Друзі лісу

Серед певних чиновницьких кіл побутує думка, що газета “Селянська правда від Івана Бокого” друкує лише “чорнуху” про ліс та лісівників. Підла брехня! Ось приклад надзвичайно позитивного матеріалу про  лісівників та їхню нелегку благородну працю.
А критичні матеріали – так, газетою друкуються. Незабаром очкуються нові. Слідкуйте.
Друзі лісу

ЖИВА СКРИПКА ЗЕМЛІ

Наші зверхники «оптимізують» усе навколо себе, що бачать: школи, дільничні лікарні, дійшли навіть і до лісу. І байдуже їм, що хтось садив ті дерева, плекав, ростив. Після таких «оптимізацій» залишаються самі лише пні, і все «оптимізаторам» сходить з рук. За це земні гріхи душу їм не терзали: „Скільки того життя, а після нас хоч потоп!”. Накликали їх. Були потопи – не налякали, каяття не викликали.

І не чують вони закликів відводити нові території під лісові насадження, збільшувати площі лісів. А чи прислухалися бодай до звернення: „Україну врятує від опустелення ліс!”, яке XVI позачерговий з’їзд Соціалістичної партії України надіслав торік влітку до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, до українського народу. Зрозуміла річ: хто хотів – почув, а хто не хотів…

Села мають потопати в зелених розкошах: діброви, гаї, сади, під вікнами хат – квіти, міста – оберігатися лісопарками. Бо це щодень нова хвиля свіжого повітря, приплив Богоданого здоров’я, поклик до життя, до праці. Соціалістів, насамперед, зрозуміли, охоче пішли їм назустріч, підтримали – хто б ви думали?! Тільки не влада. А сільські громади, фермери, сільські природолюби. Та й лісівники, які не забули ще, що таке чесна й сумлінна праця.

очільник Іскрівського лісництва Микола Рибаченко (праворуч) зі своїм колегою Миколою Захарченком

На Полтавщині добре працює колектив Іскрівського лісництва (Чутівський район). Понад два десятиліття керує цим маленьким, але дружним колективом вольова людина, великий патріот рідного краю, умілий господарник, людина, залюблена у світ лісу та природи, Микола Рибаченко.

Господарюють іскрівці на 5,5 тис. гектарів лісових угідь, шукають можливості збільшити площу лісу в окрузі. Навесні 2010-го Войнівська сільська рада для заліснення виділила 50 гектарів земель. Лісівники одразу ж висадили там саджанці дерев та жолуді.

Минув рік, і ми з Миколою Петровичем поїхали подивитися – як почуваються нові насадження? На 27 гектарах ростуть молоденькі сосни, як супутня порода – дуб. А на 23 гектарах основним деревом посадили дуб, супутніми – абрикоси, яблуні, берези. Садили дерева згідно з технологічною картою: в чотири ряди основну культуру, у два – супутню.

А у селі Грякове з’явилося 80 гектарів захисних культур – сосни і дуба. На території Черняківської сільської ради держлісфонд поповнився сімома гектарами лісу. Щороку лісництво наймає майже два десятки сезонних працівників, які допомагають саджати основні культури. Окрім охорони угідь, лісівники заготовляють насіння, ведуть рубки догляду тощо. Торік заготовили дві тонни жолудів дуба звичайного та 400 кілограмів – дуба червоного. Накосили для лісових жителів сінця…

Праця лісівника значно відрізняється від хліборобської, хоч обидва щодень ходять коло землі. Хлібороб, щоб дізнатися про результати своєї праці, має дочекатися осені. А лісівник працює для майбутнього. Висаджена ось ця сосна, дубочок, берізка зашумлять у високому небі своїми дужими кронами через багацько літ.

Нагодився тут голова села Віктор Слободяник:

– Весняну пору не змарнували. Лісівники допомогли нам заліснити майже гектар землі. А ще хотілося б усі пустирі нашої сільради засадити фруктовими деревами. Лісництво допомагає, поділилося саджанцями яблунь, абрикос, вишні звичайної зі свого розсадника…

– Коли вже зайшла розмова про нашу допомогу сільським громадам, – каже Рибаченко,– то цієї весни ми виділили майже дві тисячі саджанців. Крім фруктових дерев – дуб звичайний, дуб червоний, береза, сосна, липа дрібнолиста. У Вільховатці за нашої допомоги місцеві жителі під керівництвом очільника села Тетяни Кичатої біля пам’ятного знака на честь танкістів-визволителів розбили маленький парк, посадили липки та берізки. Про Зеленківку ви вже чули від Віктора Васильовича. Не обминули, не пошкодували саджанців ні для Грякового, ні для Кочубеївки, ні для Новофедорівки та інших сіл нашого Чутівського краю. Хто звертався до нас по допомогу – не відмовляли.

– Миколо Петровичу, ви розширюєте свої лісові кордони, а тим часом на одній із сесій районної ради іскрівським лісівникам закинули, що багато зрубують!

– Так, справді, люди стурбовані тим, що ми вирубуємо свої масиви. Але це лише для оновлення лісів. Та й, врешті-решт, і над нами є контроль – Харківський інститут лісу та Полтавська державна екологічна інспекція. До речі, на всіх тих ділянках, де торік довелося спиляти старі й хворі дерева, цього року насадили нові. Ось такий простий буквар лісу. Правда, не кожен уміє його читати…

– Розкажіть про ваш трудовий колектив…

– Найперше хочу згадати Миколу Андрійовича Захарченка. Його восьма дільниця – найкраща. Дбайливими господарями дільниць є майстри лісу Олексій Сватенко, Анатолій Осиковий, Сергій Манжурин. Тут я навмисне не кажу „інші”, бо їх у мене не буває: працюй, заслуговуй повагу від людей. І від лісу шану теж…

Олександр Фабро і Анатолій Майстренко – механізатори. Варто про них теж добре слово замовити, сумлінною працею заслужили його.

– Зауважив, Микола Петровичу, що мало серед лісівників молодих облич.

– Погоджуюся. А знаєте, чому? Так, потрібні молоді кадри. Зокрема механізатори. Спробували їхні ряди поповнити випускниками професійних училищ, місцевого і сусіднього Карлівського, – не вдалося. Один пшик! Там не вчать обробляти лісові культури, а дуже шкода – це проблема не тільки для нашого лісництва, а й для лісівників усієї України. А набувати досвіду біля наших механізаторів не кожен із молодих хоче. Їм давай новий трактор, простір… Розуміємо ми їх, були колись і самі молодими.

Обережно переступаємо через глибокий рівчак. Рибаченко попереду, а я за ним. У рівчаку жодної травинки, не закиданий він і гілками.

– Це – від «червоних півнів». У пожежно-небезпечний літній період ми робимо усе можливе, щоб уберегти підпорядковані нам лісові угіддя від вогню. Тому лісова охорона чергує цілодобово. Але й тепер головною і найболючішою проблемою залишається недотримання окремими громадянами правил пожежної безпеки. І ось цими днями докотилася прикра новина: у Кременчуцькому районі вигоріла лісова підстилка на площі близько гектара.

– Що буде, Миколо Петровичу, з вашим лісом завтра?

– Ви про зміну? Чи шукаємо охочих до цієї справи юних лісівників?! Не тільки шукаємо, а вже й маємо. Перше шкільне лісництво діє у Кочубеївській школі під наглядом майстра лісу Сергія Манжурина. Саджали дуби, доповнювали торішні насадження. Діти не тільки працюють, а й вивчають породи дерев, ранньоквітучі та лікарські рослини, гриби, вчаться бережно ставитися до навколишнього зеленого світу. Шкільне об’єднання, яке очолює ентузіаст Ольга Порохня, вже п’ять років тісно співпрацює з нами. Такі шкільні лісництва плануємо найближчим часом створити у школах сіл Грякове та Вільховатка.

Народом добре підмічено, що лісу забагато не буває ніколи. Бо скільки на світі не живе людина – ліс завжди у її думках і серці.

Володимир КОЛОДІЙ,

с. Вільховатка,
Чутівський район, Полтавська область

На фото автора: очільник Іскрівського лісництва Микола Рибаченко (праворуч) зі своїм колегою Миколою Захарченком.

“Селянська правда”, №120, 13 жовтня 2011