Висновок про доцільність будівництва має врахувати думку енергетиків, екологів і громад
У липні 2010-го в інтерв’ю «УК» голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк сказав: «У протипаводкових заходах маємо збудувати 75 ємностей для регулювання стоку води. 16 ГЕС спрямовуватимуть силу стихії служінню інтересам людини». А в березні 2012-го, побувавши з керівниками держуправління охорони навколишнього середовища та держекоінспекції у Верховинському районі, де планувалося збудувати сім таких станцій, він раптом заявив: «Ми дійшли висновку призупинити будівництво дериваційної міні-ГЕС на Черемоші. Може загинути цілий ряд риби, занесеної у Червону книгу… Та кількість електроенергії, що мала вироблятися на цій ГЕС, буде незначною, порівняно зі шкодою, яка може бути нанесена». Чому думка обласного очільника так кардинально змінилася?
Аби не поспіхом
Якби легко було вирахувати плюси і мінуси малої гідроенергетики, співставити їх зі здобутками і перспективами зеленого туризму та потреб соціальної інфраструктури, в області не працювала б робоча група фахівців, і мова не зайшла про стратегічний екологічний аналіз. На нього, до речі, могли б спільно спромогтися Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області, в яких за держпрограмою споруджуються міні-ГЕС. І яким вже успішно скористався Крим, коли постала дилема — будувати цементні заводи чи розвивати туризм.
Робочу групу на Прикарпатті, яка призупинила будівництво міні-ГЕС на Дземброні — притоці Черемоша, очолив заступник голови облдержадміністрації Василь Плавюк. Він пообіцяв, що робоча група працюватиме винятково у рамках чинного законодавства. Йдеться насамперед про дотримання інвесторами проектів будівництва щодо розміщення гідротруби, що має бути захована в землю поряд із річкою, а не вкладатися в саме русло.
При остаточному рішенні про будівництво міні-ГЕС треба враховувати технічні і моральні аспекти. З одного боку, це співвідношення потужності станції і водного басейну ріки, природні перепади висот русла, відсоток води, який спрямовується у трубопровід, і тієї, що залишається «на волі». А з іншого, добросовісність обчислень плюсів і мінусів для регіону і конкретного села, аби не метатися між кон’юнктурою сьогоднішньою і майбутньою, не виважувати відсотки до казни від розвитку туризму чи виробленої енергії, що теж підуть на розбудову населеного пункту. І взагалі — що краще: спрямовувати вироблені гідрокіловати в загальну енергосистему держави чи забезпечити цей населений пункт електроенергією?
До робочої групи області увійшли представники екослужб. А ось серйозних фахівців з гідроенергетики, за словами кандидата фізматнаук, доцента кафедри теплотехніки та теплових електростанцій Львівської політехніки Мирона Кузика, ми втратили ще в 1970-1990-х. Тому й справді не гріх скористатися досвідом Італії (де буквально нещодавно відкрито малу ГЕС у Сіліціо), Австрії (яка має їх чимало і продовжує будувати), Польщі (яка спорудила такі у Татрах, Баварії, де вже розміщено сотні міні- і мікроелектростанцій), Норвегії (якій міні-ГЕС дають майже 90% електроенергії).
Хоч як дивно, очільник краю, який послідовно намагається зробити своє Прикарпаття писанковим, взявся до виконання затвердженої у 2008-му Кабміном Державної цільової «Програми комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету», якою передбачено цілий комплекс робіт при спорудженні міні-ГЕС. Зокрема, зведення берегоукріплень, що інвестори (а тендери, на жаль, частіше виграють не з фахом і досвідом, а зі зв’язками і «плечима») намагаються забути і якомога далі відійти від проекту, імпровізовано його здешевивши. Це, за словами голови робочої групи Василя Плавюка, й виявлено в Дземброні.
Щоб і вовки ситі, й вівці цілі
Начальник держуправління охорони навколишнього середовища в Івано-Франківській області Михайло Бойко каже, що приклад роботи малої дериваційної ГЕС у тому ж Верховинському районі в с. Грамотне не викликає нарікань — труба великого діаметра для подачі води на турбіни, прокладена поза руслом ріки. Зверху, згідно з проектом, збудована гідроакумулююча ємність, село освітлене, до бюджету відраховано майже 100 тис. грн. Важливо дотримуватися визначених законодавством норм забору води з ріки. Однак скрупульозного фахового аналізу, якої потужності, скільки саме можна будувати міні-ГЕС, де гребельні, а де дериваційні і чому, на якій відстані їх будувати, бракує. Чи виправдані вони економічно в місцях, де комплексно розвивається туризм?
Від малої відновлювальної енергетики Івано-Франківщина отримає майже 1% електроенергії, яку споживає Україна в цілому. За твердженням фахівців Інституту відновлювальної енергетики, вона вийде на 2% частки вкладу малої гідроенергетики у загальне виробництво електроенергії. Ніби й не рятує, але й зменшення шкідливих викидів від ТЕС, здешевлення електроенергії треба з чогось починати.
Для окремих регіонів, наприклад, у Закарпатті, її частка стає істотною. Івано-Франківщина у цих розрахунках займає п’яте місце після Львівщини, Буковини, Тернопільщини. Для окремих прикарпатських місцин теж може стати стимулом, а не гальмом розвитку інфраструктури та туризму, якщо справді комплексно та аналітично підійти до розвитку зеленої енергетики краю. І принаймні користуватися та дотримуватися наших Державних будівельних норм (оцінка впливу будоб’єкта на навколишнє середовище), переконаний кандидат технічних наук, старійшина вітчизняної гідроенергетики, старший науковий співробітник Київського інституту відновлюваної енергетики Юрій Віхарєв. Йому вже довелось консультувати розгляд однієї справи саме з Івано-Франківщини в апеляційному суді, і якому гідроенергетика не заважає займатися захистом рідкісних видів риб прикарпатської ріки Лімниці. За його переконанням, «малою гідроенергетикою має впритул займатися держава, прискіпливо її контролювати, не віддаючи на відкуп фірм і фірмочок».
ДОВІДКА «УК»
В Івано-Франківській області до 1964 р. функціонувало 15 об’єктів малої гідроенергетики, загальною потужністю 1723 кВт.
Нині в області діють три малі ГЕС: Снятинська (потужністю 800 кВт), відновлена у 2004 р., Золотолипська (320 кВт, запущена у грудні 2011 р.), Пробійнівська (1200 кВт, збудована у 2009 р.). Торік вони виробили 5,1 млн кВтгод електроенергії.
ПРЯМА МОВА
Ярослав ШПАК,
заслужений енергетик України:
— За параметрами економічної доцільності Україна може виробляти в рік малою гідроенергетикою 3,75 млрд кВт?год. Інвестори в цій сфері можуть усі разом отримати дохід майже 3,2 млрд грн, тобто 303 млн євро. Без вирахування своїх затрат! Окупність об’єкта — 8—10 років.
Можливо, ряд малих ГЕС, потужність яких оцінюється в мегаватах, матимуть менші терміни окупності. А малі ГЕС, потужністю до 300 кВт, при існуючому «зеленому» тарифі просто не рентабельні. Тому доцільно мати кілька тарифів для різних груп малих ГЕС, а для малих потужностей (до 1000 кВт) їх збільшити.
Складність гірських річок Карпат полягає у значній зміні обсягів води протягом року і в окремих роках. Під час повеней він у сотні разів більший, ніж у літні засушливі місяці. А це впливає на конструкцію гідроспоруд та вибір основного обладнання. Але їх все одно можна робити екологічно безпечними.
Звичайно, якихось 4 млрд кВтгод від малої відновлюваної гідроенергетики проти 190 мільярдів, які виробляє Україна, ніби й крапля в морі, але з них море й складається. Тим паче, що таке комплексно продумане виробництво стає істотним для окремих регіонів, абсолютно доцільне у дружбі з екологією (?). Словом, і вовки можуть були ситі, і вівці цілі, якщо над цим комплексно і фахово попрацювати.
ДУМКА ГРОМАДСЬКОСТІ
«Щоб користь людям була й екології не нашкодити»
Микола БЕРЕЖАНСЬКИЙ,
депутат Рахівської райради,
голова товариства краян Рахівщини
(Закарпатська обл.)
— Закарпатська облрада прийняла рішення про будівництво в регіоні аж 360 малих ГЕС(!). Це забагато для нашого регіону і може призвести до критичних наслідків. Звичайно, їх треба ставити, але 15—20, а не 360. Проти цього виступило 38 громадських організацій, серед них і наша. Ми подали на облраду в суд з вимогою призупинити це рішення й порадитися з громадою, з людьми, які там проживають, землю та ресурси яких використовуватимуть для чиїхось бізнес-проектів.
По-перше, під малі ГЕС виділяють замість 20—30 соток по 2—5 гектарів, на яких потім зводять готельні комплекси та кемпінги. По-друге, часто-густо ці землі розташовані в заповідних зонах, що, за прогнозами фахівців, однозначно негативно позначиться на екології (втратимо форель та низку інших видів риби, що не зможе пройти 2-10-метрові дамби), туризмі і рекреації. По-третє, очевидно, що від цього нічого не виграє громада, яку мали б зробити бізнес-партнером, власником 20—30% акцій.
На сьогодні Європа каже, що до цього питання треба підходити з природної точи зору, розглядати в першу чергу, чи потрібно це громаді. Чи потрібна громадянам така кількість ГЕС? Чи дасть це користь Україні? Чи це лише якийсь бізнес-проект, що викачає гроші, ресурси й для громади нічого не залишиться? Чи буде там нерест форелі і чи можна там відпочити нормально? Чи можна буде додатково зайняти місцеве населення?
Зрозуміло, в Закарпатті є негазифіковані райони, приміром, Рахівщина. І тут потрібна «зелена» енергетика. Бо провести 20 км газопроводу, щоб купувати «блакитне паливо» в Росії і ставати ще більш залежними від східної сусідки, ніж ми є, не надто хочеться. Але це не привід голосувати за будівництво 34 міні-ГЕС, із яких 24 у закарпатському заповіднику, як це зробили під чиїмось впливом районні депутати. Є й інші альтернативні джерела енергії, приміром, варто подумати про котли на тирсі, якої у Закарпатті як пилу. Або ще варіант — відновити міні-ГЕС, які стояли в центрі закарпатських сіл за часів Австро-Угорщини й Чехословаччини і нікому не загрожували, зокрема й міграції риби. Одне слово, варіанти є. Натомість беруться проекти, які здійснюватимуть комерційні структури, що продаватимуть електроенергію за кордон і матимуть мінімальні інвестзобов’язання — побілити школу, забезпечити село світлом.
Полонини вже розібрали, традиційний випас овець уже не можливий. 82% фінансування Рахівського району йде з держбюджету. Якщо за 2-3 роки скажуть, що переходимо на місцеве фінансування, що робитиме громада? Як то кажуть, не одним днем живемо. Тож цілком підтримуємо позицію і рішення з призупинення будівництва міні-ГЕС в Івано-Франківській, Чернівецькій та інших областях. Закарпаття теж не хоче такого добра. Все треба обдумати, зважити і прорахувати. Щоб користь громаді була й екології не нашкодити.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/chi-budut-u-karpatah-mini-ges/
