У Карпатах знову стривожилися громадськість та екологи: призупинене торік (щоб приспати пильність небайдужих?) будівництво малих і міні-ГЕС тихо триває. А людей, котрі виходять протестувати або цікавляться цією темою, інвестори та їхні лобісти переконують у перевагах гідроенергетики: отримаєте більше електроенергії, робочих місць. Про те, наскільки безпечні будівництво і робота станцій для довкілля та життя мешканців, бізнес мовить неохоче, а найчастіше — приховує таку інформацію.
Чому ж великий приватний капітал такий падкий на прибутки “з води”? З 2009 р. в Україні діє “зелений” тариф для станцій, котрі виробляють електроенергію з альтернативних джерел. Під його переваги потрапили малі та міні-ГЕС потужністю менше 10 мВТ. “Зелений” тариф послав сигнал великому бізнесу: вкладайте кошти в малу гідроенергетику і отримаєте неабиякий зиск. Тим часом як собівартість
виробництва однієї кВ/год електроенергії, виробленої малими ГЕС, становить у середньому 50—60 коп, “зелений” тариф ще донедавна був на рівні 84,18 коп, а на квітень-травень НКРЕ підвищила його до 126,27 коп. Відчуваєте вигоду? Інші зміни, внесені торік у листопаді до закону “Про електроенергетику”, ще більше сприяють суб’єктам малої гідроенергетики: всю електроенергію, не продану безпосередньо споживачам чи обленерго, зобов’язаний купувати в них оптовий ринок. Звісно ж, за “зеленим” тарифом. І тому не дивно, що, попри складність ведення цього бізнесу, на ринок виробництва електроенергії з водних ресурсів приходить дедалі більше приватних компаній та підприємців. Наприклад, у травні “зелений” тариф отримали понад 80 виробників гідроенергії.
Найбільш цінними для великого та середнього бізнесу стали території Закарпаття і Карпат. Спокушають інвесторів великий гідропотенціал гірських річок, щільність річкової мережі та інші чинники. А вибір місць будівництва ГЕС, де було б завдано найменшої шкоди природі, — для них справа непершочергова. По кілька десятків гідроелектростанцій планують збудувати у львівських та буковинських Карпатах. У листопаді 2011 р. депутати Закарпатської облради затвердили велетенську схему розміщення 330 (!) міні-ГЕС. Природоохоронні організації вдарили на сполох. Понад рік вони боронили право людей на безпечне довкілля та життя, навіть знайшли розуміння в Міністерства екології та природних ресурсів, і домоглися позитивного результату: нещодавно окружний адміністративний суд визнав цей документ незаконним. Швидше за все, закарпатська влада відмовиться від планів масового будівництва міні-ГЕС, які викликають протести громадськості, і протягуватиме будівництво станцій поступово, кожну окремо.
На Прикарпатті у бізнесу були трохи скромніші плани — відновити і збудувати 150 малих ГЕС. Торік місцева влада, злякавшись громадського руху проти будівництва гідроелектростанцій, стала говорити про перспективу лише кількох ГЕС. У березні 2012 р. голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк своїм розпорядженням призупиняє будівництво малих дериваційних ГЕС. Створили робочу групу, яка дала негативні для інвестора висновки. Через два місяці керівництво облдержадміністрації вже інакше сформулювало свою позицію, одягнуло її в благородну мету — “ефективне використання гідротехнічного потенціалу рік області”, після чого було створено Координаційну раду з питань будівництва об’єктів малої гідроенергетики та протипаводкового захисту. А під завісу року керівник області скасовує попередній “заборонний” документ. Виходить, будувати малі ГЕС дозволено на найвищих рівнях місцевої влади. І тому заспокійливі слова першого заступника голови облдержадміністрації Василя Плав’юка, сказані ним під час виїзного засідання Всеукраїнської екологічної ліги в Івано-Франківську: “Координаційна рада дозволила лише будувати ГЕС “Пробійнівська-2″ у Верховинському районі та відновити одну гідроелектростанцію в Рогатинському районі, а інших проектів рада не розглядала…” — заспокоїти нікого не можуть. А голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко ставить питання гостро: “Громадські організації дозволять у карпатському регіоні збудувати і відновити не більше 20 ГЕС, із найменшою шкодою для довкілля”.
Вже відновлено Яблуницьку ГЕС, збудовано ГЕС “Пробійнівська-1”, здано в експлуатацію станцію “Пробійнівська-2”. Ряд проектів будівництва чекають реалізації. Лише у Верховинському районі бізнес готовий збудувати малі гідроелектростанції на річці Чорний Черемош у селі Явірнику, її притоках Бистрець та Дземброня (села Бистрець та Дземброня). Зазначимо, що “Положення про гідрологічний заказник “Річка Чорний Черемош з прибережною смугою” взагалі забороняє проведення таких робіт. А в селі Голошина на річці Білий Черемош планують спорудити аж 4 ГЕС — різних, як греблевих, так і дериваційних. Для однієї з них передбачено підвідний тунель, часткову зміну русла річки, що може призвести до підтоплення території.
На відміну від законодавства країн ЄС, в Україні досі не вироблено чітких критеріїв, які б визначали ділянки, де можна бувати ГЕС, а де —заборонено. І тому на будівництві об’єктів гідроенергетики бізнес отримує широкий простір для реалізації своїх інтересів — він відбирає продуктивні ділянки, з великим перепадом висот, можливістю забирати воду з русла хоча б двох річок, зовсім не зважаючи на екологічну складову. А державні служби, органи місцевого самоврядування погоджують вибір місць розташування земельних ділянок та — найчастіше — не виявляють порушень технічних умов і обмежень, виданих для проектування будівництва гідроелектростанцій.
Дериваційні ГЕС — основна частина всіх запроектованих — становлять неабияку загрозу довкіллю. Цей тип гідроелектростанцій передбачає створення водосховища, а відтак подачу води через трубний тунель до турбіни. Так званий дериваційний канал, що пролягає на відстані від 600 метрів до кількох кілометрів, справляє враження хижацького підкорення природи. Не менш жахливу картину формують недобудовані ГЕС: уздовж берегів та на тимчасових складах лежать купи труб великого діаметру, багато з них — іржаві, бо демонтовані з інших об’єктів. Мине трохи часу, і в них забиратимуть воду з русла річки. Так вигляд мають залізні краєвиди Дземброні. Громада села під однойменною назвою неодноразово збиралася й не дозволяла приватному підприємцеві Валерію Миронюку продовжувати будівництво малої ГЕС. Цими днями вона з допомогою громадських організацій звернулася в різні інстанції — до облдержадміністрації, прокуратури області, державної екологічної інспекції — з вимогою вжити заходів для демонтажу гідроспоруд на річці Дземброні.
А в іншій частині Верховинського району, на території Пробійнівської сільської ради, де згаданий інвестор завершив будівництво ГЕС “Пробійнівська-2”, окремі громадські обговорення містобудівної документації, чого вимагає закон “Про регулювання містобудівної діяльності”, не відбувалися. Важливе питання торік влітку “прив’язали” до різних тем зустрічі з кандидатом у народні депутати Василем Чудновим. Громаду декількох сіл інвестор та місцева влада переконали: не особливо переймайтеся роботою діючої і майбутньої ГЕС, ви отримуєте й надалі отримуватиме достойну соціальну компенсацію. І чимало мешканців погодилися з цим.
Так, інвестор щорічно платить у місцеві бюджети кілька десятків тисяч гривень податку на доходи фізосіб та за оренду земельних ділянок. Сільський голова Пробійнівки Марія Юрнюк потішила автора цих рядків: “За рахунок частини коштів сплаченого ним податку на прибуток відремонтовано клуб у селі Грамітне. Щороку інвестор укладає з нами соціальну угоду. За його кошти зроблено освітлення, збудовано автобусну зупинку в селі Грамітне, виконано 40 метрів бетонного берегоукріплення річки Пробійної. Цього року пан Валерій Миронюк має профінансувати виготовлення документації для освітлення села Пробійнівки, відремонтувати відтинок дороги…”
Але соціальну вигоду для громади не можна порівняти зі шкодою, якої завдала діюча ГЕС довкіллю (не забуваймо, що цими днями почне працювати ще й ГЕС “Пробійнівська-2”)… Спотворено мальовничі природні комплекси річки Пробійної та її притоки, з русел яких забирають воду для роботи турбіни, порушено гідрологічний режим цих водних артерій, шляхи міграції риб. Варто прислухатися до думки спеціаліста з питань гідроенергетики в Карпатах Всесвітнього фонду природи Анатолія Павелка: “На жаль, в Україні сьогодні не існує законодавчо закріплених і науково обгрунтованих норм мінімального санітарного пропуску води, який би дозолив безперешкодно існувати екосистемі — рибам, комахам, водоростям тощо. Крім того, електростанції — це об’єкти, котрі можуть практично миттєво почати забір води і зупинити його. В результаті контрольним органам не під силу забезпечити ефективний контроль об’єму забору води із водного об’єкта. Саме тому необхідно розглядати різні варіанти дій, котрі б дозволили убезпечити наші ріки від знищення (наприклад, технічні обмеження на забір води).
Загибель риб і рослин, ніхто, на жаль, не обліковує. Та, крім прямої загибелі, наприклад у турбінах,існує загибель від змін середовища (реофільні риби, такі як харіус, форель струмкова, дунайський лосось, не можуть жити у водосховищах), руйнування природних оселищ (наприклад, якщо лососю перекрити прохід до місць нересту, він сам не загине, проте вже ніколи не народиться наступне покоління, і через кілька десятків років цей вид просто зникає). Дуже часто екологічні наслідки відтерміновані в часі (як це було з дніпровськими водосховищами), але досвід європейських країн, у яких малі ГЕС виробляють електрику багато років, свідчить: тяжкі екологічні наслідки цілком реальні”.
Аргументи лобістів гідроенергетичного бізнесу, буцім населені пункти, розміщені в зоні діяльності малої ГЕС, отримають більше електроенергії, — не витримують критики. Електроенергія, вироблена ГЕС, не використовується безпосередньо для освітлення осель мешканців окремого села чи вулиці, як це було у 40—50 рр. минулого століття. За наявності централізованого електропостачання станція віддає вироблені кіловати в загальну енергомережу. Апологети розвитку малої гідроенергетики підкреслюють її ще й протипаводкову функцію. Погодимося, певну роль у подоланні паводків та повеней греблеві ГЕС таки відіграють. Але, знову ж, далеко не завжди чаші їхніх водосховищ незаповнені, щоб у разі стихії прийняти додаткові обсяги води…
Від необгрунтованого будівництва ГЕС на гірських річках втрачається інша, не менша, вигода. Карпатський регіон багатий на розмаїття флори та фауни. У Карпатах є чимало ділянок, на яких збереглися первозданні природні комплекси, що будуть порушені внаслідок будівництва ГЕС. До того ж більшість станцій з’являться на річках, які активно використовують для сплавів туристи-водники — не лише з України, а й Білорусі, Польщі, держав Балтії. А встановлені вздовж річок труби дериваційних ГЕС значно ускладнюють рафтинг, а то й роблять його взагалі неможливим. І тому до проведення громадських обговорень проектів будівництва об’єктів малої гідроенергетики потрібен принципово інший підхід. “Ми вимагаємо від виконавчої і законодавчої влади ініціювати зміни до законів, щоб у громадських слуханнях обов’язково брали участь не лише мешканці села, а й природоохоронні організації, експерти. Бо річка належить не громаді одного села, це — загальнонаціональне багатство. Її природні комплекси можуть використовувати і місцеві жителі, і туристи. Тож не має права одна громада ставити крапку в питанні “за” чи “проти” будівництва ГЕС, хоч би який соціальний пакет їй пропонували”, — слушно каже активіст ініціативної групи “Врятувати Черемош” Оксана Сусяк.
Європейські держави теж стимулюють виробництво енергії з природних джерел — сонця, вітру, води, встановлюючи “зелені” тарифи. Це — не українське ноу-хау. Але в Європі надлишки виробленої електроенергії можуть продавати державі за “зеленим” тарифом домашні господарства та промисловість.
“У Німеччині, наприклад, розвивається гідроенергетика природного стоку, яка не забирає воду з русла річки, не потребує спорудження греблі. Це не завдає шкоди довкіллю. І там “зелений”, або стимулюючий, тариф може отримати пересічний мешканець, який продав державі електроенергію з водних ресурсів. А в Україні вийшло все навпаки. “Зеленим” тарифом може скористатися лише купка великих бізнесменів, для яких безпечне довкілля та життя місцевих мешканців не мають істотного значення. Бо ті олігархи в Карпатах не живуть”, — переконує депутат Верховинської районної ради від ВО “Свобода” Іван Маківничук. І йому важко заперечити.
http://gazeta.dt.ua/business/liho-vid-zelenogo-tarifu-_.html
