Десна – один з прадавніх шляхів
Ймовірно, що основні шляхи руху для обміну склались ще за доби енеоліту за основними водними артеріями. Також існували основні шляхи перегону худоби – вони фіксуються за положенням курганів, які поодиноко з’являються також за доби енеоліту. Скоріш за все, ці шляхи відрізнялись від шляхів мисливців кам’яної доби, адже люди енеоліту і подальших періодів мали інший спосіб господарства і іншу мету.
Власне, землі сучасної Київщини в давнину не вирізнялись особливо помітними природними ресурсами, родючими ґрунтами чи м’яким кліматом. Чому ж на цій землі здавна селились люди і це призвело до того, що Київ став столицею України?
Перевага Київщини полягала і до сих пір полягає у вигідному географічному становищі – на перетині водних шляхів, що вели з Півночі на Південь (якщо навпаки – то у давні часи було складніше підніматись проти течії). А також існували сухопутні шляхи зі Сходу на Захід. Скоріш за все, ці шляхи активно функціонували вже за доби бронзи.
Саме в районі Києва водний шлях Дніпра розгалужується на три гілки:
- північна – де Дніпро наближається до Верхньої Волги, а його притоки – до Північної Двини (Даугави);
- західна – течія Прип’яті прямує до Західного Бугу, Вісли, Німану;
- східна – Десна та Сейм ведуть до басейнів Волги-Оки та Дону.
Спускаючись Дніпром на південь за Ореллю і Самарою, повернувши на схід, діставались Донецького кряжу, можливо, вже тоді він приваблював людей сіллю, мідною рудою та кременем.
Рухаючись Дніпром до кінця – виходили до Криму і Чорного моря.
Також повз Київські пагорби проходив сухопутний шлях, який сполучав Карпатський басейн з Південним Уралом.
Нижче Києва проходив степовий коридор, який рухливі скотарські племена використовували для проникнення на північ.
Тобто Київ вже тоді контролював шляхи з Заходу і на Схід. Контроль над Київщиною означав контроль над цими шляхами, одним з котрих виступала Десна.
