«Кожен заслуговує на те довкілля, яке він вберіг»
Проф. В.А.Березовський
(з виступу на каналі КТРК у 2008 р.)
З року в рік, спостерігаючи тенденції розвитку великих українських міст і, перш за все, Києва, а також тенденції розвитку громадського руху в них, бачимо, що основною формою громадського руху у 2000-2008 роках стає боротьба за збереження зелених зон. Говорячи це, ми, звісно не враховуємо політичні і прополітичні рухи, які не мають відношення до громадської діяльності.
У найбільших містах України (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк) створюються громадські організації, покликані охороняти зелені зони, піднімаються маси міського населення. Поява такого масового руху не є випадковою, адже саме на цей історичний період припадає так званий «будівельний бум» – сплеск неконтрольованої безсистемної висотної та котеджної забудови. Така забудова, що практично повсюди є хаотичною і направленою виключно на отримання надмірного прибутку, підштовхує інвесторів і будівельні кампанії до порушення елементарних прав населення, яке вже мешкає у містах, а також на порушення містобудівного, земельного і природоохоронного законодавства. Це питання буде детальніше розкрите трохи далі.
Масштаби беззаконня, хаотичності і невпорядкованості забудови набувають неймовірних обсягів. Так, у Києві, скажімо, заплановано будівництво у Маріїнському парку, прилеглому до Верховної Ради України і захищеному природно-заповідним статусом; під спорудження висотних кварталів віддано Всеукраїнський парк борців за свободу і незалежність України та територію Київського національного університету імені Тараса Шевченка; без жодних на те підстав, скасовано і роздано під котеджні містечка найцінніший заказник Києва «Острів Жуків» (понад 1400 га). В інших галузях цієї проблеми порушення не менші: в одному з випадків виділено ділянку під спорудження висотки в арці вже існуючого житлового будинку(!) а 1 грудня 2008 року Київська міська рада почала роздавати земельні ділянки під вже існуючими будинками. Приклади можна приводити ще і ще. Кількість їх не має суттєвого значення. Кожен сам знає десятки таких прикладів.
Не варто вводити себе в оману і думати, що зеленим зонам загрожує лише забудова. Це лише найбільша, хоча, можливо і найактуальніша в наш час проблема.
Натомість існують і інші загрози паркам і скверам, що також висвітлено у цій книзі. Щодня ми бачимо вирубки, спотворені, деградовані газони, розчищені від підліску природні схили, де вже не можуть жити тварини та зберігатись природні екосистеми.
Встаючи на захист природи рідного міста або своїх прав, громадяни дуже часто зважуються на сміливі і навіть відчайдушні вчинки. Проте, в більшості випадків, виступаючи проти незаконної забудови, люди виступають лише проти конкретного будинку, що збираються зводити в парку перед їхніми вікнами, або у дворі їхнього будинку, а не проти системи в цілому. Це й стає запорукою майже 100-відсоткового програшу більшості таких протестів. Будівельна політика є потужною й складно побудованою, і тому боротися з нею слід комплексно. Не поборовши саму систему, ми ніколи не зможемо гарантувати безпеки жодному парку, скверу чи дитячому майданчику. Навіть відбивши атаку одного з інвесторів сьогодні, ми ніколи не отримаємо гарантію того, що вже завтра сюди не прийде інший інвестор, на боротьбу з яким вже не вистачить сил.
