Друзі лісу

Нинішні українські закони та правила «не думають» про мешканців лісу

Саме так – не сучасні, а «нинішні». Бо законодавство, згідно з яким нині живе лісове господарство України, – архаїчне, не враховує ні останніх досягнень вітчизняних та зарубіжних вчених, ні економічних та екологічних реалій сьогодення.

Здавалося б, сьогодні очевидним є те, що благополуччя людини, успішність ведення сільського та лісового господарства залежить не лише від технологій, а й від того, як ми зможемо ужитися з братами нашими меншими, наскільки збережемо рослинний та тваринний світ. І вголос усі – від президента до пересічного селянина чи городянина – заявляють, що природу люблять. Та на практиці виходить не так. Подивімося ближче, яка ситуація у лісовому господарстві із збереженням усього того, що не можна перетворити на товарну деревину або на делікатесне м’ясо чи красиві шкурки.

Чому саме у лісовому? Бо близько 60% видів рослин та 50% видів тварин, занесених до Червоної книги України (тобто – найвразливіших), є видами лісовими. Така ситуація складається і з іншими охоронними списками (регіональні охоронні списки, міжнародні угоди та конвенції). Здавалося б, про охорону всіх цих видів повинне дуже-дуже потурбуватися лісове законодавство – від законів, що ухвалюються Верховною Радою, до відомчих наказів та інструкцій.

Та де там! Нинішня лісогосподарська практика не дає жодних шансів збереженню старовікових лісів, а тим більше – накопиченню в лісі мертвої деревини та дуплистих дерев. А де ж гніздитися птахам-дуплогніздникам, де ховатися кажанам, диким бджолам, що їсти тим комахам, які харчуються відмерлою деревиною і якими потім, знову ж, харчуються птахи та звірі? Де, врешті-решт, поселятися опенькам, які ми так любимо в маринаді?
Під час різних типів «санітарних» рубок першими зникають саме старовікові природні ліси та окремі дуплисті та загиблі дерева, які є основою потенціалу біорізноманіття лісу.

(Слово «санітарних» беремо у лапки, бо нерідко такі рубки проводяться під виглядом «необхідного» знесення уражених дерев, а здійснюються насправді для заготівлі ділової деревини).
Наприклад, у Червоній книзі чітко записано: «Чисельність (кажанів – Авт.) i причини її зміни: скорочення площі лісів і масштабні санітарні рубки, спрямовані на зниження частки дуплистих дерев та омолодження лісів, використання пестицидів у лісовому господарстві…» Для збереження цих тваринок Червона книга пропонує посилити контроль за тим, щоб дуплясті дерева не видаляли з лісу під час лісогосподарських робіт, а також «заборону господарських робіт у місцях поселення виводкових колоній з травня до вересня».

Потерпають при веденні лісових робіт й рідкісні рослини («Селянська правда від Івана Бокого» вже писала про те, як винищуються залишки степів під час «лісорозведення»). На сумний анекдот схожа інформація про те, що окремою галуззю лісівничої науки є розробка способів винищення дерновинних злаків степових рослин. З точки зору лісорозведення, злаки – перешкода лісорозведенню у степу. Але ж близько третини всіх злаків, методики знищення яких розробляються лісівниками, є видами, занесеними до Червоної книги України!

Як же цим негараздам запобігти? Будь-яка лісогосподарська діяльність, окрім (певною мірою) санітарних рубок, здійснюється планово, згідно з матеріалами лісовпорядкування – тобто матеріалами, у яких є все про ліси: де, що, як і у якій кількості росте, у якому стані перебуває, хто там бігає, літає й повзає тощо. (Хай лісоводи вибачать, що спрощуємо, ми розуміємо, що лісовпорядкування – річ серйозна, але зараз лекцію про неї читати не станемо).

Отже, рецепт порятунку рідкісних і не дуже мешканців лісу простий: знайшли лісовпорядники гніздо рідкісного птаха або галявину з підсніжниками – відмітили це на картах та у своїх звітах, передали лісівникам, а ті у ці місця вже ні з пилкою, ні з мечем Колесова (інструмент для посадки лісу – Авт.) і близько не підходять.

Тим паче, – що й без наших порад згідно з Лісовим кодексом України (ЛКУ) «Лісовпорядкування передбачає: …виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі». Краще й не скажеш!

Якби ж то. Бо то лише на сторінках Кодексу. А на практиці ніхто нічого рахувати не збирається. Так, листом №331 від 27.02.2010 начальник Миколаївського обласного управління лісового і мисливського господарства П. М. Паламарюк повідомляє, що (цитуємо дослівно) «виявлення місця видів рослин, за винятком деревно-чагарникових, та тварин, включених до Червоної книги України, згідно із Законом України «Про Червону книгу України» в області є компетенція органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища… Як поінформували нас працівники Київської лісовпорядкувальної експедиції, роботи по пункту 9 ст. 46 ЛКУ виконуються лише при наявності окремого замовника та фінансування і окремої угоди на виконання зазначених робіт. Тому що інструкція безперервного і базового впорядкування не передбачає в своєму переліку зазначених робіт». І справді, «Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України» не містить жодного слова ні про виявлення, ні про врахування звірини та птаства, комах та іншого «біорізноманіття» (навіть рідкісних видів). Чи читав автор інструкції Лісовий кодекс? Чи читав його автор іншого «документа» – «Інструкції з впорядкування лісового фонду України. Частина перша. Польові роботи»? Цей документ також не містить навіть згадки про біорізноманіття. До речі, обидві інструкції не затверджено у Мін’юсті. Чому тоді згідно з ними працюють люди, витрачаються державні кошти?

Дивує і те, що заступник голови ДКЛГ М. Ведмідь повідомляє, що «Під час здійснення лісовпорядних робіт обов’язково враховується інформація щодо наявності на території, яка підлягає лісовпорядкуванню, рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу, занесених до Червоної книги України»? Кому вірити? Ліва рука не знає, що робить права?

Але, припустімо, важлива інформація про живий світ лісів таки «лісовпорядкувалася». Чи потрапить вона до лісівників, до природоохоронців – як державних, так і громадських?
Природоохоронцям-практикам та вченим для якісного виконання своєї роботи вкрай потрібні дані про місцезнаходження рідкісних видів флори і фауни у лісах. Але у Державному лісовому кадастрі часто-густо такої інформації немає. Отож і прагнуть екологи та біологи отримати доступ до матеріалів лісовпорядкування. До того ж саме в ході лісовпорядкування відбувається поділ лісів на квартали і виділи, до яких, як правило, прив’язують межі природно-заповідних територій тощо.

Тільки до цих відомостей їм – зась! Матеріали лісовпорядкування в структурі Держлісагентства є конфіденційною інформацією, якій присвоюється гриф «Для спеціального користування». Наказ Державного комітету лісового господарства України, яким затверджена така норма, до сьогодні не скасований.
Висновок сумний: охорона біологічного різноманіття і ведення лісового господарства в Україні сьогодні є двома різними планетами, орбіти яких ніколи не перетинаються. Тому громадські організації «Національний екологічний центр України» та «Екологія. Право. Людина» планують створення ініціативної групи з підготовки змін до лісового законодавства, змін, які змусять чиновників бачити у лісі не лише склад дощок, а й прихисток для всього живого.

Олексій ВАСИЛЮК, Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ

“Селянська правда”, №126, 27 жовтня 2011