Обгрунтування: Історія ідеї надання охоронного статусу заплаві Десни
Думка про те, що всій долині р.Десни має бути наданий охоронний статус, існує не одне десятиліття та є актуальною темою серед науковців та природоохоронців. Що стосується рекреаційного та водогосподарського значення Десни, то воно практично ніколи не обговорювалось і здавна вживались охоронні заходи щодо заплави цієї річки.
У радянські часи, ще у 1936 році, постановою ЦИК та СНК СРСР від 2 липня 1936 року № 66/ІІ62/С3СССР вздовж Дніпра та Десни виділялися водоохоронні зони. Пунктом 4 цієї постанови під загрозою кримінальної відповідальності заборонялися рубки лісу по берегах Десни та у смузі завширшки 20 кілометрів вздовж них (у верхів’ях річки). В середній та нижній течії річки ширина охоронної зони визначалася в 6 кілометрів. Для притоків – 4 км.
Першою ідеєю заповідання деснянської заплави була пропозиція (1980-х років) колективу науковців, що наразі є класиками заповідної справи України (Ющенко А.К., Мережко А.І., Андрієнко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р.), якими було розроблено для всієї території теперішньої України мережу природно-заповідних об’єктів національного значення та першу версію схеми національної екомережі України. Серед цих пропозицій, частина спроектованих національних природних парків стосувалась і долини р.Десна. Серед них – НПП «Деснянсько-Старогутський», НПП «Мезинський» та РЛП «Міжрічинський» (пропонувався, як НПП «Дніпровсько-Деснянський»), що створені і функціонують в наш час. Крім того, було запропоновано і нереалізований досі НПП «Деснянський» (Шеляг-Сосонко Ю.Р., 1987). Цей проектований національний парк мав розташуватись на відрізку р.Десна від с.Крехаїв на півдні до с.Лебедівка та с.Надинівка на півночі. Також в кількох місцях проектувалась рекреаційно-сельбищна зона (в сучасному законодавстві – зона регульованої рекреації), агропаркова зона (тепер – зона стаціонарної рекреації), господарська зона, що включила освоєні ділянки заплави, та водоохоронна зона, що відповідає по сучасним стандартам зоні заповідній. Детальний опис цього НПП подано у відповідній частині цього обгрунтування. Проект меж НПП «Деснянський» у 1980 р. розроблявся в Інституті «Діпромісто» та передбачав створення значної природоохоронної території із специфічною, найкраще на той час спланованою і прорахованою структурою. Так, навколо самого НПП створювався буфер з рекреаційно-курортних зон навколо міст Чернігова та Києва, що відповідно носили проектні назви «Києво-Деснянський природно-рекреаційний район (у т.ч.заміський лугопарковий комплекс в межах комплексної зеленої зони м.Києва)» та «Чернігово-Деснянський природно-рекреаційний район (у т.ч. заміський лугопарковий комплекс в межах комплексної зеленої зони м.Чернігів)». Така буферна зона, відповідаючи взірцевим світовим зразкам структури охоронюваних природних територій, мала стати чи не найбільшим досягненням заповідної справи на той час. Натомість, саме цей НПП з усіх пропозицій 1980-х років, лишився нереалізованим і до нашого часу. Між іншим, НПП «Деснянський» увійшов також і до складу Генерального плану розвитку м.Києва (1986 р.).
Паралельно із пропозиціями розвитку мережі національних природних парків, у 1980-х роках розроблялась більш масштабна концепція так званої Деснянської заповідної зони – принципово нової категорії природоохоронних територій, яка мала охопити всю територію басейну р.Десна (разом з усіма притоками) в адміністративних межах України із запровадженням на цій території специфічного охоронного режиму. Було розроблене спеціальне «Обґрунтування створення державного республіканського еколого-гідрологічного заказника в басейні р.Десна і її приток» та підготовлено низку наукових праць (Про необхідність введення нової категорії заповідності на території Української РСР. Мережко А.І., Гриб І.В., Ющенко А.К., Францевич Л.І. (УДК/(574:556:58):502.31/(477) та ін.), автори яких зазначали, що «існуюча заповідна мережа республіки (України) склалась, в основному, по принципу консервації цінних в природничому плані об’єктів «дикої природи» або мало змінених природних комплексів без врахування оздоровлення основної зв’язуючої ланки – гідрографічної мережі. В крайньому випадку, до меж заповідних об’єктів включені групи живописних озер».
По ініціативі Українського та Всеросійського товариств охорони природи, Міжреспубліканського комітету по проблемах басейну р.Десна, науково-виробничого об’єднання «Річка» у 1990 році була проведена комплексна експедиція «Десна-90». Під час експедиції були виконані наукові дослідження по формуванню екологічних умов в басейні річки, підготовлені пропозиції по створенню єдиної системи контролю за станом якості навколишнього середовища, створення в басейні річки мережі охоронюваних територій, виявлені основні фактори забруднення навколишнього середовища і надані пропозиції по втіленню першочергових природоохоронних заходів, підготовано і погоджено технічне завдання на розробку «Схеми охоронюваних територій в басейні річки Десни» із закінченням проекних робіт в 1992 році. Глибоко схвильовані долею Подесіння, учасники експедиції «Десна-90» пропонували визначити для басену Десни статус обмеженого природокористування; створити громадський фонд порятунку Десни; обговорити весь комплекс проблем, пов’язаних з відновленням Деснянського природно-територіального комплексу на науково-технічній конференції, спільних засіданнях Міжреспубліканського комітету по проблемах басейну річки Десна, президіях Українського та Всеросійського товариств охорони природи на початку 1991 року. Також були підготовлені Пропозиції «Про відновлення природно-етнографічного комплексу в басейні р.Десни». Натомість розпад СРСР став причиною, по якій жодна з названих пропозицій та ідей не була втілена у життя.
Таким чином, ідея створення НПП «Подесіння», що розкривається у цьому обгрунтуванні, багато в чому є розвитком попередніх напрацювань у напрямку охорони заплави річки Десни, актуальність яких до наших днів лише зросла.
