Давні слов’яне (ІІІ ст. до н.е.-ІІІ ст. н.е.) на Десні
Поріччя Десни (переважно її верхню течію) у середині І-ІІІ ст. н.е. займали пізньозарубинецькі пам’ятки типу Почеп.
Власне зарубинецька культура ІІІ ст. до н.е.-середина І ст. н.е. охоплює Подніпров’я від ріки Тясмину на півдні до ріки Березини на півночі, а також Середнє Посейм’я і Прип’ятське Полісся (територія сучасних України і Росії). Культура дістала свою назву від могильника, відкритого В.В. Хвойкою у 1899 р. у селі Зарубинці тодішньої Київської губернії. Першою ґрунтовно дослідженою пам’яткою був могильник у селі Корчувате на південній околиці сучасного нам Києва. Тому культуру іноді ще називають зарубинецько-корчуватською.
Зарубинецька культура сформувалась на ґрунті місцевих культур скіфського часу (милоградської, частково – поморської і лісостепової скіфського часу) під впливом латенізованого (кельтизованого) населення Середньої Європи. Вплив цивілізації кельтів на поховальний обряд, прикраси, насамперед, – фібули (пра-пра-аналог сучасних булавок), типи знарядь, столовий посуд, відбувався опосередковано, від ясторфських племен території сучасної Німеччини, а також завдяки безпосереднім контактам із носіями латенсько-іллірійських культур у Подунав’ї. Не виключено, що зарубинці як і племена іншої латенізованої культури – поєнешті-лукашівської, фігурували в античних джерелах ІІІ-І ст. до н.е. як бастарни.
Однак у середині-третій чверті І ст. н.е. зарубинецька культура припиняє своє існування, трансформуючись у пізньозарубинецькі пам’ятки. Ознакою кризи класичної зарубинецької культури є, зокрема, припинення існування усіх городищ (Пилипенкова Гора і Бабина Гора, Монастирьок на околицях сучасного Канева, Ходосівка на Середньому Дніпрі і інші) і могильників (Чаплинський, у Прип’ятському Поліссі, Пирогівський, Вишеньки поблизу сучасного Києва, Дідів Шпиль під сучасним Каневом і інші).
Пізньозарубинецькі пам’ятки типу Почеп у Подесінні відбувалось на основі традицій середньодніпровського зарубинецького населення, а його своєрідність пояснюється місцевим субстратом (пізньоюхнівські племена). Юхнівське походження, зокрема, мають довгі наземні будинки та деякі побутові речі.
Найкраще дослідженими поселеннями пізньозарубинецьких пам’яток типу Почеп є поселення Почеп, Синьково, Синьково-Дмитрово на території сучасної Росії і Киселівка 3 на території сучасної України.
Практично усі пізньозарубинецькі поселення І-ІІ ст. н.е. розташовані в низьких місцях: на невисоких підвищеннях у заплавах річок або на першій терасі. Особливо яскраво тенденція до зміни топографії простежується у Середньому Подніпров’ї, де протягом першої половини-середини І ст. н.е. припиняється функціонування городищ і життя продовжується тільки на відкритих селищах у долинах річок. Зміна характеру розселення і топографії поселень, однак, була викликана не експансією сарматів, як часто вважають (взагалі існує тенденція пояснювати зникнення будь-якої землеробської культури навалою кочовиків), а певними еколого-кліматичними чинниками. (що частіш за все було і з іншими землеробськими культурами).
Житла-напівземлянки пам’ток Почеп мають зрубну конструкцію, вони складають основну масу жител, близькі житлам класичної зарубинецької культури (дещо заглиблений у землю котлован прямокутної форми з довжиною стін 3-4,5 м. та вогнище на долівці). Часто трапляються житла з центральним опорним стовпом.
Форми посуду в цілому збігаються з класичною зарубинецькою традицією (горщики, корчаги, покришки, сковорідки, миски, вази). Асортимент лискованої кераміки порівняно з зарубинецькою культурою зменшується.
Набір знарядь і прикрас властивий вже римському часові ІІІ ст. н.е. Датуючим матеріалом є очкові фібули, застібки пізньолатенської схеми “почепського типу”, сильнопрофільовані фібули тощо. У Жукині в пониззі Десни знайдено речі з емаллю.
Є підстави вважати, що носіями традицій пізньозарубинецьких пам’яток є венети. (Як повідомляє Тацит, у другій половині І ст. н.е. венети перебувають у стані переміщення. Вони “поборознили всі ліси і гори” між фенами і бастарнами, тобто між глибиною лісової зони, де мешкали фіно-угорські племена, і Карпатами. Це якраз співпадає з територією поширення пізньозарубинецьких пам’яток).
