Друзі лісу

Експерти Програми ENPI-FLEG вважають, що сьогодні вкрай потрібно розробити та ухвалити (наприклад, на рівні закону) Національну лісову політику України. Такі документи мають більшість лісових країн світу (приклад  румунської лісової политики: National Forestry Policy Romania_ 2001-2010 En )

В Україні були спроби розробки та лобіювання прийняття такого закону, наприклад, групою львівських вчених у 2001-2003 році. Тексти обгрунтування необхідності Лісової політики України (нагадаємо, дані у записці – десятилітньої давності, але їх цікаво порівняти з сучасним станом лісового господарства) та сам проект закону – нижче.

 Обгрунтування необхідності прийняття Закону України “Національна лісова політика”
Національна економіка і соціальна сфера багато втрачають від того, що Верховна Рада України до цього часу не прийняла закон, в якому законодавчо була б закріплена концепція національної лісової політики.

Такий закон дав би поштовх для розбудови національного лісового законодавства та формування досконалої системи інструментів лісової політики.

В цьому документі, що підготовлений Синякевичем І.М. (професором, доктором економічних наук), Соловієм І.П. (доцент, кандидат сільськогосподарських наук) та Холявкою В.З. (асистент), зроблений аналіз лісової політики України, на основі якого підготовлено проект Закону України “Національна лісова політика”.

Проект Закону України “Національна лісова політика”, а також проект “Лісового кодексу України”, що підготовлений кафедрою економіки та менеджменту лісових підприємств Українського державного лісотехнічного університету під керівництвом проф. Синякевича І.М. (опублікований в газеті “Деревообробник”, 2003 р., № 14; надісланий у Верховну Раду України), підготовлено з врахуванням теорії і практики сталого управління лісами та на основі наукових досліджень, що виконані на замовлення Міністерства освіти і науки України в рамках таких держбюджетних наукових тем: ДБ – 25.05. – 2000 “Концепція формування інструментів екополітики” (№ держреєстрації 0100U000952); ДБ 08.25 – 10.03 “Концепція лісової політики України” (№ держреєстрації 0103U000080).

Автори проекту Закону України “Національна лісова політика” та проекту “Лісового кодексу України” вважають, що ці два проекти законів варто розглядати у Верховній Раді України в пакеті.

Політичні аспекти лісового законодавства України
Після проголошення незалежності України лісове господарство розвивалося на засадах лісової політики, теоретичні і правові основи якої були закладені в радянські часи. Засади цієї політики мало змінилися з прийняттям Верховною Радою України “Лісового кодексу України” (1994). Консервативна система управління лісовим господарством продовжувала стримувати розвиток лісокористування на засадах ринкової економіки. Разом з тим, у роки незалежності України вона зіграла частково конструктивну роль, оскільки зберегла ліси від тотального винищення на першому етапі неконтрольованої приватизації і сприяла економічному зростанню лісового сектору, незважаючи на негативні наслідки приватизації деревообробного виробництва комплексних лісових підприємств.

За чинним “Лісовим кодексом України” (1994) ліси України є державною власністю. “Земельний кодекс України” проголошує, що землі в Україні можуть бути в державній, комунальній та приватній власності. Відповідно, і ліси можуть бути державними, комунальними і приватними.

Аналіз світового досвіду ведення лісового господарства свідчить про те, що Україні не варто поспішати з трансформацією державної форми власності на ліси. Істотна трансформація державної форми власності на ліси призводить до негативних екологічних і економічних наслідків та порушення сталого управління лісами. Україна в законодавчому порядку повинна закріпити пріоритет за державною формою власності на ліси. В приватну власність доцільно передавати ділянки, площа яких не більше 5 га, які відокремлені від контурів великих лісових масивів і прилягають до фермерських господарств.

Досвід центральноєвропейських країн щодо реституції (повернення колишнім власникам) і приватизації лісів переконливо свідчить, що процесам приватизації лісів повинне передувати створення відповідних інституцій, здатних надавати приватним лісовласникам відповідні послуги, консультації та здійснювати належний контроль за веденням лісового господарства.

Варто звернути увагу на те, що національна лісова політика України є продержавною (тобто, спрямованою лише на підтримку державних лісів) і дискримінаційною щодо інших форм власності на ліси. Світовий досвід свідчить про те, що національна лісова політика буває успішною лише тоді, коли вона передбачає підтримку лісів всіх форм власності. Загальновідомим є також те, що в державних лісах лісовий менеджмент краще підтримує суспільні функції, ніж у приватних. Водночас він більш прибутковий в приватних лісах.

Безперервне право державної власності на ліси в Україні реалізується через Ради народних депутатів різних рівнів та інші органи влади вкрай неефективно. Загальновизнані в світі засади сталого управління лісами законодавчо не закріплені і не є обов’язковими для лісокористувачів.
Деякі позитивні зрушення в національній лісовій політиці і лісовому господарстві

Звертаємо увагу на те, що лісове господарство України та національна лісова політика є недостатньо ефективні. Але разом з недоліками і упущеннями, що пов’язані з адміністративно-командними методами господарювання і злочинністю, необхідно бачити і позитивні зрушення, що зумовлені працею лісівників багатьох поколінь. До таких позитивних зрушень можна віднести те, що Україна приєдналася до пан’європейського процесу щодо збереження і захисту лісів. Налагоджується співробітництво з іноземними науковими і навчальними закладами в рамках багатьох міжнародних проектів за участю Українського державного лісотехнічного університету, Національного аграрного університету та науково-дослідних інститутів Державного комітету лісового господарства України. Державним комітетом лісового господарства України підписані меморандуми про співробітництво у сфері лісового господарства і науки з лісовими службами Австрії, Російської Федерації та Словаччини.

В Україні зросла кількість заповідників і національних парків. За період з 1990 року по 2001 рік їх кількість збільшилася з 21 до 32, а площа – на 563,8 тис. га. Площа вкритих лісовою рослинністю земель за останні 30 років зросла на 1,6 млн. га, а запас деревини в лісах збільшився на 1 млрд.м3, тобто в 2,3 раза.

З 1989 року в Україні запроваджується система моніторингу лісів, яка діє в 14 областях України. Система моніторингу здійснюється Науково-дослідним інститутом лісового господарства і агромеліорації із дотриманням європейських принципів ІСР Forest і поєднанням з американською програмою Forest Health Monitoring (FHM).

В Україні під впливом ерозії перебувають близько 15 млн. га земель, що пов’язано з високою розоренністю сільськогосподарських угідь. Лише за останні 5 років підприємствами Державного комітету лісового господарства створено 37 тис. га протиерозійних насаджень та 5 тис. га полезахисних лісових смуг.

Аналіз екологічних аспектів лісової політики
Впродовж двадцятого століття в лісовому господарстві України проводилася лісова політика, що була спрямована на створення нестійких та бідних на біорізноманіття лісових культур. Негативні наслідки такої політики спостерігаються в усіх регіонах України. Особливо вони відчуваються на теренах Карпат, де окупаційна австрійська влада ще в дев’ятнадцятому столітті замінила місцеві змішані стійкі деревостани на нестійкі смерекові монокультури. Ця практика лісовирощування не змінилася і в двадцятому столітті. Не покращилася вона і в роки незалежності України в зв’язку з незадовільним фінансуванням лісового господарства. Нестійкі чисті ялинники, з їх поверхневою кореневою системою, які прийшли на зміну корінним листяним насадженням, стали основним чинником екологічної нестабільності лісової екосистеми Карпат.

Негативних антропогенних впливів зазнали ліси Полісся. Нестабільність лісових екосистем Полісся пов’язана з меліорацією лісових земель, порушенням гідрологічного режиму, забрудненням довкілля та Чорнобильською катастрофою.

Ситуація в лісовому господарстві в останні десять років ускладнилася в зв’язку із зростанням самовільних рубок, лісових пожеж та незадовільним фінансуванням лісового господарства. В результаті масштабних меліоративних робіт, які проведені на території Західного Полісся, значно знизився рівень ґрунтових вод у цьому регіоні та погіршилася пожежна безпека.

Зростають збитки від лісових пожеж. Так, в 1998 р. вони складали 4,5 млн. грн., 2001 р. – 6,2 млн. грн. Продовжує зменшуватися площа лісів, яка охоплена авіаційною охороною.

Зростає нищення лісів лісогосподарськими рубками. В 2001 році з 12,0 млн.м3 заготовленої деревини рубками головного користування зрубано лише 5,5 млн.м3 (46 відсотків).

В лісах України зменшилася кількість найбільш цінних копитних тварин (в 1990 році їх було 254600, 2001 році – 177300).

Щорічні обсяги природного поновлення складають лише 5 тис. га, що складає 21 відсоток від загальних обсягів лісовідновлення. За цим показником Україна значно поступається європейським країнам, які заліснення лісових земель здійснюють головним чином шляхом сприяння природному поновленню.

За останнє десятиліття істотно знизилися обсяги полезахисного лісовідновлення (з 4,5 тис. га в 1990 році до 380 га в 1999).

В результаті незадовільної екологічної і лісової політики погіршилася структура українських лісів. Культурні і порослеві ліси в Україні складають відповідно 45,6 і 18,7 відсотків.

В результаті нищення лісів України після Другої світової війни склалася незадовільна вікова структура лісів. В Україні молодняки складають 32%, середньовікові насадження – 44%, пристигаючі і стиглі – 13% і 11%. Фактичний запас деревини найбільш цінних деревних порід у віці стиглості складає не більше 50 відсотків потенційної. Рубками догляду за лісом, санітарно-вибірковими та іншими лісогосподарськими рубками вибирається близько 50 відсотків деревного запасу. Лісогосподарські рубки поступово трансформуються в промислову заготівлю найбільш продуктивних дерев на шкоду потенційній продуктивності лісів.
Статистична інформація про лісовий фонд України свідчить про зниження середньої повноти лісових насаджень та частки високоповнотних насаджень.

Національна лісова політика недостатньо враховує те, що екологічні умови лісокористування істотно змінилися в зв’язку з глобальними екологічними змінами, що відбулися під впливом деградації навколишнього природного середовища. В Україні не ведуться масштабні наукові дослідження змін у лісових екосистемах на генетичному рівні, що відбуваються під впливом глобальних кліматичних змін і забруднення довкілля.

В результаті превалювання суцільних рубок головного користування та культурного відтворення лісових ресурсів зросла частка хвойних лісів, яка є нестійкою і вразливою. Вони дедалі інтенсивніше деградують під впливом глобального і регіонального забруднення навколишнього природного середовища і глобальних змін клімату.

Аналіз прозорості і відкритості лісової політики
На сучасну лісову політику України майже не впливають громадські природоохоронні організації, місцеве населення та споживачі продукції лісового господарства. Інформація про стан охорони, відтворення і використання лісових ресурсів є недостатньо прозорою. Місцеве населення і громадські організації не буруть участі в плануванні лісокористування.

Впродовж років незалежності Україна не спромоглася розробити концепцію лісової політики, яка була б узгоджена з усіма зацікавленими сторонами (споживачами продукції лісового господарства, представниками освіти і науки, громадськими природоохоронними організаціями та місцевими органами влади), як це передбачено резолюціями Міжнародної конференції ООН (Ріо-де-Жанейро, 1992) та Лісабонською конференцією міністрів Європейських країн (1998), що визнані Україною. Спостерігається істотне відставання України від інших країн Центральної і Східної Європи, які в законодавчому порядку затвердили національну лісову політику і стратегію її впровадження.
Незважаючи на істотні регіональні еколого-економічні відмінності в лісокористуванні на теренах Карпат, Криму, Полісся, Лісостепу і Степу, в Україні відсутня концепція регіональної лісової політики, яка б враховувала екологічні, економічні та соціальні умови лісокористування в окремих регіонах.

В умовах відсутності концепції національної лісової політики, затвердженої Верховною Радою України, та за наявності застарілого Лісового кодексу України (радянського за змістом), в Україні ведуться недостатньо відкриті переговори щодо передачі в оренду іноземним партнерам лісів Карпат з метою інтенсивного лісокористування в екологічно вразливому регіоні, ліси якого виконують важливі рекреаційні, захисні, охоронні, водорегулюючі та інші корисні суспільні функції. Така лісова політика стала загрозою національним інтересам України. Вона, крім того, суперечить духу Конвенції про охорону навколишнього природного середовища Карпат (Київ, 2003).
Аналіз економічних аспектів лісової політики

В Україні недостатньо ефективні економічні інструменти лісової політики. Це добре прослідковується на прикладі Постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 581 “Про затвердження Державної програми “Ліси України” на 2002-2015 роки”, в п. 3 якої записано: “Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству фінансів під час формування проектів Державного бюджету України враховувати, починаючи з 2003 року, видатки на виконання Програми в межах реальних можливостей бюджету”. Цей пункт Постанови свідчить про невизначеність Кабіну Міністрів України щодо фінансування Державної програми “Ліси України” і зводить нанівець її державне значення як інструменту національної лісової політики України. Разом з тим, цей державний документ свідчить про низький рівень лісової політики загалом.

Недосконалими є кореневі платежі за деревину, які в Україні виконують головним чином фіскальну функцію всупереч світовій двохсотлітній практиці використання цього інструменту лісової політики як ціни на продукцію лісовирощування.

В лісовому господарстві України склався несприятливий інвестиційний клімат, який пов’язаний з недосконалими інструментами лісової політики, правовим полем, корумпованістю в сфері економіки; недостатньою прозорістю і доступністю інформації про інвестиційні проекти, специфікою лісогосподарського виробництва та багатофункційним призначенням лісів.

Національна лісова політика України характеризується жорсткою формалізацією норм і правил лісокористування, що негативно відбивається на ефективності лісового менеджменту. Назріла об’єктивна необхідність їх перегляду, оскільки в багатьох випадках вони не дозволяють приймати в лісовому менеджменті ефективні рішення.
В Україні до цього часу не запроваджена національна система екологічної сертифікації лісів. В зв’язку з цим можна очікувати, що національні виробники продукції з деревини і експортери круглих лісоматеріалів будуть у майбутньому стикатися з проблемами, що пов’язані з виходом на міжнародні ринки продукції.

В Україні, яка характеризується низькою лісистістю території (15,6%) і дефіцитом лісових ресурсів, спостерігається негативна тенденція нарощування експорту круглих лісоматеріалів, яка стає загрозою для розвитку національної деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. Вирішення цієї проблеми має здійснюватися не за допомогою заборонених засобів, а шляхом використання ринкових інструментів лісової політики та з урахуванням як інтересів лісового господарства, так і національних споживачів круглих лісоматеріалів.
Національна лісова політика повинна передбачати комплексну підтримку лісового сектору економіки (лісового господарства, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості) і сприяти інтеграції його окремих галузей між собою та іншими галузями національної економіки.

Функції, які виконує Державний комітет лісового господарства України, не узгоджується з антимонопольними принципами. Лісова політика України має бути спрямована на розмежування функцій керування, які покладені на Державний комітет лісового господарства України, на засадах антимонопольних принципів. Для керування державними підприємствами, які займаються охороною, відтворенням і використанням лісових ресурсів, повинна бути створена державна компанія, яка має функціонувати в рамках чинного правового поля України.

Назріла об’єктивна необхідність розмежування функцій керування лісами, контролю за станом лісокористування і творення лісової політики.

Висновки
Аналіз національної лісової політики дає підставу стверджувати про об’єктивну необхідність прийняття на Верховній Раді України закону, який би визначив мету, завдання, інструменти і принципи лісової політики, які б послужили розвитку лісового господарства України. Проект такого закону підготовлений групою науковців кафедри економіки і менеджменту лісових підприємств Українського державного лісотехнічного університету (проф. Синякевич І.М., доц. Соловій І.П., асистент Холявка В.З.) під назвою “Національна лісова політика”.
http://www.derevo.info/content/detail/767

Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ “НАЦІОНАЛЬНА ЛІСОВА ПОЛІТИКА”

1. Преамбула

Стаття 1. Витоки національної лісової політики
1. Національна лісова політика України ґрунтується на концепції сталого розвитку лісового господарства, яка проголошена на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992) і отримала подальший розвиток на конференціях міністрів європейських країн.
2. Україна провадить національну лісову політику з врахуванням пан-європейського процесу захисту лісів, який відображений в таких резолюціях конференцій міністрів європейських країн щодо захисту лісів в Європі:
Страсбурзька (1990):
S2 – Збереження лісових генетичних резерватів;
S3 – Децентралізований європейський банк даних про лісові пожежі;
S4 – Адаптація гірських лісів до нових умов навколишнього середовища;
S6 – Європейська мережа досліджень лісових екосистем.
Гельсінська (1995):
Н1 – Генеральні напрями охоронного ведення лісового господарства в Європі;
Н2 – Генеральні напрями збереження біологічної різноманітності лісів у Європі;
Н3 – Співробітництво у галузі ведення лісового господарства з країнами з перехідною економікою;
Н4 – Стратегія процесу довготривалої адаптації лісів Європи до змін клімату.
Лісабонська (1998):
L1 – Підсилення соціально-економічних аспектів сталого керування лісами;
L2 – Пан-європейські критерії, індикатори та керівні принципи сталого керування лісами.
Віденська (2003):
V1 – Зміцнення колективної діяльності в Європі за допомогою міжгалузевого співробітництва і національних лісових програм у сфері сталого лісового менеджменту;
V2 – Зміцнення життєздатності економіки сталого лісового менеджменту в Європі;
V3 – Збереження і збагачення в Європі соціального і культурного аспектів сталого лісового менеджменту;
V4 – Збереження і збагачення лісового біорізноманіття в Європі;
V5 – Трансформації клімату і сталого лісового менеджменту в Європі.
Національна лісова політика України враховує міжнародні аспекти екологічної політики, які були проголошені в Ріо-де-Жанейро (1992) та на Всесвітній зустрічі зі сталого розвитку, що відбулася 26 серпня – 4 вересня 2002 року в Йоганнесбурзі (ПАР); ґрунтується на національній і міжнародній теорії і практиці ведення лісового господарства; враховує національні традиції лісокористування, значення лісів для економічного, екологічного, соціального і духовного розвитку.

Стаття 2. Підстави для творення національної лісової політики
Лісова політика України, що представлена в цьому Законі:
враховує,
що в другій половині двадцятого століття екологізація суспільного розвитку стала об’єктивною необхідністю. Незадовільні темпи її зростання призвели до глобальних екологічних змін, які стали загрозою для існування земної цивілізації. Деградація довкілля, викликана антропогенною діяльністю, стала настільки загрозливою для теперішнього і майбутнього поколінь, що світовій спільноті і національним урядам необхідно терміново розробляти превентивні заходи з метою зменшення руйнівних наслідків глобальних екологічних змін;
керується
усвідомленням моральної відповідальності нинішнього покоління за винищення лісів України, що здійснене у минулому, і за те, у якому стані ліси як національне багатство будуть передані майбутнім поколінням;
визнає,
що разом з терміновими превентивними заходами, спрямованими на оздоровлення довкілля за допомогою інструментів міжнародної і національної екологічної політики, необхідно забезпечити екологізацію всіх сфер суспільної діяльності (економічної, екологічної, соціальної, духовної). Екологізація суспільного розвитку повинна торкнутися, в першу чергу, лісового господарства, оскільки ліси відіграють особливу роль у стабілізації довкілля;
констатує,
що глобальні і національні еколого-економічні проблеми, що пов’язані зі стабілізацією навколишнього природного середовища, не можна вирішити, не подолавши зубожіння і деградації духовної сфери. Тільки всепланетарне усвідомлення об’єктивної необхідності примату духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ може спинити сповзання земної цивілізації до глобальної екологічної катастрофи;
бере до уваги,
що складні проблеми сталого розвитку, особливо ті, що стосуються стійкості навколишнього природного середовища, не завжди вирішуються в межах національних кордонів. В зв’язку з цим, не завжди можна здійснювати ефективну екологічну політику, а відповідно і лісову, без врахування інтересів світової спільноти;
враховує особливу місію лісового господарства,
яка полягає в тому, що перед Україною, як і іншими країнами світу, в двадцять першому столітті стоїть складне питання розвитку. Лісове господарство України в двадцять першому столітті буде істотно впливати на розвиток національної економіки і соціальної сфери та сприяти зростанню ролі лісів в оздоровленні довкілля. Для того, щоб лісове господарство України успішно виконало завдання, які покладаються на нього на зламі тисячоліть, необхідно спиратися на виважену національну лісову політику щодо сталого управління лісами, яка б передбачала використання впливових екологічно спрямованих економічних інструментів.

Стаття 3. Мета національної лісової політики
1. Мета національної лісової політики – захист інтересів громадян України у галузі відтворення, охорони і використання лісових ресурсів, який здійснюється спеціально уповноваженими державними органами в сфері лісового господарства.
2. Лісова політика і законодавство, яке базується на ній, покликані забезпечувати:
• справедливий розподіл суспільних благ, пов’язаних з лісовими ресурсами та безконфліктне лісокористування;
• збалансування економічних інтересів лісовласників, лісокористувачів, споживачів деревини, місцевого населення, влади і суспільства шляхом досягнення консенсусу між зацікавленими сторонами;
• визначення принципів, цілей, стратегії і практики відтворення, охорони і використання лісових ресурсів у контексті цілей загальнонаціонального розвитку;
• зростання ролі лісів у забезпеченні громадян України паливом і продуктами харчування.

Стаття 4. Принципи національної лісової політики
1. Національна лісова політика базується на таких принципах:
• державна підтримка лісового господарства;
• багатоцільове використання лісових ресурсів;
• стале ведення лісового господарства;
• однаково справедлива лісова політика щодо лісів різних форм власності;
• стимулювання збереження біологічного та генетичного розмаїття;
• зростання комплексної продуктивності лісів та раціонального використання лісових ресурсів.
2. Національна лісова політика будується з врахуванням вимог міжнародно визнаних принципів екологічної політики, як-от:
• забруднювач платить;
• екологічна передбачливість;
• пріоритетність екологічної безпеки;
• гарантування екологічно безпечного середовища для проживання;
• дотримання стандартів з навколишнього середовища проживання.
3. Національна лісова політика покликана забезпечити:
• утримання на сталому рівні всіх важливих для суспільства і довкілля функцій лісів, здоров’я і життєздатності лісових екосистем;
• такий стан лісів і лісового господарства, який забезпечить суспільні потреби в продукції лісовирощування і лісозаготівель як для теперішнього, так і майбутнього поколінь;
• розширення площі лісового рослинного покриву (в першу чергу в регіонах з низькою лісистістю території);
• справедливий розподіл суспільних благ, пов’язаних з лісовими ресурсами;
• баланс суспільних інтересів, пов’язаних з лісокористуванням;
• справедливе розв’язання лісових конфліктів.

Стаття 5. Організації і установи, що беруть участь у творенні національної лісової політики
В розробленні національної лісової політики беруть участь: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Міністерство екології і природних ресурсів України; Державний комітет лісового господарства України; місцеві органи влади; громадські організації, які представляють інтереси лісовласників, лісокористувачів та захисників природи; заклади освіти і науки.

Стаття 6. Інструменти національної лісової політики
1. Для досягнення мети лісової політики використовуються такі інструменти: право власності на землі лісового фонду і лісові ресурси; право на користування чужим майном у лісовому господарстві; угоди щодо ведення лісового менеджменту; оренда земель лісового фонду; інструкції та інші документи, що регулюють порядок лісокористування; екологічні стандарти щодо стану лісів і сталого ведення лісового менеджменту; екологічна сертифікація лісів; моніторинг лісів; державний контроль стану і лісокористування; екологічний податок; екологічний податок на продукцію; податок на доходи лісового господарства; податкові пільги; диференціація ставок податків; державний бюджет; місцеві бюджети; державний фонд охорони і відтворення лісових ресурсів; відповідальність за порушення лісового господарства; адміністративні платежі; бонус; гарантія екологічної позики; екологічне ввізне мито; екологічні гранти; екологічний аудит; екологічна реклама; екологічні субсидії; земельний податок; платежі цивільної екологічної відповідальності; екологічні програми; роялті; субвенції; платежі за екологічні послуги; ліміти на використання лісових ресурсів; природоохоронні інвестиції; розрахункова лісосіка; ціни на продукцію лісового господарства; екологічна декларація продукції; екологічна інформація; екологічний облік; екологічна застава.
2. Лісова, екологічна, економічна та соціальна політика спрямовуються на удосконалення чинних і розроблення нових інструментів з метою забезпечення стійкості природних екосистем (включаючи лісові) і забезпечення розвитку екологічно збалансованої економіки.

Стаття 7. Призначення Закону
На основі цього Закону розробляється регіональна лісова політика, лісове законодавство (в першу чергу “Лісовий кодекс України”), державні інструкції та інші документи, що регулюють охорону лісів, відтворення і використання лісових ресурсів.

2. Політичні аспекти сталого управління лісами

Стаття 8. Про державну підтримку лісів всіх форм власності
1. Ліси України можуть бути: державними, комунальними, приватними.
2. Лісове законодавство України не повинно бути дискримінаційним щодо лісів окремих форм власності. Воно має передбачати державну підтримку лісів всіх форм власності. Способи державної підтримки лісового господарства регулюються чинним законодавством України.
3. Вимоги щодо сталого управління лісами мають бути однаковими щодо лісів всіх форм власності.

Стаття 9. Про пріоритет державної форми власності на ліси та передачу державних лісів у приватну власність
1. Україна дотримується лісової політики, яка спрямована на збереження пріоритету за державною формою власності на ліси. В приватну власність можна передавати лише ті ділянки лісу з державного лісового фонду, площа яких не більша 5 гектарів (у випадках, коли вони відірвані від контурів великих лісових масивів і прилягають до фермерських господарств).
2. В приватну власність забороняється передавати такі ділянки лісу із державного лісового фонду:
• ліси, територія яких входить до природно-заповідного фонду України;
• ліси, які мають унікальну історико-культурну та духовну цінність;
• ліси, які мають життєво важливе значення для місцевого населення та громад населених пунктів.
3. В приватну власність ділянки лісового фонду передаються в два етапи. Впродовж першого етапу ділянки передаються в оренду на термін до 5 років. На другому етапі ділянки передаються в приватну власність у випадках, коли орендар (лісовласник) впродовж 5 років здійснював лісовий менеджмент відповідно до вимог чинного законодавства і інструкцій (рекомендацій) спеціально уповноваженого органу в сфері лісового господарства.

Стаття 10. Про інтеграцію лісової політики з економічною, екологічною та соціальною політикою
Національна лісова політика України має бути тісно інтегрована з екологічною, економічною та соціальною політикою з метою забезпечення національної безпеки, зростання національної економіки, покращання стану навколишнього природного середовища і викорінення бідності. Така політика повинна забезпечити зростання продуктивності лісів, посилення стійкості лісових екосистем, збільшення робочих місць у сільській місцевості (в першу чергу в гірських регіонах).

3. Економічні аспекти лісової політики України

Стаття 11. Принципи економічного стимулювання сталого ведення лісового господарства.
Національна лісова політика щодо економічного стимулювання сталого ведення лісового господарства повинна спиратися на такі принципи:
• орієнтація економічних інструментів лісової політики на досягнення максимальної величини економічного, екологічного та соціального ефектів у процесі лісокористування;
• трансформація зовнішніх негативних ефектів у внутрішні завдяки екологізації системи економічних інструментів;
• самофінансування простого відтворення лісових ресурсів власниками лісу в лісових насадженнях, в яких частка стиглих і перестійних деревостанів не менша, ніж у нормальному лісі;
• державне сприяння щодо заліснення ділянок землі, що є малопридатними для прибуткового ведення сільського господарства та інших потреб;
• забезпечення стійких структур виробництва і споживання продукції лісового господарства.

Стаття 12. Економічне стимулювання сталого ведення лісового господарства
Національна лісова політика передбачає економічне стимулювання сталого ведення лісового господарства, зокрема:
• пільгове кредитування власників лісу у випадках, коли їх діяльність спрямована на забезпечення сталого ведення лісового господарства згідно з проектами лісовпорядкування і передбачена державними або регіональними програмами відтворення і використання лісових ресурсів;
• компенсацію з державного і місцевого бюджетів та позабюджетних фондів втрат доходів власників лісів у зв’язку з особливим режимом ведення лісового господарства;
• застосування ринкових методів визначення цін на продукцію лісового господарства;
• застосування державного регулювання цін на продукцію лісогосподарського виробництва, що виготовляється на державне замовлення і фінансується за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, державного фонду відтворення і використання лісових ресурсів та інших державних спеціальних фондів;
• пільгове оподаткування виробничо-господарської діяльності, яка пов’язана з охороною, відтворенням і раціональним використанням лісових ресурсів;
• обов’язкове екологічне страхування лісів від стихійного лиха (паводків, вітровалів, сніголамів, пожеж, шкідників і хвороб лісу тощо);
• врахування екологічних витрат у структурі собівартості продукції лісового господарства;
• надання дозволів на рубання лісу в процесі головного користування лише у випадках наявності екологічної гарантії на відновлення лісу на лісосіці.

Стаття 13. Про створення конкурентного середовища в лісогосподарському виробництві
1. Національна лісова політика передбачає державне сприяння розвитку приватного сектору в лісогосподарському виробництві з метою створення конкурентного середовища в сфері лісового господарства (становленню приватних лісових розсадників, фірм, що виконують лісокультурні роботи, рубки догляду за лісом, лісовпорядкувальні та інші роботи в лісогосподарському виробництві).
2. Інституційно-законодавче будівництво, що спрямоване на утвердження конкурентоздатних структур у лісовому господарстві, передбачає:
• розвиток служби лісогосподарського дорадництва, покликаного надавати лісовласникам і лісокористувачам приватних лісів фахові консультації, проводити тренінги, ознайомлювати їх із науково-технічними розробками, щодо економічного, екологічного і соціального аспектів сталого лісового менеджменту;
• сприяння відтворенню і використанню недеревних ресурсів лісу, консолідації власності в лісовому секторі економіки та організації об’єднань для спільного ведення лісового господарства.

Стаття 14. Національні програми розвитку лісового господарства
1. Національні програми розвитку лісового господарства базуються на таких принципах:
• дотримання національного суверенітету і відповідальність лісових власників і лісокористувачів за відтворення, охорону і використання лісових ресурсів;
• узгодженість із міжнародними угодами щодо сталого розвитку лісового господарства;
• довготермінове планування сталого розвитку лісового господарства і моніторингу за фактичними результатами лісокористування.
2. Національні програми розвитку лісового господарства повинні передбачати:
• ключові лісополітичні положення щодо основних сфер діяльності;
• роз’яснення важливості лісів і лісового господарства для стабілізації довкілля, економічного, соціального і духовного розвитку;
• взаємодію лісового господарства з іншими секторами національної економіки;
• стратегію збереження економічних, екологічних, соціальних і духовних функцій лісів;
• гарантоване фінансове забезпечення дій, передбачених національними програмами розвитку лісового господарства.
3. Державний комітет лісового господарства України, або інший спеціально уповноважений орган з лісового господарства, щорічно звітується перед Кабінетом Міністрів України і інформує народ України про результати виконання державних програм з відтворення і використання лісових ресурсів та основних завдань національної лісової політики.

Стаття 15. Планування сталого розвитку лісового господарства
1. Планування сталого розвитку лісового господарства має базуватися на матеріалах лісовпорядкування і враховувати вимоги цього Закону. Лісовпорядкування і планування є обов’язковими для всіх власників лісу і лісокористувачів.
2. Плани сталого розвитку лісового господарства мають бути спрямовані на захист унікальних лісів (передусім тих, що мають культурну, духовну та історичну цінність).
3. До планування і впровадження національної і регіональної лісової політики мають залучатися мешканці сільських населених пунктів, промислові фірми, урядові структури, наукові установи, вищі навчальні заклади та громадські організації.

Стаття 16. Про екологізацію податкової системи в лісовому господарстві
1. Національну лісову політику необхідно розвивати у взаємозв’язку з фіскальною політикою. Інтеграція лісової політики з фіскальною повинна призвести до екологізації податкової системи в лісовому господарстві. Екологізація податкової системи має базуватися на таких принципах: посилення екологічної спрямованості всіх видів податків; забезпечення за допомогою спеціальних екологічних податків трансформації зовнішніх негативних екологічних ефектів у внутрішні (екологічні витрати); конструктивний вплив стимулюючої функції податків на всі компоненти довкілля і природних ресурсів; збалансованість екологічної, лісової і фіскальної політики; подвійні дивіденди.
2. Екологізація податкової системи в лісовому господарстві досягається за допомогою: прямого оподаткування всіх видів екологічної шкоди, що виникає в процесі виробничо-господарської та іншої діяльності; надання податкових пільг суб’єктам природокористування у випадках, коли їх діяльність сприяє покращанню стану довкілля і використанню природних ресурсів; диференціації ставок податків з врахуванням впливу виробничо-господарської та іншої діяльності на стан довкілля і використання природних ресурсів; збільшення частки екологічних податків за рахунок зменшення інших; механізму застосування екологічних податків у випадках погіршення екологічної безпеки та природокористування.

Стаття 17. Про екологічну сертифікацію лісів
Розробити і втілити в практику лісового господарства України систему добровільної екологічної сертифікації лісів, яка дозволила б лісовому господарству, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості бути конкурентоспроможними на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції.

Стаття 18. Лісова політика щодо експорту продукції лісового господарства
1. Національна лісова політика передбачає зменшення експорту круглих лісоматеріалів з метою створення додаткових робочих місць і збільшення прибутків за рахунок розвитку глибокої переробки деревини.
2. Національна лісова політика передбачає заохочення збільшення обсягів експорту продукції, яка є результатом глибокої механічної, хіміко-механічної та хімічної переробки деревини.

Стаття 19. Лісова політика щодо оренди лісів
1. Передача лісів іноземним партнерам в оренду можлива лише за згодою місцевого населення, яке проживає в районі розташування лісів, на таких умовах: оренда має передбачати економічну оцінку лісів та іншого лісового майна; через кожні п’ять років повинна проводитися екологічна сертифікація орендованих лісів, яка б підтверджувала, що лісове господарство ведеться на засадах сталого розвитку; не менше вісімдесяти відсотків ділової деревини має надходити на національний ринок; лісовий менеджмент на території орендованих лісів не повинен призводити до зменшення кількості робочих місць.
2. Державні ліси Карпат і Криму не передаються в оренду іноземним партнерам. Використовуються, головним чином, для суспільних потреб (виконання екологічних функцій, рекреація, туризм).

Стаття 20. Національна лісова політика щодо децентралізації лісового господарства
1. З метою досягнення мети сталого лісового менеджменту і збереження біорізноманіття лісів органи законодавчої і виконавчої влади формують і втілюють у практику ведення лісового господарства політику, спрямовану на децентралізацію галузевої адміністративної і фіскально-фінансової системи керування. Ця політика передбачає передачу владних повноважень від центральних державних органів влади до обласного, районного та місцевого рівнів. Така політика має призвести до зменшення фінансової залежності лісових власників і лісокористувачів від центральних органів влади. Постанови центральних органів влади повинні затверджуватися на обласному рівні (без цієї процедури не можуть бути обов’язковими до виконання).
2. Держлісгоспам і лісництвам надається право вибору більш ефективних орендних відносин з лісокористувачами, технологій лісокористування та організації лісового менеджменту.

Стаття 21. Про ліцензії на виконання лісогосподарських і лісозаготівельних робіт
З метою зменшення ризиків, пов’язаних з лісокористуванням, в Україні запроваджується обов’язкове ліцензування недержавних структур (організацій, підприємств, фірм), що здійснюють лісогосподарську та лісозаготівельну діяльність.

4. Екологічні аспекти лісової політики

Стаття 22. Про технології відтворення і використання лісових ресурсів
Національна лісова політика повинна забезпечити застосування в лісовому господарстві технологій відтворення і використання лісових ресурсів, що відповідають принципам сталого управління лісами, які були проголошені на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992) та конференціях міністрів європейських країн: Страсбург (1990); Гельсінкі (1995); Лісабон (1998), Відень (2003).

Стаття 23. Про трансформацію нестійких лісових екологічних систем
На основі досягнень вітчизняної лісівничої науки і практики та досвіду європейських країн забезпечити трансформацію нестійких лісових екологічних систем (в першу чергу, в гірській місцевості) у стійкі (з корінних місцевих порід, різновікові, змішані, багатоярусні, створені шляхом природного поновлення).

Стаття 24. Національна лісова політика щодо сталого лісокористування
Національна лісова політика повинна забезпечити:
• невиснажливе раціональне лісокористування: заготівля деревини з врахуванням вимог екологічних стандартів; побічне користування лісом в обсязі, що не загрожує природному відновленню недеревної лісової рослинності; рекреаційне використання лісів з інтенсивністю, що не призводить до незворотної дигресії лісів; реконструкція лісових насаджень у випадках, коли їх стан не відповідає вимогам екологічних стандартів;
• екологічно безпечне відтворення і використання лісових ресурсів;
• заборону діяльності, що призводить до деградації лісів;
• налагодження ефективного контролю за викидами і скидами забруднюючих речовин, що спричиняють кислотні дощі і завдають шкоду лісам і землям лісового фонду;
• збереження і підвищення родючості ґрунтів;
• збереження якості водних ресурсів;
• збереження природної лісової рослинності, біорізноманіття лісових екосистем та об’єктів, що є ресурсами культурної лісової спадщини;
• збереження національних традицій в лісокористуванні;
• збереження та розширення природних біотипів флори та фауни;
• використання низькопродуктивних сільськогосподарських земель для виконання екологічних функцій (головним чином, вуглецево-поглинаючих).

Стаття 25. Екологічні аспекти державної підтримки лісового господарства
Національна лісова політика передбачає державну підтримку: розвитку транспортної мережі на ділянках лісового фонду, що розташовані на висоті до 1000 метрів над рівнем моря, та засобів пожежної безпеки; застосування екологічно безпечних технологій лісокористування; лісових розсадників; біологічних методів захисту лісів.

Стаття 26. Національна лісова політика щодо лісогосподарських рубок, застосування хімічних речовин і розвитку транспортної мережі в гірській екологічно вразливій місцевості
Національна лісова політика спрямована на застосування технологій лісовирощування, що призводять до зменшення обсягів лісогосподарських рубок та використання хімічних речовин (мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби зі шкідниками лісу тощо). З метою збереження цілісності лісових екологічних систем і вразливої гірської природи загалом, лісокористувачі і лісові власники повинні утримуватися від розширення транспортної доступності лісів, що розташовані на висоті понад тисячу метрів над рівнем моря, і не проводити суцільних рубок.

Стаття 27. Про інвентаризацію об’єктів, під впливом яких відбувається деградація лісових екосистем
В лісах України і за їх межами (в рамках національних кордонів) здійснювати інвентаризацію об’єктів, під впливом яких відбувається деградація лісових екосистем, та розробити заходи щодо зменшення (а там, де це можливо, – усунення) їх негативного впливу на лісові екосистеми.

5. Соціальні та духовні аспекти лісової політики

Стаття 28. Національна лісова політика щодо доступу громадян у ліси
Лісове законодавство України повинно забезпечувати вільний доступ громадян у ліси всіх форм власності з метою відпочинку. Лісове законодавство може обмежувати доступ громадян у ліси у випадках, коли їх перебування на території лісу завдає екологічної шкоди лісовому або мисливському господарству.

Стаття 29. Національна лісова політика щодо збільшення робочих місць у сільській місцевості та забезпечення сільського населення продукцією лісового господарства
Лісовий менеджмент на території лісового фонду не повинен призводити до зменшення робочих місць у сільській місцевості, особливо на території Українських Карпат; спрямовується на першочергове забезпечення місцевого населення продукцією лісового господарства (в першу чергу, працівників лісових підприємств), яка має для них важливе економічне і соціальне значення.

Стаття 30. Про інвентаризацію об’єктів природи на території лісового фонду України, що мають важливе духовне значення
В процесі лісовпорядкувальних робіт на території лісового фонду України повинна здійснюватися інвентаризація об’єктів природи, що мають важливе духовне значення (пам’яток історії, культури, релігії).

Стаття 31. Про розширення знань громадян про ліси
Міністерство освіти і науки України, Міністерство екології України та Державний комітет лісового господарства України або інші спеціально уповноважені органи в сфері освіти, науки, охорони навколишнього природного середовища та відтворення і використання лісових ресурсів сприяють розширенню знань громадян про відтворення і використання лісових ресурсів та їх економічне, екологічне, соціальне і духовне значення, популяризації історико-культурної спадщини, пов’язаної із унікальними лісовими об’єктами, визначними подіями загальнонаціональної чи лісової історії.

Стаття 32. Про забезпечення лісового господарства висококваліфікованим персоналом і розвиток науки про ліс і лісове господарство
Міністерство освіти і науки України, Міністерство екології і природних ресурсів України та Державний комітет лісового господарства України або інші спеціально уповноважені органи в сфері освіти, науки, охорони навколишнього природного середовища та відтворення і використання лісових ресурсів повинні сприяти забезпеченню лісового господарства України висококваліфікованим персоналом, розвитку наукових досліджень лісу і лісового господарства.

Стаття 33. Про перетворення Українських Карпат у регіон оздоровлення громадян
Кабінет Міністрів України сприяє проведенню тривалої економічної, екологічної, лісової та соціальної політики, спрямованої на перетворення Українських Карпат у регіон оздоровлення і нарощування екологічного потенціалу, що позитивно впливатиме на клімат, соціальний і економічний розвиток України.

Стаття 34. Про адаптацію персоналу лісового господарства до ринкових умов господарювання
Реформування лісового господарства на засадах ринкової економіки має супроводжуватися системою соціальних і економічних заходів, спрямованих на адаптацію персоналу лісового господарства, що вихований на засадах адміністративно-командної економічної системи, до ринкових умов господарювання.

Стаття 35. Про відповідальність юридичних і фізичних осіб за нищення пам’яток природи на території лісового фонду
Лісове законодавство повинно передбачати відповідальність юридичних і фізичних осіб за нищення на території лісового фонду пам’яток природи, що мають історичну, культурну та релігійну цінність.

Автори проекту закону:
зав. кафедри економіки і менеджменту лісових підприємств, професор, д.е.н. Синякевич І.М.
доцент, к.с.-г.н. Соловій І.П.
асистент Холявка В.З.

Опубліковано в газеті «Деревообробник», 2003, №14.