Історія Подесіння: початок
Територію Подесіння (за археологічною періодизацією)люди почали заселяти за доби верхнього палеоліту (35-10 тис. років тому). Прийшли вони на цю територію, ймовірно, з Закарпаття, котре було найпершим районом сучасної України, заселеним людьми.
За геологічною періодизацією, період палеоліту припадає на добу плейстоцену (1 млн.-10 тис. років тому). Це період великого зледеніння північної півкулі. На час 20-17 тис. років тому припадає максимальне похолодання. Крім того, крига вкривала сучасний світовий океан до широти Іспанії/Японії. А крига не зволожує повітря і відбиває сонячні промені. Тож, крім низьких температур, маємо ще й сухість клімату. Встановлюється різкоконтинентальний клімат з холодною зимою і сухим спекотним літом. (В літературі пишуть, що клімат нагадував сучасну Чукотку, але хто з вас був на Чукотці і може все це собі уявити?).
Сухість клімату зумовлює незначну хмарність, а, отже, велику кількість сонячних днів, що стимулює фотосинтез рослин. Однак з льодовика дують холодні вітри, ґрунт промерзає. Це пригнічує ріст деревної рослинності. Тому розростається трава. Для середньої смуги Європи навіть придумали такий прикольний термін, як тундростеп. Наявність пасовиськ приваблювала холодолюбивих травоїдних тварин мамутового фауністичного комплексу: мамутів, шерсистих носорогів, бізонів, вівцебиків, північних оленів, коней, сайгаків. А наявність травоїдних, у свою чергу, приваблювала мисливців.
За умови відкритого простору безлісого тундростепу травоїдні утворювали великі стада. Протягом року ці стада здійснювали дві сезонні міграції: восени, рятуючись від холодів, відступали на південь, а весною знову повертались на північ, бо там менше вигорала трава. Шляхи міграцій кожного стада були незмінними, тому людям легко було на них полювати.
У Подесінні домінуючою травоїдною твариною був мамут. Мамути мігрували вздовж великих річок, тому стійбища мисливців розташовувались саме на мисах рік.
Довгий час вважалось, що на мамутів полювали, заганяючи їх у ловчу яму, на ріку, або до болота, а потім забиваючи камінням. (Бо раніше вважалось, що шкіра мамута занадто товста, щоб її пробити. Хоча при цьому в не науковій літературі на ілюстраціях постійно можна було побачити одяг, вишуканіший за сучасний, даремно що з мамутової шкіри). Та етнографічні дослідження полювання на слонів у Африці показали, що мамута могли забивати і списами. (Тут головне вцілити в око). До того ж, на стоянках, в похованнях, і у самих кістках мамутів інколи знаходять кістяні та крем’яні вістря.
Дорослий мамут міг дати близько двох тон м’яса, а плюс ще виварювання кісток, сухожиль і требухи. Якщо брати до розрахунку лише чисте м’ясо, то такої кількості мало вистачати на общину з 30-50 людей (а це і є середня кількість людей, яка фіксується на одній стоянці) протягом місяця. Не дивлячись на “мамутову” спеціалізацію, люди Подесіння час від часу харчувались також м’ясом бізонів, північних оленів і коней.
Люди не здійснювали великих сезонних міграцій, як тварини, але переселялись відповідно до погодних умов: весною далі від ріки, восени – до річкових долин.
На високому березі Десни поблизу села Мізин на Чернігівщині розкопано відому у всьому світі стоянку мисливців на мамутів, яка традиційно отримала назву за найближчім населеним пунктом, – Мізин. Розкопки проводила експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом І.Г. Шовкопляса, визначення фауністичних решток – І.Г. Підоплічко. Досліджено п’ять господарсько-побутових комплексів – круглих жител з кісток мамутів, оточених господарчими ямами (грубо кажучи – смітниками), вогнищами, рештками господарчої діяльності – виробами з кременю і кістки, залишками життєдіяльності (всім тим, що до господарчої ями не донесли :-).
Знайдено також набір прикрас і витворів мистецтва з кістки і бивня мамутів: намистини-підвіски, браслети, орнаментовані меандрами та ялинковим орнаментом, численні фігурки жінок, стилізовані під пташок (дуалізм художнього образу). В одному з жител виявлено п’ять великих кісток мамута (лопатки, щелепи, кінцівки) з нанесеним вохрою орнаментом у вигляді зиґзаґів і меандру. Меандри і зиґзаґи тут відбивають структуру бивня, яку видно на поперечному зрізі.
Видатний український археолог С.М. Бібіков, який започаткував напрям залучення етнографічних даних для археологічних реконструкцій, інтерпретував це житло як культовий центр общини, а кістки мамута – як ударні музичні інструменти. З долученням даних етнографії народів Сибіру звуки ударних були реконструйовані В.І. Колокольниковим. За радянського часу ця ідея, як не дивно, не отримала підтримки. Здалась занадто революційною. Дивно – СРСР не боявся бути батьківщиною слонів, але боявся мати на своїй території найдавніший у світі музичний комплекс.
Звичайно, музика не є звичною у нашому розумінні, але для первісності ці зародки музики підходили якомога краще – ударними інструментами відбивали певний ритм, котрий задавав ритм діяльності. У 2008 р. до 100-річчя С.М. Бібікова його монографія про Мізинський музичний комплекс була перевидана. Думаю, що за цей час музичне питання було переглянуто і це перевидання ставитьь крапку в науковій дискусії. Тож, маємо на Десні найдавніший у світі ударний музичний комплекс.
