Друзі лісу

На фото автора: Валерій Булеца (справа)

Хоч би де заходила мова про стан наших лісів, обов’язково хтось закине: «А найгірша ситуація – у «аграрних» лісах. І почнеться: і захаращеність та засміченість там вища, і порушень більше, ніж у лісах Держкомлісгоспу (ДКЛГ), і економічно вони себе не виправдовують, і працюють там непрофесіонали…

З першими двома закидами я погоджуюсь (але давайте з’ясуємо, у чому тут причина), щодо третього – готовий дискутувати, а от щодо останнього маю низку заперечень.

Так звані «аграрні», або ж «колгоспні» ліси – це угіддя, які за радянських часів належали або були за сільгосппідприємствами, а тепер фактично підпорядковані обласним радам, тобто у комунальній власності. Їх площа – близько третини від усіх лісових масивів України. Неодноразово різні уряди намагалися приєднати ці території до вотчин ДКЛГ, але спроби з різних причин були безуспішними. Та як на мене – і слава Богу, бо, як і в усіх інших «революціях», тут навряд чи обійшлося без жертв та втрат.

А щодо сміття, захаращеності та порушень у «колгоспних» лісах, то, по-перше, аграрні ліси зазвичай поблизу населених пунктів, і саме вони сприймають на себе удар не дуже охайних наших співгромадян. А, по-друге, їх було б набагато менше, якби влада різних рівнів мала «аграрний» ліс не за пасинка. У цьому я ще раз переконався під час недавнього відрядження у львівську глибинку, де мав нагоду поспілкуватися із «аграрними» лісівниками.

– А нехай хтось інший спробує ефективніше працювати у тих умовах, у яких працюємо ми, – каже директор Сколівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» Валерій Михайлович Булеца. – Ліси, які ми отримали у користування десять років тому, це масиви, які нещадно експлуатувалися. У нас запас деревини – 125 кубометрів на гектар, а у тому ж Держкомлісгоспі – в середньому 350-400. Тобто при суцільній рубці вони можуть отримати з гектара 350, а ми – лише 125 кубометрів. До того ж, у них ділової деревини 70%, а у нас – 40–50, знову ж тому, що усе ще до заснування «Гальсільлісу» вирубали. За рівних витрат ми маємо гірші позиції, ось і виходить, що собівартість деревини у ДКЛГ – набагато нижча, ніж у нас.

А тут ще мусимо згідно з рішеннями нашої влади відпускати місцевому населенню так звані «паливні» (дрова) по ціні 53 гривні 80 копійок за кубометр, хоча за заготівлю цієї деревини ми платимо (ділянки здебільшого розробляють підприємці, які мають відповідні ліцензії і дозволи) по 70–80 грн за кубометр. Як наслідок – чималі збитки. Щоправда, виписують дрова не всі. Але ми не надто з цього радіємо, бо це означає, що решта населення є потенційними самовільними рубщиками.

– І багато таких?

– Площа нашого підприємства – понад дванадцять з половиною тисячі гектарів, як гірська місцевість, так і рівнина. У районі приблизно 15 тисяч дворів, і кожному двору на рік знадобиться щонайменше 15 кубометрів – протопити хату, зварити їсти, вести все господарство. Якщо врахувати, що тисяч 5 дворів газифіковано, то виходить, що для інших господарств дрів паливних треба 150 тисяч метрів кубічних. А ми продаємо приблизно 2 тисячі.

– І є підстави вважати, що різницю люди самовільно беруть у лісі? І де вихід із ситуації?

– Звісно, підстави є. Про це свідчить той факт, що більше проблем з самовільними рубками в гірській частині наших лісів, де газу немає. Врахуйте й те, що люди з таким достатком, як живуть у нас в горах, не поїдуть у Червоноград по вугілля. По-перше, дорого. По-друге, суто психологічний фактор: якщо по периметру над його хатою росте ліс, який колись садив його дідо чи прадід, то він вважає, що то його батьківський ліс, і я те розумію.

А вихід… Якщо людина, яка живе у лісі, потребує дров чи якусь жердину на ремонт загорожі чи щось таке, то нехай рубає. Але – під контролем лісника, який покаже, де і що можна зрубати. Я маю на увазі буреломи, вітровали тощо. У такому разі ще й користь буде, бо йтиме очистка лісу. Але поки що немає такого в законодавстві, щоб можна було безплатно рубати ліс.

– А ви вносили якісь пропозиції щодо цього?

– Ми порушували це питання на рівні районної ради. Пропонували, щоб можна було безплатно населенню видавати дозвіл на очищення захаращеної ділянки при чіткому контролі лісової охорони. Але законодавство не дозволяє приймати такі рішення на рівні районної ради, тому ми і маємо те, що маємо. Це має бути або постанова Кабміну, або розпорядження чи наказ Держкомлісгоспу. Хоча ми – не у прямому підпорядкуванні Держкомлісгоспу, а підприємство комунального господарства, але лісову політику у державі розробляють у цьому комітеті.

– А обласна рада?

– Обласна рада ухвалює певні рішення, які я можу показати у податковій під час перевірки: мовляв, у мене так, тому що я спираюся на рішення обласної ради. А такий дозвіл, про який я веду мову, був би для нас великим плюсом: ми забезпечуємо населення паливом, зменшуємо кількість самовільних вирубок і суттєво поліпшуємо санітарний стан насаджень. Ось, приміром, у Чехії після бурелому роздавали ділянки підприємцям (звісно, через тендер) під розробку – ділова деревина, просто свіжа деревина, – безоплатно. Тільки для того, щоб вони зібрали деревину і очистили ділянки. Потім держава профінансувала насадження нових лісових культур.

– А як виходите із ситуації сьогодні?

– У нас, коли я прийшов на підприємство, через село в гірському районі за ніч ішло 10–15 машин лісу. Нехай у кожній сім кубометрів, то це 70 кубометрів за ніч! Порахуйте за тиждень – бодай п’ять днів – скільки? Я запровадив практику – за що відразу отримав догану – щоб ті, хто крав, стали підприємцями. Вони займалися розробкою, і я продавав їм той ліс. Відводили ділянки, згідно з чинним законодавством, підприємець розробляв, за що платив гроші, і я ще й мав з чого виплачувати зарплату працівникам свого лісгоспу.

– А збереглася ця практика?

– Так, але нині ми краще контролюємо ситуацію, я вже знаю кожного злодія в обличчя. Злодії отримують по заслузі, а з тими, хто хоче чесно заробляти, ми співпрацюємо. Таким чином ми легалізували ці вирубки – рубають там, де потрібно для грамотного ведення лісового господарства, і за гроші.

– Вашому підприємству вдається зводити кінці з кінцями?

– Так, хоча це дуже непросто. Нас поставлено у невигідні умови. Те, що закон від нас вимагає, держава, влада, у нас забирають. А те, що за законом ми повинні отримувати, пропадає невідомо де. На сьогодні відповідно до лісового законодавства ми самі знаходимо кошти на зарплату лісовій охороні, платимо податки і відрахування до бюджету. Також мусимо самі заробити на посадку нових лісів, на догляд за лісом, на рубки, пов’язані з веденням лісового господарства. А мали б ці роботи фінансуватися із державного бюджету.

– Так Лісовий кодекс визначає?

– Авжеж. Та на сьогодні за минулі чотири місяці я не отримав ні з держбюджету, ні з місцевого бюджету ані копійки. У 2008 і 2009 роках ми отримали дотацій по 8 гривень на гектар. Це краще, ніж нічого, але у той же час підприємства Держкомлісгоспу отримали 60 гривень на гектар!

– Наскільки вдалою, на вашу думку, є нинішня система організації лісової охорони?

– У нашому лісовому господарстві – я маю на увазі не так «Галсільліс», як загальнодержавні тенденції – постійно триває реформування – то зменшувати, то збільшувати кількість лісової охорони, то поголовно переводити лісників на майстрів лісу (після проходженними ними відповідних курсів). Ви знаєте, що у системі Держкомлісгоспу лісників уже немає? Тільки «майстри лісу»?

Я вважаю, що не можна скорочувати всіх лісників, хоча це слово й набуло у суспільстві негативного відтінку. Склалася думка, що лісник злодій і всі ополчилися на лісника. Воно не так, хоча є непоодинокі випадки порушень, за що відповідно караємо, притягуємо до відповідальності, аж до позбавлення волі.

У нашому підприємстві на лісникові величезна відповідальність, він працює у дуже складних умовах. Бо одна річ – охороняти суцільний масив 400–800 га, як це зазвичай буває у лісах ДКЛГ, а інша – стільки ж гектарів, але невеличкими клаптиками по 20–50 га, розкиданих на відстані кількох кілометрів одне від одного навколо трьох–чотирьох сіл? Я це знаю із свого досвіду, бо колись починав роботу в Майданському лісництві, де на 8 чи 9 тисяч гектарів було тільки два обходи окремо, а решта всі були в одному масиві. Що для хорошої охорони краще?

– На Вашу думку, чи достатньо повноважень має нині лісова охорона «аграрних» лісів?

– Є положення про Державну лісову охорону. А наші ліси – в комунальній власності. Державна лісова охорона прирівнюється щодо прав і повноважень до правоохоронних органів. А мій лісник – беззахисний, не має ніяких прав. Ми давно чекаємо, коли обласна рада ухвалить положення про лісову охорону «Галсільлісу», це буде першим кроком. А потім Кабінет міністрів мав би ухвалити положення про лісову охорону недержавних лісокористувачів. До речі, у Лісовому кодексі теж згадується лише про Державну лісову охорону.

Часто доводиться чути, що «аграрні» ліси – це свого роду буферна зона держлісгоспів. Але я завжди кажу своїм підлеглим, що ми не «буферна зона», ми – передовий загін. Сам з цих позицій і треба оцінювати нашу роботу.

Розмову вів Олег Листопад

Коментар начальника Науково-інформаційного центру лісоуправління Держкомлісгоспу України, експерта міжнародної програми «Правозастосування та управління у лісовому секторі» Михайла Попкова:

– «Ще у 20-х роках минулого століття радянська влада передала в „постійне й безкоштовне користування селянської трудової людности” близько 1,6 млн десятин колишніх приватних і повітових лісів. В післявоєнні роки площа селянських лісів зросла до 2,7 млн. га.

– При тому, що селянські ліси представлено переважно дрібноконтурними ділянками, що розкидані серед сільськогосподарських угідь, вони відіграють важливе агролісомеліоративне значення, є ефективним природним засобом підвищення врожайності сільськогосподарських культур та збереження аграрних ландшафтів. На жаль, сучасна реформа земельних відносин залишила поза увагою долю селянських лісів. Навіть протягом останніх років держава не змогла ні розробити цілісну програму розвитку різних форм власності на ліси, ні законодавчо врегулювати низку нагальних проблем. Що, власне, і є одним із ґанджів нашої недолугої аграрної реформи.

«Селянська правда», №55, 13 травня 2010