В останні місяці так зване гідроенергетичне лобі отримало друге дихання, а ситуація довкола малих ГЕС знову наближається до точки кипіння. Бездіяльність Міністерства екології і природних ресурсів України щодо застосування стратегічних підходів до охорони річок і розв’язання проблеми будівництва малих гідроелектростанцій призвела до того, що «гесівці» знову перейшли в активний наступ. Уже розпочалася підготовка до будівництва, а то й саме будівництво у таких критичних для людей і природи місцях, як с. Голошина і с. Розтоки у Верховинському і Косівському районах на Івано-Франківщині, у с. Сараті в Чернівецькій та с. Нижньому Бистрому в Закарпатській областях та інших.
Знову застосовуються різні способи «впливу» на активістів — від залякування і підвезення в місцини, де планують розгорнути будівельні майданчики, невідомих бойовиків, щоб чинити тиск на місцевих людей, і до спроб «домовитись» шляхом щедрої роздачі обіцянок. Проте екологи і громади стоять. І мають намір стояти й далі, захищаючи себе і природу. Вони вимагають упорядкування гідроенергетичного будівництва, введення його в рамки, які б не допускали загрози довкіллю і людині.
На цьому тлі особливо цинічним гаслом «гесівців», яке останнім часом лунає дедалі частіше, є твердження про те, що, мовляв, за допомогою малих ГЕС вони розв’язуватимуть енергетичні проблеми України. Мова йде, зокрема, про подолання проблем хронічного дефіциту природного газу, а тепер може статися й так, що й електроенергії через руйнування російськими терористами енергосистеми і шахт на сході України.
Насправді ці твердження не відповідають дійсності, а їхні автори мають на меті скористатися тим, що увага українців прикута до війни, й отримати доступ до так званого «зеленого тарифу» — вельми привабливого джерела збагачення за кошт споживачів електроенергії. Нагадаємо, що «зелений тариф» — це спеціальна ціна, за якою ДП «Енергоринок» купує електроенергію в окремих її виробників. А також і про те, що сьогодні розміри «зеленого тарифу» істотно вищі за ціну електроенергії на ринку. Збереження українських річок, у тому числі й чистих рік Карпат, «гесівців» не цікавить.
У зв’язку з цим пропонуємо докладно проаналізувати окремі з міфів, які активно поширюють ділки від гідроенергетики, щоб надати своїй заповзятливій діяльності певного відтінку благородності та навіть «державної ваги».
Міф 1. Малі ГЕС слугуватимуть джерелом підвищення енергетичної безпеки країни.
Це чи не найагресивніший міф, який використовують як головний аргумент, прагнучи створити гідроенергетичним ділкам образ «рятівників країни». Насправді нині близько 70 малих ГЕС по всій країні виробляють лише 0,16 відсотка електроенергії від її загального обсягу. Вочевидь, що це абсолютно незначний показник, який, образно кажучи, не робить і не спроможний зробити «погоди» в гарантуванні енергетичної безпеки України. Навіть за умови збільшення обсягів виробництва електроенергії у 10 разів (що потребуватиме будівництва 700 малих ГЕС, аналогічним за потужністю нинішнім), то частка виробленої ними електроенергії в загальному балансі країни зросте до 1,6 відсотка. Цього не вистачить навіть для того, щоб покривати потреби в електроенергії в години пікових навантажень. Зате 700 нових малих ГЕС означатимуть фактично повне знищення природних річок в Україні й остаточно поставлять крапку на розвиткові, наприклад, пов’язаних з природними річками туризму і рибальства.
В унісон цьому звучить і твердження про те, що, мовляв, малі ГЕС допоможуть перекривати пікові навантаження на енергосистему в окремі періоди року. На жаль, і воно не відповідає дійсності. Бо максимальне споживання електроенергії в Україні припадає на зиму, коли малі ГЕС тривалий час простоюють через низький рівень води у річках й їх замерзання, а також через обмерзання обладнання самих гідроелектростанцій.
Міф 2. Малі ГЕС виробляють дешеву екологічно чисту електроенергію, яка допоможе поліпшити енергозабезпечення віддалених громад.
Як і перший міф, другий теж не має нічого спільного з дійсністю. Насправді через застосування «зеленого тарифу» електроенергія малих ГЕС є вкрай дорогою і в Україні немає жодної категорії споживачів, готової купувати її за встановленими цінами.
Ціна електроенергії за «зеленим тарифом» малих, міні- і мікро-ГЕС у вересні
ц. р. становила (за 1 кВт/год.):
для ГЕС потужністю до 200 кВт — 3,498 грн.;
для ГЕС потужністю від 200 кВт до 1 мВт — 2,4398 грн.;
для ГЕС потужністю від 1 МВт до 10 мВт — 1,8299 грн.
Тоді як різні категорії споживачів за електроенергію у вересні ц. р. платили за такими цінами (за 1 кВт/год.):
населення — від 28,5 коп. до 1,34 грн.;
промислові споживачі — від 97 коп. до 1,23 грн.
З такими цінами, які значно перевищують ті, за якими держава продає електроенергію як населенню, так і промисловим споживачам, малі ГЕС не мали б жодного клієнта. Але для того, щоб гроші усе ж текли до кишень власників малих ГЕС, вигадали окрему схему. Уряд зобов’язав ДП «Енергоринок» викуповувати весь струм, вироблений малими ГЕС саме за зазначеним вище неймовірно високим «зеленим тарифом».
Для повноти картини порівняймо ціни на електроенергію, що виробляють малі ГЕС, із цінами, за якими ДП «Енергоринок» купує струм у традиційних його виробників, котрі забезпечують майже 99 відсотків виробництва електроенергії у країні.
Ціна виробленої електроенергії у вересні ц. р. становила (за 1 кВт/год.):
для атомних електростанцій — 30,5 коп.;
для теплоелектростанцій — 84 коп.;
для великих ГЕС — 49 коп.
Тобто електроенергія традиційних виробників дешевша за струм, вироблений малими ГЕС, щонайменше у 2,17 раза. А порівняно з цінами інших категорій — міні- і мікро-ГЕС — взагалі існує гігантський розрив. Отож нині електроенергія малих ГЕС, яку продають за «зеленим тарифом», є абсолютно неконкурентоспроможною на ринку і їхній прибуток забезпечується лише завдяки запровадженій в Україні схемі обов’язкового викупу виробленого ними струму.
Що ж стосується поліпшення енергопостачання у тих населених пунктах і районах, де вони збудовані, то і тут малі ГЕС в Україні не можуть похвалитися досягненнями. Адже весь струм, який виробляють, продають у загальну мережу, тобто єдину енергосистему країни (це і є умовою отримання «зеленого тарифу»). Водночас нормальна практика такого бізнесу, зокрема в Європі, йде шляхом забезпечення електроенергією передусім місцевих споживачів і лише її надлишки, тобто неспожиту частку, продають у загальну мережу.
Міф 3. Малі ГЕС — це екологічно чиста електроенергія, яку виробляють без шкоди для довкілля.
Високу вартість електроенергії можна було б і прийняти за умови, що її виробляють без шкоди для довкілля. Проте більшість проектів, запропонованих зокрема в українських Карпатах, свідчить про те, що екологічна шкода від їх будівництва і роботи буде значною і неприйнятною як з економічної, так і з екологічної точок зору. Адже відбуватиметься руйнування річкових екосистем, котрі сьогодні надають людству величезний обсяг так званих екологічних послуг, — від питної води для гірських сіл та міст на Прикарпатті, Буковині і Закарпатті й місць для відпочинку і туризму аж до збереження рідкісних і зникаючих видів живих організмів та історичного середовища формування культури українського народу. Не зайвим буде нагадати і про те, що значна частина річок в українських Карпатах наразі залишається у відносно незміненому або мало зміненому природному стані. В Європі річок у їх первісному вигляді майже не залишилося, й іноземні туристи приїздять у Карпати якраз для того, щоб побачити справжню, збережену лише тут природу Європи.
Наша ж практика спорудження малих ГЕС наразі однозначно свідчить про те, що їх будують, або ж намагаються спорудити в екологічно чутливих районах, які є природно-заповідними територіями або ж безпосередньо прилягають до них, що призведе до їх руйнування (наприклад, у басейнах Черемошів — Білого і Чорного, а також Прута, Тересви, Ужа, Тиси та ін.). До того ж саме будівництво супроводжується грубими порушеннями екологічного законодавства, наочними прикладами чого є Голошина, Нижній Бистрий, Дземброня та інші, нехтуваннями іншими законами і тиском на місцеві громади. Крім того, на превеликий жаль, в Україні не було жодного випадку, коли б навіть екологічно найшкідливішу малу ГЕС було знесено для відновлення екологічної рівноваги. Тобто там, де ГЕСи, які завдають шкоди довкіллю, таки побудували, зупинити і знести їх у законний спосіб, по суті, вже неможливо. Та й власники малих ГЕС ніколи не поспішали щось поліпшувати або ж виправляти. У гонитві за «зеленим тарифом» вони йшли і далі йдуть до отримання нових ділянок під забудову в інших селах, де ще не «засвітилися» щедрими обіцянками і вантажем руйнувань за плечима.
Міф 4. Екологи критикують, не пропонуючи альтернативи. А й справді, чи є альтернатива?
Безперечно, й екологи пропонують низку альтернатив, котрі дозволяють зміцнити енергетичну безпеку, підвищити добробут місцевих жителів, зберігаючи при цьому природу. Але насамперед слід зазначити, що одним з провідних напрямів роботи в цій сфері є енергозбереження. Відповідно до державних програм, енергомісткість ВВП України до 2030 року має зменшитись удвоє. Що це означає для країни? Те, що на кожну гривню виробленої продукції витрати на енергоресурси мають зменшитись удвоє. А це відкриває шлях до зменшення залежності від енергоносіїв, які Україна імпортує, та зменшення потоків грошей, які витрачають на їх придбання у чужих країнах. Це також підвищить конкурентоспроможність економіки.
Для пересічних громадян це означає, що витрати на оплату електроенергії та палива, в тому числі і газу, зменшаться при незмінній якості життя. Також ми зможемо жити в безпечнішому і чистішому середовищі. А для довкілля це означатиме зменшення тиску на природу з боку енергетичних компаній та його поліпшення і відновлення.
Другим магістральним напрямом може стати пошук справді альтернативних зелених джерел енергії. Наприклад, у лісистих Карпатах поряд із річками можна побачити гори тирси — відходів пилорам. Кожен паводок або повінь змиває їх у річку, забруднюючи її. А тирса є цінним ресурсом для виробництва гранул (пелет) — високоенергетичного виду палива і потенційним джерелом енергії для горян. Крім того, паливні деревні гранули мають великий попит на зовнішніх ринках, зокрема у країнах ЄС. А кількість робочих місць, що створюють при цьому, є значно більшою за 1-2 вакансії охоронців, на які власники ГЕС наймають працівників — місцевих жителів.
Ще одним напрямом альтернативного розвитку, заснованим на природних цінностях, є туризм і рекреація. Адже у сільському зеленому туризмі заробляти може фактично кожна родина у місцевостях з високим туристичним потенціалом (зокрема, в українських Карпатах). На жаль, ГЕС, зведені у неналежних місцях, руйнують не лише річки,а й перспективу розвитку зеленого, водного і ландшафтного туризму.
Можливим є й розвиток ГЕС. Наприклад, безгреблевих ГЕС природного стоку, котрі не перекривають русло річки греблями, не забирають воду в труби, а встановлюються у потоці. Саме про них, як про найбільш перспективний напрям у гідроенергетиці без шкоди для довкілля, говорили фахівці — енергетики й екологи на початку 90-х років минулого століття. На жаль, для бізнесу вони не цікаві, адже одна така ГЕС може виробляти лише невеликі обсяги електроенергії, достатні для покриття потреби в ній кількох приватних господарств. Проте для забезпечення енергопостачання можливе встановлення великої кількості таких гідроенергетичних установок без шкоди для довкілля. Вони цікаві передусім для окремих господарств або сільських громад, котрі таким чином могли би справді стати електронезалежними.
Можливе також і будівництво більших ГЕС. Але лише там, де це не шкодитиме довкіллю. Нині екологи вже підготували відповідні матеріали, існують карти ділянок, на яких будівництво можливе за умови неухильного дотримання екологічного законодавства. Всі вони, до речі, є у вільному доступі, безплатні і їх можуть використовувати як органи влади, так і інвестори для планування своєї діяльності. Але найбільш критичні точки — весь Чорний і Білий Черемоші, Тересва, Біла Ріка, верхів’я Ужа, Прута й їхні притоки, а також ряд інших річок є саме тими, де будь-які ГЕС, що перегороджують русло й істотно змінюють хід природних процесів, є неприпустимими. Тут можна облаштовувати лише малі ГЕС природного стоку.
Чи є надія на те, що руйнування українських річок припиниться, а гідроенергетика розвиватиметься у рамках, котрі унеможливлять руйнування довкілля? Нині така надія є. Її насамперед пов’язуємо з тими громадянами України, які думають як відповідальні господарі і які готові боронити наші спільні ріки і спільне майбутнє. Сьогодні погляд багатьох людей, навіть далеко від Карпат — на Кіровоградщині, Рівненщині та ін., прикутий до боротьби громад Дземброні, Голошини, Білої Ріки, Хуста й інших карпатських поселень. Війна з російськими окупантами і терористами на сході України колись закінчиться. і неприпустимо, щоб борці за волю України й їхні нащадки замість дзвінкоголосих карпатських річок — нашого природного і культурного спадку — отримали бетонні греблі й іржаві труби, збудовані під прикриттям війни.
До речі, така боротьба триває не лише в Україні. У США, наприклад, (штат Вашингтон) на р. Евлі нещодавно знесли дві греблі заввишки 33 та 64 метри, котрі 102 роки перекривали річку і міграційні шляхи риби. Це знесення гребель, що є найбільшим в історії, здійсненим саме з екологічних причин, відбулося завдяки боротьбі місцевих жителів і екологів — захисників річок. Здоров’я річки і риби виявились, врешті-решт, важливішими і для місцевої громади, і для уряду США.
Анатолій ПАВЕЛКО.
Спеціаліст з питань
збереження річок і гідроенергетики.
Дунайсько–Карпатська програма
Всесвітнього фонду природи — WWF.
м. Відень — м. Львів.
http://styknews.info/statti/ekonomika/2014/11/10/iak-dilky-vid-gidroenergetyky-namagaiutsia-skorystatysia-problemamy-derz
