Друзі лісу

Справжні емоції в документальному ролику про зниклу з криниць воду та знищений ліс перевершують гру оскарівських лауреатів

«Мені наплювати, я завтра здохну. А діти що будуть мати»? — питає з екрана телевізора колоритний літній чолов’яга, обурюючись тим, що твориться в навколишніх лісах.
Селяни Карпат — головні герої семихвилинного сюжету, який двічі — спочатку у «Фактах тижня з Оксаною Соколовою», а потім у програмі «Максимум в Україні» – показало ICTV. За моїми спостереженнями це — рекордний час, який у цьому році телебачення присвятило спробі розібратися в тому, що робиться в українських лісах.

Народ проти лісовозів

Рубка за старими технологіями має непривабливий вигляд. Фото з сайту ecmo.ru

«Жителям Карпат вода увесь час підносить підступні сюрпризи — то в криницях зникне, то заллє городи. Але причина цього не в примхах природи, вина всьому — масова вирубка лісів, — переконує глядачів тележурналіст Мирослав Ганущак. — Те, що ліси над ріками утримують тонни води, відомо, напевно, навіть першокласнику. Відомо і депутатам, які законами не рекомендують рубати ліс за 150–200 метрів від русла. Та кого це цікавить? Ліс як рубали, так і рубають. Коли жителі села Космач, що на Івано-Франківщині, на собі відчули наслідки такого господарювання, відразу піднялися на бунт і перекрили дорогу лісовозам».

Показаний у сюжеті Мирослава конфлікт — лише частина айсбергу непростих стосунків селян і лісівників, які, до речі, живуть у цьому самому селі. Ось що показали результати масового опитування, яке проводили в рамках міжнародної лісової програми FLEG три роки тому у трьох карпатських областях і яке залишилося за кадром цієї передачі. Дві третини опитаних тоді заявили, що за місцем їх проживання вирубують занадто багато лісу. А систему ведення лісового господарства, лісозаготівель і реалізації деревини в адміністративному районі свого проживання учасники опитування оцінили доволі негативно. Зокрема понад третина респондентів вважають, що система має низку серйозних недоліків, в цілому погано працює і вимагає серйозних змін.

Наголошу, що дані говорять не про справжню ситуацію у лісах, а про те, як її сприймає населення. І якщо люди помиляються, то треба з ними працювати, спілкуватися до того, як виникають стихійні мітинги і навіть бунти. Передача «Лісовий патруль», яку готують на 5 каналі, чимало розповідає про щоденну роботу лісопідприємств. Це потрібно. Але цього замало для налагодження діалогу з людьми, що живуть біля лісу.

Про річки, дороги і лісовий холдинг
Коли бачиш на екрані оголені після рубок схили, зруйновані лісовозами дороги, покинуті в ще цілому лісі й на вирубках старі шини, пластикові пляшки, розлите мастило, то розумієш причини такого ставлення людей. А тут ще й на болючий мозоль повеней і паводків лісозаготівельники людям наступають: лісорубні рештки нерідко скидають у русло річок. «Ці колоди при першому підйомі води підуть униз і позносять усі мости», — селяни звертаються у кадрі до присутнього директора місцевого лісгоспу.

Розмова відбувається біля гірського потічка, і директору закидають ще одне грубе порушення законодавства: проїзд лісовозів руслом річки, навіть під час нересту. Яка там після цього форель, який харіус! «Так, було порушення, — виправдовується директор, — але ж тут інакше ніяк, це ж лише кілька метрів».

Держава розуміє важливість лісових доріг. Згідно зі звітами Державної агенції лісових ресурсів, протягом лише дев’яти місяців минулого року «державні лісогосподарські підприємства за власні кошти побудували 397 кілометрів земляного полотна, зокрема 334 кілометри яких облаштовано твердим покриттям, споруджено 252 кілометри доріг ІІІ типу та 108 кілометрів доріг реконструйовано». Але, мабуть, ті дороги, що потрапили у кадр тележурналістів не з числа зведених і реконструйованих. Бо назвати ці роздовбані колії дорогами важко.
З іншого боку, допотопні важелезні колимаги, які досі використовують у наших лісгоспах, хоч яку дорогу перетворять на танкодром. Брак сучасної техніки у наших лісових господарствах — одна з причин руйнівного впливу лісозаготівель на довкілля. Проблему технологічної відсталості нашого лісового сектору визнають і фахівці, з якими мені доводилося спілкуватися, відзначаючи при цьому катастрофічний брак коштів на оновлення технопарку.

Виходом із такої скрути могла б стати реорганізація українського лісового господарства за польським зразком. Це коли створюється потужний державний лісовий холдинг, доходи від діяльності якого направляють до спецфонду. З нього платять зарплати, закуповують сучасну техніку, будують дороги, відновлюють і охороняють ліси. А держава отримує певний відсоток (кругленькі суми!) від заробленого холдингом. Чудова мотивація для лісівників оберігати ліс, думати про завтра, ефективніше боротися з крадіжками. Інакше тоді будуються і стосунки з місцевим населенням та екологістами. Але поки що ця ідея залишається лише ідеєю.

Фарисеї з сокирою
Пеньки й колоди є, сухі криниці і зсуви грунту є. Але в кадрі немає ні міліції, ні прокурорів, ні екологічних інспекторів. Бо немає порушення закону! Для опису такої ситуації навіть термін спеціальний з’явився — «фарисейські рубки». Це коли всім ясно, що рубати у цьому місці не можна, що наслідки будуть катастрофічними, що від цього буде лихо і людям, і природі — але за документами все «ОК», і рубка таки відбувається.

— Приїжджають працівники лісозахисту і просто, дивлячись в небо чи куди, підписують папери, що це треба рубати, тому що воно якимось чином має захворюваність, — емоційно рубає рукою повітря перед камерою Дмитро Боб’як, житель села Космач і в минулому лісничий. — Папери підписують і далі йдуть уже на Київ, і потім виписується лісорубочний квиток.

Важко сказати, наскільки поширена схема, описана колишнім лісничим. Але достовірним є той факт, що в Європі рубки регулюють одним-двома документами, тоді як в Україні для цього існує з десяток різного рівня законодавчих актів. Актів, що неузгоджені між собою і нерідко суперечать один одному. Далі — все за приказкою про сім няньок, у яких дитина без нагляду. Зокрема, чимало екологів та лісівників відмічають зловживання так званими санітарними рубками. У своєму дослідженні фахівець програми FLEG Михайло Попков пише, що за останні 15–20 років «вибіркові санітарні рубки перетворилися на стабільне джерело заготівлі деревини. У середньому в 6–7 разів збільшився обсяг суцільних санітарних та лісовідновлювальних рубок, які мало пов’язані зі стихійними лихами і проводяться повсюдно»…

«Порубали те дубы на гробы»
Цікаво й те, що під час таких рубок, які мають видалити хворі та малоцінні дерева, чомусь вирубують переважно деревину цінних порід. «У цілому, породна структура заготовленої деревини відповідає породній структурі лісів. Однак частка дуба у загальному обсязі заготівлі у всіх природних зонах вище, ніж його частка в загальному запасі лісів. Наявність у лісі сухостійних дерев дуба, з одного боку, не несе жодних загроз лісу, більше того приносить користь, а з іншого, їх заготівля високозбиткова. Навіщо ж нести витрати, виконуючи нікому не потрібну роботу»? — справедливо дивується Попков.

Люди хоч і не знають цих деталей, але відчувають підсвідомо. Як наслідок, бачимо, як роз’ятрена бабуся з Космача обіцяє «повкидати у річку» всіх ділків від лісу, які приїжджають у село. І її не лякає те, що «хлопи приїхали на джипариках». Висновки: по-перше, потрібен діалог з громадою, а по-друге, потрібно провести комплексний перегляд законодавства. Але поки що справа ця стоїть на місці.

Так скільки ж валять «лівого» лісу?
Авторів передачі хвилює запитання: скільки насправді вирубують нелегально? Та відповідь так просто у руки не дається. І Мирослав Ганущак із сумом констатує на тлі оголеного гірського схилу: «Скільки списується під шумок, ніхто порахувати не в силі. Зате раптом в Карпатах помітили — найцінніші для деревообробної галузі породи дерев, як-от явір чи черешня, майже зникли. Рубати вже нічого. Можливо, справа в ціні, адже, наприклад, один дорослий дуб може коштувати понад 1000 євро. Хоч на папері все в нормі, і рубають начебто скромно, екологи давно помітили дивну розбіжність: одні лише меблеві підприємства виготовляють продукції набагато більше, ніж вистачило б вирубаного лісу».

За офіційними даними, річний обсяг незаконних рубок — приблизно 20 тисяч кубометрів. Це якихось 0,2% від усього обсягу легальних рубок. Мізер. Якщо цифри правильні, то не варто навіть продовжувати далі розмову.
20 тисяч кубометрів — це обсяги незаконних рубок, виявлені лісовою охороною. Але чи все вдається побачити майстрам лісу (так нині офіційно називається посада рядового лісівника) та лісничим?

У 2009 році у представництві Світового банку в Україні відбулася конференція за участі неурядових організацій. Одна із доповідей на ній була присвячена результатам так званого «балансу деревини». Він робиться так: від обсягів спожитої на внутрішньому ринку деревини та обсягів експорту віднімають суму офіційно заготовлених кубометрів. Баланс заготовки й експорту пиловочника дуба у 2007 році показав, що продано на внутрішньому та зовнішньому ринках було на 440 тисяч кубометрів більше, ніж офіційно зрубано. Ось це і є частково відповіддю на запитання Мирослава.

Свіжіших балансів поки що не існує, хоч така інформація була б украй корисною передусім для фіскальних відомств. Якщо такі підрахунки ними буде проведено, то у наступній передачі про ліс ми почуємо більше конкретики. А якщо ці цифри послугують поштовхом до серйозної реорганізації лісового сектору України, то, може, й емоцій на екрані буде менше.

Олег Листопад http://ukurier.gov.ua/uk/articles/sim-hvilin-smerek-i-bukiv/