Створен за Рішенням Херсонської обласної ради ХІХ сесії V скликання від 04.10.07р. № 412. Розташован в Нижньосірогозькому районі, на території Нижньоторгіївської, Верхньосірогозької, Першопокровської, Новоолександрівської сільських рад та Нижньосірогозької селищної ради. Площа – 636 га.

Мета створення заказника – збереження цінного для Херсонщини флористичного комплексу степових ценозів. Його територія займає природне зниження – балка, що тягнеться на 53 км (за деякими джерелами – 65 км), площа водозбору балки – 1200 кв.км, її нахил – 0,6 м на 1 км русла. Це найбільша балка Херсонщини, вона характеризується порівняно рівнинним рельєфом і, водночас, великою кількістю балок та подів. Загальний нахил поверхні рельєфу з півночі і північного сходу на південь і південний захід. Найбільші висоти розташовані західніше с. Чехівки – 79 м та в районі кургану Огуз – 75 м , найнижче місце (менше 40 м над рівнем моря) – південніше с. Нижні Торгаї. Отже, більша частина балки знаходиться на рівні від 50 до 60 метрів над рівнем моря. Основний напрям Сірогозької балки – майже по меридіану, з півночі на південь, трохи відхиляючись на захід. Проте в районі Першопокровки вона тече зі сходу на захід, схожу петлю можна побачити і в районі Нижніх Сірогоз. На багатьох ділянках значно антропогенно змінена штучними лісовими насадженнями (правий схил від початку балки до с. Богданівка, околиці с. Першопокровка, Новоолександрівка, ділянка мід селами Нижні Сірогози і Нижні Торгаї, правий берег після с. Нижні Торгаї), а також перелогами майже по всій довжині. Проте місцями збереглись ділянки природної рослинності, інколи трансформовоної. Майже вся балка є безперервним водотоком.

Саме балка дала назву двом найбільшим селам району та залізничній станції Сірогози. Відомий дослідник географічних назв Херсонщини М.М. Авдальян вважає, що ця назва утворилась з двох татарських слів: балки Сара – жовтий та кургану Огуз – бик, віл. Ця назва дуже давня, очевидно, ще з докімерійських, арійських часів. Адже саме в ті часи культ бика був надзвичайно поширений в Північному Причорномор’ї.

Грецький історик Геродот дві з половиною тисяч років тому створив детальний опис Північного Причорномор’я. Серед восьми описаних ним річок є Гіпакіріс: «Шоста ріка Гіпакіріс, що впадає з озера, пливе через країну кочових скіфів і впадає (до моря) коло міста Каркінітіди…», яку херсонські краєзнавці (Авдалян, Ратнер, Оленковський) ототожнюють з сучасною водною системою річки Каланчак. А знавець скіфського степу Борис Михайлович Мозолевський, проаналізувавши останні досягнення археології, прийшов до висновку: «Наведені додаткові докази… дозволили нам…. ототожнити Гіпакіріс – з водною системою Сірогозька балка – Каланчак – Каркінітська затока». Отже, сучасна Сірогозька балка – це верхня течія давньої річки Гіпакіріс. І ще виникає питання. Коли річка Великі Сірогози стала балкою Сірогози? Основною причиною перетворення степової річки в балку є господарська діяльність людини, а саме – розорювання степу.

Природна рослинність збереглася на пологих (лівих) та крутих (правих) схилах Сірогозької балки. Весною тут з’являються рослини-ефемери – тонконіг бульбастий, вероніка трилиста, веснянка весняна, а у віддалених від населених пунктів ділянках ще вціліли гіацинт блідий, тюльпан скіфський, тюльпан бузький. В роки з вологими веснами, коли в грунті є звичайний запас вологи, масово з’являються плодові тіла рідкісного виду сумчастих грибів – зморшка степового. Трохи пізніше можна побачити пахучий чебрець, різні види шавлії. Дуже рідко, окремими дернинками зростає ковила волосиста. Загалом степова рослинність заказника представлена збитими худобою, сильно порушеними ценозами. На виположених місцезнаходженнях та на схилах переважає типчак валівський з домішкою полина австрійського, молочаю Селерового, місцями зустрічається шавлія сухостепова, підмаренник руський, стоколос прибережний, житняк гребінчастий, сокирки польові, шандра рання та ін. В міждернинних проміжках трапляються лишайники – кладонії (листувата, оленерога, вилчаста, бахромчаста), мохи – тортуля сільська, вейсія видовжена, фаскум загострений, птеригоневр яйцевидний. На місцях, на які заноситься грунт, багато харспори ніжної, є костяниць зонтичний, грицики східні та ін. Рідше зустрічаються дивина скіперовидна, кермек, шавлія. На засолених місцях зростають кринетарія волохата, жабриця степова та інші види, типові для таких умов.

Залишки природної деревної рослинності збереглись біля сіл Першопокровка, Великоолександрівка, Верхні та Нижні Сірогози: осокори, верби (біла і ламка), сріблясті тополі, дикі груші, терен, шипшина, дереза, зрідка ожина. Вторинні лісові насадження були висаджені між селами Нижні Сірогози та Нижні Торгаї (сосни, тополі, ясени, дуби) та між селами Верхні Сірогози та Новоолександрівка. Крім того, наявні штучні ценози різного віку з робінії звичайної, гледичії колючої, шовковиці чорної та білої.

Водно-болотяний комплекс розташований у водоймах балки. Переважає в ньому очерет південний, осока пухирчаста. У воді зустрічаються рдест плаваючий, рдест пронизанолистий, роголистник занурений, ряска мала, ряска триборозенчаста, поширені зелені та діатомові водорості – види спірогири, пінулярія зелена та ін.

Фауна заказника представлена кількома комплексами – тварини степових просторів, лісових ландшафтів та водно-болотяних угідь. На степових ділянках зустрічаються поліксена, подалірій, ящірка прудка, перепел, орел степовий, боривітер, ховрах, заєць-русак, лисиця. В лісових насадженнях відмічені земляна жаба, соловей, ракша, зозуля, іволга, зяблик, синиця велика, сорока, ворона сіра, сорокопуд. До тварин болотно-болотного комплексу належать карась сріблястий, окунь, жаба озерна, водомірка. Територія балки знаходиться серед дуже знівеченого, вкрай розораного степу. Тому вона виконує роль допоміжного екологічного коридору, що проходить паралельно з Дніпровським екологічним коридором прольоту та годівлі птахів водно-болотяних угідь. По ньому у весняно-осінній період просуваються птахи, що в останні десятиліття концентруються в Біосферному заповіднику “Асканія-Нова” ім. Ф.Е.Фальц-Фейна.

Рідкісні види флори, занесені до Червоної книги України: ковила волосиста, тюльпан бузький, тюльпан скіфський, зморшок степовий. До Червоного списку Херсонської області: ефедра довголиста, гіацинтик білуватий. Рікісні та зникаючі види тварин, занесені до Червоної книги України – полідарій, поліксена, орел степовий, боривітер.

Використані джерела:

Наукове обгрунтування створення ландшафтного заказника місцевого значення «Балка Великі Сірогози»;

К. І. Пендак. Ландшафтний заказник місцевого значення «Балка Великі Сірогози». – Всеукраїнська історико-географічна експедиція «Історія міст і сіл України». – Нижні Сірогози, 2012

М.Ф.Бойко. Природа Херсонської області. – Київ, 1998.

Фото