Сіверяне на Десні: роменська культура
В минулому розділі ви вже могли прочитати про волинцевську культуру, межі котрої розповсюджуються і на Подесіння, а літописним аналогом цієї археологічної культури вважаються племена сіверян.
Роменська культура виникає на базі волинцевської і також ототожнюється з сіверянами.
Загальна хронологія пам’яток роменського типу визначається за певним архаїзмом культури, наявністю іноземних монетних знахідок, салтівськими імпортними виробами (про салтово-маяцьку культуру також згадувалось у попередньому розділі) у межах другої половини-кінця VIII-Х ст.
Територія роменської культури дещо менша за волинцевську – роменські старожитності не переходять за Дніпро.
Пам’ятки роменського типу достали свою назву після розкопок М.О. Макаренком городища поблизу міста Ромни у 1901 р., 1906 р., 1924 р. У повоєнні роки роменські пам’ятки активно досліджувались П.М. Третяком, І.І. Ляпушкіним, Ф.Б. Копиловим. Вивчення роменських і роменсько-давньоруських поселень, городищ і могильників Ніцаха, Кам’яне, Латишівка, Опішня, Лтава проводилось І.І. Ляпушкіним, О.В. Сухобоковим, В.В. Приймаком, О.Б. Супруненком.
В 50-70-х р.р. ХХ ст. застосовувався термін “роменсько-борщівська культура”. Він об’єднував дві групи синхронних слов’янських пам’яток: на Лівобережжі; і у Подонні.
Однак зрештою дослідники дійшли висновку про суттєві відмінності у матеріальній культурі і поховальному обряді цих груп, що не дає достатніх підстав для їх об’єднання. Тому зараз роменська і борщівська культура розглядається окремо.
Топографія роменських поселень значною мірою відрізняється від волинцевських. Серед місцевих пам’яток переважають городища, які часто супроводжуються відкритими селищами. Городища займають підвищення, що панують над місцевістю, іноді – дюни у заплавах річок та серед боліт. Нерідко для своїх поселень роменські племена використовували невеликі городища раннього залізнього віку (пригадати, які культури в ранньому залізному віці заселяли Подесіння, ви зможете, прочитавши відповідний розділ), оточені системою валів і ровів. Власне, роменські городища були не стільки штучними, скільки природними укріпленнями. З напольного боку мису чи останця, інколи на всьому периметрі, будували вали і рови, ескарпували схили. “Болотяні” городища оточували кільцевими валами. На валах інколи встановлювали дерев’яні укріплення типу палісаду чи частоколу. На кількох городищах зафіксовано застосування каменю при будівництві фортифікаційних споруд.
Житла роменської культури в цілому подібні до волинцевських і відрізняються від них лише певними деталями. Вони дещо глибші, стіни землянок часто обкладені колодами і укріплені вертикальними стояками. Печі, вирізані в материкових останцях, мали здебільшого кубоподібну форму.
Роменські поховання добре вивчені. Поховання здійснені під курганними насипами висотою 1,5-3 м. і діаметром 5-12 м. Зафіксовано три основні типи ритуалу: урнові кремації, тілоспалення на місці і тілопокладання.
Роменські ліпні горщики мають широку горловину, за вінцями і плічками вони орнаментовані відбитками гребінчастого штампу, палички, обмотаної мотузкою, защипами, врізними і хвилястими лініями у різних сполученнях.
Гончарний посуд представлено імпортом салтово-маяцької культури та візантійськими амфорами, на заключному етапі культури – давньоруською керамікою.
Основні типи волинцевських прикрас, судячи з речей, що входили до складу Суджанського, Івахниківського, Полтавських і Новотроїцьких скарбів, зберігаються і у роменський час. Крім того, тут зафіксовано спіральні скроневі кільця, що вважаються етнографічною ознакою сіверян, персні, ґудзики-бубонці, сережки і підвіски салтівського типу та інші прикраси. На роменських поселеннях трапляються знахідки як поодиноких арабських дірхемів, так і скарбів з цих монет.
Роменська культура стає одним із компонентів формування давньоруської культури.
