Друзі лісу

дуби порубаємо, посадимо пальми???

“Безумовно позитивною рисою управління лісовою галуззю в Україні є державна власність на переважну кількість лісів та ведення лісового господарства державними підприємствами. В іншій пострадянській країні, в Росії, наприклад, перехід лісів до приватних рук мав вкрай негативні наслідки – як для охорони довкілля, так і для самої лісової галузі”…

“Для Держлісагентства ж збереження біорізноманіття не є пріоритетом. Починаючи з середини 2000-х pp., в лісовому відомстві намітилася тенденція категорично не погоджувати включення особливо цінних лісових територій до об’єктів ПЗФ – навіть, якщо вилучення їх з користування лісових господарств не передбачається”…

З розділу 4 “Лісові ресурси” щорічної доповідь НУО (ЩД НУО) «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2011 рік.
Ось повний текст розділу:Зміст розділу:
4.1. Загальні характеристики
4.2. Загальні аспекти лісової політики
4.3. Лісовпорядкування
4.4. Охорона біорізноманіття в лісах України
4.5. Санітарні заходи
4.6. Невідповідність законодавства, що регулює використання лісових ресурсів іншим законодавчим актам
4.7. Невиконання діючих законодавчих норм
4.8. Втаємничення інформації
4.9. Ліси рекреаційного призначення
4.10. Боротьба з незаконним обігом деревини
4.11. Довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками (ДТКЛД)
Рекомендації

“4.1. Загальні характеристики
Україна має відносно низький рівень лісистості. За даними Держлісагентства, землі лісового фонду займають близько 10,4 млн. га, що становить 15,9 % загальної площі держави. Ліси України поширені в різних кліматичних зонах та повинні виконувати екологічні функції. Також слід зазначити, що більш ніж половина лісових насаджень створена штучно, що відчутно підвищує екологічну цінність залишків природних лісів.

Землі лісового фонду України підпорядковані різним відомчим структурам. Основна їх кількість, 66% – профільній установі, Держлісагентству, 12,4 % складають ліси комунальної власності, які знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування, 7,5 % – землі запасу, а ті, що лишилися – іншим відомствам. З них слід виділити 1,5 % лісових земель, які знаходяться в підпорядкуванні Мінприроди, і складаються із земель територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Безумовно позитивною рисою управління лісовою галуззю в Україні є державна власність на переважну кількість лісів та ведення лісового господарства державними підприємствами. В іншій пострадянській країні, в Росії, наприклад, перехід лісів до приватних рук мав вкрай негативні наслідки – як для охорони довкілля, так і для самої лісової галузі. З іншого боку, вкорінене у суспільстві відношення до державної власності як до «нічиєї», породжує і свої проблеми. Консультант Світового банку М. Попков з таких проблем для лісової галузі називає самозахоплення і нецільове використання земель, незаконне видобування корисних копалин, порушення правил тимчасового користування лісовими ділянками та повсюдне засмічення та забруднення лісів (http://pryroda.in.ua/lis/o-korruptsyonnyih-ryskah-lesnoy-ohrane-pravylah-rubok-y-mnohom-druhom/)

Згідно доповіді «Незаконні рубки в Україні. Збір даних» , в останні роки основними управлінськими досягненнями в українській лісовій галузі є прийняття Сертифікату походження деревини (офіційного документу обов’язкового для експорту кругляку і пиломатеріалів); запуск сертифікації лісів під керівництвом Лісової наглядової ради; заліснення вражених ерозією ділянок, виключених із сільськогосподарського використання, де існування лісів засноване на екологічних та економічних аспектах, зростання кількості територій з різним охоронним статусом.

4.2. Загальні аспекти лісової політики
В Україні основним виконавцем державної політики в сфері лісового господарства є Держлісагентство. До його компетенції відносяться майже всі функції, пов’язані з веденням лісового господарства (управління, контроль, фінансові аспекти, видача дозволів тощо). А віднесення до сфери управління певного державного органу функцій, які конфліктують між собою (наприклад, використання лісових ресурсів та контроль за ним), веде до конфлікту інтересів в самому органі управління та сприяє корупції .

Діяльність Держлісагентства координується КМУ. В 2007-2011 це відбувалося через міністра Мінприроди, але внаслідок принципових розбіжностей у питаннях збереження лісів та лісового господарства з 2011 р. ця функція перейшла до Мінагрополітики. Вказані розбіжності пов’язані, в основному, з діаметрально протилежними поглядами на лісовий фонд України. Держлісагентство та його територіальні підрозділи розглядають ліс, в основному, як ресурс деревини, мисливські угіддя тощо, а Мінприроди – в якості резерву для збільшення площ заповідних територій, середовища збереження біорізноманіття, а також формування національної екомережі.

Для Держлісагентства ж збереження біорізноманіття не є пріоритетом. Починаючи з середини 2000-х pp., в лісовому відомстві намітилася тенденція категорично не погоджувати включення особливо цінних лісових територій до об’єктів ПЗФ – навіть, якщо вилучення їх з користування лісових господарств не передбачається. Більше того, чиновники Держлісагентства, навпаки, часто ініціюють виключення певних лісових територій із заповідних об’єктів. У підпорядкованих же Держлісагентству природоохоронних установах лісогосподарські заходи ведуться без врахування завдань цих установ. Прикладом цього може слугувати слідство призначення на пост директора НПП «Гомільшанські ліси» некомпетентної людини, І. Сіверіна, що призвело до призначення на особливо цінних ділянках НПП рубок – які вдалося заблокувати тільки масовими протестами громадськості. Інша негативна тенденція в Держлісагентстві протизаконне і науково необґрунтоване заліснення тих нечисленних цілинних степових ділянок, що ще залишилися в природному стані.

Слід зазначити, що діяльність Держлісагентства знаходиться у сфері пильної уваги контролюючих органів. Зокрема, за результатами проведення державного аудиту виконання бюджетних програм у системі Держлісагентства (Держкомлісгоспу) за 2008-2011 pp. Держфінінспекцією була відзначена низька результативність їх виконання. Ці програми були заявлені, в основному, у складі заходів Загальнодержавної програми «Ліси України». Їх заявлена вартість становила приблизно 21% від загального фінансування цього державного органу. Аудиторська перевірка виявила відсутність об’єктивної системи планування та розподілу бюджетних коштів та слабке виконання існуючих методичних вимог щодо їх розподілу (при цьому не завжди враховувалися потреби лісгоспів та їх фінансового стану). Відзначено також часте недотримання лісовими господарствами технологій лісопосадки та заходів догляду за насадженнями – що призвело до додаткових невиправданих витрат коштів – з держбюджету та власних. Наприклад, основні заходи по залісненню здійснюються у невластивих для лісових культур кліматичних і екологічних умовах – в степу: в Одеській, Луганській, Херсонській та Донецькій обл. У 2008-2009 pp. тут відзначена невиправдана витрата з держбюджету країни 10,6 млн. грн. Невідповідність кліматичних умов і відсутність належного догляду призвело до неефективного використання під час заліснення 3444,6 тис. грн. Відзначено також неналежне та несвоєчасне оформлення документів на землі, придатні під заліснення, і навіть оформлення їх «заднім числом» – вже після проведення цього заходу. Усього держлісгоспами без оформлення землевпорядної документації було заліснено за бюджетні кошти земель на суму 5886,7 тис. грн. Окремі неякісні управлінські рішення, наприклад, у частині оплати сторонніх консалтингових послуг, призвели до неефективного використання 4586,62 тис. грн. бюджетних коштів. А значні обсяги незаконних рубок та невідповідне забезпечення лісової охорони у 2008-2010 pp. призвели до збитків державі, а отже і неефективного використання бюджетних коштів на суму 210819,37 тис. грн. Великі втрати відзначені і внаслідок неефективної політики щодо продажу деревини, наприклад, коли вона реалізовується за ціною, нижчою від собівартості.

4.3. Лісовпорядкування
Згідно зі ст. 45 Лісового кодексу – основного документа, яким регулюється використання лісових ресурсів – лісовпорядкування є «задокументованим комплексом заходів, спрямованим на раціональне, науково обґрунтоване ведення лісового господарства». Здійснюється воно на замовлення лісових господарств за рахунок бюджетних коштів спеціалізованими підприємствами, які мають акредитацію в даній галузі. На жаль, ніякого обговорення, ані громадського, ані фахового, і контролю лісовпорядні документи не передбачають. У такій ситуації, коли і замовник, і виконавець лісовпорядних документів знаходяться в межах єдиної системи лісового господарства, неможливо чекати, що в них буде враховуватись аспект біорізноманіття та інші природоохоронні норми. Експерти відмічають, що й по іншим параметрам стану лісів лісовпорядкування в його нинішньому вигляді не дає надійних та перевірених даних (http://pryroda.in.ua/lis/nezakonni-rubki-v-ukra%D1%97ni-zbir-danix/) .

Запити НЕЦУ, направлені на адреси всіх лісгоспів України, показали, що жоден з них не може відповісти на питання, чи включені в матеріали їхнього лісовпорядкування відомості про поширення видів ЧКУ, що передбачено ст. 46 Лісового кодексу.

4.4. Охорона біорізноманіття в лісах України
Вкриті лісом території мають велике значення для збереження біорізноманіття – про це, наприклад, свідчить те, що близько 41% видів рослин та 31% видів тварин, занесених до ЧКУ, мешкають в лісах. Врахування необхідності охорони певного зникаючого або вразливого виду та засіб, в якій ця охорона має відбуватися, регулюється чинним законодавством, в першу чергу – ЧКУ.

Лісовий кодекс України теж декларує необхідність збереження тваринного та рослинного світу. Так, згідно п.6 його ст.19, постійний лісокористувач зобов’язаний «забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань». Щоб ця норма виконувалася, при підготовці матеріалів лісовпорядкування всі чинники цієї статті мають враховуватися. На жаль, цього не відбувається.

Жодних механізмів внесення до матеріалів лісовпорядкування даних про місця перебування (зростання) видів, маючих охоронні статуси, та обмежень на лісогосподарську діяльність, пов’язану з вимогами до їх охорони, не існує. Лісовпорядники при розробці матеріалів лісовпорядкування інформацію ані з ЧКУ, ані з інших достовірних джерел не враховують. Внаслідок цього більшість з лісогосподарських господарств вважає, що види, занесені до ЧКУ, у них відсутні. А через це при веденні лісового господарства без жодної реакції з боку держави в Україні кожен рік зникають цінні біотопи та рідкісні види.

4.5. Санітарні заходи
Санітарні рубки є, безумовно, одним з найбільш проблемних аспектів лісового сектора. Близько 50 % лісів України мають обмеження по режиму лісокористування. Фактично, на більшості лісових ділянок проводити суцільні заготівельні рубки неможливо (в лісах неексплуатаційної категорії рубки головного користування заборонені). Втім супутникові знімки Google свідчать, що майже всі лісові масиви України «вкриті» численними вирубками. В неексплуатаційних лісах провести їх в інший засіб, ніж санітарними рубками чинне законодавство не дозволяє. Слід також зазначити, що для підприємства санітарні рубки рентабельніші за головні, адже при них не треба сплачувати податки за деревину (Лісове господарство України. – K.: Еко-Інформ, 2009) . Офіційна статистика Держлісагентства свідчить, що біля 50 % всієї офіційно отриманої деревини заготовлюється під час санітарних рубок (щорічний об’єм заготівлі ліквідної деревини в лісах України складає приблизно 15 млн. кубометрів  http://pryroda.in.ua/lis/nezakonni-rubki-v-ukra%D1%97ni-zbir-danix/).

Згідно з Постановами КМУ від 12 травня 2007 р. № 724 «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів» та № 555 від 27 липня 1995 р. «Про затвердження Санітарних правилах в лісах України», санітарні рубки проводяться в лісах усіх груп усіх категорій захисності. Більш того, ці правила зобов’язують проводити їх навіть на територіях ПЗФ. Відповідно до статті 84 Лісового Кодексу санітарні рубки спрямовані на поліпшення якісного складу лісів. Однак механізми їх проведення та виведення площ під них дають можливість використовувати санітарні рубки, в першу чергу, як джерело доходу.

Ділянка лісу, яка досягла товарної цінності, спочатку виноситься під вибіркову санітарну рубку, а після неї, в зв’язку із «зниженням повноти лісонасаджень» (зменшення щільності дерев) – під суцільну. Таким чином, під знесення потрапляють здорові, нічим не хворі дерева. А назначити за існуючими нормативами на певній ділянці вибіркову санітарну рубку досить просто. До прикладу, якщо на гектарі лісу знаходиться більше 5-6 кубометрів мертвої деревини (найважливішого компоненту здорового лісу!), при тому, що за нормальних умов на гектарі лісу, старшого за 30-40 років, її знаходиться в середньому 10-15 кубометрів (http://pryroda.in.ua/lis/o-korruptsyonnyih-ryskah-lesnoy-ohrane-pravylah-rubok-y-mnohom-druhom/)!

Є друга схема, при якій ділянка лісу «хворіє» непомітними хворобами. Фахівець-лісопатолог з акредитованого підприємства підписує «акт санітарного обстеження», яким стверджується наявність хвороби, і вже на підставі нього ділянка відводиться в суцільну рубку. Знову ж в цій схемі бере участь підприємство, яке має монополію на проведення таких досліджень. Прикладів можна навести безліч. В одному з таких актів, наприклад, було зазначено, що лісопатолог визначив наявність кореневої губки (грибкового враження дерева) по рослинах-індикаторах, що, згідно з роз’ясненнями Інституту ботаніки, не має під собою наукової основи.
Важливо наголосити і на тому, що механізм впливу громадськості на прийняття рішень щодо вирубки певних ділянок відсутній. Численні звернення громадян стосовно необхідності припинення вирубки, наприклад, через наявність видів, занесених до ЧКУ, упираються у відповіді лісових господарств, що вирубка була погоджена відповідними органами. Те, що такі погодження ігнорують природоохоронне законодавство, до уваги абсолютно не приймається.

Крім рубок, до санітарних відноситься і низка інших згубних для біорізноманіття заходів, серед яких вилучення відмерлої деревини, протравлення лісів від шкідників і т.ін. Проведення цих заходів відбувається без врахування екологічних вимог, і тому приводить до руйнування природних екосистем.

У цілому основними претензіями до політики Держлісагентства щодо проведення санітарних заходів у лісах України є:

1. Лісове господарство повністю ігнорує наявність флори і фауни, що населяє ліси, та є причиною їх вимирання. Жодною нормою не передбачена відмова від рубок, якщо на ділянці лісу знаходяться рідкісні види.

2. Більше половини лісів України вирубається «рубками догляду». Що само по собі абсурдно, так як ці рубки мають «готувати» ліси для промислових рубок і відповідно є «допоміжними».

3. Система лісового господарства не передбачає збереження старовікових природних лісів, які є найціннішими для збереження біологічного різноманіття.

4. Система лісового господарства винищує більшість оселищ у лісах. Знищуючи старі, дуплисті дерева, прибираючи сухостій та вітровал, знищується більшість місць проживання тварин.

5. Лісове господарство в Україні примножує парниковий ефект. Посилаючись на застарілі ідеали того, що гнилі стовбури на землі є «розсадником зарази», лісники вичищають і спалюють мертву деревину в лісі, тим самим примножуючи парниковий ефект, адже мертва деревина є резервуаром вуглецю.

6. Щороку колосальні території лісів протруюються від «шкідників» – при чому знищуються всі, в тому числі, рідкісні, безхребетні, а також всі тварини, які харчуються ними. Отруту накопичують гриби, і, хоч офіційних даних немає, є підстави вважати що в окремих випадках саме протруювання лісів стає причинами отруєння ними людей.

7. Для отримання підстав на проведення рубок ліси підпалюються. Часом це стає причиною знищення цілих лісових масивів, наприклад Самарського Бору, Ізюмської Луки, Цюрупинського лісу тощо.

8. 14% всіх лісів мають природно-заповідний статус. Закони України забороняють здійснення дій, що шкодять природним комплексам, флорі та фауні, заповідним територіям. Попри це, рубки проводяться на територіях природно-заповідного фонду усіх категорій.

4.6. Невідповідність законодавства, що регулює використання лісових ресурсів іншим законодавчим актам
Низка норм Лісового кодексу, які регулюють проведення «лісогосподарських заходів» рубок, суперечать нормам ЗУ «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд» та інших, що регулюють збереження та використання природних ресурсів держави. І зазвичай ця суперечність розрішається на користь рубок.

4.7. Невиконання діючих законодавчих норм
Через брак ресурсів та корупцію контроль за порушеннями чинного законодавства у лісовій сфері фактично не здійснюється. А необхідність проведення «оздоровчих» заходів, відсутність в лісогосподарських підприємствах відповідних спеціалістів та ресурсний підхід фактично унеможливлюють виконання законодавчих норм щодо збереження біорізноманіття. Лісові підприємства припускаються і інших порушень: наприклад, будівництво лісових доріг часто відбувається без необхідних погоджень, а потім узаконюється «заднім числом».

Практично всі звернення громадськості по цих питаннях викривають порушення у лісокористуванні, що, як правило, ні до яких наслідків не приводить, бо, на жаль, система лісового господарства дуже заплутана і непрозора, що не дає можливості громадськості контролювати використання лісових ресурсів в повному обсязі.

4.8. Втаємничення інформації
Моніторинг сайтів обласних управлінь лісового господарства свідчить про відсутність інформації, яка має безпосереднє відношення до використання лісових ресурсів. Наприклад, на них повністю відсутні матеріали лісовпорядкування, карти, дані про кількість про заготовлену та реалізовану деревину, суми грошей від реалізації деревини, плани рубок і т.ін. Інформаційні запити теж не дають можливості повноцінно оцінити стан сектора. У Харківській області більше 50% лісгоспів на запити ЕкГ «Печеніги» відмовилися надати плани рубок та матеріали лісовпорядкування, пославшись на наявність грифа ДСК, а інші 20% ці запити просто проігнорували.

Пунктом 3.5. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Держлісагентстві, документацію державного лісового кадастру віднесено до інформації для службового користування. Це суперечить вимогам статті 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно якої кадастри природних ресурсів є одними із основних джерел екологічної інформації, а отже і інформація лісового кадастру має бути відкритою. Згідно ч. 2 статті 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», інформація про стан довкілля не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

4.9. Ліси рекреаційного призначення
До цієї категорії відносяться, зокрема, приміські лісопарки та курортні ліси. Також важливу рекреаційну функцію в малолісних районах України виконують захисні лісосмуги та водоохоронні ліси.

Останніми роками ліси рекреаційного призначення, як і міські парки та лісопарки, знищуються задля житлової та господарської забудови. На чорноморському узбережжі степового Криму рекреаційні лісонасадження другої половини минулого століття винищуються під забудову приватних рекреаційно-курортних закладів та готельного бізнесу. Більшість захисних лісосмуг півдня України повисихало внаслідок старіння та з інших причин. Заходи по новому залісненню рекреаційних територій, крім компенсаційних суто паркових насаджень в містах, не проводяться. Проблема дефіциту лісів рекреаційного призначення стала загальнодержавною і потребує невідкладного вирішення.

4.10. Боротьба з незаконним обігом деревини
В Україні незаконний обіг деревини пов’язаний із високим рівнем корупції, соціальними та економічними причинами, недосконалим законодавством та недостатньою компетенцією правоохоронних органів. Базується цей бізнес на незаконних рубках. Згідно Доповіді «Незаконні рубки в Україні. Збір даних», їх основними видами в Україні є: рубки без відповідних дозволів, неправдиве декларування об’ємів та вартості заготовленої деревини, рубки за межами лісосіки, отримання дозволів на рубки з використанням корупційних схем, безпідставні санітарні рубки та незаконне захоплення лісових земель для будівництва або видобутку корисних копалин з подальшим вирубуванням дерев. Держлісагентство під цим поняттям розуміє тільки рубки без відповідних дозволів, і тому її оцінки (наприклад, 20 тис. кубометрів за 2008 рік), кардинально розходяться із оцінками незалежних експертів – так, за оцінками експертів проекту FORZA щорічний середній об’єм незаконно добутої деревини складає в Україні 1,25 млн. кубометрів (http://pryroda.in.ua/lis/nezakonni-rubki-v-ukra%D1%97ni-audit-byuro-ekologichnix-rozsliduvan/).

Основними причинами незаконних рубок в Україні є прогалини в лісовому законодавстві (правові аспекти лісогосподарських процедур складні й нечіткі – Корупційні ризики і недоліки законодавчого регулювання лісового господарства України. Центр політико-правових реформ. Київ-2009. –
http://fleg.org.ua/webfm_send/22 ); слабкість та неефективність судової системи; корупційність лісової системи в цілому. Важливою проблемою є координація між правоохоронними органами, які зобов’язані припиняти лісові правопорушення.

З початку століття зусиллями уряду країни були досягнуті позитивні результати в запобіганні експорту незаконної деревини та в боротьбі з незаконними рубками, які здійснюються населенням. Для покращення боротьби із незаконним обігом деревини в цілому експертами (http://pryroda.in.ua/lis/nezakonni-rubki-v-ukra%D1%97ni-zbir-danix/) , зокрема, рекомендується:
– удосконалити систему державного управління лісовою галуззю, відділив функції розроблення політики,
– регулювання та контролю від управлінської і господарської функцій;
– провести інвентаризацію лісів;
– розвивати альтернативні сфери зайнятості місцевого населення поблизу лісових територій (рекреація, зелене сільське господарство тощо);
– вдосконалити контроль за експортом, імпортом та ринком деревини загалом;
– забезпечити участь громадськості у прийнятті рішень щодо проведення рубок.

4.11. Довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками (ДТКЛД)
Однією із найбільш конфліктних сфер правозастосування нової редакції Лісового кодексу України стали правовідносини довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками. Запровадження цих норм створило проблеми, що пов’язані із забезпеченням прав громадян на користування лісовими ресурсами.
Зараз на території країни вже укладені та діють сотні договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками, а лісокористувачам різних форм власності виділено тисячі гектарів лісових ділянок. Варто зазначити, що така «популярність» тимчасового лісокористування викликана очікуваннями окремих користувачів щодо майбутніх змін до Лісового кодексу, за якими ці лісові ділянки можливо буде одержати у приватну власність. Окремі з них, користуючись ділянками, вже сьогодні припускаються різноманітних порушень, основними з яких є самовільне будівництво, обмеження доступу громадян у ліси, порушення умов укладених договорів.

Основні проблеми, які мають місце у сфері ДТКЛД:

1. Згідно вимог Лісового кодексу надання лісових ділянок у ДТКЛД не передбачає проходження процедури землевідведення відповідно до вимог Земельного кодексу. Отже, існує правова колізія, адже законодавцем не було враховано те, що здійснення лісокористування не можливе без використання землі. Не може бути лісова ділянка «не земельною», а також не можливе здійснення рекреаційної, туристичної, спортивної чи іншої дозволеної в межах ДТКЛ діяльності, а також будівництво тимчасових будівель чи споруд, без використання землі.

2. Особи, які отримали лісові ділянки на 50 років, ведуть себе як власники: огороджують ділянки парканами, виставляють охорону, не допускають на «свої» території не лише простих людей, але і представників контролюючих органів. Така ситуація порушує екологічні права місцевих жителів.

3. На сьогодні відсутня єдина база даних про кількість та розмір наданих у ДТКЛД та інформація про лісові ділянки, які плануються надати. Відсутній облік договорів ДТКЛД. Таким чином ні місцеві жителі, ні місцеві ради не володіють інформацією, що певні території за межами населеного пункту, якими донедавна користувались громадяни, надані у ДТК. Таким чином, до уваги не беруться думка місцевих жителів, що є порушенням конституційного права власності українського народу на природні об’єкти (ліси). Також місцеві жителі не можуть реалізувати свого права на участь у прийнятті рішень про надання лісових ділянок у ДТК.

4. Чинний порядок надання у ДТКЛД не встановлює жодних обмежень щодо площі лісів при виділенні ділянок лісокористувачам. Внаслідок цього цілком можливою може бути ситуація, коли у тимчасове користування одному суб’єкту можуть бути виділені лісові землі цілої області або одного адміністративного району, або ж один суб’єкт може стати єдиним користувачем лісової ділянки, яка перебуває у лісгоспу, і це не суперечитиме закону. Виняток становить, надання у ДТКЛД для мисливського господарства, для яких встановлено обмеження щодо площі мисливських угідь.

Також на сьогодні відсутні обмеження щодо категорії лісів, які можуть надаватись у ДТК, що зумовлює можливість отримання в нього рекреаційно-оздоровчих лісів, лісів природоохоронного, науково-історичного значення.

Неврегульованою є ситуація, коли на одну ділянку претендують двоє і більше зацікавлених осіб. Вирішення цього можливе шляхом проведення конкурсу, за результатами якого лісову ділянку у ДТК отримає претендент, який запропонує найкращі умови її використання і інвестицій та найменший негативний вплив на стан лісових ділянок.

5. Не конкретизовано поняття «тимчасова будівля та споруда» або критерії їхнього віднесення до категорії «тимчасових», що можуть споруджуватись на лісових ділянках.

6. Законом не передбачені форми та види діяльності, які може вести на лісовій ділянці тимчасовий користувач у межах здійснення культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, освітньо-виховних, науково-дослідних робіт. Окрім, як для потреб мисливського господарства. Внаслідок цього користувач розпоряджається лісовою ділянкою на власний розсуд без особливих вимог щодо поводження із ними, що призводить до руйнування існуючих біоценозів, деградації ґрунтового покриву, зменшення трав’янистого покриву тощо. Це пов’язано із відсутністю Правил використання корисних властивостей лісів, які мало затвердити Держлісагентство.

7. Питання визначення та механізму стягнення плати за ДТКЛД не затверджено на рівні центральних органів виконавчої влади, тому деякі обласні адміністрації на власний розсуд встановили відповідні методики та підходи у розрахунку такого збору, і подекуди вони значно відрізняються між собою за розмірами, порядком справляння та органом, який їх одержує. Жодних офіційних відомостей про виділені кошти за використання корисних властивостей лісів та на що вони витрачені, немає.

8. Відсутня типова форма договору ДТКЛД.

9. Відсутній окремий профільний нормативний акт, який би врегулював детальний порядок надання лісових ділянок у ДТК та порядок користування такою ділянкою в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних та туристичних цілях;

Рекомендації

1. Переглянути Санітарні правила в лісах України в частині:
– жорсткішого регулювання проведення санітарно-оздоровчих заходів у межах заповідного фонду, зокрема повної заборони проведення цих заходів у природних насадженнях у межах ПЗФ, в тому числі, в заказниках та в усіх зонах національних природних парків. В насадженнях штучного походження санітарно-оздоровчі заходи проводити лише за погодженням центрального апарату Мінприроди;
– заборони проведення санітарно-оздоровчих заходів в усіх пристигаючих, стиглих та перестиглих лісах природного та напівприродного походження (за винятком смуг лісу, що безпосередньо прилягають до житлової забудови або автодоріг);
– заборони проведення рубок у виділах, де зростають/проживають види, занесені до ЧКУ або поширені угруповання, занесені до Зеленої книги України, – в лісах усіх користувачів, усіх категорій та будь-якого походження;
– входження до складу комісії, що обстежує насадження, які потребують суцільної санітарної рубки, представника громадськості та Мінприроди;
– збільшення допустимої кількості мертвої деревини (сухостою та ін.), згідно рекомендацій Всесвітнього фонду охорони дикої природи (WWF), до 25-30 кубометрів на гектар. Заборонити ліквідацію захаращення на територіях природно-заповідного фонду (в тому числі, в заказниках та в усіх зонах національних природних парків), за винятком лісів штучного походження. Дозвіл на ліквідацію захаращення в ПЗФ має погоджуватися центральним апаратом Мінприроди.

2. Відкрити всі дані про користування лісовими ресурсами.

3. Розробити механізм заборони на лісокористування на територіях, що мають екологічне значення.

4. Розробити систему моніторингу за санітарним станом лісів, систему обтяжень та покарань для співробітників лісогосподарських підприємств за незадовільний стан лісів, що входить до їхнього відомства.

5. Розробити окрему схему проведення лісогосподарських заходів для об’єктів ПЗФ, цінних біотопів та місць перебування видів тварин та рослин, що потребують охорони, направлену, в першу чергу, на їхнє збереження.

6. Розробити стандарти дистанційного моніторингу лісів за допомогою супутникових знімків.

7. Розробити механізм подання громадськістю пропозицій щодо віднесення лісів до категорії природоохоронного, історико-культурного та наукового призначення.

8. Розробити механізм незалежного громадського контролю за діяльністю лісогосподарських підприємств, (що має включати в себе також оцінку доцільності проведення лісогосподарських заходів в кожному окремому випадку).

9. Зробити знеліснення (суцільні вирубки) та заліснення об’єктами державної екологічної експертизи.

10. Розробити загальнодержавну програму відтворення системи захисних лісосмуг.

11. Заборонити вилучати земельні лісові ділянки для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції (Розпорядженням КМУ від 10.04.2008 р. №610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» було заборонено вилучати земельні лісові ділянки, за винятком суспільних потреб. 02.11.2011 р. Розпорядженням КМУ № 1090-р до нього внесено змін, якими, в тому числі, до переліку суспільних потреб додано «розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції»).

Щорічна доповідь НУО (ЩД НУО) «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2011 рік  (повний текст доповіді: http://www.menr.gov.ua/content/article/11791 )
(під ред. В. Мельничука, 0. Кравченко, Т. Малькової)
Розділ 4.

Ключовий автор Сергій Шапаренко (ЕкГ «Печеніги»),
Автори: О. Василюк (ВГО «Національний екологічний центр України»), Н. Городецька (МБО «Екологія – Право – Людина»), О. Вяткін (ЕкГ «Печеніги»), В. Мельничук (ВГО «Національний екологічний центр України»).
Подяки: М. Антонів (ІГ С. Сівка-Войнилівська), Я. Бовт (ПЗ «Розточчя»), А. Войціховська (Національний університет «Львівська політехніка»), І. Горбань (Українське товариство охорони птахів), М. Кривохижа (ЕкГ «Печеніги»), А. Льовін (Центр екологічної освіти «XXI століття»), Г. Проців (ЕК «Край”)