Анти (чи це були венети?) на Десні
В середині V-друга половина VII ст. на території сучасних Північно-Східної України і сусідніх ній областях Росії і Білорусі, тобто на півдні лісової зони й півночі Лісостепу, куди відноситься і басейн Десни, проживали племена колочинської культури.
Колочинська культура є прямим наступником київської культури (про яку ви можете прочитати в попередньому розділі).
На півночі, у верхів’ях Дніпра, колочинська культура межує з пам’ятками типу верхніх шарів Банцеровщині і Тушемлі, що склались на місцевому балтському субстраті також під впливом київської культури.
На півдні колочинська культура межує з пеньківською культурою, що склалась на підставі місцевих слов’янських компонентів черняхівської культури ІІІ-V ст. з племенами київської культури, які відступили туди зі своєї автохтонної території.
Перші колочинську пам’ятки знайдено ще на початку ХХ ст. Зокрема, М.О. Макаренко в 1909 р. дослідив поховання з кремацією у ребристій посудині-урні в селі Артюхівка поблизу Ромен, однак тривалий час ця знахідка вважалась унікальною, вона не підлягала культурній інтерпретації. Окрема культурна група виділена Е.О. Симоновичем після розкопок у 1955-1960 р.р. після розкопок городища Колочин на Дніпрі поблизу Гомеля. В наступні роки найцікавіші матеріали отримано під час розкопок могильників Новий Бихов, Тайманово і Тощиця поблизу Могилева; Лебяжого, Княжого, Картамишевого на Курщині, а також на поселеннях Великі Будки на Сумщині, Дегтярівка, Роїще та Олександрівка на Чернигівщині (розкопки Л.Д. Поболя, Ю.А. Ліпкинга, Є.О. Горюнова, Р.В. Терпиловського і інших).
Нині відомо більше ніж 100 поселень колочинської культури. Поселення зазвичай мають невеликі розміри, розташовуються на краю першої тераси, інколи – на дюнах у заплавах. В північній частині колочинського матеріалу відомо кілька городищ (Колочин, Мощонка і інші), які слугували сховищами у разі зовнішньої небезпеки для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ. Городище Колочине могло бути столицею військово-політичного об’єднання одноплемінників (первісної сусідської общини).
На 20 з поселень проведені розкопки, в ході яких виявлено понад 50 споруд. Основний тип житла – квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури. Стіни – зрубної чи каркасно-стовпової конструкції. Відомо також декілька наземних жител (Деснянка) та напівземлянок з піччю-кам’янкою у кутку. Останні, очевидно, з’являються у колочинських племен під впливом правобережного населення празької культури V-VII ст. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами.
Досліджено 12 могильників колочинської культури, на яких досліджено близько 400 поховань. Поховальний обряд порівняно з іншими ранньосередньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі ґрунтовно. Найхарактернішими є ґрунтові могильники, що інколи налічують більше 100 трупоспалень (Тайманове, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних поховань здебільшого перемішаними з попелом і вугіллям, а до урн клали очищені від попелу кістки.
Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одному випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола “старожитностей антів” і вістря списів. Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах колочинського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного посуду і бронзових прикрас, глиняними прясельцями, кістками домашніх тварин.
Кераміка – ліпна, неорнаментована. Як виняток трапляється рельєфний орнамент у вигляді горизонтальних наліпних валиків під вінцями чи “вух”. Асортимент кераміки поступається попередній київській культурі – майже відсутні миски і підлискований столовий посуд. Керамічний комплекс представлений переважно горщиками і корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і банкоподібних), опуклобоких і циліндро-конічних форм, а також дисками і сковорідками. Для ранніх фаз колочинської культури доволі типовими є ребристі посудини, тоді як на пізніх домінують опуклобокі та слабопрофільовані горщики.
Знаряддя праці виготовлено головним чином із заліза і сталі: це ножі, серпи, риболовецькі гачки і інші.
Використовувались також кістяні кочедики і проколки, глиняні прясельця, кам’яні зернотерки і бруски.
Зброя походить із спаленого городища Колочин 1 або ж є інвентарем окремих поховань (Лебяже, Княжий). Відомо кілька вістер списів і стріл, великий, можливо, – бойовий – ніж.
Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед бронзових і срібних прикрас поширені так звані “старожитності антів” (великі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривні тощо). Великий скарб таких речей виявлено останнім часом на колочинському поселенні у Трубчевську на Десні. На поселенні Великі Будки знайдено скарб речей, що належав ювелірові (датується серединою0другою половиною VII ст.). До його складу входило кілька залізних знарядь, поламані срібні прикраси, а також дві невеликі пальчасті фібули і численні нашивки на одяг різних типів, виготовлені зі свинцево-олов’яного сплаву. До середини V ст. відноситься декілька знахідок залізних фібул типу Прага (Ходосівка, Колодязний Бугор, Яловщина).
Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупуванням ранньоісторичних слов’ян – північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.
На Лівобережжі колочинська культура, нарівні з пеньківською, є одним із компонентів наступної волинцевської культури.
