Оголошений рішенням Київради від 17.02.94р. №14. Місце розташування: Голосіївський район. Землекористувачем є Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця».  Площа – 137,1 га.

Урочище «Лиса гора» розташоване на межі Полісся та Лісостепу.За геоботанічним районуванням ця територія віднесена до Фастівського району Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції Східно-європейскої провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області.

Рослинність Лисої гори досить типова для Лісостепу і відбиває його характерні риси, різко відрізняючись від рослинності лісової зони, що тягнеться на північ від Києва. Вона представлена дубовими, дубово-грабовими й похідними грабовими лісами, а також суходільними луками та лучними степами. Ліси та штучні насадження дерев займають близько 80% площі урочища, луки й лучні степи – 20%.

На відміну від флористичного складу,який при відсутності рекреації добре зберіг первинні корінні особливості, рослинність Лисої гори в цілому має похідний характер, що сформувався під впливом інтенсивних рубок.

У найбільш знижених ділянках рельєфу формуються угруповання дубових, грабово-дубових та грабових лісів з яглицею звичайною. Висота деревостану цих лісів дорівнює 20-25 м, зімкненість крон дуба у залежності від асоціації зменшується від 0,9 до поодинокого його трапляння, а зімкненість крон граба зростає, досягаючи максимум в чистих грабових лісах. Підлісок не виражений, а в ньому поодиноко зустрічаються ліщина, бруслина бородавчаста та європейська. Трав’яний покрив густий (до 70%). Тут переважає яглиця звичайна (60%), спорадично трапляється зеленчук жовтий, осока волосиста, копитняк європейский, зірочник ланцетовидний, поодиноко – бугила лісова, бутень п’янкий, гравілат міський, воронець волосистий, чоловіча папороть, розрив-трава дрібноквіткова, купина багатоквіткова тощо.

На пологих схилах та неглибоких депресивних ділянках з відносно багатими підзолостими грунтами формуються асоціації дубових, грабово-дубових та грабових лісів маренкових, що займають значно менші площі, ніж попередні. Зімкненість крон деревного ярусу, який складається із вже згаданих видів, коливається від 0,8 до 1,0. У негустому (до 30%) трав’яному ярусі влітку квіткують ряст порожистий та ущільнений, проліска дволиста, пізніше – папороть, конвалія звичайна, медунка темна.

Біля підніжжя та у верхніх частинах схилів формуються ценози асоціацій дубового, грабово-дубового та грабового лісів з копитняком європейським. У цілому іх видовий склад та ценотична структура близькі до описаних вище.

Разом з вищеописаними угрупованнями на Лисій горі відмічені невеликі ділянки інших асоціацій з подібним флористичним складом. Їх поширення обумовлене локальними екологічними факторами.

Окрім природних лісів, значні території займають штучні насадження з клена гостролистого, ясена високго, в’яза гладкого, липи серцелистої, берези бородавчастої, дуба звичайного, граба, груші звичайної тощо, які утворюють в основному змішані насадження із декількох видів.

Угруповання водно-болотної рослинності тракпляються практично лише в озері, яке розташоване у котловині в східній частині масиву. Північний, східний та південний краї займають густі зарості очерету, серед якого трапляються плями куги озерної, рогозу вузьколистого, рідше – широколистого, лепешняку великого, ситнику болотного та ін.

(Джерело: Дідух Я. П. Наукове обґрунтування до створення регіонального ландшафтного парку «Лиса Гора».)

Наукові публікації про РЛП “Лиса гора”

1. І. Ю. Парнікоза, Д. М. Іноземцева. Сучасний стан ценопопуляцій рідкісних рослин Регіонального ландшафтного парку «Лиса гора» // Український ботанічний журнал, 2005, т. 62, № 5

Результати обстеження