Рух ДОП України

Інформація – сильний інструмент впливу, тому необхдно мати  чітке планування і керування інформаційною роботою, що далко не завжди виходить у громадських органзацій. Громадським організаціям, в першу чергу невеликим, властива слабка  структуризація діяльності, в основі їх  роботи лежить емоційний імпульс, порив душі, бажання щось змінити. Це добре, але звідси витікають проблеми планування, імпульсивність, непостійність, зосередженість на процесі, а не на розвитку досягнутих результатів.

Як ми знаємо, зараз успіх справи багато в чому  визначається тим, на скільки успішна інформаційна робота організації, на  скільки вона вміє виживати і працювати в інформаційному просторі. А деякі задачі, наприклад зміна споживацьких звичок  людей або зміна політики якоїсь компанії  чи корпорації, практично цілковито лежать в інформаційній площині.

Варто враховувати особливості різних  груп щодо сприйняття інформації. Анприлад, поки людині вигідно, він інформацію «не чує». Особливо це стосується людей, обіймаючих певні посади і представників бізнесу. З іншого боку це властиво  і багатьом природоохоронцям, які нерідко займаються окремим проектом і нічого більше не чують.

Для успішної  інформаційної роботи  треба мати  власну систему інформування. Як мінімум, в організації необхідно  налагодити співпрацю між  окремиими підрозділами, секторами, програмами і проектами. Потрібен і обмін інформацією між організаціями. Хтось повинен робити постійну роботу по виробництву інформації (готувати повідомлення для преси, зведення по підсумкам акцій, рейдів, кампаній, новин від  інших організацій). Головне не забувати, що  інформаційна робота повинна вестись постійно. Одноразова інформація ніколи не працює. А зупинивши потік інформації одного разу, потім доведеться починати все спочатку (34).

Неправильні стереотипи

У громадських екологічних організацій при роботі в сфері інформації виникають певні, найчастіше специфічні, труднощі. Як правило, це зв’язано зі стереотипами нашого суспільства. Природоохоронні організації в тому вигляді, у якому вони існують  – належать до демократичного суспільства, а то і носять неабияке забарвлення опозиційності чи навіть анархізму. У СРСР же більш-менш незалежною громадською організацією міг бути хіба що клуб собаківництва. Тобто громадські організації сприймалися як суто аматорські, або підозрілі і небезпечні. Цю карту дотепер старанно розігрують наші опоненти, чи то в області атомної енергетики, лісового господарства або генної інженерії. Основне їхнє твердження: громадськість – це дилетанти і “вискочки”, нездатні розібратися в суті проблеми, що особливо актуально для громадської організації.

Ще однієї із проблем є протестний образ екологічної організації: тільки забороняють і нічого не пропонують натомість. Одне із завдань громадських організацій в області суспільної думки – розповісти (і довести) людям, що вони, громадські організації – це досить компетентні люди, які мають експертний потенціал, щоб реально впливати на ситуацію, на прийняття рішень на державному рівні, що їхні програми працюють на користь населення, що вони пропонують свої, альтернативні варіанти рішення проблем.

Не позбавлені стереотипів і самі природоохоронці. Приміром, у ситуаціях, пов’язаних із охороною заповідних територій або діяльністю природоохоронних інспекцій, доводиться спостерігати активно-агресивне відношення до місцевого населення: «Всі вони браконьєри». Відповідно, і охорона заповідного режиму зосереджує на посиленні інспекторських груп. Взагалі ж, у ситуації, коли НУО створена в безпосередній близькості від населеного пункту, складно очікувати, що все населення відразу ж свідомо перестане ходити в ліс за грибами, ягодами, дровами й усім іншим. Тому проблеми будуть, і тільки довгі й завзяті зусилля по роз’ясненню ситуації дадуть свої результати. Але не занадто швидко.

Головне – не ставитися до всіх людей як до злісних ворогів природи, тим більше, що більшість такими не є. Те ж саме відноситься й до роботи в рейдах: не всі люди, як вам зустрінуться, – порушники (21) .

Частина дружин охорони природи (ДОП) та інших громадських  організацій своїм девізом вважає рядок з пісні: «Але будемо ми природу охороняти, і нам плювати, що шепоче обиватель». Однак ще в сімдесяті роки минулого століття дружинники зрозуміли, що одним відловом браконьєрів проблеми не вирішити й що дуже багато чого в охороні ПЗФ залежить від відносин з місцевими жителями, тобто з тими самими «обивателями» (21).

«Коралові рифи й ліси, тварини й рослини, вмираючи, посилають світові мовчазні сигнали небезпеки. Ми, «зелені», – це їхній голос, – сказала Сатоко Ватанабе (Японія) із трибуни Всесвітньої конференції «зелених». – І щоб цей голос був почутий, ми вчимося перекладати з мови любові на мову корисиливості» (22).

Недбале ставлення до обивателя призводить до не найкращих результатів. Відносини з жителями того місця, де розташована організація, з державними органами на різних рівнях визначаються стереотипами про цю організацію. Думка про організацію складається в кожному разі, працює вона над цим чи ні. Багато в чому це залежить від подачі інформації й від сприйняття її аудиторією.

Неконтрольований потік інформації, випадковий і спонтанний, здатен завдати непоправної шкоди. Саме тому необхідно керувати потоком інформації, що виходить із організації назовні.

Керування інформацією та інформаційна стратегія організації.

Щодня світ дедалі глибше інформатизується і занурюється в нові технології; реальні події багаторазово відлунюються у віртуальному просторі (а багато з них взагалі існують лише в ньому). В таких умовах, громадська діяльність змушена перепрофільовуватись у бік медіа-простору. Цього вимагає ситуація, це дає нові можливості і у багатьох випадках діяльність має сенс лише у медіа- та віртуальному просторі.

Інформація – це дані, які важливі для розуміння й діяльності, в реальності, яка нас оточує. Щоб зробити щось, буває необхідно або корисно мати деякий набір даних, що стосується предмета. Важливо не тільки що повідомляється, але й коли повідомляється: одержувати відомості треба в потрібний момент, щоб вони могли вплинути на ухвалення того чи іншого рішення.
Соціаліст-кібернетик Стаффорд Бір говорив: “Інформація – це дані, які змінюють нас” (20). Проте в тих умовах, що склались зараз, громадяни будь-якої демократичної країни в основному знають лише те, що їм показують у телевізорі.

Говорячи про медіатехнології, також не треба забувати про те, що це саме технології. Тому, як і будь-які інші технології, їх можна вивчити і оволодіти ними. При цьому, не слід забувати, що ми самі піддані їхньому впливові і кожен наш крок може бути насправді не нашим бажанням, а майстерним втіленням чиєїсь медіа-маніпуляції. На жаль, зовсім надійних засобів вберегтись від цього ми запропонувати не можемо. Проте в цьому розділі ми спробуємо коротко представити різні можливості, які ви можете використовувати в боротьбі на медіа-фронті.

Головне, що потрібно завжди пам’ятати – не можна ставитися до інформаційної роботи, тобто до виробництва інформації про свою роботу, як до чогось другорядного. Інформація про вас у кожному разі розходиться – хочете ви цього чи ні. Поширення інформації завжди повинне мати свою мету й завдання, у іншому випадку результати можуть бути зовсім неочікуваними.

Керування інформацією переслідує кілька задач:
а) сприяє вирішенню проблеми;
б) допомагає залучати людей і кошти;
в) запобігає появі непотрібної (шкідливої для організації) інформації;
в) допомагає коректувати власні дії відповідно до зворотного зв’язку.

Медіапланування.

Мало хто дійсно цим займається і мало кому це дійсно потрібно. Але деякі ідеї щодо медіапланування і планування методів вашої діяльності треба розповісти. Ви можете будувати свою діяльність як схочете, але є речі, що залежать не від вас. Перш за все, те, що  залежить не  від  вас, залежить від пори року.

Так, весною і на початку літа доцільно планувати більшу частину ваших польових досліджень – підготовки наукових  обгрунтувань, фотографічні вишукування.

Найбільш важливо розуміти, що друга половина липня і серпень – це сезон відпусток, час коли більшість держслужбовців (як чиновників, так і технічних працівників) знаходяться у відпусках. З одного боку, для вас це значить, що в цей час не можна надсилати багато різноманітних важливих листів, адже нікому буде з ними розбиратись і вам з більшою ніж в будь-який інший час імовірністю, відпишуться безглуздою відпискою.

З іншого ж боку, друга половина літа – зоряний час для вашої  медіадіяльності. Саме  в цей час, коли всі знаходяться у відпустках, відбувається найменше подій. Тобто найменше новин. Відтак журналісти в цей час перебуваєють у найбільш «голодному» стані за весь рік. Адже випуски новин і шпальти газет треба чимось наповнювати щодня. Тому саме в цей час слід робити акцент на прес-конферецніях, акціях і інших  медіа-зорієнтованих  заходах, будучи певним в тому, що всі вони потраплять на  шпальти газет і блакитні екрани.

Робота зі ЗМІ
„Хочете потрапити у газети? – читайте їх, переходячи вулицю”

Основна думка.
Ви маєте усвідомлювати, що а) ви потрібні журналістам, б) журналісти важливі вам і в) ваша співпраця з журналістами важлива людям і потрібна природі. Метою №1 вашої  інформаційної політики має бути гласність всіх проблем і поінформованість всіх зацівлених людей і структур. Таким чином, першочерговими задачами для Вас стають: а) привернути увагу ЗМІ, б)  бути цікавим для ЗМІ, в) постійно утримувати увагу ЗМІ. Якщо ви зможете добитись всього цього, то до вас звертатимуться як до експертів, вашою думкою оперуватимуть при обговоренні цікавих  вам проблем і з вами рахуватимуться як з організаціє, як з людиною, і даруйте,  як з брендом. Вершиною успіху медіа-діяльності для вас має стати стан, коли будь-яке обговорення цікавих вам тем в ЗМІ або просто в суспільному середовищі не зможе відбуватись без вашої участі. Побічним ефектом для актиого медійника обов’язково стане те, що  до вас почнуть звертатись з усіх можливих  питань – дотичних  до  вас і недотичних… Якщо зможете – будьте експертом з усіх питань. Якщо ж ні – заведіть у записнику сторінку з телефонами дружніх  організацій, де буде вказано їхні пріоритетні теми. В такому разі, ви зможете завжди переправити журналіста за адресою, при цьому всеодно йому допомігши і при цьому не підірвавши свого авторитету.

Загальні роздуми, у т.ч. проте, що  вам потрібен PR.
Більша частина нашого спілкування, тобто комунікації, відбуваються не прямо, а через посередника – ЗМІ. При моніторингу ЗМІ необхідно враховувати, що значна частина інформації – це не те, що суспільство думає насправді, а думка редактора чи власника газети про те, що суспільство повинне думати в тому або іншому питанні, або їхнє уявлення про те, що суспільству цікаво.

Через загальні ЗМІ ми одержуємо узагальнену інформацію, оброблену таким чином, щоб бути цікавою всім. Так створюється громадська думка, інформаційне поле навколо певної теми. Одержуючи інформацію, кожен робить свої висновки й приймає відповідні рішення. Представник влади, якщо йому покласти на стіл деяка кількість газетних вирізок, буде уважніше слухати вас (все-таки «сподівання народу» і суспільна думка для нього важливі).

Для успішної інформаційної роботи потрібно мати свою систему інформування ЗМІ. Крім того, вам необхідний обмін інформацією з іншими організаціям. Хтось повинен робити постійну роботу з виробництва інформації (готувати повідомлення для преси, зведення за підсумками акцій, рейдів, кампаній). Важливо пам’ятати, що інформаційна робота повинна вестися постійно – одноразова інформація не працює.

Професіонали називають ЗМІ своєю головною аудиторією. Для нас з вами важлива опосередкованість впливу медіа та PR, коли публіці розповідаєте про вас не ви самі, а хтось третій. При цьому не виникає того самого психологічного бар’єру, як при прямій рекламі.

Вважається, що для того, щоб «заразити» якою-небудь ідеєю увесь світ, необхідно переконати 5% населення, а вони переконають інших (теорія дифузійного поширення ідей Эверета Роджерса).

Вам конче потрібен PR, створення позитивного іміджу серед людей і набуття ваги в очах  чиновників опонентів. Вам потрібна публічність.  Проте, не можна перестаратись і займатись лише цим, забувши про те, що  у вас є  все ж  першочергова задача – охорона природи.

Ситуація, коли під PR розуміється в основному проведення заходів, тягне кілька проблем. По-перше, організація не може (та і не має особливої потреби) увесь час робити якісь публічні шоу – на роботу сил не вистачить, та й взагалі вся робота перетвориться на PR заради PR. По-друге, на одних заходах – без серйозного інформаційного наповнення – тобто, коментарів фахівців, результатів реальної роботи із проблеми – неможливо створити образ серйозної, працюючої (а не тільки протестуючої або святкуючої) організації, та й, властиво, важко сприяти рішенню проблеми тільки через інформування. По-третє, шквал спеціальних PRівських заходів автоматично дає зрозуміти, що дійсна робота (діяльність) громадських організацій не несе в собі цікавості.

Потім, далеко не всі заходи вирішують проблему виходу на ЗМІ, які вам потрібні. Вони можуть привернути увагу місцевої преси, але до ваших колег і ЗМІ в інших регіонах вам однаково доведеться доносити інформацію самим, інакше про вас мало хто буде знати за межами вашого міста. Це може ускладнити вашу подальшу роботу.

Багато громадських організацій обмежуються публікацією своєї інформації в екологічних виданнях і електронних розсилках. Звичайно, через «зелені» ЗМІ й інформаційну систему НУО. Однодумців знайти простіше, однак через суспільно-політичні ЗМІ ми знаходимо людей з різних груп, збільшуючи число своїх прихильників. Таким чином, ми маємо зовсім чітку аудиторію – посередника, якого нам потрібно зацікавити – журналістів.

Якщо ми говоримо про PR, маючи на увазі публікації в пресі, варто згадати старе-добре правило класиків PR: «Справжня стаття друкується не за гроші, а за її новинну цінність». На жаль, сучасна тенденція інша – статті від різних організацій таки друкуються за гроші. Фактично ЗМІ продають своє рекламне місце, іноді при цьому здаючи в оренду перо одного зі своїх журналістів. Проте, більшість НУО досить регулярно друкуються не за гроші, а тому, що про їхню роботу цікаво писати, їхню думку цікаво знати й т.ін. Звичайно, для цього доводиться докладати певних зусиль й робити певну роботу.

Однак буває й так, що у вас виникає можливість витратити деяку кількість грошей на оплату публікації. Витратьте їх на що-небудь ще! Тому що, заплативши один раз, вам доведеться платити й далі. Від вас цього будуть хотіти досить довго, причому не тільки ті ЗМІ, яким ви заплатили — інформація в медіа-колах про те, хто й скільки платить, розходиться швидко. Більше того, ви зіпсуєте життя й своїх колег з інших організацій – від них теж будуть вимагати грошей.
Безумовно, дуже важливо, просто необхідно вміти проводити виїзди, акції на місцях. Але не менш важливо зуміти про це розповісти.

На різноманітних тренінгах, семінарах і в літературі для громадських організацій є тенденція розділяти роботу зі ЗМІ і ПР. Це не лише хибно з понятійної  і  термінологічної точок зору, але й викликає неабияку плутанину в роботі.

Головна ознака  піару – опосередкованість впливу, коли публіці про вас розповідає хтось інший. При цьому не  виникає  психологічного бар’єру, як при рекламі (34).

Варто згадати, що в будь-якій серйозній комерційній організації людина – старший по ПР, стратегінчим комунікаціям тощо – обов’язково входить в коло осіб, які визначають  стратегію організації. Більше того, ця людина повинна краще всіх  розуміти хто і чим займається в організації, розбиратись в усіх проблемах, якими ви займаєтесь.

Необхідно, щоб людина, яка веде діалог зі ЗМІ була такою, хто вміє подавати матеріал так, як це треба журналістам. Всі ми читаємо газети, слухаємо радіо і бачили телевізор. Зверніть увагу, які фрази потрапляють у ЗМІ. Звісно, «говорити цитатами» – не найпростіша наука, особливо коли людина все життя займалась справами зовсім не пов’язаними з широкою публікою.

Ця людина повинна  бути живою натурою, а не лише  головним ПР-щиком – бути мостом між вами і ЗМІ а не щитом (34).

Дуже часто для рішення якоїсь проблеми просто необхідний вихід за межі вашого регіону. Якісь рішення приймаються на місці, але інші, найчастіше найважливіші, приймаються «у центрі». І у всякому разі, громадська думка, створена не тільки через місцеві, але й через загальнодержавні (принаймні – обласні), міжнародні ЗМІ й інформаційні мережі, може дуже сильно допомогти вашій роботі. Іноді вихід інформації за межі регіону може бути критичною умовою успіху – наприклад, якщо в регіоні є заборона на публікацію якоїсь інформації. Для вирішення масштабних проблем необхідно заручатися підтримкою колег з різних регіонів – у когось є досвід по даній проблемі, у когось зв’язки, у когось можливості просунути вашу інформацію. Ім’я вашої організації повинні знати й поважати.

Піар це все ж робота зі ЗМі. Роль заходів, які проводить організація двояка – з одного боку, піар-заходи потрібні  тільки для того, щоб інформація пр о організацію, проблему чи вашу роботу з’явилась в інформаційному просторі. З іншого боку, проведення заходів зазвичай є лише частиною роботи, яка може викликати зацікавлення ЗМІ і суспільства.

Ситуація, коли під ПР мається на увазі переважно проведення заходів, призводить до  проблем. По-переше, організація не може постійно проводити якісь публічні шоу – тоді на  роботу сил не вистачить, та і вся вона перетворитьс яв ПР заради ПР. По-друге, на самих лишек заходах – без  серйозного інфіормаційногонаповнення – тобто без коментарів спеціалістів – результатів реальної роботи по проблемі. Неможливо створити образ серйозної, працюючої (а не лише протестуючої чи святкуючої) організації. І по-третє,  велика кількість ПР-заходів наштовхує на думку, що ваша справжня робота не несе в собі інформаційної і новинної  цінності.

З іншого боку, будь-яка  цілеспрямована робота зі змі є  ПР-ом, так як подає  інформацію у ваших  інтересах або у інтересах вирішення проблеми, якою ви займаєтесь.

Необхідно пам’ятати, що ключова відмінність інформаційно-комунікативної роботи  громадської організації від корпорації – це розповідь про реальну роботу на благо суспільства. Власне, для цього більшість громадських організаційі створені. Корпораціям же доводиться вигадувати щосьб гарне про себе, оскільки їхня діяльність нерідк протирічить інтересам суспільства (34).

Моніторинг ЗМІ.
Ще одним фронтом роботи на медіа-фронті є моніторинг ЗМІ. Одне діло – працювати зі ЗМІ, публікуватись в них і впливати нак них. Інша сторона медалі – бути в курсі що взагалі відбувається в медіа: хто про що і як пише і що взагалі зараз там, у «світі поза вашою органзацією».

Щоб почати розмову на тему моніторингу ЗМІ, слід спочатку зрозуміти, для чого взагалі необхідно моніторити (тобто постійно переглядати) газети, інтернет і випуски новин по телевізору?

Інформація про те, що говорить преса і телебачення потрібна для того, щоб:
–    Знати, чи цікавить ЗМІ актуальна для вас проблематика і що ЗМІ про неї думає;
–    Знати, що ЗМІ думає про вас самих;
–    Знати, які є ще проблеми, про які ви не встигли дізнатись по власним каналам;
–    Знати, хто ще веде дяльність, схожу на вашу;
–    Знати, які посадовці і відомі люди висловлюються щодо охорони природи і в якому ключі побудована їх позиція.

Можна вигадати ще багато причин моніторити ЗМІ, та головними все ж є те, що зі ЗМІ ви дізнаєтесь нові проблеми, про які ще не знали і слідкуєте за інформаційною атмосферою навколо власної діяльності. Тобто бачите, чи на вас звертають увагу, що про вас і вашу діяльність думають і які вона приносить плоди. В будь-якому випадку, всі журналісти разом узяті володіють нескінченно більшим обсягом інформації, ніж ви, і на це варто зважити.

Якими шляхами монітирити ЗМІ і на що звертати особливу увагу? Досліджуючи інтернет-публікації, газети і телебачення, слухаючи на кухні радіо, перш за все слід думати, де саме більш імовірно знаходиться інформація, що може вас зацікавити. Для початку це будуть інформаційні газети і сайти, випуски новин. Пізніше ви виявите більш важливі вам видання, більш специфічні інтернет-сайти і більш об’єктивні телеканали. Повірте, специфічних ЗМІ дуже багато (особливо маловідомих).
Актуальність тих чи інших ЗМІ дуже динамічна; весь час виникають нові ЗМІ, так що їх список ви повинні сформувати самотужки. Тут ми допомогти не можемо нічим. Звісно, не варто звертати особливу увагу на прополітичні видання і канали, хоча і в них можуть періодично виникати цікаві матеріали (особливо перед  виборами).

В справі пошуку цікавих ЗМІ вам стануть в пригоді самі журналісти. Прикро це визнавати, та журналістів, що розумілись би на природоохоронних проблемах, писали про них і при цьому ще й були б свідомими дуже мало. Крім того, вони нерідко міняють видання. Очевидно їх мало тому, що мало які видання в них зацікавлені. Таким чином, знайшовши цікавих журналістів ви автоматично виявите і видання, які точно треба моніторити.

Не забувайте брати контакти всіх журналістів, що приходять на ваші прес-конференції або просто звертаються до вас. Для підтримки контактів запропонуйте включити їх у ваш список розсилки, запропонуйте переглянути їх матеріали перед здачею в друк для усунення професійних недоліків.
Багато хто на це згоджується і налаштовується на співпрацю з вами. Для вас, в свою чергу, буде відверто класно стати постійним експертом, що  коментую в тому чи іншому виаднні природоохоронні матеріали.

Крім того, знайдіть контакти ведучих цікавих вам тематичних рубрик, радіо- та телепередач.

Звичайно, легко дорогою на роботу або до університету купити кілька щоденних газет або переглянути ввечорі новини на кількох інформаційних сайтах. Проте важко здійснювати об’єктивний моніторинг радіо і телебачення, адже радіо і телебачення існує лише в ефірному часі. Таким чином, ввечорі, з 18.30 до 21.30, коли випуски новин транслюються одночасно по всім телеканалам, переглядати всі їх одночасно неможливо. Крім того, в цей час вам цілком імовнірно і так є чим занятись. Щоправда, останнім часом короткий текст новин, телеканали викладають на власних інтернет-сайтах, де їх можна переглянути. Деякі навіть надають можливість закачки відео-файлів з телевізійних сюжетів.
Розмови, які ви чуєте на вулицях, спілкування із знаймими, сусідами також допомагає зрозуміти інформаційні умови, в яких  ви працюєте, що людям відомо про проблему, їх ставлення до неї.

Створіть власне інформагентство.
Робота зі ЗМІ, а відтак і вплив на громадську думку – один з основних елементів менеджменту охорони природи в місті.

Для того, щоб преса періодично висвітлювала ваші проблеми, треба мати відповідний імідж. Перш за все, для цього необхідно періодично розсилати власну електронна розсилку журналістам та інформагентствам. Не забувайте і про періодичне доповнення списку розсилки.

Аналогічно, можна домовитись на радіо про періодичну трансляцію ваших новин в ефірі. В принципі, безкоштовна поставка новин навіть більше вигідна радіоканалу, аніж вам. Крім того, малопопулярні газети і радіохвилі, не маючи коштів для організації високооплачуваних штатних журналістів, нерідко погоджуються на організацію неоплачуваної або і оплачуваної колонки або радіопередачі в ефірі. Домовляючись про постійне представництво вашої інформації в ЗМІ, акцентуйте увагу перш за все на проблемах громадян. Редактору простіше зрозуміти потребу постійно говорити про проблеми, що хвилюють людей, ніж про проблеми дикої природи.

В усіх випадках, коли ви зіштовхуватиметесь зі ЗМІ, десь повинен фігурувати ваш контактний телефон, електронка і адреса вашого сайту. Нехай це підпис на листівці, плакаті, обмін візитівками чи щось інше. З часом вас справді почнуть читати, потім прислухатись, а потім і посилатись на вас. Пройде ще трохи часу і у вас почнуть питати коментарі до всіх матеріалів вашої тематики. Про це сказано вище. Для того, щоб сталось саме так необхідно дотримуватись кількох правил:
– Завжди лишайте журналістам свої контакти і заявляйте про наміри співпрацювати. Пропонуйте інші теми, по яким разом можна було б підготувати матеріал;
– Ніколи не розмовляйте з журналістами грубо, не сваріться; намагайтесь пояснити незрозумілі речі «на пальцях»;
– Після розмови питайте, коли планується вихід статті або ефір. Якщо це ще невідомо – домовтесь про те, що вам про це повідомлять;
– Якщо ви не готові відповісти або просто не знаєте відповіді – чемно повідомте, що ви не достатньо компетентні саме в цьому питанні і запропонуйте звернутись до когось з ваших колег.

Є ще одна причина, по якій ви повинні мати команду людей, здатних говорити з кореспондентами. Як правило, журналісти прагнуть не повторюватись в темах, проблемах і в тих, у кого беруть коментарі. Таким чином, одного разу взявши у вас коментар, наступного разу можуть не захотіти звертатись лише тому, що у вас коментар вже колись брали. Тому слід відразу попереджати, що вас багато і якщо треба, ви зможете порадити людей, які зможуть дати коментар на схожі теми.

Різниця між типами ЗМІ Ми закликаємо вас не обділяти увагою жоден з типів ЗМІ: ні пресу, ні радіо, ні телебачення, ні інтернет, ні навіть самвидав. Головна причина цього – кожна категорія ЗМІ має свої задачі. Лише всі вони вкупі здатні зробити вашу інформацію достатньо вагомою, щоб її дійсно сприйняли з тією важливістю, як ви цього хочете. Так, газети переважно працюють на аналітику і висловлюють власне ставлення до проблем; телебачення висвітлює новини; радіо висвітлює новини і в багатьох випадках тяжіє до того, щоб ви самі говорили і відповідали за себе. А інтернет, поєднуючи функції всіх ЗМІ, для вас повинен відігравати перш за все функцію збільшення кількості вашої інформації в медіа-прсторі як такої.

Спілкування з журналістами.
Головне – зуміти викласти основну думку чітко й зв’язано, зрозумілою для всіх мовою. У цьому сенсі журналіст є ідеальною моделлю – звичайно він не занадто ознайомлений з темою (ми не маємо на увазі «зелених» журналістів – наших добрих друзів), має професійний скепсис і дуже зайнятий. Якщо вам вдасться зацікавити й залучити на свою сторону журналіста, то, швидше за все, вам вдасться домогтися цього й з іншою аудиторією. ЗМІ – специфічна частина аудиторії з особливими властивостями, найважливіше з яких полягає в тому, що вони є проміжною інформаційною ланкою, що поширює інформацію майже на всі інші цільові аудиторії.

Через це виникають різні непорозуміння. Дуже часто на семінарах, та й просто в розмовах доводиться чути фразу «журналіст повинен» (повинен уважно слухати вас, повинен розбиратися в темі, повинен точно передавати вашу думку й т.ін.). Однак насправді журналіст нікому нічого не повинен, як, утім, і ми з вами. Він просто робить свою роботу, при цьому саме так підходячи до нашої з вами роботі з погляду обивателя – важливо йому це або не важливо, чи цікаво, чи ні.

Отже, що потрібно розповідати? Більше позитивної інформації про діяльність організації. Класична формула PR: зробіть що-небудь гарне й розповідайте про це; при цьому дуже важливий результат – не простий «проведення суботника», а «стільки-то дерев посаджено», і «стільки-то сміття прибрано». Нехай люди знають, що ви водите дітей у походи, щоб вони познайомилися із природою, а не просто працюєте «у сфері екологічного виховання». Інформація із проблеми повинна супроводжуватися довідками, коментарями, новими фактами. Інформаційна робота не повинна ґрунтуватися тільки на розповіді про діяльність організації.

Не щодня з нею відбуваються історичні події, а інформаційна робота повинна вестися постійно. Висування щораз «себе, улюбленого» на перший план без вагомої причини буде сприйматися як спроба реклами. Організація повинна стати важливим джерелом інформації із хвилюючої проблеми, консультантом, експертом. Розповідайте про те, що хочете зберегти – нехай люди побачать це вашими очами й зрозуміють вас. Часто відкритий протест проти чого-небудь легко привертає увагу як ЗМІ, так і аудиторії. Однак якщо протестувати по дріб’язках, то дуже швидко можна прославитися тим, що ви не здатні запропонувати що-небудь конструктивне. Проте, у принципових питаннях опозиція офіційним рішенням на базі аргументованої позиції може допомогти привернути увагу до себе. Підкреслюємо: навіть протестуючи, не забувайте добре аргументувати свою позицію, при цьому також не забудьте про альтернативу. (21)

Інформацію слід зробити громадсько-вагомою. Тобто ви повинні подати проблему таким чином, щоб це виглядало не особистою проблемою спиляного дерева, або горобця, обділеного житлом, а проблемою якщо не всього людства, то принаймні всього вашого міста, прецедентом який не можна припустити.

ПРИКЛАД
Розглянемо 2 варіанти заголовка для прес-релізу з правильним і неправильним підходом до потреб ЗМІ. 1. «В с. Нова Дмитрівка Барвінківського району згорів заказник «Чабанне». 2. «На Харківщині горять останні сепи!». Порівняйте варіанти назви релізу. Висновки можете зробити самі.

Варто бути обережними у висловлюваннях, адже ваш виступ у ЗМІ може стати підставою до судового позову. Та і взагалі слід розуміти, що все сказане вами у розмові з журналістом може вийти друком і 100% буде підписане вашим ім’ям. Гірше того, якщо ви будете висловлюватись недостатньо ясно, то все, що нафантазує спантеличений кореспондент також буде підписане вашим ім’ям.

ПРИКЛАД
У травні 2007 року група київських природоохоронних організацій влаштувала кампанію проти проведення на Трухановому острові в центрі Києва святкового феєрверку до Дня Києва. Феєрверк планувався (втім, і був таки  проведений) на Трухановому острові в самому центрі міста. Завдяки великій площі (508 га), острів є одним з основних  місць гніздування птахів в центрі міста. Кінець травня, в свою чергу є  розпалом сезону гніздування. Тож причина протесту громадськості очевидна – феєрверк і гніздування птахів – речі несумісні. Тому була організована перш за все потужна  кампанія в ЗМІ. Натомість далеко не всі журналісти усвідомили причину і задачу кампанії  протесту. Тому поряд  з нормальними виважаеними матеріалами виникли і заголовки накшталт «Екологи заборонили День Києва».

Крім того, треба розуміти також  різницю між окремими ЗМІ і приватні нюанси кожного з них. Адже кожне видання, радіохвиля і телеканал подають і завжди подаватимуть інформацію так, як це потрібно їм а не як це потрібно вам. Адже кожне ЗМІ повинне підтримувати своє власне обличчя. Лише так воно зможе триматись на плану серед тисяч подібних собі. Це треба усвідомлювати і ставитись до цього з повагою. Адже, як вже було сказано вище – журналіст вам нічим не зобов’язаний.

Головним позитивом цієї проблеми є те, що у відповідь на ваш інформаційний привід (див. далі) виникнуть різні матеріали і сюжети. Чим більш різноманітними вони будуть, тим буде цікавіше і тим триваліше інформація буде «на слуху». Проте є і негативні моменти. Зокрема, прагнення кожного ЗМІ подати інформацію по-своєму призводить до її спотворення. Невідомо, яку частину вашої інформації буде обрано в якості центральної  думки матеріалу.

ПРИКЛАД
Розсилаючи пресі, скажімо реліз про те, що «22.08.2007 року Рішенням Київської міської ради територія ландшафтного заказника «Жуків острів» скорочена в 9 разів», ви можете сподіватись отримати мінімум 4 групи матеріалів. 1) Інформаційні повідомлення про сесію Київради 22.08.2007 р., 2) Критичні матеріали, спрямовані проти чинного складу Київради та команди міського голови, 3) Статті про заказник як такий,  і нарешті 4)Статті власне про те що заказник не можна було нищити. А ще, звісно, статті про те, що 5)Екологи знову всім не задоволені і 6)Як добре, що заказник таки існує. Врешті можуть виникнути статті групи «7», що повністю втратили вашу ідею, а то і взагалі налаштовують чиатача проти вас.

В реальному житті, після прийняття рішення про скорочення площі заказника, 70%  всіх  інформаційних  повідомлень в ЗМІ, що виникли протягом 2-х діб після прийняття рішення звучали як «Київрада створила заказник «Жуків острів». Головна причина цього – першоджерелом інформаціх було обрано саму Київраду, коментарі авторів рішення на сесії і назву самого рішення, що називається «Про питання створення заказника «Острів Жуків». Тобто всі ці матеріали були опубліковані поспіхом, просто прагнучи щось напатякати на популярну тему і без коментаря противників скорочення площі заказника. Всі інші матеріали, що пубілкувались пізніше, готувались спільно з природоохоронцями і спрямовані проти рішення.

Оцінити відсоткове співвідношення позитивних і негативних  публікацій можна за допомогою інтернету. На наступний день після того, як сталась подія, яка цікавить вас, вам треба зайти, скажімо до інтернет-сайту www.meta.ua  і в меню пошуку новин задати ключові слова до вашої події. Оберіть пошук новин «за вчора» і «за сьогодні». Оцініть хто і в якому ключі подав інформацію відразу після події. За тижень зайдіть на цей же сайт і зробіть повторний пошук, обравши меню «за тиждень». Для надійності ключові слова пишуть по черзі українською і російською. Порівняйте матеріали, опубліковані відразу після події і протягом тижня після неї. Як правило, всі термінові повідомлення виявляються неякісними і некваліфікованими, спотворюють дійсну інформацію, адже кореспонденти, прагнучи зробити публікацію новини першими нехтують пошуком детальної інформації, не розбираються в проблемі і висловлюють лише свою некваліфіковану оцінку. Повірте, власна оцінка природоохоронних  проблем журналістами дійсно майже завжди є некваліфікованою, адже природоохоронні проблеми є надто низкорейтинговою інформацією, щоб заради неї в кожному виданні тримати хоча б одного квалфікованого журналіста. Пошук в системі «Мета» і інших, доволі об’єктивний, адже крім інтернет-ресурсів, тут відображаються і стрічки новин телебачення, радіо і газет.

Не дайте журналістам сісти собі на голову! (підготовлено К.Борисенко, О.Василюк).
Журналісти, зі свого боку виявляють акивних громадських діячів і фахівців, що здатні дати путній коментар – і ви думаєте, мовляв ”УРА, нами зацікавились і тепер допоможуть у вирішенні наших проблем”. Дійсно, на певному етапі ми і вони, природоохоронці і журналісти – перетинаємось і маємо спільні інтереси. Проте головна мета більшості сучасних журналістів – заробляння грошей. А це вимагає «прикрашання» матеріалів, перебирання тем, вибір заголовків, що кидатимуться в очі і таке інше. Це не завжди сумісно з вашою першочерговою задачею – охороною природи.

Щоб успішно використати цей момент в своїх інтересах і не бути використаним в якості підставної особи, слід запам’ятати кілька правил. Якщо ви не вважаєте, що заходи безпеки доцільні, зверніть увагу хоча б на той факт, що журналісти зовсім не зацікавлені у тому, щоб брати відповідальність за звинувачення, скажімо високопоставлених держслужбовців і відомих політиків. Кому треба втратити роботу через те, що політик для свого-таки PR подасть на газету до суду. Журналісту простіше поставити в публікації ваше фото і підписати звинувачення вами. Нехай якщо будуть проблеми, то будуть у вас. Це – не співпраця. Отож правила:
–    В першу чергу треба з’ясувати, як звати журналіста і на де він працює (можливо – робочий телефон, електронну пошту та посаду).
–    Слід з’ясувати, яким чином, і бажано – конкретно через кого журналіст знайшов вас.
–    Відразу скажіть від чийого імені ви готові дати коментар.
–    Якщо мова іде про документи, копії яких у вас є (проте отримані неофіційним чином), попередьте, що інформацію про наявність документів у вас розголошувати не треба, оскільки ви все одно не скажете, звідки вони у вас. На такі питання ми самі відповідаємо: «випадково знайшли в тролейбусі – це все, що можемо сказати».
–    Перш ніж записувати коментар на камеру, обговоріть з журналістом питання, які він вам задаватиме. Запропонуйте свої питання або переформулюйте його заготовки, наголосіть на важливості цього. На екрані завжди гарно виглядає, коли герой сюжету відповідає на питання по суті. Як правило це свідчить про якісно підготовлені питання. Користуйтесь цим.
–    Все одно завжди варто чекати несподіваних питань. Журналісти прагнутимуть записати інтерв’ю по своєму сценарію. Вреші, це їх робота. Відповідайте нейтрально і старайтесь не звинувачувати нікого особисто на камеру. Інша справа – звинувачувати організації і установи. Не вживайте слова «злочин», «злочинець». За це на вас цілком можна подвати до суду. На провокаційні питання відповідайте двома словами і знову переходьте в своє русло, русло того, що ви хочете висвітити в ЗМІ.
–    Не називайте на камеру свого імені, адреси, не оприлюднуйте бланки і документи, які ви не отримували офіційним шляхом. Не показуйте і своїх власних листів, на яких зазначена домашня адреса.
–    Починаючи розмову, відразу дайте зрозуміти, що ви – громадський діяч, що ви не маєт відношення до політичних сил, не виконуєте чиєсь замовлення і не отримуєте за це грошей (сподіваємось, це дійсно так). Як це зробити коректно? Наприклад, можете заявити, що вас не цікавить, хто саме будуватиметься в заказнику, вас цікавить, щоб порушення було припинене. Не наголошуйте на імені порушника – це легше за будь-що інше підтусувати під політичні розбірки. Більшість телерепортерів 100% питатимуть у вас ти часом протилежне: «Ви знаєте, хто будуватиметься тут… назвіть ім’я, знаєте, хто погодив будівництво? – назвіть ім’я”.

Говорячи з журналістами, відчувайте свою роль у цьому процесі. А ваша роль – надати матеріал, підказати, до кого звернутись, розтлумачити суть проблеми. Робота ж журналіста – копатись в матеріалах, шукати винних, робити висновки. Ви ні у якому разі не зобов’язані ризикувати своїм іміджем і життям задля чиєїсь ефектної передачі. Не забувайте – це ви робите послугу, допомагаючи зробити якісний матеріал, адже не ви на цьому заробляєте і не ви маєте завдання підготувати ефір або статтю.

Оприлюднення офіційних документів.

Різних офіційних документів може бути надзвичайно багато. Думаємо, цього пояснювати не треба. Лише пакет документації на будівництво матиме не одну тисячу сторінок (починаючи від погоджувальної документації на землевідведення, проекту будівництва і супроводжуючих його паперів до власне дозволу на виконання будівельних робіт). Які документи і якими шляхами ви отримаєте – ваша справа і ваше везіння. Зробити вам копію або перефотографувати будь-який аркуш кожного з проектів могли в різних місцях зробити десятки людей, через чиї руки він проходить, поки його укомплектують своїми погоджеянми всі служби. Втім, що і як оприлюднювати треба думати.

По-перше, якщо в документі немає ніяких супер-компрометуючих, супер-шокуючих неймовірних фактів, його оприлюднювати взагалі немає особливої потреби. Хіба що в розмові про незаконність того чи іншого проекту можна потрясти в руках папірцями, як безперечним аргументом на користь того, що будівництво цілком реальне і не є вигадкою вашої хворої фантазії.

Якщо ж ви вже вирішили оприлюднити ті чи інші папери, слід з’ясувати, чи не є вони секретними. Звісно, не секретними є матеріали вашого листування з чиновниками і всі документи, які вам офіційно надали (тобто не «дала офіційна особа», а «надіслали на ваш запит із супроводжуючим листом»). З іншим треба розбиратися. Зокрема, особливо уважно ставтесь до матеріалів листування між держслужбовцями, внутрішніми розпорядженнями. Саме вони, за деякими винятками, вважаються секретними. Їх публічно показувати не варто. Можна показати кореспонденту в розмові, проте від свого імені таке не варто оприлюднювати.

Журналіст, чиновник або забудовник в приватній розмові дуже імовірно захоче задати вам питання, звідки у вас такі цікаві папери. Звісно… Журналісту цікаво знати, «де є ще», а чиновнику і забудовнику – знати, хто з його колег псує всю справу. Якщо документи дійсно не надані вам офіційним шляхом, і ви не знате де в інтернеті їх можна вільно скачати, відповідайте, підмигнувши «-Знайшли в метро». І більше ні слова. Ми завжди так робимо. Якщо в вашому місті немає метро, вигадайте іншу козирну фразу, що даватиме зрозуміти, що ви нічого не скажете.

Найцінніші папери тримайте в кількох примірниках у різних місцях. Уявіть, що буде, якщо під час оприлюднення на прес-конференції ультра-компромату на забудовника той вскочить до зали і знищить єдиний примірник безцінного документу?

Інформаційне забезпечення акцій. Інформаційні ресурси і інформатори.
При проведенні будь-якої кампанії чи акції вам необхідна інформація про проблему, а при проведенні акції – ще й по обраному об’єкту впливу. Всю інформацію можна розділити на базову і оперативну (або ситуативну). Оперативна інформація – це, припустимо, відомості про інцидент, що відбувся сьогодні зранку: точний час, опис і масштаб події, кількість викидів, наявність постраждалих, можливі наслідки для здоров’я населення, нанесена шкода тощо. В поняття «базова інформація» входять технічні характеристики об’єкту (площа зайнятої ним території, його продукція, речовини і технології, що використовуються ним у виробничому циклі, відомі недоліки проекту, будівництва чи експлуатації), його екологічний і економічний вплив на регіон, попередні і ймовірні інциденти, телефони керівництва об’єкту і вищестоячих організацій, та багато іншого – все, що вдасться дізнатись про об’єкт. Більшість цікавих технологічних аспектів містяться в довідниках і навіть підручниках. (…) Ідеальна ситуація – це коли група володіє базовою інформацією по всім екологічно небезпечним і вагомим об’єктам свого регіону. В цьому випадку для того, щоб відреагувати на екстрену ситуацію – радіоактивний викид на АЕС або аварійний викид відходів хімзаводу в річку, пожежу на військовому складі або повінь у заповіднику, прибуття потягу з токсичними відходами в дірявих мішках чи просто початок переговорів про продаж плутонію, – вам не потрібно з купою питань телефонувати по інстанціях і ритись в старих газетних підшивках. Ви можете знайти необхідну інформацію по історії об’єкту в базі даних свого комп’ютера або у відповідній папці.

З оперативною інформацією все дещо складніше. Всі знають, що довіряти офіційним повідомлення – діло гибле, тож ними обмежуватись не варто. Якщо поки у вас нема власної «агентури» в різних компетентних організаціях, то вам необхідно мати принаймні, телефони об’єкту, його вищестоячого відомства, місцевої виконавчої і законодавчої влади, природоохоронної служби, громадянської оборони та ін. – по ним і телефонуйте, щось та й дізнаєтесь. Головне тут – задавати зарання підготовлені і правильно сформульовані питання з потрібною інтонацією. Як свої питання, так і отримані відповіді необхідно записувати. Етика вимагає отримати попередню згоду співбесідника на запис бесіди на диктофон, магнітофон та ін.

Лише після цього – зв’язуйтесь з журналістами. По-перше, ви володієте довідковою інформацією про об’єкт, і у зв’язку з тим, що відбулось, журналісти з щирою подякою її приймуть; по-друге, якщо вам пощастить, ви можете повідомити їм невідомі подробиці про цю захоплюючу подію. До речі, журналісти теж можуть надати вам недостаючу інформацію на основі партнерського обміну.

У випадку, якщо вам не пощастить і ви не отримаєте ніякої нової інформації про подію, спробуйте оцінити її масштаби і зробити прогноз можливих наслідків на основі аналогічних інцидентів, що відбувались, наприклад, в інших регіонах, хоча такі відомості не можуть бути механічно примінені до вашої ситуації] (32).

PR і медіавіруси.
Важливо розрізняти поняття PR і поняття Медіавірус. Відповідно до теорії Дугласа Рашкоффа, викладеної в його книзі «Медіавірус!», PR спрямований на те, щоб переконувати і примушувати: не давати можливості думати самостійно. Всі PR-ходи готуються таким чином, щоб спростити ситуацію і подати її в такому світлі, коли здається, що жодного інакшого варіанту, окрім запланованого, не існує в принципі. На противагу PR, краще навіть сказати «Для того, щоб звести PR нанівець», створюють медіавіруси. Медіавірус – це певна інформація, повідомлення, думка, образ, що змушує задуматись. Медіавірус жодним чином не агітує, не рекламує і не пропагує. Медіавірус ставить нас в ситуацію, коли єдине, що нам лишається – думати. Більшість ЗМІ працюють в PR-форматі. Проте, природоохоронний рух, та його частина, що не просто «протестує проти чогось» чи «святкує щось», сам по собі є медіавірусом. Громадська діяльність, максимально відсторонена від політики і заробляння грошей примушує задумуватись: «невже ці люди дійсно безкорисливо працюють?», а там вже недалеко й думки про актуальність проблеми, над якою ви працюєте. Це – добра половина успіху.

Плануючи свої гасла, ідеологію прес-релізів і виступів, намагайтесь не займатись агітацією і пропагандою, а просто казати, яка є проблема, чим вона шкідлива і негативна, що треба зробити і як саме ви це робите. А ще краще – знайдіть в Інтернеті книжку про медіавіруси і спробуте проникнутися їх концепцією.

Інформаційні приводи та події.
Робота з інформаційним простором вимагає постійності і регулярності. Якщо ви ефектно вийдете на інформаційну стежину а потім перестанете якийсь час давати знати про себе, про вас забудуть, штат журналістів у газетах зміниться і вже скоро для поновлення свого авторитету серед ЗМІ вам доведеться починати все з початку. А цей авторитет значить дуже багато. Якщо у вас його не буде, писати про вас взагалі не стануть, адже це буде видаватись непрестижним. Але дуже може статись так, що у вас довгий час не буде суттєвих новин, ви не проводитимете акцій і прес-конфенцій. А час не чекає. Тому ви повинні думати про те, як зробити так, щоб інформація таки виходила від вас, навіть коли її нема.

Перше, що ви маєте зрозуміти в такій ситуації, це те, що поняття інформації для громадського діяча і для журналіста дуже різниться. Для вас інформацією є те, що ви можете використати для своєї діяльності, а для журналіста інформацією є будь-яка новина. Тому ми вводимо терміни „інформаційний привід” та «інформаційна подія». Інформаційний привід – це в буквальному значенні привід (як правило штучний, або просто вигаданий) заявити про щось, що вже всі давно чули, або що вже нікому не цікаво. Фокус в тому, щоб заявити вашу інформацію так, щоб вас таки послухали. Коли ви маєте або  вигадуєте привід розказати про те чи те, вам необхідно зробити саму розповідь подією, на якій, власне журналісти вас вислухають. Ми називаємо події, організовані для оприлюднення інформації «інформаційними подіями». На відміну від інформації, яку ви хочете вкотре донести до бронебійної свідомості людей, сама інформаційна подія є 100% новиною і про нього напишуть, згадавши „у другому абзаці” про те, що ви, власне, хотіли сказати насправді. Якщо ви з цим не стикались раніше, простіше буде пояснити на прикладі.

ПРИКЛАД
Станом на 2007 рік в Київській пресі тисячі разів писали про те, що вирубувати парки і сквери і будувати на них будинки неправильно. Проте парки досі нищать, а зрушень дуже мало. Якщо про це перестануть писати газети, надії на те, щоб врешті підняти народ проти чиновничого свавілля не стане. Тому ми весь час вигадуємо нові і нові приводи сказати, в принципі про те саме.

В червні 2007 року в гості до київських природоохоронців приїздив активний представник американської діаспори, пофесор природоохоронних студій Вермонтського університету (США) Адріян Івахів. Візит шановного гостя розпочали з широко анонсованого стислого курсу лекцій останнього на тему історії екологічної думки в світі, на який могли потрапити всі бажаючі. Пустивши прізвище незнаного в Україні пана Івахіва на слух, ми за кілька днів вийшли на спільну прес-конференцію в УНІАН, де пан Адріян висловив своє ставлення до забудови української столиці, а ми ще раз уточнили деталі того, що саме „не так”. Інформація про лекції і прес-конференцію була додатково розповсюджена в Інтернеті. І ось, Адріян Івахів – почесний гість ток-шоу „Київський форум” та радіо „ЕРА-FM”. Не створюючи жодної нової інформації, протягом двох тижнів нам вдалось утримати увагу ЗМІ навколо особи пана Адріяна, що свідомо дав добро на використання свого візиту, як інформаційного приводу кілька разів публічно заявити про все те ж злочинне знищення київських парків.

Тобто приїзд пана Адріяна став приводом підняти наболілі теми, а всі згадані заходи – інформаційними подіями.

ПРИКЛАД
Липень 2008 року. НЕЦУ організовує прес-конференцію натему того, що серед об’єктів-претендентів на звання «7 природних чудес України» (в рамках організованого Миколою Томенком Всеукраїнського конкурсу), кожному четвертому загрожує небезпека знищення ще до оголошення результатів конкурсу.

Таким чином, проблемами є всі ті ж відомі проблемні природні об’єкти, інформаційним приводом – їх участь у конкурсі, а інформаційною подією – прес-конференція.

ПРИКЛАД
На тему інформаційних приводів маємо цікавий досвід, започаткований адміністрацією незалежного інформаційного порталу «ХайВЕй» (www.h.ua). Протягом 2008 р., сайт, покликаний підтримувати ініціативу молодих журналістів, проводив акції піз загальною назвою «Партизанські п’ятки». На такі приходили журналісти; всі разом щось робили, або щось спостерігали і вже про цю акцію кожен писав свою версію репортажу. Відповідно і проблема широко висвітлювалась і шукати привід дл яїї висвітлення кожному окремо не було потрібно, бо приводом ставала сама акція.

В принципі, можна навіть запропонувати кілька варіантів відпрацьованих схем послідовних інформаційних подій. Всі вони будуються навколо однієї реальної новини і розтягуються в часі на 1-3 тижні.

ПРИКЛАД
1. реліз про проблему (розсилка+публікація в інтернеті) / анонс заходу (розсилка+публікація в інтернеті) / власне захід / колективне звернення організацій (а можливо і окремі заходи кожної з них) / заяви і виступи авторитетних осіб по проблемі / інформація про розвиток подій. Також можна самим писати про ваші ж  заходи.

2. анонс прес-конференції (розсилка+публікація в інтернеті) / прес-конференція з заявою, що з часом буде продовження / реліз про проблему по підсумках прес-конференції (розсилка+публікація в інтернеті) / оприлюднення обіцяних  додаткових  матеріалів / інформація про розвиток подій (розсилка+публікація в інтернеті).

Чудовим приводом для проведення будь-якого заходу може бути формальна екологічна дата. Таких дат відомо дуже багато. Не говорячи вже про широкий перелік професійних свят, можемо навести певний список відомих нам екологічних дат:

СІЧЕНЬ
29 – День мобілізації зусиль проти загрози ядерної війни

ЛЮТИЙ
02 – День водно-болотних угідь
14 – День закоханих, День знищення первоцвітів № 1
19 – День охорони морських ссавців

БЕРЕЗЕНЬ
01 – День захисту тюленів
08 – Всесвітній день жінок, День знищення первоцвітів № 2
14 – День боротьби проти загат на захист річок
18 – День річок
21 – Всесвітній День лісів
22 – Всесвітній день водних ресурсів (Міжнародний день води)
23 – Всесвітній метеорологічний день
30 – День створення Мережі СЕО

КВІТЕНЬ
01 – День зустрічі птахів
06 – день боротьби проти ГМО
07 – День охорони здоров*я
18 – День біолога
19 – День Довкілля
22 – Всесвітній День Землі
24 – День прав тварин
26 – День пам’яті жертв аварії на ЧАЕС
28 – День хімічної безпеки
3-4 тиждень квітня, “Марш парків” — щорічна міжнародна екологічна акція на
підтримку заповідної справи

ТРАВЕНЬ
10 – День перелітних птахів
12 – Свято екологічної освіти
15 – Міжнародний День клімату
22 – Міжнародний день біологічного різноманіття
24 – Європейський день парків

ЧЕРВЕНЬ
05 – День Охорони навколишнього природного середовища
08 – Всесвітній День Океанів
17(16) – День боротьби із посухами і опустелювання

СЕРПЕНЬ
06 – День дій за заборону ядерної зброї

ВЕРЕСЕНЬ
01 – День пам’яті видів, знищених людиною (1914 – смерть останнього
мандрівного голуба)
08 – День журавля
15 – День Миру
16 – Міжнародний день захисту озонового шару
19 – День народження Greenpease
20 – День пррацівників лісу
21 – Міжнародна ніч кажанів
22 – Міжнародний День без автомобілів
27 – День туризму
28 – Всесвітній день моря
28 – Міжнародний день боротьби за заборону МОКС-палива
30 вересня -1 жовтня, Міжнародні дні спостереження за птахами

Останній тиждень вересня, Всесвітній день моря

ЖОВТЕНЬ
02 – Всесвітній день домашніх тварин
04 – Всесвітній день захисту тварин, День пам’яті св. Франциска Асизського
04 – День кільцювання птахів
06 – Всесвітній день охорони місць існування
13 (14) – Міжнародний день захисту від стихійних лих
16 – День боротьби із Макдональдсами
31 – День охорони Чорного моря
Друга середа жовтня, Міжнародний день із зменшення небезпеки стихійних лих

ЛИСТОПАД
13 – День народження руху ДОП
19 – День народження Зеленого Майбутнього
21 – Всесвітній день відмови від паління
23 – 20 років ДОП біологічного факультету КНУ „Ленинский Дозор”

ГРУДЕНЬ
03 – День боротьби із пестицидами
29 –Міжнародний день збереження біорізноманіття
31 – Новий Рік (день памяті безглуздо знищених ялинок)

Бар’єр сприйняття інформації.
Серед проблем поширення екологінчої інформації  є  і так званий бар’єр її сприйняття. Людям давно набридло  слухати про те, що все погано і ось, ще щось нове також погано. Більшість людей не хоче чути про еколоігчні проблеми, бо переконана, що а) їх це не стосується, б) всеодно нічого не вдієш, в)навіть якщо  і стосується – див п.б.

Для подолання цієї перепони, а відповідно і для того, щоб аудиторія вас почула і сама почала щось робити, необхідно створити шокову ситуацію, яка переводить вашу інформацію з розряду набридливого зуду до розряду шоку. З цією метою багато хто підсвідомо організовує максимально видовищні акції. Більше того – з цією етою в світі існує терроризм, покликаний через шокову ситуацію відкрити очі на якісь, віддалені від  цієї власне  ситуації, проблеми.

ПРИКЛАД
В нашому випадку найкращим прикладом стала акція поборотьбі з торгівлею первоцвітами на Київському вокзалі у 2004 р. Під  час перевірки потяга Симферополь-Київ, що привозить до Києва напередодні свята 8 березня найбільшу кількість червонокнижних підсніжників, був затриманий порушник. Акція проводилась спільно громасдькими екологіччними інспекторами, транспортнодю міліцією та дружинниками у присутності великої кількості журналістів. Порушник виявися працівником лісгоспу і заявив, що  сам виписав дозщвіл на  збір квітів. Ситуація неминуче загрожувала йому звільненням і він заявив, що міліція сама продасть вилучені у нього квіти. У відповідь на це, в умовах присутності ЗМІ довелось публічно знищити всі сотні букетів, що  були у даній оптовій партії. Процес топтання і ломання букетів показали усі канали і ще 2 роки поспіль транслювали на моніторах у  метрополітені. Саме цей шок, який тоді так негативно налаштував народ проти природоохоронців, став причиною, по якій до кампанії «Первоцвіт» почала долучатись міліція, що  врешті призвело до зменшення обсягів торгівлі первоцвітами.

Проведення прес-конференцій (для великих міст)

Як вже сказано в назві підрозділу, Проведення прес-конференцій є напрямком медіа-роботи, який має сенс майже виключно у великих містах. Це викликано тим, що зібрати на прес-конференцію журналістів у місті, де є, скажімо, лише одна місцева газета, неможливо в принципі. Єдиним винятком є запрошення обласних та столичних журналістів на заходи або на місця суттєвих порушень законодавства в маленькі населені пункти. Проте такі заходи (назвімо їх «прес-турами») ми розглянемо окремим розділом. А проведення прес-конференцій, на які просто ніхто не прийде, сенсу не має.

Для чого проводять прес-конференції? Від того, чи достатньо ви усвідомлюєте мету проведення прес-конференцій в принципі, залежить власне те, чи зможете ви це зробити і чи матиме ваша прес-конференція бодай найменший успіх. Прес-конференції для журналістів проводять з метою оперативно донести до багатьох ЗМІ суттєву новину або гучну заяву. Або ж підбити підсумки чогось. В інших випадках ваш захід не матиме сенсу, адже ви повинні подати інформацію так, щоб кожен з журналістів захотів написати про неї, знаючи, що робитимуть це не лише він. Як правило журналісти не люблять писати того, про що пише і тим більше про що вже писав хтось інший. І лише найгучніші новини є такими, про які, навпаки, солідно написати, щоб не відстати від усіх.

Що необхідно продумати, організовуючи прес-конференцію?
Для проведення прес-конференції, вам необхідно мати:
–    Приміщення для проведення або гроші на його оренду. Тут вже все має вирішуватись на ваш власний розсуд. Адже, з одного боку, інформагентства вимагають грошей за проведення заходів в своїх залах, а з іншого боку, проведення їх саме там, створює певний імідж організаторам і гарантує певним чином присутність ЗМІ. Більше того, інформ-агентства власними силами розповсюджують анонс.

Проте є і варіант проведення в нестандартних місцях. Але тут вже треба або надзичайно резонансні (чи просто піарогенні) події висвітлювати, або привчити журналістів до того, що в місті є ще одне приміщення, де проводять прес-конференції.

ПРИКЛАД
Протягом 2004-2006 років, постійним місцем проведення прес-конференцій відразу кількох київських природоохоронних організацій, була актова зала ботанічного саду ім. академінка Фоміна. Сам факт проведення прес-конференцій в ботанічному саду приваблював журналістів. З часом всі звикли до того, що це місце, де журналістам розповідають про природоохоронні проблеми. Проте низка критичних прес-конференцій, направлених проти дружнього ректорові Київського університету екс-президента Кучми та його оточення, поставили крапку на такій чудовій для природоохоронців можливості. Ректор університету, структурою якого є ботанічний сад, заборонив проведення прес-конференцій.

Вдалим місцем проведення прес-конференції може бути приміщення якоїсь наукової установи або ВУЗу. Факт проведення такого заходу в науковій атмосфері повинен автоматично навіювати фаховість всіх зроблених виступаючими заяв.

–    Достатній інформаційний привід, щоб привабити ЗМІ. Ну, це вже ваша справа. Немає приводу – не варто і прес-конферецнію проводити. Втім, до наявних інформаційних приводів варто також ставитись серйозно, наскільки вагомими вони б не були. Адже невдале роз’яснення причини заходу в анонсі може скласти у журналіста або редактора враження про те, що до вас взагалі не варто йти.

–    Можливість оперативно запрошувати ЗМІ. Так, ви повинні мати можливсть оперативно запросити на вашу прес-конференцію максимальну кількість журналістів. Якщо місце її проведення – відоме інформагентство, його адміністрація розішле анонс самостійно. Це їх робота і входить в пакет послуг, за які з вас візьмуть гроші. Проте, якщо все відбуватиметься десь в іншому місці, запрошенням ЗМІ доведеться займатися виключно вам. Для цього треба мати телефони потрібних вам видань і телеканалів та електронну розсилку (читайте про це в окремому розділі, присвяченому розсилкам). Запрошувати треба мінімум за 2-3 доби до дня проведення прес-конференції. Краще запросити за тиждень і повторити розсилку за 2-3 дні. Між усім, якщо місце проведення таки інформагентство, це не значить, що вам самим не треба дублювати запрошення для ЗМІ.

Ще деякі речі є бажаними, але не обов’язковими. Зокрема, вам необхідно буде підготувати друковану версію прес-релізу і додаткові матеріали, які ви роздасте журналістам на прес-конференції. Останнім часом у якості роздаткового матеріалу практикуються компакт-диски, на яких ви розміщуєте прес-реліз, всі додаткові матеріали, фото і будь-що інше по темі прес-конференції. Це вигідно з кількох причин. По-перше, це солідно. По-друге – ємко. По-третє, використовуючи електронні варіанти ваших матеріалів, журналіст зможе більш точно і об’ємно подавати ваші цитати, оперувати точними цифрами і включати до публікцаій ваші фото. Якщо пощастить, то за фото можна отримати гонорар.

Тому не забудьте написати, хто автор фотографій. Ну і по-четверте, записати матеріали на компакт-диск – значно дешевше, ніж розтиражувати їх на ксероксі, якщо їх принаймні більше 10 аркушів. Що вже говорити про фотографії.

Крім того, ви повинні подбати про учасників прес-конфернції. Це мають бути або керівники організацій, або відомі люди (у т.ч. політики), науковці, або ж безпосередні свідки певних подій. Дуже добре, коли про проблему починає говорити, скажемо, керівник громадської організації, що нею займається; потім експерт-науковець дає фахову оцінку ситуації; потім відомий діяч або політик підсумовує, як все погано, оголошує, що він приєднується до кампанії, і на завершення – заява про те, що учасники плануєть робити для подолання цієї проблеми. Це один з багатьох можливих сценаріїв.

Втім, не біда, якщо ви всі студенти і серед вас нема жодного академіка або керівника партії (можливо  саме це стане запорукою журналістської  симпатії). Протягом кількох років Молодіжне відділення НЕЦУ і ДОП м.Києва успішно збирали журналстів на прес-конференції при тому, що вік учасників не перевищував 24 роки. Нічого страшного. Особливо враховуючи те, що журналісти зараз теж переважно молоді.

Оптимальний час тривалості прес-конференції – 45 хв. Як півпара в університеті. Тобто мінімум півгодини і максимум година.

Не забудьте, що перед проведенням прес-конференції ви лише розсилаєте анонс, який має заінтригувати журналіста і примусити його прийти, щоб дізнатись більше. Після ж проведення прес-конференції ніхто ні у якому разі не розслабляється. Для бадьорості треба згадати, як ви розсилали на 200-300 електронних адрес і факсів запрошення… і те, що з усіх запрошених журналістів прийшло не більше 5%… Отож треба у той самий день, коли проходила прес-конференція, організувати розсилку об’ємного прес-релізу і матеріалів прес-конференції по тій же розсилці. НЕ НАВПАКИ! Це суттєво підійме кількість публікацій по темі прес-конференції. Статті зможуть зробити і ті, хто не зміг до вас прийти. Але ні в якому разі не розсилайте прес-реліз до того, адже після цього нікому приходити до вас не буде жодного сенсу.

Дата проведення. Що стосується гучних новин, то у вас навряд чи вийде зробити вдалу прес-конференцію в день, коли відбуваються якісь масові заходи, політичні, громадські або культурні події, прес-конференції відомих діячів і політиків. В такі дні всі журналісти будуть де завгодно, тільки не у вас. Тому, визначаючись з датою проведення прес-конференції, поцікавтесь в інтернеті, що планується на цей день. Найкраще обирати день на початку тижня, за умови, якщо одночасно не планується ніяких більш резонансних заходів.

Особливо гарно призначати прес-конференції після кількох днів свят (новорічні, Різдвяні, першотравневі), коли нічого не відбувається і ЗМІ відчувають неабиякий інформаційний голод.
Ще зручно проводити прес-конференції в серпні, коли всі публічні діячі і політики, про яких  могли б писати журналісти у відпустках і розслабляються десь на морі. Підготуйте кілька прес-коніеренцій на серпень і всі журналісти – ваші!

ПРИКЛАД
Одним з найбільш вдалих прикладів вибору часу і дати проведення прес-конференцій вважаємо власний приклад – прес-конференція проти проведення музичного фестивалю «Рок-Січ» на Трухановому острові в Києві в травні – в самий сезон гніздування птахів. Прес-конференція проводилась в стінах Інституту зоології і розпочиналась за 2 години до офіційної прес-конференції організаторів фестивалю. В кінці прес-конференції, ми закликали журналістів не пропустити заходу опонентів і помірковано оцінювати їх слова. Співак Олег Скрипка називав під час свого виступу природоохорнців найманими співробітниками російського КДБ, в той час як журналісти вже чудово знали, що «КДБшники» насправді є співробітниками НАН України, яка офіційно підтримує протест проти проведення фестивалю в травні.

На самій прес-конференції слід посадити людину «на реєстрацію». Нехай ця людина вручає кожному журналісту прес-реліз і додаткові матеріали. Разом з тим, слід просити журналістів реєструватись – записувати свої координати в спеціальну табличку. Підготуйте табличку наперед: порядковий номер, прізвище, видання, електронна адреса, телефон. Така табличка вам знадобиться ще не раз. Маючи її, ви знатимете напевне, які видання були присутні на прес-конференції і знатимете електронні адреси журналістів, що стануть вам у пригоді, коли ви готуватимете електронний список розсилки (див. відповідний розділ цього посібника).

Корисним моментом, який буде лише плюсом для вашої  прес-конференції буде оприлюднення якоїсь допоміжної інформації, підготовленої  спеціально для цього. Такою інформацією може бути, скажімо, результат соціологічного опитування по темі прес-конференції, або результати успішної підтримки людьми оприлюдненої вами онлайн-петиції.

Віртуальні петиції можна опублікувати на вашому сайті або на спеціально придуманих для цього сайтах. Наприклад на  www.petition.org.ua. Опублікувавши петицію тут, ви максимально широко розповсюджуєте заклик підтримати її. Що  ж  стосується результатів соціологічних  опитувнь, то методику їх проведення шукайте в спеціальних  розділах нашого посібника.

Маючи такі результати ви можете за рахунок їх зробити вашу прес-конференцію більш наповненою. Наявність їх автоматично відкидає прискіпливі питання журналістів щодо того чи підтримують вас люди.

Ну і звичайно, результат соціологічного дослідження або підписання петиції сам по собі може бути інформаційним приводом для прес-конференції.

Прес-тури – виїздні прес-конференції.
У випадку, коли місце події, або порушення, яке важливо показати представникам ЗМІ, знаходиться за межами великого міста, журналісти наврядчи поїдуть до вас кудись в «Глибоцьку балку» чи «вид.7.кв.54 Коробівського лісництва». Тому для проведення прес-туру слід знайти транспорт і оголосити в анонсі місце збору для тих, хто наважиться поїхати на місце. Таким чином ви повинні продумати точний час, який піде на дорогу (адже робочий день журналіста спланований дуже точно) і те, чим займатимуться журналісти в дорозі. Про все це слід загадати в анонсі. Не забудьте купити воду. Втім, можна подумати і про будерброди. В дорозі можна показати журналістам фільм про те, куди ви їдете або дати їм почитати детальні матеріали.

Деякі організації влаштовують і кількаденні прес-тури, з ночівлею. Проте такі заходи не зможуть задіяти багатьох журналістів.

Втім можна не шукати складних шляхів і просто в кінці прес-конференції запропонувати журналістам поїхати на місце, якому присвячено захід. Врешті вони вже прийїхали на власних  редакційних автівках. Принаймні телебачення – точно. Тобто навіть спеціального транспорту організовувати  вам не треба.

Аудіозапис прес-конференцій.
Відвідуючи як чужі, так і власні прес-конференції, не забувайте робити і зберігати їх аудіозапис. Годі й уявити, в скількох різноманітних випадках вам можуть знадобитись ці треки.

В разі, коли організаторами прес-конференції виступаєте ви, збережений аудіозапис допоможе вам у майбутньому відкинути провокаційні звинувачення опонентів. Ви можете використати його при підготовці відеороликів і фільмів. Крім того, запис можна надати журналістам, які не змогли відвідати прес-конференцію, дати для ознайомлення колегам або продемонструвати в якості довідкового матеріалу або навіть методичного посібника молодим активістам, що вчаться працювати разом з вами. Разом з тим, не забувайте зберегти перелік журналістів, що відвідали вашу прес-конференцію.

ПРИКЛАД
Молодіжне відділення НЕЦУ в питаннях прес-конференції дотримується стандартної процедури ведення архіву матеріалів. По-перше на прес-конференціях оприлюднюється максимальний обсяг інформації по темі питання (частина озвучується вголос, частина роздається журналістам у вигляді роздаткових матеріалів або компакт-дисків). По-друге, в архіві укомплектовуються всі матеріали прес-конференції, прес-релізи, фото, аудіо- і відеозаписи а також статті що вийшли в пресі після її проведення та записи передач з телебачення. Такі укомплектовані блоки інформації виявляються дуже корисними при підгтровці нових прес-конфернецій на ту саму або близьку тему. Особливо це помітно, коли наступні прес-конференції готує хтось, хто не мав відношення до підготовки і проведення перших прес-конференцій. Ясно, що повторно збирати інформацію, яку вже хтось колись зібрав, сенсу нема. Та і взагалі, власну працю слід  цінувати.

Якщо ж мова йде про прес-конференцію ваших опонентів, то аудіо-, а можливо і відеозапис стане в пригоді, коли звинувачення або критику готуватимете ви. В разі звинувачення вас у наклепі, лише запис оригінального ходу прес-конференції стане аргументом на ваш захист.
На своїй прес-конференції ви зможете продемонструвати відео прес-конференції опонентів, на якій вони говорять несінітниці.

Врешті, ніколи не можна сказати напевно для чого вам знадобиться в майбутньому той чи інший запис. Крім того, ніколи наперед не відомо, що саме вдасться записати. Достатньо згадати безцінний досвід і той ідейний поштовх, що дав українським медіа майор Мельниченко, зробивши серію аудіозаписів приватних розмов президента Кучми.

Архів записів, який можливо вам вдастся створити стане безцінним скарбом для майбутніх поколінь природоохоронців і історії як такої.

Те саме стосується і записів радіоефірів, і особливо ефірів, на яких ви виступаєте опонентом до представника влади або іншої структури, задіяної в нищенні природи. Завжди просіть журналіста записати вам передачу по завершенню ефіру. Зберігайте диски з записами і по-можливості вивішуйте вдалі телерепортажі в інтернеті.

Круглі столи.

Круглі столи є доволі схожим на прес-конференції  заходом. Єдина  відмінність в тому, що  прес-конференції є  вашим одностороннім оприлюдненя інформації, а круглі столи збирають всі зацікавлені сторони і  дозволяють журналісту відразу почути всі думки і оцінити обстановку з усіх  сторін.

Тому, обираючи що  проводити – прес-конференцію чи круглий стіл, ви маєте оцінювати ситуацію.
Якщо захід стосується лише вас – це має бути прес-конференція. Якщо ви когось звинувачуєте або хочете примусити когось щось робити – круглий стіл кращий варіант. Втім, зважуватись на  круглий стіл слід лише коли ви впевнені, що зможете переговорити вашого опонента.

Оптимальним варіантом для проведення круглих  столів є проведення їх в приміщенні редакцій газет. Самі редактори мають бути лише  за, адже це питання престижу газету. Інші журналісти приходять на кргулий стіл до їх редакції… та ще й створюється враження, що газета небайдужа до актвальних проблем.

З  іншого боку, в таких  умовах всі запрошені вами сторони точно прийдуть… як ні як це ж в редакції газети! Тим більше, запрошення має розсилати сама редакція.

По результатах круглого столу слід відразу виробляти колективне рішення щодо того, як підняту проблему вирішувати. Підготуйте проект цього рішення наперед.

Також не забудьте купити води, принести стаканчики і якогось печива. Це має сприяти позитивному настрою всієї  дискусії.

ПРИКЛАД
В 2004-2005 роках ДОП м.Києва проводила круглі столи щодо боротьби з торгівлею первоцвітами в приміщенні газети «Столиця». На  ці круглі столи зпрошувалась преса, всі зацікавлені громадські організації, науковці і всі ті, хто мусить проблему вирішувати силовими засобами:держекоінспекція та органи МВС. Як наслідок, були дійсно організовані рейди екоінспекторів і постіна робота міліції по боротьбі з торгівлею первоцвітами.

Загалом цими та іншими засобами, з 2004 по 2008 рік обсяги торгівлі первоцвітами в Києві зменшені вп’ятеро.

Що і як писати.

Як написати інформаційне повідомлення.
Розвиток інформаційних технологій призвів до того, що з’явилася можливість швидко передавати більші обсяги інформації, але при цьому розмір кожного конкретного матеріалу стало необхідно скорочувати. Адже новин стало більше, а часу на їхнє сприйняття – менше. Виник жанр «інформаційне повідомлення», де в 10-15 рядках описується яка-небудь подія. Інформаційне повідомлення будується по одному закону, який нам всім потрібно вивчити й використати.

Закономірне питання: «Наскільки інформація, що виходить від громадськості, носить характер новин?» На наш погляд діяльність НУО на благо суспільства сама по собі може бути новиною. Потрібно лише додати інформації про неї певному, звичні журналістові й аудиторії ЗМІ, риси.

Структура будь-якої новини будується в такий спосіб:
заголовок
лід
основний текст
деталі

Цю структуру прийнято називати «переверненою пірамідою». Перша частина – лід – підсумує новини. Основна частина продовжує драматичний плин новини, додаючи деталізацію або хронологію подій. У третьої – дається додаткова інформація (довідка, роз’яснення термінів, опис більше ранніх подій, цитати) (21). Бажано, щоб три частини були трьома абзацами.

Другий абзац має також ввести новий елемент в оповідання, замість того, щоб поширювати лід. У цьому випадку оповідання повинне швидко повернутися в колишнє русло, щоб лід не завис у повітрі.
Інформація розташовується по абзацах відповідно до убування значимості. Висновок підсумовує написане й дає можливість повторити основну думку.

Таке структурування новини зручне і для редагування – редактор завжди може скоротити матеріал без шкоди для змісту. Новинний матеріал універсальний для використання й простий для скорочення. У новинному матеріалі, по можливості, варто уникати зайвих літературних прикрас і збочень, довгих пропозицій і фраз. У певному сенсі, при написанні новинного матеріалу доводиться наступати на горло власній пісні. Емоційне фарбування матеріалу повинні надавати факти, експертні оцінки й коментарі, а не вигуки протесту (21).

Непогано, коли заголовок відірваний від ліду, але красиво підкреслений останнім реченням третьої  частини.

Якщо журналіст і його редактор зацікавляться вашою інформацією, вони вам замовлять більш докладний матеріал або попросять надати додаткову інформацію.

Лід. Терміном «лід» у журналістській науці позначається головна думка статті – перший абзац новини. Напевно ви зауважували, у газетах – перші три-чотири рядки після заголовку часто візуально виділяють (жирним курсивом або іншим шрифтом). У цих рядках полягає основний зміст матеріалу. Читач або зацікавиться, прочитавши їх, або буде перегортати газету далі. Заголовок, у свою чергу, повинен емоційно підсилювати лід. Написання ліду й заголовка – це дуже важлива частина роботи по підготовці інформаційного повідомлення. Тому їй потрібно приділити особливу увагу.
Лід є найбільш важливим абзацом у тексті, тому що повинен затягнути читача в читання, створюючи враження невідкладності й викликати зацікавленість. Не хитро написати новину, яку захочеться відкласти на потім. Хитро – написати її так, щоб її захотілось прочитати зараз, перш ніж зробити будь-що інше. Лід повинен освітити головну тему або найбільш важливий елемент розповіді. Він повинен бути, наскільки це можливо, коротким. Намагайтеся, щоб мова була максимально виразною, переважно використовуйте «активні» форми (наприклад замість «була проведена» – «провели») і яскраві іменники.

Дуже часто лід вирішує долю повідомлення. Якщо не вдалося зацікавити журналіста першими трьома рядками, є більша імовірність, що повідомлення виявиться в смітнику. Після цього логотип організації стане сигналом, що прислане не варто читати взагалі. І знову ж, чим більше матеріал готовий до публікації, тим менше його будуть правити й тем менше ймовірність прикрих помилок.

Лід – це початок новини. Він, як правило, відповідає на п’ять основних питань: «хто?», «що?», «де?», «коли?», «чому?». Однак далеко не завжди є необхідність давати відповіді на всі ці питання відразу в першому рядку, все залежить від головної думки тексту, на чому ви хочете акцентувати увагу.
Що може бути в ліді? Головне – відповідь на найважливіше питання  новини: «хто» і «що». Пересічний читач не захоче копирсатись у нудних деталях, загальній інформації або коментарях, щоб довідатися головне.

Люди — найчастіше новини фокусуются на людях — «людський фактор» у новинах дуже важливий.

Звання — персоналії в новинах завжди супроводжуються званням або описом, тому що читачам треба знати, по якому праву або на якій підставі ці люди говорять, роблять заяви й т.д. Опис особистості в новинах не повинне бути обов’язково формальним, таким як «секретар», «консультант», «директор» — він може бути більше вільним. Наприклад, «зелені», «очевидець катастрофи» або «автор».

Час — новина тим більш актуальна, чим ближче за часом до події вона з’являється, чим більше вона своєчасна. Так, елемент «коли» (учора, минулим вечором, сьогодні, на цьому тижні) є вирішальним у багатьох лідах новин. Ранкові газети в основному зосереджують на подіях попереднього дня й планах/попередженнях/прогнозах майбутніх подій. Щотижневі видання перемежовують огляд подій минулого тижня зі свіжими новинами й прогнозами. Щоденні фокусуются на останніх «гарячих» новинах і можуть міняти матеріали протягом дня.

«Де» — місцеві газети майже завжди включають елемент «де» у лід, оскільки він підкреслює місцевий ракурс події. Загальнонаціональні газети іноді відсувають «де», щоб додати елемент невизначеності й спонукати читачів з усією країни читати далі.

Цитати — живі й спірні висловлення дають матеріал для багатьох лідів.

Масштаб — вказуйте й акцентуйте масштаб того що відбувається, наскільки це можливо. У лідах майже завжди висвітлюється кількість людей, предметів, будинків або грошей, залучених у подію.
Унікальність — чим яскравіше подія виділяється на тлі всіх інших, тим краще. При написанні новини не забудьте підкреслити ті деталі, які вигідно підкреслюють унікальність події: «сьогодні вперше відбулася те-те», «ця акція – найбільша за останні 10 років» і так далі.

Помилки.

Лід-ярлики — є повідомлення, що не містять новини. У гарному ліді потрібно сказати щось інше, ніж «була проведена зустріч» або «доповідь була опублікована». Наприклад: «п. Єльцин учора в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку виголосив довгу промову по настільки різних питаннях як загроза тропічним лісам і ядерне роззброєння», – звучить занадто мрячно й невиразно. Гарний лід повинен бути більше конкретним: «Президент Єльцин призвав світове співтовариство ввести 50% податок на продаж зброї для боротьби з бідністю в країнах Третього світу».

Невизначений займенник — починати лід з підлеглого погано, особливо коли в ньому невизначений займенник, наприклад: «З тим, що його колеги назвали закликом до партії, п. Порошенко…»

Заперечення — завжди є спосіб уникнути вживання заперечень, наприклад, замість: «МЗС сьогодні не підтвердив і не спростував інформацію про те, що російські заручники в Туреччині були звільнені» краще буде написати: «Терористи звільнили двох російських заручників, але МЗС від коментарів утримався».

Наукоподібна лексика, незрозумілі терміни й професіоналізми. Наприклад: «У результаті розливу вуглеводнів постраждала бентосна іхтіофауна Чорного моря».

Заголовок.
Заголовок будь-якого матеріалу також є його важливою частиною. Він повідомляє читачеві, про що, властиво, мова, дозволяє додатково виділити основну ідею тексту. Завдання заголовка – привернути увагу читача до матеріалу, для цього його можна трохи заінтригувати. Подальший матеріал повинен цю інтригу розкривати, давати відповідь на питання (якщо це не заголовок-питання), і, у кожному разі, повинен виправдувати очікування читача, тобто бути зв’язаним із текстом статті. Приклади заголовків-інтриг: «Танками по новорічних столах», «Дуб як засіб боротьби з Бабою Ягою».

У заголовку можна використати літературні алюзії, можна перефразувати відомі фрази з пісень, віршів, кінофільмів, цитати. Наприклад: «Що німцеві велосипед, те росіянинові дизель», «”Ми готові розібрати рейки, по яких до нас повезуть чужі радіоактивні відходи” – говорять казахи». Бажано уникати штампів типу: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».

Якщо бракує часу на що-небудь оригінальне, заголовок можна зробити і простим, прямо вказавши про що мова. Це особливо актуально для матеріалів, які вивішуються на вашому веб-сайте без ліда (анотації) на першій сторінці. Тоді сам заголовок повинен бути міні-лідом. Наприклад: «Угорщина відмовляється забирати з Росії радіоактивні відходи» або «Безпрецедентний випадок: лісоруби клопочуться про створення національного парку». Не соромтесь говорити, що важливі для вас події – безпрецедентні і унікальні. Часто це правда, а якщо і ні – імовірність, що журналіст в курсі всіх колишніх подій в кожному конкретному природоохоронному питанні дуже низька. Якщо  він дійсно в курсі справ не менше за вас, є всі шанси, що він  вам пробачить це невинне перебільшення.

Зазвичай заголовок придумується вже тоді, коли написаний весь основний текст. Це пов’язане з тим, що ви вже досить попрацювали з матеріалом, «прокрутили» його різні аспекти, і потрібна фраза вже практично сама сформувалася.

Як підсилити новинний елемент повідомлення?
Можливо, вам здається, що подій у вашому житті не так вже і багато, але це не зовсім так. Новину можна зробити навіть із того, що, здавалося б, не є навіть подією. Висловлення відомої людини про проблему, який ви займаєтеся, візит гостей у вашу організацію з іншого регіону або країни, загальновідома екологічна дата, коментарі фахівця або активіста вашої організації по якій-небудь актуальній проблемі (від аварії на нафтовому танкері до осіннього спалювання листя) – все це теж привід для підготовки інформаційного повідомлення.

Без інформаційного приводу, тобто елемента новини, журналіст не зможе опублікувати ваш матеріал.

Щоб підсилити новинність повідомлення, потрібно також не забувати вживати необхідні слова. Залежно від ситуації це можуть бути: «перший», «вперше», «новий», «знову», «як стало відомо сьогодні», «найбільший», «самий маленький» і т.д. І уникати вживання в ліді слів типу: «черговий», «минулого місяця», «вкотре» тощо. Наприклад, якщо в тексті мова йде про 19-у звітно-виборну конференцію дитячих екологічних організацій, потрібно просто подумати, чим ця конференція відрізняється від всіх попередніх крім номера. І обов’язково сказати про це на початку інформаційного повідомлення.

До речі, не варто забувати про барвисті порівняння, словесні ілюстрації – це спрощує розуміння тексту. Їх потрібно вживати, тільки якщо вони підсилюють головну думку. Наприклад, якщо вам потрібно проілюструвати масштаб порушень: «Площа незаконно вирубаних лісів першої групи за останній рік дорівнює території держави Мальта».

Прес-реліз, ньюз-реліз, анонс: правила написання й оформлення.

Нам часто доводиться зустрічати чужомовні назви: «прес-реліз», «ньюз-реліз». Чим відрізняються друг від друга ці форми подачі інформації й у чому їхня особливість? І чим вони відрізняються від  анонсу?

Анонс — це повідомлення для журналістів про те, що відбудеться яка-небудь подія. Анонс поширюється за кілька днів до події.

Головне в ньому – привернути увагу до події, але важливо, щоб журналіст потрапив у потрібне місце, у потрібний час і одержав там те, на що розраховував. Якщо ви збираєтесь провести який-небудь захід або подію й плануєте запросити туди пресу, тоді необхідно підготувати й розіслати анонс (21).

Головна задача при підготовці анонсу – зробити його цікавим і інтригуючим, але  водночас таким, що по ньому не можна було написати інформаційного повідомлення і щоб журналіст мусив відвідати ваш захід.

Що повинне міститись в анонсі?
•    Логотип; слово «Анонс»;
•    Заголовок/тема прес-конференції або події.
•    Час, число, місце проведення і як добратися. Учасники прес-конференції або події (ясно, з їх посадами, титулами та званнями).
•    Текст: абзац-атака й один пояснювальний абзац, помітна фраза або цитата.
•    Адреса, телефон, електронна пошта, по яких можна зв’язатися, ім’я людини для контакту.

Ньюз-реліз — це оперативне повідомлення, що може не мати прямого відношення до організації, але завжди має відношення до проблеми, що цікавить, і тверду прив’язку до інформаційного приводу. Головне показати свою компетентність, у цьому випадку важливо, щоб з’явилося посилання на організацію. Ньюз-реліз потрібно будувати за принципом переверненої піраміди з модулів, у яких інформація йде по убуванню значимості, щоб частини легко відділялися без втрати змісту.

Фактично, це новина, підголтовлена вами для журналістів.

Пресс-реліз — звичайно в прес-релізі організація повідомляє про проведений нею захід, подію або оприлюднює свою думку з приводу якоїсь події або факту. Важливо якнайкраще представити, прямо або побічно, свою організацію. Ці повідомлення повинні бути досить короткими – одна, максимум, дві сторінки.

Існують певні правила оформлення й складання прес-релізів і ньюз-релізів. (21)

Прес-реліз в уявленні більшості піарщиків та їх керівників і замовників – невід´ємна частина PR, найелементарніший його інструмент. Справді, з точки зору бюджету та ресурсів, прес-реліз – один із найефективніших засобів спілкування зі ЗМІ. Здавалося б, написати текст, розіслати його в редакції – от і вся робота. Проте, як свідчать численні журналісти і редактори, серед тон паперу, які щодня надходять у редакції у вигляді прес-релізів, справді цікаву інформацію можна знайти дуже рідко. Більшість текстів, які надсилаються, страждають від браку фактів, неграмотності викладу, нелогічності, надміру „туфти” і елементарних граматичних помилок. Адреси, з яких приходять такі „шедеври” вносяться у чорний список, а назви компаній, які їх генерують, – втрачають шанс з´явитися на шпальтах видань.

Як же написати прес-реліз так, щоб не завдати шкоди своїй репутації, а донести свою новину до аудиторій видань?

На відміну від поширеного уявлення, процес підготовки прес-релізу починається не в момент, коли людина сідає за комп´ютер. У цю мить вже потрібно дуже чітко уявляти, про що буде прес-реліз – яка новина ляже в його основу. При цьому новина повинна бути не лише актуальною, але і вагомою для аудиторії, для якої ви її готуєте.
Завдання піарщика – визначити, яка саме новина компанії може стати предметом для прес-релізу, тобто бути достатньо вагомою для того, щоби пропонувати її не одному-двом виданням, а більшій їх кількості. Адже прес-реліз якраз і розрахований на те, аби запропонувати новину достатньо широкому колу видань.] (23)

Отож, у вас є новина, ви зібрали додаткові відомості, дотичні до неї і знайшли цитати авторитетних людей (ними можуть бути науковці з солідними ступенями, посадовці, керівники організацій і просто відомі люди)] (23). Тільки намагайтесь не користуватись цитатами відомих людей, далеких від  безпосередньо теми прес-редізу . Так, коментар Філіпа Кіркорова на тему забудови вашого скверу, звісно, буде досягненням для вас. Але всі статті, які з’являться після цього прес-релізу, писатимуть про Кіркорова а не про ваш  сквер.

Зібравши необхідну інформацію, ви нарешті готові створювати сам текст прес-релізу. Одним із варіантів структури прес-релізу може бути така: «Заголовок – Подробиці – Основний абзац (ХТО? ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЯК?) – Цитата – Загальна інформація».

При цьому слід пам´ятати правило структурування прес-релізу – так звану „перевернену піраміду”.
Суть „переверненої піраміди” у тому, щоб надати якнайбільше інформації у першій частині прес-релізу – заголовку і першому абзаці, так званому „ліду”.

При цьому заголовок повинен бути містким, інформативним і при цьому привертати увагу. Дуже часто піарщики пишуть заголовки, прагнучи заінтригувати читача, при цьому забуваючи, що, не отримавши інформації про суть прес-релізу із заголовка, журналіст може і не заглянути в текст, щоб отримати відповідь на запитання, викликане заголовком. Багато редакторів віддають перевагу заголовкам у вигляді повного речення – із підметом і присудком. Кількість слів у заголовку не повинна перевищувати 8-ми. Якщо інформації більше, можна використати підзаголовок, який доповнить заголовок додатковим поясненням. (23)

Для прес-релізів особливо гарні заголовки з певним нальотом скандальності і сенсаційності. Добре, коли заголовок написаний в реальному, дійсному часі, що дозволяє створити відчуття нагальності] (32). Назва прес-релізу в пріоритетному випадку повинна бути відірваною від життя (скажімо «Чи загрожує Харкову потоп?») і мати підзагололовок, що  розкриває істинну тему релізу (скажімо «Про проблеми підтоплення грунтовими водами у м.Харкові»).

Якщо журналіст зацікавився заголовком, він готовий читати далі. Тому лід прес-релізу повинен містити відповіді на основні запитання – „хто?”, „що?”, „де?”, „коли” і „як”. Зазвичай журналіста цікавить ще і питання „чому?”, але переважно відповідь на нього занадто довга, аби поміститися в першому абзаці.

На основі ліду журналіст формує своє судження про якість та цінність інформації. Економте час журналіста, не пишіть більше двох речень. Не починайте реліз із цитати – це недоречно для цього формату.

Основну інформацію, подану в першому абзаці, слід деталізувати в наступних абзацах. Інформація подається так, щоб редактор міг “обрізати” нижню частину релізу, зберігши головну думку. Тільки факти, ніяких оцінок. Всі оціночні судження варто помістити у цитату від імені першої особи компанії бо людини, відповідальної на напрям чи проект. При цьому пам´ятайте, що журналістові вона потрібна, щоб „оживити” матеріал, зробити його реалістичнішим.

Згадуючи тварин і рослини, занесені до Червоної  книги чи міжнародних  червоних  списків, не забувайте, що журналісту їх  назви очевидно взагалі ні про що не говорять. Тому необхідно написати про них пару слів, хоча б про те, що вони зникають в глобальному масштабі, що більше ніде не зустрічаються в області, що лише для їх охорони створюють заказники, що це дуже красиві тварини і їх втрата стане втратою для всіх українців.

ПРИКЛАД
З матеріалів Молодіжного выдділення НЕЦУ про цінність урочища «Конча-Заспа» у Києві. «В урочищі досі зустрічаються занесені до Червоної книги України видра і горностай. Київ лишається останньою столицею в Європі, де ще можна зустріти горностая, хутром якого в минулому прикрашали мантії королів. Тепер ця тварина знаходиться під  суворою охороною. Крім того, тут досі можна зустріти найбільшого орла Європи – орлана-білохвоста, що  охороняється більшістю міжнародних охоронних списків. Зараз в Україні лишається лише кілька десятків пар цього величного птаха».

Проте у випадку з рослинами не можна хвалити їх красу, бо це може призвести до появи «шукачів-естетів», що прочитавши реліз і статті, написані по його мотивам, підуть шукати чарівні квіточки.

Не завершуйте прес-реліз висновками чи узагальненнями, на зразок “На нашу думку, це дуже актуальна подія” або “Попереду ще багато нових досягнень”. Коли у вас закінчилась інформація, просто поставте крапку.

Щоб краще уявити формат прес-релізу, подивіться на новини інформагентств, таких як „Інтерфакс” чи „Українські новини”, адже вони пишуться з тією самою метою – дати журналістові основну фактичну інформацію і зацікавити його вашою метою.

Що ще повинно бути у прес-релізі?
– Дата. Якщо журналіст не використає вашу інформацію сьогодні, вона може знадобитися йому пізніше, і для цього потрібно чітко датувати вашу новину. Незайвим є нагадати і те, що прес-реліз повинен бути „свіжим”, а не описувати події, які відбулися минулого тижня.
– Контактна інформація. Чітко вкажіть, до кого журналіст може звернутися зі своїми питаннями та уточненнями. Контактна особа повинна бути реально доступна для представників ЗМІ і дійсно володіти інформацією. Не забудьте вказати прямий номер телефону (краще – мобільний) та електронну адресу контактної особи – не загальний телефон організації і не телефон, за яким нікого немає. Адже недоступність контактної особи у момент, коли це потрібно журналісту, може коштувати вам статті.

Оптимальна структура прес-релізу:
1. заголовок;
2. місце, дата, час проведення заходу;
3. лід;
4. абзац-передісторія, додаткова інформація, пояснення;
5. думка самої організації (УВАГА!!! Цей пункт умісний лише в структурі прес-релізу організації);
6. ваші вимоги (можливо у формі цитати);
7. контакти.

Абзац-передісторію можна починати з різних  фраз, як то «нашадуємо, що..», «як повідомлялось раніше…». Тільки не забувайте чередувати ці фрази, щоб ваші прес-релізи згодом не перетворились на штампи.

Чого не повинно бути у прес-релізі?
– Недостовірної і неперевіреної інформації. Всі імена та назви повинні бути правильно написаними, цифри – містити необхідну кількість нулів.
– Багатослівності.
– Термінів рекламного характеру. Пам´ятайте, що Ви пишете не рекламний проспект, а новинну статтю.
– Специфічних і наукових термінів. Пишіть доступно, розраховуючи на широку аудиторію. Пам’ятайте, що журналісти можуть не мати (тобто не мають) вашої спеціальної освіти і не працюють у вашій сфері.
– Прес-реліз пишеться про актуальні події, тому слід вживати теперішній час. Уникайте пасивних конструкцій: замість „проведено”пишіть „провели”, тощо.
– Великої  кількості посилань на закони і тим більше, цитат з законів. Достатньо згадати основні порушення, сказавши, що, напиклад «Забудова є порушенням  12 статей 5-ти Законів України і перш за все ст. 12 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України і  таким чином є  абсолютно незаконною».

При написанні прес-релізів дотримуйтесь безпристрасного тону, емоції можна висловлювати лише в цитатах, що висловлюють особисту думку людей. Спробуйте збалансувати ці частини тексту, сухий тон основного матеріалу має бути врівноважений яркими цитатами – це допомагає кращому сприйняттю інформації.. не захоплюйтесь патетикою, інколи кілька правильно підібраних цифр мають більший вплив, ніж емоціональна заява, не підкріплена доказами.
Майте на увазі – ніщо так не підриває довіру до громадських організацій, ніж їх некомпетентність. Нехай точність стане буквально вашою манією, нав’язливою ідеєю. Ви мусите не не допускати помилок, особливо в найскладніших, технічних питаннях. Ось кілька рекомендацій щодо цього:
1.    Не забувайте, що вся інформація, яку ви даєте пресі, має бути гарно перевірена, і по-можливості, підтверджена посиланнями на джерела, документи чи показання свідків. Можна давати посилання на документи в тексті чи після нього. Це допоможе позбутись судових розбірок у майбутньому.
2.    Будьте налаштовані скептично до будь-якої інформації, перевіряйте її двічі.. переконайтесь, що ваш інформатор знає про що говорить.
3.    При описанні наукової сторони проблеми консультуйтесь у спеціалістами, не забувайте заглядати у довідники. Зазвичай звинувачення у некомпетентності, які висловлюють наші опоненти, бувають вкрай неприємними, і що головне – журналісти їм вірять. Єдине, що можна зробити в такому випадку – досконально вивчити предмет.
4.    Якщо в попередньому прес-релізі ви припустились фактичної помилки – не намагайтесь замовчувати її! Негайно розповсюдьте текст з її виправленням і вибаченнями. Якщо це можливо, поясність, чому помилка була припущена.
5.    Не забувайте про стилістику і промоли і помилки в тексті. Знайдіть редактора для ваших текстів (копьютерні програми-коректори не знаходять смислові помилки і пропущені слова).
Ніколи не забувайте, що ваша інформація повинна бути:
А) свіжа: для телебачення і радіо – сьогоднішня, для газети – не пізніше вчорашньої, для журналів – з моменту виходу останнього номера;
Б)достовірна (краще навіть підтверджена документально);
В) цікава, а краще сенсаційна; в цьому випадку може пройти навіть застаріла інформація. Якщо новина «не тягне» на сенсацію, спробуйте подати її по-новому, вишукати хоча б один-два моменти, факти висловлювання тощо (32).

Як розповсюджувати прес-реліз?

Найчастіше розповсюдження прес-релізів робиться електронною поштою, проте не забувайте, що у регіональних виданнях її може і не бути.

Простота електронної розсилки часто спонукає нас до лінивства – є список із сотні електронних адрес, який просто можна скопіювати в поле для адресатів і розіслати наш реліз ну просто всім! У результаті новини про ринок нафтопродуктів надходять у глянцеві жіночі журнали, інформація про кондитерські вироби – у ділові ЗМІ, а відгуки про проведену вечірку – в загально-політичні видання. У результаті, журналісти остаточно пересвідчуються у некомпетентності піарщиків як класу і вносять вашу адресу в „чорний список”. У найгіршому разі – активно діляться інформацію про ваш промах із колегами у розмовах і на онлайн-форумах. Тому до переліку цільових видань слід підходити дуже уважно і селективно. Подумайте, кому цікава ваша новина? Якщо різним виданням цікаві різні її аспекти – підготуйте кілька версій релізу (23).

У локальних і національних ЗМІ є свої переваги й недоліки. Щоб заручатися підтримкою місцевого населення, обов’язково потрібно працювати з місцевою й регіональною пресою. У місцевої преси не завжди вистачає матеріалів, тому ви, швидше за все, будете випробовувати меншу інформаційну конкуренцію. При цьому у вас більше шансів встановити постійний тісний контакт із редакцією. В ідеалі, вам можуть запропонувати робити власну рубрику або сторінку, і там ви зможете друкувати й новини, і аналітичні нариси.

З іншого боку, місцеві ЗМІ часто перебувають під контролем локального бізнесу або адміністрацій. Тому їм дуже складно опублікувати екологічну інформацію критичного плану. У цьому випадку є сенс звертатися до центральних ЗМІ. Зараз ситуація знову починає мінятися, бізнес і влада знову стають більше чутливими до публікацій у центральних ЗМІ, особливо, якщо інформація потрапить у закордонні ЗМІ й розсилання (дійде до світового співтовариства). Особливо якщо пахне скандалом.

Людям властиво дистанціюватися від того, що прийнято вважати негативним. Саме тому природоохоронцям необхідно дистанціюватися від нав’язаного їм опонентами образу «шалених протестуючих божевільних» (21).

Підготовка і публікація власних статей

Про те як писати статті вважаємо, говорити не варто. Адже кожна газета, інтернет-сайт або самвидавний інформаційний листок мають свій формат і кожен журналіст пише по-своєму. Лише завдяки цьому засоби масової  інформації  досі привертають увагу людей.

На відміну від прес-релізів і анонсів, які тим кращі, чим більш відповідають оптимальній формі, статті тим краще, чим вони менше схожі на все інше. А ви, як кореспондент, тим цікавіші, чим краще зможете сформувати свій власний стиль написання статей.

Пишіть статті як хочете, головне не забувати, що від початку і докінця треба тримати увагу читача: з самого початку не бути нудними і не виказувати відразу все найцікавіше.

Якщо  ж  ви збираєтесь писати лише прес-релізи і інформаційні повідомлення для преси, а не  власне статті, рекомендації  щодо їх підготовки розміщені у відповідному місці тексту тексту

Назва вашої статті. Вигадуючи назву вашої статті, нерідко варто вдаватись до свого роду спекуляції. Нажаль, газетний заголовок «Забудова по вул.Малишка 3-А, 5-А» не привабить жодного читача, крім тих, хто мешкає відповідно по вул.Малишка в будинках 3 і 5. Назва статті має бути такою, щоб заінтригувати нею більшість потенційних читачів газети. З відомих нам статей приведемо кілька прикладів назв, які ми вважаємо вдалими: «Что нам стоит дом построить», «Экологи с большой дороги», «Земля в иллюминаторе», «Благоустрій для Януковича», «ЗаДАЧКИ новой власти», «Котедж – під знос», «Чим далі в ліс – тим більші котеджі», «Реконструкторы с большой дороги» (Частина назв статей приведена російською мовою, оскільки взята з російськомовної преси).

Вибираючи назву статті, будьте обережні: не зробіть її схожою на заголовки новвин жовтої преси і спаму. Нехай буде видно, що  в статті таки міститься корина інформація.

ПРИКЛАД (як не треба)
«ЖАХ! Що сталось з дівчиною в тролейбусі!»
«ТЕРМІНОВО! (ЖЕСТЬ!, УВАГА! тощо) Що вона витворяє?!»

Публікування статей. Коли матеріал написано, постає питання, де його опублікувати. Добре, коли у вас є власний сайт, де ви самі обираєте що публікувати, а що не публікувати. Хоча одного лише власного сайту, звісно мало. А що як у вас взагалі немає свого інтернет-ресурсу? Треба шукати куди подіти вашу статтю. І ця проблема тим серйозніше постає, чим більше матеріалів ви пишете.

Для того, щоб публікувати статті, необхідно мати:
–    Газету, яка згодна буде друкувати ваші статті. Це значить, що ви можете стати штатним або позаштатним кореспондентом реальної газети, або кількох газет. Кращим є варіант позаштатного журналіста, який може одночасно писати у багато видань (ще й при цьому займатись чимось іншим). Гарні стосунки з редактором газети гарантуватимуть вам не лише регулярні публікації ваших статей, а й проведення інтерактивних газетних кампаній, публікацію оголошень та інше. Головне в цій справі – довести редакторові, що ви необхідні газеті значно більше, ніж газета вам.

ПРИКЛАД
Протягом всього 2006 року, з-поміж друкованих видань, головною трибуною київських природоохоронців була «Екологічна газета». Незважаючи на те, що ЕГ є громадсько-політичним виданням Народної екологічної партії (НЕП), завдяки надзвичайній інціативності головного редактора Нібака Василя Івановича, газета стала взірцем природоохоронної газети. Маючи наклад 10000 екземплярів і всеукраїнський статус (між усім, це єдина екологічна газета, яку можна було виписати в усій Україні), ЕГ розповсюджувалась (безкоштовно!) здебільшого в Києві. Розповсюдження як правило відбувалосья: а) на природоохоронних акціях і акціях проти знищення зелених зон Києва і б) між жителями прилеглих до проблемних точок районів (коли в газеті виходила стаття про конкретно цю проблемну точку). Такий стан справ сприяв швидкому набуттю авторитету ЕГ серед активних киян. Більше того, газета виходила щотижня і не соромилась публікувати відкриті листи і викривати злочинні антиприродні дії міської влади, називаючи прізвища. Примірники газети навіть надсилались чиновникам. З боку забудовників були спроби подавати на газету до суду, та суди виграла газета!

На жаль, ніщо гарне довго тривати не може. Власник ЕГ, пан Сердюк (Голова НЕП), наприкінці 2006 року зажадав отримати протекторат прем’єра Януковича. Аж тут виявилось, що «його» газета регулярно публікує гострі статті з неприкритою критикою самого Януковича. Мав місце миттєвий сплеск корупційних емоцій. Новорічним вітанням для всіх нас і зокрема для Василя Івановича стало те, що його звільнили з роботи, а видання газети тимчасово припинили. Пізніше видання було поновлено у вигляді російськомовного малоформатного листка, всі статті з якого не висвітлюють жодної з реальних проблем, не висловлюють критики і є зідраними з Інтернету, навіть без посилань на їх реальних авторів. Таким чином, спільними зусиллями ми встигли видати для Києва 36 номерів справжньої опозиційної до всіх, екологічної газети. Ще раз відмітимо, що все це – героїчна заслуга редактора Нібака В.І.

–    Журналістів, які протягуватимуть ваші матеріали в свої газети. Частина видань не мають практики позаштатних журналістів, як такої. Це не значить, що дорога для ваших статей в такі газети закрита. Перечитавши кілька номерів газети, легко виявити з-поміж її кореспондентів тих, хто найбільше пише на теми, близькі до ваших інтересів. Запропонуйте таким журналістам зустріч, зустріньтеся з ними і обговоріть можливість публікації ваших статей від їх імені (або у співавторстві). Іншим і подекуди більш перспективним варіантом є підготовка вами переліку перспективних тем, на які журналіст з вашою участю готуватиме статті.
–    Постійні екологічні рубрики в газетах, які потребуватимуть ваших статей. Аналогічним чином, якщо газета має постійну рубрику «Екологія», «Природа нашого краю», «Краєзнавство» або інші – в них треба спробувати потрапити. Наявність постійної рубрики вимагає регулярного пошуку нових тем в рамках тематики рубрики. Якщо журналіст не займається охороною природи або хоча б краєзнавством, постійно шукати нові теми для нього складно. Ви станете його кращим другом, якщо запропонуєте співпрацю у веденні рубрики. Найкраще, звісно, стати самому ведучим рубрики.
–    Інтернет-сайти. З усього можливого асортименту інтернет-ресурсів, в плані публікації статей, вас повинні цікавити:
а) інформаційні сайти, створені для оперативногоі постійного публікування новин і статей. Таким сайтам ви потрібні, як і будь-хто, оскільки ви входите для них в категорію «джерело інформації».
б) сайти дружніх організацій і тематичні сайти (природоохоронного, природничого, краєзнавчого, географічного напрямків), які будуть не проти опублікувати статті, що відповідають безпосередньо їх тематиці.
в) сайти, де статті публікувати можна самотужки (крім приватних сайтів, лівджорналів і блогів). Найкращим варіантом такого інтернет-ресурсу в Україні є сайт ХайВей (www.hw.net.ua) та Майдан (www.maidan.org).

Якщо ви (одноосібно, або колективно) стаєте постійним автором статей, вам пора задуматись про власний імідж, як журналіста. Ви повинні заслуговувати на довіру читача. Якщо ваші статті будуть цікавими і вам довірятимуть, ви матимете реальний вплив на громадську думку місцевого населення. Особливо актуально це у випадку з місцевою пресою в районних центрах і селах, де більшість населення є читачами здебільшого місцевої газети. Це саме той випадок, коли дуже важливо мати в газеті спеціальну рубрику.

Журналістські повокації та інсценування.

Якщо ви пишете статтю і збираєтесь її опублікувати принаймні на власному сайті, можна вже вважати, що ви – журналіст. Хай навіть ви робите це  вперше. Можливо ви, читачу, дійсно журналіст. Тому немає нічого дивного, якщо ви телефонуєте чиновнику і питаєте в нього те чи інше. Психологічно, дзвінок журналіста  значно відповідальніша подія в житті чиновника, ніж  дзвінок громадського діяча. Чиновник зацікавлений відповісти максимально доброзичливо і вичерпно. В протилежному ж випадку, груба розмова може закінчитись для нього тим, що ви напише в статті про те, який він невихований і як приховує  інформацію. Користуючись цим, ви можете дізнаватись значно більше інформації від чиновників, телефонуючи їм і представляючись журналістами, або прохаючи знайомих  журналістів зателефонувати і дізнатись те і те. Добре, якщо після такої  розмови стаття дійсно вийде друкою у якому небудь виданні. Тоді цей номер можна  буде сміливо повторювати в майбутньому.

Практика показує, що ваша можливість публікувати статті в яких так чи інакше згадані певні чиновники (особливо ті, що не дуже брендові), може стати запорукою вашої з ними близької і тривалої  дружби. Кожен чиновник зацікавленпий додати до  своїх  активів позитивні публікації в ЗМІ і не зацікавлений мати негативні відгуки. Користуйтесь цим!

Радіо і телебачення.

Про радіо наразі багато сказати не можна, адже власних радіостанцій у природоохоронних організацій немає, а піратське проникнення в ефір існуючих радіохвиль переслідується законом. Лишається одне – відвідування існуючих ефірів на існуючих хвилях.

Не залежно від того, ви ідете на прямий чи неприямий ефір, попередньо варто скласти план вашого «спічу». Напишіть його на папірці. Якщо плануєте згадати прізвища, географічні назви або цифри – випишіть їх всі на листочок. Це не телебачення, ніхто не побачить, що ви підглядаєте, а журналіст лише спокійніше себе почуватиме. Сплануйте за скільки часу маєте озвучити кожен пункт плану. Структура радіопередач практично гарантовано вимагає від ведучого задавати вам питання. Обговоріть їх попередньо: чи згодні ви з ними? як сформулювати більш коректно? які питання слід додати? Фактично, треба узгодити план журналіста з вашим планом. Якщо передача – прямий ефір, слідкуйте за часом. Не можна допустити того, щоб ви все сказали раніше ніж треба. Адже ефір має скінчитись фінальним аккордом – головною думкою і підсумком, який ви скажете з особливим наголосом і правильно розставленими акцентами. Щоб не опинитись в такій ситуації, пишіть більш широкий план, окремі пункти якого можна буде викинути, озвучивши в потрібний момент завершальну частину виступу.

Найбільшою проблемою прямих радіоефірів є, безумовно, телефонні дзвінки в студію. Якщо ви вже йдете на радіо, готуйтесь до всього. Імовірність, що слухач зателефонує і скаже «Оце ви молодець, дякую вам за все!» – дуже мала. Вам в кращому випадку зададуть питання, на яке не змогли знайти відповіді самотужки, в гіршому – спитають, чому ви не робите те, те і те, а в самому гіршому – назвуть вас покидьком, який, скажімо не дає людям заробляти копійку на хліб. На питання слід відповідати хоч щось. Не кажіть, що не знаєте. Якщо вже точно не знаєте геть нічого, краще зробіть вигляд, що забули відповісти, запропонуйте вислухати ще одного слухача, щоб потім відповісти обом відразу і «забудьте» про першого. Журналіст вас зрозуміє. Якщо вас в чомусь критикують або звинувачують, відразу займайте позицію науковців і Закону. Лише так (а ви ж відстоюєте позиції науки і Закону?) ви зможете відкинути будь-яке звинувачення.

По завершенню ефіру в студію можуть телефонувати і просити ваш телефон. Залиште його журналістам, нехай люди з вами зв’яжуться. Телефонувати вам особисто задля критики ніхто не буде.

Звонитимуть тільки по конструктивним питанням.

Якщо ж ви записуєте репліку в новини… згадайте, як пишуть прес-реліз або статтю. В його структурі обов’язково фігурує ультра-важлива складова – лід. Ваша репліка в новинах повинна виглядати так, наче це лід. Якщо у вас беруть коментар по конкретному питанню – тоді відповідайте, вдаючись в деталі, назвавши принаймні якість цифри, дати, або прізвища. Це забарвлює ваші “5 копійок в ефірі” в колір експертності.

Радіо, взагалі-то – дуже важливий медіа-формат. [Воно здатно звертатися навіть до неписьменного. У той же час, на протилежному краї демографічного спектра, радіо виявляється єдиним засобом інформації, що людина може сприймати, коли їде в авто. Інший аспект радіо – те, що воно має можливість більш швидкого й прямого відгуку на аудиторію, ніж телебачення. Воно також більше зацікавлене в такому відгуку (дзвінки в радіоефір є набагато більше цікавим і важливим елементом змісту, чим дзвінки в телеефір або “листи в редакцію”)(20).

Все сказане про радіо, підходить і для телебачення. Єдиною різницею є те, що ідучи на запис в телестудію чи на «побачення» з журналістами, ви ще й повинні думати про те, як виглядате. Ваша зовнішність і манера поведінки стане для телеглядачів обличчям вашої організації. Тут вже як хочете: можете обрати шлях дипломатичності і фігурувати на екранах з краваткою і в піджаку (уваги не привернете, та і агресії у глядача не викличете), а можна навпаки, піти шляхом епатажності і не боятись дивитись в камеру в подобі «хаєратого підлітка в “комку” і бєрцах». Врешті, треба бути самим собою. Якщо ви вже виглядаєте шокуюче (хоча б викликаюче) – хіба ви маєте право цуратись цього?

ПРИКЛАД
Проблему зовнішності добре вирішує Київська ландшафтна ініціатива і НЕЦУ. Всі прес-конференції, що проводяться спільно цими організаціями, мають серед учасників контрастний набір типажів. Тобто один учасник – солідний аритократичний діяч, другий – молодий активіст з довгим волоссям, у вишиванці чи комуфляжі, третій – солідний експерт-професор. Не важливо які саме це типажі. Головне, щоб всі вони були контрастними (як і їх репліки). Тоді кожен журналіст, на свій смак, зможе показати обраного учасника, залежно від формату свого сюжету.

Інтернет

Крім власних назв в українській мові нажаль лише 2 іменники пишуться з великої літери – Батьківщина і Інтернет.

В даний момент, на відміну від ситуації, що панувала ще років 6-8 тому, Інтернет є доволі важливим і солідним (а вже тим більш – ефективним) напрямком розповсюдження інформації. Багато хто вважає, що він взагалі найважливіший. Враховуючи практично нескінченний обсяг інформаії в Інтернеті, треба дуже серйозно підходити до того, якими засобами розповсюджувати інформацію в ньому. Плануючи «маршрут» ваших матеріалів в Мережі, ви повинні враховувати принаймні три обставини: а) інформація повинна вчасно потратипити до цільової аудиторії, б) інформація має бути розміщена так, щоб цільова аудиторія змогла при потребі її знайти і в) розмщена так, щоб вона лишалась в Інтернеті достатньо довго – мінімум стільки, скільки вона лишається актуальною.

У вашому розпорядженні – розсилки, інформаційні сайти, сайти дружніх організацій, лівжорнали, блоги і біжучі рядки.

Отримавши доступ до вільного публікування в інтернеті, не поспішайте використовувати всі наявні можливості. Думайте, який ви отримаєте результат. Не раціонально буде створити, скажімо, 10 власних сайтів і дублювати на них ті самі статті і прес-релізи. Краще шукайте можливість публікуватись на сайтах інших організацій і інформаційних ресурсах. Адже кожен сайт має свою аудиторію. Створивши 10 сайтів, ви матимете десятиразову плутанину дублів для власної аудиторії, в той час, як опублікувавшись на 10 чужих сайтах, ви збільшите свою аудиторію вдесятеро.

Не дуже рекомендуємо приділяти увагу лівжорналам, бо їх читають лише ті, хто завідомо хочуть читати вашу сторінку.  Втім, щоденики відомих  людей і популярні спільноти читаються сотнямиі тисячами осіб.

ПРИКЛАД
Громадянка спільнота «Збережи Старий Київ», щоочолила радикальне крило захисту Києва у 2008 році зібралась у кількості багатьох  сотень осіб саме на основі ЖЖ-спільноти.

ПРИКЛАД
Користуючись тим, що її щоденик читає багато прихильників, співачка Ольга Арефьєва викладає  в ньому заклики до участі в природоохоронних заходах.

Одними з найкращих сайтів для публікації громадсько-політичних статей і прес-релізів в Україні є ХайВей і Майдан, адже їх аудиторія дуже велика. Опублікувавшись на них, ви не тільки кидаєте своє творіння на розсуд великої кількості людей з усієї країни, а і отримуєте реальну можливість того, що вашу статтю продублюють на свої сторінки інші інформаційні сайти.

Найбільш технічно «просунута» частина «зелених» живе в просторі Інтернету й електронних розсилок, про них чутно в електронному просторі найбільше. До речі, це не значить, що це та ж частина «зелених», що робить найбільшу кількість справ. Оскільки дуже часто інформаційна активність розглядається як самоціль, без зв’язку з реальною роботою, розголос в Інтернет необов’язково виходить за його межі, тому тут можливий самообман щодо власної популярності, а також можливе виникнення перекрученої картини про процеси, що відбуваються з вами і в охороні природи в цілому.

Розкрутка власного сайту.

Для того, щоб ваш сайт читали, про нього повинні знати. Підтримувати сайт, який ніхто не читає немає сенсу. Це те саме, що писати листи самому собі.

Сайт треба розкручувати. Крім того, що він має бути цікавим (принаймні мати нормальний дизайн), різнобічним (мати різні розділи) і насиченим (мати принаймні кілька десятків статей, а не 2-3), для його розкрутки можна вдатись до таких дій:
1.    Публікуючи статті на інших сайтах, робити посилання на ваш ресурс;
2.    Обмінюватись з дружніми сайтами банерами;
3.    Розклеювати наліпки-оголошення;
4.    Лишати адресу сайту на всіх анонсах, прес-релізах, розсилках, обкладинках ваших видань і в куточках плакатів;
5.    Не забувати вказувати сайт на візитках;
6.    Виступати інформаційним партнером акцій і масових заходів.

Припустимо, у Вас вже є  власний сайт або блог. Дозволимо собі і тут кілька порад. Якщо це не просто інтернет-сторінка про вашу організацію, очевидно, це новинний сайт, або сайт присвячений певній тематиці. На такому сайті, крім загальної інформації швидше за все є  новини. Якщо ви пишете багато новин і сайт швидко оновлюється, це має бути зрозуміло з першого погляду. Як правило новини на новинних  сайтах  винесені на головну сторінку, де кожна новина відображена у вигляді заголовку і ліду. Решту тексту можна прочитати, перейшовши запосиланням «детальніше», «читати далі», «розгорнути» або «>>». Якщо новин багато – робіть перекос з боку ліду в бік заголовку. Нехай заголовки будуть об’ємними і безпосередніми, так, щоб читач міг швидко пробігтись очима по стрічці новин, визначившись, чи є серед них ті, які йому цікаві. Нехай біля кожної  новини відображається дата її  публікації. Якщо це новнний сайт, нехай на головній сторінці крім новин будуть винесені основні напрямки роботи, рубрики, все що зараз є актуальним. Максимум колонок, максимум тексту, мінімум картинок. Нехай на головній  сторінці відразу буде видно все, що може зацікавити читача в першу чергу. Має бути зрозумілою навігація по сайту. Бо нерідко ми чуємо від колег «подивіться у нас на сайті…», а після того ніколи не можемо знайти потрібну інформацію.

Якщо ж це таки сайт про вашу організацію – робіть як вважаєте за потрібне – це ваше особисте інтернет обличчя. Тут порадити нічого.

Тактика розповсюдження інформації в інтернеті.
Займаючись таким важливим ділом, як розповсюдження інормації, ви повинні розуміти, що несете відповідальність за а) сказане, б) проблему, про яку говорите, в) імідж власної  організації. Про тактику слід дуже добре думати, що б не вийшло що ви робите щось зайве або  й те, чого робити не варто.
Одна з можливих тактик – опублікуйте статтю/новину на власному сайті і, з посиланням на неї – на будь-якому відомому інформаційному сайті. Якщо ваш матеріал потрапить на популярний інформаційний сайт, за півдоби її розмножать десятки менш популярних інтернет-ресурсів. Як слушно підмічає Д.Рашкофф в своєму «Медіавірусі», «більшість медіа – це медіа, які коментують те, як медіа коментують медіа». Чим більше з’явлєються медіа-ресурсів, тим більше клонів однієї і тієї ж інформації наповнює їх порожні сторнки. «Медіа, за відсутністю кращого зайняття, просто пережовують свою ж відригнуту напівпереварену їжу. Треба ж заповнити величезну кількість часу на величезній кількості станцій. А реальних сюжетів – раз, два і все…» (24).

ПРИКЛАД
18 квітня 2007 року Київський еколого-культурний центр провів на диво піарогенну акцію «лікування» 400-річної липи біля руїн ще більш відомої Десястинної церкви. Більш відомого дерева в Києві не знайти. Мало того, що акція полягала всього-навсього в поливанні пошкоджених частин дерева «спеціальним розчином» і навіть не мала погодження власника охоронного зобов’язання на неї (тобто загрожувала перетворитись на неабиякий публічний скандал), вона привернула увагу кількох телеканалів і розтиражувалась в десятках ЗМІ і інтернет-виданнях. Майже всі «передирали» інформацію одне у одного. Написала навіть «Львівська газета» і «Комсомольська правда».

МОРАЛЬ: Вмій правильно подати новину… (втім таємницю піарогенності акції, поданої в прикладі ми самі не розуміємо).

Головною задачею вашого публікування у інтернеті є ЗБІЛЬШЕННЯ ЧАСТКИ ВАШОЇ ІНФОРМАЦІЇ в принципі. Для того, щоб ваша інформація попадалась людям на очі і здійснювала свій ваплив на громадську думку, треба, щоб її було СТІЛЬКИ, що якщо людина шукатиме інформацію на певну тему в принципі, то однозначно знайде вашу. Звісно це важко, але нас і вас має  рятувати в цій ситуації те, що ми висвітлюємо доволі вузькі теми. Чим вужче теми ми висвітлюємо, тим більша  імовірність, що на  ці теми крім вас і ваших безпосередніх опонентів ніхто ніякої  інформації не розповсюджуватиме.
Останніми роками надзвичайної популярності набули такі інтернет-ресурси як Живі Журнали (Livejournal, ЖЖ, LJ) і різноманітні віртуальні щоденники. Здебільшого, такі ресурси лише відбирають у людей час, ще й читають їх лише кілька членів обмеженої спільноти кожного ЖЖ. Проте у них є і позитивні сторони. Дуже часто люди розміщують в своїх ЖЖ лінки або повні тексти статей, що їх хвилюють, рекомендуючи таким чином прочитати їх своїм друзям. Ми не радимо витрачати час на ЖЖ, але слід  мати на  увазі, що деякі ваші проблемні статті можуть бути широко продубльовані власниками ЖЖ, за що їм велика дяка.

Публікуючи власні статті, новини і інші повідомлення в інтернеті, старайтесь робити максимум взаємопосилань між  статтями. Всеодно коло висвітлюваних  вами проблем буде доволі вузьким. Тому, публікуючи будь-де статтю, робіть прямі посилання з неї на минулі статті, що можуть пролити світло на деякі аспекти проблеми, не важливі у власне цій статті. Таким чином, із  кожною наступною статтею ви створюєте дедалі більше умов для того, щоб ваші попередні статті читали ще і ще. Для журналіста, що шукає додаткові відомості для підготовки матеріалу, це просто подарунок. Адже знайшовши одну статтю, він знайде ще безліч корисної інформації. Моделюючи ситуацію далі, уявімо, що з великою імовірністю, журналіст спеціалізується на подібній тематиці. Якщо ви маєте власний сайт чи блог, де є всі ваші матеріали, не залежно від  того, де ще  вони були опубліковані, то знайшовши цей сайт, журналіст зможе регулярно черпати з нього інформацію. Таким чином, ваша інформація опосередковано отримає додатковий ресурс для постійного публікування в ЗМІ. Для того, щоб ця схема працювала досконало, де б ви не  публікували статті і новини, робіть з них посилання лише на ті дублі, що опубліковані на вашому сайті. Тоді, скільки б разів ваша стаття не з’являлась на  різних  інтернет-ресурсах, в усіх  випадках за додатковою інформацією з неї читач потраплятиме до вашого сайту.

ПРИКЛАД
Уявімо в статті речення «Таким чином, скорочення площі ландшафтного заказника «Жуків острів» стало наймасштабнішим прецедентом знищення природно-заповідного фонду і зелених зон м.Києва.» В цьому реченні фраза «ландшафтного заказника Жуків острів» може посилатись на  грунтовну статтю про цей заказник, фраза «природно-заповідного фонду» на якусь оглядову статтю про ПЗФ Києва, а фраза «зелених зон» – на оглядову статтю про їх проблеми. Кожна із  цих  статей матиме посилання і на інші статті.

З кожним наступним опублікованим матеріалом ви заплітаєте все густішу павутину гіперпосилань, далі і далі збільшуючи імовірність того, що ваші статті читатимуть з кожним днем все  більше.

За популярністю ваших статей тягнуться і інші позитивні наслідки, наприклад рейтинг вашого власного сайту (і вірогідність його знаходження через пошукові ресурси) і власне ваш авторитет, як експерта і знавця теми. Для того, щоб журналісти не сприймали вас як журналіста-конкурента, під назвою ваших матеріалів можна  писати уточнення «повідомлення для преси».

Розсилки і внутрішня комунікація

Багато громадських організацій мають власні електронні розсилки. Власне, розсилки є чи не найголовнішим вашим медіа-інструментом, що  дозіоляє оперативно повідомити цільову групу про те, про що  ви хочете. Розсилка електронних  листів на багато адрес одночасно широко використовується в багатьох сферах життя, наприклад для потреб спаму. Але це не привід від неї відмовлятись.

Аналогічним чином, ви чаасто маєте потребу оперативно повідомити пр о щось власних  колег.

Одні розсилки зроблені на основі спеціальних сервісів, інші – з використанням спеціальних програм. Проте є значно легший шлях реалізувати і вашу потреба розсилати інформаціні повідомлення та анонси журналістам, колегам.

Реєструючи електронну поштову адресу «gmail.com», ви автоматично отримуєте пакет сервісів від google.com, серед  яких  є  і гугл-групи. Ви можете створити скільки треба тематичних груп зі своїм списком адресатів в кожній. Надсилаючи лист на адресу групи, ви надсилаєте її всім її учасникам. Повідомлення приходять учасникам на їх адреси, але їх крім того можна подивитись за адресою групи в інтернеті. Писати листи відразу всім можуть всі учасники. Така методика умісна для для вашої групи (коли всі відповідають всім), внутрішнього  спілкування організацій, але не умісна для розсилок по ЗМІ.

Для ЗМІ просто заведіть максимально широкий який лиш зможете список адрес і щоразу, надсилаючи лист, вставляйте весь список в комірку «прихована копія». Увага! Не зробіть фатальної помилкиі  не відправте випадково весь список в комірці «Кому». Якщо ви це зробите, ви а) повідомите всім журналістам адреси всіх  інших, чим зруйнуєте думку про ексклюзивнійсть вашого матеріалу і б)подаруєте дорогоцінні адреси ваших аресатів спам-роботам, розміщеним в інтернеті. Тож не помиліться!

Щоб ваші листи не переплутались в очах  адресатів зі спамом, називайте їх, починаючи з стандартного слова, наприклад «Екологічна розсилка:…»

Аудіо- та відеопропаганда.

Окремо варто сказати і про використання аудіо- та відеозаписів для пропаганди, агітації та інших складових природоохороної роботи в умовах сучасного українського медіа-простору. Ситуація наразі розгортається таким чином, що медіапростір (у т.ч. і засоби масової інформації) та популярні серед населення носії і форми подання інформації прямують до нагнітання атмосфери технічного прогресу та інформатизації. Тобто увагу так би мовити, споживачів інформації, привертають більше новітні підходи до її подання (інтернет, мобільні телефони), ніж її якість і об’єктивність. В таких умовах на задній план несправедливо відставляється відео, радіо та друковані ЗМІ. Останнім аргументом на користь цього твердження стає те, що в момент написання цього посібника, на початку 2007 року, виникає велика кількість неякісної безкоштовної преси, яку просто роздають на вулицях і яка стає показником падіння рейтингу якісної, інтелектуальної преси, яка коштує грошей і над якою варто подумати. Ясно, що в таких умовах, власні газети, інформаційні листки і листівки не мають достатньої актуальності.

Чим же привернути скеровану в бік інформатизації увагу пересічного українця (і передусім, це стосується молоді)?

Практика поширення агітаційного та інформаційного відео і аудіо відома із закордонної практики. Хай там його дивляться маси чи не дивляться, але як лаконічно підмічає Дуглас Рашкофф «Відео переконливе» (24).
В Україні це поки мало поширене. Проте ми знаходимось саме на тому етапі інформатизації, коли час розпочати поширення власних відеороликів та аудіозаписів. Практика відеопропаганди вже започаткована в Києві та Харкові. Не має сенсу писати про нюанси виготовлення роликів. Для цього є спеціальне програмне забезпечення (навіть пакет Microsoft Office містить стандартний Movie Maker, що дозволяє робити середньої складності відеомонтаж). Для нас більш важливо як саме поширювати ваші наробки.

ПРИКЛАД
Найбільш цікавим прикладом останніх років (в природоохоронній сфері) стала поява навесні 2007 року відеролика проти торгівлі первоцвітами на екранах вагонів Київського метрополітену. Паралельно з ним аналогічні за змістом аудіотреки транслювались на ескалаторах метро. Обидва продукти були буквально протягом двох вечорів підготовлені активістами Дружини охорони природи “Зелене Майбутнє” і стали чи не першою їх роботою. Втім цю першу роботу почули і побачили мільйони киян та гостей столиці. Трансляція була організована з ініціативи охорони Київського метрополітену, що мав
загальне для МВС розпорядження боротись з торгівлею первоцвітами.
Крім того, ролик розміщений на сайті прихильників Київського метро, де його можна переглянути протягом всього року.

Поширення і використання аудіо та відеозаписів, на нашу думку, може мати три основні напрямки: наочна демонстрація, віртуальне поширення, матеріальне поширення.

Наочна демонстрація (окрім приведеного вище прикладу) прийнятна для проведення класних годин та гуртків в школах, на тематичних зборах активістів або небайдужих громадян. Так, харківська Дружина охорони природи має практику поведення екологічних уроків в школах на тему полювання та гуманного поводження з тваринами. Для цього використовуються спеціально підготовлені відеоролики. Найбільш ефективною наглядна пропаганда стає для недостатньо поінформованих громадян, які випадково переглядаючи відео наочно переконуються в існуванні тієї чи іншої проблеми. Деякі після цього можуть стати активістами природоохоронного руху.

ПРИКЛАД
Під час святкування Дня незалежності у 2006 році на центральній площі м.Токмака (Запорізька обл.) відбулась презентація фільму “Шляхом Муравським” для жителів міста. Фільм підготовлений Токмацькою районною природоохоронною організацією “Спілка Друзів природи” з метою роз’яснення місцевому населенню необхідності та актуальності створення на території району регіонального ландшафтного парку “Муравський шлях”.

Крім того, відомі і інші відео-роботи українських природоохоронців. Так, біля 10 фільмів різних громадських організацій розміщені на компакт-дисках виданих коаліцією НУО “Українська річкова мережа”. Втім більшість цих робіт має інформаційний, а не пропагандистський зміст, тому як пропагандистський засіб їх можна використовувати виключно для виховання дбайливого ставлення місцевого населення до тих чи інших природних об’єктів або для підняття авторитету проблеми на рівні місцевих чиновників.

Віртуальне поширення і є основною частиною цього розділу нашого посібника. Саме засобами масового поширення ваших відео і аудіо записів можна досягти максимальної прихильності зацікавлених громадян. Звісно, поряд з очевидною ефективністю відеопропаганди існує і головний її недолік – її практично неможливо зробити оперативною.

ПРИКЛАД
Єдиним прикладом дійсно масового (якщо не сказати всенародного) і надзвичайно оперативного поширення відео є низка мультиплікаційних серіалів та відеоколажів кампанії “Веселі яйця”. Відео цієї кампанії буквально панувало в українському Інтернет-просторі в період виборів та помаранчевої революції 2004-2005 років. Автори робили нові фільми і мультфільми так швидко, що сьогодні відбувалась та чи інша політична подія, а вже завтра зранку вся Україна сиділа за моніторами і дивилась в онлайні новий відеоролик на її тему. “Веселі яйця” набули такої популярності, що їх дивились всі, хто має доступ до комп’ютера. Пізніше вони видавались на компакт-дисках та відеокасетах. Звісно, крім оперативності, увагу глядачів, перш за все привертала надзвичайна кмітливість та гумор авторів відео.

Ще з досвіду “Веселих яєць” варто винести те, що всі вони були серіалами. Люди шукали пропущені серії і чекали появи наступних. По завершенню одних серіалів починали робити інші. Багато хто (і автори посібника у тому числі) колекціонували роботи “Веселих яєць”. Саме циклічність, послідовність та чітко встановлений формат вашого відео може стати запорукою його популярності. Необхідно, щоб люди шукали нові ваші роботи і бажали мати їх повну добірку.

Поширювати відео в умовах сучасного вільного Інтернету дуже просто. Найлегше користуватись сайтами типу Youtube, Rutube, GoogleVideo, що дозволяють вільно викладати ваші записи на своїх сторінках та ftp-серверах. Значно складніше тримати власний сайт із колекцією відео. Це, хоча і значно солідніше виглядає, та потребує чимало коштів і не завжди технічно можливо. Втім є компромісний варіант. Більшість віртуальних  відеосервісів дозволяють не лише вивісити на своїх персональних сторінках ваше відео, яке будь-хто зможе подивитись прямо у Інтернеті, а і перевісити посилання на кожне конкретне відео на ваш сайт. Здійснивши правильно цю опрацію, ви доб’єтесь того, що на вашому сайті з’явиться віконце з доступним для онлайн-перегляду відео, яке насправді знаходитиметься за іншою веб-адресою.

ПРИКЛАД
Потягом 2007-2008 року в Україні на базі youtube.com з’явились кілька контор, що спробували зробити свої громадська канали новин. Тобто кожен сам собі монтує власне відео, вивішує на сайт сервісу і далі розповсюджує  інформаціюза яким посиланням це відео можна побачити.

Починаючи з 2008 року навіть виникає перше українське інтернет-телебачення Videonews.com.ua, яке попри аматорський рівень знаходить десятки тисяч глядачів кожної з новин. В майбутньому цей напрямок , очевидно розвиватиметься значно ширше.

Іншим шляхом поширення відео і аудіо є кабельні мережі, в які поєднуються комп’ютери будинків, гуртожитків, районів. Люди створюють такі мережі для оперативного обміну великими обсягами інформації. Втім, побічним ефектом “сіток” є те, що будь-які цікаві новенькі файли швидко розповсюджуються по всіх її учасниках.

ПРИКЛАД
Восени 2006 року вийшов спецпроект 5 каналу “Закрита зона” на тему забудови території Київського університету іменті Тараса Шевченка. Протягом кількох днів відеозапис передачі з’явився на всіх комп’ютерах мережі в гуртожитках, у зв’язку із чим адміністрацією навіть здійснювалась спроба її ліквідації. Цього не сталось, бо було вже пізно. Відео, що викриває злочинну діяльність ректора університету вже подивились всі, хто тільки міг.

Дуже важливо і те, яким чином ви плануєте розкрутити своє відео в компьютерній сітці. Так, в сітках студентських  гуртожитків нормальною справою є коли студенти шукають на чужих компьютерах нові кінофільми. Якщо шукають не якусь конкретну картину, а просто щось новеньке, то пишуть серед  ключових  слів пошуку поточний рік. Таким чином, знаходяться фільми, датовані поточним роком. Відтак, вішаючи відео  в гуртожитківську сітку, вказуйте  в назві файлів поточний рік. Наприклад «pervotsvit (2009).avi».

Матеріальне поширення. Малоперспективний і дорогий напрямок. Мало хто може дозволити собі тиражувати велику кількість компакт-дисків скажімо з фільмами і роздавати їх людям. Діяльність у цьому напрямку має сенс лише у випадку підготовки роздаткового матеріалу для учасників конференцій та семінарів а також у випадку підготовки матеріалів прес-конфернцій, що можуть в подальшому бути використані журналістами.

Розсилки E-MAIL

В умовах сучасного, зорієнтованого на інтернет медіа-простору, коли всі користуються електронною поштою і здійснюють обмін інформацією і більшу частину спілкування через неї, e-mail-розсилки стають одним з найголовніших напрямків розповсюдження вашої інформації. Анонси, прес-релізи, статті – все це слід розсилати на велику кількість адрес. Писати кожному відомому вам колезі і кожному журналістові окремий лист дуже накладно в плані часу. Уявіть, скільки часу ви витратите, написавши 100 листів!

Для розсилання листів на багато електронних адрес одночасно, існують розсилки. Є програми-розсилки, фактично адреси, надсилаючи лист на які, ви автоматично кидаєте його на весь той перелік адрес, які підписані на цю розсилку. Адреси таких розсилок треба дізнаватись у ваших колег. Ми не можемо дозволити собі вільно оприлюднювати їх в цьому виданні, адже це було б актом неповаги до всіх, хто довірив свої особисті адреси модераторам розсилок.

Уявімо, що у вас немає ніяких можливостей, крім власне доступу в Інтернет. А розсилати листи потрібно.

Найкращу загальнодоступну можливість робити електронні розсилки анонсів і прес-релізів дає електронна пошта …@gmail.com. Тобто слід для початку мати gmail-адресу електронної пошти. Для заведення скриньки на gmail.com необхідно отримати запрошення зі скриньки будь-якого дійсного власника gmail. Зараз вони є вже практично у всіх. Знайти колегу, який напише вам запрошення не складно.

Електронна пошта gmail має багато суттєвих переваг над всіма іншими сайтами, що надають послугу пошти. По-перше, це майже 3 Гб віртуальної пам’яті, де ви можете збергіати нескінченно велику кіькість листів. Крім того, листи можна архівувати, зменшуючи їх об’єм, маркувати і сортувати за темами. А якщо ви таки переповните скриньку – gmail, за таке активне користування, збільшить вам розміри скриньки! По-друге, це можливість робити списки розсилок і розсилати листи одночасно на багато адрес – вибірково для окремих груп або ж на всі наявні у вашій базі адреси одночано. Це поки головне. По-третє, всі відповіді, отримані вами на один, розісланий на багато адрес лист, будуть автоматично укомплектовані у один пакет і ви зможете відразу переглядати всі відповіді на один лист, не задаючись клопотом що є відповіддю на що…

Для того, щоб розсилати листи на багато адрес, треба їх спочатку мати. Включіть у базу всі адреси друзів, колег, електронні контакти преси, телебачення і радіо, адміністраторів інтернет-сайтів. Особисті контакти журналістів, що працюють по вашій тематиці, обов’язково слід збирати зі списків реєстрації на всіх ваших прес-конференціях. Є питання етики. Перш, ніж включити людину у список розсилки, у неї слід спитати, чи згодна вона на це. Крім того, слід попередити, що в разі, якщо ваша розсилка колись набридне, від неї завжди можна буде відписатись, достатньо буде попросити про це. Звісно, прохання виключити зі списку розсилки слід завжди виконувати. Якщо на вас почнуть жалітись, як на СПАМ, невідомо чим це може закінчитись. Можливо gmail має продумані заходи боротьби з користувами, що розсилають СПАМ.

Як сформувати список розсилки? Список розсилки формується після внесення адрес до адресної книги. Для цього слід виділити необхідних адресатів у списку і обрати меню “действия/добавить в группу/новая группа”. Кожен зі списків розсилки містить низку заданих вами адрес. До групи можна додавати нові адреси або вилучати з неї зайві. Нехай колеги складають один список, друзі – інший, активісти інших організацій – ще інший, журналісти, тощо. Так ви зможете писати запрошення на акції лише своїм колегам, прес-релізи всім, а запрошення на прес-конференцію, скажімо – лише журналістам.

Однією з найважливіших категорій адресатів вашої  розсилки мають бути інформагентства. Це такі установи, які займаються поширенням інформації  серед ЗМІ та організацією різноманітних прес-конференцій в своєму приміщенні. Вони вкрай зацікавлені у вашій інформації як і в будь-яких новинах, адже на її поширенні вони заробляють гроші.

Після створення списку розсилки, він виникне окремим пунктом у вашій адресній книзі. Таким чином, ви можете обрати в ній для написання листа один або декілька СПИСКІВ розсилки.

УВАГА!!! Недоопрацюваність системи “gmail” на даному етапі, вимагає використання російськомовного її налаштування для нормальної роботи розсилок.

Важливий нюанс 1: Розсилаючи е-mail одночасно на багато адрес, ви автоматично наражаєте своє повідомлення на небезпеку того, що воно буде класифіковане, як СПАМ, тобто «безкоштовна непотрібна реклама, сміття».

Цього можна уникнути, виконавши дві простих дії:

1. Обравши групи для розсилки і натиснувши “Написати”, ви отримуєте вікно підготовки вихідного листа, де є комірка “адреси”, в якій містяться всі обрані вами адресати і комірки “Копія” та “Прихована копія”. Якщо розіслати лист відразу на багато адресатів, він розпізнаватиметься багатьма поштовими програмами, як СПАМ, тому необхідно вручну вирізати одночасно всі адреси з комірки “Адресат” і вставити їх в комірку “Прихована копія”. Таким чином кожен адресат отримує лист, не підозрюючи, на яку кількість адрес він розісланий загалом.

2. Проте і це ще не все. Тепер у вас немає головного адресату. Є лише лист з прихованими адресатами. Такий безадресний лист також нерідко розпізнається, як СПАМ. Тому на місце головного адресату ви вписуєте власну адресу.

Для тих, хто працює з розсилками на домашньому компьютері і платить за кожен мегабайт трафіку, важливо  відразу сказати, що не виключений варіант, що відсилка листа на 100 адрес відобразиться на вашому рахунку як 100 відсилок. Хоча не факт – можливі нюанси.

Як наслідок, у папці “Вхідні листи” у вас одразу виникає лист, надісланий вами самим собі, до якого в майбутньому компактно додадуться відповіді на розсилку. Листи, які були відправлені на неіснуючі адреси повернуться і також укомплектуються до вашого листа. Відразу видаляйте ці адреси зі списку розсилки, щоб не мати в подальшому зайвої плутанини.

Важливий нюанс 2: Не всі сайти, що надають електронні адреси користувачам, сумісні з gmail. Наприклад, при адресації листів з gmail на “ukr.net” інколи відбувається руйнація вихідної структури тексту і зникнення окремих його фрагментів. В разі виявлення таких проблем у когось з ваших адресатів, слід надсилати йому листи, вставляючи текст не безпосередньо у зміст листа, а в текстовий файл “.txt”, що додається до листа в якості додатку. Більшість поштових програм і віртуальних скриньок автоматично читає прикладені текстові файли. При цьому, жодне спотворення тексту неможливе.

Роблячи розсилки, тримайте певний стандарт. Наприклад, робіть загальну назву розсилки, а для анонсів – «АНОНС» та і саму розсилку назвіть якось.

ПРИКЛАД
Молодіжне відділення НЕЦУ розсилає всі свої розсилки під загальною шапкою назви: «РОЗСИЛКА МВ НЕЦУ: Анонс. Завтра відбудуться підставні громадські слухання на Петрівці».

Втім, і тут є недоліки. Все частіше люди починають читати електронну пошту через  телефон. Віконце телефону значно менше за монітор і тому відображатиме не більше перших  трьох  слів назви листа. Якщо ваші листи починаються з довгої стартової назви, ви ризикуєте, що читачі зможуть читати в назві листа лише її.

Не виключено, що крім вашого інформаційного повідомлення у вас виникне необхідність розіслати ще якість додаткові файли. Зокрема це можуть бути фотографії. Не забувайте, що  кожен ваш адресат має свої специфічні умови користування інтернетом і оплати цієї послуги. Не  виключено, що багато з них не мають можливості просто так викачувати великі фото. Ваші листи із  щедрими додатками можуть бути для людини дорогим задоволенням і вона перестане читати ваші розсилки взагалі. Тому рекомендується додавати до розсилок фотографії формату, грубо кажучи, «поштової  марки», коментуючи при цьому, що всім, кому цікаво, ви готові надіслати фото в оригінальній якості.

Комбінація медіа-технологій.

Триматись на плаву у медіа-просторі (якщо ви таки не вважаєте себе безнадійно потонувшими) досить не просто. Головна проблема полягає в тому, що треба одночасно бути цікавим журналістам і громадськості, тобто не набридати і щоразу видавати щось нове (а проблеми-то і порушення все ті ж саме) і тут-таки регулярно фігурувати, проявляючи себе знову і знову, не втрачаючи вже набутого іміджу і харизми. Як вже було сказано, ми боремось здебільшого з затяжними або одноманітними проблемами. Про них важко постійно говорити так, щоб це щоразу звучало по-новому.

ПРИКЛАД
Показово на медіа-ниві діє Київська ландшафтна ініціатива. Так, протягом 2005-2007 років проведено 6 прес-конференцій, опубліковано біля 20 статей в пресі і 50 статей в інтернет-виданнях, і проведено біля 15 виступів на радіо і телебаченні, присвячених одній єдиній темі. Цю тему можна сформулювати однією фразою «Програма розвитку зелених зон Києва не уточнює межі парків і скверів, а позбавляє їх статусу зелених зон». З одного боку, ця проблема дуже важлива і загрожує Києву втратою 230 гектарів парків, а з іншого –за 2 роки нічого не змінилось і формулювання проблеми лишилось тим самим. Як же можна так часто говорити про неї (і це не говорячи вже, що в розмовах про окремі парки, члени КЛІ обов’язково згадують і про його долю в розрізі проблеми з Програмою) ?

Та активісти КЛІ дійсно показують нам приклад, як по різному треба підходити до однієї проблеми. Спочатку це була прес-конференція одноосібно-опозиційного депутата Київради Віктора Іванченка; потім оприлюднення унікальних обрахунків; оприлюднення карти «втрачених» зелених зон; презентація популярної брошури про Програму; прес-конференція-звернення до нової міської влади з проханням ліквідувати Програму; заходи і публікації щодо збору підписів за скасування програми; прес-конференція «Перша річниця Програми розвитку зелених зон Києва», де оприлюднювався список парків, що вже забудовані, відповіднол до злочинної Програми. Навесні 2007 року, у зв*язку з опозиційними настроями позапарламентських політичних сил і очікування перевиборів, акцент взято на звернення до опозиціонерів з розрахунку нак те, щоб вони винесли проблему Програми на прапори свого опозиційного іміджу.

Втім, програму досі не скасували .:(

Крім чистої води кмітливості і різноманіття в підходах до одних і тих же проблем, на що потрібне натхнення і талант, є і інші шляхи бути цікавими. Зокрема, комбінація медіа-технологій. Намагайтесь фігурувати одночасно у різних медіа-форматах. Це інтригує і примушує цікавитись вами. А якщо вами цікавляться – волею-неволею до вас і прислуховуються. Різноманіття медіа-форматів використовують для здобуття популярності і перебування «на слуху» громадські діячі, політики, поп- і рок-зірки. Таким методом будували свою кар’єру президент Рейган і співачка Мадонна. Успіх яких важко переоцінити. Ви маєте володіти своїм сайтом, фігурувати в стрічках новин, електронних фотогалереях і інтернет-виданнях, тематичних сайтах, регулярно давати коментарі газетам і виступати на радіо (краще – в прямому ефірі); ваші листівки мають періодично заповнювати стіни і автобусні зупинки проблемних районів, а назва вашої огранізації має не лише бути в розділах «Контакти» на сайтах всіх дружніх організацій, а і називатись їх керівниками в інтерв’ю.

ПРИКЛАД
Цікавий прецедент медіа-діяльності  показали київські громадські активісти Олег Андрос та Анжеліка Комарова. В кінці 2008 року вони написали та видали незначним накладом фантастичний роман «Територія Духу», присвячений темі боротьби із київськими забудвами. Книга презентувалась тричі – в національному інформагентстві «Укрінформ», арт-кав*ярні «Купідон» та на у вигляді вуличного концерту на місці жорстокого побиття активістів забудовниками, де вреті була здобута перемога громадян. На презентаціях були присутні багато відомих  людей: члени громадських організацій, митці, свідомі службовці.

Розголос про книгу сколихнув столичну пресу, відгуки з*явились у багатьох  виданнях  та інтернет-ресурсах. Сама ж книга має  наклад лише 100 екз і реально її прочитали зовсім небагато людей. Проте книга принесла нове дихання боротьбі із  столичними забудовами та додала сил боротись багатьом активістам.