2. „РЕКРЕАЦІЯ В ЗАКОНІ”
Цей розділ присвячений боротьбі з (або попередженню) ненормованої рекреації в цінних природних територіях та на землях ПЗФ. Цей розділ дещо має відношення до іншого напрямку природоохоронної роботи – допомоги ПЗФ, але з низки причин виокремлюється нами в окремий блок. В основному це викликане тим, що групи, які систематично працюють по методикам, поданим тут, ідеологічно більш перегукуються з принципами екотажу, ніж з класичними напрямками роботи Руху ДОП (екологічний контроль, патрулювання об’єктів ПЗФ, БЗБ). Втім, незалежно від нюансів ідеології, всі ми розуміємо, що ненормована рекреація – це шкідливо і приховує загрозу. Так само, як приховує загрози будь-що ненормоване.
Об’єкти ПЗФ і найцінніші непорушені природні території самі по собі є привабливими для туристів і рекреантів.
Трохи про терміни. Туристами ми вважаємо і називаємо людей, що займаються проходженням маршрутів по природним і малозаселеним ділянкам а також відвідуванням визначних об’єктів в природі і в містах. Туристи насолоджуються красою ландшафту (природного і історичного), прагнуть відвідати нові цікаві місця і повернутись туди, де вже колись були. А рекреанти – це люди, що просто займаються «виїжджанням на природу» на приватному авто або у громадському транспорті. Саме після цих людей ми бачимо залишене сміття, порубані дерева, незагашені кострища, розкатані автомобільними коліями галявини і ділянки степу. Інакше кажучи, рекреанти – це люди, що відпочивають на природі, не соромлячись псувати місце свого відпочинку і не збираючись потім повертатись в те саме місце. Таким чином, ми не сумніваючись говоримо, що прошарок рекреантів є шкідливим для природи. А отже, боротьба з ними має бути одним з напрямків природоохоронної роботи.
Питання на стільки актуальне і повсякденне, що слово «рекреант» для багатьох про- і пост-ДОПівських природоохоронних організацій набуло буквально жаргонного значення і використовується для швидкого ідентифікування людини, як негативного персонажу.
Сказати є багато що, тому ми розглянемо лише деякі найбільш явні «недоліки» діяльності рекреантів і шляхи боротьби з ними (чи принаймні попередження їх). Відразу скажемо, що, оскільки більшість відпочиваючих на природі на жаль є не туристами а саме рекреантами, нас з вами значно менше, ніж їх. Тому і боротьба з рекреантами дуже сильно ускладнєються по причині того, що їх надто багато. При всьому бажанні, услідити за всіма нереально.
2.1.Сміття.
Рекреанти всюди лишають після себе сміття. Це фактично, є їх головною ознакою і відміною від всіх інших прошарків населення. Боротись зі сміттям і засміченням як таким, дуже важко. Адже штрафні санкції і тим більше, попередження про них однозначно не дають жодного ефекту. Рекреантів надто багато, щоб налякати всіх, оштрафувавши одного разу хоч одного. Крім того, рекреанти, крім засмічення природи під час стихійного відпочинку, не соромляться вивозити на природу і скидати свої побутові відходи – там, куди не збираються виїжджати на відпочинок (узлісся, відгалудження лісових доріг, яри, балки, лісосмуги). Хто з вас не бачив таблички «Скидання сміття заборонено. Штраф 500 грн» серед величезної купи відходів. Дехто навіть асоціює таблички «Скидати сміття заборонено. Штраф…» з більш природнім «Скидати сміття заборонено. Колян (Вован, Бєлий тощо)». До речі, це б може і подіяло.
Пластикове і скляне сміття надзвичайно довго розкладається в природі і спричиняє забруднення на кілька десятиліть наперед. Окрім того, під час весняних і осінніх палів сухої трави і опалого листя, сміття, що знаходиться на поверхні землі також горить і викидає у повітря велику кількість шкідливих хімічних сполук (особливо це стосується пластикових і гумових полімерів).
Частково засмічення можна попередити встановленням на в’їздах до цінних природних територій баків для сміття.
Оскільки цей захід тягне за собою необхіднсть регулярного (особливо в сезон відпочинку) вивезення вмісту баків. Це можливо лише в об’єктах ПЗФ (природні та біосферні заповідники, НПП, РЛП), оскільки вони мають адміністрацію. Та і це дуже проблематично, адже бюджет ПЗФ, рівно як і ініціативність їх адміністрацій, як правило обмежені. В інших випадках, тобто коли територія є незаповідною, її користувачами є сільради або лісництва. Встановлення ними баків для сміття практично виключене. Добитись цього можна лише завдяки створенню їм відповідного іміджу у вищестоячих органах або за допомогою скарг. На жаль, в більшості випадків більш інтелігентні шляхи безнадійні.
Іншим важливим напрямком боротьби із сміттям є афішування акцій по його прибиранню в місцевій пресі і інших медіа, залучення до акцій школярів і працівників підприємств та установ. Оптимально такі заходи організовувати в рамках осінніх і весняних місячників з благоустрою, напередодні Дня Землі та Дня охорони навколишнього природного середовища. Під час оприлюднення інформації про акції слід наголошувати в першу чергу на тому «які негарні ті, хто сміття скидає». У вдалий момент підбурте представника місцевої влади сказати журналістам, що він бере під свій особистий контроль дотримання чистоти там-то і там-то. Особливо гарно діє на ЗМІ участь у акціях школярів.
Там, де сміття вже є, його, на жаль, треба прибирати. Про це написано окремо. Наявність серед лісу або на березі купи сміття магічним чином спонукає багатьох навіть не зовсім безнадійних рекреантів до скидання туди ж і свого сміття. «О, тут скидають сміття – тут його приберуть (тут і так вже брудно) – можу і я тут викинути все». Інші ж взагалі не думають і, бачачи чуже сміття, кидають і своє. Так виникають стихійні сміттєзвалища. Тому ми змушені ліквідовувати в цінних природних об’єктах сміття, тим самим частково попереджуючи його збільшення.
Окремо слід сказати про те, що деякі рекреанти не просто викидають сміття в лісі або на березі, а лишають його у викопаній ямі. Попри загальноприйняту думку, це ніяк не полегшує долю лісу і лише сприяє збільшенню кількості сміття. Вміст ям треба організовано вивозити, а самі ями засипати. Якщо яму викопують на березі, весняний паводок вимиє його плавучі складові в річку, а можливо навіть сама річка підмиє берег і весь вміст ями потрапить у воду.
2.2.Вандалізм.
Рекреанти в більшості не дуже інтелектуальні і тим більше – малоестетичні і низькоморальні люди. Це тим краще видно, чим більше їх збирається одночасно. Крім того, що вони будь-де лишають після себе сміття, вони ще й дуже сильно схильні до вандалізму. Часто доводиться бачити в лісі порубані для вогнища живі дерева (які не захотіли горіти!), поламані шлагбауми і стовпчики квартальної сітки лісів, умисно знищені (переважно розстріляні) природоохоронні щити та інформаційні аншлаги об’єктів ПЗФ. Все це – рекреанти і переважно ті, що не знають куди діти додану алкоголем енергію. Як попередити вандалізм з їх боку? На жаль, реального рецепту поки не винайдено.
Що стосується інформаційних аншлагів і природоохоронних щитів (знаків), що встановлюються в об’єктах ПЗФ, їх рекомендується виготовляти з металу і вивішувати або на висоті, де до них важко буде дістатись без додаткового спорядження або встановлювати в зоні прямої видимості лісництва або адміністрації парку/заповідника.
Лише частково ефект дає (див. далі по тексту) обмеження в’їзду до ПЗФ.
Найкращим заходом є, безумовно регулярне патрулювання території із залученням лісників, інспекторів і міліції. Лише чутка про патрулювання може вплинути на «рекреаційну» ситуації об’єкту. Та і те, цей вплив буде проявлятись здебільшого в тому, що рекреанти просто їхатимуть в інші місця, оминаючи патрульовану ділянку.
ПРИКЛАД
Найкращим, на нашу думку, прикладом можна вважати організацію патрулювання (навіть постійної охорони) РЛП «Лиса Гора» в Києві. Більша частина РЛП зайнята залишками земляних валів колишнього Лисогірського форту Київської фортеці 1872 року побудови і є музейною територією. Земля РЛП належить музею «Київська фортеця». За рахунок такого нестандартного стану справ (переважно через пагубний вплив рекреантів на споруди форту) вдалось організувати постійне патрулювання та охорону в’їзду до Лисої Гори співробітниками спецслужби «Барс».
Втім, навіть така воєнізована охорона має свої суттєві недоліки. Будучи представниками внутрішніх військ, так би мовити, «двоюрідними братами» міліції, «барсики» без жодних вагань пропускають на територію Лисої гори численні автомобілі прагнучих відпочити міліціонерів і пожежників (всі – в робочий час і на службовому транспорті).
2.3.Спортивне орієнтування і екстремальні види спорту.
На превеликий жаль, нерідко доводиться бачити, що до рекреантів відносяться і люди, що можливо навіть більше за інших ведуть здоровий спосіб життя. Тобто ті, хто займається екстремальними видами спорту (у тому числі і спортивним орієнтуванням). Проблема мабуть в тому, що більшість видів екстремального спорту і відпочинку є дуже дорогим задоволенням. Як і у випадках з іншими формами «дорогого задоволення», екстремальний спорт стає показником соціального статусу багатої молоді. А такі люди рідко цінують природу і навчені бережливого ставлення до того, що їх оточує. Багато з них щосили демонструють, що їм все дозволено і є самими справжніми рекреантами.
Одним з недоліків екстремального спорту є те, що займатись деякими його різновидами можна лише в природних умовах, але водночас, природний ландшафт в первинному вигляді самих спортсменів не влаштовує. Всі вони схильні маркувати свої маршрути (будь то велосипедисти, орієнтувальники, лижники, мотоциклісти чи скелелази). Це можуть бути відмітки фарбою на деревах, зарубки, таблички або пластикові стрічечки Аматори-горнолижники вирубають дерева і розчищають підлісок там, де бажають бачити свій гірськолижний спуск. Маунтен-байкери (гірський спуск на велосипеді) будують в горах і лісах стежки і трампліни з дерева. Пейнтболісти, страйкболісти, толкієністи і історичні реконструктори споруджують фортеці, окопи, бліндажі і бойові точки, риють окопи. Крім того, що руйнується природна рослинність і грунтовий покрив, на будівництво як правило йдуть зрубані тут же дерева. А квадрациклісти взагалі схильні їздити на своїх чотириколесних мотоциклах там, де доріг нема – тобто по високій траві і кущах. Всі ці приклади свідчать про те, що екстремальні види спорту негативно впливають на дику природу, спричиняючи руйнацію природних ландшафтів, деградацію рослинності і ерозію.
ПРИКЛАД
Протягом кількох років на півострові Тарханкут (західна околиця п-ову Крим) у с.Оленівка, що є неофіційною столицею українського дайвінгу і всіх видів водолазного спорту, кілька дайвінг-клубів проводять акцію з очистки дна прилеглої до берега Тарханкуту акваторії Чорного моря від сміття. Акція дає дійсно вагомі результати, що вимірюються «камазами» виловленого на дні сміття і привертає до екологічних проблем півострова увагу ЗМІ. Остання акція, в квітні 2004 була приурочена до створення на Тарханкуті Національного природного парку.
Все ж таки, хоч екстремали є людьми екстремальними, та багато з них нормально ідуть на контакт, адже бажають приїздити в улюблені місця ще і ще. Інколи навіть можна (якщо, звісно, завчасно) домовитись про перенесення змагань в інше місце. Треба усвідомлювати те, що вартість екстремального спорту дуже висока, клуби екстремалів дуже високоорганізовані і дисципліновані. Змагання, зльоти і ігри плануються завчасноі ретельно продумуються. Для їх проведення купляється обладнання, беруться відпустки і самі екстремали з’їжджаються з багатьох міст в одне місце.
Підійти до кампанії, скажімо, пейнтболістів з 5 міст і сказати «Ну, хлопці, тут не можна проводити ігор, тут заказник… і взагалі наступні два місяці – місячник тиші – сезон гніздування птахів» – малоефективно. І то, це ще коректно сказано. Вас як правило, не послухають, а можливо і проявлять агресію. Тривала підготовка заходу – надто висока ціна, щоб розвернутись і піти геть. Тому підхід треба шукати з розумом. Представтесь, спитайте, хто тут головний, запишіть його контакти і посаду; сфотографуйте все; поясніть, що саме порушується і чому ігру тут і зараз проводити не можна. Не розмовляйте ні з ким крім керівника групи – поводьтесь як в рейді. Власне, це і є рейдова робота. (УВАГА!) Спитайте, з ким узгоджене місце і час проведення заходу, попросіть пояснити, як зв’язатись з цією людиною. Це найсильніший з вашого боку момент розмови. Поводьтесь при ньому, не видаючи очікування ефекту. Втім, погодження могли дати і лісники, що є користувачами даної ділянки лісу. Скарга на лісників, підготовлена вами після цього, майже на 100% гарантуватиме заборону проведення аналогічних заходів в майбутньому.
При дружній атмосфері бесіди, найкраще налагодженню контактів і розумінню сприяє подарована екстремалам карта ПЗФ (якщо воно є – із зонуванням, стежками) із правилами поводження на території. Карти і інструкції клуби екстремалів люблять. Високоорганізовані кампанії тяжіють до елементів організації і порядку. Ми готуємо такі карти з інструкціями для всіх об’єктів, які патрулюємо і називаємо їх інформаційними листками.
ПРИКЛАД
Розроблений ДОП КНУ «Зелене майбутнє» інформаційний листок для РЛП «Лиса гора» користується популярністю серед пейнтболістів і страйкболістів, адже отримуючи його, вони не лише можуть обрати місце проведення гри, в якому у них не буде проблем з охороною РЛП, а ще й отримують високоточну карту всього РЛП, зроблену на основі топозйомки масштабу 1:10 000, що значно точніше за наявні в інтернеті карти урочища.
Крім самостійних розмов можна хіба що викликати міліцію (в ліс?) або потім поскаржитись на організатора.
Перекриття доріг і інше обмеження потрапляння на об’єкт, яке ви можете організувати – не обтяження, а зайва насолода екстремалу. Майте це на увазі і забудьте такі варіанти.
2.4.Дороги.
Порушення обмежень в’їзду (з руйнуванням шлагбаумів, або без нього) є важливим порушенням, з яким варто боротись. Врешті, автомобілі – це засіб, якими рекреанти потрапляють на місце здійснення всіх інших порушень.
Якщо ви вже виявили порушника на авто, непомітно сфотографуйте машину так, щоб було видно номерні знаки. А далі спробуйте поговорити. В багатьох випадках вам погрожуватимуть проблемами, чинами і т.д. Якщо маєте повноваження – спитайте документи. При подальшій відмові, можете сказати, що порушення сфотографоване, не видаючи при цьому, в кого з вас знаходиться фотоапарат. В іншому (більш безпечному варіанті) нехай фотоапарат висить у вас на шиї і мовчки знімає все, що відбувається на відео. Не погано мати в кишені і ввімкнений диктофон. Але це все – нюанси рейдової роботи, що не мають прямого відношення до цього розділу. Якщо все і далі погано – лишається писати скаргу в міліцію, прикладаючи фото автомобіля. Нажаль це малоефективно. Вас радше самих візьмуть на облік, ніж шукатимуть порушника.
В асортименті борця з незаконним в’їздом – великий набір радикальних методів: власні замки на шлагбаумах, перекопування, перекриття і шипування доріг (про це детально сказано у окремому розділі).
Окремо хочемо наголосити на тому, що власники дорогих авто не рідко з умисно їдуть в самі хащі, щоб продемонструвати міць і надпрохідні властивості свого «залізного коня», але водночас, коли демонструвати нічого не збираються, бояться навіть заляпати його брудом. Так, в степу, коли йде дощ, і розбиті, позбавлені дернини дороги перетворюються на суцільну масу багнюки, власники дорогих джипів як правило не хочуть героїчно їхати по ній, розбризкуючи в усі боки бруд, а навпаки, обирають шлях паралельний дорозі – по незайманій степовій рослинності. Після кожного такого джипу в розмоклому степу лишаються дві нові брудні колії. А кожен наступний об’їжджає дорогу ще далі. Так, дорога може розростись в товщину в 5-6 разів. Не важко уявити, яка площа степових фітоценозів буде знищена на кожному кілометрі такої розширеної дороги.
Єдиний шлях боротьби з цим – шипування околиць дороги і встановлення попереджувального щита про це (ця методика також розкрита в окремому розділі). Нехай щит доступно пояснює водію (текстом і картинкою), що саме чекає його авто, якщо він їхатиме не по дорозі. Назвіть цей щит прямо: «Їдь по дорозі!». Зобразіть одне авто на траві, з пробитим колесом, а друге – мирно уїжджаюче – на дорозі.
2.5.Сліди браконьєрства.
Не рідко рекреанти є браконьєрами і майже завжди – навпаки. В принципі, в цьому розділі мова йтиме не про боротьбу з браконьєрами, а про боротьбу з наслідками їх діяльності. Ліквідація слідів браконьєрства, рибальства і взагалі перебування на природі не лише позбавить браконьєра можливості використати їх повторно, продемонструє йому наявність контролю і частково відновить природний вигляд ділянки, а і сприятиме тому, що інші люди не матимуть підстав наслідувати протиправний приклад браконьєра чи злісного рекреанта.
Які тимчасові пристосування для браконьєрства можна знайти на природній території?
По берегах річок можна виявити рибальські місточки, стільці, лавки, сидіння, кострища, ями-холодильники, підставки для вудочок і рогатини для «павуків». Всі ці предмети треба ретельно знищувати , не лишаючи сліду (а також враження, що це – рибне місце). Кострища засипають і притрушують лісовою підстилкою; недопалені гілки викидають кудись подалі. Як і у випадку зі сміттям, там, де вже є порушення, будуть ще, але трохи поряд, ще поряд і ще…
Іноді через річки зі швидкою течією роблять переправи – натягають мотузку або трос від одного берега до іншого. Браконьєри використовують це пристосування для того, щоб утримувати свої човни на середині річки в одній точці. Переправи потрібно відв’язувати або, якщо немає можливості добратися до обох кінців мотузки (троса), перерізувати їх так, щоб браконьєр не міг повторно прив’язати її, навіть якщо виловить із води загублений кінець.
Якщо є така можливість, то помічені у воді мережі або інші снасті, виготовлені із сіток («екрани» і т.п.), ушкоджують до стану неможливості ремонту. Сітки, знайдені в річці, легко порізати або порвати, відірвати від несучих елементів (планки, поплавки, стійки й т.п.). Але якщо сітка капронова, її обов’язково потрібно забрати й утилізувати (або використати в якомусь корисному для природи ділі), тому що, кинута в ріці, вона довгі роки буде залишатися незруйнованою й заважати нормальній життєдіяльності придонних тварин. У ній зможуть заплутатися раки, риби, що намагаються заритися в мул на зимівлю, птахи, наприклад чаплі, що коштують у воді й ін.
На галявинах в лісі і, аналогічно, на морських узбережжях можна виявити столики, лавки і особливо – кострища, викладені з каменю, або викопані в землі. Все це слід ліквідовувати. Попри загальноприйняту концепцію «Хай вже палять в одному місці», ми вважаємо, що варто бути радикальними і всіляко присікати порушення в цінних природних об’єктах і ПЗФ. Більшість вогнищ розпалюють тому, що є де розпалити. Крім того, тут можуть бути і завчасно зібрані і зложені для вогнища гілки. Від всього цього не можна лишити і сліду.
І ще – коли бачите на землі гільзи. Забирайте їх. Навіщо показувати новим мисливцям, що тут стріляли, а отже тут можна шукати здобич.
Особливо раціональні рекреанти прибивають до дерев умивальники, мильниці і попільнички. Це також слід ліквідовувати і, разом зі сміття виносити геть з заповідних об’єктів. Окремою статтею мисливських «слідів» є те, що знайти найважче – капкани. Про боротьбу з капканами читайте в окремому розділі, адже це знаходиться надто далеко від рекреації.
***
2.6.Рекреація «в законі».
Рекреація, в тому вузькому ключі, в якому ми її показали, не є забороненою, але напевно є шкідливою для природи. Проте вдале використання патрулювання, попереджень і екологічного виховання неминуче робить рекреацію такою, що сприяє поширенню екологічного мислення, етики і естетики. Але поки дикунська українська рекреація далека навіть від поняття «пік-нік», ми з нею боротимемось.
