Україна ратифікувала Кіотський протокол, котрий передбачає скорочення викидів парникових газів. Головним інструментом зв’язування парникового двоокису вуглецю (СО2) є розширення ділянок з природною рослинністю, перш за все за рахунок лісонасаджень. Проте, не все так просто як може здаватись на перший погляд.
Згідно п. 2 Указу Президента України від 04.11.08 №995/2008 «Про заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень» районним держадміністраціям надано доручення віднайти території під залісення з земель запасу. В цілому не поганий указ, якби не одне «але». Державний комітет лісового господарства на цей указ відреагував тим, що видав наказ № 371 від 29.12.2008 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України». Виходячи з нього, значна частина степових екосистем має бути залісена. Оскільки практично всі землі в степових регіонах розпайовані і являють собою приватну власність, то землі запасу представлені в цих областях нерозораними балками та схилами, тобто останнім притулком степової флори і фауни. Саме їх і планується залісити.
Не знадобиться якихось особливих зусиль на те, щоб відобразити цю справу в очах суспільства в позитивному світлі. Майже всі й так впевнені, що садити ліс ― виключно благородна справа, а от про долю степу мало хто замислюється. Проте, з усіх екосистем України степ знаходиться в самому жалюгідному стані. В деяких районах показник розораності наближається до 90 %. Якщо скласти всі нерозорані клаптики степу, то ледве набереться 3 % від площі держави. У нас навіть такий юридичний термін як «степ» не використовується. Його просто називають еродованими, деградованими або малопродуктивними землями. Багато хто сприймає степ як непотрібний пустир, який потрібно забудувати, переорати або залісити. Мало хто здогадується, що в степовій зоні, що називається від Бога дано рости степовим травам та жити степовим тваринам, тому що вони підходять під ці природно-кліматичні умови й самі беруть участь в їхньому формуванні та регулюванні.
Прошу не сприймати цю публікацію як «війну степовиків проти лісників», оскільки багато фахівців-лісоводів виступають проти залісення степових ділянок. Мінприроди також не погоджується з позицією Держкомлісгоспу, але не має на нього прямих важелів впливу. Автор цих рядків обома руками за розширення площі лісів в країні, але тільки в тій місцевості, де це відповідає природним умовам. Все має бути природнім. В лісовій зоні ― ліси, в степовій ― степи. Чому б не збільшити відсоток лісистості до 60-70 % в Поліссі? Замість цього «оптимальні показники» площі лісів, згідно того ж наказу № 371, у Волинській та Житомирській областях складають всього 36 %.
Не можна сказати, що ліси є повністю протиприродним явищем в степовій зоні. Колись по берегам річок вони заходили на самий південь причорноморських степів. Ці території й зараз могли б стати площами під залісення. Та от «невдача» ― особняків там набудували. Виходить, замість того, щоб боротись з незаконною забудовою, пропонується спихнути проблему з хворої голови на здорову. Там, де повинен бути степ, хочуть зробити ліс, а там де має рости ліс, росте заміська забудова. Окрім цього має місце підміна понять, коли залісення нерозораного степу здійснюється під виглядом консервації еродованих або малопродуктивних земель. В результаті виходить повний абсурд. Якщо землю не орють і на ній росте природна рослинність, в даному випадку степова, то така територія є законсервованою. Як же можна консервувати те, що вже законсервовано?!
В принципі, можливим є варіант розширення лісистості без шкоди для степу. Це виведення ріллі з катастрофічно широченного сільськогосподарського обігу. Проте, землі вже розпаювали. Тут держава або викупати їх повинна, або проявити політичну волю та здійснити націоналізацію. Останнє неможливо допоки політики будуть спиратись на жадібність та ліберальну ринкову економіку, що, загалом, теж саме.
Указ президента від 04.11.08 №995/2008 і наказ Держкомлісгоспу №371 від 29.12.2008 суперечать ряду інших документів. По-перше, ніхто не скасовував Указ того ж самого президента від 23.05.2005 № 838/2005 «Про заходи щодо подальшого розвитку заповідної справи в Україні», згідно якого розширення природно-заповідного фонду (ПЗФ) є пріоритетом довгострокової державної політики. Очевидно, що в степовій зоні інших територій, окрім як останніх залишків степу, для переводу в ПЗФ просто не існує. По-друге, на багатьох степових ділянках знаходяться червонокнижні види, а закон «Про Червону книгу України» забороняє знищувати місця їхнього існування. Ну і по-третє, наша країна ратифікувала Бернську конвенцію «Про охорону диких видів флори і фауни та середовища їхнього існування в Європі», яка прямо забороняє перетворювати місця існування диких рослин та тварин.
Є ще один надзвичайно важливий момент. Наша молочна галузь поставлена на коліна й останній стрибок цін на її продукцію є найкращим тому підтвердженням. Багато ділянок цілини використовуються як сінокоси та пасовища, тому що інших придатних територій в степових регіонах для цього просто немає. Приватні селянські господарства забезпечують більш ніж 50 % молочної продукції держави. При цьому в степовій зоні катастрофічно не вистачає місць для випасу худоби. Через це у нас висока собівартість продукції тваринництва. Адже вигнати корів на пасовище набагато дешевше, ніж витрачати енергоресурси на вирощування кормів та їх доставку.
Отже, залісення степових ділянок призведе до остаточної деградації споконвічного для цієї території рослинного й тваринного світу, тим більше що воно, зазвичай, проводиться чужерідними видами, наприклад, робінією псевдоакацією (акацією білою). Залісення цілинних схилів передбачає часткове розорення, що призведе до змиву ґрунту й додатковому замулюванню малих річок, які через тотальне будівництво гребель і так «дихають на ладан». Найкращим консервантом СО2 в степу є гумус. Якщо ж саджати ліс у степу, то він викачуватиме гумус й переводитиме його у вегетативну масу дерев. Частково, в цьому не було б нічого поганого, але у нас кожного року масово горить стерня, а разом з нею й лісонасадження. Відповідно, зв’язаний деревами СО2 вилітає в атмосферу. На місці згарища виникає кущеподібна рослинність, в результаті чого ми не маємо ані лісу, ані степу, ані нормальної фіксації СО2. Залісення остаточно доб’є пасовищне тваринництво в степу, оскільки конкурувати з дешевою закордонною сировиною стане неможливим. Це призведе до удару й по зайнятості в сільській місцевості. В решті решт, Україна знову дискредитує себе в очах цивілізованих країн, порушивши Бернську конвенцію. Невже недостатньо ганьби з каналом в «Дунайському біосферному заповіднику»?!
Автор звертається до громадських діячів, вчених, керівників райдержадміністрацій, голів сільрад та просто сільських мешканців з закликом не допустити реалізації ідеї залісення степу як справи протиприродної та антиекологічної. Не залишайтесь осторонь, пишіть звернення в комітет Верховної Ради з питань екологічної політики, в Секретаріат Президента, Кабмін і безпосередньо в Держкомлісгосп з вимогою скасувати ту частину наказу цієї структури, яка стосується залісення степу. Приєднуйтесь до кампанії «Збережемо українські степи!»: www.pryroda.in.ua/step.
Відгуки на статтю можна надіслати на [email protected]
P.S. Редакція й автор не заперечують проти передрукування цієї публікації будь-якими видавництвами.
Газета «ЛИЦА» www.the-persons.com.ua Олексій Бурковський