Рух ДОП України

Акції протесту, очевидно, найпопулярніший шлях боротьби проти будь-чого у великих містах, шлях, який застосовують найчастіше. Специфікою українських акцій є на жаль те, що майже всі вони є пікетуваннями. Проте не завжди акції виявляються найвдалішим заходом. Останнім часом чиновники, інвестори і інші об’єкти громадського протесту навчились ігнорувати акції. Дуже прикро виходить, коли люди довго планують, організовують акцію, а вона виявляється холостим пострілом, який не дає жодних результатів. Якщо ще й вами не зацікавляться ЗМІ та на вашу акцію не прийде жодного журналіста – ви зовсім провалились.

Тому акції слід планувати дуже ретельно і підходити до цього з повною відповідальністю. Інакше сенсу у їх проведенні немає. Більше того, акція – дуже відповідальний момент для організації, адже саме по наших публічних заходах нас сприймають і знають журналісти і пересічні громадяни. Якими ми постанемо перед ними сперше на акції, такими і залишимось в їх очах назавжди.

Слід пам’ятати ще про однин нюанс: психологічні наслідки подій Помаранчевої революції 2004-2005 років, які на багато місяців лишили в багатьох містах наметові містечка і групи пікетувальників. Після такої потужної протестної кампанії, що сколихнула всю Україну, інтерес засобів масової інформації до акцій протесту як таких значно знизився. Нікого не здивуєш, просто організувавши акцію. Треба організувати її так, щоб дійсно всіх здивувати. Лише така акція отримає резонанс у пресі і претендуватиме на досягнення своєї мети.

Якщо ви готові до такого випробування – читайте розділ далі. Якщо ж ні, то, крім акцій протесту, у цьому посібнику ми пропонуємо і інші методики, які, можливо, будуть для вас більш підходящими.

Підготовка акції.

Метою будь-якого пікетування є привернути увагу громадськості і засобів масової інформації до свавілля, яке чиниться, і в такий спосіб здійснити тиск на начальника, змусивши його піти на поступки у вирішенні вашого питання (9) .

Перш ніж розпочинати підготовку акції, організатори повинні відповісти для себе на низку питань, від яких залежить те, чи взагалі варто проводити акцію:
•    Яка мета акції і чи може вона бути цією акцією досягнута взагалі?
•    Чи зможете ви провести таку акцію наявними у вас силами і засобами?
•    Чи потрібно заявляти про цю акцію завчасно, або спробувати провести її нелегально?
•    Яким чином буде максимально оперативно і широко розповсюджена інформація про акцію у засоби масової інформації?

Якщо ви можете ствердно відповісти на ці питання, тоді можна сміливо братися за підготовку акції. Готуючи акцію, слід продумати кілька необхідних складових підготовки: ідеологія, сценарій, декорації і реквізити, роздатковий матеріал, учасники, запрошення учасників, запрошення журналістів, підготовка звернення і прес-релізу. І на завершення – роль акції в кампанії протесту в цілому та у вашій власній протестній кар’єрі.

Плакати і інші реквізити.

Бажано, щоб кожен з учасників робив плакат для себе (можна зібратись всім увечорі і зробити це гуртом). Це добре тим, що тоді всі плакати будуть різні і буде цікаво їх роздивлятись. Буде видно, що це не одна людина робила. Так цікавіше і менше шансів, що журналісти подумають немов акція замовна. Якщо не вийшло зробити багато плакатів – не біда. Головне – кількість людей, а не плакатів. Можливо у вас збереглись ефектні і доречні плакати з попередніх акцій або ви маєте власну художню майстерню, яка здатна виготовити кілька десятків різноманітних дотепних плакатів. Та все одно, намагайтесь робити плакати гуртом. Практика показує, що колективна підготовка плакатів напередодні акції дає змогу детально продумати всі нюанси акції, повправлятись у креативі і об’єднує колектив.

Плакати мають бути написані яскравим кольором (маркер, олівці, фарба/можна навіть балон), можливо із якимось малюнком. Напис на плакаті можна робити аплікацією – з вирізаних із кольорового паперу літер. Такий варіант ефективно скорочує час, необхідний для малювання кожної конкретної літери, робить її однотонною і яскравою. Більше того, літери, вирізані з кольорового паперу, на відміну від мальованих, точно не постраждають, якщо плакат потрапить під дощ.
Кольори мають бути контрастними, і більше того – такими, щоб вони лишались контрастними на чорно-білих фотографіях у газетах. Так, червоний колір на чорно-білому фото виглядає практично так само, як і чорний. Тому червоні написи на чорному фоні або навпаки – перші кандидати на те, щоб не потрапити в газети.

Для полегшення роботи над великим написом, простіше купити кольоровий скотч, яким виконується власне напис. Цей метод вигідніший за інші з кількох причин: скотч не розмокає, не тече, не злипається, однотонний і контрастний. Єдине що – ним не можна досягти широкої гамми кольорів, що, втім, не позбавляє автора плакатів шансу створити шедеври.

Приклеюючи до плакату фотографію свого авторства, обов’язково підпишіть дрібними літерами, хто автор фото і що на ньому зображено. Це додасть авторитету і довіри вашій організації, оскільки буде видно, що ви цим займаєтесь принаймні якийсь час, а не просто з вечора скачали фотографії з Інтернету, а зранку – „гайда на пікет!”.

Є і екзотичні варіанти: плакати із підсвіткою, люмінесцентною фарбою, об’ємні плакати. Деяким активістам вдавалось зробити величезний механічний біжучий рядок із гаслами! Можна використати шпалери для того щоб зробити транспарант завдовжки у кілька метрів, або тканину, яка має переваги у питаннях упаковки, транспортування і безпеки – плакат із цупкої тканини практично неможливо знищити без підручних засобів, чого не скажеш про, скажімо, розгорнутий рулон шпалер із гаслами.

З іншого боку, є сенс виготовити кілька плакатів зовсім без написів. Це можуть бути карикатури, фото, аплікації, колажі. Головне, щоб було зрозуміло, про що мова. Справа в тому, що з-поміж обов’язків охоронців державних установ є і записування текстів з усіх плакатів учасників акцій під стінами їх установи. Якщо ж плакати будуть без написів чи зовсім чисті (А що?), цікаво, як вони прореагують на неможливість записати гасла? В крайньому разі, легко зрозумілі малюнки на плакаті можна коментувати лише гаслом „НІ!”.

Гасла пишуться великими літерами, аби читалися з відстані двадцяти кроків. Не вздумайте писати, скажімо, ельфійською, скандинавськими рунами чи китайськими ієрогліфами! Ні у якому разі не треба в тексті плакатів акцентувати увагу на владі і взагалі, не чіпайте тему політики, бо більшість людей відразу скажуть, що це політична акція і що вам заплатили. Повинно бути видно, що ви знаєте, чого прийшли і що відстоюєте, видно, що вас хвилює те, про що йдеться у ваших власних гаслах. Бо самі розумієте, як виглядають, наприклад, школярі на акціях проти корупції, акціях, що стосуються економічних та суто політичних питань.

Ідеологічний момент. Вимагайте змін. Саме вимагайте. І нехай це буде зрозуміло із ваших гасел, так як кожного окремо слухати ніхто не буде. Не можна припускати такого, щоб ваші гасла виглядали благанням про допомогу.

Варто сказати і пару слів про зміст гасел на ваших плакатах. Приведемо деякі зразки вдалих на нашу думку гасел, використаних на плакатах реальних акцій у 2004-2006 роках в Києві.

–    Таких каналізаторів слід змивати в каналізацію! Зробіть це першими! (щодо спорудження каналу в Дунайському біосферному заповіднику)
–    Немає дерев – дихай цеглою!
–    Дерева на небі не ростуть, а люди крізь стіни не ходять!
–    Птахам – лихо, браконьєрам – втіха!
–    … національна святиня, чи елітний курорт?
–    … нехтує дикою природою!
–    … продає туристам/забудовникам …
–    КАНАЛізатори – Go home!

Окрім того, особливим змістовним навантаженням можна наділять слова у гаслах, які містять у собі сполучення літер „сос”. Прикладом цього можуть бути слова «SOSна», «SOSтояние» і таке інше. Втім, можуть бути і кращі приклади.
Поряд із цим вважаємо, що стандартні гасла, які найчастіше використовуються на пікетуваннях, не є цікавими, і навряд чи попадуть на перші шпальти газет. Такими гаслами можуть бути: «Не забирайте у нас…», «Не забирайте у своїх дітей…», «Дайте спокій…», Ні (тому-то тому-то)…, «Припиніть…».

ПРИКЛАД
15 червня 2004 року плакат над одним столичним підприємством, звідки виходять на світ трактори і комбайни, з’явився величезний плакат «Караул! Грабують! Пане Президент, Рятуйте!»… Цікаво і дотепно. Проте зовсім неефективно. Хто з влади захоче допомагати тим, хто може тільки просити про допомогу? Таких боятись нічого.

Дістаньте мегафон, щоб дублювати гасла під час акції вголос.

Коли сил і рук, щоб тримати плакати, значно менше, ніж нахабства і кмітливості, частину своїх художніх витворів можна повісити на стінах установи, що вас „приймає у гості”. Є один легкий і ефективний спосіб розвішування транспарантів. До чотирьох кінців полотнища із написом (нехай воно буде розміром хоча б 3Х6 метрів!!!) прив’язують мотузки. До мотузок двох нижніх кінців прив’язують вантаж. Верхні мотузки лишають вільними. Транспарант змотують у трубочку по горизонтальній осі, так, щоб нижній край із грузиками опинився всередині трубочки. Назовні буде верхній край із вільними мотузками. Ними при транспортуванні, можна зв’язати все у компактний брикет. На місці активісти мають залізти на верх споруди, з якої транспарант треба звісити: прив’язати вільні мотузки до якого-небудь кріплення і скинути згорток униз. Під вагою грузиків, що знаходяться всередині, згорток мимоволі сам розгорнеться за час близько 1-3 секунд. Якщо вас не „візьмуть” під час прив’язування мотузок – справа зроблена. Неподалік має бути хтось, хто сфотографує ваш витвір і мовчки піде геть.

Використовуючи «новітні» технології, можна робити плакати на листках формату А4 і вставляти їх у файлики. Файлики мають отвори для підшивання їх у папки. За ці отвори легко повісити файлик на шию. Під нього можна скотчем підклеїти ще один, нижче – ще. Таким чином, кожен учасник може тримати на собі одночасно 3 плакати на грудях і 3 – на спині. Коли така конструкція (з файликом чи ні) розміщена і на грудях учасника акції і на спині, жаргон громадського руху називає її „бутербродом”. Та й справді, пікетувальник з однаковими табличками на грудях і спині де в чому нагадує бутерброд. Нерідко на „бутербродах” пишуть „Збір підписів” і носять їх учасники акції, що, власне збирають підписи. Аналогічно можна писати „Я готовий дати інтерв’ю!” і таке інше. За компанію, для відома відвідувачів об’єкту і інших перехожих, на який направлений ваш протест, на його стінах і навколо варто час від часу вішати листівки із роз’яснювальним текстом з приводу проблеми, яку ви висвітлюєте.

Крім того, якщо ви володієте необхідною технікою, можна приготувати відеоряд фотографій, а то і кліп по темі акції для проектування його на стінах біля установи, яку ви пікетуватимете. Це спрацює взимку в кінці робочого дня, коли в 16.00-18.00 вже темно.
Іншими реквізитами можуть бути барабани, костюми, спиляні дерева… Іншими словами – ВСЕ, НА ЩО ВИ ЗДАТНІ.

Повідомлення про проведення акції.

Згідно чинного законодавства України, громадяни мають право вільно збиратися, мають право на свободу слова та совісті і таке інше. Тобто для того, щоб провести акцію, яка не виходить за рамки законів, не потрібно завчасно отримувати дозволу. Треба просто повідомити владу про те, що акція відбудеться. В умовах м. Києва обов’язково повідомляють Київську міську раду і районний відділ міліції. Можна ще повідомити районну раду. З власного досвіду – нічого „уродуватись”: достатньо зареєструвати в міськадміністрації. Це вже їх клопіт – попередити міліцію. Деякі організацтори акцій навіть пишуть міліцію другим адресатом, проте листа їм не відносять.

Перш за все повідомлення необхідне для того, щоб у разі появи проблем з міліцією, охороною чи власне тим, кого пікетують, пред’явити їм копію повідомлення із вхідним номером, під яким його зареєстрували. Цього достатньо, щоб виключити законні підстави заборонити вам проводити акцію.

Історія зафіксувала спробу Верховної Ради України затвердити в 2004 році Закон України „Про масові заходи”. Якби це сталось, про масові заходи доцільно було б просто забути. Але цього не сталося. Мабуть депутати не проголосували за цей законопроект з міркувань того, що без піар-акцій своїх партій вони відразу знизять імовірність проходження їх в наступний склад ВР.

Рівно через рік, в жовтні 2005 року, тепер вже Київрада намагалася прийняти протизаконне рішення про обмеження проведення масових (у тому числі розважальних і рекламних) заходів в центральній частині м. Києва (а саме тут розміщені всі державні установи під стінами яких зазвичай проводять акції). До рішення мала додаватись мапа із зображенням так званої „центральної частини м. Києва”, для проведення акцій в межах якої слід завчасно отримувати дозвіл. З огляду на несумісність рішення з чинним законодавством, воно так і не було прийняте.

Конституція України, ст.39:
„Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.”

Не слід лякатися, що в судовому порядку проведення акції може бути заборонено. Чиновники вимагають здійснювати подачу повідомлення щонайменше за 10 діб, але ця вимога юридично не вмотивована, адже законодавство не передбачає, наскільки завчасно має бути надіслане повідомлення. Тому, в разі судового скасування акції, за годину до її проведення подається нова заявка, від імені іншого громадянина. Акція знову легітимна. А якщо ви просто повідомили про акцію у останній момент, то через суд ніхїто акцію заборонити просто не встигне.

Врешті, є фокуси, які дозволяють уникнути офіціалізації акції взагалі. Перший фокус – проводити незареєстровані, а отже, незаконні акції. Якщо не порушуватимете законів, ніхто вас у міліцію не тягтиме. Хоча, хто знає… Натомість реакція на несанкціоновану акцію завжди на порядок краща, ніж на ту, яку чекають.

Фокус другий. Є різні типи масових акцій, передбачені законами: мітинги, демонстрації, марш, хода… Всі ці заходи розуміють під собою НАТОВП учасників. В разі відсутності „останнього”, не можна вести мову про масову акцію, а отже і про її організатора, а звідси – про його відповідальність за акцію. Щоб уникнути ідентифікації вашої акції як масового заходу достатньо розташувати учасників на відстані 1,5 метри одне від одного. Хай навіть всі учасники робитимуть щось одне і те ж… Формально це не буде масовий захід. В разі виникнення проблем кожен може гордо заявити, що у відповідності до ст.32 Конституції України, він вільно розповсюджує інформацію, що не є державною таємницею. І робить це САМОСТІЙНО.

Повідомлення може бути написане і від руки. Воно має містити таку інформацію: кому адресоване (голова міської адміністрації або начальник найближчого відділення МВС), від кого (прізвище, ім’я, по-батькові, адреса), число, місяць, рік, час і місце проведення акції, орієнтовна кількість учасників (пишіть відразу більше, щоб не вийшло менше), приблизний сценарій акції, відповідальний за проведення (прізвище, ім’я, по-батькові, адреса, телефон), дату і підпис.

Щодо приблизного сценарію акції, слід розписати доволі детально „учасники акції стоятимуть із плакатами, вигукуватимуть гасла і роздаватимуть листівки перехожим”. Чим тупіше розписано, тим спокійніше буде на акції. Чітко вказуйте місце, де саме стоятимуть учасники акції. Адже вказівка „біля міськради” може призвести до того, що міліція відтіснить учасників на периферію, оперуючи тим, що все одно акція проходить біля міськради. Але принаймні для журналістів вже ефект буде не той. Достатньо того, що вас не можна сфотографувати на фоні пікетованої установи… І фотографії не підуть в газети.

Якщо на акції використовуватимуться якість реквізити, про це теж треба писати. Зокрема вказуйте про використання дудок, гучномовців, барабанів. Це стосується і реквізитів/декорацій можливих театральних вистав.

Натомість, якщо ви збираєтеся принести до стін оскаржуваної установи щось, що там і полишите – про це писати не треба (пеньки, гілки, унітази, ін.).

В кінці заявки, перед підписом, я особисто вважаю за необхідно додати абзац наступного змісту:
„Наголошуємо на тому, що акція носить виключно мирний характер. Усі можливі агресивні, провокативні та протиправні дії, що не передбачені цією заявкою, просимо вважати провокаціями, які не мають відношення до акції. Для безпеки учасників акції, що діятимуть в рамках чинного законодавства та підтримання громадського спокою, просимо направити на місце проведення акції наряд міліції для урегулювання можливих гострих ситуацій в разі присутності на акції провокаторів.”

Подавати повідомлення слід до канцелярії у двох примірниках: перший залишається у канцелярії, другий, разом із відміткою і реєстраційним номером, має залишитись у вас на руках і є документом, що пред’являється при потребі правоохоронцям на акції. До повідомлення добре додати ще й копію своєї заяви (скарги), де окремим пунктом будуть виписані ваші вимоги

Канцелярія є в усіх державних установах. Натомість в деяких є ще і прохідна, де вас, як людину, що не є держслужбовцем і не має спеціального запрошення, просто не пропустять. Швидше за все запропонують скористатись послугами поштового відділення або кинути листа у скриньку прямо тут, на прохідній (якщо така є). В такому випадку, вимагайте, щоб викликали людину з канцелярії, яка вас забере реєструвати лист. Головний ваш аргумент – міліціонер перешкоджає реалізації вами ст. 39 Конституції.

ПРИКЛАД
Київська міська державна адміністрація
Вул.Хрещатик, 36

Печерське РУГУ МВС України у м. Києві
Вул.Московська, 30

Повідомлення
Про проведення акції

Керівництво Всеукраїнської громадської організації „Національний екологічний центр України” (НЕЦУ, реєстраційне свідоцтво №125, видане Міністерством юстиції України 30 серпня 1991 року), у відповідності до чинного законодавства України, повідомляє Вас про проведення мирної акції.

Акція відбудеться з 9.30 до 10.30, у середу, 19 жовтня. Місце проведення – тротуар поряд із будівлею Кабінету Міністрів України по вул. Грушевського, 12/2.
Мета акції – висловити громадський протест проти початку робіт долині Південного Бугу, метою яких є затоплення каньйону – унікального ландшафту – природної та культурної спадщини національного та світового значення. Затоплення планується задля добудови Ташлицької ГАЕС, що суперечить запланованому створенню на базі каньйону Національного природного парку „Гранитно-Степове Побужжя”.

Учасники акції – свідомі громадяни України різного віку, члени громадських організацій та інші. Загалом близько 50-80 чоловік.

Учасники акції стоятимуть із плакатами по темі заходу та вигукуватимуть гасла. Планується передача звернення з вимогами представнику Кабінету Міністрів.
Наголошуємо на тому, що акція носить виключно мирний характер. Усі агресивні, провокативні та інші, зокрема протиправні дії, в разі появи таких, просимо вважати провокаціями, які не мають відношення до акції. Для безпеки учасників акції, що діятимуть в рамках чинного законодавства, просимо направити на місце проведення акції наряд міліції для урегулювання можливих гострих ситуацій, в разі присутності на акції провокаторів.

Особа, відповідальна за проведення акції – громадянин України Василюк Олексій Володимирович, паспорт серії СМ 220503 (виданий 15 квітня 2000 року).
Телефон 8-097-1000-473, 494-03-55.

З повагою,

Василюк О.В.
Голова Молодіжного відділення НЕЦУ

Роздатковий матеріал.

Що стосується роздаткового матеріалу, варто відразу визначитись, чи потрібен він вам взагалі. Більшість акцій протесту в Україні не супроводжуються розповсюдженням листівок серед перехожих. Це викликано багатьма факторами. По-перше, більшість акцій організовуються невеличкими протестними групами населення, не здатними кваліфіковано підготувати акцію і не забезпеченими достатнім фінансовим ресурсом. По-друге, навіть якщо учасники акції роздають перехожим листівки) завжди варто задати питання чи буде виправданим витрачання часу і ресурсів на підготовку таких листівок? Навіщо вони перехожим?
Більшість акцій, організованих дрібними протестними групами по маленькій локальній проблемі, є малоцікавими простим перехожим, яких ця проблема не обходить. Тому в більшості випадків роздатковий матеріал не роблять по причині його нецікавості іншим людям. Цей приклад яскраво ілюструє наше твердження про те, що боротися треба за збереження природи міста в цілому, а не проти конкретного будівництва у вашому подвір’ї. Лише прагнучи подолати проблему в цілому, ви можете розраховувати на підтримку інших, ще не знайомих вам громадян.

Інша справа – прес-реліз. Його завжди треба готувати. Адже лише роздавши журналістам готовий прес-реліз з широко і полідовно висвітленою проблемою, ви отримаєте хоч якусь гарантію, що ваші вимоги будуть висвітлені у публікаціях адекватно.
Окрема розмова – роздатковий матеріал, що водночас є реквізитами театралізованого дійства.

ПРИКЛАД
Взимку 2005 року в рамках загальної кампанії протесту киян проти забудови столиці проводилась низка акцій під загальною назвою «Локшина». Ініціаторами таких акції виступали Пора (чорна) та молодіжні осередки Союзу Гетьманців-Державників і Національного екоцентру України. Під час пікетувань міськради, темою яких було перш за все приховування фактів дерибану столичних парків, учасники роздавали перехожим тарілки з гарячою свіжезвареною локшиною. «Гаряча локшина від Київради! Безкоштовно!». Нескладна на перший погляд ідея успішно привернула увагу громадськості і ЗМІ.

Оголошення для місцевих жителів.

Залежно від сценарію вашої акції ви можете бути зацікавленими або не зацікавленими у тому, щоб до вашого заходу приєднались інші люди. Так, будь-яке театралізоване дійство повинно бути максимально спланованим і продуманим. Тому участь у ньому непідготовлених невідомих вам людей виключена. Інша справа, якщо ви організовуєте мітинг. Тоді участь натовпу у складі зацікавленого населення – те, що вам треба. Місцевих жителів можна запрошувати різними шляхами. Добре, коли є місцевий активіст, якого всі знають і якому довіряють. Він сам міг би всіх запросити. Проте бувають випадки, коли вам самим доведеться розповсюджувати запрошення «на чужій, незнайомій території».  Оголошення можна розкидати по поштових скриньках в будинках, розташованих в безпосередній близькості від епіцентру проблеми, а також розвісити на телеграфних стовпах і деревах району. На таких оголошеннях обов’язково має бути контактний телефон організаторів акції і емблема організації. Якщо ці умови будуть дотримані, успіх практично гарантований.

Що стосується оголошень, то термін їхньої дії надзвичайно короткий. Їх розповсюджують за день-два до акції і вони повністю втрачають актуальність після її проведення. Тому одним з найбільш ефективних методів їх розповсюдження є пришпилювання листівки до дерева кнопками. Можна однією. Така листівка, по факту, довго не провисить. Зате у перші день-два, саме тоді, коли вона буде актуальна, листівка привертатиме увагу саме тим, що буде помітно її свіжість. Листівка, яка ледь-ледь висить на одній кнопці, відразу створює атмосферу терміновості і недовговічності. Ясно, що відкладати її читання на „після вихідних” ніхто не стане.

Письмове звернення учасників акції.

Спірне питання, чи взагалі таке звернення потрібне. Нерідко учасники пікетувань приходять на акцію з єдиною метою – публічно вручити чиновнику звернення. Ми не вважаємо це сильною позицією, адже на надіслані поштою звернення чиновник повинен відповідати по тій же процедурі, що і на вручені під час акції. Немає сенсу витрачати час на підготовку акції і саму акцію, якщо це робиться лише для вручення листа.

УВАГА!!! Нерідко чиновник або його представник бере листа з рук пікетувальників, не реєструючи його в канцелярії, розтікається обіцянками і зникає. За цим моментом треба уважно стежити, бо лист, що не зареєстрований в канцелярії як вхідна документація, ніколи і ніким не розглядатиметься і на нього ніколи не буде підготовлена відповідь!

Значно вагоміше буде опублікувати відкрите звернення в популярній газеті, на яке чиновникові доведеться публікувати відповідь в тій же газеті. Проте, якщо процес вручення звернення не ставити за мету акції, а зробити його елементом сценарію, скажімо приводом зайти до чиновника з журналістами – це інша справа. Саме вручення чиновнику листа в присутності представників ЗМІ стає чудовим приводом для журналістів взяти телефон чиновника, який пообіцяє надати їм для публікації копію відповіді.

Якщо акція зорієнтована не на самого чиновника, а на привернення уваги журналістів до проблеми – звернення не потрібне взагалі.

Щодо журналістів.

Пресу слід повідомити про акцію завчасно, щонайменше за три дні (редакції і телекомпанії готують план роботи на кілька днів вперед), але не більше, як за тиждень. Краще зробити двічі – перший раз за тиждень, вдруге – за два-три дні. Це повідомлення бажано розіслати електронною поштою, а також продублювати найголовніші видання особисто по телефону чи факсом. Найкращі контакти із журналістами – особисті. Їх треба підтримувати.

Прес-реліз починається із заголовку і першого абзацу, який вміщує в себе відповіді на усі основні питання: Що? Де? Коли? Хто? Як? Чому? Для чого? Гарно написаний прес-реліз повинен мати скандально-сенсаційний заголовок, сам по собі виглядати новиною. Перший абзац має починатися із дати і часу проведення акції. Від заголовку і першого абзацу залежить те, чи журналіст викине його до того, як дочитає до кінця, чи ні. Решта тексту прес-релізу має містити:
– абзац із детальним описом акції (буквально по пунктах);
– абзац, що пояснює значимість проблеми;
– абзац із детальним описом фактів проблеми;
– абзац із викладом вашої позиції стосовно проблеми а також із викладом позиції експертів і поважних персон (у вигляді цитат);
– абзац із додатковою, наприклад довідковою інформацією;
– ваш погляд на імовірні перспективи розвитку подій;
–    чітке формулювання ваших вимог;

В кінці прес-релізу обов’язково треба залишити ваші контактні дані – усі, які тільки можна. Можна навіть написати „додаткову інформацію ви можете отримати за телефонами…” або на сайті. Взагалі добре буде, якщо написати „Телефон гарячої лінії” (по даній проблемі: „…”. Не забудьте спитати у журналістів, які видання і передачі вони представляють і коли ви зможете побачити газети або почути репортаж про акцію. Візьміть у всіх журналістів їх координати – їх можна буде запросити на наступну акцію, включити до вашої розсилки. З часом у вас з’явиться база даних журналістів, яку можна буде використовувати ще дуже довго.

Під час акції з журналістами постійно має знаходитись хтось з організаторів. Від дає необхідні пояснення інтерв’ю, розповідає про проблему і вимоги групи, роздає інформаційні матеріали тощо. Ця людина не приймає участь у самій акції, оскільки його задача – бути з журналістами до кінця а не опинитись за гратами у випадку інциденту з правоохоронними органами, особливо у випадку несанкціонованої акції (32).

Напередодні акції

Перед тим, як іти на акцію, перевірте 100 разів, чи нічого ви не забули. Перше, що має бути – копія заявки на проведення акції із вхідним номером а вже далі все інше: копії дотичних до теми акції документів, плакати, роздатковий матеріал, гучномовець, реквізити, фотоапарат (камера), і звісно – звернення, яке ви маєте вручати. Якщо акція зорієнтована на журналістів – звернення може і не бути.

Учасників попереджають завчасно. Їм призначають місце збору, як правило, за кілька кварталів від місця проведення акції. До місця пікетування краще підходити організованою групою, аби дорогою уникнути провокацій і “втрат”. Одягатися слід у непримітний одяг. Звісно, публічне розголошення місця збору учасників неприпустиме.

Роздайте усім учасникам карточки з роздрукованою на них метою акції та коротким інструктажем. Коли будете нести на пікетування плакати, скручуйте їх у трубки в горизонтальному напрямку – зправа наліво чи зліва направо. Якщо напис направлений зверху вниз чи навпаки – тоді і згортайте у напрямку читання тексту. В такому випадку плакат буде зручно тримати, коли ви його розгорнете. Інакше – ви ніяк його не втримаєте, якщо він самовільно скручуватиметься знизу вверх.

За півгодини до початку дійства, один з найбільш відповідальних учасників акції має підійти до місця її проведення і перевірити обстановку. Якщо вас дуже не хочуть бачити під своїми стінами – можна чекати багатьох сюрпризів: від парканів, міліцейськимх кордонів і до зовсім неочікуваних речей.

ПРИКЛАД
12 травня 2005 року члени Форуму порятунку Києва, прийшовши на пікетування міськради зустрілись з небаченою досі перешкодою. Весь майданчик перед стінами Київради був повністю заставлений службовими автомобілями для миття асфальту. Автомобілі стояли так щільно, що жодна акція не мала сенсу – учасникам навіть не було б видно перші поверхи будівлі міськради.

Той, хто перевіряє обстановку, повинен мати оперативний зв’язок з керівниками акції і тими, хто веде учасників з місця попереднього збору. В разі неочікуваних сюрпризів, слід оперативно вирішити, яким чином оптимально змінити сценарій акції.

Під час проведення акції.

Не обов’язково писати сценарій як такий. Але продумувати потрібно всі дрібниці, зумисно вигадуючи, які проблеми можуть стати вам на перешкоді. Перше, про що треба пам’ятати на пікетуванні, це те, для чого ви на нього прийшли. Не можна ні у якому разі показувати, що вам тут нецікаво, набридло; не можна показувати несерйозність, біситися і сперечатися між собою. Бо на 50% пікетування робиться для журналістів. Якщо ви виглядатимете нецікаво, про вас нічого не напишуть, а якщо виглядатимете несерйозно – напишуть тільки про те, що ви несерйозні. Ми нічого не маємо проти журналістів, проте є журналісти, які спеціалізуються на громадській, соціальній або природоохоронній сферах. Таким на вашому дійстві буде цікаво. А є, скажімо репортери відділу новин, для яких ваша акція – звичайна новина, одна з багатьох за сьогодні. І якщо вона не буде якоюсь особливою – вона ніколи не буде цікавою.

Добре, коли відповідальний із копією повідомлення на руках знаходиться серед демонстрантів. Ніхто не повинен носити з собою заявку на проведення акції. Це адміністрація повинна передавати її копію правоохоронцям. Утім, цього ніхто не робить і нерідко легальність акції доводиться доводити. Тому замість тривалої полеміки з міліцією дійсно простіше мати при собі копію заявки з вхідним номером.

Під час самої акції, поводитись потрібно організовано: розтягнутися в суцільний фланг, людей з плакатами виставити наперед. Пам`ятайте, що будь-яка акція – це, передусім, подія. Намагайтеся не стояти мовчки, – скандуйте гасла, кричіть, тільки робіть це згуртовано і так, як запланували завчасно, – більше шансів, що присутні оператори відзнімуть все це на камеру, а редактори видань поставлять у номер чи пустять в ефір. Тривалість у часі пікетування чи будь-якої іншої акції протесту, куди запрошені журналісти, не має бути великою, оскільки, як правило, представники ЗМІ не затримуються довше 15-20 хвилин. Фактично, як тільки ви передали звернення, або розіграли театралізовану сценку і інтерес кореспондентів спав, акцію можна завершувати. З цього моменту вона вже не має сенсу.
Є сенс оригінально вдягнутись. Наприклад, усі толкієністи, реконструктори та інші, в кого є вдома (або вдома у друзів) кольчуга, лати, шоломи, щити і таке інше – обов’язково мають приходити „при параді”! Для тих, в кого вдома немає приватного історичного музею, можна вдягнути протигази, та, власне, будь-що, через що вас захочуть сфотографувати. Але оригінальність теж має певні межі, тобто масок мера міста, прем’єра і президента вдягати не треба, і спалювати опудало того, до кого ви прийшли, теж. Це не додає позитивного враження. Проте якусь театралізовану частину все ж зробити варто. Наприклад, красиво звісити транспаранти із стін. Можна використати театральний грим або косметичні олівці, гуашеву фарбу і зобразити на собі те, що ви хочете. Вручіть вашому опонентові „зелену мітку”, збудуйте барикади із парасольок, зробіть щось, чого ще ніхто не бачив. Непогано використати музичні інструменти (ті, звичайно, які не потребують транспортування до місця пікетування купи апаратури і акумуляторної станції), поспівати щось (наприклад, ваш гімн). Та й взагалі, гупання і стукіт підуть на користь вам (заважаючи роботі установи, ви досягнете того, що вас вислухають або навіть послухаються, а якщо на вулиці холодно – то і розігрієтесь). Театралізована частина має бути такою, щоб її можна було сфотографувати у будь-який момент і зрозуміти потім, що відбувалося по фотографіях. Дійство має відбуватись або у всіх частинах вашого натовпу одночасно, або всі мають стояти так, щоб „акторів” було видно із усіх боків. Інакше навіщо все це робити, якщо ви не потрапите до об’єктивів? Саме так, дивлячись крізь фотооб’єктив незнайомого журналіста, і треба планувати „інтерфейс” акції.

Розбийтесь по ролях. На пікетування мають бути такі ролі: перше і головне – масовка. Майже все, що написано у цьому розділі, присвячено саме їй (див. вище і нижче).

По-друге – головний персонаж, який передає звернення тому, кого ви пікетуєте і балакає з ним. У нього має бути диктофон (можна передбачити і окрему людину із диктофоном, проте на зустріч із бідолахою, до якого ви прийшли, вас двох, швидше за все, не пустять).

По-третє – персонажі, детально обізнані у проблемі і оснащені добре підвішеним і розпрацьованим язиком. (Потренуйтесь напередодні. Не соромтесь пограти у пікетування вдома чи в офісі). На них лежить найбільша відповідальність – вони спілкуються із журналістами, заспокоюють міліцію і згладжують необґрунтовані ворожі репліки провокаторів і опонентів. Саме у них мають бути у достатній кількості листівки, прес-релізи і додаткові матеріали. Найпростіше позбутись нав’язливої непотрібної дискусії – вручити провокатору листівку, мовляв, «там все написано».

По-четверте – люди, що роздають листівки перехожим навколо. Головне для них – натренуватись швидко брати листівки із загальної стопки по одній. Мало кого можна вразити сценою, коли учасник акції біжить за перехожим і, намагаючись витягти із стосу саме одну листівку кілька хвилин, повторює „Заждіть, зараз я дістану для Вас листівку, потім почитаєте, не будьте байдужими!”

Якщо роздатковий матеріал – це газети або листівки з 2 сторінок, щоб уникнути подібних конфузів, має сенс перед акцією розкласти газети так, щоб зручне було виймати – не загальною стопко, а згорнутими удвоє.

По-п’яте – фотографи і, по можливості, оператори, які фіксуватимуть усі події, що відбуваються, навіть процес „пов’язання” вас міліцією (якщо вас сприймуть настільки серйозно – вітаю). От тільки вони мають розуміти, яка ціна їх кадрів і мають вміти бігати „як слід”!

І, нарешті – люди, які заводять галасування гасел. Це мають бути веселі персонажі із гучним голосом, за якими всі будуть повторювати гасла. Якщо є музичне оздоблення галасування – чудово!!!

Може бути і ще одна роль – депутати, які своєю недоторканністю охороняють учасників несанкціонованої акції. Розбитися по ролях і проінструктувати усіх треба завчасно і, бажано – у друкованому вигляді. Якщо вам і усім вашим колегам здається, що у цьому немає потреби – не думайте про це. Ніхто і ніколи не знає, коли у ньому прокинеться забудькуватість. Так само завчасно треба продумати тексти тих гасел, які ви будете кричати. Якщо це супроводжуватиметься музичними інструментами – прорепетируйте, не полінуйтесь. Слідкуйте і морально готуйте себе і ваших колег до того, щоб не було вигуків і жартів, які можуть стати заголовками газет, що не підуть вам на користь. Кожному з рядових учасників акції слід пам’ятати, що масовка покликана виглядати злагоджено (помітьте – не „однаково” чи „як стадо”, а «злагоджено»).

Неможливо сказати, коли проводити акції. Проте легко сказати, коли їх проводити не можна. Не плануйте акцію на день будь-яких масових заходів, на свята, на політично-важливі дні, оскільки ваша акція ризикує лишитися непоміченою. Усі газети намагатимуться одне краще одного висвітити найяскравішу подію. Краще приурочити акцію до якоїсь дати, яка офіційно не відмічається у місті, або, принаймні, не має форми масових народних гулянь. Окрім того, треба подумати, чи буде зручним для журналістів і для вас самих. Не зробіть, наприклад таку помилку, яку зробили „Захисники Лисої Гори” на своєму презентаційному пікетуванні – розіслали усім запрошення… Не на той день… Не забудьте розіслати журналістам анонс, що треба зробити хоча б за добу до акції. Є прецеденти, коли газети публікували на своїх сторінках анонси пікетувань і запрошення громадянам приєднуватись до пікетувальників. Якщо маєте можливість опублікувати такий анонс – не полінуйтесь зробити це.

ПРИКЛАД
17 червня 2004 року на форумі Velokiev.com.ua з’явилась пропозиція акції «пікнік на сходах Київради», тобто проведення звичайного ненапрягаючого пікніка з бутербродами і гітарами, під транспарантом, наприклад «Якщо заберете у нас Труханів – ми відпочиватимемо тут».

ПРИКЛАД
21 червня 2004 року в Києві на асфальті з’явилися намальовані крейдою зображення обрисів людей. Таке малюють працівники міліції навколо трупів… Проте це було намальоване не міліцією. Минулої ночі тут відбувся флеш-моб. Флеш-моби – це такі веселі заходи, коли багато людей одночасно роблять якусь неординарну дурницю, будь-то розглядання асфальту у бінокль або стрибання на одній нозі. Такі речі не мають жодного сенсу, проте справляють потужне враження, коли виконуються одночасно 100-200 людьми. Ідея екологічних флеш-мобів, або грін-мобів існує давно, проте її втілити у життя можуть лише природоохоронці. Адже самі мобери мають кілька принципів проведення флеш-мобів, з-поміж яких конфіденційність (тобто ні про яке запрошення журналістів мови бути не може) і безсенсовність (тобто флеш-моби ніколи не проводять з якоюсь метою). Але чому б не намалювати, скажімо, перед конторою „Київзеленбуду” обриси дерев? Або, залежно від ситуації – обриси птахів чи звірів біля установ, що відповідають за мисливство; дітей з іграшками біля контори забудовника, що претендує на дитячий майданчик? Цю ідею можна вдало використати, і як реквізит для пікетування.

ПРИКЛАД
8 листопада 2004 року Партія Зелених України пікетувала Київраду з приводу того, що вона віддала у приватне володіння політичним і бізнесовим діячам 220 гектарів лісу курорту „Пуща-Водиця”. На акції були розіграні торги заповідних земель. Для цього у мішках привезли землю, начебто безпосередньо з конкретних об’єктів. Окрім того, одну сотку розмітили і продали прямо перед Міськрадою.

ПРИКЛАД
Найбільше враження з усіх масових заходів, бачених авторами на власні очі, була демонстрація під Верховною Радою в грудні 2004, в день, коли у відставку було відправлено Кабінет Міністрів України. На демонстрації навколо ВРУ були присутні 300-400 тисяч людей. Засідання Верховної Ради транслювали на вулицю і всі чули що відбувається всередині. Коли народні обранці голосували на користь народу, депутатів вітав потужний схвальний вигук. А от коли рішення прямо суперечили одностайній думці людей… народ починав відчайдушно тупати ногами… 80 000 тупаків одночасно. В ногу. Центр Києва, насичений підземними комунікаціями і спорудами не був готовий до такої вібрації. Земля починала вмить тремтіти з такою силою, що у самій ВРУ коливалась вода у склянках і пляшках. Споруда Верховної Ради ризикувала провалитися під впливом вібрації, або, принаймні, пустити тріщини. Депутати врешті піддались на такий «сейсмічний тиск». На превеликий жаль, такого, мабуть, вже не повториться ніколи.

ПРИКЛАД
У Васильківському районі на Київщині є село Ксаверівка, розділене навпіл Міждержавною Одеською трасою, чи не найсоліднішою трасою в Україні. Жителі села змушені раз по разу, кілька разів на день перебігати дорогу, перехід по якій не облаштований. Втім, водіі автомобілів, відчуваючи себе на трасі, рідко задумуються над „дурним” питанням „Чи притормозити перед селом?”. Результат для Ксаверівки виявився чи не найжорстокішим ніж будь-де в країні. Щороку траса забирала душі щонайменше 90 селян. В 2006 році селяни не витримали і почали акцію протесту. Кілька діб стояння край дороги з плакатами результату не принесли. Дійсно, пікетування транзитних водіїв малоефективне. Тоді вигадали інше. Ксаверівці, зібравшись неабиякою компанією, почали по-черзі, утримуючи дистанцію 2-3 метри, рішуче переходити дорогу туди-сюди. Перекрити трасу значило б потрапити під справедливі розбірки з міліцією. А от переходити дорогу, хай навіть цілий день переходити туди-сюди – не заборониш. Створивши неабиякі затори на трасі, селяни домоглись свого і для Ксаверівки було облаштовано більш-менш безпечний перехід.

ПРИКЛАД
Всі знають, що означає поява зеленої огорожі на вулиці. Це – будівельний паркан. Однозначно він говорить про те, що за ним незабаром почнуться будівельні роботи. Кияни вже давно зненавиділи будівельні паркани. В багатьох місцях акції протесту закінчувались тим, що люди просто бралися за край паркану і валили його. В кінці 2006 року паркани почали робити так, що з внутрішнього боку до них примонтовували спеціальні кріплення на які ложили стоси мішків з піском. Це мало зробити паркан важчим і не дати його перевернути. Та люди тягли так сильно, що кріплення ламалися, і паркан таки падав. І ось, 5 травня 2007 р. з’явився перший бетонний паркан. За адресою Харківське шосе, 2 знаходиться одна з 300 «гарячих точок», місць, в яких відбувається протистоянння місцевих жителів проти нового будівництва. Дитячий майданчик, на місці якого запланували звести висотний будинок, за день оточив бетонний паркан заввишки 2,5 метри. На це кілька сотень (біля 500) розлючених батьків всього за один вечір голими руками зруйнували весь паркан, який за допомогою важкої техніки встановлювали цілу добу. Важливо відзначити, що кожна з 90 плит, при падінні розкололась і відновленню не підлягає. Наступного дня представники ініціативної групи пікетували районну адміністрацію. Заступник голови адміністрації, що вийшов до пікетувальників запевнив, що будівництво буде зупинено.

ПРИКЛАД
5 червня 2009 р. група київських організацій, до  дня охорони навколишнього природного середовища проводила акцію з приводу необхідності включення лося та осетрових до  списків Червоної книги України. Учасники акції  прийшли під  Мінприроди, вдягнені у роги. Попереду процесії крокували учасники що несли труну начебто з лосями та осетрами, грали жалісливу мелодію. Розташувавшись навколо труни з плакатами, гостро зорієнтованими проти керівництва Мінприроди, учасники скандували гасла. Час від часу, даючи учасникам перепочити, троє речників п очерзі зачитували інформацію про стан популяцій лося та осетрових  в Україні та вимоги акції. Знаючи про підготовку такої  акції  та передбачаючи її розголос, Мінприроди України включило осетрових до Червоної книги і видало заборону полювання на лося на 2 роки.

Цікавим досвідом стало те, що  тележурналісти обирали для інтервью не речників, а найбільш колоритних учасників із рогами.

ПРИКЛАД
Зранку 4 червня 2009 р. у день, коли виповнилось 9 днів з моменту вбивства захисника острова Жуків Олександра Гончарова, громадська ініціатива «Збережи старий Київ» провела безпрецедентну для Києва акцію. Шестнеро  учасників у масках забігли на земснаряд, що незаконно здійснював гідронамив на території заказника «Острів Жуків» 9попри те, що був опломбований державною екологічною інспекцією). Працівникам земснаряду повідомили, що «З цього моменту роботу земснаряду контролюємо ми. Ми прийшли стежити за виконанням закону» тощо. Робітиники не довго думаючи покинули земснаряд на човні. Після цього земснаряд був обмальований гаслами з приводу трагедії вбивства О.Гончаров, викликані журналісти.. Після появи агресивно налаштованих господарів земснаряду, прибула міліція і забрала їх до відділку, лишивши учасників акції блокувати земснаряд. Кількома дніми пізніше, проти власника і працівників земснаряду порушена кримінальна справа.

Важливо те, що акція була вигадана лише напередодні ввечорі.

Фінал акції.

Головне, що необхідно зробити на пікетуванні – домогтися від вашого опонента публічної обіцянки вирішити вашу проблему і попередньої відповіді на ваші питання (для преси). Якщо це буде зроблено (незалежно від успіху кампанії в цілому), акцію можна вважати вдалою. Разом із текстом звернення, можна додатково передати постатейне аналітичне обґрунтування неприпустимості того, проти чого ви протестуєте, зібрані підписи, результати соціологічного опитування і таке інше. Якщо той, до кого ви завітали, вийде таки до вас, оточіть його з усіх боків, продовжуйте галасувати аж поки він сам не попросить вислухати його. До речі, всі його слова записуйте на диктофон, перепитуйте, особливо у присутності журналістів. Питайте, чи може він підтвердити свої слова на папері, вимагайте, нехай передасть вам відповіді у друкованому вигляді із підписом і печаткою, і за умовою обов’язкової присутності преси. Якщо вас запросять на бесіду у приміщення установи, обов’язково візьміть із собою журналіста і свій власний диктофон. Те, чи ви відразу нахабно поставите увімкнений диктофон на стіл чи сховаєте його у кишені так, щоб ніхто не бачив і не чув – ваші проблеми, вирішуйте самі залежно від ситуації. З точки зору законності запис з дозволу вашого співрозмовника є законним, негласний запис – ні (останній ви автоматично не можете оприлюднювати у ЗМІ, бо ризикуєте потрапити на судовий розгляд ваших дій).

Після акції.

Коли акція протесту скінчена, відходити з акції слід також тільки групою (можливі перехоплення по дорозі для складання протоколу або провокації). На відстані кількох кварталів, уважно роздивившись довкола, можна розсіюватись. Це стосується не лише радикальних акцій. Насправді, затримати когось з вас для залякування можуть і на цілком мирних акціях. Діставшись додому, слід зателефонувати керівникові. Відразу після акції необхідно розіслати прес-реліз по її результатам, який, втім, можна підготувати завчасно. Повідомте журналістів, що у вас є фотоматеріали, які ви можете при потребі надати їм для висвітлення у пресі. Якщо учасники пікетування затримані органами міліції, треба мати на увазі, що ваш фотограф має будь-якою ціною лишитися на свободі. Про цей факт також треба повідомити пресі (вказавши при цьому, скільки чоловік затримано, при яких обставинах, що їх чекає, скільки їх протримають, можливо їх цитати з-за грат тощо). Потім треба зробити аналіз телепередач і публікацій у пресі, врахувати помилки. Та і взагалі, перед акцією мовчіть максимально довго про те, що вона буде, бо… „швидкість стуку значно перевищує швидкість звуку”… Якщо це буде комусь дуже потрібно, будь-яке пікетування вам легко зірвуть. Наприклад, влаштують ремонт тротуару там, де ви збирались розкрити плакати. Перші два-три дні і особливо у перші години після акції на контактному телефоні, написаному у прес-релізі, має сидіти компетентна людина. Журналісти, які пішли до кінця акції або не прийшли на неї зовсім, можуть телефонувати і задавати питання. Оголошення про акцію можна розвішувати на вулицях, в тенетах Інтернету (на тематичних сайтах, сайтах новин та ваших власних сайтах), вкидати у поштові скриньки зацікавленого місцевого населення і просто роздавати людям. Якщо є можливість – зробіть оголошення по радіо і по телебаченню. Нехай кожен із знайомих розійшле оголошення через свою базу електронних адрес.
Протягом усієї акції, спілкування з опонентом або прес-конференції не вимикайте свій диктофон.

Техніка безпеки та провокації

Перед акцією не можна вживати спиртного. По-перше, якщо буде хоч один нетверезий учасник, про це напишуть усі газети. І по-друге, навколо, як правило, буде купа працівників правоохоронних органів. Якщо інакше не виходить – краще просто усім разом відсвяткувати успішну акцію потім. Ну і зрозуміло, що по тій же причині – ніяких провокацій, тобто ніяких тухлих яєць, пляшок із сечею, обмальованих стін, битих вікон і заручників! Перша провокація або нетверезий учасник – і міліція вмить отримує право забрати всіх до відділку. Тому зовсім незнайомих людей, яким довіряти в плані провокацій не можна, брати на акцію не треба. Але, якщо вже таке сталося, треба поводитись правильно. Нехай усі учасники мають при собі роздруковані витяги із Конституції і Закону України „Про інформацію”, хоча б документи, що посвідчують особу. В принципі, згідно цих законів, якщо кожен із учасників говорить, що організаторів у акції немає і що він прийшов сюди самостійно, а до решти ніякого відношення не має, байдуже, чи санкціоноване пікетування взагалі. Завжди непогано мати своїх фотографів і операторів. Це для того, щоб міліція не „хвилювалась”, а також для того, щоб натякати журналістам, що знімати.

Втім в умовах Української реальності можна вважати, що боятись нам усім практично нічого. Принаймні в порівнянні з іншими країнами. Адже, скажімо в Ірландії акції протесту заборонені в принципі. Збори людей проти чогось миттєво розганяються, якщо збирається понад 2 чоловіки! За повторне зібрання влада вже має право ув’язнювати лише по факту повторних зборів. Так, ув’язнено семеро фермерів, що були проти будівництва кампанії Shell на їхній землі.

Провокації на акціях.

Ні для кого не секрет, що на кожній з акцій можуть з’явитись провокатори, що переслідують мету дискредитувати учасників акції в очах преси, залякати учасників, або зневірити їх у успішності їх діяльності. Мова піде не про те, що хтось може прийти на вашу акцію і від вашого імені зав’язати бійку з міліцією, побити вікна адміністрації Президента чи підірвати станцію метро. Такий екстремізм буває, хіба що у фільмах. Реально ж провокації носять зовсім інший, можна навіть сказати прихований характер і ретельно готуються. Провокації можна умовно поділити на ті, які негативно відображаються на об’єкті провокації і ті, що є позитивним фактором для самого провокатора. До першої групи можна віднести такі дії, як скажімо, часто трапляється на наших акціях – коли приходить незнайома людина і просить гучномовець сказати про свої насущні проблеми. Їй дають гучномовець і… „Ми – арійська раса! Ми одні маємо право жити на цій…”. Зрозуміло, який наслідок: половина учасників акції обурено розходиться або ще краще – учасники і псевдоучасники на втіху кореспондентам власштовують потасовку.

До другої групи можна віднести вихідки, притаманні, наприклад Партії Зелених України (ПЗУ). Приклад: ви організовуєте акцію, приводите 100 учасників, аж тут з’являється троє представників ПЗУ із прапорами партії. Що, як ви гадаєте, після цього напише преса, крім «Партія Зелених провела акцію проти…»? Ще одним винаходом ПЗУ є проведення акцій раніше, ніж хтось інший. Скажімо, ви організовуєте акцію, розсилаєте анонси… Дізнавшись про це, провокатори проводять за день до вас свою акцію тієї ж тематики (або і за годину до вас). Здавалось би, варіант нормальний – дві акції краще ніж одна. Проте жоден журналіст, і особливо з телебачення, не ходитиме два дні поспіль на абсолютно аналогічні акції. Таким чином у підсумкових новинах за тиждень покажуть виключно провокатора, що провів акцію, випередивши вас (а можливо, і переробивши ваш прес-реліз на свій). При цьому коментар виглядатиме приблизно так: „На тижні пройшли кілька акцій…” – і сюжет про провокатора.

Заходами протидії можуть бути різні дії. Перш за все, якщо ви неодноразово проводите акції, треба дотримуватись свого роду «гігієни» боротьби із провокаторами. Наприклад не давати гучномовець незнайомим людям, не припускати, щоб учасників скеровував на дії хтось сторонній. Взагалі необхідно мати кількох учасників, що стежать на акції за провокаціями. Всі учасники мають знати в обличчя керівників акції і слухатись лише їх.

Крім того, можуть бути і більш серйозні провокації, як то побиття учасників акції. Такі випадки нерідко фіксувались під час пікетів у Солом’янському районі Києва у 2006 році та взимку 2007 року в Харкові. Засобами для провокаторів може стати будь-що. Так, наприклад, всі центральні вулиці Києва вкриті не асфальтом, а фігурною цеглою, яка ніяк не закріплена на тротуарі. Достатньо видобути одну цеглину, і всі інші можна буде легко брати як з полиці. Така цегла легко може бути використана провокаторами для закидування як пікетувальників, так і загонів міліції. На щастя, досі відомий лише один такий випадок – під час провокаційних нападів на міліцію 9 березня 2001 року.

ПРИКЛАД
Навесні 2005 року тривала кількатижнева акція під стінами Київської міської ради. На тротуарі перед стінами мерії стояли намети і стенди, поряд з якими постійно чергували учасники протесту. Незабаром у столиці мав відбутись перший для України фінал міжнародного музичного конкурсу «Євробачення». Акція мала показати численним закордонним туристам та іноземній пресі напружену ситуацію в Києві. Рано вранці 30 квітня сорока невідомими було вчинено напад та зруйнування наметового містечка. Нападники були одягнені у шкіряні куртки та озброєні дошками. Містечко було зруйноване а кілька пікетувальників отримали травми. Незважаючи на те, що напад був знятий на відео, жоден з його учасників не був покараний, а керівник збройної провокації незабаром став довіреною особою начальника Головного управління земельних ресурсів Києва.

Хто вам платить?

Це найпопулярніша форма провокації. На акції з’являються посереднього вигляду перехожі або люди, схожі на бізнесменів звичного покрою, які починають задавати учасникам неприємне питання «А хто вам заплатив?». На таке питання неможливо відповісти в принципі, тому що відповідь «ніхто» лише підштовхне провокатора звинуватити вас у брехні. Якщо задуматись над цим питанням, то не зрозуміло взагалі, яка різниця, хто саме заплатив за акцію, для людини, яка наперед відкидає варіант того, що громадський протест може бути безкорисним? Краще нічого не відповідати і оголосити всім, що на акції присутній провокатор. Можете оточити його колом і почати хоровод. Або почніть його фотографувати. Якщо це дійсно провокатор, він швидко передумає і піде геть.
В деяких випадках, коли є імовірність провокацій у вигляді підкинутих в кишені чужих гаманців і наркотиків – застібніть булавками кишені. Нехай вам ніхто і нічого не підкине. Зручно приходити на акції в одязі без кишень.

Може так статися, що забудовник привів в парк 300 чоловік (наприклад, весь свій штат) які заявляють про те, що вони місцеві жителі і жадають будівництва. Прикра ситуація. Спробуйте поговорити з журналістами і повернути справедливість, нехай провокатори розкажуть, де саме вони живуть. Але якщо журналістів немає – розвертайтесь і починайте мовчки збирати підписи про те, що ніхто з місцевих жителів не був на провокаційному пікеті.

Контрпровокації.

Провокації, що організовуються для того, щоб зірвати вашу акцію, завжди робляться з розрахунком на те, що ви не зможете зорієнтуватись в неочікуваній ситуації і акція зірветься. Тому до провокацій треба готуватись завчасно і мати під рукою нескладні сценарії контропровокацій. На жаль, оголошення в мегафон, що той-то і той-то громадянин є провокатором, не завжди спрацьовує. Це може спрацювати на акції, де всі всіх знають, та буде зовсім провалено на масовій демонстрації. Люди нічого не зрозуміють, недочують і взагалі це лише все погіршить. Слід мати групу підготовлених людей, здатних оперативно відтіснити провокатора на периферію акції. Далі вже – залежно від ситуації. Більшість радикальних організацій вважають святою справою колективне побиття провокатора по завершенню акції. Та ми цього робити не радимо.

ПРИКЛАД
На акції проти політики Київради 17 січня 2005 року, яка зібрала до 10 громадських колективів і організацій (всього біля 200 чоловік), як ми і чекали, прийшли п’ятнадцятеро молодчиків з ПЗУ, які навіть не соромились казати, що прийшли сюди заробити гроші. У кожного – прапор. Прийшли і розосередились рівномірно через весь натовп. Зовні логічно виглядало, що це вони привели дві сотні людей… Але організатори вже не вперше мали справу з такими речами були готові до провокації. Дістали спеціальний плакат „Ми – кияни, ми – не Партія Зелених”. Стався запеклий конфлікт. Контрпровокація вдалась.

ПРИКЛАД
31 березня 2005 р.  відбувалась одна з численних тоді акція під Київрадою. Відбулась потужна провокація. Цього раз мер Омельченко пригнав до стін міськради кількасотенну армію студентів Університету зв’язку і робітників, які стояли в однакових будівельних касках і вихваляли будівельну політику міськради. Грала музика, горлати свої гасла, щоб вирізнитись з-поміж провокаторів не було сенсу. Преса сприймала пікет, як захід підтримки міського голови будівничими. Реальним організаторам довелось вчинити контрпровокацію, що поставила все на свої місця – група активістів в касках, легко добутих у провокаторів, організувала блокування чорних входів до міськради.

ЯК РОЗПІЗНАТИ ПРОВОКАТОРА (!)

(подається із збереженням лексики та інтонації джерела)
[Хотілося б зосередити вашу увагу на техніці вуличних політичних провокацій. Спочатку – класифікація.
1.”Гнус”. Прикидається інвалідом, психічно хворим, калікою. Часто стаються дефекти мови – гугнявить або заїкається. Ціль – приховати дійсну дикцію й зіграти на традиційній поблажливості до хворого. З ним завжди є мовчазний супровід, як мінімум один, функція якого – заступитися за “хворого”, коли того пробують відсторонити.
2.”Ветеран”. Це благовидний сивий нахаба 50- років з орденськими планками мінімум у два ряди, на правий лацкан піджака часто чіпляється ще якась трудова медаль – наприклад “Ударник соціалістичного змагання”. Користується тим, що сьогодні ніхто вже не розпізнає орденів по орденських планках. У випадку, якщо планки дійсні – це ювілейні ордени, які роздавали до 50-річчю Перемоги, і до річниці “Жовтневої революції”. Треба пам’ятати, що дійсні фронтовики майже всі вимерли ще в 50-х роках, оскільки верталися з важкими пораненнями, та й вони НКВД ненавиділи. Ветеранські організації наповнили після цього здоровенні тилові пацюки й енкаведисти, але й вони вже вимирають. Тому наш “ветеран” як правило колишній секретар райкому або “офіцер діючого резерву”, якому на початок війни було років 10.
2. “Сільська жінка”. Грушоподібна “пещена тітка”, із зачіскою-халою а-ля Валентина Шевченко, або з деяким бігудійним каліцтвом. Вірна прикмета – повний несмак в одязі й макіяжі, виглядає так, начебто купувала одяг у мародерів – дорого, але із трупа. Верещить від імені “матерів”, які переживають за своїх дітей, говорить що боїться громадянської війни тощо. Сьогодні це переважно, телеперсонаж з УТ-1, але працює й у юрбі.
3. “Активістка”. Виглядає як повія, часто такою і є. Функція – розпустити який-небудь достовірний слух з посиланням на себе як на учасницю. Наприклад, прибігти на місце збору демонстрації розпатланою й страшно закричати – “на вас ідуть нашисти! (націоналісти! фашисти! б’ютівці! социки! марсіани!). Або – “Я тільки що говорила з Вітренко (Корчинським! Марченко! Шуфричем! Симоненко! Чорноволом, Паталахом, Зарифулиним, духом Шевченко!), вони вирішили….”. У помірному варіанті розпускає брудні плітки про родину лідерів.
4.”Патріотка”. Схожа на “сільську жінку”, але у вишиванці, цитує Шевченко або тикає власні вірші, вимагає слова на мітингу, коли не дають, обіцяє про всіх “розповісти правду”.
5. “Бомж”. Це статичний персонаж, часто таким і є, його або її завдання – просто плутатися під ногами з кульками макулатури й кричати голосно що-небудь невлад.
6. “Интелігент”. Виглядає й говорить, як відомий телевізійний негідник Малєнкович. Розвиває тему “зростаючого” антисемітизму, говорить про цивілізованість, про Європу. Критикує недоліки влади, говорить, що сам був дисидентом, “але зараз же зовсім інше…”. Висока начитаність, добра дикція, окуляри (часом без діоптрій).
7. “Герой з народу”. З’являється серед мітингу, часто з “власним” мегафоном, але користується ним невміло – тільки що видали. Увесь час переміщається від групи до групи, тому коли його запитати, з якої він партії або організації – покаже в самий далекий куточок мітингу, звідки тільки що прибіг. Поводиться дуже нагло, як один з організаторів, може представлятися колишнім нардепом, добре знає всі прізвища політичних лідерів і їхнє оточення, тому “за замовчуванням” попадається на трибуни, треться біля лідерів, лізе в телекамери. Його завдання – у потрібний момент змінити маршрут демонстрації, кинутися на міліціонера. Якщо йому дістанеться слово на мітингу, то більше радикальні, чим його, слів ви не почуєте. Його ніколи не буде серед затриманих.
Це приблизний перелік тих персонажів, які ЗАРАЗ І ВЖЕ працюють на мітингах, ви їх бачили й без труднощів пригадаєте.] (29)

СБУ-TV: Ми завжди поряд!

«Ці люди приходять на наші акції протесту. Вони не представляються журналістами і взагалі не представляються. Вони знімають на камеру всіх по черзі і щось записують у кишенькові записники. Вони не джинс-друзі і не янголи-охоронці. Вони, як кажуть в народі – “СБУ-TV” – “ті, що завжди поряд”»

(підпис під галереєю фотографій на сайті ХайВей http://www.hw.net.ua/art.php?id=35113) (10)

Навіть найменша акція, пікет, перформенс чи якийсь інший захід, що претендує на бодай найменший резонанс, зацікавлення пересічних громадян та пожвавлення серед журналістів – не може не цікавити владу. Скільки б вас не ігнорували, повірте, цікавість влади ви викликаєте точно. Просто вона це приховує. А разом з нею, і цікавість «органів», кого б ви не розуміли під цим словом.

Ми їх (усіх разом) називаємо «СБУ- TV». Колись під руку трапилась листівка з фотографіями вгодованих «агентів» із однаковими службовими відеокамерами. Обоє одним оком дивились в «глазок», а іншим – навколо, чи бува ніхто не помітив. Листівка називалась «СБУ-TV: Ми завжди поряд!».

Дійсно, на кожному заявленому пікеті, принаймні про це можна стверджувати в Києві, завжди з’являються люди, які, як правило, ні з ким не спілкуються і як мінімум – ретельно переписують у маленькі блокнотики усі написи та гасла з плакатів. Що з цим робити, вже було сказано в розділі про плакати. Втім, зовсім інша справа – коли акцію починають знімати на маленьку портативну відеокамеру. Дехто навіть прослідковує подібність моделей самих камер. Втім, це не дивно, адже техніка службова і купувалась, мабуть оптом. Можливо, навіть існує якийсь стандарт.

Якщо людина з портативною камерою не ваш активіст – майже 100%, що це представник «органів». Врешті, телебачення портативними камерами просто не користується. Якщо перші (ті, що з блокнотиками) ще можуть бути людьми з того ж управління чи адміністрації (відділ звязків з громадськістю), під стіни якої ви прийшли, то люди з камерами явно із структур покрутіше.

Що робити при появі таких підозрілих людей? В принципі, нічого. Можна полякати «операторів» фотоапаратом, врешті вивісити галерею їх фотографій в інтернеті. Та це суті справи не змінить. Єдине, що дійсно треба робити – не боятись. Якщо ви заявили про намір провести акцію – про вас вже і так знають. І боятись дійсно нічого.

Для тих, хто боїться потрапляння свого обличчя в камери і на фото (наприклад, через напружену атмосферу у ВУЗі чи на роботі), можна порадити принаймні сховати своє обличчя. Проте не шляхом відвертання від камер, що справить гнітюче враження на журналістів і все одно не вбереже вас від камери оперативщика, а шляхом закривання його сторонніми, так би мовити, предметами. Обличчя можна загорнути шарфом (вийде картинка а-ля «моджахеди на виїзді», але не зважайте), пов’язкою, вдягнути респіратор, велосипедний або мотоциклетний шолом. Вибирати, чим саме ви прикриватимете обличчя, слід вже виходячи із сценарію акції, адже не завжди, наприклад, буде доречним протигаз або шолом.

Веб-камери.
Втім, обдумуючи теми небажаного потрапляння в об’єктив камери, можна розглядати і варіанти бажаного потрапляння. Цілком імовірно, що ви не лише не боятиметесь, а й зумисно захочете влізти в кадр.

Як це зробити (крім, звісно, авторського відео і ЗМІ)? Для цього (тобто не для цього, але все ж…) існують веб-камери. Вони не лише вмонтовані у ваші мобільні телефони та ноутбуки, а й розставлені багато де у державних установах, банках, магазинах і головне – на вулицях. Ці камери такі маленькі і так майстерно сховані, що навіть знаючи, що вони є, ви можете їх не знайти. Швидше за все так і станеться. Веб-камери для різноманітних потреб встановлюються великою кількістю установ – МВС, ДАІ, телеканалами, інтернет-сайтами і навіть мобільними операторами.

ПРИКЛАД
За словами головного адміністратора проекту PRIPYAT.COM Олександра Сироти, з 2008 р. веб-камера діятиме навіть в такому місці України, де в принципі нема ані електропостачання, ані наземних ліній Інтернет-зв’язку, ані провайдерів, ані навтіь міілціонерів – на території міста Прип’ять у Чорнобильській зоні. Встановлення її має відбутися за кошти благодійників, зібрані спільнотою кошишнзх мешканців Чорнобильської зони. Камера буде закріплена під спеціальним «антивандальним» ковпаком, діятиме через супутниковий зв’язок і живитиметься від сонячних батарей. Згодом з’являться численні камери по всій Прип’яті, піключені до «стартового» супутникового каналу. Ось до чого дійшла «вебкамеризаціія» українського суспільства.

Знаючи, де стоять камери і яким чином доступне зображення, що ними знімається, ми можемо використовувати їх для своїх потреб. Найкращий і єдиний дійсно широко доступний варіант – веб-камери, що здійснюють цілодобову онлайн-трансляцію в інтернеті. Переважно це камери розважальних і туристичних сайтів та телеканалів. Як правило, такі онлайн-трансляції придумані для того, щоб люди могли подивитись на місто, перш ніж визначитись, чи їхати туди, або ж, коли вже визначились – з’ясувати, у що вдягаються його середньостатистичні мешканці. Такі камери переважно направляють свої мініатюрні об’єктивчики на видатні туристичні об’єкти та центральні площі міст. Ще один варіант – веб-камери мобільних операторів. Інколи люди користуються загалом малопулярною послугою – замовляють через ММС актуальне відео, скажімо, якогось стратегічного перехрестя, щоб переконатись, що там нема транспортної пробки і чи варто тудою їхати.
А що як влаштувати акцію саме там, куди направлений об’єктив веб-камери? Адже більшість камер направлена саме на площі – місця, зручні для проведення акцій. В анонсі такої акції можна зазначити, що «Пряму трансляцію акції можна безкоштовно подивитись в Інтернеті за адресою…» або “Якщо ви не можете прийти на акцію, після її завершення ми надішлемо прес-реліз. При цьому, ви можете спостерігати онлайн-трансляцію акції в Інтернеті на сторінці…” Таким чином до акції буде привернута додаткова увага і більше зацікавлених людей зможуть її побачити.

Якщо ваш захід не прив’язаний до конкретної установи, а отже, дозволяє на власний розсуд обрати місце для його проведення, його можна спланувати саме так. Залишається обрати місце з асортименту тих, онлайн-зображення яких транслюється в Інтернеті.

Для пошуку веб-камер в Інтернеті, використовуйте ключові слова типу «web cam Київ» «…Харків».
Деякі адреси ми можемо назвати відразу. Втім, пошукайте самі. Нові камери, як і нові сайти, виникають постійно.

Ще одним напрямком роботи з веб-камерами є самостійна онлайн-трансляція відео в Інтернеті. Маючи портативний комп’ютер з Інтернетом і саму камеру, можна влаштувати самостійну трансляцію. Це вже питання наявності техніки і вашого уміння нею користуватись.

Веб-камери у м.Києві:
http://1plus1.tv/video/camera.php
http://webcam.inter.ua/ua/
Веб-камери «Укртелеком»
http://ukrtelecom.ua/offers/webcams/ukrtelecom

Алушта, набережна; Беpдянськ, паноpама; Біла Церква, міськрада; Вiнниця, площа Гагарiна; Вiнниця, сквеp Козицького; Днiпpопетpовськ, театр опери та балету; Донецьк, бульвар Пушкiна; Донецьк, вулиця Аpтема; Житомир, вулиця Щоpса; Запоpiжжя, Жовтнева площа; Iвано-Франкiвськ, Вiчовий майдан; Iвано-Франкiвськ, вулиця Незалежностi; Кiровоград, панорама; Кiровоград, площа Хмельницького; Кpивий Piг, площа Горького; Київ, будинок учителя; Київ, Пiвденний вокзал; Київ, пам’ятник Грушевському; Київ, Солом’янська площа; Луганськ, Театральна площа; Луцьк, площа Гpушевського; Львiв, опеpний театp; Львiв, Пpоспект Свободи; Маpiуполь, пpоспект Ленiна; Миколаїв, площа Ленiна; Новомосковськ, центр міста; Одеса, Потьомкінські сходи; Полтава, вулиця Жовтнева; Piвне, майдан Hезалежностi; Рівне, панорама; Севастополь, Артилерійська бухта; Севастополь, пам’ятник затопленим коpаблям; Суми, вулиця Воскресенська; Теpнопiль, вулицi Чоpновола i Копеpника; Хаpкiв, паноpама мiста; Хаpкiв, площа Pози Люксембуpг; Хмельницький, вулиця Пpоскуpiвська; Чеpнiвцi, унiверситет; Ялта, краєвид.

ПРИКЛАД
В 2005 році на внутрішньому подвір’ї одного з центральних київських кварталів відбувався неофіційний рок-концерт. Один із тодішньої серії «Патріотична Рок-Трибуна». Не маючи можливості транслювати його в інтернеті за допомогою веб-камери, організатори знімали блоки відео цифровим фотоапаратом і поспіхом викладали їх в мережу. Таким чином концерт транслювався з затримкою в кілька хвилин.

Наметові містечка.

Наметові містечка розбивають, коли демонстрація проти чогось триватиме багато днів і про це відомо завчасно. Містечко може бути огороджене і оснащене засобами технічного забезпечення для тривалого функціонування, а може бути вмить розгорнуте з саморозкладних наметів і використане для ефекту несподіванки.
Непогано, коли саме містечко перешкоджає функціонуванню причини протесту: перешкоджає виходу на роботу працівників установи, що завинила, проїзду техніки та транспорту на об’єкт будівництва і таке інше.

Саме містечко треба барикадувати, щоб його важко було атакувати або демонтувати. Проте це має бути зроблено так, щоб всі мешканці містечка в будь-яку мить могли покинути тимчасові оселі, на випадок, якщо, скажімо, на містечко пустять хоча б бульдозери. Щоб спланувати шляхи відступу – зайдіть у будь-яку адміністративну установу і дослідіть на стінах схеми евакуації. З них можна отримати багато перевіреного десятиріччями досвіду.

По периферії містечка мають стояти вартові. Якщо співчуваючі громадяни приносять в містечко продукти, дуже імовірні атаки бомжів. На ваш розсуд лишаємо питання чи взагалі брати з рук невідомих співчуваючих матеріальну допомогу у вигляді їжі. Наметове містечко проти фальсифікації виборів президента України 2004 року (тисячі наметів) жило (разом з сотнями тисяч демонстрантів!) за рахунок їжі, яку приносили кияни. А з іншого боку, історія пригадує випадки, коли кількома роками раніше їжею було отруєно наметове містечко страйкуючих шахтарів.

Пишіть на наметах, хто ви і звідки – це спонукатиме приєднуватись до вам інших небайдужих громадян, організації.

Зробіть дошки оголошень – нехай люди вішають туди все, що хочуть! Тільки цензуруйте час від часу зміст матеріалів на дошках.

Якщо намет належить певній організації, ініціативній групі чи, скажімо, факультету – організуйте чергування: вдень чергують дівчата, вночі – хлопці. Якщо намет треба сушити і міняти – це теж має організовуватись.

Марші протесту.

В четвертий день студентських страйків 2004 року «на підтримку «народного президента» Віктора Ющенка» автори цього посібника вели Києвом студентську колону двох університетів. Майже все написане нижче – аналіз цього дня.

В колоні, не залежно від того, чи всі свої і чи всім можна довіряти, мають бути кілька чоловік, які вміють наводити порядок. Вони повинні голосно вигукувати гасла, щоб вся колона вигукувала щось одне, вигукувала одночасно, а не хвилею, не вигукувала зайвого, не піддавалась на провокації і взагалі, вигукувала безперервно. Ці люди мають вміти завжди загнати в колону тих, хто іде поряд, а не в самій колоні, вгамувати тих, хто заважає. В голову колони треба поставити людей з прапорами і транспарантами. На них орієнтуватиметься колона. Це важливо, щоб у колони не відставали „хвости”. За цим треба слідкувати, підганяючи задніх і приторможуючи перших. Наявність таких людей вселяє довіру до акції у учасників, відкидає думки про самодіяльність. Керівникам маршу обов’язково треба мати гучномовці. Перекричати колону демонстрантів без них практично неможливо.

Для підтримання рівного переднього флангу колони наперед треба виставити людей із транспарантом на всю ширину колони. В принципі, простіше саму колону сформувати такої ширини, як довжина транспаранту. Передній фланг, утримуючи рівним транспарант, триматиме рівною і голову колони. За транспарантом ідуть прапороносці.

Ефектно, коли колона іде по проїжджій частині. Коли ви вивели свою колону на проїжджу частину, автоматично берете на себе відповідальність за життя і здоров’я усіх учасників і усіх водіїв, разом з пасажирами, що проїжджатимуть повз вас. Для того, щоб убезпечити життя всіх від різних дорожньо-транспортних несподіванок, по периметру колону люди мають міцно триматись за руки, не випускаючи і не впускаючи нікого в колону, підтримуючи її форму. У такому вигляді колона повинна займати не більше ніж половину ширини дороги. Решта лишається вільною для проїзду транспорту. Живий ланцюг по периметру можна замінити на стрічечку чи мотузку, протягнуту по периметру, за яку тримаються крайні по флангах. Рух перекривати можна лише тоді, коли вас більше 5-10 тисяч. Думаємо, такі колони в Україні тепер з’являться не скоро. Ідучи вздовж дороги чи власне по ній, поставте обличчям до автомобілів транспаранти і плакати. Нехай водії знають в ім’я чого ви заважаєте нормальному проїзду.

Найбільша користь, яку можуть принести колони – залучення людей. Люди бачать, як організовано інші висловлюють свою позицію, бачать, що інші не бояться. До нас виходили люди з будинків, установ; будівельники кидали студентам каски зі стін новобудов. Студентським колонам перш за все треба іти гукати сусідні факультети, братні ВНЗ. Потім можна вже і просто ходити містом, вигукуючи „Приєднуйтесь до нас!”.

В нашому випадку, коли на вулицях міста було понад 1000000 демонстрантів, завадити було практично нереально. Інцидент просто не помітили б. А от коли організовувалась кампанія „ПОРА”, такі