До дискусії щодо «Радикальної концепції охорони українського лісу»

До дискусії щодо «Радикальної концепції охорони українського лісу» В.Борейка

О.Василюк, Національний екологічний центр України

Публічне обговорення проблеми існування лісової галузі як загрози біорізноманіттю дуже потрібне. Для цього хочу озвучити своє бачення цієї проблеми.

В питанні охорони лісів я прихильник гострої критики роботи лісівників як галузі та їх світогляду. Разом з тим, запропонована «радикальна концепція», на мою думку не може бути шляхом вирішення цієї проблеми. Я не є прихильником даної «концепції», бо вона не може бути вирішенням проблеми, а на мою думку проблему охорони лісів все ж треба вирішувати. Структура і задачі лісової галузі повинні потерпіти докорінні зміни, проте як це зробити – тема тривалого і змістовного обговорення, якого до цього часу не було.

За даними Держлісагентства 15,4 % від площі України займають ліси, що знаходяться переважно в користуванні підприємств Держлісагентства (68% від загальної площі лісів) (1), на яких, відповідно, ведеться господарство згідно норм та правил, встановлених лісовим законодавством. Водночас, ліси в Україні складають переважну більшість площ, що перебувають у природному або наближеному до природного стані. Решта таких земель, на яких можливе існування зонального природного біорізноманіття складають водні об’єкти, заболочені ділянки та меліоративні системи, степові ділянки (біля 3% від зони свого колишнього поширення) (2), землі вкриті каменистими та піщаними ґрунтами а також виходи порід. Більшість цих земель, за винятком водних об’єктів, вважається невгіддями. Таким чином, більшість територій в межах України, на яких в принципі має здійснюватись охорона біорізноманіття є лісами.

Чинне природоохоронне законодавство чітко вказує на необхідність охорони біорізноманіття і в першу чергу – рідкісних видів та середовища їхнього існування. Так, ЗУ «Про Червону книгу України» (ст.11) говорить що: «Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: (…) урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; (…) пріоритетного створення заповідників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об’єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають (…) урахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи (…).

Також, ст.6 Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція), зобов’язує Україну виконувати наступну норму: «Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II. Стосовно цих видів, зокрема, забороняється таке: a) всі форми (…) навмисного знищення; b) навмисне зашкодження місцям виведення потомства або відпочинку чи їхнє знищення; c) навмисне порушення спокою дикої фауни, особливо у період виведення та вирощування потомства і зимівлі, якщо таке порушення є істотним з точки зору цілей цієї Конвенції (…).

Біля 60% видів рослин та 50% видів тварин, занесених до Червоної книги України, є видами лісовими. Подібна ситуація складається і з іншими охоронними списками (регіональні охоронні списки, міжнародні угоди та конвенції). Відповідно, індивідуальні умови охорони всіх цих видів повинні враховуватись при веденні лісового господарства та бути передбаченими у лісовому законодавстві.

Більше того, природних лісів, які є основними місцями концентрації раритетного біорізноманіття, в Україні лишається не більше ніж 10% і тому в окремих ділянках земель держлісфонду актуальність охорони біорізноманіття зростає. Аналіз доповіді М.Попкова «Рубки лісу в Україні: практика, теорія, проблеми» (12) малює чітку картину того, що нинішня лісогосподарська практика не дає жодних шансів збереженню старовікових лісів а тим більше – накопиченню в лісі мертвої деревини та дуплистих дерев. Причиною цьому є домінування різних типів санітарних рубок, в ході яких під виглядом масового «необхідного» знесення уражених дерев здійснюються і рубки ділової деревини. При цьому, саме старовікові природні ліси та окремі дуплисті та загиблі дерева є основою потенціалу біорізноманніття лісу (4,5,6).
Досліджуючи видові нариси Червоної книги України (2009) (8, 9) в багатьох з них бачимо вказівки на нерозривний зв*язок охорони даних видів і ведення лісового господарства в розділах «причини зміни чисельності» та «заходи охорони» нарисів. Так, найбільш вразливою групою тварин Європи та найбільш залежноъ від бездумної лісогосподарської діяльності є кажани. Всі види кажанів охороняються Червоною книгою України, Бернською конвенцією та угодою про охорону кажанів Європи. З нарисів Червоної книги для таких видів як нічниця довговуха, нічниця Брандта, нічниця вусата, вухань звичайний, вухань австрійський, широковух європейський, вечірниця руда, вечірниця велетенська, нетопир звичайний, нетопир-карлик та нетопир Натузіуса читаємо:
«Чисельність i причини її зміни: скорочення площі лісів і масштабні санітарні рубки, спрямовані на зниження частки дуплистих дерев та омолодження лісів, використання пестицидів у лісовому господарстві».

«Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідно посилити контроль за дотриманням вимог щодо залишення дуплястих дерев під час лісогосподарських робіт. Ефективна охорона може бути досягнута при створенні великих заповідних масивів у зоні мішаних лісів та охороні природних сховищ. Для охорони популяцій важливим є заборона господарських робіт у місцях поселення виводкових колоній з травня до вересня».

Виходячи із сказаного вище, лісогосподарська діяльність (як рубки так і посадка лісу) є одним з найсуттєвіших факторів впливу на біорізноманіття в Україні. Основними типами такого впливу лісового господарства є рубки головного користування, санітарні рубки, лісорозведення, вивезення мертвої деревини та мисливство. Є і окремі випадки негативного вливу лісівничих заходів на рідкісні види. Так, окремою галуззю лісівничої науки є розробка способів винищення дерновинних злаків інших степових рослин, що з точки зору лісорозведення, є суттєвою перешкодою лісорозведення у степу. Натоміть біля третини всіх видів, методики знищення яких розробляються лісівниками, є видами, занесеними до Червоної книги України.

Законодавство встановлює відповідальність за знищення видів Червоної книги. Таким чином, лісогосподарські заходи, що призводять до знищення таких видів, є порушенням чинного законодавства і не повинні здійснюватись.

Будь-яка лісогосподарська діяльність, окрім санітарних рубок (про що детально розповідається в статті М.Попкова) здійснюється планово, згідно матеріалів лісовпорядкування. Відповідно до ст.45 ЛКУ, «Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України». Відповідно до ч.9. ст.46 ЛКУ «Лісовпорядкування передбачає: (…) виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі». Результати виявлення таких видів теоретично повинні зосереджуватись у державному лісовому кадастрі (гл.9 ЛКУ), втім на сьогодні цей документ не ведеться.

Громадські природоохоронні організації та науковці-біологи неодноразово зіштовхувались з потребою отримання відомостей про місцезнаходження рідкісних видів флори і фауни у лісах. Існує багато різнопланових потреб мати доступ до такої інформації – від вивчення окремих видів та моніторингу біорізноманіття до підготовки обґрунтувань щодо необхідності надання певним територіям природно-заповідного статусу. Крім того, інформація про поширення рідкісних видів може допомогти природоохоронцям не припустити шкідливі для біорізноманіття лісогосподарські заходи. Можливо останнє і є причиною того, що працівники лісової галузі вважають таку інформацію шкідливою для їх діяльності а отже не допускають ні створення ні поширення її. В умовах, коли можливість отримати таку інформацію з Державного лісового кадастру (за фактом її відсутності), в усіх випадках ми прагнули отримати такі відомості безпосередньо з їх першоджерела – матеріалів лісовпорядкування. Лише матеріали лісовпорядкування, під час якого відбувається виділення структури лісових насаджень, є достовірним джерелом інформації про конфігурацію територій природно-заповідного фонду, що знаходяться на землях держлісфонду. Це викликане тим, що в ході лісовпорядкування формується номінальна структура лісів (поділ на квартали і виділи), до яких як правило прив’язують обриси природно-заповідних територій.

Натомість, як нам стало відомо, матеріали лісовпорядкування в структурі Держлісагентства є конфіденційною інформацією, якій присвоюється гриф «Для спеціального користування». Наказ Державного комітету лісового господарства України, яким затверджена така норма на сьогодні не скасований (7).

Не маючи можливості ознайомитись з необхідними нам відомостями, ми спробували відстежити сам процес врахування біорізноманіття при лісовпорядкуванні, що декларується у ст.46 ЛКУ. Вже перші результати дослідження дали нам чітко зрозуміти, що в реальності дана норма законодавства не виконується взагалі. Більше того, про це нас прямо повідомили посадовці ДКЛГ.

Так, листом №331 від 27.02.2010, Начальник Миколаївського обласного управління лісового і мисливського господарства П.М. Паламарюк повідомляє нас, що (цитуємо дослівно) «виявлення місця видів рослин, за виключенням деревно-чаганикових, та тварин, включених до Червоної книги України, згідно із Законом України «Про Червону книгу України» в області є компетенція органів міністерства охорони навколишнього природного середовища…», «Як поінформували нас працівники Київської лісовпорядкувальної експедиції, роботи по п.9. ст.46 ЛКУ виконуються лише при наявності окремого замовника та фінансування та окремої угоди на виконання зазначених робіт. Тому що інструкція безперервного і базового впорядкування не передбачає в своєму переліку зазначених робіт».
Аналогічно, листом №02-07/691 від 26.02.10, заступник голови ДКЛГ М.Ведмідь повідомляє, що «Українське державне проектне лісовпорядне виробниче обєднання ВО «Укрдержліспроект» здійснює лісовпорядні роботи у всіх лісах України відповідно до встановленого порядку. Під час здійснення лісовпорядних робіт обов’язково враховується інформація щодо наявності на території , яка підлягає лісовпорядкуванню рідкісних, та таких що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу, занесених до ЧКУ. Зазначена інформація лісовпорядними організаціями включається до матеріалів лісовпорядкування на підставі кадастрів тваринного та рослинного світу». В жодному з відомих нам нормативних актів така норма не визначена. Підстави для такої заяви з боку ДКЛГ відсутні.
Втім, на сьогоднішній день випадків звернення лісовпорядних підприємств до Інститутів зоології та ботаніки НАНУ з проханням надати дані Державних кадастрів тваринного та рослинного світу нам не відомо. Крім іншого, зазначені кадастри ведуться без прив’язки до структури лісових насаджень (у т.ч. по причині втаємничення матеріалів лісовпорядкування) і не можуть бути основою для лісовпорядкування. Навпаки, текст Положення про ДКЛГ містить уточнення щодо функцій Держкомлісгоспу щодо державного лісового кадастру, що визначені статтею 28 Лісового Кодексу України. Держкомлісгосп відповідно до покладених на нього завдань: (…) «6. Організовує ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та проведення моніторингу лісів, а також організовує роботу з упорядкування мисливських угідь, проводить моніторинг та веде державний кадастр мисливських тварин, що перебувають на території України; Згідно з Положенням Держкомлісгосп має, у складі Управління мисливського господарства спеціальний відділ моніторингу мисливських тварин, кінології та роботи з мисливцями. Але і цей, єдиний передбачений законодавством підрозділ ДКЛГ, що мусить займатись питаннями біорізноманіття.

Окремої розмови заслуговує і «Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України» (10). Жодного слова ні про виявлення ні про врахування питання біорізноманіття або рідкісних видів у Інструкції немає. Більше того, сама Інструкція не затверджена жодним нормативним актом. Крім того нами досліджена і «Інструкція з впорядкування лісового фонду України. Частина перша. Польові роботи». Цей документ також не затверджений нормативними актами та не містить згадок по біорізноманіття (11).
Очевидно, що таке вільне трактування норм закладених в Лісовий Кодекс України не є компетенцією посадовців Держлісагенства. Таким чином, виявлення (саме виявлення, а не просто врахування) рідкісних видів тварин і рослин повинно здійснюватись як невід’ємна частина лісовпорядкування, замовниками якого можуть бути лише підприємства лісової галузі. Реально ж порушення цієї норми ЛКУ і є першопричиною подальшого порушення природоохоронного законодавства при лісогосподарській діяльності.

***
На превеликий жаль, підсумовуючи, хочеться сказати, що охорона біологічного різноманіття і ведення лісового господарства в Україні на сьогоднішній день є двома різними планетами, орбіти яких ніколи не перетинаються.

Таким чином, лісова галузь є головним субєктом що становить загрозу більшості всього біорізноманіття природних екосистем – як лісового так і степового (майже всі види Червоної книги).

Відтак, ставлення до лісівничої галузі у її сучасному вигляді не може бути позитивним. Я згоден з тими, хто каже що лісівник, в його широкому розумінні – це людина яка рубає ліс і знищує всіх хто в ньому живе (шкода, що фраза не моя).

Проте ліквідувати цю галузь в нинішніх реаліях не бачу ні потрібним ні корисним кроком.

Література:
1. Лісове господарство України. Державний комітет лісового господарства України, К.: ВД «Екоінформ». 2010, – 64 с.

2. Парнікоза І.Ю. Збереження українського степу: що можна зробити вже сьогодні? // Раритетна теріофауна та її охорона / За ред. І. Загороднюка. – Луганськ, 2008. – С. 53-62 (Серія: Праці Теріологічної школи. Випуск 9).

3. Василюк О.В. Втаємничення екологічної інформації в Україні // Екологія. Право. Людина. №1-2, 2009. – с.40-63

4. Мертва деревина – живі ліси. Важливість старовікових дерев і мертвої деревини для збереження біорізноманіття. WWF Report. – 2004/ – 15c.

5. Влащенко А.С. Вплив лісогосподарської діяльності на кажанів та їх охоронеа в лісах України (на прикладі НПП «Гомільшанські ліси») // Заповідна справа в Україні. Т.16. Вип.1.2010. с.44-50.

6. Ежи М.Гутовски и др. Зачем лесу – мертвая древесина? Изд.»Клуба натуралистов»., Свебодин, 2003. 45 с.

7. Василюк О.В. Втаємничення екологічної інформації в Україні // Екологія.Право.Людина. №1-2, 2009. – с.40-63

8. Червона книга України. Тваринний світ. К.: Глобалконсалтинг, 2009.– 600 с.

9. Червона книга України. Рослинний світ. К.: Глобалконсалтинг, 2009.– 900 с.

10. Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України. Ірпінь, «Укрдержліспроект», 1994.

11. Інструкція з впорядкування лісового фонду України. Частина перша. Польові роботи. УДПЛВО «Укрдержліспроект», Ірпінь, 2006.
1

2. Попков М. Рубки лісу в Україні: практика, теорія, проблеми. Український лісовод, 2011.

Написати коментар