Друзі лісу

Скориставшися нескладною в даному випадку дедукцією, легко дійти висновку, що почуття патріотизму в щирих людей має нині двоїсту, так би мовити, природу. Це біль і гордість водночас. Біль – через свідомо аморальну політику влади, залежну від кого завгодно, тільки не від свого народу, обурливу соціально-економічну панораму життєдіяльності суспільства; гордість – завдяки неперевершеній красі та мальовничості нашої України. Коли їдеш зі сходу на захід, з півночі на південь, коли летиш над неозорими зеленими масивами лісів, різнобарвними луками, понад блакиттю рік, аж дух перехоплює від величі неповторних краєвидів, бажання дякувати Богові за наш земний рай…

…Вертольоти останнім часом і справді набагато частіше, ніж зазвичай, підіймалися в небо. Але завданням пілотів було не милуватися природою, а відстежувати вогнища лісових пожеж та місця потенційної небезпеки. До слова і на жаль, українські синоптики та екологи нічого доброго щодо зміни кліматичних умов не прогнозують – ні на найближчу перспективу, ані більш віддалену. Усе це наслідки глобального потепління, кажуть вони, викликаного забрудненням атмосферного повітря через викиди парникових газів, що вже сьогодні можна кваліфікувати як антропогенну катастрофу. Скажімо, координатор проекту зі спостережень за змінами клімату Національного екологічного центру України Ірина Савчук зазначила, що «для катастрофічних змін на Землі потрібне підвищення температури на 2 °С», а зважаючи на те, що нинішній показник підвищення – 0,7 °С, до небезпеки нам лишилося 1,3. Саме із глобальним потеплінням, вважають науковці, пов’язане збільшення кількості дощів і посух одночасно. Таке поєднання призводить до особливо руйнівних наслідків. «Очікується» також повсюдне збільшення кількості ураганів та буревіїв. Країни всього світу квапляться запобігти біді. І роблять це так. У рамках Кіотського протоколу (ратифікованого Україною 2004 року) відбувається торгівля квотами на викиди парникових газів, адже, як відомо, цей протокол (до 2012 року) дозволяє країнам-учасницям продавати й купувати такі квоти, замінювати їх на інвестиції в розвиток екологічно чистих технологій. І незалежна Україна виявилася тут у майже парадоксально виграшній ситуації – спочатку через стагнацію, а далі через вельми повільний розвиток вітчизняної промисловості. Фактично завдяки цьому наша країна ще не досягла визначеної для неї верхньої межі і має можливість згадані квоти продавати. Нещодавно Японія перерахувала Україні другий транш у рамках укладеної угоди про продаж певної встановленої кількості викидів парникових газів. Кошти обіцяють спрямувати на енергозберігаючі проекти, і таких називають аж 550 – у Криму, Сумській, Івано-Франківській і Луганській областях. Добре, якщо ці гроші справді підуть за призначенням: електорат в Україні хоч і, як завжди, безпорадний, але вже далеко не наївний. Так чи інакше, але зрозуміло, що коли ми також не поквапимося, не розрахуємо та не приборкаємо парникові гази, невдовзі наш лісостеп перетвориться на голий степ, а степи – на пустелі. Як відомо вже сьогодні, внаслідок глобального потепління найближчими десятиліттями Київ може спіткати нашестя богомолів, а в лісах зникатимуть вовки. Тож повернімося до теми лісів. Уявіть собі почуття нормальної людини, яка, володіючи такою інформацією та проглянувши тривожні телесюжети про боротьбу з лісовими пожежами, стикається зі ще однією «антропогенною катастрофою», доморощеною, – вирубуванням та приватизацією лісів. Центр соціальних і маркетингових досліджень «СОЦІС» (Київ) провів опитування близько півтори тисячі респондентів з трьох адміністративних одиниць Карпатського регіону: Сколівського району Львівської області, Богородчанського Івано-Франківської і Тячівського району Закарпаття. Дослідження проводилося в рамках програми «Вдосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі країн східного напряму європейської політики добросусідства та Росії». Річ у тім, що Україна – одна з шести країн-учасниць цієї програми (скорочено ENPI-FLEG), яка передбачає зменшення обсягів незаконного вирубування лісу, поліпшення управління в лісовому секторі, підготовку й апробацію сучасних методів і технологій оцінки якості й контролю за переміщенням лісопродукції тощо. Євросоюз виділив 6 млн дол. на фінансування цієї програми, бо нині вводить сувору заборону на ввезення до країн ЄС незаконної лісопродукції. На підставі опитування дорослого населення названих регіонів консультант Світового банку, доктор соціологічних наук Олександр Стегній склав аналітичний звіт «Проблеми лісового господарства у сприйнятті населення лісових районів України». Майже всі опитані вважають, що за місцем їхнього проживання вирубується занадто багато лісу, а у Сколівському районі зауважили, що обсяг вирубування дедалі збільшується. Причому одні переконані, що грішать переважно приватні лісозаготівельні фірми, інші – що працівники лісгоспів. Самі ж місцеві активно використовують деревину для опалювання житла, будівництва й ремонту власних помешкань. Та не завжди законно. Третина опитаних у Сколівському районі, приміром, вважають так: доступність лісу провокує місцеве населення на незаконне вирубування. Таким чином, незаконним вирубуванням лісів у Карпатах «опікуються» принаймні три сили: лісгоспи, приватні заготівельники й місцеве населення. Причому останнє діє буквально як чехівський зловмисник: ліс поряд, він нічий, отже – спільний, то чого ж не рубати, коли мені треба! Але водночас виявилося, що вельми часто на незаконну вирубку людей спонукає бідність, елементарна неспроможність чесно купити деревину. Продають її місцевому населенню по-різному: легально, з оформленням відповідних документів, і неофіційно – без оформлення. Коли ж мова зайшла про нехтування законодавством, люди сказали, що їм добре відомі випадки незаконної заготівлі та продажу лісу: на лісосіці в лісника або в лісозаготівельника можна за готівку купити дерево – без оформлення відповідних документів, а продають крадену деревину найчастіше через посередників. Так само відомо й щодо продажу заготовленого лісу за кордон. Причому – на цьому наголошувалося – експортується значна частина заготовленого лісу. Така оборудка, звісно, є більш масштабною: передбачає мало не ланцюжок зацікавлених. На думку людей, закони порушують і працівники пилорам, і лісової охорони. Отже, наявну систему ведення лісового господарства, лісозаготівель і реалізації деревини учасники опитування оцінили загалом різко негативно: працює погано, вважають вони, та потребує серйозних змін. Люди зажадали посилити відповідальність за незаконні вирубки лісу. Звертає на себе увагу, що здебільшого вони схильні до посилення повноважень лісової охорони – шляхом внесення відповідних змін до законодавства. І майже не підтримують ідею створення окремої служби контролю лісників, яка позбавить їх повноважень з охорони лісу. Нарешті, вони категорично проти агресивної приватизації лісів! Це й зрозуміло, бо добре бачать і без тієї приватизації, до чого призводить людська жадібність, невтримне прагнення швидких грошей. А вже якщо ліс буде приватний, то зрозуміло, що на місці розкішних дерев невдовзі з’явиться або пустир, або розкішний маєток, або майданчик для гольфу – на хвилинну втіху багатіям, що традиційно живуть одним днем. Назагал дивує, що почуття патріотизму поволі зникає навіть у тих, хто змалечку живе на землі, серед природи, хто начебто звик цінувати її дари та блага. Дивно, що в такий бік змінюється психологія людини, адже ще зовсім недавно вона дбала про майбутнє й діяла в ім’я того, аби залишити по собі, для нащадків, кращий, якісніший життєвий простір, ніж має сама. А тепер усім на все начхати, крім власного збагачення, тепер превалює сумнозвісне «після нас хоч потоп». Гірка іронія в тому, що коли ліс і далі вирубуватиметься в таких обсягах, то в поліських районах саме потопом усе й закінчиться. Читаєш звіт О. Стегнія й мимоволі гадаєш: навіщо ми долучилися до згаданої програми Євросоюзу? Політичний політес? А що, власне, можемо продемонструвати й довести освіченій, законослухняній Європі? Лише шкода лісу, його стежин і верховіть, шкода цього доброго притулку звірів і птахів, ягід і трав. А заразом і наших кращих почуттів, звернених до улюбленої і люблячої батьківщини, яка нині вже начебто прощається із нами…

Тетяна Моргун

«Профспілкові вісті», №34, 26 серпня 2010