Олександр Савицький
Член ДОП КДУ «Ленінський  дозор» 1982-1983 рр.
Сьогодні – Молодший науковий співробітник Інституту гідробіології НАН України.   
«Таким чином – перше запитання: що таке студентська природоохоронна дружина? Бойовий загін, що допомагає рибничим и мисливським інспекторам? Добровільне об’єднання ентузіастів, що вивчають заповідні та перспективні  заповідні об’єкти? Спеціальні ДНД, що ловлять за руку поганих господарників, які «мутять» воду в річках і фарбують небо різнокольоровим їдким димом? А може це гурток лекторів, для роботи із школярами, або школа громадянських кореспондентів, що пишуть на екологічні теми? Ні перше, ні друге, ні третє взяте окремо, а тільки все разом».
(Володимир Борейко, «Охорона природи – справа молодих», 1991 р.)         

Я вступив до біологічного факультету Київського державного університету у 1982 році. Бути студентом такого Університету, єдиного на той час в Києві, було дуже престижно і це вселяло певну гордість в наші ще зовсім молоді, не сформовані душі. Оскільки райдужне комуністичне майбуття було досить туманним, то єдиного вектору розвитку для більшості з нас просто не було. Частина молоді занадто переймалася бажанням стати молодими комуністами, вбачаючи у цьому масу соціальних та матеріальних можливостей, інша беручи приклад з постаті літературного героя Івана Тургенєва Базарова ставали такими собі новітніми нігілістами, або як вони самі себе називали пофігістами, а інші просто вчилися, вбачаючи у фундаментальній освіті надійну запоруку стабільного майбутнього життя. Післязаняттєвий час заповнювався для студентів по різному. Для одних це була бібліотека та всі види діяльності пов’язані із навчанням, для інших існувала велика кількість гуртків, товариств та спортивних секцій. Іноді на біологічному факультеті проводилися тематичні дискотеки, присвячені знаним тоді західним рок гуртам, студентські капусники, зокрема відомий День біолога, конкурси самодіяльності, тощо. Такі знаходили масову підтримку у середовищі студентів, а також щиро віталися деканатом. Одним із видів суспільно-корисної діяльності, що викликала неабиякий інтерес в нашому середовищі, була діяльність добровільних дружин з охорони природи.

За свідченням Володимира Борейка, перша на Україні студентська дружина з охорони природи з’явилася на біологічному факультеті Одеського університету в 1965 році за ініціативою відомого радянського вченого професора І.І. Пузанова. В 1968-1969 рр. були організовані дружини в Харківському, Київському університетах, в Харківському педагогічному інституті, дещо пізніше – в Дніпропетровському, Львівському університетах, Українській сільськогосподарській академії. Друга хвиля організації студентських дружин України розпочалася в 1977 році, коли студенти-ентузіасти, що відвідали семінари в Москві та Пермі, створили такі дружини в Донецькому та Чернівецькому університетах, а також у Вінницькому, Черкаському, Полтавському і Тернопільському педінститутах. З 1985 по 1988 р. було створено ще п’ять нових дружин і не тільки на біологічних факультетах педінститутів та університетів, але і в сільськогосподарських і технічних вузах. На 1991 рік в Україні діяли 35 студентських дружин з охорони природи. Дружина охорони природи Київського державного університету називалася «Ленінський дозор».
          
Мета нашої діяльності полягала у тому, що ми після навчання, або у вихідні дні займалися практичними питаннями охорони природи. Зокрема здійснювали патрулювання приміських лісосмуг у передноворічний період, коли багато жителів з найближчих мікрорайонів виходили собі зрізати ялинку, щоб поставити вдома. У радянські часи різноманітні ялинкові букети, штучні ялинки та просто гілля практично не продавалися. І тому знаходилося немало бажаючих влаштувати собі свято зрізавши зелене деревце у найближчому парку, або лісосмузі. Коли з часом я дізнався точні цифри кількості всіх дерев, що завозяться до Києва нелегальним чином, то був вражений. Їх кількість досягала ледве не півмільйона. Ці дані стосуються 2002 року. І ми у складі групи з декількох чоловік ходили посадками і старалися попереджати випадки вирубок дерев.

Також наша діяльність була направлена на попередження торгівлі першоцвітами. Звичайно кожному городянину хотілося мати в себе вдома невеличкий весняний сюрприз з лісу і майже кожен чоловік хотів порадувати свою дружину, або подругу невеличким весняним букетиком, але рідко хто з них знав, що то рідкісні види рослин, а купуючи такі квітки він сприяє їх масовому винищенню. Нажаль така торгівля теж існує і зараз, хоча завдяки зростанню екологічної свідомості городяни менше купують такі квіти. Наша студентська робота будувалася таким чином, що частина студентів ходила у рейди для попередження торгівлі, а інші читали лекції про червонокнижні та рідкісні види рослин та тварин в школах та районних палацах піонерів і юнацтва з тим, щоб підвищити рівень екологічної свідомості молоді. Також об’єктами уваги дружин з охорони природи були пташиний ринок на Куренівці та ринок рибалок «Бухара» поблизу станції Дніпро, де іноді продавалися знаряддя забороненого лову риби та птахів. Іноді допівцям вдавалося перешкоджати випадкам торгівлі дикими і рідкісними тваринами. Так одного разу група студентів з старшого курсу впіймала людей, що намагалися продати яструба. Птаха було конфісковано і випущено на волю. Звичайно попит на ловчих та співочих птахів є й зараз, але тоді така робота мала певний громадський резонанс. Дружини охорони природи також налагоджували співпрацю із рибінспекторами і їздили з ними в рейди, допомагали ловити браконьєрів і здійснювати просвітницьку роботу. В наш час особливо активними учасниками цієї діяльності були Сергій Моторний, Сашко Костюк, Олег Давидов. Члени ДОПу їздили ділитися досвідом до інших університетів, де були дружини охорони природи. Так, сильна організація була на біологічному факультеті Московського університету. Часто люди з братніх університетів приїздили до нас для здійснення спільних рейдів. Вже після армії, куди нас забрали відразу після першого року навчання я меншою мірою займався діяльністю ДОПу. Ми з’їздили декілька разів у рейди. Тоді громадським лідером ДОПу був Олег Листопад. На старших курсах ми починали спеціалізуватися і закріплюватися за кафедрами університету та у відділах науково-дослідних інститутів з метою здобуття професійних навичок і підготовки для написання дипломних робіт, а тому часу на рейди та таку громадську роботу вже не вистачало. Але діяльність ДОПів продовжувалася десь до кінця 90-их років. Нажаль останнім часом я не чув нічого про діяльність добровільних дружин з охорони природи на біологічному факультеті. З поглядом на прожитий час можливо сказати, що користь від діяльності добровільних дружин з охорони природи була і була неабияка. Головна її практична цінність полягала в тому, що робота цих об’єднань була направлена в першу чергу на популяризацію природоохоронної діяльності та підвищення екологічної свідомості населення. Зараз такою діяльністю займаються численні екологічні неурядові організації, журналісти та науковці. У людства немає вибору, і тому ми всі однаково повинні дбати про збереження навколишнього середовища. Зазначені цілі та завдання стоять в програмах діяльності таких іменитих операторів у міжнародному громадському екологічному русі як Міжнародний Союз Охорони Природи МСОП, Фонд захисту диких тварин WWF, Глобальний екологічний фонд GEF та багатьох інших. Нещодавно під час зустрічі з Олегом Давидовим, що зараз працює на посаді старшого наукового співробітника в інституті гідробіології Національної академії наук України я дізнався цікаву інформацію про те, що виявляється на самому зародженні діяльності добровільних дружин з охорони природи в Київському державному університеті їх роботу очолював Тарас Андрійович Харченко. Нажаль цієї світлої людини вже немає з нами, але про нього хочеться сказати окремо декілька теплих слів. Я більше знав Тараса Андрійовича як відомого вченого гідробіолога. На момент, коли я прийшов до інституту гідробіології Академії наук України в 1989 році він працював на посаді заступника директора з наукових питань. Тарас Андрійович Харченко народився 1 січня 1948 року у Новосибірську в родині наукових співробітників. В 1954 році його родина переїхала до Києва. І відразу після закінчення середньої школи він вступив до біологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченко. В 1972 році отримавши кваліфікацію біолога-зоолога, Тарас Андрійович був направлений на роботу в Інститут гідробіології НАНУ, де і пройшло все своє творче наукове життя. Роботу в Інституті він розпочав з посади старшого лаборанта у відділі санітарної гідробіології. Знання та вміння, отримані в стінах університету, а також особиста творча ініціатива дозволили йому швидко включитися в науково-дослідну роботу цієї установи. В 1985 року він працював на посаді заступника директора з наукової роботи. В 1996 році він за рішенням трудового колективу інституту гідробіології НАНУ був обраний на посаду директора, але його кандидатуру не було затверджено Президією НАНУ. Значну частину свого наукового життя Тарас Андрійович присвятив дослідженню Дунаю – другої за величиною річки Європи. Дослідження його були розпочаті наприкінці 1970-их років в зв’язку реалізацією проекту перекиду води з річок Дунай і Дніпро до посушливих південних регіонів України (водогосподарський комплекс Дунай-Дніпро). Тоді зусиллями українських вчених вдалося довести водогосподарникам і економістам абсурдність і неможливість з точки зору екології реалізації такого проекту. Наприкінці свого життя він займав посаду завідувача відділу санітарної гідробіології у Інституті гідробіології.

Можливо, знайдуться люди, що знають більше про роботу Тараса Андрійовича з добровільними дружинами охорони природи. Дуже було би бажано, щоб відомості про цю діяльність не були втрачені для громадськості, оскільки він прожив хороше і красиве життя і воно може служити гідним прикладом для молоді, що бажає присвятити свою професійну діяльність служінню науці та збереженню природи і охороні навколишнього середовища.
 
Особисто для мене практичний досвід роботи з дружинами охорони природи дав дуже багато. Головне, він вплинув на формування мого професіоналізму, давши розуміння важливості екологічних питань для розв’язання будь-яких сучасних проблем в людській діяльності. Той невеликий юнацький досвід співробітництва з добровільними дружинами охорони природи разом із високоякісною біологічною освітою, що була здобута на біологічному факультеті Київського державного університету дозволили мені успішно займатися екологічною журналістикою, брати участь в екологічних проектах Національного екологічного центру, Міжнародного Союзу охорони природи, займатися науковими дослідженнями та знаходити можливість завжди звертатися до екології поглиблюючи знання про неї і сприяючи пропагуванню її важливої ролі серед широких кіл громадськості. Так, займаючись журналістикою, я писав статті на екологічні теми, пізніше ми проводили рекламно-просвітницьку екологічну акцію разом з агенцією Key Сommunications, Новим каналом та мережею магазинів ДЦ, присвячену висвітленню в пресі та на телебаченні проблеми незаконних вирубувань ялинок перед новим роком, що мала резонанс на всю країну. Робота та співробітництво з Національним екологічним центром та участь у проектах Міжнародного Союзу Охорони Природи дали розуміння важливої ролі громадськості в формуванні екологічної політики держави, підвищення поінформованості населення з екологічних питань та її впливу на прийняття важливих урядових рішень у питаннях охорони довкілля. Є також надія, що школа добровільних дружин з охорони природи буде відроджена і нові покоління молодих біологів будуть займатися такою діяльністю.