Берегом коси, наче котячись по піску, тривожно біжать пісочники. Це одні з небагатьох птахів, які гніздують на території України на землі. У них немає гнізда, як такого. Птахи просто відкладають на пісок яйця, майстерно замасковані під загальне тло пляжу, рясно всипаного рештками черепашок морських молюсків. Пісочники мусять докласти чималих зусиль, аби не виказати місце розміщення свого яйця. Чимало морських птахів літають або ходять вздовж берегової смуги, шукаючи поживи. Тому пісочники чимшвидше відбігають від яйця, щоб хижак не встиг зрозуміти де його шукати на безкрайньому пляжі.
Найбільший дикий пляж в Україні сьогодні розміщений вздовж узбережжя Кінбурнської коси у Миколаївській області. Завдяки тому, що ця, найбільша коса, повністю охоплена двома великими територіями природно-заповідного фонду, вона досі не забудована. Частину коси займає Національний природний парк «Білобережжя Святослава», частину – Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». Більшість морського берега віднесена до нацпарку. Колишні плани забудови вдалось зупинити лише створенням цих заповідних територій. Також, природа коси значною мірою завдячує відсутності тут автомобільних доріг. Доїхати сюди можна на Уралі, який відіграє роль автобусу, або на власному джипі, якому доведеться чимраз грузнути у піску. Неможливість завозити сюди будматеріали і техніку зберегли досі багатокілометровий пляж диким.
Пройшовши кілька кілометрів вздовж моря я побачив кількох червонокнижних білуг, викинутих на берег, сотні бакланів, чапель, мартинів і пісочників.
Проте це все – ідеалістична картина, яка скінчилась в 2014 році. Неможливість їхати на відпочинок у Крим привела на Кінбурн сотні водіїв потужних позашляховиків. Люди їдуть сюди на власних джипах, знаючи що тут – найбільший доступний нині пляж.
Відсутність доріг підштовхує власників автівок виїжджати на берег. Тут все міняється… водії сприймають можливість проїхатись берегом як особливу можливість, відмовитись від якої неприпустимо. В результаті всі вони виїжджаю до самої берегової смуги і мчать вздовж моря, з хрустом вдавлюючи в пісок десятки тисяч викинутих на берег мідій і медуз. Під колесами опиняються і гнізда пісочників. І ніяка відволікаюча поведінка не може врятувати кладку, або пташенят, коли через них за день проїздять в два боки 2-3 сотні автівок!
Не секрет і те, що люди миють машини прямо на березі моря.
Фактично, морський берег Кінбурну постав переді мною як хавей на березі моря. Люди ганяють по ньому на автівках, квадрациклах, місцеві жителі возять туристів на підводах. При цьому початок пляжу увінчаний оголошенням від імені дирекції нацпарку про те, що заїзд на береговий вал і берег – заборонений.
До речі про береговий вал. Більшість території коси знаходиться практично на рівні моря. Тут багато внутрішніх солоних озер, плавнів. Проте коса не затоплюється завдяки високому береговому валу, який не дає хвилям перелитись на територію коси. Між іншим це дуже важливий момент – на косі розміщено три села. Під час минулих штормів вже було не раз, що коса затоплювалась.
Тепер же кожен шукає дорогу до берега власним джипом і прокатує щораз нову проріху у крихкому береговому валу. Вже зараз він пошкоджений у достатній кількості місць, щоб не стримати лиха під час наступного шторму.
Внутрішня частина коси також сильно страждає від приватних автівок. Буксувати у глибокій піщаній колії ніхто не хоче. Тому кожен пробує їхати оминаючи дорожну колію. Коса повністю складається з намитого морем піску і вкрита степовою рослинністю, для якої достатньо одного проїзду автівки, щоб її зруйнувати. В результаті дороги розширяються до десятків метрів.
Сьогодні, як ніколи актуально докласти всіх зусиль, щоб зупинити потік транспорту на КІнбурн. Звісно, не обов’язково це варто робити шляхом шипування доріг, або іншими радикальними методами. Але принаймні шлагбауми і інспектори на них тут мають бути. Протягом двох вихідних днів я побачим близько двох сотень автомобілів і жодного інспектора нацпарку. Частина пляжу, що належить до території РЛП «Кінбурнська коса» дійсно патрулюється інспектором, зустріти якого виявилось зовсім не складно. Проте його територія займає зовсім незначну долю протяжності пляжу, хоча і там за всіма автоекстремалами хлопцю ганятись не так просто. Зрозуміло, що життя національних парків дуже складне, і з цим доводиться зіштовхуватись в усіх регіонах. Проте зараз питання стоїть так, що байдужість нацпарку до обмеження заїзду джипів на пляж, при першому ж потужному штормі може знищити саму Кінбурнську косу.
Зі свого боку, я планую добиватись введення глобальної заборони заїзду автотранспорту на заповідні території а також відкладу частину зарплатні на друк оголошень про неприпустимість заїзду на косу. Закликаю всіх небайдужих приєднуватись! Друкуватимемо досить скоро.
Проте поставити шлагбаум і не пускати джипи на берег має не громадськість а керівництво нацпарку.
Протне цього року, схоже, пісочники полетять зимувати до Африки без молодняка…
Василюк Олексій, НЕЦУ, 30.06.2014