Друзі лісу

Кара за чужі гріхи

Спочатку допоможи, потім – питай!

Голова Закарпатської ОДА О. Ледида вимагає від міністра охорони довкілля зняти з посади директора НПП «Синевир» Івана Дербака. За що? А за те, що «унікальний Музей лісу та сплаву, що розташований на території парку «Синевир» після паводків 1998 та 2001 року так і не відновлено..» А ще – за те, що «керівництво (парку – О.Л.) … не бере участі у соціально-економічному розвитку територій і розбудові туристично-рекреаційного потенціалу»…

Дорогий Олександре Олександровичу! Поганою мітлою женіть з приймальні тих, хто підготував і подав Вам на підпис цю «бамагу».

Винуватити у недобудові Музею лісу та сплаву, у тому, що не розвивається рекреаційна складова парку треба попереднього міністра охорони довкілля, який не давав грошей на відбудову Музею, попередній уряд, який крав державні гроші і не здатний був заробити на утримання парків. А ще – свого часу «праву руку» президента Ющенка – Віктора Балогу, з мовчазної згоди якого зроблено спробу приватизувати озеро Синевир. Наша газета вже писала про це у статті «Хто вкрав озеро Синевир».

Так що хочете допомогти парку – знайдіть гроші для цього, поверніть загарбане кланом Балог. Допоможіть з розвитком інфраструктури, відремонтуйте дороги, які ведуть до парку. Розгорніть широку кампанію з приваблення сюди туристів. А вже тоді – питайте і вимагайте звіту у директора.

Додаток: Лист Голови Закарпатської ОДА О. Ледиди до Міністра охорони навколишнього природного середовища України Бойка В. О

Олег Листопад

---

Хто вкрав озеро Синевир?

Так-так, йдеться про те саме унікальне гірське озеро в Українських Карпатах, яке нещодавно визнане одним із семи природних чудес України. Побувавши там, пересвідчився й сам: його прозорі глибокі води у обрамленні багряно-жовто-зеленого лісу викликають захват навіть у найпохмурішу погоду й наймокріший дощ.

Якщо маєте можливість, поспішіть помилуватися цим дивом. Бо чи пустять вас на береги озера вже через якісь кілька місяців, не зможе сказати ніхто: озеро повним ходом рухають до приватизації. І не тільки озеро.

Запах рейдерства на Чорній ріці

Озеро є частиною однойменного національного природного парку (НПП). А ще до складу парку входить єдиний у Європі Музей лісу та сплаву. Він недалеко від озера – на Чорній ріці. Тут кипить робота. На дні величезного котловану заливається бетонний фундамент, біля мосту розвантажують краном товстелезні колоди. Це одне з місцевих будуправлінь відновлює зруйновану повенями 1999 та 2001 років греблю, яка була одним із головних експонатів Музею. Колись на утвореному греблею плесі в’язалися плоти, які бокораші (плотогони) сплавом доставляли до переробних підприємств.

“Це ж треба! – захоплено вигукне хтось із читачів, – скрізь музеї лише руйнуються, тут – відновлюється”. Та не поспішайте ні радіти, ні дякувати невідомим благодійникам, які начебто збираються вкласти у реконструкцію музею від 12 до 18 мільйонів гривень. Адже саме добрими намірами пекло встелене.

Ще півроку тому музей був державною власністю, оскільки НПП “Синевир”– державна установа. Створено його 1989 року, ще за часів СРСР, і з документами на майно і землю у парку усе гаразд.

Дирекція НПП довго просила своє пряме керівництво – міністра охорони довкілля – дати грошенят на відновлення музею. Змогли вибити лише суму, потрібну для виготовлення проектної документації, а от кошти на втілення проекту все не надходили.

Це й стало приводом Закарпатським облраді та держадміністрації заявити, що музей треба рятувати. Бо й справді треба рятувати. У травні цього року облрада ухвалює рішення про створення комунального підприємства “Музей лісу та сплаву”. Новоствореному КП передають усе майно музею: і саму греблю, і приміщення музею, і колибу, і готель, і навіть розташований за два кілометри від греблі форелерозплідник. Отака «комплексна» турбота про спраглих за культурою: екскурсійка до музею з подальшим розмірковуванням про тяжку долю бокорашів за чаркою у колибі та закускою з власноруч зловленої форелі…

Згоди дирекції парку, Мінприроди чи там Кабінету міністрів на передачу державного майна до комунальної власності ніхто не питав – хоча цього й вимагає закон. Миттю була оформлена довідка Бюро технічної інвентаризації. І тепер долю чималого майнового комплексу вирішує не держава, а купка депутатів Закарпатської облради. Як-то кажуть, хочу – вам дам, а хочу – сам «гам-гам».

«Диригент» із обладміністрації

Депутат Межигірської районної ради Ярослав Мендель розповів нам, як вибивали згоду депутатів на цю сумнівну оборудку. «Першого разу за передачу музею проголосував лише один із 70 депутатів – голова ради. Другого разу до нас завітали гості з Ужгорода, й серед них – перший заступник голови ОДА Іван Балога, так-так, брат голови Секретаріату президента. Але більшість депутатів знову відхилила «комуналізацію» музею. Тоді, всупереч регламенту, питання поставили на голосування ще раз. У перерві між засіданнями гості, видно, добряче «поспілкувалися» з депутатами, які працюють «на бюджеті» – вчителями, чиновниками. І – потрібну більшість таки отримали.

За словами пана Ярослава, місцеві жителі, які, не маючи роботи, живуть з дарів лісу (діти навіть відмовляються влітку безкоштовно їхати на море, бо втрачають можливість заробити збиранням грибів та ягід), дуже бояться, що разом із музеєм «комуналізують», а потім і продадуть багатіям землю. Спробуй тоді потрапити за той паркан. «Зараз будівельники виконають робіт на пристойну суму, а «благодійники» відмовляться від своїх обіцянок дати гроші. Далі – суд, будівельники вимагатимуть віддати збудоване як плату за зроблене. А там – і землю загарбають», – малює невеселі перспективи Мендель. Прикладів такого роду оборудок сьогодні в Україні чимало. За такою приблизно схемою перейшли у руки приватних забудовників унікальні Змієві вали у Києво-Святошинському районі. А площа заказника Жуків острів під Києвом зменшилась майже на порядок після того, як Київрада створила однойменне КП. Тепер на острові замість пташок співають земснаряди та вантажівки. Дикуни «освоюють» природу.

Той, що наганяє страх

На березі темніють вивернуті із Чорної ріки рештки колод, з яких складалася стара гребля. Нову будують із використанням залізобетону, що з точки зору професійних реставраторів неприпустимо. «Хай би рештки музею залишалися, де були, – каже Мендель, – а так звану реконструкцію зробили трохи нижче за течією. І автентичність старої споруди зберегли б, і обійшлося б дешевше у рази».

Цікавлюсь, чи не звертались із скаргами «нагору»? «А кому скаржитися, – відверто сміється Ярослав, – президентові? То хіба ж не брат нашого віце-губернатора і кум глави держави очолює президентський секретаріат…» З кумівською державою не повоюєш, а скаржитись туди – хіба що на сміх курям.

Проте Мендель та його колеги звернулися до суду. І тільки слідом за ними те саме ризикнула зробити дирекція парку. Судове засідання уже двічі переносили, і чи відбудеться воно взагалі – не знає ніхто. Відомо ж, під ким судова система на Закарпатті. А навіть як і відбудеться, теж не факт, що про це напишуть газети. У прес-турі, організованому громадською організацією «Екосфера», згодилися узяти участь аж… три журналістські «одиниці»: наша «Селянська правда» та дві незалежні телестудії (тобто, ті, що не мають власного телеефіру). Решта запрошених ЗМІ, почувши, що за оборудками на Синевирі стоїть клан Балог, знаходила важливіші теми й справи. Така ось «свобода слова» по-ющенківськи.

Чому мовчить міністр

Рішенням Закарпатської облради першому заступнику голови ОДА Іванові Балозі доручено контроль не лише за виконанням свого рішення щодо Музею сплаву, а й щодо іншого новоствореного комунального підприємства – «Озеро Синевир». Це КП фактично стало хазяїном на березі власне озера. Вочевидь, тепер не парк, а КП збиратиме з туристів гроші за в’їзд, отримає право будувати тут готелі й кафе та торгувати сувенірами й іншим крамом. «Парк фактично позбавлений можливості заробляти», – вважає керівник «Екосфери» Оксана Станкевич.

Чому ж так пасивно у цій ситуації поводиться дирекція парку та міністр охорони довкілля Георгій Філіпчук, поставлений на цю посаду не квотою Ющенка–Балоги, а їхнім нинішнім опонентом – БЮТом? Чому звернулися до суду лише після того, як це зробив Мендель? Чому на вимогу нашої газети нам не надано копію звернення міністра до прокуратури? Чому не відбулося жодної прес-конференції з цієї теми?

Відповіді ми знаходимо у коментарях заступника голови Закарпатської обласної ради Михайла Мартина. Причиною рішення облради про «комуналізацію» Синевиру він називає незадовільну роботу Мінприроди та самого парку з відновлення Музею сплаву. Справді, кошти на ремонт (майже півтора мільйони) надійшли з міністерства лише після скандальних рішень. (І, до речі, тепер не зрозуміло, що з ними робити, бо якщо музей став комунальним, Бюджетний кодекс фінансувати з державних грошей його забороняє.) Схоже, справедливими є й закиди про низьку фінансову дисципліну (не видавалися квитанції на в’їзді до парку, незрозуміла фінансова ефективність кіосків та інших «точок», розташованих біля озера) та засміченість території. Мабуть, через всі ці негаразди й мовчить міністр, хоча може, і не тільки тому. Адже природа і БЮТу, і НУНСу однакова – мародерська.

Чому ж усе-таки пішли на порушення закону, зазіхання на державну власність? До речі, закарпатські чиновники добре розуміють нелегітимність свого рішення. Мартин навіть заявив, що облрада створила правову колізію навмисне, щоб привернути до проблем парку увагу держави. І додав, подумавши: ми повернемо потім відбудований музей громаді району! Ще й двічі гаряче запевнив, що «ніякої приватизації не буде». Навіть зголошувався у цьому заприсягтися на Біблії. Ой, Михайле Михайловичу, не робіть цього. Бо он уже клявся Віктор Андрійович на Пересопницькому Євангелії служити народу й державі, а що з того вийшло?

Від редакції: Апетити клану Балоги не обмежуються лише озером. Загребущі лапи тягнуться й до палацу графа Шенборна (Мукачівський район), який облрада теж «комуналізувала».А за словами заступника голови правління «Укрпрофоздоровниці» Г. Головенець Закарпатська облрада (голова – М. Кічковський) намагається отримати у власність майнові комплекси санаторіїв «Квітка Полонини», «Поляна» і «Сонячне Закарпаття». Не дивлячись на те, що Господарський суд м. Києва визнав не чинним відповідне рішення облради, Кічковський вимагає від прокуратури накласти арешт на майно цих санаторіїв.

Олег Листопад, «Селянська правда», №98, 27 листопада 2008

(Матеріал отримав друге місце у Конкурс і на краще журналістське розслідування у сфері корупції 2008: http://www.pace.org.ua/content/view/178/53/lang,uk/)

Додатково:

Враження відвідувача Синевиру