Оголошений рішенням Луганської обласної ради № 20/20 від 25 грудня 2001 р. Місце розташування: Біловодський район, околиці с. Городище.

Територія парку охоплює долину річки Деркул, зі сходу і південного сходу вона обмежена с. Нижньобаранниківкою і державним кордоном з Російською Федерацією, частково співпадає з межею ботанічного заказника державного значення «Юницький». На півночі межа парку проходе балкою Бересток. Площа — 14 011,0 га. Парк створений з метою збереження унікальних ландшафтів Старобільських степів, зокрема Деркульського степу, та історичної спадщини експедиції В. В. Докучаєва.

В орографічному відношенні район розташування парку відноситься до південних відрогів Середньоруської височини. Висота місцевості — 150-200 м над р. м. Глибина ерозії досягає 50-200 м над р. м., щільність яружно-балкової сітки — 0,75 — 1 км на 1 кв. км. Яруги займають до 1,2 % території. Геологічну основу місцевості складають породи кам’яновугільного, крейдового і палеогенового віку, зверху вони вкриті антропогеновими відкладеннями — лесами і лесовидними суглинками. У річкових долинах, яругах і балках часто відслонюється крейда. Ґрунти представлені чорноземами звичайними середньогумусними важкосуглинистого механічного складу. Міцність гумусового горизонту досягає 85 см, вміст гумусу — 6 — 7%.

На території парку протікає річка Деркул. У межах парку долина Деркулу має жолобовидний характер із пологим лівим берегом і стрімким — правим, на якому відслонюється крейдо-мергельні породи. Ширина заплави — 2 — 3,5 км, заплавна тераса чітко вираженим уступом переходе в надзаплавну.

Рослинний покрив парку репрезентований різнотравно-типчаково-ковиловими степами, угрупованнями крейдових відслонень, байрачними і заплавними лісами, заростями лісових і степових чагарників, справжніми і засоленими луками, осоково-трав’яними болотами, а також прибережно-водною і водною рослинністю р. Деркул та заплавних водоймищ.

Степова рослинність представлена як на ліво-, так і на правобережних вододільних ділянках, схилах яругів і балок. У парку поширені рослинні угруповання, котрі є типовими для справжніх різнотравно-типчаково-ковилових степів. Представлені формації мигдалю низького, ковили волосистої, Лессінга, Залеського, що занесені до Зеленої книги України. У степових угрупованнях зростають занесений до Червоної книги України громовик донський, а також низка видів, що є рідкісними в Луганській області — півники солелюбні, ефедра двоколоскова, крашенинниковія білолозникова, аденофора лілієлиста.

Зооценози степових схилів представлені типовим для різнотравно-типчакових степів Старобільщини угрупованнями безхребетних і хребетних тварин. Тут мешкають гадюка степова, полози сарматський, жовточеревний, візерунковий. На території парку зустрічаються колонії сурка. Під час міграції на степових ділянках на відпочинок зупиняються дрохва і хохітва. У складі ентомофауни представлені дибка степова, мурашиний лев звичайний, сатир залізний, волохатий стафілін, каптурниця пишна, синявець римнус, клімена, сколія степова, джміль глинистий, совка сокиркова тощо.

Уздовж північної межі парку розташована балка Бересток. Схили балки вкриті чагарниковими степами із зіноваті австрійської та крейдолюбивих видів рослин. На більш-менш пологих ділянках представлені ценози ковил Лессінга і волосистої, а також мигдалю низького. У складі степових угрупувань та на ділянках оголених крейдових порід зростають ефедра двоколоскова, крашенинниковія білолозникова, півники солелюбиві, громовик донський. По днищу балки протікає струмок, тут зростає очерет південний. Фауна балки Бересток багата і різноманітна. Тут зосереджені поселення сурка, висока чисельність сліпака звичайного. Зустрічається гадюка степова, ящурка різноколірна. У балці гніздяться боривітер звичайний, куріпка сіра, перепілка. Мешкають тхір степовий, перегузня, горностай, борсук лісовий.

У верхів’ях балки розташована система ставків «Лаго-Маджіоре» (в перекладі з італійської — Велике озеро). Вони були збудовані в період роботи експедиції В.В. Докучаєва і являються історичною пам’яткою степового ставкобудування, якій виповнилось понад 100 років.

Окрім степових біоценозів, до складу парку входять шість лісових урочищ, розташованих в ярах і балках, що розрізають вододільні ділянки правобережжя Деркулу — Попове, Водяне, Колгоспне, Бордуновське, Відноге, Городищенське. В урочищі Водяному знаходиться пам’ятка природи місцевого значення «Свинарська балка». Ліси урочищ представлені асоціаціями байрачних дубових лісів татарськокленових, татарськокленово-липових, татарськокленово-липово-дубових яглицевих і кореневищноосокових, що занесені до Зеленої книги України. У лісах зростають рідкісні в Донбасі північні види: медунка темна, розхідник шорсткий, копитняк європейський, дзвоники персиколисті і кропиволисті, а також види з Червоної книги України — тюльпан дібровний та дуже рідкісна в Україні гніздівка звичайна (родина Орхідних). Зростають також ряст щільний і материнка звичайна. Угруповання байрачних лісів оточені заростями степових чагарників — вишні степової і терну степового.

Із безхребетних тварин у байрачних лісах наявні мурашка руда лісова, поліксена, красотіл пахучий, жук-олень, вусач, подалірій, бражник дубовий, ведмедиця-господиня, джміль пластинчастозубий, стрічкарка блакитна, ксилокопа звичайна, сколія-гігант та багато інших. Тут мешкають представники хребетних тварин: горностай, борсук лісовий, можливе гніздування орла-карлика, шуліки чорного, боривітра звичайного, кібчика, пугача.

На території парку розташована мілова гора заввишки 120 м над рівнем річки, котра є геологічним останцем корінного правого берега стародавньої долини Деркулу. На схилах гори розвинуті петрофітні степи та угрупування ендемічних крейдових рослин, багато з яких є рідкісними в Україні. Із наявних тут рослин до Червоної книги України занесені астрагал крейдолюбний, гісоп крейдовий, смілка крейдова, полин суцільнобілий, льонок крейдовий, ранник крейдовий, громовик донський тощо. Тваринне населення крейдових крутосхилів має унікальний характер, оскільки тут мешкають комахи — релікти льодовикового походження. Тут можна зустріти дибку степову, мантиспу хижу, вусача земляного хрестоносця, махаона, зегриса евфема, сатира залізного, сколію степову, джміля кам’яного, ковалика цілинного, карапузика степового, сівчука та багато інших. На крейдових схилах зустрічається гадюка степова, наявна колонія сурка.

Русло Деркулу на території парку має звивистий характер, береги в основному вкриті заплавним лісом, але є відкриті ділянки, зарослі рогозом, очеретом, осокою тощо. У річці можна спостерігати угруповання рдесників, куширу темно-зеленого, зустрічається жабурник звичайний, наявна формація глечиків жовтих, занесених до Зеленої книги України.

У Деркулі в межах парку мешкає до 30 видів риб, у тому числі щука, карась золотий, карась сріблястий, гірчак, піскар, уклійка, верхівка, лінь, жерех, голавль, плотва, шипівки звичайна і передньоазиатська, сом, окунь, бичок-кругляк, бичок-бабка, бичок-цуцик, мала південна колюшка та ін., відбувається нерест і часткове нагулювання цінних видів промислових риб — леща, судака, сазана, миня річкового, язя, рибця. Зрідка з’являються вирезуб і ялець Данилевського, які занесені до Червоної книги України.

Прируслові ділянки лівого берега Деркулу здебільшого зайняті заплавними лісами. Серед них переважають діброви, але є білотополеві і біловербові ліси. За ценотичним складом заплавні діброви досить різноманітні. Найпоширенішими є діброви татарськокленові з ластівнем витким, хвиливником, чистотілом великим. У підліску звичайними є бузина чорна і жостір проносний, ожина сиза. Тваринне населення заплавних дібров має інтразональний характер, воно представлене лісовими формами, які далеко заходять на південь по долинах рік.

У заплаві лівого берега р. Деркул широко розповсюджені солончакові луки, що викошуються, і фрагментарно — остепнені луки. На остепнених луках зростають формації ковили Залеського і пірчастої. Солончакові луки дуже різноманітні за ценотичною структурою. Вони утворюють ценотичні комплекси із болотними луками та осоково-трав’янистими болотами. Із рідкісних видів рослин тут зростають зозулинець болотний, рябчик малий, косарики тонкі, а також півники болотні, калюжниця болотна, подорожник Корнута, оман високий, рапонтікум серпієвидний, хвощ річковий, самосил часниковий, дудник лісовий.

Тваринне населення справжніх і солончакових луків характеризується домінуванням степових, лучних і еврибіонтних мезофільних видів (хрущ-лисичка, хижак золотисто-смугастий, бджола-шерстоткач, джміль кам’яний, жужелиця солончакова, довгоносики цибулевий і Кіндермана, дзюрчалка-джмельовидка, махаон, люцина, совка розкішна, мегахіла округла тощо).

(Джерело: Природно-заповідний фонд Луганської області // О.А. Арапов (заг. ред.), Т.B. Сова, О.А. Cавенко, В.Б. Фєрєнц, Н.У. Кравець, Л.Л. Зятьков, Л.О. Морозова. Довідник. — 3-е вид., доп. і перероб. — Луганськ: «Луганська правда», 2013. — 224 с.)

За результатами аналізу ландшафтного складу ПЗФ Луганської області, проведеної Г.Коломицевим, О.Василюком та І.Балашовим у 2012 році, було встановлено співвідношення площі основних типів ландшафтів для частини заповідних територій області (О. Василюк, І. Балашов, М. Кривохижа, Г. Коломицев. Ландшафтний склад природно-заповідного фонду Луганської області // Заповідна справа в Україні. Том 18. Вип. 1-2. 2012). Для даної території виявлене наступне співвідношення:
-степи – 10%
-умовно природні ліси – 1%
-штучні ліси – 3%
-орні землі – 80%
-населені пункти – 6%

Статті:
Біловодський РЛП

Результати обстеження

Наукові публікації

Фото