герпето- и батрахофауны. За последние 5 лет сотрудниками заповедника опубликовано более 70 научных статей, в том числе, в пяти монографичечких работах, две из которых издано на английском языке.
Флора заповедника насчитывает 1505 видов растений, из них 955 – сосудистых. Последние относятся к 380 родам и 101 семье. Редкими и исчезающими являются 134 вида растений (14,1% флоры заповедника), из них 60 видов – эндемики. В Красную книгу Украины занесено 18 видов, в Европейский Красный список – 10, в Дополнение 1 Бернской конвенции – 5 видов.
Растительность заповедника представлена группировками генетично отличных типов – от водного до полупустынного и состоит из водного, болотного, лугового, солончакового, псамофитного и лесного типов. Последний состоит из группировок пойменного леса и песчаных кучугур. В Зелёную книгу Украины занесено 15 растительных группировок: 2 степных, 3 болотных и 10 водных.
Из “краснокнижных” видов тут охраняются, например, сальвиния плавающая, водяной горох плавающий, плаун щитолистый, альдрованда пупырчастая, меч-трава болотная, зозулинец болотный, коручка болотная и чемерицевидная, белоцвет летний, гвоздика бессарабская, ковыль днепровский, золотобородник цикадовый и др. Много видов растений заповедника являются потомками третичной флоры (водяной орех, обвийник греческий, лилия белая, кувшинки жёлтые, меч-трава болотная, сальвиния плавающая и др.). Подобно другим редким третичным таксонам они имеют ограниченное и спорадичное распространение и требуют особенной охраны.
Фауна заповедника представлена 1492 видами бесхребетных и 417 видами хребетных животных. Из хребетных животных заповедника птицы отличаются наибольшим видовым богатством относительно фауны Украины. Их тут зарегестрировано 263 вида. Это составляет приблизительно 79 % всех известных для дельты Дуная и почти 64 % всего видового состава орнитофауны Украины. Видовое разнообразие птиц заповедника наилучше представлено на четырёх основных участках: в Килейской дельте – 219 видов, далее в этом аспекте идут Стенцевско-Жебрияновские плавни, Жебриянская коса и остров Ермаков. Орнитофауна последнего насчитывает 183 вида. На территории заповедника отмечено пребывание 42 видов птиц, которые попадают под особую охрану. Это, например, занесённые в Красную книгу Международного союза охраны природы (МСОП) кучерявый пеликан, малый баклан, красновола казарка и орлан-белохвост и др.
Главное место в орнитофауне Дунайского биосферного заповедника занимают водоплавающие и околоводные птицы, особенно гусеподобные – лебеди, гуси, утки, веслоногие – пеликаны и бакланы, аистоподобные – цапельные и ибисовые.
Среди них есть много важных охотничье-промысловых видов, таких, как серый гусь, крыжень и другие утки, а также видов, занесённых в Красную книгу Украины. Это, кроме упомянутых ранее, розовый пеликан, косач, каравайка, жёлтая цапля, чернь белоглазая, ходуличник, большой, средний и тонкоклювый кроншнепы и др.
Плавни заповедника имеют исключительное значение для гнездования малого баклана. Его колонии тут являются наибольшими в Украине. Важное значение заповедные плавни имеют для жёлтой цапли, большой и малой белых цапель, серой и рыжей цапель, кваквы. Численность этих птиц в заповеднике достигает десятков и сотен пар.
Многочисленные мелководья Килейской авандельты Дуная имеют особенное значение в жизни водоплавающих и околоводных птиц, их скопления в этих местах достигают до 45 тыс. особей. Тут концентрируется основная масса перелётных уток. В отдельные сезоны численность только крыжня на морских мелководьях составляет 16-20 тыс. особей, столько же бывает и лиски. Другие виды менее численные. Почти ежегодно на южном илистом участке авандельты линяет от 500 до 5000 лебедей-шипунов.
С оглядкой на это территория заповедника, согласно с критериями Рамсарской конвенции (1971), отнесена к водно-болотным угодьям, которые имеют международное значение главным образом как места обитания водоплавающих и околоводных птиц.
На территории ДБЗ за последние десятилетия отмечено пребывание 40 видов млекопитающих (без включения кажанов). Из них 14 занесено в Красную книгу Украины.
Из млекопитающих особенный интерес вызывает единственный представитель ластоногих Чёрного моря – тюлень-монах. До недавних пор считалось, что этот вид, занесённый в Красную книгу МСОП, больше не встречается в Чёрном море, но в 1992, 1994 и 1995 г.г. отдельные особи встречались в украинской части дельты Дуная на территории заповедника. Из околоводных зверей, жителей пресных водоёмов, характерны такие, как интродукованные ондатра и енотоподобный пёс, а также редкие “краснокнижные” – горностай, речная выдра, европейская норка. В плавнях изредка встречается кот лесной.
Герпетофауна территории дунайской дельты относительно небагата. В границах заповедника проживают 11 видов земноводных. Доминирует озёрная жаба, из пресмыкающихся (5 видов) чаще всего попадается обычный уж, болотная черепаха, юркая ящерица. К редким животным относятся тритон дунайский и болотная черепаха (списки Бернской конвенции).
Ихтиофауна заповедника богата и разнообразна, она насчитывает 99 видов, которые принадлежат к 30 семьям. В акватории Дунайского биосферного запоедника встречаются все виды рыб, занесённых в Европейский Красный список: шип, атлантический осётр, черноморский и дунайский лосось, умбра, чоп большой и малый. Из 32 видов рыб, занесённых в Красную книгу Украины, тут встречается 15 видов. Кроме уже названных, это белуга, стерлядь, вырезуб, печкур дунайский долгоусый, шемая дунайская, ёрж полосатый и др. Из промысловых видов наиболее ценныши являются осетровые и дунайская селдь.
Фауна безпозвоночных заповедника изучена еще недостаточно. Только в 1996 г. во время непродолжительной экспедиции научных сотрудников Института зоологии им. Шмальзаузена НАН Украины было найдено 2 новых для науки вида насекомых, каких, вобщем, на территории заповедника отмечено 1059 видов. Однако уже сейчас можна утверждать, что тут живёт много редких и полезных видов, из которых в Красную книгу Украины занесено 36 видов. Назовем только те, которые занесены также и в Европейский Красный список: коромысло зеленое, стрекоза белолобая, стрекоза хвостатая, стрекоза болотная, дыбка степная, красотел пахучий, бражник облепиховый, бражник-прозерпина, мантиспа хищная.
Вобщем на территории заповедника зарегестрировано пребывание 40 видов животных, занесенных в Европейскиё красный список, 104 вида, занесенных в Красную книгу Украины, 205 видов, которые подлежат особенной охране согласно с Бернской конвенцией.
Основную часть территории заповедника, почти 70 %, занимают плавневые экосистемы, представленные главным образом слабомозаичными угодьями. Тут на больших просторах доминируют группировки, созданные камышом обыкновенным, рогозом узколистым, осокой остроконечной и др. Среди них отдельными пятнами выделяются заросли вербы пепелистой. Заплавы исполняют наиболее важную функцию – биофильтрационную на пути прибывания мутной и насыщенной разными соединениями дунайской воды в Чёрное море.
Лесные и кустарниковые экосистемы заплавных ландшафтов заповедника представлены как природными группировками, так и искусственными насаждениями (вербы нескольких видов, тополя чёрного и т.д.). Вдоль водотоков полосами от 5 до 200 м. тянутся заросли, созданные вербой белой, ламающейся, тритычинковой и др., а вдоль морского берега – облепихой, маслинкой, аморфой, тамариксом, тополем белым и др.
Луговые экосистемы расположены на возвышенных участках прирусловых полос, а также на окраинах заплав, прилежащих к приморским гривам. Они формируются на месте болотных и прибрежно-водных группировок, какие исчезают в результате возвышения рельефа, вызванного ежегодным накапливанием алювия. Распространены в основном крупнозлаковые, мелкозлаковые, крупнокамышовые, мелкоситниковые, а также разнотравные засоленые луга. Заметную площадь занимают луга на острове Єрмаков, где более поднятые участки заняты трансформированными, вследствие перевыпаса, болотно-луговыми группировками с перевесом осоки тонкой, к которой добавляются галофиты.
Большим разнообразием отличаются водные экосистемы заповедника. Это пресноводные, а в авандельте Килийского рукава еще и солоновато-водные, экосистемы, которые развиваются на водотоках, в лиманах и многочисленных озерах и углах.
Наиболее разнообразной является флора углов, которые полностью утратили связь с морем – Лазоркин Верхний, Лазоркин Нижний, Ананькин, Рыбачий. Заплавы покрыты плавающими листьями лилии белой, кувшинок жёлтых, водяного ореха, плауна щитолистого. Среди глубинных растений распространены кушир, резуха морская, рдесники, елодея, тилориз и т.д. Большие просторы занимают ряски, сальвиния, жабурник, азола.
Специфической экосистемой приморья является контактная зона Дуная и Чёрного моря. Сюда, кроме огромного объема воды, растворённых биогенов и наносов, Дунай ежегодно выносит от 100 до 200 тысяч т. пресноводного планктона и других пресноводных жителей, которые погибают и оседают на дно. Вместе эти процессы имеют решающее влияние на формирование биологической продуктивности северно-западной части Чёрного моря и на живые ресурсы собственно Дуная, которые связаны с морем (например, осетровые, дунайская сельд и т.д.).
По природным причинам и из-за антропогенного вмешательства своеобразием отличаются экосистемы Жебриянской косы.
Основными экосистемами тут является искуственный лес, преимущественно из сосны крымской, на песках в комплексе с остатками песчаной степи. Возраст деревостоев сосны достигает 3 – 45 лет. Тут также встречаются луга, кустарники, солончаки, участки заплав, пресные водоёмы. Последние искусственно созданы вследствие промышленного добывания песка. Старые каръєры, окруженные сосновыми насаждениями, являются любимым местом отдыха жителей г. Вилково.
Дунайский биосферный заповедник впервые в Украине разработал и реализовывает План-управление заповедной территорией (менеджмент-план). Согласно с этим Планом заповедник осуществляет комплекс мероприятий относительно сохранения биоразнообразия в соединении с рациональным использованием природных ресурсов. Это, в первую очередь, использование камыша и рыбных ресурсов. Заготовление камыша, который идет на изготовление крыш, превратился в серьёзный природоохранный (извлечение камыша приятствует очищению экосистемы) и социально-экономический фактор в Придунавье, который снижает остроту проблемы безработицы.
Администрация заповедника значительное внимание уделяет развитию экологического туризма как важного способа эколого-просветительской работы и самофинансирования. С 1998 г. при заповеднике работает информационно-туристический центр, который ежегодно посещают более 5 тыс. чел. За этот период в нём побывали представители 44 стран мира.
Дунайский биосферный заповедник сотрудничает со многими научными организациями, государственными ужреждениями, экологическими неправительственными организациями на национальном и международном уровнях, со средствами массовой информации, а с 2003 г. издаёт собственную газету “Дельта и человек” тиражем 1200 экз. Она бесплатно распространяется в 5 придунайских районах Одесской области, а также размещена в Интернете (www.seu.ru/projects/dunay/gazeta).
Важным шагом в развитии международного сотрудничества в рамках единого румынско-украинского биосферного заповедника и сотрудничества с экологами республики Молдова стало издание в 2004 г. трёхстороннего менеджмент-плана по управлению заповедными территориями в дельте Дуная и Прута.
Предусмотрены практические мероприятия постепенно реализируются.
Нижний Дунай с давних времён привлекал внимание благодаря своему географическому положению. Поэтому напротяжении многих столетий дельта Дуная была ареной бурных исторических событий, где пересекались интересы многих народов. Первые сведения о природной ценности дельты Дуная встречаются уже в “Истории в девяти книгах” Геродота и “Географии” Страбона.
Летописцы IX-XII в.в. донесли до нас сведения о том, что в те времена в Нижнем Дунае проживали восточнославянские племена тиверцев и уличей. Позднее, во времена феодальной раздробленности Киевской Руси, Придунавье входило в состав Галицко-Волынского княжества, потом было захвачено татаро-монголами, а еще позднее – турками.
С середины XVIII в.в. дельта Дуная активно заселяется россиянами и украинцами. После Никоновской реформы российской православной церкви, и особеннво после разгрома Запорожской Сечи, количество переселенцев в район Нижнего Дуная значительно увеличилось. В дунайских заплавах нашли приют и староверы, которые убегали от преследований правящей церкви, и донские и запорожские казаки, и многочисленные группы крестьян, которые убегали от крепостничества. С Балкан от турков в Дунайско-Днестровское междуречье большими группами переезжали разные народы. Поэтому сейчас, рядом с россиянами и украинцами, тут живут молдаване, болгары, гагаузы, греки, албанцы, немцы, цыане и много других народов. Большинство из них компактно проживают, и поэтому сохранили самобытные традиции, обычаи, своеобразные диалекты. Все это отражается на укладе жизни, способах хозяйствования и природопользования.
Эстетическая и культурная ценность природных ландшафтов дунайской дельты поднимается не только до уровня национального багатства. Одним из наиболее важных эколого-эстетических показателей дельтових угодий является их природность. Она тут является одной из наиболее высоких в Европе. К тому же, именно тут происходит формирование наземных экосистем природным путём, без вмешательства человека в эти процессы. Только тут на небольшой площади есть возможность наблюдать почти весь спектр природных ландшафтов: от водного морского и пресноводного речного и озерного – к полупустынному. Именно в этой природной лаборатории происходит ландшафто – и видообразование, и именно это обеспечивает её фаунистическое багатство.
Культурная ценность территории Дунайского биосферного заповедника определяется историей природопользования и исторических событий, что совершались в дельте. Интересным историко-культурным объектом является своеобразная столица дельты – г. Вилково. Более двух с половиной столетий насчитывает его багатая и самобытная культура. Местное население не только сохранило традиции и обычаи, своеобразный диалект и религиозные взгляды, но и стало неотъемлимой частью природной среды.
По территории заповедника проложен туристический маршрут, что позволяет ознакомиться с этим уникальным краем.
Взято с УкраїнаІнкогніта
