Друзі лісу

Довідник для громадян (проект)
FLEG (Forest Law Enforcement and Governance) – «Удосконалення систем правозастосування й управління в лісовому секторі»
Автор: експерт програми ENPI–FLEG Сторчоус О.В.
Київ, 2011 рік

Перелік запитань

1. Що таке ліс у правовому розумінні та за якими критеріями деревну рослинність відносять до лісу?

2. Хто в Україні управляє лісами?

3. Хто в Україні охороняє ліси та яке правове становище лісників?

4. Як закон обмежує власність лісгоспів на надані їм ліси?

5. Що таке комунальні ліси та яким чином їх відмежовують від державних?

6. Який документ є підставою для вирубки дерев у лісі та хто його видає? В якому порядку відбувається проведення рубок і чим це регламентовано?

7. Чи має право громадянин одержати лісорубний квиток в лісгоспі на своє ім’я?

8. Чи може фермер без дозволу зрубати самосів у лісосмузі та на ріллі, що перебуває в його користуванні?

9. Які рубки законодавство відносить до незаконних та самовільних і якими нормативними актами це визначено?

10. Яка відповідальність передбачена для громадян за вчинення незаконної рубки дерев?

11. Які ознаки має законно зрубана новорічна ялинка та як це перевірити?

12. Куди скаржитись, якщо лісівники, на мою думку, здійснюють незаконну вирубку у наданих їм лісах?

13. Чи уповноважені нині обласні управління лісового та мисливського господарства здійснювати державний контроль за додержанням лісового законодавства?

14. Чи зобов’язані лісгоспи та ОУЛМГ надавати громадянам інформацію та копії документів про стан лісів?

15. Чи потрібний лісорубний квиток для рубки дерев у містах та інших населених пунктах? Як відрізнити ліси від зелених насаджень?

Відповіді:

(Скорочення назв кодексів, що вживаються у тексті: ЛКУ – Лісовий кодекс України; ЗКУ – Земельний кодекс України; КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення; ККУ – Кримінальний кодекс України)

1. Що таке ліс у правовому розумінні та за якими критеріями деревну рослинність відносять до лісу?

Поняття «ліс» є одним з ключових в лісовому праві. Лісовий кодекс України (ст.1) визначає ліс як «тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище». Очевидно, щоб обмежити широке тлумачення цього поняття, відокремити його від окремих груп деревинно-чагарникової рослинності, міських насаджень, законодавець запровадив поняття «лісовий фонд». Стаття 4 ЛКУ визначає, що до лісового фонду належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га. До лісового фонду не відносяться зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені у встановленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарським угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Як бачимо, законом запроваджено ще кількісну ознаку лісу – його площу. З цього можна зробити висновок, що лісовий масив площею менше 10 «соток», в Україні до лісу не належить.

У розумінні більшості громадян, там де багато дерев на одній площі – то є лісом. З біологічної та побутової точки зору це може бути вірним. Але з юридичного боку ліс може мати іншу назву – «зелені насадження», якщо він розташований у межах населених пунктів. І навпаки – в свідомості громадян полезахисні смуги ніколи не асоціюються з лісом, проте законодавець відніс їх саме до цієї категорії. Підкреслимо, що з лютого 2006 року (дати набрання чинності ЛКУ) лісом вважаються не тільки полезахисні лісонасадження, а й лінійні смуги відводу залізниць, автомобільних доріг, інші лінійні насадження.

На рівні закону чи підзаконного акту не закріплено чітких ознак деревостану, які б дозволили відносити його до категорії лісу. Тобто існуючими нормативами не передбачено певного мінімального рівня повноти (термін. – ступінь заповнення насадженнями ділянки), густоти (термін. – кількість дерев на одиниці площі), а також ступеня смикання крон тощо. Віднесення конкретних деревостанів до категорії лісів здійснюється фахівцями лісового господарства, що повинно бути відображено у матеріалах лісовпорядкування (ст.ст.45,46 ЛКУ) та обліковано у лісовому кадастрі (ст.ст.51,52 ЛКУ).

2. Хто в Україні управляє лісами?
З квітня 2011 року головним державним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в галузі лісового та мисливського господарства є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Згідно з Указом Президента України № 500/2011 від 23.04.2011 року міністерство визначає пріоритетні напрямки, стратегію та механізми розвитку у цій сфері, а також видає нормативно-правові акти, що врегульовують питання лісового та мисливського господарства.

Центральним органом виконавчої влади в сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів (ДАЛР) України (створене шляхом реорганізації колишнього Держкомлісгоспу), діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства. Основним завданням ДАЛР є реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також внесення пропозицій щодо формування цієї політики. Агентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового та мисливського господарства, є головним розпорядником бюджетних коштів, забезпечує виконання функцій державної лісової охорони, координує діяльність лісової охорони всіх постійних лісокористувачів та власників лісів, забезпечує здійснення наземно-авіаційної охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, інших лісопорушень тощо.

На рівні областей повноваження щодо реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства мають територіальні органи ДАЛР України – обласні управління лісового та мисливського господарства (ОУЛМГ). В Криму ці функції покладено на Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства АР Крим.

Посадовці ДАЛР України та його підпорядкованих державних органів мають статус державних службовців.

За офіційними даними ДАЛР України в Україні нараховується 9,7 млн. га лісів, хоча ця інформація не зовсім точна. Переважна більшість лісів розташована на землях лісогосподарського призначення, хоча вони фактично можуть розташовуватись на всіх інших категоріях земель, належати до земель запасу чи резерву.

Незначна частина лісових насаджень належить до земель, що перебувають в оренді фізичних та юридичних осіб, у користуванні сільськогосподарських товариств. Частка приватних лісоволодінь у загальній площі лісів мізерна.

Згідно з чинним земельним (ст. 57 ЗКУ) та лісовим (ст. 17 ЛКУ) законодавством, ліси та землі лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування надаються для ведення лісового господарства у постійне користування спеціалізованим державним та комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, у яких створено спеціалізовані підрозділи.
Тобто на законодавчому рівні закріплено, що ліси можуть надаватись тільки підприємствам державної та комунальної власності на умовах постійного користування. Згідно з Господарським кодексом України (ст. 73, 74, 78) державні (комунальні) підприємства утворюються компетентними органами державної влади (місцевого самоврядування). Керівник державного (комунального) лісогосподарського підприємства призначається на посаду державним органом (органом місцевого самоврядування), до сфери управління якого входить підприємство, та є підзвітним цьому органові. З керівником державного (комунального) підприємства орган управління укладає контракт.

Загалом, українські ліси підпорядковуються декільком міністерствам і відомствам.

Так, найбільшим утримувачем лісів в державі є Державне агентство лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить близько 300 державних лісогосподарських та лісомисливських підприємств, що використовують 7,4 млн. га лісів (джерело: http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=62940&cat_id=34019 ). Також Агентство скеровує діяльність 6 заповідників та 4 національних парків, різних наукових установ, організацій, лісонасіннєвої інспекції.

Другим державним органом за площею лісів є Міністерство агропромислової політики та продовольства України. У сфері управління цього міністерства перебувають 35 лісогосподарських підприємств, що користуються лісами загальною площею близько 400 тис. га. Крім того, опосередковано, через обласні управління агропромислового розвитку, Міністерство здійснює координацію діяльності комунальних лісогосподарських підприємств, створених у більшості областей країни. Багато з них є агролісгоспами, оскільки утримує агролісомеліоративні насадження. Засновками цих підприємств є обласні та районні ради. Приблизна площа лісів, що ними використовується, становить 1,2 млн. га. Оскільки розмежування земель державної та комунальної власності не здійснено, комунальні лісогосподарські підприємства до цього часу продовжують користуватись лісами державної власності.
Третє місце належить Міністерству оборони України, якому підзвітні 9 лісогосподарських підприємств, що використовують близько 200 тис. га державних лісів.

В управлінні Міністерства з надзвичайних ситуацій перебуває державне спеціалізоване виробниче комплексне лісове підприємство “Чорнобильська Пуща”, у користуванні якого перебуває 240 тис. га земель, з яких 140 тис. га лісів знаходяться в межах зони відчуження та безумовного відселення.

Міністерству екології та природних ресурсів України через адміністрації заповідників, національних парків підпорядковується близько 100 тис. га лісів, які мають переважно природо-заповідний статус.

В управлінні Міністерства інфраструктури перебуває близько 100 тис. га лісів, якими здебільшого є лісосмуги відводу залізничних та автомобільних шляхів. Утримувачами цих захисних лісів є Державна адміністрація залізничного транспорту України («Укрзалізниця») та її виробничі підрозділи – дистанції захисних насаджень, а також Державна служба автомобільних доріг України («Укравтодор») та її регіональні організації – служби автомобільних доріг.

На інші міністерства, відомства, організації приходиться ще 0,2 млн. га лісів.

Крім того, майже 800 тис. га лісів знаходяться на землях запасу, тобто залишаються не переданими у власність чи користування. Сюди входить близько 300 тис. га полезахисних смуг. Інвентаризація лісосмуг в країні не здійснювалась, а отже дані про їх кількість різняться між собою. Необхідно зазначити, що через невизначений правовий статус більшість полезахисних смуг у ході земельної реформи залишилась без реального догляду та охорони. Фактично, відповідальності за них ніхто не несе, що вкрай негативно позначається на їх стані.

3. Хто в Україні охороняє ліси та яке правове становище лісників?
Більшість пересічних громадян називають лісниками всіх працівників лісового господарства незалежно від їх відомчого підпорядкування або посадовців, що так або інакше пов’язані з лісом. Однак фахівці лісового господарства мають певні відмінності у своєму статусі, що безпосередньо пов’язано з покладеними на них основними завданнями.

Так, Лісовий кодекс України містить низку правових норм, що стосуються одного з важливих напрямків ведення лісового господарства – охорони і захисту лісів. Під цим розуміється комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від таких негативних впливів:
– пожеж;
– незаконних рубок;
– пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу;
– захист від шкідників і хвороб.

Іноді громадяни вважають, що лісники охороняють ліс лише від незаконних рубок. Як бачимо, на рівні закону чітко визначено, що система охорони та захисту лісу включає в себе не тільки боротьбу з нелегальними порубками. Невід’ємними складовими охорони лісів є протидія пожежам, захист від шкідників дерев та хвороб лісу, запобігання будь-якому негативному впливу на ліси.

Згідно зі ст. 89 ЛКУ, охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона та охорона інших постійних лісокористувачів. Тобто, законом виділено низку посадових осіб лісогосподарських підприємств, установ і організацій, основним (але не єдиним!) завданням яких є збереження лісів.

Якщо розширено тлумачити перелік лісової охорони, то залежно від відомчої підпорядкованості та статусу лісів, що ними охороняються, цих осіб можна умовно поділити на чотири категорії:

а. Державна лісова охорона (ДЛО).
Правовий статус та повноваження державної лісової охорони передбачені статтями 89 – 92 ЛКУ та Положенням про державну лісову охорону, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів №977 від 16.09.2009 року. Зауважимо, що держлісохорона  це не окремий державний орган чи підрозділ, а тільки визначений список посадових осіб лісового господарства, що входять до штату лісогосподарських підприємств, об’єднань, лісонасіннєвих інспекцій, ОУЛМГ та ДАЛР України. Перелік посад, що належать до ДЛО наведений у додатку до Постанови КМУ №977. Усі посадовці ДЛО, від майстра лісу (тобто – лісника) до голови Агентства, мають статус працівників правоохоронного органу. У законі (ст.92 ЛКУ) визначено соціально-правові гарантії посадових осіб ДЛО. Для реалізації поставлених перед держлісохороною завдань статтею 91 ЛКУ за ними закріплено відповідний перелік повноважень. Зокрема, посадовці ДАЛР та ОУЛМГ формально мають право здійснювати державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (ст.94 ЛКУ).

б. Лісова охорона інших лісокористувачів та власників лісів.
Творці лісового кодексу розмежували охоронців лісу залежно від відомчого підпорядкування. Зокрема, ст.89 ЛКУ визначено, що крім державної лісової охорони існує «звичайна» лісова охорона, до якої віднесено всіх інших користувачів та власників лісів. До речі, серед постійних лісокористувачів інших відомств значна частина підприємств належить до державного сектору, тобто ці лісівники також мають «державний» статус. Нині відсутній підзаконний нормативний акт, який би визначав права та повноваження «звичайної» лісової охорони. Немає й переліку посадових осіб, яких слід відносити до цієї категорії. Мінімальні соціально-правові гарантії для згаданих лісівників законом також не передбачені.
Нині існує лише проект Положення про лісову охорону, розроблений на затвердження урядом колишнім Держкомлісгоспом у 2010 році. Ознайомитись з ним можна на офіційному сайті ДАЛР, в розділі «Регуляторна діяльність».

Залежно від форми власності лісогосподарських підприємств, їх лісову охорону можна поділити на дві категорії:

– лісова охорона державних лісогосподарських підприємств. Сюди входять лісогосподарські підприємства сфери управління державних органів (міністерств та відомств). Низка посадових осіб державних лісогосподарських підприємств і організацій згідно зі ст.ст. 241, 255 КУпАП наділені повноваженням складати протоколи та виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони та захисту лісів.

– лісова охорона комунальних лісогосподарських підприємств. До цієї групи належать лісогосподарські підприємства, засновниками яких є органи місцевого самоврядування (обласні та районні ради). Варто зазначити, що комунальні лісгоспи (агролісгоспи) використовують понад 1 млн. га лісів, а їх працівники виконують завдання, аналогічні завданням державної лісової охорони. Однак, закон надає комунальним лісівникам найменший обсяг адміністративних повноважень. Зокрема, кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право цих посадовців притягати лісопорушників до адміністративної відповідальності.

Крім того, підрозділи лісової охорони можуть створюватись власниками лісів – фізичними особами-підприємцями та юридичними особами приватної форми власності. Через незначну частку приватних лісів у структурі лісового фонду України питання їх правового статусу можна назвати неактуальними. Водночас, приватні власники лісів також поки що не мають законодавчо закріплених важелів впливу щодо лісопорушників.

в. Державна охорона установ природно-заповідного фонду.
В Україні значна частина лісових територій належить до заповідних, тому досить часто їх охоронців громадяни вважають лісниками. Це частково відповідає дійсності. Зауважимо при цьому, що по-перше, не на всіх заповідних територіях може вестись лісове господарство.

Така діяльність може здійснюватись у відповідних зонах національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків. По-друге, посадовці державної охорони заповідників, національних парків мають окремий правовий статус, що не пов’язаний з лісовою охороною постійних лісокористувачів. Втім низка посад державної охорони заповідників належить до сфери лісового господарства. Згідно з ст.100 ЛКУ порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях ПЗФ визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Лісового кодексу та інших актів законодавства.

Служба державної охорони ПЗФ України забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків. Склад та повноваження державної охорони установ визначаються згідно з ст.ст.60, 61 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Правове становище та перелік підрозділів і посад, віднесених до складу служби держохорони ПЗФ визначено у Положенні про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 року № 1127.

г. Працівники спеціалізованих лісогосподарських підрозділів, що входять до складу державних органів та установ, у користуванні яких перебувають лісові масиви.

До них можна віднести всіх інших фахівців лісового господарства (зокрема, службовців державних органів), діяльність яких пов’язана з охороною та захистом лісів. Мова йдеться про установи, організації, де створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (наприклад відділи лісового господарства), та на яких покладається виконання функцій з охорони та захисту лісових масивів.

4. Як закон обмежує власність лісгоспів на надані їм ліси?
Іноді громадяни помилково вважають, що ліси перебувають у власності лісгоспів і відповідно, лісники розпоряджаються всіма деревами у лісі. Це не відповідає дійсності. Згідно з ст.7 ЛКУ, всі ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування, в межах визначених Конституцією України. Тобто держава, в особі уповноважених органів, надає лісогосподарським підприємствам лісові землі разом з лісами винятково у безстрокове (тобто, постійне) користування, а не у власність. Тому ставити питання про власність лісгоспів на ліси буде категорично неправильним.

Форма власності більшості українських лісгоспів – державна. Кількість належно розмежованих комунальних та частка приватних лісів незначна, тому, по суті, в Україні абсолютна більшість лісів належить державі.

Відповідно до ст.65 ЛКУ використання лісових ресурсів може здійснюватись в порядку загального і спеціального використання. Загальне використання лісових ресурсів здійснюється громадянами з метою задоволення своїх життєво необхідних потреб безоплатно, без закріплення за ними лісу, та без надання відповідних дозволів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється згідно з спеціальними дозволами, на платній основі для здійснення господарської, виробничої та іншої діяльності. Таким чином, постійні лісокористувачі (лісгоспи) користуються лісами в порядку спеціального, а громадяни – загального користування.

Ліс надається у користування лісогосподарським підприємствам не «аби для чого», а з конкретною метою – для ведення лісового господарства. Зміст ведення лісового господарства розкривається у ст.63 ЛКУ, основні вимоги до нього передбачені ст. 64 ЛКУ. Лісове господарство включає комплекс взаємопов’язаних між собою заходів, що здійснюються лісокористувачами та власниками лісів, а саме:
охорона лісу;
захист лісу;
раціональне використання лісу;
розширене відтворення лісу.

Деякі необізнані лісники помилково стверджують, що дерева в лісі – це власність лісгоспу, тому лісгосп має право розпоряджатися ними. Це не так. Дерева в їх природному стані (на корінні) є природним ресурсом, вони не є майном. Відповідно вони не можуть оприбутковуватись за бухгалтерським обліком підприємства як матеріальні цінності чи основні засоби. Згідно зі ст. 151 Господарського кодексу України, природні ресурси (включаючи ліс та землю) надаються суб’єктам господарювання у користування на підставі спеціальних дозволів, в тому числі – за плату або на інших умовах.

Не відповідає дійсності уявлення, що лісники проводять рубки в лісі де завгодно, без жодних документів. По-перше, ведення лісового господарства лісогосподарськими підприємствами може здійснюватись винятково на підставі матеріалів лісовпорядкування або матеріалів обстеження. У матеріалах лісовпорядкування надається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка лісового господарства. Це значить, що «історію» кожної лісової ділянки, хронологію рубок, підстави їх призначення, кількість та обсяги одержаної деревини можна простежити. По-друге, лісгосп не має права зрубати жодного дерева без попереднього оформлення лісорубного квитка. Існує декілька винятків з цього правила, але в будь-якому випадку лісорубний квиток має бути оформлений після рубки.

5. Що таке комунальні ліси та яким чином їх відмежовують від державних?
Умови віднесення лісів до комунальних визначені статтею 9 ЛКУ. Так, законом передбачено, що в комунальній власності повинні перебувати ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Також у комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об’єктів комунальної власності у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст.11 ЛКУ, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності у комунальну та з інших підстав, не заборонених законом. Порядок та вимоги до розмежування земель встановлено ст. ст.10-14 Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності». Законом передбачено, що розмежування комунальних та державних земель відбувається по кожному адміністративно-територіальному утворенню на підставі проектів землеустрою.

Інакше кажучи, для того щоб належним чином віднести певний ліс до комунальної чи державної власності, необхідно розробити відповідний проект відведення земель. До речі, нині площа належним чином розмежованих земель в країні не перевищує 2%. Також має бути затверджений проект встановлення/зміни меж населеного пункту. За офіційними даними, на сьогодні такі межі затверджені у 56 % населених пунктів України.

Тобто, до розмежування земель державної і комунальної власності та оформлення на них правовстановлюючих документів, віднесення лісів до комунальних є неможливим. А отже, керуючись залишковим принципом, нині всі ліси вважаються державними. Виняток становлять ліси м. Києва, де частково здійснено розмежування. Виходячи зі змісту ст. 9 ЛКУ можна зрозуміти, що комунальних лісів у державі буде небагато. За оцінками фахівців, у разі повного розмежування вітчизняних земель, цих лісових масивів має залишитись у межах 1-2% від загального обсягу лісового фонду.
Питання про комунальні ліси завжди пов’язується з комунальними лісогосподарськими підприємствами. Нині в Україні функціонує значна кількість лісогосподарських підприємств комунальної форми власності. Велика частина лісів, що перебувають у їхньому користуванні, були передані їм у ході аграрної реформи у спадок від реформування колгоспів. Їх ще називають «колгоспні» ліси, адже в Лісовому кодексі УРСР 1979 року, єдиний лісовий фонд поділявся на дві категорії: ліси, що перебувають у віданні державних органів та у віданні колгоспів. Окремі громадяни помилково вважають, що ліси та землі, на яких господарюють ці підприємства, також належать громаді, тобто є комунальними. Однак це не відповідає положенням закону. Абсолютна більшість земель, що перебувають у фактичному користуванні цих підприємств належать до земель лісогосподарського призначення за межами міст та сіл, і лише незначна їх частина входить до меж населених пунктів. Варто зазначити, що лише незначна частина комунальних лісопідприємств встигла документально узаконити своє право на надані лісові землі, оформивши землевпорядну документацію з державними актами до набрання чинності нової редакції Земельного кодексу у 2002 році. Повторюємо, що розмежування земель (а отже й лісів) відповідно до адміністративно-територіальних утворень не проведено, тому ці землі і ліси є державною власністю.

Агентство земельних ресурсів України обіцяє до кінця поточного року подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про спрощення процедури розмежування земель комунальної та державної власності. За словами керівника земельного відомства, це дозволить здешевити процедуру розмежування в 4 рази та значно прискорити цей процес. Закінчення розмежування та інвентаризації всіх земель країни Державне земельне агентство планує здійcнити до 2015 року. Крім того, найближчим часом має бути представлено законопроект про встановлення меж населених пунктів.
Відповідно, ухвалення та реалізація цих, поки що законопроектів, дозволить швидше відокремити комунальні ліси від державних.

6. Який документ є підставою для вирубки дерев у лісі та хто його видає? В якому порядку відбувається проведення рубок і чим це регламентовано?
Згідно зі ст. 69 Лісового кодексу України право на проведення рубок надає спеціальний дозвіл – лісорубний квиток. На підставі додатку до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011 року, лісорубний квиток віднесений до дозвільного документа. Цей дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається обласними управліннями лісового та мисливського господарства через дозвільні центри. На інші рубки та заходи, які пов’язані або не пов’язані з веденням лісового господарства, лісорубні квитки оформлюють лісогосподарські підприємства та відповідні державні організації та установи, у постійному користуванні яких перебувають ліси. Право на заготівлю деревини під час всіх рубок та інших лісогосподарських заходів також належить постійним лісокористувачам (ст.ст. 69, 70 ЛКУ).
Загалом лісове законодавство виділяє чотири основних типи рубок:

1. рубки головного користування, врегульовані у «Порядку спеціального використання лісових ресурсів», затверджені Постановою КМУ від 23.05.2007 року №761, та «Правилах рубок головного користування», затверджених Постановою КМУ від 23.12.2009 року № 364.

2. рубки формування і оздоровлення лісів (догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні) та інші заходи з формування і оздоровлення лісів (догляд за підростом, за підліском, за узліссям, за формою стовбура та крони дерев, прокладання квартальних просік і створення протипожежних розривів). Загальні вимоги до вказаних рубок визначені у «Правилах поліпшення якісного складу лісів», затверджених Постановою КМУ від 12.05.2007 року № 724. Інструкція про проведення цих рубок перебуває в стадії розробки.

3. рубки під час інших заходів, пов’язаних з веденням лісового господарства (рубка рідколісся, рубка поодиноких дерев, відведення лісосік, рубка модельних дерев, очищення від захаращеності, будівництво (ремонт) лісових шляхів, рубки догляду в незімкнутих лісових культурах тощо);

4. рубки під час інших заходів, не пов’язаних з веденням лісового господарства (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів, розширення (розчищення) існуючих інженерних споруд, охоронних зон, смуг вздовж кордону тощо).

До кожного виду рубок визначена низка вимог, що міститься у відповідних нормативно-правових актах лісового законодавства.
Будь-якій вирубці передує процедура відведення лісосіки, що полягає у відмежуванні в натурі лісових ділянок (лісосік) для здійснення рубки та переліку відведених дерев з метою матеріально-грошової оцінки деревини. Порядок відведення лісових ділянок врегульовано наказом Держкомлісгоспу України від 22.11.2010 року №403 «Про підвищення якості відведення лісосік», яким затверджено «Методичні рекомендації з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків та огляду місць заготівлі деревини в лісах Держкомлісгоспу». Цей документ через відсутність реєстрації в Міністерстві юстиції України, має рекомендаційний характер, проте є обов’язковим для виконання в системі ДАЛР України. Для інших лісокористувачів залишається чинною «Настанова по відводу і таксації лісосік у лісах СРСР», затверджена наказом Державного комітету лісового господарства Ради Міністрів СРСР від 27.12.1968 року.

За наслідками відведення всіх лісосік виконавці оформлюють комплект лісогосподарської документації, що складається з плану лісової ділянки (лісосіки) з її геодезичною зйомкою, перелікової відомості (відомість переліку дерев), відомості матеріально-грошової оцінки лісосіки, технологічної карти розробки лісосіки.

Якщо відводиться санітарна рубка, складається акт санітарного та лісопатологічного обстеження насадження, відомість переліку ділянок, що потребують проведення суцільних санітарних рубок, відомість переліку пробних площ та картки пробних площ, закладених на ділянках. Окрім цього, повинен бути дозвіл обласного управління лісового та мисливського господарства на проведення санітарної рубки.

Заготовлена деревина підлягає відповідному обліку, що має певні особливості, обумовлені специфікою виробного процесу в лісовій галузі. Зазначені питання врегульовані в «Інструкції з обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного комітету лісового господарства України», затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 19.12.2003 року № 205.

Після кожної рубки має проводитись огляд місця рубки уповноваженими посадовцями лісгоспу, про що складається відповідний акт.

7. Чи має право громадянин одержати лісорубний квиток в лісгоспі на своє ім’я, щоб здійснити вирубку дерев на дрова у прилеглому лісі? Чи можна оформити лісорубний квиток на лісозаготівельну бригаду?
Вимоги лісового законодавства щодо видачі спеціальних дозволів на проведення рубок (лісорубних квитків) можна спрощено пояснити таким чином: хто користується (володіє) лісом, той і має виняткове право його рубати і бути власником зрубаної деревини. Продаж дерев у їх природному стані (на корінні) не дозволяється.
В Україні ліси перебувають переважно в державній власності, та надаються державним та комунальним лісогосподарським підприємствам у постійне користування для ведення лісового господарства (ст. 17 ЛКУ). При цьому вітчизняна система лісового господарства має певну специфіку: постійні лісокористувачі, що мають організаційно-правову форму державних або комунальних підприємств, поєднують в собі дозвільні, господарські та контрольні функції. Лісорубні квитки лісгоспи видають по суті «самі собі», їх адресатами є структурні підрозділи – лісництва. На підставі виданих лісорубних квитків лісгоспи організовують рубки, у ході яких заготовлена деревина стає їх власністю. Перевірка місць рубок здійснюється уповноваженими посадовими особами лісгоспів.

Виняток становлять рубки головного користування, під час яких здійснюється заготівля стиглого та перестиглого лісу (у лісовому господарстві це вважається «збором врожаю»). Квитки на них видають державні органи – обласні управління лісового та мисливського господарства (ст.ст. 69-71 ЛКУ).

Лісгосп не має правових підстав видавати фізичним та юридичним особам лісорубні квитки для того, щоб останні провели рубку в їхньому лісі, а потім деревину забрали собі. Іноді громадяни помилково вважають, що заготовлену від рубок деревину одержують приватні лісозаготівельні бригади, яким лісгосп і видає лісорубні квитки. Це не так, оскільки заготівля деревини такими бригадами (це, як правило, приватні підприємці або малі підприємства) проводиться на підставі укладених з лісгоспами договорів підряду. Якщо вартість лісозаготівельних послуг для лісгоспу перевищує суму 100 тис грн., придбання цих послуг проводиться згідно з процедурою, передбаченою Законом України «Про здійснення державних закупівель». Заготовлену деревину (проф. термін – лісопродукцію) відповідальні особи лісгоспу приймають від лісозаготівельників у підзвіт, маркують, а надалі деревина оприбутковується згідно з бухгалтерським обліком підприємства.

8. Я – фермер, орендую на підставі договорів земельні ділянки площею понад 100 га с/г призначення (рілля) для виробництва с/г продукції. Уздовж орендованих полів розташовані полезахисні лісосмуги, які дуже розрослись та вже займають частину орендованих мною ділянок. В них багато сухостійних та хворих дерев, вони вражені омелою. Чи можу я без лісорубного квитка розчистити лісосмуги від хворих дерев, а також вирубати дерева, що заважають мені обробляти поля?
Згідно зі ст. 4 ЛКУ полезахисні лісосмуги (ПЗЛС) належать до лісів. Виходячи з вимог ст. 69 ЛКУ, для проведення будь-якої рубки у лісі необхідно одержати спеціальний дозвіл – лісорубний квиток.

Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов’язаних і не пов’язаних із веденням лісового господарства. Оскільки у Вашому користуванні чи власності ці лісосмуги не перебувають, правових підстав на вирубку Ви не маєте.
Іноді громадяни помилково вважають, що лісорубні квитки на проведення всіх рубок у всіх лісах на території району повинен видавати місцевий держлісгосп. Це переконання частково не відповідає дійсності. Держлісгоспи не мають права видавати лісорубні квитки на проведення рубок у ПЗЛС, що не передані їм у постійне користування.

Для організації рубки радимо перше за все з’ясувати в сільській раді правовий статус лісосмуги та земельної ділянки, на якій вона розташована. Можливо, насадження перебувають у постійному користуванні районного чи обласного агролісгоспу чи держлісгоспу, котрі зобов’язані здійснювати їх догляд. У такому випадку рекомендуємо направити на адресу цього підприємства письмове звернення з проханням провести рубку, або особисто зустрітись з його відповідальними особами. На Ваше прохання лісгосп повинен вирішити питання про організацію рубки на відповідних ділянках. У разі відмови від проведення рубки адміністрація має обґрунтувати своє рішення.

Якщо лісосмуга ні за ким не закріплена, не перебуває у постійному користуванні, розташована на землях запасу, за межами населеного пункту, то її власником залишається держава. До речі, саме так і буває у більшості випадків, та в дійсності це означає, що за такі насадження відповідальності ніхто не несе.

Лісовим законодавством не визначено, хто має видавати лісорубні квитки на здійснення рубок у полезахисних смугах, що не надані у користування  обласні чи районні адміністрації. Також не встановлено, хто може проводити у цих випадках заготівлю деревини під час рубок, сплачувати збір за використання лісових ресурсів, освідчувати рубки тощо. Практика цих рубок, що сформувалась у різних регіонах країни, може різнитись. Іноді ця процедура чітко визначена на місцевому рівні та вирішується шляхом звернення у дозвільний центр. Однак єдиного підходу, через відсутність нормативних актів, поки що не вироблено.
Згідно з існуючою практикою, керуючись вимогами ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 8 ЛКУ, п. 12 Перехідних положень ЗКУ, ст. 373 Цивільного кодексу України, видачею спеціальних дозволів на рубку в полезахисних лісосмугах займаються районні державні адміністрації. Тобто, державні адміністрації або уповноважені нею органи мають право видавати лісорубний квиток зацікавленим особам.

На практиці, сільська рада може звернутись до райдержадміністрації з клопотанням про видачу лісорубного квитка на проведення рубок одразу в декількох лісосмугах. Оскільки районна адміністрація не має фахівців з лісового господарства, тому обстеження і відведення лісової ділянки у рубку догляду може виконати держлісгосп, у зоні діяльності якого розташовані лісосмуги. В цьому випадку з лісгоспом укладається договір про надання послуг. Якщо в райдержадміністрації в штаті є агролісомеліоратор, вимітку дерев у рубку проводить він. У процесі відводу лісосмуг повинен брати участь фахівець державного управління з охорони навколишнього природного середовища. Матеріальну оцінку лісосіки та заповнення лісорубного квитка здійснює лісгосп. Квиток видається, як правило, на відповідну сільську раду.

На підставі матеріалів відведення (польової переліскової відомості, акту обстеження, переліково-оцінювальної відомості тощо) райдержадміністрація підписує заповнений лісорубний квиток, ставить власну печатку. Одночасно сплачується збір за спеціальне використання лісових ресурсів, що обраховується у квитку (так звана «попенна плата»). На підставі лісорубного квитка зацікавлена особа (за угодою з сільською радою) організовує рубку. Лісосічні роботи належать до робіт з підвищеної небезпекою, тому для їх проведення виконавець повинен мати дозвіл, що видається територіальним управлінням Держпромгірнагляду.

Після закінчення рубки фахівці лісгоспу на підставі договору перевіряють місце рубки, про що складається акт.

Стосовно розчищення орендованих ділянок ріллі, що перебувають у сільгоспобігу, однак заросли самосівом уздовж лісосмуги. У цьому випадку не радимо здійснювати вирубку навіть на орендованих землях (ріллі), які заросли самосівом. Краще, щоб ці деревця вимітили при відведенні ділянки лісосмуги, та їх вирубка була охоплена лісорубним квитком. По-перше Ви не є власником цих земель. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про рослинний світ» тільки власник земельної ділянки може здійснювати на своїй ділянці вирубку дерев без спеціального дозволу. По-друге при здійснені рубки можуть бути помилково вирубані дерева, що належать до ділянки лісосмуги. В останньому випадку екологічна інспекція чи правоохоронні органи можуть кваліфікувати ці дії як незаконну рубку. Як наслідок – можливе притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, нарахування відшкодування заподіяної шкоди.

9. Які рубки законодавство відносить до незаконних та самовільних і якими нормативними актами це визначено?
На рівні закону (зокрема, Лісового кодексу) поняття «незаконна рубка» відсутнє. Відсутнє воно і в Кримінальному кодексі та у Кодексі про адміністративні правопорушення. Це визначення міститься лише у двох підзаконних актах: Постанові Кабінету Міністрів України №521 від 21.04.1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» та Постанові Кабінету Міністрів України №287 від 19.04.1993 року «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України». Постанова КМУ № 521 (додаток 1) роз’яснює, що «під незаконною рубкою в цьому нормативному акті слід розуміти рубку без спеціального на те дозволу, або за наявності дозволу, але не тих рослин, не на тих площах, ділянках, не в тій кількості (понад ліміт), не в ті терміни, що передбачені дозволом».

Постанова КМУ №287 (додаток 1) містить дещо звужене визначення незаконної рубки, розуміючи під цим «рубку дерев і чагарників без спеціального на те дозволу або при наявності дозволу, але не тих дерев (чагарників), не на тих площах, що передбачені дозволом.»
Щодо самовільної вирубки лісу, то під цим поняттям розуміють один з видів незаконної рубки, а саме – рубку дерев без наявності дозволу (лісорубного квитка). Визначення «самовільної рубки» в законодавстві згадується лише у Наказі Держкомводгоспу України №290 від 29.12.2001 року, яким затверджена «Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації».

Підкреслимо, що поняття «самовільна рубка» є вужчим, ніж поняття «незаконна рубка». Суб’єктами відповідальності у першому випадку є громадяни, які не мають стосунку до лісового господарства. Крім того, самовільні рубки іноді вчинюють працівники лісового господарства нижньої ланки. У другому випадку (здійснення рубки за наявності дозволу, але не тих дерев, не на тих площах, ділянках, не в тій кількості (понад ліміт), не в ті терміни, що передбачені лісорубним квитком) до відповідальності притягуються винятково працівники лісового господарства, адже чинне лісове законодавство (ст. 19 ЛКУ) надало виняткове право на заготовлену деревину постійним лісокористувачам.

Майже аналогічно Постанові КМУ №521 тлумачить поняття «незаконна рубка» вища судова інстанція, уповноважена надавати судам роз’яснення щодо застосування законодавства – Пленум Верховного Суду України. Зокрема, постановою Пленуму №17 від 10.12.2004 року визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.» Додамо, що у правозастосовчій практиці правоохоронні та контролюючі органи також орієнтуються на це тлумачення.

10. Яка відповідальність передбачена для громадян за вчинення незаконної рубки дерев?
Особи, винні у вчиненні незаконної рубки лісу, несуть адміністративну, кримінальну та цивільну відповідальність. Зокрема, якщо незаконна рубка має ознаки адміністративного правопорушення (ст. ст. 65, 65 – 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення), то правопорушник (фізична особа) має сплатити штраф у розмірі від 85 до 170 грн. Якщо в діяннях громадянина вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 246 Кримінального кодексу України – «Незаконна рубка лісу», то за рішенням суду на винну особу може бути накладено штраф від 850 до 1700 грн., арешт строком до шести місяців, обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк з конфіскацією незаконно добутого. Кримінальна відповідальність тягне за собою судимість для винної особи.

Якщо незаконна рубка вчинена на територіях або об’єктах природно-заповідного фонду, такі дії кваліфікуються як злочин. До того ж, закон фактично прирівнює до незаконної рубки пошкодження дерев, яке в свою чергу залежить від ступеня припинення їх росту.
Незалежно від притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності на винного покладається обов’язок відшкодувати шкоду, спричинену відповідним правопорушенням чи злочином. Таке відшкодування здійснюється в порядку майнової відповідальності. У разі відмови від добровільного відшкодування завдана шкода стягується у судовому порядку за позовами прокуратури, лісгоспів, екологічних інспекції, адміністрації заповідників.

Визначення розміру майнової шкоди, заподіяної незаконними рубками, здійснюється згідно зі спеціальними таксами, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. При обрахунку шкоди виходять з місця росту та цінності дерева (територія природо-заповідного фонду, внесення до Червоної книги та всі інші ліси). Нині діють такі постанови Уряду, що визначають розміри майнової відповідальності за незаконні рубки:

– Постанова КМУ від 21.04.1998 р. №521 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України»

– Постанова КМУ від 01.06.1993 р. № 399 «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України».

– Постанова КМУ від 23.07.2008 р. № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

11. Які ознаки має законно зрубана новорічна ялинка та як це перевірити?
Новорічні ялинки залежно від їх походження можна умовно поділити на законно і незаконно добуті. У першому випадку хвойні дерева спеціально вирощуються протягом 4-7 років лісогосподарськими підприємствами на ділянках лісового фонду (плантаціях) або заготовляються під час заходів догляду за лісом. Незаконно добутими вважаються деревця, які були самовільно зрубані приватними особами на території лісового фонду без спеціального дозволу, тобто, є вкраденими у лісгоспів.
Загальним критерієм законності заготовлених дерев є наявність лісорубного квитка на рубку, адже «виробником» дерев є лісогосподарські підприємства, яких закон зобов’язує будь-яку рубку здійснювати на підставі дозволу. Спеціальний дозвіл для лісгоспів є внутрішнім документом, і роздрібним продавцям хвойних дерев він не видається. Під час реалізації лісгоспом ялинок покупцю надається товарна накладна, що підтверджує законність їх перевезення та придбання. Якщо купівля здійснена за готівковий розрахунок, то підтверджуючим документом буде квитанція до прибуткового касового ордеру з печаткою лісогосподарського підприємства.

Звісно, товарні накладні не можуть бути надійною гарантією законності походження ялинок, оскільки ідентифікувати дерево за певним документом неможливо. Тому при заготівлі молодих хвойних дерев у їх торцях ставиться тавро (інша назва – клеймо). У кожному лісництві воно може бути різним: як у вигляді зірки, або літери «Л» – «лісничий», чи «П» – «помічник лісничого» чи мати інший знак. Кольори тавра також можуть бути різними і залежати від регіону заготівлі.

Відсутність тавра на деревці означає, що воно добуте незаконно. Були випадки, коли порушники замазували чорнилами торець, стверджуючи, що тавро «змилось» при транспортуванні. Отже, під час купівлі «легальних» дерев радимо уважно оглядати торці ялинок (сосен), а якщо у Вас виникли сумніви, відмовитись від їх придбання. Крім того, у цій ситуації споживач товару, користуючись вимогами ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів», може попросити у продавця пред’явити товарну накладну. У таких випадках цей документ є безпосереднім підтвердженням якості, оскільки строк заготівлі хвойних дерев, особливо ялинок, безпосередньо впливає на їх товарну якість. Закон не ставить обов’язкової вимоги щодо обов’язкової наявності сертифікату радіологічного контролю для молодих хвойних дерев. Проте, ці вимоги можуть висувати до продавців органи місцевого самоврядування. До речі, ще однієї ознакою легальності ялинок є їх продаж винятково у місцях, визначених міськими радами (ялинкових базарах). Перелік таких місць доводиться населенню через ЗМІ.

Працівники лісової охорони не мають права самостійно перевіряти законність походження новорічних дерев під час їх продажу в населених пунктах. Для цього щорічно створюються рейдові бригади у складі працівників контролюючих та правоохоронних органів, що здійснюють контроль за законністю реалізації та походженням дерев.

За вчинення самовільних рубок накладається адміністративний штраф у розмірі від 85 до 170 грн.(ст. 65 КУпАП). Також порушник зобов’язаний відшкодувати заподіяну лісу шкоду, що залежить від товщини стовбура нелегально зрубаного дерева і в середньому становить 260-500 гривень. Якщо вчинена рубка декількох новорічних дерев, а розмір завданої лісу шкоди визнаний істотним, винна особа притягується до кримінальної відповідальності за ст. 246 Кримінального кодексу України.

12. Куди скаржитись, якщо лісівники, на мою думку, здійснюють незаконну вирубку у наданих їм лісах?
Єдиним державним органом, який має право проводити перевірки (здійснювати державний контроль) в усіх без винятку лісах, є державна екологічна інспекція України, яка є спеціальним підрозділом Міністерства екології та природних ресурсів України (ст. ст. 29, 94 ЛКУ). Територіальні органи екологічної інспекції розташовані в усіх обласних центрах України, м. Сімферополь. Також на правах обласних діють інспекції м. Севастополь та м. Києва. Спеціальним актом, що регулює їх діяльність, є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Екологічну інспекцію часто плутають з державними управліннями охорони навколишнього природного середовища. Зауважимо, що управління є територіальним органами Мінекології, основним завданням яких є управління, координація, погодження та дозвільна діяльність в сфері охорони навколишнього природного середовища. Повноваженнями щодо проведення перевірок управління екології не наділені, отже вони не мають права перевіряти лісогосподарські підприємства, виносити приписи тощо.

Тому, якщо виникли сумніви про правомірність призначення рубки в лісовому масиві, слід звертатись до екологічної інспекції. Здійснюючи перевірки, посадовці державної екологічної інспекції керуються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю). Для організації позапланової перевірки лісогосподарського підприємства інспекції необхідна підстава: письмове звернення з доводами про конкретне порушення.

Доречно буває перед поданням скарги звернутись до адміністрації підприємства (головним лісничим) з проханням про роз’яснення підстав для рубки та ознайомлення з відповідною лісогосподарською документацією. Оскільки в багатьох випадках місце рубки (лісосіка) має хаотичний вигляд (розкидано багато порубкових решток, місцями дещо пошкоджені ґрунти тощо), іноді може виникнути хибне переконання щодо протиправності цієї порубки. Водночас, відверто незаконна рубка, вчинена лісівниками, візуально може і не викликати підозр щодо правомірності її призначення.

Зрештою, попереднє звернення до лісогосподарського підприємства сприятиме конструктивному діалогу між громадськістю та лісоводами, попередить можливі конфлікти в майбутньому. Від імені громади це може зробити голова сільради, місцеві депутати, активісти. Під час такої зустрічі можна багато чого з’ясувати, адже візуально, як правило, важко встановити, чи є рубка незаконною.

Для точного визначення законності рубки потрібно ознайомитись з лісогосподарською документацією: матеріалами відводу ділянки в рубку, лісорубним квитком, актом освідчення лісової ділянки, відповідними матеріалами лісовпорядкування тощо. Ці документи в обов’язковому порядку повинні зберігатись у лісгоспі, що користується лісовим масивом.

Якщо ж лісівники все ж таки не можуть пояснити причин очевидних порушень при розробці лісосіки або відмовляються пред’являти документи на рубку, є всі підстави звертатись до екологічної інспекції. Звернення має бути обґрунтованим. Бажано при цьому навести певні докази протиправності дій лісокористувача. Рівень ведення лісового господарства і поширеність порушень в українських лісгоспах дуже різний і залежить від багатьох соціальних, економічних та правових чинників. Можна сказати, що інколи він залежить від порядності конкретного лісничого, а іноді – від особливостей застосування лісового законодавства, яке залишається недосконалим. Відповідно, і ухвалювати рішення про терміновість подання скарги необхідно, виходячи з ситуації.
Якщо Ви абсолютно переконані, що незаконна рубка носить відверто злочинний характер, слід звертатись до правоохоронних органів. У разі, у коли ситуація вимагає швидкого документування ознак незаконної рубки, рекомендується в першу чергу залучати працівників служби по боротьбі з економічною злочинністю або управління по боротьбі з організованою злочинністю, що діють в системі МВС України. Ці служби належать до підрозділів, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Знову ж таки, підрозділи МВС не мають фахівців з лісогосподарською освітою, тому вони майже завжди залучають до власних перевірок екологічних інспекторів.

За наявності ознак злочину в діях посадових осіб оперативні підрозділи передають матеріали до місцевої чи природоохоронної прокуратури для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Органи прокуратури не мають оперативного апарату, тому на практиці викриття тяжких злочинів майже зажди проводиться за участю працівників МВС або СБУ.

13. Чи можуть зараз обласні управління лісового та мисливського господарства та державні лісогосподарські підприємства здійснювати перевірки в порядку державного контролю в лісах інших користувачів? Чи доцільно направляти до органів ДАЛР скарги на вчинення незаконних рубок у лісгоспах інших міністерств та відомств?
Чинним Лісовим кодексом (ст. 88) визначено, що державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється, зокрема, центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства та його територіальними органами на місцях. Право здійснення контролю (в першу чергу  проведення перевірок) за веденням лісового господарства на всіх підприємствах (незалежно від форми власності) було закріплено у попередньому положенні про Держкомлісгосп України (Постанова КМУ №883 від 27.06.2007 р.) та Положенні про обласні управління лісового та мисливського господарства (наказ ДКЛГУ № 223 від 04.07.2007 року). Навіть Держкомлісгоспом України наказом №263 від 31.08.2010 року був затверджений «Порядок проведення перевірок при здійсненні державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства», яким визначена процедура таких перевірок. Цікаво, що правом здійснювати такий контроль наділялись посадові особи державної лісової охорони лісогосподарських підприємств сфери управління Держкомлісгоспу України.

Указом Президента України № 1085/2011 від 12.01.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державне агентство лісових ресурсів України шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Іншим Указом Президента України №458/2011 від 13.04.2011 року затверджено «Положення про Державне агентство лісових ресурсів України». Як і його попередник – Держкомлісгосп України, Державне агентство лісових ресурсів (ДАЛР України) залишилось центральним органом виконавчої влади з питань, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Утворене Агентство здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи – в АРК, областях, і навіть у м. Києві та м. Севастополі (хоча двох останніх зараз не існує). Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства у червні-липні 2011 року були затверджені відповідними Наказами ДАЛР України.

Слід зазначити, що Указ Президента №458/2011 вже не передбачає повноважень ДАЛР здійснювати державний контроль за дотриманням лісового законодавства. Лише п. 5 п. 6 Указу визначено право Агентства проводити перевірки додержання вимог законодавства у сфері лісового та мисливського господарства тільки в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Відповідно, ОУЛМГ як територіальні органи ДАЛР України, вже не наділені повноваженнями перевіряти інших лісокористувачів в порядку здійснення державного контролю, крім підприємств власної сфери управління. При цьому такі перевірки матимуть відомчий характер, і очевидно на них не поширюватимуться вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Тим більше, державний контроль не можуть здійснювати держлісгоспи, що входять до сфери управління Агентства. Зокрема, у вже згаданому Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (ст. 1) чітко визначено, що державний нагляд та контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, органами місцевого самоврядування, іншими органами. Державні підприємства сфери управління ДАЛР, згідно зі ст. 74 Господарського кодексу України, є суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність, спрямовану на отримання прибутку; мають самостійний баланс, рахунки в банку тощо. Тобто, не будучи органом державної влади, лісгосп (навіть через уповноважених осіб державної лісової охорони) не може здійснювати державний контроль у сфері дотримання лісового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

З цього випливає, що починаючи з 13 квітня 2011 року, ДАЛР України та ОУЛМГ не мають нормативних підстав здійснювати перевірки додержання вимог лісового законодавства в порядку державного контролю в лісах, що перебувають у користуванні інших лісокористувачів. Хоча повторюємо, Лісовий кодекс України таке право центральних та територіальних органів лісового господарства за ними зберігає. Здійснювати перевірки за фактами вчинення незаконних рубок територіальні органи лісового та мисливського господарства уповноважені винятково у лісгоспах власного відомства. Територіальні органи лісового господарства можуть брати участь у перевірках діяльності інших лісокористувачів за зверненням правоохоронних органів, надаючи своїх фахівців.

Отже скарги про факти незаконних рубок та інших зловживань, пов’язаних із веденням лісового господарства в лісах, що перебувають у користуванні ДАЛР, доцільно направляти в екологічну інспекцію.

14. Чи зобов’язаний лісгосп та ОУЛМГ надавати громадянам на їх звернення інформацію та копії документів про стан лісів, проведення рубок, зрубану деревину, використання бюджетних коштів тощо?
Лісогосподарське підприємство – це окрема юридична особа державної (комунальної) форми власності. До органів державної влади ці підприємства не належать, хоча низка посадових осіб держлісгоспів наділена владними повноваженнями – правом притягати громадян до адміністративної відповідальності за вчинені порушення (ст. 241 КУпАП), виносити приписи (ст. 91 ЛКУ) тощо.
09.05.2011 року набрав чинності Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року. Цей закон можна назвати революційним, оскільки він надав громадянам колосальні можливості щодо отримання інформації, якою володіють органи влади, місцевого самоврядування та інші розпорядники інформації.
Виходячи зі змісту п.п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, лісгоспи є розпорядниками інформації, що стосується їх фінансування з державного чи місцевого бюджету, і тому зобов’язані надавати інформацію в частині використання цих коштів. Наприклад, якщо підприємством використовувались бюджетні кошти на залісення, протипожежні заходи, адміністрація повинна надати таку інформацію громадянину на його запит у встановлений законом термін (5 днів, максимум – 20 днів).

Згідно зі ст.ст. 19, 63 ЛКУ, лісогосподарські підприємства здійснюють охорону, захист, використання та відтворення одного з елементів довкілля – лісу. Закон «Про доступ до публічної інформації» (п.п.1 ч. 2 ст. 13) прирівнює суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля (екологічною інформацією), до розпорядників інформації. Згідно зі ст.13 Закону України «Про інформацію», до інформації про стан довкілля (екологічної інформації) належать відомості про стан складових довкілля або його компоненти. Звертаємо увагу на те, що це визначення значно ширше положень ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
З цього можна зробити висновок, що на лісгоспи, як на розпорядників екологічної інформації, поширюються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосовно надання громадськості інформації про стан лісів, що перебувають в користуванні цих підприємств.

Наказом ДАЛР України №196 від 26.05.2011 року «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Державному агентстві лісових ресурсів України» (п. 3.5), до переліку службової інформації віднесено документацію державного лісового кадастру на рівні обласних управлінь лісового та мисливського господарства, області, держави. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цим даним присвоюється гриф «для службового користування» і доступ до такої інформації стає обмеженим.

Із зазначеним пунктом наказу не можна погодитись, оскільки він суперечить вимогам ст. 50 ЛКУ. Законом чітко визначено, що призначенням державного лісового кадастру є, зокрема, і забезпечення зацікавлених громадян достовірною та об’єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України. Звичайно інформація державного лісового кадастру містить відомості не тільки екологічного характеру, проте ці винятки мають бути відповідним чином урегульовані. Накладати заборону на доступ громадян до всіх відомостей державного лісового кадастру суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У світлі цього закону майже прозорою стає діяльність обласних управлінь лісового та мисливського господарства, оскільки вони відносяться до суб’єктів владних повноважень. Наприклад, згідно зі ст. 69 ЛКУ територіальні органи лісового господарства (через дозвільні центри) видають лісорубні квитки на проведення рубок головного користування. Тому на відповідний запит адміністрація ОУЛМГ буде зобов’язана надати копії цих документів, включаючи матеріали відводу.

Звертаємо увагу на те, що лісгосп не зобов’язаний надавати громадянам комерційну інформацію, і вимоги згаданого Закону на такі відомості не поширюються. До комерційної інформації належать дані про відпуск, оприбуткування деревини, постачальників, покупців, іншу фінансово-господарську діяльність тощо. Зрубана деревина  це вже не природний ресурс, адже після належного оприбуткування вона стає власністю (майном) лісгоспу.

15. Чи потрібний лісорубний квиток для рубки дерев у містах та інших населених пунктах? Як відрізнити ліси від зелених насаджень?
Згідно зі ст. 69 Лісового кодексу, на рубки в лісі видається лісорубний квиток, а згідно зі ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», рубка зелених насаджень (мовою фахівців – видалення) здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тут мається на увазі «Порядок видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах», затверджений Постановою КМУ від 01.08.2006 року №1045 (далі – Порядок №1045). Згідно з п. 3 Порядку № 1045 видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється за рішенням виконавчого органу міської, селищної, сільської ради на підставі ордера.

Відповідно до ст. 4 ЛКУ, до лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), що не віднесені у встановленому порядку до лісів. З цього випливає, що лісорубний квиток на видалення зелених насаджень не може бути виданий. Цей документ оформлюється на вирубку дерев у міських лісах, що перебувають на утриманні комунальних лісогосподарських підприємств. Згідно з положеннями лісового законодавства, стороннім особам такі квитки не можуть бути видані. Зауважимо, що питання утримання та знесення зелених насаджень не є предметом регулювання лісового права, тому лісгоспи та обласні управління лісового господарства до видачі ордерів на знесення зелених насаджень не мають жодного стосунку.
Правові та організаційні засади озеленення, догляду та охорони зелених насаджень міст, селищ, сіл визначено у «Правилах утримання зелених насаджень у населених пунктах України», затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 року №105 (далі – Наказ №105). Зокрема, цей наказ містить наступні визначення:

Зелені насадження – деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. Зелені насадження залежно від місць зростання поділяються на насадження загального і обмеженого користування, а також спеціального призначення.

Міські ліси – лісовий масив або ділянка лісу, розташовані в межах населеного пункту (розділ 2 Наказу №105).

Нормативно закріплено, що зелені насадження разом з міськими лісами належать до об’єктів благоустрою у сфері зеленого господарства населених пунктів. Згідно з п. 5.1 Наказу №105 органи державної влади та органи місцевого самоврядування визначають на конкурсних засадах із низки спеціалізованих підприємств, організацій-балансоутримувачів об’єктів благоустрою зеленого господарства державної і комунальної власності. На балансоутримувачів об’єктів благоустрою державної і комунальної власності покладається відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними.

Іноді буває складно візуально відрізнити ліс від зелених насаджень, особливо коли вони ростуть на межі населеного пункту. Для з’ясування цього питання радимо звертатись із запитом про надання інформації до відповідної міської (селищної) ради. Ну і звичайно, межі «власних» лісів повинні знати у кожному лісгоспі. Певні проблеми у розмежуванні лісів та зелених насаджень можуть виникнути, якщо відповідний лісгосп не має правовстановлюючих документів на надані землі (державного акту на право постійного користування лісами), а міська (селищна) рада – проекту землеустрою щодо встановлення меж населеного пункту чи генерального плану.

Що стосується міських лісів, то наразі вони можуть перебувати в користуванні лісогосподарських підприємств, що мають як державну так і комунальну форму власності. Закон передбачає, що ліси в населених пунктах можуть бути не тільки комунальні, але й державні. Наприклад, державними є всі ліси в межах населених пунктів, що перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств, державних органів, вищих навчальних та професійно-технічних закладів тощо (ст. 84 ЗКУ).