5 квітня члени ДОП “Зелене майбутнє” відвідали перлину Троєщини – озеро Алмазне і прилеглий до нього ліс, в якому ми планували знайти сни, про які ми давно мріяли.
Приїхавши туди, перше, що ми зробили – це перевірили ринок на наявність незаконних точок з продажу червонокнижних видів рослин. На щастя ми там нічого не знайшли. Рушивши крізь цвинтар домашніх тварин, який проходив вздовж озера, ми побачили величезну стару сосну, яку було задумано заповісти 
На її корі був розлогий лишайник, а як всім відомо – це показник чистого повітря. Нас це дуже здивувало, бо насправді про чистоту говорити тут недоречно: викиди з теплостанції осідають саме сюди
Розділившись на групи, щоб оглянути більшу територію, ми знайшли тендітну квітку і зрозуміли, що подорож уже не даремна. Приємно було відчувати, що така рідкісна рослина все ж збереглась на території Києва 
Серед снів і сміття ми знайшли сліпого вужа, якого забрали з собою, щоб дослідити можливу аномалію 
Прямуючи далі, ми знайшли справжній килим снів, який розпростерся на десятки метрів. І здавалося, все в цьому лісі добре, та насправді все не так: на сотні метрів протягнулась спалена ділянка лісу. До речі, протипожежні рови, викопані лісниками, не допомогли зупинити розповсюдження вогню 
Серед хвої ми знайшли погадки сови, у якому був непошкоджений череп гризуна. Наявність цього “артефакта” вказує на те, що тут буяє життя 
Ми пройшли приблизно 2 кілометри, і більш не знайшли червонокнижного виду, та зате натрапили на свіжий труп вечірниці, який взяли для досліджень 
Серед невеликої ділянки вирубаного лісу , ми вирішили перевірити чи лишився тут сон, і наші старання були не марними 
Серед пожовклої трави грілась на сонці гадюка, та сфотографувати її не вдалось, вона швиденько втекла.
Погода ,звісно, трішки підвела, та це нас не зупинило. Мокрий сніг лиш підштовхував йти далі. На шляху зустрічались не тільки рослини та тварини, а й прекрасні краєвиди, що дуже милували око 
Та не так приємно, коли бачиш сни, які ростуть серед сміття. І коли ми все ближче наближались до ТЕЦ, кількість сміття збільшувалась 
Не хочеться завершувати розповідь на сумному, та що поробиш. Маємо надію, колись все зміниться і люди почнуть ставитись до природи з більшою повагою і відповідальністю, а поки робимо все можливе, щоб її зберегти! 
Текст: Поліщук Олександр та Воробей Павло