Чому ми проти заліснення степу?
Апр 19th, 2009 by Mixa
В цей же час, переважна більшість існуючих в Україні національних природних парків і заповідників доволі щільно зосереджується в Карпатах, Криму та Поліссі. Очевидно, що подальше розширення мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України можливе лише за двох умов: а) створення великої кількості дрібних заповідних територій місцевого значення і б) активному заповіданні у Степу та Лісостепу. А розширювати мережу ПЗФ, сенс є, оскільки зараз частка заповідності України становить трохи менше 5% від загальної площі країни. При цьому, саме ПЗФ місцевого значення (заказники, пам’ятки природи тощо) складають основну його долю. Без них, Україні ніколи не досягти європейських показників заповідності (12-15%).
Степовий ландшафт гірше за всі інші представлений у складі ПЗФ України. Якщо уважно переглянути переліки природно-заповідних територій у степових областях, більшість з них виявиться лісами, посадками, озерами та плавнями. Ці території також потребують охорони, проте заповідних степів має бути значно більше.
Ковила в Молочанських балках (Запорізька обл.)
4 листопада 2008 року з’явився Указ Президента України №995/2008 “Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”.Згідно з ч.1 цього Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів по створенню нових лісів на землях запасу, деградованих та малопродуктивних землях. Ч.2. Указу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані, малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно заліснити і забезпечити їх надання під подальше заліснення. Оперуючи суто лісівничими поняттями, Указ не передбачає розділення територій, непридатних для сільськогосподарського використання на степи і дійсно деградовані сільськогосподарські угіддя, що потребують виключення з обробітку. Таке розділення не передбачається і законодавством у сфері агрополітики. І це зрозуміло – ні лісникам, ні аграріям степові схили і балки ні до чого. А заступитись за них, поки вони не заповідані, нікому.
Розорана цілина
Виконуючи цей Указ Президента, Держкомлісгосп України своїм наказом №371 від 29.12.2008 затвердив показники оптимальної лісиситості, з яких випливає площа для кожної з областей України, яка має бути формально заліснена. І коли для північних (поліських) областей і Карпатського регіону ці показники практично не змінюються, то в південних областях лісистість планують збільшити практично вдвічі. Варто відзначити також, що й ті ліси, які зараз існують на території українського півдня, це штучні насадження, що не мають жодного відношення до поняття «ліс». Деякі області вже зараз почали завзято виконувати такі необдумані установки «зверху». Тільки в Луганській області планується заліснити до 100 000 гектарів земель, переважно зайнятих степами.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України (деякі області – до 80-85%), має дуже невелику частку земель, які досі зберегли природні екосистеми. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни. Наразі, такими перлинами лишаються степові балки, яри і схили по берегах степових річок, які ще подекуди зберігаються поміж орних сільгоспугідь. Саме ці об’єкти (і, зрозуміло – інших просто не існує), повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону.
Степ, розораний під заліснення у Токмацькому районі
В той самий час, саме ці території, будучи в прямому сенсі «незручними» для орного землеробства, намічені як полігон для заліснення. І знову ж таки – інших земель для цих цілей просто немає. Причина цьому – не якась примарна особлива придатність степових схилів для ведення лісового господарства, а відсутність на їх території активних землекористувачів. Кожній з областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень з користувачами і відзвітувати, що план виконано, ніж шукати шляхи забрати змиті деградовані поля у користувачів..
Але, як вже було сказано, саме ці території – останнє місце, де збереглись всі види занесених до Червоної книги України рослин і тварин, які характерні для степових біотопів. Ніде, крім цих останніх залишків степу, вони існувати не можуть. Такий стан справ грубо порушує Закон України «Про Червону книгу України» і низку міжнародних природоохоронних конвенцій, зокрема Конвенцію «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення місць існування видів, охоронюваних нею. Степові балки зберігають десятки таких видів.
Теоретично, при виборі ділянок для заліснення, можна було б проводити їх оцінку по типу «степ – не степ»; а оскільки діагноз «степ» практично гарантував би присутність на ділянці «червонокнижних» і «бернських» видів, то ці території можна було б одразу включати до переліків перспективних для заповідання. Це було б дійсно дуже зручно і корисно для всіх – перевірили ділянки: «степ» – в ПЗФ, «не степ» – під заліснення. Але, на жаль, так не виходить. І хоча державні плани заліснення грубо протирічать державним планам заповідання, конфлікт поки ніхто вирішувати не збирається.
Інвентаризація місць поширення зникаючих видів фауни до цього часу не проводилась в Україні у жодній з областей. В таких умовах, проведення робіт з лісорозведення на будь-яких вкритих трав’янистою рослинністю ділянках до моменту інвентаризації степових комплексів та місць поширення охоронюваних видів є загрозливим та передчасним. Що стосується обстежень, проведених раніше при відведенні первинно безлісих ділянок для створення лісових насаджень, у зв’язку із оновленням списків видів, включених у Червону книгу України, необхідно провести повторне обстеження ділянок, на яких до цього часу не проводились роботи із заліснення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до Указу Президента України від 29.12.08 № 371 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень” в частині попередження заліснення степових територій, що знаходяться в природному стані.
– запровадити окремий статус степів в земельному, природоохоронному і аграрному законодавсті; унеможливити зменшення їх площі та сприяти відновленню степів.
Степовий ″ліс″
Окрім сказаного вище, нам відомі і випадки заліснення вже існуючих природно-заповідних територій. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території степового заказника «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі Запорізької області, що вже четвертий рік поспіль безрезультатно розглядається контролюючими органами. Такі дії є прямим порушенням норм Кримінального кодексу України. Але за такі порушення досі не відомі прецеденти порушення карних справ.
По факту розорання та заліснення лісівниками цінних степових ділянок в Микорлаївській області, учасниками Кампанії направлено скаргу до Бернської конвенції, яка наразі розглядається її Секретаріатом.
На жаль, більшість природно-заповідних об*єктів України наразі не винесені в натуру. Про це наголошувалось громадськими і науковими організаціями та навіть у рішенні Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та №14/2 «Про рекомендації комітетських слухань «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку» від 21.05.2008 р. Проте більшість заповідних територій Україні досі не винесені в натуру. А це значить, що існує велика імовірність випадкового надання під заліснення їхніх територій, оскільки землі не винесених в натуру ПЗФ не включені до Державного земельного кадастру.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити роботи по визначенню ділянок, що будуть надані під заліснення до моменту завершення робіт по винесенню в натуру меж земель природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення.
Більшість степових рослин не здатні вижити після оранки
При передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських земель, проте зовсім не розглядається з точки зору їх природної цінності та потреб збереження рідкісних видів. До розгляду доцільності та припустимості заліснення не залучаються фахівці зоологи та ботаніки, що можуть засвідчити наявність або відсутність на ділянці видів тварин та рослин, що знаходяться під охороною. Ніхто також не звертається до бази даних Державних кадастрів тваринного та рослинного світу. Такі відведення ділянок погоджуються у тому числі і територіальними органами Мінприроди України у областях. Проте погодження відведення ділянок екомережі, місць зростання зникаючих рослин, які у відповідності до законодавства є перспективними для оголошення їх природно-заповідними об’єктами, є протиправною дією для територіального органу Мінприроди. Адже погодження відведення таких ділянок грубо суперечить вимогам «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок», що діє в рамках структури Мінприроди. Проте відсутність прямої заборони погоджувати заліснення степів дозволяє Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у областях погоджувати такі землевідведення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок» в частині запровадження обов*язкового дослідження наявності степових природних комплексів і охоронюваних видів на ділянках, що розглядаються як перспективні для заліснення та унеможливлення погодження органами Мінприроди тих ділянок, що мають природну цінність;
Аналогічно, відповідно до Лісового кодексу України (ст.46), обсяги лісорозведення визначаються на підставі лісовпорядкування або спеціального обстеження. Лісовпорядкування, зокрема, передбачає виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та поселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослинного та тваринного світу і підлягають заповіданню, включенню до екомережі. Проте, як підтверджують нам самі лісогосподарські підприємства і Державний комітет лісового господарства України, ніхто не проводить таких обстежень при лісовпорядкуванні (плануючи лісопосадки) і науковців зоологів і ботаніків не залучає.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити створення нових лісових насаджень на ділянках, до цього не заліснених, до моменту обстеження кожної з ділянок фахівцями зоологами та ботаніками;
– залучати фахівців-біологів для обстеження всіх ділянок в степовій і лісостеповій зоні, які плануються для передачі під лісорозведення і інших потреб.
Варто додати і те, що заліснення нових територій і особливо – деградованих, забруднених та інших, малопродуктивних земель степового регіону, є складною, напрочуд працемісткою та фінансово неефективною справою. Саме на цих територіях заліснення вимагатиме найбільших фінансових та людських ресурсів, при цьому даючи найменший вихід ділової деревної сировини.
У випадку із степовими балками, лісники вбивають відразу «двох зайців» – забирають собі не потрібні «низькопродуктивні» і дешеві землі і збільшують площу «лісу». Є і третій «заєць», скоріше навіть не «заєць» а ціла «золота качка». Як правило, «степові» ліси у нас саджають шляхом розорювання степу і «втикання» у ріллю жалюгідних саджанців, або й взагалі – шляхом посипання тієї ріллі жолудями. Жоден ліс в таких умовах рости не стане. Тож гроші на його перепосадку можна буде просити з держбюджету щорічно! Швидше за все, це і є основна задача, яку переслідують лісники при виборі пріоритетними для заліснення саме степових областей.
В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необгрунтованим кроком.
Збережімо останні степи!
Переважну частину території України займають Степова і Лісостепова зони. При цьому, цілинних степових ділянок, лишилось не більше близько 1%. По цій причині велика кількість степових видів тварин і рослин потрапили до списків Червоної книги України. Будучи приуроченими до степових біотопів, ці види не можуть існувати в жодному іншому місці. Залежними від збереження степів є 159 з 543 видів тварин та 276 з 826 видів рослин, включених до Червоної книги України.
В цей же час, переважна більшість існуючих в Україні національних природних парків і заповідників доволі щільно зосереджується в Карпатах, Криму та Поліссі. Очевидно, що подальше розширення мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України можливе лише за двох умов: а) створення великої кількості дрібних заповідних територій місцевого значення і б) активному заповіданні у Степу та Лісостепу. А розширювати мережу ПЗФ, сенс є, оскільки зараз частка заповідності України становить трохи менше 5% від загальної площі країни. При цьому, саме ПЗФ місцевого значення (заказники, пам’ятки природи тощо) складають основну його долю. Без них, Україні ніколи не досягти європейських показників заповідності (12-15%).
Степовий ландшафт гірше за всі інші представлений у складі ПЗФ України. Якщо уважно переглянути переліки природно-заповідних територій у степових областях, більшість з них виявиться лісами, посадками, озерами та плавнями. Ці території також потребують охорони, проте заповідних степів має бути значно більше.
Ковила в Молочанських балках (Запорізька обл.)
4 листопада 2008 року з’явився Указ Президента України №995/2008 “Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”.Згідно з ч.1 цього Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів по створенню нових лісів на землях запасу, деградованих та малопродуктивних землях. Ч.2. Указу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані, малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно заліснити і забезпечити їх надання під подальше заліснення. Оперуючи суто лісівничими поняттями, Указ не передбачає розділення територій, непридатних для сільськогосподарського використання на степи і дійсно деградовані сільськогосподарські угіддя, що потребують виключення з обробітку. Таке розділення не передбачається і законодавством у сфері агрополітики. І це зрозуміло – ні лісникам, ні аграріям степові схили і балки ні до чого. А заступитись за них, поки вони не заповідані, нікому.
Розорана цілина
Виконуючи цей Указ Президента, Держкомлісгосп України своїм наказом №371 від 29.12.2008 затвердив показники оптимальної лісиситості, з яких випливає площа для кожної з областей України, яка має бути формально заліснена. І коли для північних (поліських) областей і Карпатського регіону ці показники практично не змінюються, то в південних областях лісистість планують збільшити практично вдвічі. Варто відзначити також, що й ті ліси, які зараз існують на території українського півдня, це штучні насадження, що не мають жодного відношення до поняття «ліс». Деякі області вже зараз почали завзято виконувати такі необдумані установки «зверху». Тільки в Луганській області планується заліснити до 100 000 гектарів земель, переважно зайнятих степами.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України (деякі області – до 80-85%), має дуже невелику частку земель, які досі зберегли природні екосистеми. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни. Наразі, такими перлинами лишаються степові балки, яри і схили по берегах степових річок, які ще подекуди зберігаються поміж орних сільгоспугідь. Саме ці об’єкти (і, зрозуміло – інших просто не існує), повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону.
Степ, розораний під заліснення у Токмацькому районі
В той самий час, саме ці території, будучи в прямому сенсі «незручними» для орного землеробства, намічені як полігон для заліснення. І знову ж таки – інших земель для цих цілей просто немає. Причина цьому – не якась примарна особлива придатність степових схилів для ведення лісового господарства, а відсутність на їх території активних землекористувачів. Кожній з областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень з користувачами і відзвітувати, що план виконано, ніж шукати шляхи забрати змиті деградовані поля у користувачів..
Але, як вже було сказано, саме ці території – останнє місце, де збереглись всі види занесених до Червоної книги України рослин і тварин, які характерні для степових біотопів. Ніде, крім цих останніх залишків степу, вони існувати не можуть. Такий стан справ грубо порушує Закон України «Про Червону книгу України» і низку міжнародних природоохоронних конвенцій, зокрема Конвенцію «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення місць існування видів, охоронюваних нею. Степові балки зберігають десятки таких видів.
Теоретично, при виборі ділянок для заліснення, можна було б проводити їх оцінку по типу «степ – не степ»; а оскільки діагноз «степ» практично гарантував би присутність на ділянці «червонокнижних» і «бернських» видів, то ці території можна було б одразу включати до переліків перспективних для заповідання. Це було б дійсно дуже зручно і корисно для всіх – перевірили ділянки: «степ» – в ПЗФ, «не степ» – під заліснення. Але, на жаль, так не виходить. І хоча державні плани заліснення грубо протирічать державним планам заповідання, конфлікт поки ніхто вирішувати не збирається.
Інвентаризація місць поширення зникаючих видів фауни до цього часу не проводилась в Україні у жодній з областей. В таких умовах, проведення робіт з лісорозведення на будь-яких вкритих трав’янистою рослинністю ділянках до моменту інвентаризації степових комплексів та місць поширення охоронюваних видів є загрозливим та передчасним. Що стосується обстежень, проведених раніше при відведенні первинно безлісих ділянок для створення лісових насаджень, у зв’язку із оновленням списків видів, включених у Червону книгу України, необхідно провести повторне обстеження ділянок, на яких до цього часу не проводились роботи із заліснення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до Указу Президента України від 29.12.08 № 371 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень” в частині попередження заліснення степових територій, що знаходяться в природному стані.
– запровадити окремий статус степів в земельному, природоохоронному і аграрному законодавсті; унеможливити зменшення їх площі та сприяти відновленню степів.
Степовий ″ліс″
Окрім сказаного вище, нам відомі і випадки заліснення вже існуючих природно-заповідних територій. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території степового заказника «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі Запорізької області, що вже четвертий рік поспіль безрезультатно розглядається контролюючими органами. Такі дії є прямим порушенням норм Кримінального кодексу України. Але за такі порушення досі не відомі прецеденти порушення карних справ.
По факту розорання та заліснення лісівниками цінних степових ділянок в Микорлаївській області, учасниками Кампанії направлено скаргу до Бернської конвенції, яка наразі розглядається її Секретаріатом.
На жаль, більшість природно-заповідних об*єктів України наразі не винесені в натуру. Про це наголошувалось громадськими і науковими організаціями та навіть у рішенні Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та №14/2 «Про рекомендації комітетських слухань «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку» від 21.05.2008 р. Проте більшість заповідних територій Україні досі не винесені в натуру. А це значить, що існує велика імовірність випадкового надання під заліснення їхніх територій, оскільки землі не винесених в натуру ПЗФ не включені до Державного земельного кадастру.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити роботи по визначенню ділянок, що будуть надані під заліснення до моменту завершення робіт по винесенню в натуру меж земель природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення.
Більшість степових рослин не здатні вижити після оранки
При передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських земель, проте зовсім не розглядається з точки зору їх природної цінності та потреб збереження рідкісних видів. До розгляду доцільності та припустимості заліснення не залучаються фахівці зоологи та ботаніки, що можуть засвідчити наявність або відсутність на ділянці видів тварин та рослин, що знаходяться під охороною. Ніхто також не звертається до бази даних Державних кадастрів тваринного та рослинного світу. Такі відведення ділянок погоджуються у тому числі і територіальними органами Мінприроди України у областях. Проте погодження відведення ділянок екомережі, місць зростання зникаючих рослин, які у відповідності до законодавства є перспективними для оголошення їх природно-заповідними об’єктами, є протиправною дією для територіального органу Мінприроди. Адже погодження відведення таких ділянок грубо суперечить вимогам «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок», що діє в рамках структури Мінприроди. Проте відсутність прямої заборони погоджувати заліснення степів дозволяє Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у областях погоджувати такі землевідведення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок» в частині запровадження обов*язкового дослідження наявності степових природних комплексів і охоронюваних видів на ділянках, що розглядаються як перспективні для заліснення та унеможливлення погодження органами Мінприроди тих ділянок, що мають природну цінність;
Аналогічно, відповідно до Лісового кодексу України (ст.46), обсяги лісорозведення визначаються на підставі лісовпорядкування або спеціального обстеження. Лісовпорядкування, зокрема, передбачає виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та поселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослинного та тваринного світу і підлягають заповіданню, включенню до екомережі. Проте, як підтверджують нам самі лісогосподарські підприємства і Державний комітет лісового господарства України, ніхто не проводить таких обстежень при лісовпорядкуванні (плануючи лісопосадки) і науковців зоологів і ботаніків не залучає.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити створення нових лісових насаджень на ділянках, до цього не заліснених, до моменту обстеження кожної з ділянок фахівцями зоологами та ботаніками;
– залучати фахівців-біологів для обстеження всіх ділянок в степовій і лісостеповій зоні, які плануються для передачі під лісорозведення і інших потреб.
Варто додати і те, що заліснення нових територій і особливо – деградованих, забруднених та інших, малопродуктивних земель степового регіону, є складною, напрочуд працемісткою та фінансово неефективною справою. Саме на цих територіях заліснення вимагатиме найбільших фінансових та людських ресурсів, при цьому даючи найменший вихід ділової деревної сировини.
У випадку із степовими балками, лісники вбивають відразу «двох зайців» – забирають собі не потрібні «низькопродуктивні» і дешеві землі і збільшують площу «лісу». Є і третій «заєць», скоріше навіть не «заєць» а ціла «золота качка». Як правило, «степові» ліси у нас саджають шляхом розорювання степу і «втикання» у ріллю жалюгідних саджанців, або й взагалі – шляхом посипання тієї ріллі жолудями. Жоден ліс в таких умовах рости не стане. Тож гроші на його перепосадку можна буде просити з держбюджету щорічно! Швидше за все, це і є основна задача, яку переслідують лісники при виборі пріоритетними для заліснення саме степових областей.
В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необгрунтованим кроком.
- Збережімо останні степи!
