Hаступним шляхом після публічних заходів, який спадає на думку, є офіційне листування з чиновниками. Багато хто вважає цей шлях безрезультатним, нескінченно-нудним і безперспективним. Проте це не так. Займаючись охороною зелених зон, як і будь-якими іншими напрямками охорони довкілля, ви неминуче зустрічаєте на своєму шляху перепони бюрократичного характеру – статуси, дозволи, порядки, експертизи. Все це можна побороти лише бюрократичними методами – через офіційну документацію.
Офіційне листування
„Подумав – не кажи, сказав – не записуй, записав – не підписуй, а якщо підписав – не дивуйся (потім)…” (В. Захаров, СоЕС) – так думають більшість громадян… проте одними лише листами можна досягти значних успіхів… практично за рахунок листів, в Україні, починаючи з 2003 року було закрито весняне полювання на гусей…
Для чого, взагалі, пишуть офіційні листи? Перш за все, листи пишуть для того, щоб примусити чиновника відповісти вам, а отже, докласти мінімальних зусиль для підготовки відповіді такою, щоб ви не оскаржили в подальшому його дії. Готувати вам відповідь його зобов’язує чинне законодавство (див. нижче). Коли листів стає дуже багато, готувати відповіді доводиться надто часто. Чиновникові, якщо він має здоровий глузд, має спасти на думку, що простіше вирішити проблему, аніж відповідати ще на 100 листів, які принесуть листоноші завтра.
Якщо ваше питання у листі звучатиме, як „Просимо повідомити, які саме дії були зроблені вами для усунення цієї проблеми”, чиновникові доведеться ще й зробити щось, перш ніж сісти писати вам відповідь.
Щоразу, організовуючи кампанію написання листів, природоохоронці стикаються із новими обставинами, шукають вихід з кожної конкретної ситуації. Проте деякі загального змісту поради все ж таки написати можна.
Питання, на які слід відповісти, перш ніж писати листа.
Очевидно, що писання листів просто так (аби писати) ні до яких результатів призвести не може. Хіба що до побічних, випадкових і, в першу чергу – негативних.
Тому, перш ніж сідати писати листа, треба відповісти для себе на низку послідовних питань. І вже залежно від відповідей на них, сідайте і пишіть. Отож питання:
1. Які установи несуть вину/відповідальність за порушення, про яке ви хочете писати?
2. Які установи можуть натиснути на тих, хто винен, примусити виправити ситуацію або притягти їх до відповідальності?
3. Чи є установи, що можуть бути на вашому боці, чи всіх завідомо вважати ворогами?
4. Кому із вищеперелічених є сенс взагалі писати?
5. Яку категорію листів (скарги, запити, звернення) ви писатимете і кому саме?
6. Чи писатимете ви індивідуальні листи, чи на всіх листах зазначите, кому пішли копії?
7. Чи однаковий зміст листа і вимоги будуть до різних адресатів?
8. Чи показуватимете ви текстом листа, на скільки поінформовані в проблемі?
9. Яким тоном писатиметься лист взагалі?
10. Хто підписує лист і скільки це осіб? Кому з них лист може зашкодити?
Жанри офіційних листів.
Є кілька основних жанрів листів. Умови відповідання на них дещо різняться. Цими жанрами є Повідомлення (на нього відповідати не треба, якщо адресат не палає бажанням красномовно подякувати); Заява (на неї відповідь має бути, оскільки заява – це офіційне виголошення своєї оригінальної позиції організацією, яка її надсилає); Запит (на нього треба відповідати обов’язково, до того ж у місячний термін; він має містити власне запит: питання, на які ви просите відповісти і адресу, на яку відіслати відповідь); Скарга (в принципі, це те саме, що і запит, от тільки у скарзі ви питаєте, які дії були зроблені „у зв’язку із тим, що… /ваша скарга/”).
Можна, звісно, не визначати жанр листа, проте, коли він визначений і закладений у назву листа (Скарга „Про…”, Заява „Щодо…”, Запит на інформацію „Про…”), ви не ризикуєте потрапити під якусь хитру маніпуляцію, пов’язану із законодавством про жанри листів. Якщо у тексті листа є прохання про щось – він відразу стає запитом.
Слід пам’ятати і таке, що нерідко листи називають „лист протесту”. Це не дуже правильно, оскільки листом протесту можуть бути листи усіх жанрів.
Депутатський запит. Депутатський запит – особливий жанр листа. По-перше такі листи направляють лише депутати. Термін розгляду таких запитів – 3 дні, а відповідь має бути надіслана в межах 10 діб. Якщо ще додати той факт, що лист надсилається прямісінько з Верховної Ради України (чи хоча б з обласної ради), то варто подумати над тим, щоб по-швидше знайти депутата, якому небайдужа ваша проблема і який надсилатиме від свого імені ваші запити.
Звернення виборців. Не дуже ефективний метод, проте його дуже часто застосовують. Він полягає у тому, що лист пишуть депутату, починаючи його з фрази „Ми, ваші виборці…” і короткої згадки про те, що він обіцяв у передвиборній програмі. Часто так буває, що обіцянки у передвиборній програмі прямо протилежні тому, що відбувається, скажімо, у районі… Ефект ця методика може мати лише в світлі наближення чергових виборів. А так, даруйте, «То й що, що ви мої виборці?».
Колективні звернення громадян є не стільки листами, скільки актами волевиявлення народу. Колективні звернення важливі для згуртування місцевого населення проти проблеми. На ділі ж колективні звернення діють лише у випадку завернення групи місцевого населення до кандидатів в депутати або депутатів, які розраховують на повторне обрання в районну раду. Початком звернення має слугувати фраза «Ми… (уточнення ким саме є група підписантів скарги), що нижче підписалися». Наприклад «Ми, жителі будинку по вул.Дружби Народів, 234, що підписалися…». Інший варіант – «Ми – ваші виборці…».
Анонімні листи. Писати анонімні листи немає сенсу, оскільки на них не може бути відповіді, а тому вони не зобов’язують адресата ні до яких дій. Якщо анонімні листи писати фарбою на стінах, це – інша справа, а так про них краще відразу забути.
Відкриті листи. Відкриті листи є одним із способів впливу на місцеві органи влади. Вони надсилаються до адресата, а копія листа публікується у місцевій пресі. Якщо відповідь не подається до преси, авторитет відповідного органу чи особи падає у очах місцевої громади. Завдяки цьому можна одночасно добитися відповіді і висвітлити у пресі свою позицію і позицію влади стосовно цієї проблеми. Для публікації відкритих листів обирають найпопулярніші і найавторитетніші серед населення видання, краще ті, анонси яких оголошують по радіо, телебаченню і в метро.
Близькими до відкритих є листи (з копією у прокуратуру) про те, що у пресі була опублікована інформація, яка не відповідає дійсності і зачіпає особисті інтереси громадян або впливає на авторитет і громадське визнання організацій. В таких листах вимагають опублікувати відмову від статті, або спростування. Тобто те, що російською називають словом „опровержение”. Напишіть цей матеріал самі і додайте до листа.
Скарги. Корисно писати скарги начальникам на підлеглих, міському голові на начальників або міліції на всіх підряд. Найкраще діють скарги на міліцію начальнику відділення. Це може у майбутньому стати причиною навіть того, що міліція почне вам допомагати, аби тільки не отримати ще одну скаргу. Подібний позитивний досвід відомий з Харкова, а також з Києва (був набутий під час боротьби із торгівлею первоцвітами).
Скарги пишуться як і всі інші листи, з тією тільки різницею, що вони містять у назві слово „скарга”. У скарзі мають бути чітко вказані прізвище, ім’я та по батькові автора скарги, вказівка на порушника ваших прав або чинного законодавства, точна, подана у вигляді протоколу послідовність дій порушника, які стали причиною складання скарги. Прив’язуйте усе до місця і точного часу (…о 17.00, біля третього телеграфного стовпа вліво від дверей другого парадного будинку № 6 по вул. Адміністративній, невідомим мені власником службового автомобіля, Мерседес 600 №ГГ66600г, що належить управлінню МВС Голосіївського району м. Києва було спилено (з використанням бензопили) дерево клену канадського і спалено на місці порушення (попередньо повалене дерево було облите бензином із каністри). Як наслідок, у моє вікно потрапив дим, чим порушено надане мені Конституцією право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а також санітарно-епідеміологічні норми, встановлені для міста Києва. Я отримав моральні збитки і алергічну реакцію на згаданий вище дим, через що мені довелось купляти необхідні протиалергічні медичні препарати…). Далі ви просите вжити заходів щодо попередження можливого повторного порушення і провести виховну роботу із порушником.
В листах-повідомленнях і скаргах, останній абзац інформативної частини має закінчуватись підсумовуючим реченням, із використанням зворотів „Отож…”, „…адже…”, „Таким чином…”. Після підсумовуючого звороту наголошуєте на вашому баченні порушення, на яке скаржитесь.
Скарги для вільних і непосидющих. Практика використання таких скарг випробувана і досліджена на прикладі кампанії порятунку «Конча-Заспи» у 2005 році (внаслідок кампанії тимчасово, проте вперше за історію були зупинені і опломбовані земснаряди в зоні гідронамиву).
Суть її полягає у тому, що поштою ви не користуєтесь зовсім. Кампанія таких скарг включає наступні етапи: написання свідчення на місці порушення з підписами ініціативної групи – написання скарги на того, хто не здійснив контроль або не зупинив, на ім’я його керівництва – візит до керівника установи з вимогою негайно розглянути скаргу і дати відповідні доручення.
Не виключено, що при собі бажано мати проекти документів, що мають бути видані. Окрім того, при собі непогано мати весь пакет офіційних видань порушеного законодавства і, звісно, пресу. Коли ви приходите зі скаргою до керівника установи, приводите журналістів і починаєте занудне «У відповідності до ст.18 Закону України «Про звернення громадян», скарга повинна розглядатись…»… Між усім, ознайомтесь із статтею:
Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги.
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
В разі відмови, відразу (в присутності преси) складаєте свідчення і скаргу на невиконання законодавства чиновником. Більше того, тут вже є сенс вжити термін «злочинна бездіяльність».
В разі, коли вас вислухали, а може і відразу дали доручення, не забудьте попросити у чиновника номер мобілки. Спочатку дайте свій номер, а потім «Для оперативності нашого зв’язку із Вами…». Відразу визначтесь, коли прийдете наступного разу.
Практика показала, що таке ведення роботи найбільш ефективне.
Ще одна деталь. При таких зустрічах можна використовувати нагоду і приносити з собою листи на ім’я підлеглих того, до кого йдете. В ході розмови можете попросити гостинного господаря написати на листах резолюцію «До виконання». Тоді листи розглядатиме той, кому вони адресуються, і ви уникните кількох пересилань листа туди-сиди.
Повідомлення про злочин. Цей рідковживаний жанр листів використовується переважно організаціями, добре підкованими в юридичній практиці. Фактично це теж скарги, проте скарги, які переконливо вказують на наявність факту злочину. Адже звинувачення кого-небудь у злочинній діяльності, в разі його непідтвердження може обернутись «законодавством про наклеп» проти самого скаржника. Втім, з того моменту ви вже будете не скаржником, а автором наклепу. Якщо ви – простий громадянин, вам мало не здасться. Тому громадянам писати листи із вказівкою про наявність злочину, і вже, тим більше – повідомлення про злочин, слід дуже обережно.
Морфологія листа.
Лист складається з „шапки”, назви (нехай навіть просто „ЗВЕРНЕННЯ”), власне тексту листа, дати і вашого підпису у кінці. Якщо ви представляєте зареєстровану організацію – обов’язковою є печатка (втім остання порада має сенс з міркувань авторитетності вашого листа, але при цьому не є обов’язковою умовою). Якщо ви представляєте організацію, а тим паче, очолюєте її – пишіть поряд з підписом вашу посаду.
Якщо до листа прикладені додатки – не забудьте написати їх перелік в кінці самого листа. Пишеться слово „Додатки” і після нього подається їх повний перелік. Без вказівки переліку додатків можна вважати, що їх нема. Є навіть сенс поряд із кожним пунктом переліку писати в дужках кількість сторінок даного додатку.
У випадках, коли лист відправляється на кілька адрес одночасно, серед яких є головний адресат, здатний силувати до чогось винуватця, і сам винуватець, компромативні документи можна надсилати лише головному адресату. Винуватця ними не здивуєш. В таких випадках пишуть „Додатки (першому адресатові)”. Ця порада корисна і на випадок, коли додатків дуже багато і ви не маєте можливості виготовити їх у потрібній кількості примірників. Всеодно, пересилаючи листи «зверху» – «вниз», всі додатки будуть копіюватись. З цих же міркувань, до речі, якщо робите кольорові додатки, робіть їх такими, щоб вони не втрачали змісту після ксерокопіювання.
Також, якщо ви зареєстровані, непогано мати бланк організації, на якому, власне, і треба друкувати листи. Чим солідніше виглядає ваш бланк, тим більш бюрократичним має бути стиль ваших лістів. Поради щодо цього подані нижче. Бланк має бути стандартним, тобто вигадувати щоразу новий не припустимо. На бланку (оскільки ви не державний орган) не можна розміщувати державний герб. Для організації, яка пише багато листів, бланк – головний ресурс.
Якщо ж ні, можна зробити невеличкий вибрик, який введе у добрячий шок принаймні більшу частину дрібних чиновників. Можна зробити власний бланк, тобто бланк не юридичної, а фізичної особи. Ви ж зареєстровані (у паспортному столі)? Хід нестандартний, проте з точки зору законів причепитись ні до чого. Такий бланк матиме наступний вигляд:
ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ
Шкандибако Митродора Пилипівна
паспорт Серії___№___, ваша адреса за пропискою_____
Вихідний №___ від____
Під усім цим, на ширину друкованого поля сторінки має бути горизонтальна риска, яка відділяє „шапку” бланку від власне тексту. Чим не бланк офіційного листа?
УВАГА! Бланк організації має бути тільки на першій сторінці, а підпис і печатка – тільки на останній.
Якщо робите лист на бланку організації, то корисно набити собі балів, зазначаючи номер листа у наступному вигляді:
„№_______, від __ ______ 200_ р.
На №_______, від __ ______ 200_ р.”
Це не лише додає вам солідності, а і дає можливість підтримувати порядок у вашій вихідній документації. Залежно від того, яку систему нумерації листів ви собі оберете, можна буде вести необхідну статистику, легко шукати листи в архіві і отримувати іншу потрібну вам інформацію.
ПРИКЛАД
Для прикладу наведемо систему нумерації вихідних листів Молодіжного відділення Національного екологічного центру України. Молодіжне відділення є структурною одиницею НЕЦУ, тому підкорюється системі нумерації всієї організації, додаючи при цьому свої складові. Виходить, скажімо №125-1/2345-143МВ. 125 – номер державної реєстрації організації в Міністерстві юстиції України, 1 – код листування в межах країни. Це загальна для НЕЦУ нумерація. Решта – власна нумерація Молодіжного відділення. 2345 – порядковий номер листа за час існування Молодіжного відділення. 143 – поточний номер в цьому році. І «МВ» – вказівка, що це нумерація саме Молодіжного відділення. Таким чином, відсилаючи 1 новий лист, ми отримаємо наступний номер №125-1/2346-144 МВ, тобто додаючи по «одиниці» і до загального числа листів і до поточного номера за рік. Натомість, відсилаючи однакового за змістом листа на 5 адрес одночасно, ми отримаємо наступний номер: №125-1/2350-144, додавши «одиницю» до поточного номера, адже це один і той самий лист, проте він відсилається на 5 адрес, тому до загального числа листів додається «5».
„Шапка” листа – це те, кому, куди, хто і звідки пише (єдине, що, коли ваш лист зроблений на бланку, писати, хто і звідки пише, не треба). Шапка починається з повного імені (у давальному відмінку) адресата, до якого звернений лист, потім іде його адреса, порожній рядок, ваше повне ім’я (у родовому відмінку), організація, ваша адреса. Це в ідеалі. Усі адреси треба писати максимально детально. Уся шапка зміщена до правого боку сторінки.
Ющенку В.А.
Президенту України
Секретаріат Президента України
Вул.Банкова, 11, м.Київ-220, 01220.
Якщо у шапці кілька адрес, то необхідно на усіх примірниках листа поставити галочки біля тієї адреси, на яку буде відіслано саме цей примірник. Таким чином, усі листи виявляться із однією галочкою у шапці. Так прийнято. Хоча й ніде не написано, що так треба.
Нерідко, коли листи готуються на групу адресатів, не ясно, чи писати у шапці усіх адресатів, чи на кожному примірнику листа по одному. Тут справа у стратегії. Якщо головний об’єкт вашої розсилки – високий чиновник – пишіть одну адресу. Якщо ж об’єктом є незначний посадовець – пишіть усі адреси і його – в останню чергу (навіть, якщо усім примірники не надсилатимете). Більше того, можна додатково згадати його в тексті листа „незлим тихим словом”.
Потім іде заголовок. Якщо ваш лист – лист протесту, назвіть його „Звернення/ щодо ….(назва проблеми)”. Якщо ж це не лист протесту – просто „Щодо…”, або „Звернення щодо…”, „Звернення громадян щодо…”… Можна не називати лист, але це не кращий варіант. Якщо лист не названо, або назва починається із „Звернення щодо…”, то його слід буде почати зі слів „Шановний (припустимо, Вікторе Андрійовичу)! До вас звертаються…”. У інших випадках лист можна розпочати із „Нам стало відомо, що…”(і вказати, звідки стало відомо), або „Ми, такі-то-такі-то, звертаємось до вас з приводу того, що (через те, що; у зв’язку із тим, що), але ні у якому разі не „…звертаємось, бо…(бо остогидло, дістало, в печінках сидить, багатий життєвий досвід каже нам, що…”.
Корисно готувати листи від різних заходів (форуми, конференції, семінари), на яких ви буваєте. Якщо лист буде готовий, організатори залюбки його підпишуть, про що не забудуть згадати у своїй резолюції. Увесь авторитет учасників заходу, від якого ви надсилаєте лист, автоматично надає ваги вашому листу. А те що адреса для відповіді – ваша, вже не має значення. Проте є сенс попросити продублювати листа на адресу оргкомітету конференції. Особливо вигідним цей момент є, коли конференції міжнародні і оргкомітет просторово розкиданий по кількох країнах. Ще добре, коли оргкомітетом є який-небудь інститут Національної академії наук чи інша солідна установа.
Вміст листа (перш за все це стосується запитів і скарг).
Тут ви маєте чітко описати, у чому полягає проблема, звідки вам стало про неї відомо, що ви про неї думаєте, пропонуєте, чого просите від адресата. Якщо проблема має якусь історію, яку ви прослідкували, або у якій були задіяні, опишіть її у всіх деталях і барвах. Це єдина частина листа, де можна не скупитись красномовністю. Завжди цитуйте різні документи (від Конституції до невідомо звідки взятих вами копій паперів, походження цитат із яких ви не зобов’язані повідомляти). Чим більше буде назв документів, тим краще. „Сочинение – это кратчайшее расстояние между цитатами”. Ця фраза має неабияке відношення до написання офіційних листів, оскільки чим більший у листі відсоток тексту, який написаний не вами, тим більша його вага і менша можливість до чогось причепитися.
Текст листа має містити чітку вимогу (побажання, прохання). Якщо ви про щось просите, то не полінуйтесь прямо написати, що ви просите, (буквально слово „просимо” ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ, жирним шрифтом, або підкресленим). Повірте, без цього ніхто не зрозуміє, або із задоволенням зробить вигляд, що не зрозумів вас. В кінці обов’язково напишіть що „Відповідь на цей лист просимо надати згідно чинного законодавства (у місячний термін) на адресу (ваша адреса). Можна привести і весь перелік законодавства, що задіяний у обміні інформацією між владою і громадськістю. Наприклад бланк офіційних листів Національного екологічного центру України саме так і починається.
Право на інформацію, яка може запитуватися природоохоронцями (стосовно порушень на території природних об’єктів), гарантується законодавством, а саме:
– Конституцією України (ст. 16, 32, 34, 40, 50);
– Законом України „Про інформацію” (ст. 9,33,35, 47);
– Законом України „Про природно-заповідний фонд” (ст.. 6,7, 64);
– Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”(ст. 9);
– Міжнародною конвенцією „Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя по питаннях, що стосуються навколишнього природного середовища” (Орхуська конвенція).
Коли мова іде про забудову зелених зон м. Києва, ми маємо вже готовий список законодавства, дотримання якого точно можна буде поставити під сумнів в разі будівництва на території зелених зон загального користування. Практично весь він, за винятком Генерального плану Києва, може бути застосований і до всіх інших міст України. Наводимо цей перелік (можна копіювати абзац з цієї методички безпосередньо у лист):
„Житлове будівництво в межах пропонованої ділянки є грубим порушенням низки законодавчих актів, а саме ст.ст. 44, 52, 57, 83, 84 та 150 Земельного кодексу України, ст. 9 Лісового кодексу, ст.ст. 40, 60, 62, 63 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.ст. 12 та 13 Закону України „Про планування та забудову територій”, містобудівних норм ДБН 360-92** (п.п. 10.1, 10.2, 10.4), норм Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (п.п. 4.2, 6.1) та рішень Генерального плану м. Києва до 2020 р. „
Якщо мова іде про заповідні території додайте до переліку „ст.ст. 7 та 40 Закону України „Про природно-заповідний фонд України”.
Лист має бути побудований так, щоб на нього обов’язково дали нормальну відповідь. Є багато різних фраз і зворотів, що додають вашому листу суворості і натякають адресату, що з вами не варто жартувати. Наприклад:
– «Змальована у цьому листі проблема зачіпає наші інтереси і викликає у нас стурбованість (є причиною громадського хвилювання)».
– «У зв’язку із терміновістю і великим значенням проблеми, про яку йдеться у листі, просимо скоротити термін розгляду нашого запиту до 15 діб».
– «Відповідь на цей лист Просимо продублювати на адресу Міністерства охорони навколишнього природного середовища і Державної екологічної інспекції (адреси додаються), оскільки вони ознайомлені нами із проблемою, про яку йдеться».
– «Просимо залучити до громадської екологічної експертизи фахівців нашої організації і фахівців „таких-то-таких-то” університетів і інститутів”. До речі, пропонуючи залучити фахівців якогось закладу, ви не повинні попередньо з ними це узгоджувати, оскільки остаточне узгодження все одно буде не від вашого імені.
– «Інформація, яка може знадобитись вам при підготовці відповіді може бути запитана вами у Міністерстві екології та державному управлінні екології та природних ресурсів».
– «Просимо відповісти по суті, що саме було зроблено вами по відношенню до вимоги нашого листа».
– «Відповідь на цей лист просимо дати згідно із відповідними статтями Законів України „Про Інформацію”, „Про державну таємницю”, „Про екологічну експертизу”, „Про природно-заповідний фонд України”, „Про охорону навколишнього природного середовища” та конвенції „Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя по питаннях, що стосуються навколишнього природного середовища” (Орхуська конвенція), яка ратифікована Україною».
До речі, мало хто знає, про що йдеться мова у Орхуській конвенції, тому це може чинити неабиякий вплив. Насправді ж ця конвенція надає громадянам повне право на доступ до будь-якої інформації (якщо вона не є державною таємницею), якщо ви доведете, що ця інформація є екологічною. Також конвенція зобов’язує органи влади обговорювати усі рішення, які стосуються навколишнього середовища із зацікавленими громадянами. Думка і позиція громадян має враховуватися.
Якщо ви вивчите Закон України „Про державну таємницю” і напевне знатимете, які категорії інформації можуть бути державною таємницею, а які – ні, зможете використовувати в листах наступну фразу:
– „Просимо врахувати, що наші запитання не можуть бути проігноровані Вами в інформаційному аспекті, оскільки запитувана нами екологічна інформація, згідно із Законом України „Про державну таємницю”, не може бути прихована”.
Якщо ви не станете уважно досліджувати цей закон, однаково можете використувати цю фразу. Якщо, вживши її, ви помилитесь, вас про це повідомлять у відповді. Ото й всього.
Якщо згадуєте офіційні листи – пишіть їх точний номер і вихідну дату. Якщо згадуєте законодавчі акти – точну вказівку статей і правильні назви законів.
Ні на що не натякайте у листах і нічим не погрожуйте. Намагайтесь писати такою самою бюрократичною мовою, як це роблять державні контори – без зайвих слів, лаконічно і детально, роблячи вигляд, що все писати не обов’язково і що решту вони і самі мають знати без вас. Відомий діяч українського природоохоронного руху О.Г.Листопад називає таку мову „канцеляритом”. Вміння писати листи приходить із досвідом.
Для початку почитайте чужі листи і головне – відповіді на них.
Завершенням листа бажано зробити фразу “Відповідь просимо надати, згідно з чинним законодавством, у місячний термін, надіславши її на адресу…”. У випадку, коли ви пишете до міжнародних або закордонних організацій та установ, на які жодним чином не поширюється українське законодавство, зазначайте “... відповідно до вимог Орхуської конвенції...”.
Окрім власне відповіді на ваші питання, в листі можна задлавати і супутні питання:
– пояснення, чому питання не обговорювалось із громадськістю, як цього вимагає Орхуська конвенція;
– інформацію про те, хто ще задіяний у процесі;
– копію екологічної експертизи (повірте, її майже точно не було), а якщо її не було – пояснення, як так сталося;
– копії документів, про які вам відомо, але яких у вас нема;
Також можна вимагати, щоб вас залучили до процесу, оскільки ви у цьому зацікавлені; просити відповісти на кілька адрес.
Завжди треба задавати питання, посилаючись на статті законодавства. Над цим щоразу треба думати, оскільки „без проблем” бувають лише проблеми. Не лінуйтесь шукати статті, що порушуються. Для цього у вашому розпорядженні офіційний веб-сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua.
Згідно законодавства, не рекомендується задавати більше трьох питань у одному запиті. Проте цьому можна знайти управу. Знаєте анекдот: „Зловив єврей золоту рибку… а та й каже –„Ой, відпусти мене, єврею, не губи мене… а я тобі добром віддячу – виконаю три бажання, будь які, яких забажаєш!” – „Добре, сказав єврей. – слухай: хочу купу грошей, дачу на Канарах і Сарочку з Дерибасівської… це – перше”. Отак треба робити і у запитах. Наприклад: „Прошу надіслати мені пакет документів, що стосуються того-то того-то, а саме: 1,2,3,4,5,6..n.
Інколи доводиться разом із листом надсилати якісь додатки, наприклад фотографії. Якщо лист іде до прокуратури, і є імовірність появи „справи”, ідеальним буде фотографія, зроблена на фотоапараті типу Polaroid, оскільки лише такі фото вважаються ідеально захищеними від підробки і прокуратура не відсилатиме їх на перевірку.
Якщо із листом ви подаєте підписаний трьома особами акт про щось, теж треба слідкувати за передбаченою законодавством точністю. Наприклад, пишете ви, що в заказнику спиляли дерево, завтовшки 1094 мм. Напишіть далі, що „Виміри проводились металевою лінійкою вітчизняного виробництва 30 (або 50) см ГОСТ 427-75”, або „металевою лінійкою типу „рулетка” довжиною 5 м, ГОСТ 7502-69”. Наведені ГОСТи лінійок дійсні. Можна використовувати.
Ще важливий момент для тих, хто пише багато і для тих, хто заробляє мало. В Україні для організацій і громадян розцінки на поштові відправлення різні. Підписуючи конверт, подумайте, що напишете в зворотній адресі. З одного боку, солідніше написати зворотнім адресатом назву вашої органзації. А з іншого боку – якщо написати формально керівника або будь-кого з вашої органзації, тобто прізвище і інціали, то відправка такого листа коштуватиме вам на 15% дешевше. Коли відсилаєте по 20-30 листів вдень, це може мати неабияке значення.
Ви усвідомлюєте, що окрім люті, ваш лист не викличе особливих емоцій у адресата. Тому є сенс вигадувати все нові і нові засоби позитивного впливу на адресатів, тобто фрази, які повинні наштовхнути його на думку, що головна його мета – здихатись вас, зробити так, щоб ви не звертались повторно. Першим засобом є копія листа у прокуратуру. Проте є і гуманніші засоби. Скажімо, можна від щирого серця запропонувати допомогу, на що адресат точно не згодиться.
Не рідко, коли листи все ж пишуться до прокуратури, яка, між усім в світлі новітніх змін законодавства, несе функції всебічного нагляду, в листах слід вказувати, що у вас є відзнятий на місці порушення фото- і відеоматеріал. Копія такого листа на адресу установи-порушника повинна попустити в ньому запал „сховати кінці у воду”.
Згадуючи закони, не полінуйтесь написати витяг з потрібної вам статті. Особливо, якщо мова у статті йде про те, що піднята вами проблема є безпосереднім повноваженням адресата. Тексти всіх законів легко знайти в Інтернеті.
ІДЕОЛОГІЧНИЙ МОМЕНТ: Коли мова іде про виконання службових обов’язків того, до кого ви звертаєтесь – повідомляйте, що він має зробити, а не просіть про це. Відповідати на ваші листи – теж службовий обов’язок чиновника. І як би це туп оне звучало – виконувати обов*язки – теж обов*язок.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених Законом.
Готуючи запит, не забувайте про те, що преважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків та у випадках, коли йдеться про ваші особисті інтереси. Цей незначний факт теж, за певних обставин відіграє не останню роль.
ПРИКЛАД
Новий засіб впливу на високопоставлених чиновників (на прикладі Головного державного екологічного інспектора) розробила у 2005 році робоча група по охороні Конча-Заспи, що вже згадувалась вище по тексту. На розгляд скарги робоча група прибувала у повному складі (6 чол.) і приводила з собою журналістів, про що начальник екоінспекції попереджався зарання. Розгляд скарги проводився в присутності скаржника і оскаржуваного чиновника. Наявність журналістів перетворювала розгляд скарги на циркову виставу, проте, можливо впреше в Україні в повному обсязі було проведено виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо прозорості розгляду скарги і присутності при цьому скаржника. Сам по собі захід виявляється достатньо піарогенним.
Подібна методика була використана тією робочою групою при проведенні круглого столу, на який були запрошені всі дотичні до проблем Конча-Заспи чиновники і преса. Місце проведення круглого столу було обрано в приміщенні Міністерства охорони навколишнього природного середовища, а співголовуючим – заступник Міністра. Таким чином, всі запрошені чиновники з’явились на захід як на внутрішню нараду, натомість були розложені по кісточкам громадськістю в присутності преси.
Куций словник „канцеляриту” для природоохоронних організацій.
Приведені нижче стандартні фрази зібрані авторським колективом для використання їх при написанні офіційних запитів і звернень. Чим більше таких фраз вжито у вихідній документації, тим більш бюрократичним виглядає текст, що піднімає авторитет організації у очах чиновників і робить вміст листа більш переконливим.
Є доволі делікатною проблема вибору звертання. Найпоширенішими є такі звертання:
– Шановний (ім’я та по батькові)/ Шановний
– пане/пані… ! Шановні панове! Шановні колеги!
– Вельмишановний добродію!
– Глибокошановний (ім’я та по батькові)
– Високошановний пане… !
У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:
– Високоповажаний міністре!
– Вельмишановний (високоповажний) професоре!
– Шановний директоре!
– Високоповажний пане прокуроре!
В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка на зразок «Шановна Оксана Дмитрівна!», «Шановний директор!» є ненормативною.
Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу (14).
Відсутність звертання може бути витлумачено як зневага до адресата і порушення етикету ділового листування. Та це не велика біда, адже не погано з першого рядка показати ваш настрій і відношення до адресата.
Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію:
– У відповідь на Ваш лист від (дата)…
– Відповідаючи на Ваш запит від (дата), …
– Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, розділу… статті №…
– У відповідь на Ваш запит повідомляємо…
– Узявши до уваги Ваш запит від (дата), пропонуємо Вам…
В разі відмови адресатові, корисно вживати такі фрази:
– Ми, докладно вивчивши запропонований Вати проект, з прикрістю повідомляємо, що не маємо змоги…
– На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції…
– Дуже шкода, але ми не маємо змоги задовольнити Ваше прохання з ряду причин…
– З огляду на ускладнення ситуації ми не можемо
підтримати Вашого проекту.
– Щиро шкодуємо, проте ситуація., що склалася, не дає нам
.можливості…
– Вибачте, але ми не можемо надати (погодитись, направити)…
У листах-повідомленнях доречною буде одна з таких вступних фраз:
– Повідомляємо Вам…
– Хочемо повідомити про те, що…
– З приємністю повідомляємо Вам, що…
– На жаль, змушені повідомити Вам, що…
– Дозвольте повідомити Вам, що…
– Раді повідомити Вам, що…
– Цим листом повідомляємо, що…
Наприкінці листа можна висловити сподівання:
– Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.
– Сподіваємося, що Ви правильно зрозумієте нас.
– Сподіваємося, наша відмова не образить Вас і в майбутньому ми ще матимемо нагоду взаємовигідно співпрацювати.
– Сподіваємося, що Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом і повідомите нам про своє рішення.
– Маємо надію, що це піде на користь справі.
– Розраховуємо на тісне і взаємовигідне співробітництво з Вами.
– Маємо надію, що наша співпраця буде плідною.
– Сподіваємося, що майбутня співпраця буде плідною, успішною і вигідною для Вас і для нас.
– Маємо надію, що Ви не відмовитеся допомогти нам.
– Висловлюємо надію, що це лише успішний початок нашої співпраці і в майбутньому Ви ще не раз допоможете нам у справах.
– Щиро сподіваємося на Вашу подальшу фінансову підтримку (14).
Далі наводимо мінімальний арсенал можливих фраз, які здатні надати вашому листу більш канцелярського вигляду.
Для переконливості доводу:
– передусім…
– зокрема / таким чином / окрім того…
– слід зазначити…
– звідси випливає, що…
– ми переконані, що…
– адже ми знаємо/відомо, що…
– з приводу порушеного питання…
– неодноразово…
– Вживайте слово „ряд” замість „кілька”, „перелік”, „багато”, деякі” тощо.
Приклад: „Слід зазначити, що з приводу порушеного питання неодноразово висловлювались міські та регіональні засоби масової інформації.”
Для нагнітання авторитету організації:
– на нашу думку… / за нашими даними…
– з огляду на те, що…
– повідомляємо вас, що
– вважаємо, що наслідком цього може стати… / що це може призвести до…
– Не можна погодитись з твердженням деяких фахівців, що…
Для запиту:
– враховуючи викладене (сказане) вище…
– просимо повідомити (зазначити, вказати, обґрунтувати, спростувати)…
– згідно із чинним законодавством України, просимо…
– …у встановленому порядку.
Для обґрунтування причини написання листа:
– із засобів масової інформації нам стало відомо, що…
– співробітниками нашої організації було з’ясовано…
– цей факт викликає занепокоєння (хвилювання) громадськості.
– до нашої організації звернулись схвильовані жителі…
Надсилання листа.
По-перше, можна просто надіслати лист, скориставшись послугами найближчого поштового відділення, а можна занести листа до канцелярії установи-адресата і зареєструвати там. Якщо ви надсилаєте лист поштою, робити це треба тільки рекомендованими листами. У інших випадках (якщо листи будуть іншого типу), вам ніхто не відповідатиме. Краще напишіть лист Богові або самому собі – шансів отримати відповідь буде значно більше. Надіславши листа, збережіть квитанцію від нього, вона ще може знадобитися. Якщо ви заносите листа до канцелярії установи (це те саме, що і надіслати поштою), то вимагайте, аби вам негайно повідомили вхідний номер листа. А краще – поставити його разом із печаткою на копії листа, яка є лишиться у вас.
Краще слати листи із купою копій, і краще, коли ці копії надіслані до установ і кабінетів, що стоять вище за рівнем. Якщо ви це зробите – усі не задіяні у питанні установи не матимуть, що відповісти і „скинуть” лист тому, до кого ви писали первинний лист. Бідолаха муситиме не тільки відповісти вам, а і відзвітувати про це перед купою інших (УВАГА!) державних установ. Копії корисно слати відразу (без комплексів) – Президенту, до Кабінету Міністрів, до Верховної Ради, до Державної екоінспекції чи ще кудись… наприклад до Міністерства внутрішніх справ.
Можете не робити цього цього насправді, та у списку тих, кому надсилається копія, можна згадати і податкову інспекцію. Список тих, кому надсилається копія, має бути розміщений у шапці листа, відразу після адресата, у стовпчик, у довільному порядку, без нумерації. Єдине що, перед списком копій слід поставити власне слово „Копія:…”. Копії можете не слати, а написати не завадить… адресат все одно очікуватиме від них запитів… а якщо дуже ініціативний, то може навіть почати завчасно готувати їм відповіді…
Із надсилання десятків копій можна отримати багато користі. Наприклад, коли отримаєте відповіді від усіх, порівняйте те, що у них написано, оскільки нерідко відповіді можуть не співпадати. Буде привід перехресно надіслати відповіді одних іншим і навпаки; попросити прокоментувати… Або навіть написати до прокуратури.
ПРИКЛАД
За нашим особистим досвідом, перший досвід розсилки запитів (12 адрес) по питаннях меж ландшафтного заказника „Жуків острів” дала фантастичні результати – шість версій лише площі заказника!
Та й взагалі, чим більше адресатів, тим менша імовірність перехресних відсилань листа від одних іншим.
Відсилаючи лист завжди лишайте собі його копію. Як і квитанція, вона вам ще не раз може стати у пригоді.
Перед відсиланням перевірте, чи є ваш підпис і чи правильно написані усі адреси.
Ще може смішно вийти, якщо ви переплутаєте листи і конверти…
Гарячі лінії і кампанії листів.
Практика проведення „Гарячих ліній” вперше була введена харківською ЕКГ „Печеніги”. Суть їх полягає у тому, що скарги, методика складання яких описана вище, надсилаються відразу від багатьох осіб. Готується зразок скарги, скажімо з приводу торгівлі первоцвітами, в якій вже продруковано все. Лишається лише вписати точну інформацію про те, де саме, о котрій годині і ким саме виявлене порушення. Така методика значно спрощує процес підготовки листів, принаймні тому, що готувати власне нічого не треба. Кожен учасник «гарячої лінії» лише заповнює декілька граф бланку.
Такі листи краще відразу реєструвати у канцелярії, вимагаючи реєстрації кожного. Та і приходити бажано кожному окремо, а не вам особисто із, скажімо, двома сотнями листів.
Кампанія листів – подібна методика. Ви готуєте проект листа і роздаєте (розсилаєте електронною поштою) всім знайомим. Кожен редагує (а можливо, й не редагує) лист на власний розсуд і відсилає його від себе. Можете підготувати окремо проекти листа від індивідуального громадянина і від громадської організації. Особливо корисно робити так, коли типовий лист розсилається знайомим з різних міст. Якщо листи почнуть приходити з різних міст, для чиновника-адресата актуальність проблеми, як і розуміння необхідності її вирішити значно зростає. Тим більше, якщо проблема дуже вагома і вам особисто може загрожувати небезпека, добре, коли ви будете лише одним з дописувачів. А можливо і взагалі не писатимете самі. Нехай листи приходять лише з інших міст, відвертаючи тим самим увагу чиновника від вас – справжньої причини їх проблем.
Не забудьте разом з проектом листа розіслати і адреси всіх тих, до кого просите надіслати листа. Дуже імовірно, що небажання шукати адресу стане вирішальним фактором, через який отримувач вашої розсилки вирішить взагалі нічого не надсилати.
В іншому випадку, береться повний склад вашої організації, студенти вашої групи, однокласники ваших дітей, сусіди і інші люди. І всі своєю рукою пишуть скаргу за спеціально підготовленим вами зразком. Описується одна проблема. Проте відповідь треба слати кожному окремо.
Як варіант – можна провести акцію, учасники якої вишикуються в довгу чергу і реєструватимуть однакові звернення в канцелярії державної установи.
Нерідко природоохоронні організації використовують такий спосіб впливу на недоброзичливі організації і переконання їх у чомусь, як завалювання однотипними, а то і однаковими листами (вони попередньо роздруковуються у вигляді бланків, в які треба вписувати лише прізвище, ім’я і зворотною адресу), відісланими різними людьми, з різних адрес, від різних організацій (які, втім, можна вигадати у необмеженій кількості) тощо. Головна ставка робиться на Закон України „Про зверненням громадян”, згідно якого усім дописувачам державні організації мають відповідати у місячний термін. Майже «Гаряча лінія».
Якщо у вас є колеги у інших містах, з якими ви довіряєте одне одному та готові здійснювати взаємодопомогу, мережева тактика саме для вас. Вона полягає зокрема у тому, що ви підтримуєте одне одного листами у випадку кожної з ваших проблем. Так, скажімо, розпочалась у вас вирубка на території заказника, і за день вже 5 організацій з різних міст звернулись до прокуратури з приводу її негайного припинення. Звернення організацій з інших регіонів особливо ефективно діють на місцеві ради та адміністрації, що усвідомлюють відсутність у себе будь-якого впливу на них. Оскільки спілкування між природоохоонцями різних міст переважно відбувається в Інтернеті, цілком чесно починати листи, направлені на підтримку ваших колег з фрази “З електронного обговорення нам стало відомо…”. ефективність такої тактики доведена практично.
Використання передвиборчих перегонів для „каталізації” влади.
Передвиборчий період в Україні – це той час, коли, як не дивно, політиків починають цікавити проблеми простих громадян. Можливо, саме в цей час голос простого виборця може бути почутий…
Для того, щоб „вислухати” та „допомогти” громадянину, організовуються так звані громадські приймальні.
У кожній громадській приймальні заводиться чотири журнали реєстрації скарг та пропозицій народу. Громадські приймальні зобов’язані щоденно давати звіт до центрального штабу про прийом громадян, в тому числі обов’язково мають зазначатися питання не лише виршувані місцевими силами, але й ті, що потребують втручання центральних органів державної влади.
Передбачається, що громадські організації теж мають звертатися до приймалень (як особисто, так і телефоном, з обов’язковою реєстрацією в журналі питань, що піднімаються).
Отже, з’являється зайва можливість підняти очі нашої влади на проблеми екологічної ситуації України.
Щодо форми звернення:
1) В правому куті вказується: “В Громадську приймальню із виборів Президента України” від такого-то – прізвище, ім’я, по батькові, адреса.
2) Нижче – вид звернення.
3) Текст має починатися фразою “Я є майбутнім виборцем…”.
Звернення треба подавати за місцем мешкання. Адреси громадських приймалень можна дізнатися:
– через обласні штаби Кандидатів у Президенти (інформація про обласні штаби з’являється у ЗМІ і є у Інтернеті);
– через райвиконкоми – оргвідділ, керуючого справами або приймальня.
Окрім того, громадські приймальні інколи працюють і після закінчення виборів. Чим більше звернень по одній і тій самій проблемі, тим вища імовірність, що кандидат, скажемо у міські голови вирішить сподобатись людям, сприяючи вирішенню цієї проблеми.
Що потім?
Далі події можуть відбуватися по трьох основних типах: а) вам відповіли те, що треба; б) вам відповіли повну дурню, а то і відверто з’їхали з теми, зробивши вигляд, що не зрозуміли, чого ви хочете і в) вам взагалі не відповіли. У першому випадку сказати, звісно, нічого – я вас вітаю. У другому – вам доведеться надіслати листа повторно, пояснивши, що вам не те відповіли. Можна перед надсиланням листа попередньо надіслати його факсом і обговорити його по телефону особисто. А у третьому випадку вам доведеться писати попередження, що у разі відсутності відповіді ви звернетесь до суду, слати копію першого листа, копію квитанції… а то і взагалі забути про прикру невдачу (якщо вже пізно щось з’ясовувати). Якщо слатимете погрози стосовно суду – відразу шліть копію до СБУ, МВС, Верховної Ради, Президенту. Тільки врахуйте, що після цього інформація про вас швидко знайде місце у спеціальних папочках у багатьох кабінетах. Якщо ви плануєте писати листи і надалі, вам доведеться це визнати, якщо ж не плануєте – тоді там не можна прислухатись до наших порад взагалі. Якщо ви громадський діяч – повірте, на вас вже завели папочку, та це не привід сходити з обраного шляху: від цього папочка нікуди не зникне.
Ще зухвалий чиновник може поскаржитись на вас. Особливо це стосується дрібних чиновників, які не мають серйозної закалки і психологічно не можуть собі дозволити просто проігнорувати ваш лист. Можуть сваритися власними силами (у відповіді чи просто по телефону), або написати комусь вище за рангом, що ви на них тисните, чи щось інше. Цього не варто боятися, бо великий чиновник для вас настільки ж не управа, як і маленький.
ПРИКЛАД
Приводимо скаргу сільської громади с…. на харківського природоохоронця Валерія Ловчиновського, що один з небагатьох в Україні власним коштом орендує землі і створює на них об’єкти природно-заповідного фонду. Організовані В.Ловчиновським заказники періодично патрулюються членами ДОП Харківського університету, що сприймається місцевими браконьєрами, як зумисний терор. Як наслідок маємо такий лист:
Вам відповіли…
Нерідко у листах роблять посилання на законодавство, аргументуючи цим правильність тих чи інших дій. Перечитайте ці закони… практика показує, що інколи вони можуть навіть забороняти те, що відбувається.
Робіть копії усіх листів, що вам приходять, при чому так, щоб на одному листочку, поряд з листом було прикладено краєчок конверту із датованим поштовим штампом. Заведіть архів вхідної документації. Доцільно робити це в хронологічному порядку, а копії листів вже класифікувати за темами.
Якщо лист закінчується фразами типу „Дякуємо за турботу…” і, головне – „Сподіваємось на подальшу співпрацю” – не баріться – поки не забули, пишіть новий лист, почавши з того, що вони жадали співпраці.
Листи доволі часто „спускають по бюрократичній драбині”, тобто реально у кожній конторі відповіді на кореспонденцію пишуться одним виконавцем, а підписуються, в залежності від різних обставин – начальниками, директорами і їх заступниками. Як правило, виконавці, що працюють над відповідями – фахівці, люди, які знають і люблять свою роботу. Цілком імовірно, що він (виконавець) може бути вашим однодумцем. З ним можна потоваришувати. Якщо це вийде, то ви не тільки зможете мати більше інформації, знати, коли і яка відповідь вам прийде, а й впливати на те, що вам напишуть. Разом із виконавцем можна написати те, на що корисно буде послатись, як на офіційну відповідь установи… Уявіть, яких можна накоїти справ, якщо виконавці-однодумці є у кількох установах одночасно!
До кого звертатись, мріючи про порозуміння? – Виконавця легко виявити. Внизу усіх офіційних листів дрібними літерами пишуть телефон і прізвище того, хто готував текст листа.
ПРИКЛАД
За перші півроку своєї діяльності МВ НЕЦУ підготувало і надіслало майже 300 листів до півсотні різних установ. Трьом з них (не будемо конкретизувати), випала тяжка доля бути компетентними у більшості піднятих нами питань і, відповідно – відповідати майже на всі наші листи. Мабуть, наші прізвища і наші жовтенькі рецикльовані конверти снились кожному з трьох вже на другий-третій місяць.
Врешті, маючи на кожному з листів перелік всіх тих, кому він надісланий, „компетентна трійка” змовилась і десь протягом місяця відповідала нам у всіх листах, що наші питання не входять до їх компетенції, посилаючись на різні статті. Довелось по-частіше надсилати копії листів до прокуратури і екоінспекції, формулювати питання як „просимо відповісти у межах вашої компетенції” або „просимо прокоментувати вашу позицію щодо…”. Потім на 4 листи ми отримали відповідь, написану юристом, що ми, мовляв, не дотримуємось законодавства у оформленні листів… Це нормально не аргументувалося – мабуть, було наївною спробою залякати нас, але довго не тривало, бо ми, в принципі, й самі можемо звернутися до юриста. Якось навіть прийшов лист, в якому було написано, що відповідь ми отримали їхнім листом таким-то, тоді-то… всі ці ситуації вказують на слабкість і заляканість чиновників… проте в маленьких „раундах” вони таким чином перемагають, затягуючи відповідь і, відповідно, реакцію на звернення мінімум на місяць.
Потім був наступний хід – всі троє (особисто) почали телефонувати нам, розмовляючи на підвищених тонах і вживати нецензурну лексику. Навіть погрожували віднести до суду позов із копіями усіх наших листів. Блефували шикарно. Ми відповідали, що спочатку їм слід подати позов на Верховну Раду України, за те, що прийняла закони „Про інформацію” і „Про звернення громадян”.
Історія продовжилась… І ми першими звернулися до прокуратури. Історія закінчилась.
В інших випадках приходили листи, що ми не конкретизували, про яку саме територію йдеться і таке інше.
Коли вас ображає державний службовець… відчуваєте, що не можете йому відповісти тим же… Звичайно, якщо діло дійде до суду, то службовцеві буде гірше – йому напевно, значно більше є що втрачати. Проте на цивілізованому рівні все може бути значно веселіше. Показуйте, що, не дивлячись ні на що, ви далі НАТХНЕННО І ВЕСЕЛО працюєте. Це можна донести до чиновника шляхом згадок в листах про те, що „Нами було проведено виїзд за участі…, з метою перевірки вашого твердження щодо… ”, наклеювання на конверт марок на всю суму номіналом в 1 копійку і таке інше.
Якщо ви отримуєте листи, зміст яких, на вашу думку, не відповідає дійсності, викликає сумніви, або ж інформація у відповідях кількох установ на один ваш лист не співпадає… все це привід писати відповідь. Ви можете або вимагати роз’яснення у відповіді самому чиновнику, що написав вам «щось не те», або ж оскаржити відповідь у листі до прокуратури. Якщо ви обираєте шлях відповіді самому чиновнику, лист коректно буде назвати по типу «На ваш лист №… Від…».
ПРИКЛАД
Наводимо фрагмент відповіді Зміївської РДА у Харківській області №20 від 02.02.2007 на звернення НЕЦУ про те, що на території НПП «Гомільшанські ліси» з порушенням національного законодавства та міжнародних конвенцій, планується спорудження дачного масиву:
«На жаль, відділ містобудування та архітектури Зміївської райдержадміністрації не має доступу до неперевірених повідомлень у інтернет-виданнях та інформації про таку кількість міжнародних конвенцій та угод…»
Коментарі зайві.
Безграмотність чиновників інколи набуває таких масштабів, що починає переходити з категорії «безграмотність» в категорію «брехня». Читайте листи уважно, адже інколи в них зустрічаються такі перли за які навіть не маючи особливої сноровки, не можна не написати скаргу до прокуратури. Дивлячись на світ зі своєї дзвінниці і маючи свою частку влади над простим людом, чиновник зазнається і починає вважати свій рівень інтелекту нормативним. Іншими словами, якщо ви виявляєтесь (що дуже імовірно) більш інтелектуальною особистістю – не полінуйтесь поставити чиновника на місце.
ПРИКЛАД
Гарним прикладом історії про безграмотність чиновників є листування Київського еколого-культурного центру з Держуправлінням екології та природних ресурсів у м. Києві, в ході якого Держуправління авторитетно заявляло про те, що в Україні немає орхідей і всі вони зростають «у теплих країнах», а після скарги до прокуратури не лише визнало свою безграмотність а і написало основні відомості про родину Орхідних в Україні.
1.
2.
Нерідко трапляється так, що, наприклад, надсилаючи скаргу до Генпрокуратури на невиконання своїх обов’язків прокуратурою області, отримуємо пересилку скарги самому ж оскаржуваному органу. Був навіть цікавіший випадок: Національний екологічний центр скаржився на гаражний кооператив «Брестський», що руйнував г.Ліпинка у м. Києві, до Природоохоронної прокуратури. Врешті скаргу, з порушенням таємниці слідства, скопіювали самим порушникам.
Система чиновничої держави працює практично досконало, і система офіційного листування зокрема. Пересилаючи листа (а формальною підставою для цього є необхідність підготовки відповіді більш компетентним органом), чиновник переслідує кілька цілей:
1. Затягування вирішення питання. Коли мова йде про порушення, яке відбувається безпосередньо зараз, відповідь на лист через 2 місяці не матиме вже ніякого значення. Натомість переславши листа далі, чиновник позбавляє себе й іншої відповідальності: за бездіяльність, перекладаючи її на процедуру.
2. Власне зняття відповідальності за зміст відповіді. Надсилаючи запит чиновнику, громадяни намагаються отримати від нього особисто якісь дії або відповідь. Коротше кажучи – реакцію на звернення. Пересилання листа в іншу структуру стає причиною того, що ні дій, ні відповіді чиновник не робить. Це така гра – ваша задача змусити його щось робити. А його задача – знайти шлях не робити нічого.
За час, поки тривають пересилання звернення громадян, можна встигти незаконно відвести ділянку, погодити проект і побудувати будинок. Потім ваша діяльність вже не матиме сенсу.
ПРИКЛАД
Ми проаналізували вхідну документацію лише однієї організації – Молодіжного відділення Національного екологічного центру України. Для достовірності були взяті лише листи, надіслані у річний період функціонування тодішньої влади – з квітня 2005 року по квітень 2006. Загалом це 364 офіційних листи різних державних структур. Припадає по 1 листу на 1 календарний день. З цього обсягу, 90 листів, тобто 25%, є відповідями не тих установ, яким листи відправлялись, а тих, кому їх переслали безпосередні адресати. Практично всі ці листи є відповідями на звернення. Тобто коли лист має характер інформаційного запиту – на нього легко дати відповідь (наприклад “ми не володіємо такою інформацією”). А от коли лист є зверненням, що вимагає реакції чиновника – його відразу пересилають комусь іншому.
Для цікавості – спробуйте самі отримати відповідь на звернення безпосередньо з Кабінету Міністрів чи Секретаріату Президента. Це практично виключається.
Розкриємо деякі найпопулярніші прийоми принаймні київських чиновників (переважно це стосується Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві і Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві) уникнути відповіді на питання, поставлені у листі, коли вони виявляються найкомпетентнішим органом (і пересилати лист вже нікому):
1. У відповідь на лист надсилається заява, що «не знайшли де це», «ви погано уточнили місце порушення» і таке інше. Таким чином громадянам доводиться ще з затримкою у місяць уточнювати місце порушення.
2. І – найпопулярніший варіант – відповідь «Порушення не виявлене». На таку відповідь можна писати скаргу у орган вищого рівня, його зішлють назад… І громадяни отримають чергову відповідь «Відповідь на поставлене питання вам була надана у листі №…». В народі таку поведінку характеризують крилатим висловом “мороз нє раз мєня спасал”.
Взагалі виглядає доволі смішно, коли відповідь на звернення, яке планувалось його автором до розгляду на найвищому рівні, виглядає наступним чином: «У Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації ваше звернення до Кабінету Міністрів розглянуто» (№03-18/12519 від 28.04.05, ГУ земельних ресурсів у м. Києві).
Основні вимоги ЗУ «Про звернеянн громадян», які можуть нас Вас цікавити, імстяться у приведених нижче статтях.
Закон України «Про звернення громадян»
Стаття 7. Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
– особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
– знайомитися з матеріалами перевірки;
– подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
– бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
– користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
– висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
– вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Приводимо також найбільш неграмотного листа, підготовленого з порушенням законодавства про інформацію, відомого нам.
На ваш запит може бути надана відмова. Згідно з вимогами законодавства, відмова в задоволенні інформаційного запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У відмові має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови.
З іншого боку, замість відповіді на ваш запит може бути надана відстрочка його задоволення. Таке допускається в разі, якщо документ, що запитується, не може бути наданий для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;
2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений Законом термін;
4) термін, у який буде задоволено запит.
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено:
– через орган влади вищого рівня:
– або через суд:
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову в суді.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача-державну установу.
Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зобов’язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Згідно з Законом України “Про інформацію”, необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України.
Оскарження дій посадових осіб.
Взагалі-то будь-які заяви посадовців (і особливо письмові), що порушують ваші права, або об’єктивно знаходяться за межею закону, можна і варто оскаржувати.
Аналогічно, ви можете бути недопущеними до громадських слухань, оштрафованими під час акцій тощо. Прикладів порушення ваших прав може бути безліч. Це не лише ставить чиновника на місце і відновлює справедливість, а і дає вам безцінний досвід у громадській боротьбі, який може стати вам у пригоді в майбутньому.
Наводимо обрані фрагменти брошури «Маю Право», виданої в 2001 році Інститутом «Республіка».
З прийняттям нової Конституції України, громадяни отримали право одразу звертатися до суду, якщо їхні права порушені.
Громадяни можуть оскаржувати накладені на них адміністративні стягнення, найчастіше це штрафи, позбавлення водійських прав, тощо. Механізм цього розписаний у главі 31 Цивільно-процесуального кодексу України. Тут , найголовніше знати терміни на звернення до суду і не пропустити їх: вам дається десять днів після накладання адмін-стягнення. Ще одна “приємність”: звертаючись до суду, громадянин звільняється від сплати держмита.
Закон дає громадянину можливість поновити всі свої права і свободи у судовому порядку. Це передбачено главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України.
На цьому варто зупинися окремо, оскільки саме ця можливість не до кінця зрозуміла багатьом громадянам і майже ніколи ними не використовується. А йдеться, власне, про поновлення будь-яких конституційних прав і свобод, які ви вважаєте порушеними. Тобто до суду ви можете звернутися навіть тоді, коли вважаєте, що ваші права і свободи порушено в наслідок рішень, дії або бездіяльності державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.
До суб’єктів, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об’єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об’єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов’язки або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
До рішень, дій або бездіяльності суб’єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв’язку з якими громадянин вважає, що:
• порушено або порушуються його права чи свободи;
• створено або створюються перепони для реалізаціїним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;
• покладено на нього обов’язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов’язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;
• його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом.
Суб’єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов’язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами.
Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Тобто, якщо ви вбачаєте у підвищенні тарифів на комунальні послуги порушення ваших прав, то до винесення рішення по цій справі судом, власне, підвищення вас не стосується. Щоправда, у разі, якщо таку справу ви програєте, платити доведеться сповна. Так само і у випадку порушення політичних прав та свобод. Якщо рішення міської влади заборонити встановлення наметового містечка опозиції у центрі міста оскаржується вами у суді як таке, що порушує конституційне право на свободу проведення зборів, то ця заборона не діятиме, доки своє слово не скаже суд.
Скаргу може бути подано в суд у двомісячний термін, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод.
Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються.
Якщо заявник або службова особа не можуть з’явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, зазначених у частині першій цієї статті, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов’язковою.
У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів.
Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.
Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення.
При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов’язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.
Рішення суду по справі може бути оскаржено.
Стаття 248-8 Цивільного процесуального кодексу України
Розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги.
Витрати, пов’язані з розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов’язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника.
Тобто витрати на розгляд справи розподіляються у звичайному порядку: при виграші — заявник не платитиме нічого, при програші — платить все.
Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний термін з дня одержання рішення суду (11).
Архів листів.
Якщо ваше листування з держслужбовцями буде жвавим і натхненним, дуже скоро у вас накопичиться величезна кількість вхідних листів і копій вихідних різного часу і на різні теми. Щоб підтримувати порядок у архіві листування і будь-якої миті мати змогу віднайти серед нього потрібний лист, листи треба ретельно систематизувати. Якщо ви займаєтеся багатьма проблемами – доцільно складувати листи в хронологічному порядку в папках по кожній окремій темі. Деякі організації впорядковують вхідні листи окремо, а копії вихідних окремо. Інші ж, навпаки – підколюють до кожного вихідного листа відповіді на нього (а можливо, і поштові чеки, які видаються при відсиланні рекомендованих листів). Якщо ж ви займаєтесь багатьма проблемами, доцільно робити загальний хронологічний архів вхідної документації і загальний архів вхідної.
Крім того, вихідні листи зберігають в електронному вигляді після того, як роздруковують. Електронні версії вихідних листів, названі датою відправлення або вихідним номером легко і зручно шукати, використовувати цитати з них і пересилати, в разі потреби.
Пам’ятка мисливця за екологічною інформацією.
Для того, щоб підготувати звернення або інформаційний запит по проблемі яка вас хвилює, можна лише маючи додаткову інформацію про те, щодо чого ви звертаєтесь. Звісно, найкращий варіант, якщо ви володієте серйозним архівом, який збирався протягом багатьох років і в якому можна знайти будь-що.
Інформація – це задокументовані або публічно оголошені дані про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Право на інформацію передбачає можливість вільного отримання, використання, поширення та зберігання необхідних для громадян відомостей.
Закони, якими регулюється це питання:
– Конституція України, статті 34, 50;
– Закон України „Про звернення громадян”
– Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 9, 18, 19, 21, 25;
– Закон України „Про захист прав споживачів”, статті 18, 26;
– Закон України „Про інформацію”, статті 1, 9;
– Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 6;
– Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, стаття 26;
– Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, стаття 4;
– Водний Кодекс України, статті 11, 58;
– Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, стаття 10;
– Закон України „Про поводження із радіоактивними відходами”, стаття 8;
– Закон України „Про відходи”, стаття 9;
– Закон України „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, стаття 4;
– Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища”, пункт 10.
Екологічною інформацією є інформація про:
– Стан атмосфери, води, ґрунту, землі, ландшафту і природних об’єктів;
– Стан біологічного розмаїття та його компонентів, включаючи генетично змінені продукти;
– Фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання;
– Угоди, політику, законодавство, плани та програми в галузі навколишнього середовища;
– Аналіз затрат і результатів та припущення, використані в процесі прийняття рішень з екологічних питань;
– Стан здоров’я та безпеки людей, умови їхнього життя;
– Стан об’єктів культури та споруд, на які впливає навколишнє природне середовище.
Будь-яка особа, державні органи, організації та об’єднання громадян мають право отримати екологічну інформацію.
Закони, якими регулюється це питання:
– Конституція України, стаття 50;
– Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 9, 21;
– Закон України „Про захист прав споживачів”, статті 3,18, 26;
– Закон України „Про інформацію”, стаття 32;
– Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 6;
– Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, стаття 26;
– Закон України „Про об’єднання громадян”, стаття 20;
– Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, стаття 4, 6;
– Водний Кодекс України, статті 11, 58;
– Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, стаття 10;
– Закон України „Про відходи”, стаття 9;
– Закон України „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, стаття 4;
– Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища”, пункт 10.
УВАГА!!! Виходячи з положень Орхуської конвенції (стаття 4, частина 1 (а)), для отримання інформації з екологічних питань не потрібно доводити свою зацікавленість в отриманні цієї інформації.
Термін вивчення запиту, надісланого вами, на предмет можливості його задоволення складає 10 діб. Термін надання інформації – протягом одного місяця за загальним правилом.
Закони, якими регулюється це питання:
– Закон України „Про інформацію”, статті 33;
Є певна група видів інформації, у наданні якої не може бути відмовлено ні за яких обставин. Це інформація про:
– стихійні лиха;
– аварії та катастрофи, небезпечні природні явища;
– надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян;
– стан здоров’я населення;
– якість харчових продуктів і предметів побуту;
– інформація про викиди, що стосується довкілля;
– про факти порушення прав людини, в тому числі і екологічних.
Закони, якими регулюється це питання:
– Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, стаття 68;
– Закон України „Про державну таємницю”, стаття 8.
УВАГА!!! Неприпустимим є віднесення екологічної інформації до секретної!!!
У разі відмови у наданні інформації з екологічних питань необхідно оскаржувати цю відмову до вищого органу в порядку підлеглості або до суду.
Закон, яким регулюється це питання:
– Орхуська Конвенція, п. 3, п 4.
У наданні інформації може припускатися відстрочка, якщо документ не може бути надано у місячний термін. Вам має бути надіслано повідомлення про відстрочку.
У повідомленні має бути вказано:
– Посадову особу державного органу, яка відмовляє у наданні інформації у місячний термін;
– Дату видачі повідомлення про відстрочку;
– Причини відстрочки;
– Термін, у який буде задоволено запит.
Закон, яким регулюється це питання:
– Закон України „Про інформацію”, статті 34;
УВАГА!!! Виходячи із положень Орхуської Конвенції (т. 4, ч.2), термін надання інформації за запитом може бути продовжено, якщо інформація, що запитується, є значною за обсягом або складною.
У деяких випадках за виготовлення копій документів на вимогу особи нею може сплачуватися помірна плата.
Закон, яким регулюється це питання:
– Закон України „Про інформацію”, статті 36;] (12)
Кому належить інформація? [Підставами виникнення права власності на інформацію є:
• створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
• договір на створення інформації;
• договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на ДОГОВІРНІЙ ОСНОВІ.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.
Які документи та інформація не підлягають наданню для ознайомлення за запитами?
• офіційні документи, які містять у собі:
інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;
конфіденційну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об’єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи;
• інформація, що стосується особистого життя громадян;
• документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, листування між підрозділами та інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
• інформація фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
Що таке “інформація з обмеженим доступом”? Окрім відкритої інформації, доступ до якої гарантовано усім громадянам відповідно до встановленої законом процедури, існує інформація, доступ до якої обмежується у визначеному законом порядку. До таких видів інформації належать конфіденційна інформація і таємна інформація.
Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
Ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.
Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.
Що таке “державна таємниця”, “секретна інформація” і яка інформація може становити державну таємницю? Закон України “Про державну таємницю” встановлює, що це — “вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою”.
Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці має доволі довгий перелік у різних сферах. Варто визнати, що питання охорони зелених зон не торкається практично жодної з наявних категорій інформації, що становлять державну таємницю. Хіба що зовсім не значні речі, такі, як:
про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;
про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;
Решта інформації в питанні охорони зелених зон не може становити державної таємниці, а отже – не може бути прихована.
Яким чином інформація може бути доведена до вашого відому? Ви маєте право вимагати письмової відповіді на ваше питання, натомість способи доведення до вашого відома тієї чи іншої інформації бувають різні. Цього не можна забувати.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:
• опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
• опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
• безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами);
• надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
• оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.] (13)
Сказане вище слід взяти до відома, адже з одного боку, публічний виступ або публікація в офіційній пресі автоматично являються офіційною інформацією, а з іншого, отримана вами відповідь на запит значно спрощує процес оскарження. Порівняйте, скажімо, процеси оскарження недостовірної інформації а) в офіційному листі і б) у телефонній розмові з чиновником (під час якої ви, без згоди власне чиновника, не маєте права вести аудіозапис). Є різниця?
Факсові атаки.
Почнемо із того, що, власне таке „факсова атака”. Факсовою атакою називають доволі веселу акцію, одну з тих, які примушують остаточно вийти із себе працівників тієї установи, проти якої ви проводите кампанію протесту. Вона полягає у тому, що на факс цієї установи приходить велика кількість листів однакового змісту (бажано із різних телефонів – щоб відпало бажання блокувати ці номери), або листи дуже великого розміру. Багато листів стають причиною того, що у факсі часто і швидко закінчується папір, його треба міняти і купляти, відповідно. А робітникам, на зразок секретарів і бухгалтерів такі дрібниці здаються найгіршим, що може статися у рамках їх компетенції (окрім терору з боку начальника і найстрашнішого – звільнення).
Дезорганізація роботи установи у потрібний момент може дуже гарно зіграти на користь природоохоронної кампанії (так само, як і таблички на дверях „дезінфекція” і ін. /див. розділ про листівки/).
Факси можна надсилати за допомогою комп’ютера – через Інтернет, або із поштових відділень, які за дуже невелику платню надають такі послуги. Якщо факс надсилається через Інтернет, файлом, то його розміри можна зробити… такими, як треба вам, наприклад додати до листа протесту повний текст усіх законів, які порушуються тією обставиною, проти якої ви протестуєте. За ніч факс з легкістю випрацює весь свій папір, перетворивши кімнату на «парламентську бібліотеку».
Якось ми отримали електронкою лист від невідомої нам людини. Цитуємо його: «Стосовно факсів – є оригінальний і водночас простий спосіб: берете листок паперу із листом протесту і надсилаєте факсом. Коли апарат затягне половину папірця, його початок, що вже з’явився із щілини слід склеїти скетчем із його ж кінцем. Таким чином утвориться нескінчений рулончик із текстом послання. Успіхів!” Розвиваючи цю тему, можна сказати, що рулон можна зробити із двох і більше листів паперу… які, втім, можуть бути і чистими…
Але, якщо вам треба переслати факсом щось конспіративне, те, на чому ви не хочете лишати в верхньому колонтитулі свій телефон, час і дату відправлення факсу, що автоматично видрукується у адресата, положіть першу з усіх сторінку чисту, тоді на ній лишиться вся інформація про надсилання факсу, що можна буде непомітно знищити. Нові моделі факсів достатньо досконалі, щоб у налаштуваннях автоматично виставити відсутність титрів на листочку, або неправильні титри.
Надсилаючи факс не кажіть нічого зайвого. „Прийміть факс будь-ласка” і все. Можна навіть без „будь-ласок”.
Розділ для тих, кому нудно писати листи.
Значна частина інформації цього підрозділу запозичена наприкінці 2005 року з методичок і листівок „Громадського активу Києва”. (15)- перенеси кудись.
Якщо ви розчарувались в спілкуванні з чиновниками шляхом офіційного листування, або ж просто не довіряєте цьому методу – вам доведеться вчитись ходити в гості. В гості до чиновників.
Як попасти на прийом до чиновника? Щоб вирішити проблеми без зайвих витрат часу, можна спробувати сходити на прийом до чиновника.
Чим краще ви підготуєтесь до візиту, тим більше сил і здоров’я збережете.
Зателефонуйте в потрібне вам управління чи іншу установу і поцікавтесь, хто саме може вирішити підняту вами проблему. З’ясуйте назву відповідного відділу, прізвище та ім’я його начальника, і, звичайно, телефон приймальні. Краще відразу знати, до кого йдете. Тільки задавайте питання прямо, а не жалійтесь на проблему. Інакше вам дорога – у відділ співпраці із громадськістю, повноваження якого не виходять за межі самої співпраці із громадськістю.
Визначившись з тим, до кого, власне, вам дорога, поцікавтеся часом і порядком його прийому. Якщо таку інформацію не здатні надати в центральній приймальні установи – спитайте прізвище та ім’я людини, з якою ви спілкуєтесь. Якщо і так інформації не стає більше – це заслуговує окремої скарги.
Натомість зараз у вас інша задача. Альтернативою телефонному дзвінку може стати візит до установи. Потрібна вам інформація обов’язково міститься на одному з інформаційних стендів.
Коли телефонуватимете, у вас майже точно спитають хто ви такий. На такі питання слід із повною гідністю відповідати „Громадянин України”.
Якщо прийом ведеться згідно попередньому запису, запишіться. Якщо черга „жива”, поцікавтесь, чи зазвичай багато людей в черзі. Можливо, вам підкажуть час, коли пробитись значно легше.
Візьміть з собою всі документи. Це необхідно для того, щоб зменшити чиновнику можливість перенаправити вас чи відіслати геть за якимось документом, якого не вистачає.
Прийшовши на прийом, перш за все зареєструйте в канцелярії ваше звернення. Це стане певною гарантією відповідного тону розмови з вами. Один примірник вашого звернення лишається в канцелярії, другий, на якому секретар ставить вхідний номер, дату і свій підпис, ви залишаєте у себе.
Якщо чиновника немає в призначений час, зверніться до його заступника. Може бути, що ваше питання безпосередньо входить до його компетенції. Окрім того, ви можете написати скаргу на дії чиновника до органу, що перебуває вище за рівнем, або посадової особи. Головним фактом в такій скарзі має бути відсутність посадової особи в робочий час. Вимагайте пояснити його відсутність в прийомні години.
Якщо ж всі на місці, але вас примушують чекати під дверима, не соромтеся стукати і заходити у кабінет. Нагадайте, що ви прийшли в належний час, згідно запису і що примушувати вас чекати ніхто не має права.
Поради по спілкуванню з секретарем. У переважної більшості керівників є свої секретарі. Чиновники, які й секретаря не мають, навряд чи допоможуть вам у вирішенні вашого питання. Нерідко секретарі отримують завдання на зразок «нікого не пускати», або ж, тримаючись за своє робоче місце, бояться дошкуляти нервозному начальнику допитливими відвідувачами. В багатьох випадках секретарі самі вважають себе чиновниками.
1. Гучно і бадьоро привітайтесь. Бажано таким тоном, наче секретар покликала вас до святкового столу. Посміхайтесь.
2. Звертайтесь до секретаря по імені (з усіх слів у світі, людині найбільш зрозуміле власне ім’я). Відразу поцікавтеся, як звати секретаршу (навряд чи вона назве по батькові) і далі так і звертайтесь ( Приклад: «Марино, Bи могли б…»).
3. Коротко і зрозуміло поясніть секретарю суть вашого питання. Чим менше часу відберете у нього, тим кращим лишиться ставлення до вас. Окрім того, ясність необхідна для того, щоб секретар, не маючи профільної освіти з вашого питання, зміг викласти ваше питання начальнику.
4. Поцікавтесь іменем чиновника, спитайте «як би Bи порадили вчинити» у вашому питанні. Це треба хоча б тому, що людям приємно, коли цікавляться їх думкою.
5. Ніяких подарунків!!! Відмовтеся від задоволення подарувати гарненькій секретарші шоколад, квіти чи коробку цукерок. Перша причина тому – ваші дії підпадають під категорію «хабар», і, по-друге, допомогти вам здійснити вдалий контакт з чиновником – обов’язок секретаря.
6. Не піддавайтесь на провокації. Інколи секретарі спілкуються з відвідувачами на підвищених тонах. Вам не слід відповідати тим же.
Секрети успіху на прийомі. Для максимальної ефективності не слід піднімати більше одного питання, адже чиновник, чого доброго, вирішить лише найпростішу з ваших проблем. За вирішенням решти все одно приходитимете ще раз.
Всі аргументи й висловлювання, що лунають з ваших вуст, повинні підкріплятись посиланнями на відповідні статті чинного законодавства (саме на статті, а не на закони). Сміливо називайте номер статті відповідного закону, що регулює ваше питання. Немає сенсу розкривати її зміст. Не кожен чиновник достатньо підкований, щоб відмовити людині, яка знає, що для відмови немає жодних підстав.
Не дозволяйте чиновнику міняти тему розмови. Часто чиновники намагаються відволікти вашу увагу від суті питання. Не забувайте, для чого прийшли на прийом. Вимагайте відповіді!
Якщо ж чиновник заявляє, що ваше питання знаходиться за межами його компетенції, попросіть його роз’яснити під час прийому, куди саме вам слід звернутись. Такі вимоги законодавства.
Говоріть спокійним голосом. Так ви, перш за все, показуєте, що не боїтесь чиновника. Майте на увазі, що влада (у т.ч. чиновники) звикли користуватись страхом громадян перед собою. Вам треба розуміти: Цей чиновник не є вашим начальником. Окрім того, він ще й, на відміну від вас, не розуміє, що ми вже давно живемо в громадянському суспільстві, в якому ви як громадянин маєте можливостей значно більше за посадовця. Тому ви повинні бути господарем становища.
Розмовляючи з чиновником, постарайтесь дивитися йому в очі. Спокійний і впевнений погляд дозволить вам контролювати поведінку чиновника і навіть може створити певний психологічний тиск.
При певному рівні підготовки ви зможете навіть показувати своїм виглядом, що чиновник дуже зобов’язаний вам за те, що ви до нього прийшли.
Як робити копії з офіційних документів? Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися. Якщо мова іде про документ загальнодоступний, то він, і тим більше, його частини, можуть вільно публікуватись будь-ким. Користуючись цим, скажімо, підготовлена більша частина нашої брошури. Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота з пошуку офіційних документів. Цей момент ніколи не слід забувати в гостях у чиновника.
Розмови по телефону.
У разі, коли на надсилання листів немає часу, або вже стало зрозуміло, що цим способом мало що доб’єшся, а організовувати акції немає можливості, лишається телефон.
Для роботи із телефоном потрібно мати картотеку чиновників, науковців і журналістів, позитивних і негативних, знайомих і незнайомих. Коли хоч якась картотека готова – можна приступати до роботи: „Доброго дня, Вас турбує…”.
Перевагами такого методу отримання екологічної інформації і створення ажіотажу в рядах чиновників є оперативність і емоційність. Недоліками – на телефонну розмову не можна офіційно посилатись і вам ніхто нічого не зобов’язаний казати.
Проте, не можна не сказати, що такий метод роботи дозволяє виявити в рядах чиновників позитивних осіб, тих, хто в подальшому зможе стати гарними союзниками.
Хоч це і не обов’язково, проте ефективність обдзвону значно підвищується, коли у вас є контактний телефон. Таким може бути телефон вашого офісу чи когось, хто постійно знаходиться на одному місці (на вашій роботі чи вдома). Контактні номери мобільних телефонів – не пріоритетний варіант, оскільки у державних установах, як правило не має міжміського телефонного зв’язку, до якого належать і номери мобільних телефонів.
При особистих зустрічах з чиновниками рішуче пропонуйте свій контактний телефон і вимагайте аналогічний телефон чиновника. Краще, якщо це мобільний.
Якщо ви отримуєте позитивний лист від якоїсь з державних структур, обов’язково пошукайте в кінці листа, хто є його виконавцем.я к правило листи пишуть не самі начальники, які ставлять під ним підпис. Біля вказівки виконавця має стояти і його робочий телефон. Спробуйте познайомитись з цією людиною.
Телефонні розмови з лихим чиновником краще записувати на диктофон. Для оприлюднення такі записи не підходять, адже аудіозапис розмов без погодження з тим, кому ви телефонуєте – заборонений. Втім, принаймні більшість журналістів записують всі розмови. Також поява сучасних мобільних телефонів, які дозволяють здійснювати запис розмови безпосередньо телефоном, суттєво розвіює думку про те, що записувати не можна.
Якщо ж ваш телефон не дозволяє здійснювати прямий запис, цю проблему можна вирішити за допомогою диктофону. Для того, щоб оперативно записати бесіду (якщо, наприклад, вам зателефонував хтось дуже цікавий), увімкніть диктофон і притиність його до вуха слухавкою так, щоб отвір з мікрофоном був біля динаміка телефону. При такій позиції, більшість диктофонів записують і ваш голос і голос дозвонювача в слухавці з однаковою гучністю. Професійні диктофони також дають можливість підключення прямо в апарат стаціонарного телефону.
Напишіть SMS
Неопрацьованим поки є метод розсилок через SMS. Розсилкою запрошень на акції через SMS активно користувалась ПОРА і організації, що утворились з неї після 2005 року.
ПРИКЛАД
На початку кампанії „Первоцвіт-2005”, члени ДОП „Зелене Майбутнє” вигадали цілком новаторський засіб: SMS-Варту. Таким терміном була названа гаряча лінія, в рамках якої студенти надсилали SMS із повідомленнями про виявлені факти торгівлі первоцвітами на конкретний номер. Напрямок треба розвивати, перш за все тому, що оголошення про SMS-Варту на перший погляд сприймаються молоддю із зацікавленням, як і будь-яке повідомлення, пов’язане із мобільним зв’язком.
В перспективі, необхідно для кожної окремої теми вашої діяльності робити окремі SMS-Варти, що можливо значно пожвавить вашу поінформованість з різних питань.
***
Окрім офіційного листування, яке і саме по собі є доволі різноманітним напрямком громадської діяльності, є і інші бюрократичні методи, які також можна активно застосовувати при охороні зелених зон:
• Збори підписів;
• Відкриті листи в пресі;
• Колективні звернення від громадян і організацій (політичних партій).
Окрім того, для міст Київ і Сімферополь існує ще окремий шлях – режим «Місцевої ініціативи». Детальніше про всі ці методи написано нижче.
Про збори підписів або Показуємо підтримку народних мас
Для демонстрації позиції широких кіл громадськості використовують методику зборів підписів. В такий спосіб додатково відбувається інформування громадськості про проблему та усвідомлення нею необхідності громадської діяльності. Корисно навіть те, що частина людей, що ставлять свій підпис, відчувають, що зробили принаймні якийсь крок до громадської діяльності, участі громадськості. Якщо деякі це швидко забувають, та інших це може в майбутньому простимулювати і до більш серйозної самостійної діяльності.
Підписний лист повинен мати текст, у якому повністю викладено зміст проблеми. Якщо цього не буде зроблено – вам відразу скажуть, що люди не знали за що підписувались. Ще гірше, коли це скажуть самі підписанти. З тієї ж причини листи мають бути односторонніми. Нехай навіть 2/3 сторінки зайнято текстом листа і тільки 1/3 – графами для підписів – не біда. Чим більше листів, тим соліднішим ваш задум здаватиметься.
Нерідко виникає проблема „які колонки треба передбачити у підписному листі”. З одного боку треба показати максимум даних про людей, що не дасть сумніватися у достовірності підписів, а з іншого боку – не можна розлякати людей. Тому не треба, коли не обов’язково, включати колонки на зразок „Паспортні дані” або „Телефон”. Звичайно, такі дані дадуть можливість будь-якої миті пересвідчитись, що підписи достовірні… Проте ніхто цього не робитиме. Половина людей не задумуючись побоїться підписуватись. Краще лишити колонки „№”, „Прізвище, ім’я, по батькові”, „Соціальний статус/професія” (студент, сантехнік, бомж, прем’єр-міністр, панк), „Підпис”. Якщо мова йде не про режим «місцевої ініціативи», форма підписного листа нічим не регламентується.
Щоразу, роблячи додатковий тираж підписних листів, вдосконалюйте їх, враховуйте зауваження тих, з кого вже збиралися підписи, хиткі моменти і неясності. Новий бланк підписного листа не значить, що старі недійсні, марно втрачені чи не несуть змісту. Ні. Просто вдосконалений підписний лист дозволяє збирати підписи більш ефективно.
Ніяких підписів по два рази (на різних листах) або інших приколів (на зразок „Телефонний довідник, пляшка горілки, круглий стіл, підписний лист і чотири митця із ручками”) ! Фальсифікація підписів – єдине, що може зіпсувати все відразу.
На підписному листі має бути передбачене місце для прописування його порядкового номеру. Усі листи мають бути стандартними, із однаковим текстом і однаковою кількістю граф із підписами. Тоді загальна кількість зібраних підписів легко обраховуватиметься шляхом банального множення кількості листів на кількість підписів у одному листі.
Як правило, підписи збирають або серед зацікавлених верств населення (наприклад, жителів певного району, методом поневіряння від квартири до квартири), або під час масових заходів (наприклад, на пікетуваннях, конференціях), або просто на вулицях (коли питання може хвилювати широкі верстви громадськості і банальне чіпляння на вулиці до всіх підряд хоч якийсь результат, та дасть). Завжди треба мати на увазі, що для зборів підписів можна використати, наприклад, конференцію по проблемі, наближеній до вашої, прес-конференцію, громадське слухання. Врешті, якщо збір підписів здійснювати, „пускаючи підписний лист по залу”, то для цього можна знайти безліч різноманітних зал і аудиторій, де б можна було це зробити… У першу чергу цим можуть зайнятися студенти, які щодня мають справу із великими аудиторіями, заповненими людьми.
У будь-якому разі завжди давайте уважно прочитати бланк тому, у кого просите підпис.
Практика показує, що найефективніші шляхи зібрати багато підписів, окрім розповсюдження листів між знайомими активістами – збори на вулицях із спеціальними табличками (можна попередньо розвісити попередження про те, що проводитиметься така акція) і у великих лекційних аудиторіях університетів (якщо про збір підписів оголошує широковідомий авторитетний студент або викладач).
Ті, хто збирає підписи, мають бути приємної зовнішності, не бути закомплексованими і не звертати уваги, коли їх хто-небудь образить (хай навіть у грубій нецензурній формі) у присутності великої кількості людей. Як правило, у натовпі виникає діяч, що нав’язливо задає питання „Скільки вам заплатили?”.
Якщо збір підписів все ж таки – окрема акція, то мінімум 2 чоловіки мають ходити із табличками „Збір підписів за… (проти…)” і ще один – найязикатіший з вас – із гучномовцем. Останній має постійно розповідати перехожим, що тут, власне, відбувається.
Якщо збір підписів проводять під час якихось інших акцій, можна домовитись з організаторами, щоб про збір акції офіційно оголосили. У випадку, коли, скажімо ведучий рок-концерту (чи вокаліст групи хед-лайнера) попросить присутніх підписатись… повірте, ви будете цілком задоволені результатом.
Ще раз наголошуємо, що Вам не має бути ліньки зробити таблички і бейджики „збір підписів проти…”. Окрім того, купіть однакові планшети, щоб не носити стос заповнених і чистих листів, рясно розсипаючи їх по тротуарах і виминаючи до стану, коли їх вже неетично буде надсилати. Таким чином ви викликатимете значно більше довіри, ніж будь-який перехожий, який раптом почне волати на вулиці „Не проходьте повз! Не будьте байдужими! Поставте свій підпис проти нашої блюзнірської влади!”
Краще проводити збір підписів із одночасною роздачею листівок (ходіть при цьому із плакатами, наприклад із табличками, що висять на шиї). Такий комплексний підхід додасть довіри до вас. Збір підписів можна зробити і під час пікетування. На плакатах повинна бути вказана назва вашою організації. Нехай її чують вперше, та ваш збір підписів перестає бути анонімним і ви викликаєте більше довіри. Ще більше довіри ви викличете, якщо на листівках буде вказано ваші контакти, за якими при потребі громадяни можуть звернутись.
Практична порада (від щирого серця). Якщо Вам це не горить – не організовуйте збори підписів на вулицях взимку. Добре, якщо у Вас на це вистачає завзяття, проте перехожі не зможуть писати на морозі, а деякі навіть знімати рукавички не захочуть.
ПРИКЛАД
Підписи і антипідписи. Ми вперше зіткнулись із такою ситуацією, коли збирали підписи проти забудови парку Київського політехнічного університету. Акція була офіційно зареєстрована. Юнак із гучномовцем активно закликав небайдужих перехожих поставити свій підпис проти реконструкції парку. Аж тут стало зрозуміло, що сам університет, який був головним замовником проекту реконструкції парку, застосував заходи протидії щодо нашої акції – на майданчику з’явились юнаки із планшетами і підписними листами ЗА реконструкцію парку і почали збирати підписи разом із нами. Їх акція також виявилась зареєстрованою. Таким чином, перехожі, які чули бадьорий голос у гучномовці, котрий закликав їх підписатись за порятунок парку, не читаючи, за що підписуються, підписувались за його знищення. Довелось до промови оратора додати попередження про те, щоб громадяни-підписанти читали уважно, за що підписуються. Акцію паралізувати не вдалося, проте прецедент стався, і слід пам’ятати, що повторення його може відбутись щоразу, коли кожен з вас організовуватиме збір підписів. До речі, головне, що зупинило антипропагандистів (оскільки їм було просто наказано зробити антиакцію керівництвом університету) – наші журналісти, які банально спитали у них хто керівник і організатор акції і таке інше… Реакцію можна охарактеризувати народним крилатим висловом „схопив Кіндратій”.
Що робити із підписами, коли вони вже зібрані ? Перш за все, зробіть собі копії усіх підписних листів (за їх порядковими номерами). Якщо ви їх передаєте під час пікетування чи якогось іншого заходу до канцелярії об’єкта вашого протесту – про це детально написано у розділі про листування. У іншому випадку, підписні листи треба надсилати поштою, рекомендованими із повідомленням листами. Краще відразу надіслати копії до всіх установ, які можуть вплинути на ту, із якою ви боретесь. До підписних листів обов’язково треба прикласти супроводжуючий лист, у якому розповідається про причину зборів підписів, про ініціативну групу, яка це робила, та вказується, на яку адресу відсилати відповіді. І головне – загальну кількість підписів.
Інформацію про збір підписів із текстом звернення слід оприлюднити в інтернеті і бажано опублікувати в пресі.
Місцева ініціатива.
Чинне законодавство дає територіальній громаді декілька механізмів для безпосереднього впливу на формування політики органів місцевого самоврядування, а саме: громадські слухання, місцева ініціатива, загальні збори громадян, діяльність органів самоорганізації населення та місцеві референдуми.
Місцева ініціатива є одним із найбільш дієвих механізмів, враховуючи нескладність реалізації та юридичні наслідки. Місцева ініціатива дає можливість членам територіальної громади винести на розгляд місцевої ради будь-яке питання (проект рішення), яке має бути обов’язково розглянуте на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи.
Головною нормою що регламентує право на місцеву ініціативу, є ст. 9 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”:
Реалізація місцевої ініціативи в місті Києві
Статут територіальної громади м. Києва, затверджений рішенням Київради від 28 березня 2002 року N 371/1805, у ст.12 вніс певну деталізацію у здійснення процесу реалізації місцевої ініціативи:
„1. Члени територіальної громади міста Києва мають право ініціювати розгляд у Київській міській раді, а також у відповідних районних у місті Києві радах в порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного Конституцією України, законами України та цим Статутом до предметів відання місцевого самоврядування у місті Києві.
2. Місцева ініціатива оформляється у вигляді письмово викладеної пропозиції про розгляд відповідного питання чи прийняття певного рішення Київською міською радою або районною у місті Києві радою.
3. Письмові пропозиції, передані на розгляд районної у місті Києві ради, повинні бути підписані не менш, ніж 100 членами територіальної громади міста Києва.
4. Письмові пропозиції, передані на розгляд Київської міської ради, повинні бути підписані не менш, ніж 1000 членами територіальної громади міста Києва.
5. Місцева ініціатива, внесена у встановленому порядку на розгляд Київської міської ради чи районної у місті Києві ради, підлягає обов’язковому розгляду цією радою на відкритому засіданні ради за обов’язковою участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
6. Рішення Київської міської ради, а також відповідної районної у місті Києві ради, прийняті з питань, внесених на їх розгляд шляхом місцевої ініціативи, оприлюднюються в порядку, що визначається відповідною радою при розгляді таких питань. „
Однак Київрада ні у Статуті, ні в окремому положенні не виписала детальну процедуру ініціювання, оформлення ініціативи, порядку її розгляду радою тощо.
Порядок реалізації місцевої ініціативи
Для того, щоб втілити в життя ідею місцевої ініціативи, ви повинні:
1. Провести збори громадян (бажано не менше 15 чоловік) на яких:
• скласти список учасників із зазначенням прізвищ, імен та по батькові та місця проживання;
• обирати голову зборів і секретаря;
• затвердити порядок денний зборів, який повинен містити питання щодо обговорення доцільності ініціювання розгляду Київрадою в порядку місцевої ініціативи певного питання та формулювання його теми.
2.У разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про ініціювання розгляду радою в порядку місцевої ініціативи певного питання та затвердження формулювання цього питання, обирається:
• робоча група, якій доручається розробити проект відповідного рішення;
• ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян під цим рішенням (біля 5 чоловік, можна утворити і кілька груп);
• кожній з груп встановлюється термін роботи (наприклад, робочій – тиждень, ініціативній групі – 2 тижні).
3.Про проведення зборів складається протокол із зазначенням результатів голосування з питань порядку денного.
Документи проведених зборів – список їх учасників, протокол зборів, точне формулювання питання, що пропонується винести на розгляд ради в порядку місцевої ініціативи, та список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи, підписуються головою і секретарем зборів.
4. Робоча група складає проект рішення, який засвідчується, наприклад, головою та секретарем зборів і передає його ініціативній групі, яка збирає підписи на підписних листах.
5.На кожному підписному листі повинно бути найменування, місце та дата утворення ініціативної групи, порядковий номер підписного листа та формулювання проекту рішення, щодо якого збирають підписи (на звороті – сам проект рішення)
Громадянин України, який підтримує місцеву ініціативу, ставить свій підпис на підписному листі, зазначаючи при цьому своє прізвище, ім’я та по батькові, дату підписання. Член ініціативної групи зазначає у підписному листі згідно з документами громадянина дату його народження та місце постійного проживання.
Після заповнення підписного листа в ньому робиться запис про загальну кількість підписів громадян. Правильність відомостей, занесених до підписного листа, засвідчується підписами двох членів ініціативної групи.
6. Після завершення збирання підписів ініціативна група складає заяву про внесення проекту рішення на розгляд ради шляхом місцевої ініціативи, де зазначається загальна кількість підписів громадян, зібраних на території відповідної місцевої Ради та дата реєстрації ініціативної групи.
7. Ініціативна група підшиває та склеює пакет наступних документів:
a. ЗАЯВА Про внесення на розгляд Київради проекту рішення Київради в порядку місцевої ініціативи.
б. ПРОТОКОЛ зборів представників територіальної громади м. Києва по ініціюванню в порядку місцевої ініціативи винесення на розгляд Київради проекту рішення Київради.
в. СПИСОК учасників зборів представників територіальної громади м. Києва по ініціюванню в порядку місцевої ініціативи винесення на розгляд Київради проекту рішення Київради.
г. ПІДПИСНІ ЛИСТИ із підписами представників територіальної громади м. Києва щодо ініціювання в порядку місцевої ініціативи винесення на розгляд Київради проекту рішення Київради.
д. Проект Рішення Київради
е.Ініціативна група реєструє в канцелярії виконкому пакет вищенаведених документів. Працівники канцелярії мають видати другу копію заяви про внесення на розгляд з підписом і прізвищем працівника що зареєстрував, а також датою та печаткою.
Як має відбуватися розгляд місцевої ініціативи.
Відповідно до Регламенту Київської міської Ради, затвердженого Рішенням Київради від 28 листопада 2002 року N 102/262, мають відбутися наступні дії:
1. Канцелярія направляє Заяву про внесення на розгляд до міського голови.
2. Міський голова має видати доручення (з указанням строків реалізації) профільним управлінням Київської міської державної адміністрації щодо надання висновків на зареєстрований проект рішення.
3. Секретар Київради дає доручення (з указанням строків реалізації) профільним постійним комісіям Київради надати висновки на зареєстрований проект рішення.
4. Коли всі необхідні висновки (позитивні або негативні) будуть отримані, Секретар Київради зобов’язаний внести в порядок денний найближчої сесії питання щодо розгляду місцевої ініціативи та запросити членів ініціативної групи (16)
