Праслов’яне ІІІ-V ст. н.е. на Десні
В ІІ/ІІІ-першій половині V ст. н.е. в Подесінні були розповсюджені племена деснянського варіанту київської культури.
Всередині цього хронологічного періоду виділяють три періоди:
Ранній період. Прикметна риса – використання шпор і пряжок середньоєвропейських типів, прикрас кола виїмчастих емалей. У відносно рідких випадках сюди надходив провінційно-римський імпорт. Серед новацій – підв’язні фібули. У кераміці збереглись пізньозарубинецькі традиції, що увібрали в себе ряд пшеворських елементів. (Пшеворська археологічна культура датується ІІІ/ІІ ст. до н.е.-V ст. н.е., розповсюджена на теренах сучасних Центральної і Південної Польщі і Західної України).
Середній період. Хронологічний індикатор – підв’язні і воїнські фібули, пряжки місцевого виробництва або виробництва носіями черняхівської археологічної культури (середина ІІІ-перша половина V ст. н.е., територія сучасних України, крім північних районів у лісовій зоні та степових областей Лівобережжя, Молдови, схіної Румунії, західних частин Курської та Білгородської областей Росії), а також фібули з довгим приймачем, рогові гребінці, “танаїські” амфори.
Пізній період. Фінальні конакти з черняхівською культурою. Окрім черняхівських речей, датується скляними намистинами, браслетами з потовщеними кінцями, люстрами (дзеркалами) з центральною петлею, фібулами прибалтійського типу. Поширення біконічних і опуклобоких горщиків, що мають певні аналогії у наступних колочинській і пеньківській культурах.
Київську культуру генетично пов’язують з зарубинецькою через пізньозарубинецькі пам’ятки (про них ви можете прочитати в минулому розділі). Київська культура сформувалась внаслідок складної перебудови пізньозарубинецьких традицій та їхньої інтеграції із західними (пшеворськими) і північними (балтськими) елементами.
Перші пам’ятки київської культури були відкриті в кінці 40-початку 50-х р.р. ХХ ст. В.М. Даниленком на околицях Києва.
Поселення київської культури зазвичай розташовувались на краю першої або другої надзаплавної тераси, інколи – на підвищеннях у заплавах річок.
Оснона кількість розкопаних жител – напівземлянки, форма яких у плані близька до квадрата з довжиною сторони 3,3-5 м., із заглибиною на 0,5-1,2 м. долівкою і відкритим вогнищем. Стіни зрубної, або каркасно-стовпової, конструкції встановлювали всередину котловану. Окрім напівземлянок, на поселеннях досліджені житла, щодо яких можна припустити застосування зрубів, збудованих на рівні давнього материка або навколо заглибленої частини. У таких спорудах зафіксовані черені глинобитних печей, вирізані в материковій стінці. На деяких поселеннях трапляються також господарські споруди з глиняною обмазкою, виносні вогнища. Типовими є численні ями-льохи.
Поховальний обряд культури досить невиразний: ґрунтові могильники без зовнішних ознак із трупоспаленнями майже без інвентаря. Переважна більшість поховань – ямні. Могильники, як правило, невеликі й складаються з 5-15 поховань. У могильних ямах інколи трапляються предмети убрання (фібули, пряжки і інші). Фрагментована кераміка, що походить із більшості поховань, імовірно, засвідчує проведення ритуалів типу тризни з розбиттям посуду під час спалення небіжчика.
Вся кераміка київської культури ліпна. Груболіпний посуд представлений горщиками і корчагами опуклобоких, біконічних та слабопрофільованих форм і пласкими дисками – покришками чи сковорідками. Невелику групу становить столовий посуд – чорнолисковані миски та вази.
Знаряддя праці – залізні ножі, шила, серпи, кам’яні жорна, оселки, глиняні прясельця і інші.
Знахідки зброї обмежуються поодинокими вістрями стріл та списів; спорядження вершника – шпори.
Частина прикрас, зокрема бронзові фібули і пряжки, скляні намистини, була черняхівським імпортом. Місцевими майстрами виготовлялись переважно залізні фібули і пряжки пізньоримських типів. В цілому комплекс прикрас бідніший, ніж в черняхівської культури.
Переважна більшість археологів розглядає київську культуру як своєрідний місток, що поєднував зарубинецькі і пізньозарубинецькі пам’ятки ІІ ст. до н.е.-ІІ ст. н.е. із ранньосередньовічними слов’янськими пам’ятками колочинської і пенківської культур. Тому племена київської культури вважаються безпосередніми пращурами ранньоісторичних слов’ян (племенами венетів, описаних у готського історика Йордана).
