Олег Головач
Член ДОП КДУ «Ленінський  дозор» з 1970, заступник начальника штабу ДОП з оперативної роботи у 1971р., начальник штабу ДОП – 1972-1973рр.
Сьогодні – пенсіонер.

У члени природоохоронної Дружини Київського університету “Ленінський дозор” (ДОП) мене рекомендував добрий знайомий, студент Ш курсу біологічного факультету Микола Мироненко, комісар ДОП. Ми випадково зустрілися навесні 1970 року і Микола розповів, як цікаво у Дружині. На той час я працював лаборантом у Інституті зоології АН УРСР та навчався на вечірньому відділенні біофаку КДУ. Зрозуміло що вільного часу у студента-вечірника було обмаль, готуватися до занять доводилося виключно у вихідні дні. Та нова справа захопила і поглинула повністю. Сьогодні розумію, що випадкова зустріч фактично визначила мою долю. Комусь можуть ці слова видатися нескромними, але наступні 40 років мого життя були пов’язані із охороною природи. Я працював в Лабораторії охорони наземних хребетних Інституту зоології АН УРСР, в Мінприроди, викладав екологічні дисципліни у трьох київських вишах, був головою Координаційно-методичної ради ДОП УРСР, керівником НЕО “Екогрупа “Первоцвіти”. Мої друзі, Анатолій Полуда та Іван Легейда, теж колишні ДОПівці.

Якщо бути чесним, то ініціатором створення ДОП у КДУ був професор кафедри зоології хребетних Олександр Порфирович Корнєєв, який напередодні стажувався в Московському університеті, де й познайомився з роботою ДОП МГУ. Москвичі організували ДОП ще у 1960 р., мали аж двох кураторів, відомих та шанованих вчених – орнітолога Костянтина Миколайовича Благосклонова та флориста Вадима Миколайовича Тихомирова. Слід зазначити, що О.П. Корнєєв був непересічною особистістю. Декан біофаку Київського університету добровільно пішов на фронт, по війні багато сил доклав до відновлення пограбованого гітлерівцями Зоомузею КДУ, був відомим популяризатором біологічних та природоохоронних знань, активний діяч Українського товариства охорони природи. Разом з тим, переконаний комуніст, що вірив своїй партії та не уявляв свого життя без неї. Олександр Порфирович взяв на себе обов’язки куратора ДОП. Завдяки авторитету професора та його знайомствам ми не мали проблем в Держкомприроди, УВС м. Києва та УВС Київської обл., нас підтримували в ЦК ЛКСМУ, Республіканській раді Українського товариства охорони природи мали можливість їздити нав семінари ДОП до МГУ. Назва “Ленінський дозор” (ініціатива О.П.) теж допомагала відкривати двері до кабінетів. 

Наша Дружина, інші ДОПи були самоврядними організаціями, працювали без “керівного та вказуючого”, що було дещо незвичним для СРСР. У москвичів був командир та керівники секторів (“Боротьби з браконьєрством”, “Школа”), у нас нач. штабу і 2 заступники (з агатаційно-пропагандистської та оперативної роботи). Куратор був виключно наставником та нерідко “дахом”. Перші природоохоронні Дружини виникли саме в Московському, Казанському, Київському, Новосибірському університетах, де вільнодумство було багаторічною традицією, вже пізніше – у педагогічних та сільськогосподарських вишах.

 Чому студенти приходили у ДОПи? Тут усі були вільними та рівними, не мали ніяких пільг чи матеріального заохочення. Ми самі планували та реально робили конкретні справи: затримували браконьєрів і торгівців незаконно зрубаними ялинками, зірваними підсніжниками, займалися природоохоронною пропагандою. Все було справжнім та спільним, і комсомольський запал, і віра у світле майбутнє, і радість від успіхів, і переживання від невдач. Якщо не ми, то хто? Я не пам’ятаю фактів адміністративного тиску; складаючи протокола на порушника дружинник не боявся погроз, що будуть проблеми в університеті. Що міг зробити місцевий чинуша чи офіцер МВС “Ленінському дозору”? Собі дорожче буде. Проте, свобода передбачала і відповідальність. Ми здавали вилучені рушниці до обласного управління лісового господарства, сітки до рибінспекції, рибу – до магазину згідно накладних. На виїздах студент-ДОПівець розраховував виключно на себе та на плече друга. Статус громадського інспектора охорони природи захищав слабенько. Лише 3 місяці були тренування із прикладного самбо, які проводив молодий офіцер держбезпеки О. Артюхін. До нас не приходили байдужі, а випадкові, боягузи чи гуляки швидко відсівалися. Хоча насмішок, глузування вистачало: не своєю справою займаєтеся, цвяхи забиваєте мікроскопом. Вчилися на інструктивних матеріалах, розроблених у ДОМ МГУ та на власних помилках. Москвичі взяли на себе навчання у регіональних Дружинах, організовували семінари, тренінги в МГУ, навіть поїздки до мисливських господарств у Підмосков’ї.