Міжнародне законодавство.
Долину р.Десни доцільно розглядати з точки зору низки міжнародних угод та конвенцій, підписаних і ратифікованих Україною. Враховуючи те, що після ратифікації, міжнародні угоди набувають сили Закону України, викладені у них вимоги та зобов’язання набувають в Україні обов’язкового характеру а в нашому конкретному випадку – стають вагомими аргументами для створення НПП «Подесіння». Розглянемо найважливіші для нас моменти Міжнародного природоохоронного законодавства:
1. Європейська ландшафтна конвенція (конвенцію ратифіковано Законом № 2831-IV від 07.09.2005). «Держави – члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до уваги, що ландшафт відіграє важливу суспільну роль у культурній, екологічній, природоохоронній та соціальній сферах і є ресурсом, який сприяє економічній діяльності; що його охорона, регулювання та планування може сприяти створенню нових робочих місць; (…) усвідомлюючи, що ландшафт сприяє формуванню місцевих культур і є основним компонентом європейської природної та культурної спадщини, який сприяє добробуту людей та консолідації європейської ідентичності; визначаючи, що ландшафт є важливою складовою якості життя людини всюди: в містах і сільській місцевості, у занедбаній місцевості та місцевості високої якості, в місцевості виняткової краси та в звичайній місцевості; (…) бажаючи задовольнити прагнення громадськості насолоджуватися ландшафтами високої якості та відігравати активну роль у розвитку ландшафтів; (…) домовилися про таке:
Стаття 5. Заходи загального характеру. Кожна Сторона зобов’язується: a) визнавати ландшафти у законі як суттєвий компонент оточення людей, як вираження різноманітності їхньої спільної культурної та природної спадщини, та як основу їх ідентичності; b) встановлювати та впроваджувати ландшафтну політику, спрямовану на охорону, регулювання і планування ландшафту шляхом прийняття конкретних заходів… (…).
2. Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, або Бернська конвенція (конвенцію ратифіковано Законом України N 436/96-ВР від 29.10.96). «Держави — члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію, (…) визнаючи, що дика флора та фауна є природною спадщиною непересічної естетичної, наукової, культурної, рекреаційної та економічної цінності, яку необхідно зберегти і передати прийдешнім поколінням; визнаючи виключно важливу роль, яку відіграють дика флора та фауна у підтриманні біологічної рівноваги; відзначаючи, що численні види дикої флори та фауни зазнають серйозного виснаження і що деяким з них загрожує зникнення; усвідомлюючи, що охорона природних середовищ існування є важливим елементом захисту і охорони дикої флори та фауни; визнаючи, що проблема охорони дикої флори та фауни повинна враховуватися урядами в їхніх національних завданнях і програмах і що для захисту, зокрема, мігруючих видів необхідно започаткувати міжнародне співробітництво (…), погодились про таке:
Стаття 2. Договірні Сторони вживають необхідних заходів для підтримання популяцій дикої флори та фауни на такому рівні або для приведення їх до такого рівня, який відповідає, зокрема, екологічним, науковим і культурним вимогам, та враховують при цьому економічні та рекреаційні вимоги, а також потреби підвидів, різновидів чи форм, що знаходяться під загрозою на місцевому рівні.
Стаття 3. 1. Кожна Договірна Сторона відповідно до положень цієї Конвенції вживає заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (…).
Стаття 4. 1. Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, особливо тих, які зазначені у додатках I і II, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення. 2. Договірні Сторони у своїй політиці планування забудови і розвитку територій враховують потреби охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму. 3. Договірні Сторони зобов’язуються приділяти особливу увагу охороні територій, що мають значення для мігруючих видів, зазначених у додатках II і III, і що належним чином розташовані по відношенню до міграційних шляхів, таких територій, як місця зимівлі, скупчення, годівлі, виведення потомства чи линяння. (…)
Стаття 6. Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II. Стосовно цих видів, зокрема, забороняється таке: (…) b) навмисне зашкодження місцям виведення потомства або відпочинку чи їхнє знищення (…).
Стаття 10. 1. На додаток до заходів, зазначених у статтях 4, 6, 7 і 8, Договірні Сторони зобов’язуються координувати свої зусилля, спрямовані на охорону мігруючих видів, які зазначені у додатках II та III і ареал яких поширюється на їхню територію (…)».
Ця конвенція має низку додаткових міжнародних угод, пов’язаних з нею, що мають силу окремих конвенцій.
3. Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. «Договірні сторони, (…) визнаючи, що мігруючі водно-болотні птахи є важливою частиною біологічного різноманіття Землі, яке, згідно з духом Конвенції про біологічне різноманіття ( 995_030 ) (1992 р.) та Порядком денним на 21 сторіччя, необхідно зберегти на користь нинішніх і прийдешніх поколінь; (…) усвідомлюючи, що мігруючі водно-болотні птахи є особливо уразливі через те, що вони мігрують на дуже великі відстані та залежні від мережі водно-болотних угідь, число яких все зменшується, і які через нераціональну діяльність людини деградують, що відображено в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.); усвідомлюючи потребу термінових дій, щоб зупинити зниження чисельності мігруючих водно-болотних птахів та скорочення середовищ існування в межах географічної системи міграцій афро-євразійських водно-болотних птахів; (…) домовились про наступне: (…)
Стаття III. Загальні заходи збереження. (…)Сторони мають: (…)(c) визначати середовища існування мігруючих водно-болотних птахів, які знаходяться в межах їх територій, та сприяти охороні, управлінню, реабілітації і відновленню цих середовищ у взаємодії з органами, які зайняті збереженням середовищ існування і перелічені в пунктах (a) і (b) Статті IX цієї Угоди; (…)
Стаття IV План дій та керівні принципи збереження. 1. План дій входить в цю Угоду у вигляді Додатка III. У ньому спеціально розглянуто дії, які мають бути прийняті Сторонами стосовно пріоритетних видів і напрямків роботи згідно з загальними заходами збереження, що розглянуті в Статті III цієї Угоди, під такими заголовками: (a) збереження видів; (b) збереження середовищ існування; (…)».
4. Угода про збереження кажанів в Європі (до угоди Україну приєднано в 1999 р.). «Договірні Сторони, усвідомлюючи, що загроза існуванню кажанів в європейських і в позаєвропейських державах ареалу є однаковою як для мігруючих, так і для немігруючих видів, і що місця оселень часто є спільними для мігруючих і немігруючих видів; (…)
Стаття III. Основні зобов’язання. (…) 3. Під час визначення ключових середовищ існування для цілей загального збереження будь-яких об’єктів флори та фауни кожна із Сторін має приділяти належну увагу середовищам існування, які є важливими для існування кажанів (…)».
5. Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Ратифіковано в Україні Законом України N 535-XIV від 19.03.99 ). «Договірні Сторони, визнаючи, що дикі тварини в усьому їхньому різноманітті є незмінною частиною природної системи Землі і повинні бути збережені для блага людства; усвідомлюючи, що кожне покоління людей є хранителем ресурсів Землі для наступних поколінь і зобов’язане забезпечити збереження цієї спадщини, а там, де вона використовується, її невичерпне використання; беручи до уваги наростаючу екологічну, генетичну, наукову, естетичну, рекреаційну, культурну, освітню цінність диких тварин, а також їхню цінність із соціальної та економічної точок зору; відчуваючи занепокоєння, особливо по відношенню до тих видів диких тварин, які мігрують через кордони або за межами кордонів національної юрисдикції; визнаючи, що держави повинні зберігати мігруючі види тварин, які живуть в межах кордонів національної юрисдикції або пересікають ці кордони».
6. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція) (ратифікована Законом України N 437/96-ВР від 29.10.96 ). Фактично, Рамсарська конвенція є найважливішим міжнародним документом в питаннях створенння НПП «Подесіння», адже він визначає необхідність надання природно-заповідного статусу водно-болотним угіддям, що входять до списків конвенції, серед яких і ділянки заплави р.Десна. Відтак, заповідання заплави Десни. Крім іншого є і міжнародним зобов’язанням України. Зокрема, у тексті конвенції сказано таке: «Договірні сторони,(…) беручи до уваги суттєві екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів водного режиму і таких, що підтримують існування характерної флори та фауни, особливо водоплавних птахів; маючи впевненість у тому, що водно-болотні угіддя є ресурсом великого економічного, культурного, наукового і рекреаційного значення, втрата якого б була б непоправною; бажаючи призупинити прогресуючий наступ людини на водно-болотні угіддя та їх втрату нині і в майбутньому; визнаючи, що водоплавні птахи під час своїх сезонних міграцій можуть перетинати державні кордони і, таким чином, мають
розглядатися як міжнародний ресурс; маючи впевненість у тому, що збереження водно-болотних угідь, їхньої флори та фауни може бути забезпечене через поєднання далекоглядної національної політики із скоординованими міжнародними зусиллями; (…) домовились про наступне: (…) Стаття 4. 1. Кожна з Договірних сторін сприятиме збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів через створення природних резерватів на водно-болотних угіддях, незалежно від того, внесені вони до Списку чи ні, і забезпечує належний нагляд за ними (…)». Детально про Рамсарські угіддя українського Подесіння сказано в окремому розділі цього обгрунтування.
Підсумовуючи сказане у названих Конвенціях та Угодах, бачимо, що всі вони визнають надзвичайну актуальінсть охорони диких виідв фауни та середовищ їхнього існування. Так, особлива увага надається мігруючим видам та біотопам, через які пролягають шляхи міграції. Відтак, основним біотопом, необхідним для збереження мігруючих видів фауни, є водно-болотні угіддя, охорона яких не лише постулюється конвенціями конвенціями щодо біорізноманіття а і регулюється окремою конвенцією (Рамсарська конвенція), що охороняє стратегічні водно-болотні угіддя міжнародного значення, два з яких розташовані в заплаві р.Десна.
Comments
Leave a Reply
