0.0.ПЕРЕДМОВА
Перед Вами – збірка методичних рекомендацій з охорони природи Ця книжка не стосується класичних методів і напрямків природоохоронної роботи. Методи, висвітлені тут є радикальними і екстремальними. На думку більшості громадян, не всі вони знаходяться в межах моралі відносно людей і їх техніки (що нищить природу), та жоден з цих методів прямо не заборонений законом (є винятки, але вони окремо зазначені в тексті). Ми не можемо рекомендувати використання цих методів, та ми змушені розкрити весь асортимент наявних методів охорони природи. Тим більше, радикальні методи є крайнім засобом на випадок, коли все інше не допомагає. Проте радикальна охорона природи – це не Рух ДОП і не щось інше. Це – радикальний природоохоронний рух або екозахист: окрема ідеологія і окремий світогляд.
[Після появи книги «Экотаж», у якій докладно розтлумачуються різні радикальні (як правило – незаконні) методи охорони природи, у російському перекладі майже відразу стало зрозуміло, що радикальна природоохорона в нас теж існує. Для виходу її на арену виявилося достатньо того, що вона була ідентифікована, названа словом «экотаж».] (1)
Спочатку книжка була видана в 1995 році невідомою російською організацією і неясним накладом. Пізніше іншу версію книги з аналогічною назвою перевидав Київський еколого-культурний центр. В такому вигляді книжка набула розголосу на українському і російському просторі.
Практична основа радикальної природоохорони полягає в тому, що [наступ на дику природу знаходиться на хиткій фінансовій основі. Збільшуючи кількість затрат вторгнення, кілька ековоїнів здатні зупинити руйнування в одних місцях і затримати його в інших. Достатньо зробити нищення природи збитковим.] (2)
Готуючи цей посібник, ми дотримувались таких принципів:
– Першим і єдиним завданням радикального природоохоронного заходу має бути лише охорона природи. Жодної кар’єри, пошуку екстремальних відчуттів, політичного позиціонування або помсти. Лише охорона природи.
– Радикальні природоохоронні заходи – крайня міра. Коли нічого іншого вже точно не спрацює.
– Лише ти сам несеш відповідальність за те. що робиш під час радикальної акції.
В цьому виданні ми не охоплюємо всього розмаїття радикальних методів природоохоронного руху. Так, ми не торкаємось питань пропаганди і антиреклами а також боротьби за права тварин, оскільки ці напрямки роботи передбачають роботу в населених пунктах або навіть приміщеннях – на території, що за означенням не є дикою природою. Це також дуже важливі фронти боротьби, про них не можна забувати, проте зараз мова піде не про них. В цьому виданні ми намагаємось охопити лише методи захисту дикої природи в умовах самої дикої природи. Врешті, всього за один раз все одно не охопити.
1.ЗАМІСТЬ ВСТУПУ.
Ми вже сказали, що радикальний природоохоронний рух є зовсім не тим, чим є будь-яка інша форма охорони природи чи екологізму. Це окремий світогляд і окрема ідеологія. Цьому не можна навчити і в цьому не можна переконати, адже ековоїном кожен має стати сам. Багато хто каже, що ековоїни – фанатики, сектанти, зазомбовані божевільні або просто банда вандалів і хуліганів. Багато хто з цих людей є язичниками, людьми, що розмовляють з природою, лісом, деревами, струмками. Це лише підсилює звинувачення у сектантстві. Та це не повинно нікого стримувати. І взагалі, те, що у нас в середині не має знати ніхто сторонній. Що ж стосується нищення чужого майна, доріг, мисливського обладнання і техніки – має ж це хтось робити! Дейв Формен, засновник найвідомішої групи ековоїнів „Earth First!” пише, що [„Антитіла не потребують виправдання. Їх робота полягає в тому, щоб просто боротись і знищувати те, що знищило б більше тіло, частиною якого вони є”.] (3)
[Активістами радикальної природоохорони рухає інтуїтивна екологічна свідомість, що складає так би мовити душевну силу цього руху, непоборну силу, яка примушує активістів сидіти на деревах або перед бульдозерами, таранити китобійні судна, звільняти тварин, передбачених для експериментів.] (4)
У своїй „Сповіді ековоїна” Формен каже [„Я сиджу на високих вітряних горах і слухаю силу землі. Але я намагаюсь не вводити себе в оману своєю власною важливістю. Я ні на мить не претендую на те, що я є чимось більшим за незначну плямку на цій богатій, розкішній і живій Землі. Я стараюсь не підноситись, підіймаючи на престол дійсність в межах моєї черепної коробки. Дійсність знаходиться зовні. У „Великім Зовні”. І моя дія в його захист, якою б грубою, шумною і незграбною вона не була – є значно більш важливою, ніж вся просвіта, якою я міг би набивати свою голову ті кілька десятиліть, поки існує моя свідомість”.] (3)
Якщо, виходячи до лісу, ти відчуваєш себе його частиною, частиною, яка має бути тут і водночас частиною відірваною, яка не може бути серед лісу всюди, бо всюди лісу більше немає, не може бути серед лісу завжди… Якщо ти виходиш у гори і у тебе перекривається дихання від того, що ти не бачиш людських осель, бульдозерів і доріг… Якщо ти лягаєш на вологий мох і розумієш, що ніхто більше не розуміє цього щастя, що людський світ потворний і збочений – ти той, хто потрібен Землі. Ти – той хто має стати на її захист і це має бути не нашою думкою, а твоєю. Якщо ти так не вважаєш, не мариш вітром в степу або сутінками у болоті – подаруй книгу комусь, хто лежить серед моху. Або спробуй все ж піти до лісу і послухати його. Поговори з річкою. Що вони скажуть тобі? Що ти скажеш собі?
