Матеріал, зібраний в цьому розділі, ґрунтується на власному досвіді авторів і їх спостереженнях. У зв’язку із тим, що друкована природоохоронна пропаганда поки не має достатнього поширення і обсягів, в якості прикладів нерідко обираються інші напрямки пропаганди, такі, як скажімо, політична пропаганда. До речі, у ваших особистих спостереженнях за ефективними методами пропаганди просимо звертати увагу на політичну пропаганду, оскільки, скажімо, під час передвиборчих перегонів, вона набуває найбільших масштабів і різноманітності.

Листівки: різновиди та написання.

Листівка – найпростіший і найдоступніший спосіб розповсюдження екологічної інформації, особливий жанр подачі інформації, у якого є свої власні закони і обмеження.

Листівки із короткими гаслами чи зображеннями, які легко запам’ятовуються, розвішані чи розклеєні в громадських місцях – дуже вагомий фактор впливу на людську свідомість, один з найважливіших шляхів екологічної пропаганди. Людина, яка кілька разів бачила листівку із певним гаслом, що міцно засіло в її голові, попавши в ситуацію, коли слід робити вибір на користь чи не на користь природи, цілком може зробити необхідний природоохоронцеві вибір, оскільки гасло, що добре запам’яталось може спричинити те, що людина просто не задумуватиметься над рішенням – зробить так, як радиться на листівці.

Головна мета листівки – бути наочною, швидко читатися і запам’ятовуватися. Не треба намагатися вмістити на одній листівці все, що вам відомо по даній проблемі. Виберіть лише одну конкретну деталь, яка найкраще подіє на дану аудиторію в даній ситуації. Заголовок має бути яскравим, проте не бути гаслом. Заклик до чого-небудь у назві сприйматиметься читачами негативно. Ні в якому разі не можна говорити у листівці про абстрактні речі. Листівка має закінчуватися пропозиціями, чим громадяни можуть допомогти і контактними адресами.

Поради з виготовлення листівок за В.Є.Борейко.

Експерименти психологів показали, що людина, навіть при довільній (зацікавленій) увазі з одного прочитання може запам’ятати 9 чисел чи 7 літер абетки, розташованих у різній послідовності, 5 односкладних слів чи одну фразу, що містить не більше 7 слів. Не варто розраховувати, що людина читатиме листівку чи пам’ятку кілька разів з ціллю запам’ятати її зміст. Матеріал має готуватися з розрахунку на конкретну аудиторію, в залежності від вікових, професійних, етнічних та інших особливостей. Листівка, що закликає дітей не гратися з вогнем у лісі, відрізняється від листівки, зверненої до їхніх батьків. Вибірковість уваги по відношенню до тієї чи іншої інформації залежить від того, чи несе вона значимі відомості для конкретної групи людей. Увагу вдається привернути тільки тоді, коли ті чи інші положення не тільки переказуються, а й обґрунтовуються, ілюструються фактами і прикладами.

Структурно текст листівки представляє наступні блоки: 1. Заголовок. Точний, короткий, набирається великими літерами. Його мета – привернути увагу. Тут не може бути звернення до конкретної групи людей. 2. Ведучий абзац. Примушує читача читати текст далі, інтригує. 3. Середній абзац. Розвиває розуміння і оцінку предмета, відповідає на усі питання. 4. Завершальний абзац. Дає зрозуміти, які дії від читача бажані.

Текст листівки пишіть живою, ясною для неспеціаліста мовою. Абзаци мають бути короткими, набраними окремими блоками. Не жертвуйте ясністю заради лаконічності. Вичитуйте текст майбутньої листівки, бо граматична помилка чи стилістична неточність може поставити під сумнів весь текст. Шрифт має бути простим, легко читатися, ні у якому разі не можна набирати його в’яззю. „Одна картина коштує тисячі слів”, – ілюстрація до листівки помітно підвищує увагу до неї. Підійде жартівливий малюнок, діаграма, літературний приклад, афоризм, фрагмент вірша.

Скажемо, затриманим минулої весни жінкам-продавцям первоцвітів перед новим сезоном є сенс за допомогою святкових листівок, у коректній формі нагадати про діюче законодавство та можливі міри покарання за продаж весняних квітів. Мета такої пропагандистської акції – вплинути персональним чином на потенційного порушника і його оточення, пропередити можливе порушення (17).

На листівках і плакатах можна використовувати подвійний зміст, натяки, гру слів. Цього можна досягти, використовуючи різні шрифти, розмір і колір літер. Наприклад фраза „Спробуй не палити листя!” на листівці осінньої кампанії „Проти палу” може бути подана у оригінальному вигляді „СПРОБУЙ НЕ ПАЛИТИ ЛИСТЯ!”, після чого в нього додаткова вкладається пропаганда відмови від паління.

Листівки з відривними „корінцями”, або „лапша”.

Ця ідея була взята із оголошень, які завжди можна знайти на стінках автобусних, тролейбусних і трамвайних зупинок. Оголошення про купівлю-продаж квартир, автомобілів і багато інших мають в нижній частині відривні „корінці” – порізану у вертикальному напрямку ділянку, на окремих частинках якої надруковані телефони, за якими можна звертатися по питанню, вказаному у оголошенні. Такі листівки економлять ресурси тих, хто їх розповсюджує; їх читає багато людей, проте корінці відривають собі тільки ті, кому вони справді необхідні. Між іншим – це найпоширеніша ресурсозберігаюча технологія в Україні .

Аналогічно можна робити і у справі природоохоронної пропаганди, наприклад оголошення про нові природоохоронні сайти, телефони „гарячої лінії” і т. і. Проте так не можна робити оголошення про заходи.

Спонукаючі листівки. На таких листівках, як правило, задаються питання, на які читач має відповісти сам для себе. На них вміщують анкети, відповівши на питання яких, громадянин з одного боку з’ясує, наскільки правильно чи неправильно він поводить себе щодо тієї чи іншої проблеми, а з іншого боку побачить, які дії з його боку будуть правильні. Цей тип листівок несе найбільше пропагандистське навантаження, оскільки вони покликані примусити людей переглянути свої погляди на те чи інше питання. Гарним прикладом є анкета з питання енергозбереження, до якої вміщено питання на зразок „Чи купуєте ви товари у одноразовій упаковці, яку потім нікуди подіти?” або „Чи вимикаєте ви світло і електроприлади, коли виходите із кімнати?”. Більш живого характеру такі листівки набувають, якщо відповіді на питання слід відмічати у спеціально передбачених для цього порожніх клітинках. Можна передбачити і місце, де необхідно вписувати слова чи цілі речення, навіть місце, де треба буде щось намалювати. Все залежить виключно від вашої фантазії.

Листівки-застереження. Такі засоби пропаганди використовуються для пропаганди (або по-простому: „залякування”) порушників тих чи інших норм, скажімо природоохоронного законодавства.

Найкращий приклад – листівки, що забороняють торгівлю, наприклад підсніжниками. Особливістю цього типу листівок є те, що вони мають вивішуватися виключно від імені тієї установи, на території якої відбувається порушення. Про домовленість щодо цього доведеться попередньо поклопотатися. Наприклад, якщо протизаконна торгівля ведеться на території ринку, листівка має бути підписана адміністрацією ринку; якщо на ставку проводиться незаконний лов риби – дирекцією рибного господарства, тощо. Інакше листівки, підписані словом „адміністрація” будуть винищені у найкоротший термін самою адміністрацією. До того ж, якщо робити все самостійно, це буде незаконно. Справа, в принципі не в тому, що підписавши листівки „адміністрацією” ви порушите закон, а в тому, що такі листівки нічого не важитимуть, адже реально адміністрація за цим не стоятиме.

ПРИКЛАД
У 2005 році, в рамках кампанії „Первоцвіт”, ми готували спеціальні листівки для шкіл, спеціальні „Пам’ятки правоохоронця” для міліції і комплекти з переліком видів, таксами і законами для порушників і тих самих міліціонерів. Пам’ятки роздавались міліції тотально, а торгівцям – при затриманні. Школярам – при нагоді.

На майбутнє пропрацьовується ідея пам’яток для провідників потягів, якими класично здійснюють перевезення первоцвітів з місць зростання до пунктів продажу. Оформляти „страшилки” треба наступним чином: по-перше, вони мають бути кольоровими і такими, щоб привертали увагу власне фактом інформаційності. Можливо мають бути «солідно» заламінованими. Розмір не має особливого значення. Обов’язково присутнім має бути добре помітний напис на зразок „Торгівля цими рослинами заборонена!”. У оформленні „шапки” листівки можна використати і банальне „УВАГА!”. Головним елементом після „шапки” має бути зображення того, щодо чого відбувається порушення – щоб відразу стало зрозуміло, про що йдеться. Це можуть бути зображення зникаючих видів рослин, якими ведеться торгівля, риби, яку не можна видобувати у ставку, заборонених засобів лову, та інше.

Зображення має бути таким, щоб ні у кого не викликало сумнівів його відповідність матеріальним об’єктам. В гіршому ж випадку вам поспішать сказати, що „Мої квіточки – не шафрани, вам що повилазило, онде які вони, на листівочці, я ж знаю!”. До кожного з зображень має бути коментар, достатньо змістовний, щоб вже ніхто не зміг сказати, що, мовляв „Звідки ж я старенька, хроменька, темна і неписемна могла знати? Що ж із мене взяти?”. „Ученье – свет, а неученых – тьма!” – проте закон на всіх один. На випадок рейдів і інших заходів, наявність узгодженої із адміністрацією листівки можна вважати рівносильною факту проінформованості громадян. Тож не забудьте точно вказати, про яке порушення йдеться, якими статтями яких законів і як саме карається. Для особливо допитливих і галасливих – пояснення того, чому ті чи інші дії є неправомірними (принаймні напишіть, щось типу „Цей вид рослин у природі зникає внаслідок збору на продаж”). Суму штрафу виділіть і підкресліть. Як вже згадувалось, в кінці має бути підпис „Адміністрація” (або, між усім (!) – „Екоінспекція”).

Вішаються „страшилки” на помітних місцях. Хоча б так, щоб при потребі на них легко можна було б тикнути пальцем, мовляв „Онде вона! Бачите?”. Вдалим і логічним місцем є дошки голошень (хоча, практика показує, що далеко не завжди вони знаходяться на помітних місцях).

Пам’ятки. Для об’єктів природно-заповідного фонду корисно розробити пам’ятки – листівки із переліком правил поведінки на території об’єкту ПЗФ, заборон і штрафів за їх порушення. Додайте трохи „води” на кшталт історії об’єкту, коли, яким документом і для чого його створили і ще щось типу „Приємного відпочинку!” чи телефону, куди можна звернутись в разі виявлення порушень на території обєкту.

Якщо рекреанти вміють читати і не мають багато амбіцій або грошей, пам’ятка спрацює. І при цьому – залишить приємне враження.

Листівки для іноземців. Коли в місті відбуваються події міжнародного масштабу, або миросто починається туристичний сезон, вулицях починають ходити громадяни інших країн, і, швидше за все – екологічно свідоміші за відчизняного перехожого. Ефективно проводити пропагандистські заходи, розраховані і на іноземців теж. Особливо добре привернути увагу закордонних і міжнародних ЗМІ. Для таких випадках плакати на акції виготовляють універсальною англійською мовою, а листівки з одного боку українською, а з іншого – теж англійською. Першим рядком англомовного боку листівки пишуть “З іншого боку – україномовна версія”, а на україномовній – навпаки “In the other side – Еnglish version”. Про розраховані на іноземну пресу акції широко розповсюджують інформацію по відчизняним ЗМІ. Акція для іноземців – значна подія і для наших журналістів.

Листівки – періодичні (а швидше – неперіодичні) видання. Якщо ваші листівки з’являються доволі часто, їх можна перетворити на безкоштовне неперіодичне видання. Якщо ви облаштуєте видання листівок, як газети, у різних номерів якої будуть спільні риси (як правило, однаковою лишають „шапку”), по якій зацікавлені читачі впізнаватимуть ваше видання.

Напишіть в шапці чиє це видання (ваші регалії), напишіть, що це самвидав, що розповсюджується безкоштовно. Нехай газета називається якось універсально, наприклад „Обережно, загроза!”, тобто так, щоб із наступними номерами раптом не виникла думка, що назва газети неактуальна. А взагалі, щоб поміркувати на тему того, як саме оформити шапку газети, купіть кілька газет у кіоску.

В кінці газети напишіть щось на зразок „Прочитав – передай другові!”, або „Якщо вам нецікаво, не викидайте листівку, а дайте її почитати комусь іншому!”. Варіант гасла виданння: „Новини, які не показують по телевізору”.

Оскільки вкривати шаром газет (які містять переважно текст, який треба читати) все місто недоцільно і надто дорого, їх є сенс порозповсюджувати по зацікавлених колах громадськості – на спеціалізованих конференціях, в районах, прилеглих до епіцентру змальованої проблеми, у навчальних закладах та наукових установах. Проте просто роздавати газети на вулицях – сміттєтворення.

Щоб не чекати, поки чутки про газети дійдуть до тих, проти кого вони спрямовані, відразу вкиньте до поштових скриньок цих організацій кілька газеток, небагато звісно, проте… „так: нормально”.

Інші види листівок. Інколи листівка може стати дуже корисним засобом пропаганди, якщо її використовувати для антипропропаганди. Приклад: на луках, або в лісі, де ростуть червонокнижні рослини і присутність людей небажана, є сенс вивісити якісно виготовлені таблички із змістом на зразок такого: „Обережно! В лісі велика кількість кліщів, що є переносниками ряду важких захворювань. Радимо не ходити по траві, вдягати одяг з довгими рукавами, закривати волосся капюшонами і іншими засобами захисту. Особливу небезпеку кліщі становлять для дітей віком до 14 років. Не пускайте дітей до лісу. В разі виявлення на тілі кліща, не робіть спроб самостійно зняти його і негайно зверніться до лікаря! Санепідемстанція.”

Повісивши на двері потрібної установи таблички „Вхід зі двору”, „Дезинфекція”, „Початок робочого дня о 14.00”, „Вхід лише для співробітників”, можна тимчасово паралізувати роботу цієї установи.
Те саме можна зробити і всередині установи, розмістивши на дверях таблички „Прохання не турбувати”.

Якщо об’єкту загрожують земельні роботи, на його території можна встановити таблички „Копати заборонено, кабель” або якісь інші. Все залежить від того, які таблички вам вдасться „дістати”. Окрім того, існують фірмові стовпчики „Копати заборонено. Кабель” і аналогічні за змістом пластикові стрічки. По можливості, і тими і тими треба запасатися на майбутнє. Зокрема обмежувальні стрічки легко зберігати дома (чи навіть у кишеньці рюкзака), згорнутими у рулончик.

Одним із методів екологічного саботажу є „шипування” дерев, тобто вбивання у дерева цвяхів для унеможливлення їх спилювання. Під час ”шипування” вивішуються таблички із текстом на зразок „Обережно! У дерева вбиті цвяхи. Пиляти дуже небезпечно!”. Втім, для того, щоб вішати такі таблички, дерева шипувати не обов’язково. Це можна робити там, де стук від шипування дуже небажаний. Та і насправді це не дуже-то і небезпечно для робітника, адже всі бензопили оснащені спеціальними захисними ободами на випадок розривання власне пиляю чого полотна. Таке стається доволі часто, інколи навіть при контакті із цупкими сучками

ПРИКЛАД
Неформальною організацією „Захисники Лисої Гори”, яка наприкінці 2003 р. почала боротьбу із реконструкцією земляного Лисогірського форту на території РЛП „Лиса гора” у Києві був використаний прийом виготовлення листівок із накладкою зображень. На папері формату А3 друкувалися листівки із детальним описом проблеми дрібним шрифтом. А поверх цього зображення розведеним зеленим чорнилом ставилась печатка із великим жирним написом „Врятуй Лису гору!”. Печатку легко виготовити, вирізавши канцелярським ножем або скальпелем дзеркальне відображення необхідного вам зображення на шматку гуми відповідного розміру. Таким чином, на листівці одночасно знаходилось детальне пояснення (одним кольором) і яскраве гасло, яке легко запам’ятовується (іншим кольором).

Видайте маленьку наліпочку із логотипом. Лише логотип і все. Нерідко громадські кампанії спочатку розповсюджують логотипи, а потім, через певний час, коли люди починають проявляти цікавість – наступні наклади наліпок і листівок, що розшифровують значення логотипу. Так починали свої кампанії «Пора» і «Чиста Україна».

Робіть листівки у багатьох варіаціях але із схожим, однотипним дизайном. Нехай люди, помітивши, що листівки різні, роздивляються кожну наступну, з’ясовуючи, що написано на ній.

Нестандартні формати: зробіть листівкою щось інше. Згадані у попередньому розділі печатки можна використати, ставлячи їх на конверти і інші паперові вироби, які по ходу експлуатації потрапляють у руки різних людей. Наприклад можна ставити печатки на одну сторону грошових банкнот, які легко „всучити” кондуктору в автобусі чи тролейбусі. За рік-два вони поміняють сотні власників.

На початку червня 2004 року, коли в Україні ще і не пахло помаранчевою революцією, яка принесла найбільше спостережень і знахідок щодо наглядної агітації, на вуличних урнах з’явились наклейки зовсім не екологічного змісту, у яких екологічний підтекст був використаний як „штамп”. На наклейках був чітко видний контур України і гасло „Відчисти владу – Відчисти Україну!”. Рідко, коли для пропаганди настільки складно використовують „штампи”, проте сам факт розміщення наклейок на урнах вирішив цю проблему. Пізніше „Чиста Україна” відіграла одну з провідних ролей в революції.

Напишіть листівку на тканині (краще – з рамкою) і прив’яжіть до неї повітряні кульки зверху і довгу мотузку знизу. Якщо серед Вас є принаймні один природжений камікадзе або скелелаз, він може прив’язати мотузку на верхівку дерева, куди за нею ніхто не полізе, чи на якийсь будинок, бажаючих лізти на який теж не багато. Більше того, можна зробити напис дуже великим, на довгому полотні, прив’язати купу повітряних кульок і у кількох місцях прив’язати напис до кількох дерев. Для цього слід мати запасного камікадзе. Краще двох. (Камікадзе, здатних на описані вище подвиги, шукайте серед спелеологів, альпіністів, діггерів і тих, хто займається пром-альпом).

А якщо камікадзе серед вас нема – то, в принципі, нехай транспарант летить над містом. Добре, якщо в цей час проходитиме щось типу масових гулянь, параду чи чогось іншого.

Використання прапорів, окрім того, щоб просто ходити з ними на акції, чи навіть просто по вулицях – дуже обмежене. Проте є деякі більш-менш різноманітні варіанти. Та і взагалі, прапори нині сильно асоціюються з політикою, бо є 100%-м аьрибутом політичних акцій. Наприклад, прапори дуже великого формату, як і плакати великого розміру, виготовлені з тканини можна пускати по натовпу, так, щоб люди передавали його на витягнутих руках у певному напрямку. Так зазвичай вчиняють на стадіонах з величезними макетами футболок футбольні фанати. Факт, що такі заходи дуже надихають і єднають учасників акції. Вони, начебто усі, по черзі торкаються цього символічного, єднаючого прапору.

Можемо додати, що свій прапор можна вивісити поряд з якимось іншим прапором, за допомогою повітряних кульок. Для цього необхідно мати на прапорі зав’язочки на ребрі, за які прапор фіксують. Зав’язочки вільно прив’язують до дроту, на якому піднято якийсь прапор на шпиль (краще, якщо не національний – порушення дипломатичного етикету), а до верхньої зав’язочки – повітряні кульки. Прапор самостійно здійметься до верхньої межі дроту. В такий спосіб можна вивішувати і транспаранти.

Поки що нереалізована ідея. Багато в кого виникало бажання поналіплювати на різні предмети Майдану Незалежності і вул. Хрещатик в Києві (зовнішня реклама, стовпи, стіни, кіоски, бруківка тощо) цінники із вказівкою ціни. А на саму Київраду величезний цінник із написом, скажімо „Київрада. ЦІНА: Сто Грошей за півштуки”.

Аналогічною є ідея заклеювати стіни і приміщення державних установ наліпками із зображеннями розбитих яєць.

Тему можна розвивати.

Шкрябайте скло! Ідея полягає в тому, що якщо напис нанести безпосередньо на скло – його вже точно ніхто не віддере і не змиє. Перш за все це стосується вікон громадського транспорту, пошкрябини яких дуже добре читаються ввечорі, коли на вулиці темно і в транспорті ввімкнено світло. Проте адміністративна відповідальність за шкрябання скла може бути значно суворіша, ніж скажімо, за наліпку на паркані.

Станьте самі листівкою. Це може мати значний ефект. Коли ваш одяг вкритий наклейками із певними гаслами (які, до того ж розклеєні по всьому місту /видно, що ви не хулігани, а люди, що пропагують ідею, не соромляться і не бояться цього/ ), або на вашій футболці нанесено відповідне зображення, ви можете розповсюджувати інформацію навіть займаючись іншими справами. Під час різноманітних акцій можна вішати на шию таблички із гаслами акції або із описом поставленої проблеми.

ПРИКЛАД
Так, кампанія „ПОРА”, розгорнута напередодні виборів Президента 2004 року, використовувала футболки із зображенням відомого революціонера Че Гевари, вбраного в… українську вишиванку !

Одним з найкращих прикладів перетворення самого себе на листівку є активісти зоозахисного руху. На українському агітаційному просторі це малопоширено, проте не раз доводилось бачити скажімо дівчину, шию якої мило огортала привітна лисичка, виготовлена із штучного хутра. В свою чергу, на шиї лисички висіла табличка із написом „Я не ношу справжнього хутра. Я люблю тварин.” Просто, чесно, ніжно і дохідливо.

ПРИКЛАД
„14 лютого 2004 року, мені трапилось бачити у вагоні метро дивовижний приклад пропаганди. Якраз навпроти мене сів старий дід, такий добрий-добрий. Дістав палицю із рогатиною на верхівці, повісив по обидва боки рогатини 2 картонні щитки із мотузочками, на яких написані простим доступним текстом його погляди на проблеми сучасного українського суспільства і почав повільно, так, щоб усі встигли прочитати, обертати палицю у різні боки. Всім вмить стало цікаво, принаймні через оригінальність подачі інформації.

Пряма антипропаганда. Для нашого, тобто українського, суспільства пряма антипропаганда практично не відома, оскільки використовують її у нас виключно для передвиборної агітації і хаяння політичних опонентів. Проте останнім часом, принаймні до Києва докотився (між усім, де-в-чому екологічний) рух ПРОТИ McDomalds. Він, наприклад, є типовим для Росії, звідки і прийшли до нас перші листівки „WC Donalds – мережа безкоштовних туалетів в усіх районах міста” та інші.

ПРИКЛАД
13 травня 2004 року у газеті „По-Киевски” опублікували статтю „Над Макдональдсом просто издеваются”. Цитую «На Петровке в нескольких метрах от «Макдональдса» установили два странных биг-борда. На красном фоне нарисована перевернутая закругленная буква «М». стрелка указывает от этой буквы вниз – на унитаз. «Жертвам швидкої їжі» – написано на плакате. При этом, перевернутая буква очень уж напоминает «пятую точку». И, одновременно – букву «М» из логотипа «Макдональдса»(…)». Отак от.

В березні 2005 року розпочалась потужна кампанія проти Макдональдсів в Києві. Як аргументи проти використовували не тільки якість продуктів, а і те, що „Макдональдс фінансує війну у Іраку”. Метрополітен був заклеєний наліпками „Ненавиджу Макдональдс” і „ Не ешь дерьмо!”

Розповсюдження листівок.

При підготовці акції розповсюдження листівок слід виділити „стратегічні об’єкти”, тобто місця, у яких листівка найімовірніше буде прочитана і вплине на тих, на кого вона, власне, розрахована. Якщо цільова аудиторія обмежена, місцем розташування листівок стануть околиці закладів, які збирають і зосереджують її представників. Якщо листівки розраховані на широкі кола громадян, то найбільш вдалими місцями для їх розміщення є метрополітен (вагони та переходи між станціями), зупинки автобусів, трамваїв та тролейбусів, студентські містечка, ВУЗи, центральні вулиці міста.

Листівки в транспорті.

В вагонах метро та іншому міському транспорті найкраще тримаються наклейки, які самі наліплюються. Ними є стандартні листки з лейбочками формату А4, на яких роздруковують адреси, що наліплюють на конверти. Такі наліпки дуже важко зідрати. При спробі це зробити відразу косо відривається край… Їх „голими руками не взяти”. Якщо ваші ресурси обмежені, корисно прорахувати для розліплювання місця найбільшої концентрації пасажирів – станції пересадок метро, транспортні розв’язки, майдани та таке інше.

Найкраще місце для розміщення наліпки в метро – ліхтарі на ескалаторах і двері вагонів, при чому в першому випадку наліпка триматиметься надзвичайно довго, бо через постійний рух ескалатора навряд чи хтось зможе зідрати її. Такі наліпки треба ліпити вдвох чи втрьох, коли перший приліплює, другий, що стоїть нище сходами, по мірі руху ескалатора, пригладжує, третій – пригладжує ще раз. Мінімальна відстань між учасниками заходу – 1,5 метра. Під час розліплювання на двері вагонів метро чи іншого громадського транспорту слід бути вкрай обережним і робити це перед самим виходом з вагону, оскільки небезпеку для вас можуть становити самі ж пасажири, на яких розрахована пропаганда. Про це ніколи не слід забувати, оскільки пасажирів принаймні набагато більше, ніж вас. І ви, між  іншим, стоїте до них спиною. На кожен потяг має бути розрахована група розліплювачів, які за один захід „оформлять” один потяг, або менші групи, які з кожною наступною станцією заходять до наступного вагону.

Іншими місцями масового відвідування громадянами є різноманітні каси. Через касу за день проходить велика кількість людей, неминуче затримуючись біля неї, проте роблячи це зовсім невеликий проміжок часу. Розраховуючись за що-небудь біля каси, зовсім неважко приліпити наліпку поряд із „тарілочкою”, у яку кладуть гроші і решту. У цьому місці її точно побачать усі покупці, проте жоден із них не наважиться почати здирати ваш витвір у присутності продавця… У його відсутності ж біля каси взагалі нікого не буде. Лишається продумати все так, щоб самому продавцеві наліпку не було видно.

Якщо ви не можете знайти місця, де продаються стандартні листки наліпок, можете купити замість них рулон широких цінників.

Якщо ви зможете надрукувати плакати А4-го чи більшого формату на будь-якій плівці, поліетилені, їх можна добре розмістити на мокрих вікнах громадського транспорту. Такими зазвичай бувають всередині вікна автобусів і тролейбусів восени і взимку. Таким чином ви зможете займатись пропагандою і агітацією навіть коли їздитимете у громадському транспорті. Якщо ж листівка з поганого паперу, що легко промокає, його можна притиснути до вікна, а потім він сам примерзне. Зсередини буде, м’яко кажучи „не дуже”, а от ззовні видно буде добре.

Листівки можна роздавати у громадському транспорті, зокрема на довгих проміжках між станціями, де пасажири зазвичай сидять, не роблячи нічого. У такому випадку вони не тільки знаходяться у ситуації, коли важко відмовитись від того, що роздається всім, а й нікуди не поспішають, маючи вдосталь часу прочитати усе. Потяги приміських залізниць мають перевагу у тому, що між їх станціями нерідко бувають довгі проміжки. Метрополітен додатково має перевагу у тому, що на його території нікуди викинути сміття і листівки певний час не викинуть. Крім того, метрополітен характеризується швидким обігом пасажирів, в ньому легше роздати велику кількість листівок багатьом людям, переходячи від потягу до потягу.

Ще про ідеї акцій в метро.

Грубо кажучи, тема акцій в метро перспективна, проте не пропрацьована.
Проте є кілька серйозних і поки не реалізованих ідей. Наприклад, великі таблички із гаслами просто возити в метро можна. Так само можна поставити їх на вікно, за голову тим хто сидить – «щоб не заважало” тим, хто стоїть. А на  зупинці, повз кого проїжджатиме вагон (особливо перший) прочитають усі. Краще, щоб таких табличок було кілька (із однаковим або послідовним текстом). Те саме можна робити у іншому громадському транспорті. Єдине що… В іншому транспорті за вікнами є щось, окрім тунелю і решта пасажирів може почати обурюватись і висловлювати претензії з приводу затуляння плакатом краєвиду.

Свого часу розроблялась ідея зобразити гасло на тканині і зробити так, щоб полотно залишилось затиснутим дверима і розвивалось за межами салону. Тоді при в’їзді на станцію потяг справлятиме дуже святкове враження і агітація запам’ятається надовго. Автори методички, спільно із своїми колегами, випробовували таку методику під час Помаранчевої революції. Тоді пробували викидати з вагону прапори, в момент, коли двері зачиняються. Головний момент – викинути з вагону тканину так, щоб її затисло дверми рівно на стільки, на скільки треба.

Розів’ємо ідею. Ви у потязі. Краще – не переповненому. Приготована зазделегідь табличка вивішується назовні потягу між двома вікнами, за які, власне і кріпиться. Можна з прапорами і повітряними кульками.

А ще можна розтягти транспарант на ескалаторі. Прочитають ті, хто їде назустріч. Таке вже використовувалося неодноразово. Більше того, з таким транспарантом можна їздити ескалатором вгору-вниз стільки, скільки вважатимете за необхідне.

Листівки в державних закладах та установах.

Для фіксації дрібних листівок можна використовувати рулони широкого скотчу, який покриває листівку повністю і прилипає до поверхні утвореними полями. Скоч також можна використовувати для розміщення листівок в приміщенні установ, де їх не бажали б бачити. Для цього береться листівка, оснащена полями з скочу (клейкий бік скочу має бути з того ж боку, що і лицьова сторона листівки). На одному з стендів (наприклад „Поточна інформація”, „Оголошення”, „Розклад занять” та ін.) необхідної вам установи чи закладу, де є пластикові кишеньки, в які вкидають оголошення, відгибають одну з таких кишеньок, вкидають туди листівку і притискають. Після цього листівка прилипає до кишеньки зсередини, а оскільки кишенька не знімається, то листівка лишається там „прописаною” на довго. Можна просто зробити листівку вузькою і горизонтальною і вкидати в „кишеньки”. Листівку важко буде дістати, проте її зможуть примусити оголошенням зверху. Ще можна робити листівку схожою на стандартні оголошення установ, у яких проводять роботу, і замінювати ними реальні оголошення. Проте такі листівки не привертають увагу.

Також можна заповнити листівками вітрини та прилавки магазинів. Коли люди стоять в черзі за покупкою, вони обов’язково дивитимуться на прилавки.

Як би не звучало смішно, та у випадку із установами (особливо тими, які відвідуються великою кількістю людей) одне з найвдаліших місць для розміщення листівок – туалети. Саме так, туалети. Просто це місце, у якому не прийнято чіпати стіни. Взагалі люди намагаються не торкатися різних „елементів інтер’єру” у туалетах. Листівки можуть провисіти принаймні добу… Та і побачать їх вдосталь „відвідувачів”.

В установах і особливо у навчальних закладах, можна дуже вдало вішати газети і брошури, які у оригіналі перегинаються навпіл. Така газетка приколюється булавками до стенду по лінії перегину у правильному (вертикальному) положенні. Таким чином вона лишається розгорнутою і такою, яку можна гортати. Практика показує, що такий формат пропагандистської літератури дуже ефективно привертає увагу людей. Принаймні в очі дуже сильно кидається те, що стенд став тривимірним, тоді, коли всі звикли бачити плоскі стенди.

Листівки на вулицях.

В разі розклеювання листівок, що можуть бути приклеєні тільки клеєм, можна використовувати будь-який клей, який здатен приклеювати папір до необхідної вам поверхні. Важливо врахувати той момент, що протягом часу, необхідного для повного висихання клею, ніхто вашу листівку не пригладжуватиме, не вирівнюватиме. Єдине, що з нею може статися, так це те, що її зірвуть. Тому клей має працювати якомога швидше. Він не має бути надто рідким (це зауваження стосується перш за все тих, хто любить розводити клей ПВА), бо листівка може просто „попливти” по стіні, вагону, автобусній зупинці. Для короткочасних акцій можна використовувати папір, що легко намокає і розбухає. Він швидко втягне в себе вологу і міцніше приклеється… проте розкисне і відпаде після першого ж дощу. Не тиражуйте листівки на струменевих принтерах – їх не можна намазувати мокрим клеєм (все розпливеться і на вашу листівку буде огидно дивитися навіть вам самим) !

Для того, щоб вашу листівку було важко відідрати, додайте у клей битих ялинкових іграшок, піску, дрібну тирсу. Листівка стане нерівною, міцно присталою до шершавої поверхні. Якщо хтось спробує відірвати таку листівку, то просто обірве край не лишивши ніяких шансів відірвати решту (у зв’язку із цим листівки навмисно роблять із широкими полями). Такі листівки можна нейтралізувати тільки наклеївши щось поверх них.

Якщо маєте надруковані на гарному папері наліпки, можна ліпити їх прямо на бордюри та на покриття тротуарів (крім асфальту і ґрунтового покриття!). На них обов’язково звернуть увагу перехожі, а потім вже причитаються, коли побачать аналогічну десь на рівні очей.

Роздача листівок на вулицях (у тому числі під час заходiв).

Листівки, які роздаються (пам’ятки) мають бути дуже чисельними і обов’язково привертати увагу того кому їх роздають (мати інтригуюче читабельне гасло, цікавий і несподіваний малюнок). Грубо кажучи, листівка має примусити пересічного громадянина прочитати її перш ніж викинути. Таким методом користується величезна кількість фірм, рекламуючи свої товари, послуги та заходи. Чесно кажучи, це малопродуктивний метод, проте в деяких випадках саме він може послугувати краще, ніж будь-який інший.

ПРИКЛАД
В разі роздачі на вулицях чи в транспорті конфіскованих у торгівців первоцвітів, до них непогано прикладати листівочку із поясненням шкоди, причиненої природі, суті правопорушення та невеличкою пропагандистською частиною.

Майже в усіх інших випадках (крім приведеного прикладу), такі листівки і справді, як кажуть, „краще виготовляти рулонами”.

Іншим, більш відомим прикладом є роздача запрошень при виході з метро та на станціях іншого транспорту. Такий метод гарно працює в центрі міста по вихідних. Коли люди виходять з метро і 95% з них планує просто вештатись вулицями, отримавши запрошення на захід, що відбувається десь поряд, частина таки вирішить відвідати його.

Листівки можуть бути вдало використані у комплексі із іншими заходами, наприклад, роздаватися під час мітингів чи пікетувань. В такому випадку добре, коли лицьова сторона листівок містить зменшені копії плакатів, що використовуються на цих масових заходах, а зворотна – короткий виклад проблеми, що стала причиною проведення заходу та шляхів її вирішення. Добре, коли листівка надрукована на папері, виготовленому з вторинної сировини. Коротка згадка про це в кутку листівки підвищить авторитет учасників акції в очах пересічного перехожого.

Краще, коли листівка „наявна” на папірці з обох боків, тобто друкуйте двосторонні листівки! Це можна використати, наприклад, розмістивши з одного боку гасло і малюнок, а з другого – детальне пояснення суті проблеми.

На листівках, що містять інформаційне повідомлення або попередження про щось, обов’язково треба писати „Якщо вам це не цікаво, не викидайте листівку і не засмічуйте нею місто, віддайте її комусь іншому!” Таке речення дасть надію, що принаймні частину листівок не буде викинуто на тротуар. А крім того, їх прочитає значно більше людей, ніж ті, кому листівки роздавались, більше, ніж самих листівок. Це має підбадьорювати тих з вас, в кого немає коштів тиражувати листівки в дуже великих кількостях. В принципі, за певних обставин, значно простіше розкидати листівки по поштових скриньках місцевих жителів (наприклад жителів вулиці, на якій планують знесення дерев), що скоротить ваші витрати часу і нервів.

На масових заходах.

Де б не проходив масовий захід, листівки роздавайте по обидва боки вулиці, на якій це відбувається, оскільки самі перехожі не переходитимуть дорогу, аби попросити у вас листівку.

Чи усім людям давати листівки, чи лише окремим, обраним категоріям – обирати вам, але, якщо це не масовий пропагандистський захід а просто розповсюдження листівок – ні у якому разі не давайте їх ментам… перевірено – проблем не оберешся!

Готуйтесь до того, що коли в місті проходять будь-які масові заходи, це саме той час, коли вам відпочивати ніколи. В такі дні слід найзавзятіше розповсюджувати агітацію. Якщо бути чесними, навіть усі концерти улюблених гуртів у останні роки ми проводимо, складаючи листівки, упаковуючи компакт-диски у коробочки чи, скажімо, готуючи смолоскипи. Жодного відпочинку!

Так нерідко буває, що роздаються комплекти агітівок. Скажімо в комплект входить наліпка, газетка і пам’ятний календарик. Все природно загорнуто у найбільшу за розміром газету. Перехожі, які беруть комплект агітівок, особливо не вдаючись у подробиці, що їм дають, можуть не підозрювати, що отримали комплект. Виникає майже 100% імовірність того, що вулиця, по обидва боки від агітаторів буде засипана великою кількістю випадково розсипаних наліпок і календариків. Календарик – не найкращий приклад, проте комплекти агітації треба перегинати так, щоб була перегнута їх найдрібніша за форматом складова. Або взагалі, скористайтеся степлером.

Ступені захисту листівок та міри безпеки тих, хто їх розвішує.

Кожен, хто розвішує листівки, витрачає час на їх розробку і гроші на тиражування, навряд чи схоче, щоб його листівку зірвали (звичайно, це не стосується відривних оголошень з телефонами та адресами) і щоб більше її ніхто не побачив. Для попередження таких неприємностей кожен використовує ті засоби, які мають сенс в його локальній ситуації. Одні розповсюджують листівки надзвичайно великими тиражами, інші приклеюють їх так, що легше „завалити телеграфний стовп, аніж відірвати від нього листівку”. В деяких випадках, коли листівки мають великі розміри, їх приклеюють на таку висоту, де пересічний громадянин чи підступний двірник не зможе навіть дотягтися до неї. Можна носити з собою невелику драбину і лазити на стіни за її допомогою… але, майте на увазі, цілком імовірно може статися таке, що вам доведеться тікати геть разом з драбиною. Повірте, хоч зі сторони це дуже смішно, та врешті скінчується дуже погано. Простіше ходити вдвох і для наклеювання листівок залазити на плечі одне одному.

Одне з основних правил, очевидних тим, хто має досвід в розвішуванні і розклеюванні великої кількості агітматеріалу: НІЧОГО НЕ ЛІПИ, КОЛИ НЕСЕШ ВЕЛИКУ КІЛЬКІСТЬ АГІТМАТЕРІАЛУ. Це правило дійсне для тих, скажімо випадків, коли ви щойно забрали з типографії 10 000 наліпок і несете їх у охайному наплічничку. Очевидно те, що якщо вас „візьмуть” і вилучать весь наклад, агіткампанія буде зіпсована докорінно.

Завжди треба подумати, перш ніж наліпити наліпку чи листівку. Якщо не хочете – віддайте їх комусь іншому, здатному подумати. Наприклад, в містах одними з найефективніших є підземні переходи, через які щодня ходить дуже багато людей. Приклад гарний не тільки тим, що вішати листівки в такому замкнутому і водночас людному місці, як підземний перехід, дуже небезпечно як для активістів, що їх вішають, так і для листівок, у яких дуже мало шансів протриматись там, де товчеться купа народу і щоранку поводиться ретельне прибирання. Проте переходи мають відвісну стінку над сходами, яка є чудовим місцем для розміщення листівок. Якщо стати зверху над переходом і, перегнувшись вниз, наліпити якомога нижче листівку чи наліпку, то практично точно ніхто без драбини її не зможе зідрати ні зверху ні знизу. Ще й ви будете практично недосяжні для пасажирів, що перебуваючи на сходах бачать, як ви над їх головами демонструєте один з найкращих прикладів вуличної агітації. Наврядчи хтось стрибатиме, щоб схопити вас за руку.

Іншим зручним для наліпок місцем є зворотні стінки задніх сидінь у автобусах і маршрутках. Задні стінки не видно з салону, проте добре видно з вулиці, крізь заднє скло.

Ні у якому разі не можна клеїти наліпки, що самі клеяться на вологі предмети (навіть папір) і, більше того – під час дощу.

Також наліпки не тримаються на тканині. Цю властивість наліпок більшість агітаторів навчилась використовувати для власної ж безпеки. Коли розклеювання наліпок ведеться там, де ризиковано їх демонстративно діставати, віддирати від паперової основи і вже аж тоді ліпити, коли всі помітили і уважно за вами стежать. Для цього наліпки попередньо наліплюють на внутрішню поверхню куртки, сорочки, сумки, коротше всього вашого одягу. А вже на місці проведення агітації ви спокійно відліплюєте з під куртки наліпки і, як то кажуть “нєвзначай” ліпите їх куди треба.

Часто робота іде в присутності людей, тому завжди слід бути обережними. Як правило такі акції сприймаються зі сторони, як хуліганство. Коротше кажучи не попадайтесь. Коли розклеюєте листівки, принаймні будьте в курсі того, що відбувається навколо. Зрозуміло, не можна займатися такою роботою в присутності міліції.

Якщо заліплюватимете систематично 10-1000 телеграфних стовпів вздовж проїжджої частини вулиці, ідіть назустріч руху транспорту. В разі чого, бачитимете загрозу і зменшите імовірність переслідування водіями. Заднім ходом вас не наздоганятимуть, як і не кидатимуть машину, біжучи у протилежному напрямку від свого маршруту. Ми намагаємось клеїти листівки туди, де вже є оголошення. Люди, які щоранку розклеюють тисячі оголошень типу „сдать/снять”, „Хочеш схуднути?”, „Работа” і таке інше, роблять надзвичайно корисну справу. Папір виявляється найкращим субстратом для приклеювання нових листівок. З іншого боку, ваша агітація доволі скоро також стане субстратом для чужих оголошеннь.

Коли розклеюєте листівки, що приклеюються клеєм, обов’язково вдягайте старий одяг, який потім можна буде викинути (або, принаймні, нікому не показувати). Як би сильно ви не вірили у власну охайність і обережність, повірте, швидше за все, за один вечір роботи, ваш одяг стане схожим на зворотну сторону листівки: вкриється потоками клею, налиплим брудом і сміттям. Ховайте довге волосся (і особливо у вітряну погоду). Особливо безглуздо виходить, коли ваше волосся опиняється… під приклеєною листівкою. Краще працюйте вдвох. Нехай один намащує листівки клеєм, а інший власне клеїть їх і пригладжує. Це значно прискорить процес. До того ж, крім раціонального зерна в цьому твердженні міститься і банальна вимога ситуації – якщо ви намащуєте листівку клеєм – ви вже не можете нормально пригладжувати її замащеними руками.

В принципі, зручно використовувати канцелярський сухий клей-олівець. Він не тече, не крапає, але його „треба не жаліти”. Якщо ви, взявши за приклад „деяких” наших активістів, підете розклеювати вночі листівки, вдягнувши красивий небесно-синій піджак і він весь виявиться вимазаний клеєм-олівцем – не сумуйте, вдома спокійно виведете білі розводи праскою.

Взимку не використовуйте клей, розведений водою. Будучи намазаним на листівку, він може замерзнути перш ніж ви приклеїте її на вибране місце. Якщо цього і не станеться, то він все одно не ввійде в структуру промерзлого субстрату.

Не перестарайтесь, тобто не треба клеїти листівки на вікна будинків, приватні автомобілі чи дзеркала заднього виду громадського транспорту. Не думайте, що вас важко знайти.

За відсутності інших засобів, листівки можна клеїти за допомогою широкого скотчу, чи клейкої стрічки (наприклад „Оракал”). Особливо добре тримається на склі або на іншій плівці. Стрічка повинна покривати листівку так, щоб лишалися широкі поля, що, власне, і приліплять її. Можна понадрізати краї, поробити кілька насічок, тоді відідрати буде важко, навіть якщо зачепити один край – відірветься він один. Насічки на “Оракалі” чи скотчі можна зробити, ще коли він знаходиться у рулоні, полоснувши кілька разів гострим ножем по його бічній стороні. Слід лише зауважити, що плівку чи скотч треба добре пригладжувати до поверхні, на яку його ліплять.

А якщо у Вас нема ні “Оракалу”, ні скотчу ні клею – теж не біда. Можна заходити у парадні будинків і охайно розкладати листівки у відкриті недіючі поштові скриньки. Звичайно, бажано робити це у хоч трохи престижних районах, оскільки інтелектуальний рівень громадян має бути якщо і не таким, щоб прочитати, осмислити і згуртувати сусідів до боротьби проти викладеної у листівці проблеми, але хоча б таким, щоб їх просто не викинули. У Києві найбільш вдалими є Печерський, Подільський, Солом’янський та Шевченківський райони. До речі, справа честі: ваш особистий парадний має бути найбільш обізнаним парадним у місті! В принципі, відпрацьовуючи різні методи розповсюдження листівок, цілком можна попрактикуватись на власних сусідах.

Якщо під час розклеювання вас не «візьмуть» (тобто по відношенню до вас не буде здійснено адмінітсративного затримання)… То шаром листівок із детальним описом проблеми за ніч (краще – за пару годин) можна вкрити всі стовпи, дошки оголошень, паркани, двері парадних (скажімо фронту будинків по периметру парку, який забудовуватимуть) в районі. ТІЛЬКИ НЕ ГАРАЖІ! – тоді на вас полюватиме весь район.

Не пишіть в листівках неконкретних речей. Це як ніщо інше підриває довіру до вас!

ПРИКЛАД
Приклад невдалої листівки, підготовленої захисниками парку О.Гончара в Києві: „Одна видатна людина 20 ст. сказала…” Не має сенсу, що було написано далі. Просто довіра до листівки, в якій автор з першого рядка не знає про що пише, чесно кажучи – ніяка. Спробуйте спеціально вичитати листівку на предмет неточностей в змісті.

Інша ситуація. Ви роздаєте листівки… а вони лежать так А щільно… І їх так багато… змерзлими руками ніяк по одній не візьмеш. А навколо стоять перехожі, спраглі від нестачі інформації, чекають і гарчать, що ви не вмієте роздавати агітацію. Щоб цього не було, треба купляти робітничі рукавички із гумовими крапельками, завдяки яким значно легше брати із стосу по одній агітівці. Або ж готуйтесь завчасно і поскладайте стос листівок через одну хрест-навхрест. Те ж саме – з газетами, які ще важче витягти з одного стосу. В гіршому випадку доведеться давати перехожим по кілька листівок за раз і з милою усмішкою просити поділитися з іншими.

Інша справа, коли по 2-5 аркушів з’єднані степлером. Тоді кожен комплект легко брати навіть змерзлими руками, хапаючи його за металеву скобку.

Коли готуєте масовий тираж листівки – оцінюйте свої можливості розповсюдити всі примірники до того, як вони втратять актуальність. Єдине, що можна протиставити цій проблемі – робити листівки такими, щоб вони не втрачали своєї актуальності через тиждень після їх тиражування.

Особливості розповсюдження агітматеріалів у приватному житловому секторі.

В загальних рисах варто сказати, що у приватному житловому секторі, чи то околиці великого міста чи село, агітматеріали можуть розповсюджуватись трьома способами – через індивідуальні поштові скриньки (зазвичай мають вигляд прорізу в паркані), або шляхом розклеювання на телеграфних стовпах (тільки на них!), або ж пришпилювання на дерева кнопками. В міських приватних секторах нерідко практикуються дошки оголошень. З власного досвіду, засвідчуємо, що оптимальна група розповсюджувачів агітматеріалів по приватним районам – три-чотири чоловіки. Залежно від, так би мовити, ландшафту, є два варіанти розподілу функцій учасників. Перший: один наклеює оголошення клеєм на стовпи, другий – кнопками пришпилює до дерев і третій (і, якщо він взагалі є, четвертий) кидає в поштові скриньки. У випадку відсутності стовпів або дерев одна роль анулюється і просто двоє учасників з трьох ідуть по двох сторонах вулиці і кидають оголошення у поштові скриньки.

Не треба забувати певні нюанси. Наприклад, коли група рухається приватним сектором, ніколи не йдіть окремо, не відставайте і не вибігайте вперед. Не рухайтесь по приватному сектору перебіжками (скажімо, від скриньки до скриньки). Якщо міліцію і не викличуть, то можуть влаштувати народний суд за підозрою у крадіжці. Принаймні вирішать питання побиттям обличчя. Навіть коли ви дотримаєтесь всієї можливої етики, на вас все одно дивитимуться із певною підозрою. Тому перш за все вітайтесь з усіма і кажіть, що розповсюджуєте оголошення. Вручайте їх всім, хто йде назустріч, і всім, кого обганяєте. Всім, до кого можливо підійти, давайте листівку в руки.

Ще майте на увазі – багато листівок із собою брати не треба. До кожної наступної індивідуальної поштової скриньки ви можете іти до 2-3 хвилин. Неважко розрахувати, як небагато листівок вийде розповсюдити за одиницю часу.

Як із нами борються.

Майте на увазі, що розповсюджувача наглядної агітації і пропаганди може чекати багато підступних і несподіваних кроків комунальних служб, покликаних підтримувати порядок у місті. Листівки здиратимуться, заліплюватимуться опонентами (втім і колегами-розповсюджувачами іншої реклами та агітації). Найгірше, що можуть зробити комунальні служби проти агітаторів, спостерігалося нами у Святошинському районі м. Києва, де, на час президентських виборів 2004 року і „помаранчевої” революції, було вкрито шаром солідолу усі стовпи, паркани і стіни. Також, вже у 2009 р. на території Святошинського району телеграфні стовпиі опори біг-бордів обгорнули грубою металевою сіткою, з якої інколи роблять паркани. На таку сітку дійсно жуе важко клеїти оголшення.

Екологічне граффіті.

Написи на стінах, асфальті і інших об’єктах – особлива форма розповсюдження інформації, яку, в деякій мірі, теж можна вважати листівками. Графіті характеризується кількома особливостями, які, безумовно, впливають на те, чи оберете ви цей напрямок екопропаганди для розповсюдження своєї інформації.

Написи і малюнки роблять безпосередньо там, де вони мають бути розташовані. Написи роблять, як правило, фарбою (хоча можна використовувати, наприклад, маркери, крейду чи уламки цегли, написи, нанесені якими, недовговічні). Фарбу краще використовувати у балончиках. Можна малювати і пензлем, проте сам факт того, що ви ходите по місту із відкритою банкою фарби і пензлем відразу викличе підозри. До того ж, звичайна фарба має здатність текти, псуючи малюнки і написи. Наприклад, потікши, фарба легко перетворить букву „о” на „а” або „р”. Такі дрібниці складуть у перехожих негативне враження про вас. Перше, що спаде на думку – „не можна вірити тому, хто і писати грамотно не вміє”. А уявіть, що вийде, якщо „о” потече і перетвориться на „р” у написі „Не сори у лесу!”(рос.). А виною всьому – неправильний вибір фарби.

Плануючи гасло, яке ви збираєтесь написати десь на стіні чи паркані, уважно подумайте над ним з позиції  ваших опонентів. Ваше гасло, якщо воно сплановане недосконало, легко переправлять так, що воно змінить свій сенс на протилежне і гратимене на вашу користь. Тож намагайтесь писати такі речі, які не можливо легко переправити, зімнивши зміст на протилежне.

ПРИКЛАД
Приклад не стосується охорони природи, проте наглядно ілюструє потенціал «редагування» настінних написів. Під час виборів Київського міського голови у 2008 році, на стінах  виникли написи щодо одного з кандидатів: «Пилипишин – гей». Незабаром їх переправили на «Пилипишин – НЕ гей», що в принципі не додало балів кандидатові. Проте противники Пилипишина не вгамовувались і повторно виправили написи: «Пилипишин – НЕ гей.. а шкода».

Балони із фарбою краще носити у горизонтальному положенні, так, щоб металева кулька, розташована всередині весь час перекочувалась із боку у бік. Тоді вам не обов’язково буде гучно (а це може бути вирішальним фактором) торохтіти балоном, щоб перемішати фарбу перед „бомбуванням”.
Найбільш точні написи виконуються маркерами. Проте маркери мають один недолік – вони мають тонкий штрих. Маркери із широким штрихом, як правило, дуже важко дістати, та і коштують вони чимало. Їх можна зробити самостійно. Для цього від балону (наприклад з-під дезодоранту) зрізають верхівку, напижовують всередину копіювального паперу і заливають усе сумішшю ацетону (або рідини для зняття лаку для нігтем) і спирту. Отвір затикають цупкою тканиною, або іншою волокнистою пробкою. Маркер готовий.

Якщо ваш напис зафарбували непримітною фарбою, як це зазвичай буває – по контурах вашого – не довго думаючи напишіть поверх цієї імпровізованої „грунтовки” все наново. Вам тільки допомогли – тепер ваш напис має „тінь” і ще краще виділяється. В принципі таким чином ви навіть певну кількість грошей заощаджуєте, а окрім того перехожі серйозніше ставитимуться до такого напису – повторний напис вже вдвічі ідейніший, ніж той, який писався першим!

Формат графіті, як правило, великий, а то і просто ВЕЛИЧЕЗНИЙ. Великі яскраві написи на стінах видно здалеку, вони легко привертають увагу перехожих, їх важко замалювати або заклеїти чимось іншим. Хоча інколи є сенс робити невеликі за розміром написи (наприклад назву сайту чи гасло) звичайним маркером, наприклад, на стінках автобусів, тролейбусів, вагонів метро, на вільній поверхні різноманітних чужих оголошень і плакатів.

Нерідко до гарних гасел на лайт-боксах можна додати в якості підпису лейбочку з вашим сайтом.

Для нанесення графіті можна використовувати трафарети. Вже готовий напис нанести значно простіше і швидше. До того ж, зроблені за допомогою трафарету написи стандартні і більше уподібнюються до листівок. Трафарет легко зробити, з’єднавши шматки цупкого картону або фанери (а за твердженнями деяких знавців – виключно ленолеуму!) з прорізями, мотузкою, скотчем чи наклеєною ганчіркою. Виготовлені таким способом трафарети легко скласти, як географічну карту і сховати. Прорізи у картоні роблять кінчиком дуже гострого ножа або стамескою. Трафарет, якщо він складається у вигляді гармошки, можна приєднати до розгорнутої папки такого формату, як один сигмент трафарету. Таким чином його можна буде у будь який момент згорнути у папку. При цьому він не загрожуватиме вам плямами фарби і виглядатиме звичайною папкою. Якщо розвивати цю ідею далі, можна взяти велику непотрібну книжку, вирізати з неї половину сторінок і замість них вклеїти складний трафарет. З такою „книжкою” можна спробувати працювати навіть у громадському транспорті.

Якщо звичайно, графітчик має достатньо коштів, то для найточніших трафаретів використовують плівку «Оракал». трафарет вирізають безпосередньо з неї і приклеюють до поверхні. Після нанесення фарби трафарет віддирають.

Маючи два або більше спеціальних трафаретів, можна наносити зображення з використання кількох кольорів.

Патріотичні кампанії молоді 2004 року використовували трафарети практично ідеального, на мій погляд, зразку. Дуже точно зображали на папері необхідне зображення, вирізали його скальпелем і ламінували на ламінувальному станку. Після ламінування повторно вирізали скальпелем те саме зображення, лишаючи окрім паперу, невеличкий кантик з плівки. Трафарет виходив жорсткий, гнучкий і такий, яким можна малювати зображення „до нових віників”… зіпсувати його практично неможливо (він навіть не рветься!).

Довгий одноманітний паркан (або стінки послідовно розташованих стандартних будинків чи кіосків) можна використати для взаємопов’язаних написів. Наприклад „Ти – киянин – ти любиш своє місто!”, „Ти любиш Київ – ти любиш природу свого міста!”, „Ти любиш природу Києва – ти не даси знищити Лису Гору!”. Якщо написи нанесені люмінесцентною фарбою, вони спалахуватимуть по черзі перед очима перехожих, коли повз них проїжджатимуть машини… що вже казати про самих водіїв авто!
Найбільший напис я бачив на паркані в Києві на Русанівці, коли громадяни боролись проти будівництва.

Якщо написи розміщувати вздовж проїжджих частин, то слід мати на увазі такий момент, що в Україні загальноприйнятим є правосторонній рух автотранспорту (який практично завжди дотримується). Читаємо ж ми навпаки – зліва направо. Тому, їдучи машиною можна прочитати лише написи на протилежному боці вулиці (а ті, що розміщені по одній стороні із машинами, будуть просто пробігати перед очима… у протилежному від порядку читання напрямку). Тому написи треба робити достатньо великими, щоб їх можна було прочитати на ходу з іншого боку вулиці.

Одноманітні гасла і символи навпаки зображують по ходу руху машин, у проекції, де їх найкраще побачить саме водій, по правий бік від авто.

Ефектно виглядають написи на стінах будинків десь так на рівні 2-9 поверхів. Якщо вони такого розміру, що їх легко прочитати з вулиці і з сусідніх будинків (і кварталів). Тут мало бути бомбером. Треба розумітись не тільки на тому, як користуватись балоном з фарбою, а і в тому, як «ходити по стінах» 1,2,3,4,5,6,7,8,9 та інших поверхів. Не обійтись без фахівців з пром-альпу Якщо будинок відсвітлюється вночі – використайте люмінесцентну фарбу.
Одноманітність паркану може деінде „розбавлятися” примітними місцями, найкраще, коли частина паркана освітлена ліхтарем. Це, без сумніву – ідеальне місце для графіті.

Графіті – це витвір мистецтва, і тому потребує творчого натхнення і таланту. Тому попередньо треба потренуватися, аби з’ясувати, чи ви взагалі здатні намалювати на стіні щось путнє.

Графіті потребує часу (для того, щоб намалювати на стіні напис форматом 2Х4 метри… треба трохи часу), тому завжди треба мати навколо кількох людей, які б стежили за ситуацією навколо, поки „митець” робить свою справу. Тобто лишайте народ „на шухері”!!!

Графіті – це дуже неємкий засіб розповсюдження інформації. За допомогою балончика із фарбою можна написати хіба що одне гасло, назву сайту, символ або образ. Максимум – одне речення. У цей мінімальний обсяг необхідно вкласти усю необхідну інформацію.

Графіті можна використовувати тільки для довгострокових кампаній або для заяв про незмінну позицію щодо чогось. У такий спосіб не можна розповсюджувати, наприклад, оголошення про заходи, оскільки, у кращому випадку, їх читатимуть ще кілька років.

Поверхнею для ваших написів може стати що завгодно: стіни будинків, паркани, кіоски, громадський транспорт, вуличні постери та ін. До речі, про вуличні постери. Набагато ефектніше не писати на них свої написи, а виправляти ті, що вже є на свою користь. Цю ідею можна дуже вдало використати.

Прикладом використання цього способу розповсюдження інформації може стати акція, поведена взимку 2003 невідомими активістами в Києві. Рекламу цигарок “MORE” вони повиправляли із “MORE – значить більше…” на “MORE – значить більше ХВОРИХ НА РАК!”.

Графіті можна наносити безпосередньо на асфальт, під ноги перехожих. Якщо на стінах написи можуть і не помітити, то те, що знаходиться під ногами, бачать всі. Тут стане у пригоді саме пензель і банка фарби світлого кольору, оскільки нанесений балончиком тонюсінький шар фарби швидко затопчуть ногами. Окрім того, за малюнки на асфальті, рівно як і на дітей, що малюють крейдою, на вас практично нікому буде наїхати. Тільки не пишіть нічого на асфальт ближче, ніж за 6 метрів, до дверей установ – це ще їхня територія. Особливо це стосується написів перед входами у станції метрополітену.

Непогано наклеїти навколо великого напису кілька однакових дрібних листівок із поясненням проблеми.

Питання безпеки.

Заборона розповсюджувати інформацію.

З огляду на те, що студентство є найактивнішою частиною суспільства, соціальна інформація здебільшого розповсюджується на території вузів та в місцях, де збирається студентство.

У відомих випадках заборон розповсюджувати Інформацію опозиційного характеру адміністрація вузів та правоохоронці, як правило, діяли напрочуд узгоджено. Частіше за все, виконуючи розпорядження або побажання адміністрації перешкоджати розповсюдженню інформації, правоохоронці по¬рушували закон, хоча їх головне завдання є його (закон) охороняти.

Стаття 34 Конституції України
“Кожен має право вільно збирати, зберігати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Від себе зауважимо, що обмежувати здійснення гаран¬тованих Конституцією прав в жодному разі не може жоден статут.

Першим кроком до рівноправного спілкування студента-активіста та представника адміністрації вузу може стати інформаційний запит щодо можливості розповсюдження певної інформації на території вказаного вузу. Іншими словами, немає сенсу вирішувати проблеми, які “несподівано” виникли. Куди простіше їх передбачити і обійти заздалегідь: варто письмово повідомити адміністрацію про проведення заходу. Якщо адміністрація ніяк не реагує, то такий стан речей можна розглядати як згоду. Свою ж відмову керівник повинен оформити письмово, з належними обґрунтуваннями. В кожному разі ви опиняєтеся в ролі господаря становища: якщо, скажімо, охорона вузу намагати¬меться чинити якісь перешкоди, їй можна пред’явити письмове повідомлення про проведення акції, на яке з боку адміністрації не надійшло жодних заперечень.

Безумовно, адміністрація вузу може письмово відмовити в проведенні будь-яких заходів на території вузу. Але досвід свідчить, що подібні відмови найчастіше носять неправомірний характер, і в такому разі ви опиняєтеся знову ж таки у виграшній ситуації.

До речі. Якщо ви проводите якийсь захід на території вузу, при собі необхідно мати документ, що засвідчує особу. Бажано також мати Статут даного навчального закладу. Поводити себе треба чемно, але впевнено.

Якщо адміністрація твого вузу радить тобі не займатися громадською діяльністю, не висловлювати свою активну громадську позицію.

Стаття 8 Закону України “Про освіту”
“Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для їі участі в навчальне-виховному процесі.”

Відверто кажучи, радити щось в такій ситуації нелегко через згадану недоведеність подібних випадків впливу на студента. Втім, вигоду можна одержати і з вимушеної: конфіденційності такого роду бесід. Справа в тому, що студентові абсолютно не обов’язково йти до, скажімо, декана (ректора) одному. Можна взяти з собою товариша, старосту, зрештою, когось із однокурсників, юристів, батьків. Врешті, журналістів. У такій ситуації розмова зазвичай складається не зовсім так, як того хотілося б адміністраторові.

Нерідко може так статись, що вам погрожуватимуть в приватній розмові з ока на око або по телефону, або ж говоритимуть «не на камеру» речі, які хотілось би запам’ятати в деталях. Для таких цілей слід завжди мати при собі цифровий диктофон. Актуальність касетних диктофонів в наш час практично втрачена, адже запис на аудіоплівці може реально знадобитись лише в суді, чого ми вам не бажаємо. Більше того, касетні диктофони видають звуки при роботі і ведуть запис не довго, в той час як цифрові можуть безшумно працювати без перерви не одну добу. Багато хто замість диктофона використовує флеш-mp3-плеєри, які здатні записувати звук. Втім якість запису, що вони здатні забезпечити нерідко стає недостатньою для того, щоб розчути голоси кількох чоловік. Ще однією перевагою диктофону перед плеєром є наявність в комплекті більшості з них виносного мікрофону, який може бути непомітно закріплений у вас на комірі або сумці і адаптера до телефону. Втім здіснення аудіозапису телефонної розмови не проблема і без адаптера. Для цього достатньо мати невеличкий виносний мікрофон, що влазить у вухо (як навушник «крапелька»). Увімкнувши диктофон на запис в момент, коли мікрофон буде знахитись у вашому вусі, ви зможете легко зробити запис як вашого голосу так і голосу вашого дозвонювача, якщо при розмові мікрофон розміщуватиметься у вашому вусі.

Не забувайте лише того, що нікому ви ці записи офіційно не покажете, адже запис розмови без відома одного з співрозмовників легко може скінчитись судовим позовом проти вас.

ПРИКЛАД
На початку 2007 року, у відповідь на адекватну критику, ректоратом КНУ імені Тараса Шевченка була нанесено удар по неофіційній студентській газеті. Ректором Скопенком одноосібно було прийняте рішення про закриття неофіційної газети. Для розтолковування «політики партії» головного редактора газети було запрошено на бесіду в ректорат. Бесіда проводилась у достатньо грубій формі і заслужено була записана на диктофон, примотаний скотчем до ноги редактора. Пізніше запис розмови було розповсюджено в інтернеті і студентській «сітці» у гуртожитках..

Зловживання недостатньою поінформованістю студентів.

Студенти багатьох українських вузів не завжди мають доступ до документів, що регулюють правила поведінки та проживання на території студмістечка їхнього вузу. Нагадуємо: такою інформацією є, зокрема, Статут та Правила внутрішнього розпорядку.

Адміністрації деяких київських вузів, забороняючи роз¬повсюдження листівок на “своїй” території, частіше за все посилалися на положення Статуту чи Правила внутрішнього розпорядку. Знаючи заздалегідь, що студенти ніколи не бачили цих документів, посадові особи спекулюють їхньою недостатньою поінформованістю.

Якщо студент хоче мати уявлення про свої права та якщо він воліє відчувати себе вільною особистістю, то він одразу після вступу мусить ознайомитися з належними вузівськими документами.
Особливо зазначаємо: відмова надати для ознайомлення Статут навчального закладу, Правила внутрішнього розпорядку тощо виглядає щонайменше безглуздо…

Якщо тобі погрожують виключенням через нескладення іспитів (умисним заниженням оцінки на екзамені).

Зрештою, будь-який викладач може застосувати до вас санкції без усякого попередження. Ми закликаємо студентів бути послідовними, і, якщо вже йдеться про відстоювання власних прав, не зупинятися. Якщо вас “спитали на двійку”, вимагайте перездачі іншому викладачеві (краще — спеціальній комісії), мотивуючи це упередженим до вас ставленням.

Крім того, пам’ятайте: у багатьох випадках краще перескладати усний іспит в письмовій формі — це дасть можливість вам виявити свої знання, а упередженого викладача позбавить можливості “завалити” вас. До того ж ваша письмова відповідь — це своєрідний документ, або, сказати б, доказ ваших — сподіваємося — знань. Не кожен пострадянський викладач наважиться оцінити нормальну письмову відповідь на “незадовільно” (11) .