Друзі лісу

Цей матеріал спершу було написано спеціально для конкурсу «Телекритики» та ФЛЕГ. Після  того, як з ним попрацювали в газеті «Селянська правда», матеріал став набагато зрозумілішим і яскравішим.

 Хроніки українського дерибану

Вже другий рік поспіль жителі невеличкого села Ілів Миколаївського району Львівської області намагаються достукатися до чиновників різних рівнів влади, аби ті нарешті втрутилися в ситуацію, яка через незаконні маніпуляції місцевого керівництва із землями запасу призвела до справжнього руйнування не лише сільських пасовищ в урочищі «Грузьке» і значної частини лісу, а й до зміни ландшафту і навіть  початку процесу ерозії ґрунтів на лісових схилах.

Однак, як розповідають селяни, на свої скарги вони отримують лише формальні відписки.  Комісії, які вже неодноразово приїжджали на звернення, повідомляють скаржники, спочатку визнають, що факти й справді мають місце, та дуже скоро усе це  чомусь «забувається»,  а причетні до злочину (районна і сільська влада, депутати, працівники прокуратури) на сьогодні знову будують плани стосовно захоплених ділянок.

В ході журналістського розслідування з`ясувалося також, що ця ділянка входить до унікального історико-культурного комплексу «Стільське городище», яке  2001 року постановою Кабінету Міністрів було внесено до реєстру нерухомих пам’яток історії та культури України. А 2003-го Верховна Рада навіть ухвалила рішення про підготовку до створення там державного історико-культурного заповідника. На жаль, цей задум так і залишився невтіленим. А зараз дехто накинув «оком» на привабливе місце. Адже близькість до Львова, до потенційних покупців тут очевидна… А ще там весь час курсують туристи, нещодавно відкрито лижний спуск. Тож перспективне майбутнє власникам таких наділів забезпечено.

Ліс – вирубали, сліди закопали

…Знайти зруйновану ділянку було нескладно. Адже те, що на ній відбувалося упродовж тривалого часу, сільським людям вже стояло, як то кажуть, поперек горла. «Спочатку різали, валили, рубали  наш ліс і вивозили кудись у невідомому напрямку. А коли нарешті спинилися, то екскаваторами почали згрібати родючий шар ґрунту  і, завантажуючи його на автівки, як і деревину, знову кудись транспортували. Усі інші наслідки діяльності (величезні пні вирубаних дерев, вивернуте коріння…) старанно приховувалися під товстенним шаром глини…», – скаржилися ілівці. Зупинити оте свавілля люди спочатку не наважувалися, бо, по-перше, було страшно, адже ходили чутки, що новоспеченим власником однієї із ділянок був працівник обласної прокуратури, а по-друге, як пояснював їм сільський війт, цю земельну ділянку село начебто «пожертвувало» доброчинцям, які фінансували газифікацію села. Тобто якщо вірити чиновникам, виходило так, що місцеві люди  мали б  ще й подякувати вандалам.

Втім, слова «вандалізм» у цьому випадку навіть недостатньо. Бо та велика брехня про газифікацію, та те, що довелося побачити посеред місцевого мальовничого краєвиду, просто шокувало! Масштаби розмаху робіт свідчили: не під селянське господарство зі ставочком, як було записано у розпорядженні тодішнього голови Миколаївської РДА В. Кіндрацького, готували цю ділянку. Адже, відповідно до інформації, яку вдалося роздобути ще до поїздки на місце ймовірного злочину проти лісу, площа, начебто виділена під особисте селянське господарство, згідно з державними актами на право власності на виділені ділянки, мала б становити всього 6 гектарів. А насправді…

Тепер це не ліс, а чагарі

 Місцевість (не менш як 25-30 гектарів) просто жахала мертвою жовтувато-коричневою пустелею! Тут мимоволі виникало запитання: це ж скільки лісу треба було вирубати!? Навіть більше, як буде згодом написано у відповіді Державної екологічної інспекції у Львівській області на звернення прокуратури Львівщини (№07/4-3837 від 21.09.11 р.)  за фактом свавілля, –  «…На місцях проведення земляних робіт має місце ерозія ґрунтів як вітрова, так і водна. Візуально на час перевірки встановлено, що проведено роботи з регулювання струмка Ілівець та змінено контури пролягання польової дороги… Проект щодо регулювання русла… не представлено…». Що вже казати про шкоду, завдану внаслідок незаконного вирубування лісу? Але, на жаль, ці цифри старанно замовчуються. Хоча, вивчивши усі документи у цій справі, причина замовчування таки стала зрозумілою.

Річ у тому, що захоплена ділянка у документах  і листуваннях чиновників фігурує не як ділянка лісогосподарського призначення, а як нікому не потрібні «угіддя-пасовища, порослі чагарником». Саме так, відповідаючи на колективне звернення жителів села до Президента України, скероване на розгляд до місцевої районної адміністрації, начальник управління Держкомзему у Миколаївському районі М. Яцишин коментує ситуацію із вандалізмом на згаданій земельній ділянці: « …поголів`я худоби в населення с. Ілів значно зменшилось і на даний час становить 52 голови ВРХ, територія пасовища повністю поросла чагарниками і фактично не використовувалась за призначенням…». Отож, йдучи за логікою районного чиновника, те, що вчинили з тією ділянкою нові власники, відповідає призначенню? Тут виникає ще й наступне запитання: оскільки, оцінивши побачене, навіть журналістові було зрозуміло, що самозахоплена ділянка далеко не «чагарі», чому прокуратура усі ці байки так «апетитно пережовує»? А усе, виявилося, аж надто просто!

Отже, нагадаємо: за версією селян шість гектарів сільських пасовищ, які входять до земель лісогосподарського призначення, було виділено під особисті селянські господарства тим, хто долучився до газифікації цього віддаленого від райцентру населеного пункту. Серед прізвищ новоспечених землевласників, які називалися сільськими жителями, були, зокрема, прізвища колишнього голови Миколаївської райадміністрації  В. Кіндрацького, колишнього працівника Миколаївської районної прокуратури Н. Буфана і ще деяких депутатів місцевої районної ради. Тобто загалом тут вимальовувалася історія, яка розвивалася більш-менш логічно: очевидно, перебуваючи при владі, колишній голова РДА подбав про власні шкурні інтереси, виділивши собі коханому землю у привабливому місці. А якщо врахувати те, що за час перебування на головній посаді району пан Кіндрацький неодноразово був фігурантом у прокурорських справах, проте успішно уникав покарань, то два гектари, виділених ще і працівникові прокуратури, також могли б усе пояснити… До речі, це цілком пояснює ще й причину того, що, розслідуючи самовільне захоплення «згадуваної» земельної ділянки,  доблесна Миколаївська міжрайонна прокуратура  обмежилася лише формальностями: запитами до ДП «Стрийське лісове господарство» (яке, звісно, підтвердило, що ніякого беззаконня на їхній території нема) та звітами нагору про «незначні порушення».

Відповіді, що прийшли на журналістські запити до районної адміністрації, показали, що за документами господарями згаданих ділянок є зовсім інші особи! Здавалося б, розслідування треба починати заново. Однак  після вивчення представлених копій документів на згадані ділянки сюжет нашої історії набув рис справжньої корупційної оборудки…

Згідно з розпорядженням голови Миколаївської районної адміністрації №42 від 30 січня 2010 року «Про надання дозволу М. Б. Хай на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», виявилося, що заяву про виділення ділянки згадана особа написала 31 грудня 2009 року. Уявіть: усі нормальні люди готуються до новорічних святкувань, а пані Хай раптом згадала, що їй потрібна ділянка! Але ще дивовижніше те, що саме того ж таки дня до адміністрації звернулися ще дві особи з такими самими заявами. Причому попросили виділити їм ділянки в тому ж місці! Скажете, збіг? Можливо. Але те, що 26 лютого 2010 року всі ці люди знову одночасно звернулися до райадміністрації із заявами про затвердження цього проекту, а акти на право власності на ділянки виготовляли якось незвично оперативно як для наших чиновників, лише посилило підозри, що тут щось не те… Виникло навіть припущення, що, можливо, ці люди і не знають про виділені їм площі для ведення особистого господарства… На жаль, розшукати усіх новоспечених землевласників і поспілкуватися з ними на цю тему так і не вдалося. Однак  дещо таки з’ясували.

І тут я пригадала, що, розслідуючи  якось тему скандальних торгів комунальним майном міста Миколаєва, вже чула прізвище Хай. Пані Хай є дружиною прокурора Н. Буфана! Тоді на аукціоні вона отримала від міста в оренду приміщення старого районного архіву. Не вдаватимусь у подробиці, як закінчилася та історія. Та після неї прокурорська дружина, очевидно, більше не цікавилася нерухомістю. Проте, як бачимо, виявила бажання «зайнятися сільським господарством» в Ілеві. Та така несподівана зацікавленість сільським життям видається якось  дуже підозрілою. До речі, з огляду на ці «пікантні» факти можна припустити, що і дві інші землевласниці такі самі «землероби»…

Попри те, що Закон України «Про особисте селянське господарство» є доволі розмитим і має багато пунктів, які можна трактувати по-різному,  у статті 7 цього нормативного акта чітко сказано, що «члени особистого селянського господарства зобов’язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля, забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням».  Та, вочевидь, прокурорам закони не укази? Вони ж самі, як мовиться, «закон», тому й справа так довго не може зрушити з місця. Адже її величність «кругова порука» допомагає залагоджувати усі нюанси, навіть якщо заради цього треба перевести земельну  ділянку  з  лісового  фонду  до інших категорій земель.

Розділяй і владарюй

А куди ж  під час масштабного винищення лісового масиву дивилися працівники лісового господарства? Виявилося, що захоплена ділянка, на момент коли нею вже зацікавилися правоохоронці… не належала жодній  організації,  яка б мала відношення до лісу. Хоча, як розповіли компетентні джерела,  ще зовсім недавно вона була частиною Миколаївського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс». Та якось дуже несподівано її перевели в іншу категорію. До речі, процедура переведення, як запевнило нас те ж таки компетентне джерело, відбулася якраз у той час, коли наприкінці минулого року у Львівському обласному спеціалізованому лісогосподарському підприємстві «Галсільліс» розгорілися скандали із зняттям з посади генерального директора підприємства Павла Котика. (Цю заміну ініціювало ВО «Свобода», яке отримало більшість у Львівській облраді. Був винний Котик чи ні – невідомо, справа про його звільнення зав’язла у судах. А ось те, що перевіряла його велика комісія, у якій лісівників власне було аж… двоє, – це факт! Та ще й одного з цих лісівників-перевіряльників свого часу звільнили з посади за… крадіжки лісу! – Ред.)

Простіше кажучи, дерибан землі влаштували, коли у лісі не було «господаря».  А оскільки тими спритниками виявилися ще й посадовці різних рангів, то розслідування справи і досі тупцює на місці.

Галина КОНЧАКІВСЬКА,

с. Ілів

Миколаївського району Львівської області.

Матеріал написано спеціально для конкурсу «Рік лісів – кожен рік» («Правозастосування та управління у лісовій галузі»)

Від редакції: Ось такий у нас закон – як дишло. І буде таким, поки при владі будуть залишатися хапуги та злодюги. Висновок один – владу пора змінювати на чесну і порядну. Пам’ятайте про це, коли настане день осінніх виборів до Верховної Ради.

«Селянська правда», №71, 21 червня 2012