Друзі лісу

Текст розмови про ліс на Українському радіо від 4. 02. 2012

У світі підбивають підсумки Міжнародного року лісів, яким проголосила 2011 й Організація об’єднаних націй. Яким він був, цей, так би мовити «іменний», рік для українського лісу? Чи були якісь принципові відмінності порівняно зі «звичайними» роками? Думками з цього приводу керівництва Державного агентства лісових ресурсів України та експертів з питань лісового господарства цікавився Сергій Хомінський.

Кор.: Лісове господарство України у Міжнародний рік лісів суттєво змінилося принаймні зовні. Так у січні 2011-го лісове відомство очолив Віктор Сівець. До речі, цей прихід пана Сівця можна назвати поверненням – адже у середині 2000-х років, він спершу обійняв посаду заступника, а незабаром і Голови Державного комітету лісового господарства. Це кадрове призначення фактично збіглося у часі з таким собі «ребрендингом» самого комітету – в рамках адміністративної реформи він перетворився в Державне агентство лісових ресурсів, підпорядковане Міністерству аграрної політики та продовольства.

Варто також зазначити, що функції самостійного органу одержала Державна екологічна інспекція – яка з першого січня вже нинішнього року фактично одержала, зокрема, й право здійснювати контроль в усіх лісах держави. В експертних колах побутує думка, що ці реорганізації можна вважати початком реформи лісової галузі – проте про системну ефективність цієї реформи говорити ще зарано. Водночас протягом 2011-го року у нашому лісовому господарстві фіксувалося кілька тенденцій, які таки викликають певний оптимізм, каже консультант Програми «Правозастосування та управління в лісовому секторі», яка фінансується Євросоюзом, Віталій Сторожук.

Сторожук: Перше – це, звичайно, широке запровадження Державним агентством лісових ресурсів електронного обліку деревини. Попри те, що є певне відставання від плану, передбаченого Концепцією впровадження державної системи обліку деревини, це, звичайно, є позитивним, необхідним заходом. Багато країн пройшли цей шлях і отримали значні економічні переваги.

(Зазначимо, що лише одного електронного обліку для наведення у порядку у лісах України замало, про це ті ж експерти програми ENPI-FLEG не раз говорили, див, наприклад “Європа не пустить нелегальну дервину” – Друзі лісу)

Друга позиція, якою був знаменний минулий рік – це будівництво лісових доріг. Це безумовний позитив. Незважаючи на значні витрати на прокладання цих доріг, лісові підприємства отримують доступ до ресурсів – з одного боку. А з іншого – місцеві громади часто отримують мережу зв’язку.

Про ліс і про степ

Кор.: Однією з основних характеристик лісів є їх площа. Торік в Україні вона зросла на понад 48 тисяч гектарів. Здавалося б – радіти успіхам вітчизняних лісівників. Тим більше, що загалом у світі площа лісових масивів продовжує зменшуватися. Проте деякі експерти наголошують, що, здавалося б, однозначно корисна справа – розширення площ лісів – в окремих випадках набуває відверто негативного забарвлення. Скажімо тоді, коли ліс садять в неприродних для нього зонах – наприклад, в степу. Так минулого року в українських степах посаджено майже 20 тисяч гектарів лісу. Річний план навіть перевиконано на понад 300 гектарів. До того ж 90 відсотків цих посадок належать до лісорозведення – тобто створення лісів на нових площах, досі не задіяних у лісовому господарстві. Це робиться з додержанням усіх рекомендацій науковців, запевняє Голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець.

Сівець: Після закінчення Великої Вітчизняної війни щороку в Україні висаджувалося 400 тисяч гектарів нових лісів. І вони висаджувалися якраз в степу і лісостепу. В Луганську були піщані бурі. В Херсоні були піщані бурі. І дякуючи посадкам хвойних насаджень на піску ми позбулися і забули що таке є піщані бурі.

Кор.: У залісненні степу справді б не було нічого поганого, якби ділянками для висадки лісів обирали винятково днища балок чи заплави річок, каже декан природничо-географічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету Володимир Воровка. Проте насправді маємо зовсім іншу ситуацію – яка не те що становить загрозу функціонуванню степової екосистеми, а фактично її знищує, наголошує Володимир Воровка.

Воровка: Що робить лісгосп – вони розводять ліси, так звані ліси, на схилах степових балок. Де ліс на 90 відсотків випадає – тобто йому не вистачає вологи, для того щоб закріпилися ці деревця. По-друге – степові пожежі, які не завдають ніякої шкоди степовим травам, вони випалюють дерева повністю. І цей ліс випадає також із господарського обігу.

Кор.: Натомість завідувач кафедри лісовідновлення та лісорозведення Національного університету біоресурсів і природокористування України Віктор Маурер переконаний, що істина в дискусії між лісівниками та «захисниками степів» лежить десь посередині.

Маурер: Треба б і захисникам степу більш толерантно відноситися до підвищення лісистості степу. Ну й самим лісівникам розуміти захисників степу. Я думаю, що тут повинна бути дорога із зустрічним рухом. І тоді було б правильно.

Кор.: А ось на чому Держлісагентство та незалежні експерти сходяться, так це на тому, що Україна з року в рік демонструє неабиякі успіхи в справі швидкого виявлення, локалізації та ліквідації лісових пожеж. Особливо помітним це стає на тлі Російської Федерації, де лісові пожежі влітку 2011-го за своєю катастрофічністю мало поступалися вогняній стихії літа 2010-го року. В Україні ж усі займання було ліквідовано на початковій стадії – тож вперше за 10 років обійшлося без великих пожеж, зазначає Голова Державного агентства лісових ресурсів Віктор Сівець.

Сівець: У нас виникла 1761 пожежа. Але площею, всього-навсього, 622 гектара. Я би хотів Вам навести приклади: якщо ми візьмемо 2005, 2006, 2007 рік – на жаль, площа складала не менше як п’ять тисяч гектарів.

Кор.: Давньою заповітною мрією колись Державного комітету лісового господарства, а нині Державного агентства лісових ресурсів, – є підпорядкування цій структурі усіх українських лісів. Адже нині понад 30-ма відсотками лісових масивів опікуються інші міністерства та відомства. Найбільшу частку серед них становлять так-звані «аграрні ліси», безпосередньо підпорядковані Мінагрополітики. Чималенькими також є володіння так-званих «військових лісгоспів» Міністерства оборони. Проте й деякі інші міністерства та відомства мають у своєму підпорядкуванні більші чи менші ділянки лісу. На прес-конференції за підсумками 2011-го року Голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець вкотре наголосив: мовляв, ніхто крім нас фахово господарювати в лісах не вміє – тож треба негайно усі ліси нам і перепідпорядкувати. Водночас незалежні експерти застерігають: ця ситуація не настільки однозначна. Зокрема, існує думка, що єдиний «шаблон» для усіх лісів не є прийнятним. Мовляв, доцільніше таки розмежувати ліси на ті, що мають державне значення – і ліси місцевого значення, які задовольняють потреби (у деревині, рекреації тощо) місцевої громади. На роль лісів місцевого значення, зрештою, якраз і могли б претендувати аграрні ліси, фактично й створені місцевими громадами за радянських часів. У будь якому разі до аж ніяк не нової ідеї підпорядкування лісів одному відомству варто підходити комплексно, з урахуванням усіх аспектів цієї проблеми, зокрема й з урахуванням думки місцевих громад та органів місцевої влади, наголошує консультант Програми «Правозастосування та управління в лісовому секторі» Віталій Сторожук.

Сторожук: До питання підпорядкування всіх лісів в рамках одного відомства треба підходити виважено. Оскільки з одного боку, очевидно, буде існувати проблема монополізму – встановлення монопольних цін на ринку деревини. З іншого боку, звичайно, є можливість отримати позитивний ефект від удосконалення методів ведення лісового господарства, покращення управління системою лісового господарства – і це може принести хороший позитивний економічний ефект.

Кор.: Станом на 2011 рік в лісогосподарській галузі держави працювало майже 58 тисяч штатних працівників. Їхня середня зарплатня протягом року зросла з двох – до двох з половиною тисяч гривень.

Сергій Хомінський – Українське радіо

4. 02. 2012