Сергій Моторний
Член ДОП КДУ «Ленінський дозор» 1981-1986, командир ДОП у 1983-1986 рр.
Сьогодні – заступник начальника Конотопського міськвідділу міліції.
Ми були молодими, амбітними максималістами і, як дитина, що пізнає світ, пізнавали столичне життя, прагли пригод і діянь на користь Батьківщини (не пусті слова – в сільських школах патріотичні почуття прививати в ті часи уміли). Любов же до Батьківщини була невід’ємною від цих почуттів до природи рідного краю, яка і привела нас в аудиторії «червоного корпусу» біофаку Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. У мене за плечима служба в лавах прикордонних військ, де без єднання з природою не обійтись, зелений кашкет, командирські навички.
1989 г. Справа - Сергей Моторный
Навчатись, пізнавати щось нове звичайно ж хотілось, але цього було замало. І так трапилось, що зустрілось нас кілька однодумців однокурсників та більш досвідчених старшокурсників (Домашлінець Володя, Костюк Саша), з ідеєю створення загону на зразок молодіжних загонів по охорону правопорядку, але спеціалізованого : боротьбі з браконьєрством. Десь в цей час до нас завітав з Донецька Борейко Володя і повідомив, що такі загони давно вже існують і успішно виконують своє призначення. Саме через нього ми дізнались про дружини по охороні природи Донецького, Харківського, Московського, Казанського та ряду інших університетів, про ініціаторів руху Миколу Соболєва, Сергія Мухачова, Сергія Тагліна, про людей, здебільшого єгерів та рибінспекторів, які загинули від рук браконьєрів і чиї імена присвоєно природоохоронним дружинам.
Саме тоді ми і довідались (Борейко, який відразу ж став нашим негласним куратором, відшукав інформацію в архівах, старих газетах), що на біофаці вже існувала за кілька років до нас дружина по охороні природи «Ленінський дозор» (з її командирів мені відомо лише про Головача Олега, та куратора і засновника дружини професора Корнєєва Олександра Порфировича), так що назву заново створеного загону нам придумувати і не довелось. Музичним оформленням наших семінарів, зборів, виходів безальтернативно стали патріотично-гумористичні пісні Миколи Соболєва, він по сумісництву був ще й бардом, улюбленцем студенів МДУ ім.Ломоносова, а після першого ж спільного семінару, – і нашим улюбленцем. В якості символу вибрали знак у вигляді круга, що символізував нашу планету, перетнуту екватором, верхня частина якого була голубого кольору (небо), нижня – зеленого (суша), і червоний круг меншого діаметру по екватору справа на фоні Землі символізував Сонце і рух вперед. Ось так особисто у нас все починалось.
Як на мене, «золотим» був для загону час, коли в ньому працювали такі люди як Родіоновський Володя, Грищенко Віталій, Брініх Валерій, Листопад Олег, Кирилюк Вадим, Гнелиця Валерій, Подобайло Анатолій, Кудрицький Вітя, Саворона Таня, Свинарчук Лєна, Самбірська Оля, Фесенко Таня, Гориславець Свєта, Бойкова Свєта, Бойко Люба та багато, багато інших. Не хочу нікого образити, не згадавши зараз в тексті.
В колективі ми боролись за природу, проводили дозвілля і навіть святкували весілля. А чого варті святкування Нового року в покинутому будиночку лісника. Ніколи не забуду як в заметіль блукали лісом в пошуках цього будиночка і вже навіть втратили надію вибратись звідти, а в цей час в вухах лунало «Дінь-дінь» – чи не з глузду з’їхав. Коли ж прибули, виявилось, що це сюрприз від дівчат-татарок з Казані, які привезли нам в подарунок Ваньку-встаньку.
В процесі формування ДОП «Ленінський дозор» включав кілька секторів за напрямками роботи, з яких найбільшою популярністю користувався Сектор боротьби з браконьєрством. В вихідні та святкові дні, на канікулах, коли інші студенти відпочивали, ми виходили в рейди за звичай в лісові масиви під Києвом, на береги Дніпра, Прип’яті, Росі, Ірпеня, Унави, Стугни, на греблю Київської ГЕС. Повернувшись, вечорами за чашкою чаю в нашій кают-компанії в гуртожитку, на смерть стомлені, але веселі, рахували трофеї: вилучені рушниці, сітки, тризуби та інше браконьєрське знаряддя. Наступні вихідні нас зустрічали знову в рейді.
Якось під час рейду в районі Конча-Заспи ми натрапили на браконьєрів, які саме розмотували сітку на березі Дніпра. Як навчав своїх воїнів Суворов, раптово «налетіли» на них, вилучили сітку, склали акта і, поки ті, як відразу ж виявилось, працівники міліції, не отямились, покинули «поле бою» з перемогою. В місто повертались періодично ховаючись в кущах від міліцейського «Уазика» з власниками вилученого знаряддя, який патрулював єдину дорогу з півострова, пролітаючи повз нас то туди, то назад.
Курйозний випадок трапився з нами під час одного з рейдів в Канівському заповіднику, де природоохоронну діяльність ми поєднували з практичними заняттями по зоології та ботаніці. Взявши в заповіднику шлюпку наша група попливла Дніпром патрулювати в район острова Круглик. Був вечір, сутеніло, і на Канівській ГЕС скинули воду. Шлюпку знесло вниз по течії і ми натрапили на риболовів, які саме витрушували сітки. Взявши їх на абордаж самі виявились в полоні, бо то був потужний риболовецький човен з рибгоспу в Калабурді з двигуном, а не як ми – на веслах. Господарі човна відтранспортували нас до контори, яка знаходилась навпроти заповідника, але на іншому березі. Довго рибалки не могли від нас відв’язатись, погрожуючи міліцією. Ми все ж добились згоди відправити дівчат з частиною команди шлюпкою додому, самі залишились заручниками. В кінці кінців всім це надоїло, бо вже було пізно, а міліція не їхала, і так як ми все ж вимагали її дочекатись, наші охоронці просто повтікали. От і довелось чимчикувати нічним селом через греблю Канівської ГЕС аж до самого заповідника, перебиваючи голод вишнями.
Запам’ятались екзотичні рейди в Урочище Кубалач в Криму по захисту від браконьєрів цикламенів з Червоної книги, одна з груп на чолі з Родіоновським Володею виїжджала в Долину нарцисів, самим далеким рейдом був виїзд для участі в Всесоюзному семінарі студентських дружин по охороні природи на Уралі в м.Свердловську. Туди, до речі, ми виїхали легенько одягнені, в Києві мороз був трохи нижче нуля, за Уралом нам довелось мотатись прожогом з поїзда в автобус, з автобуса в теплий гуртожиток: мінус 30 – не жарт. А делегат від ДОП Республіканської сільгоспакадемії Гриша Виноградський все ж насмілився сходити в тайгу і пропалив, гріючись біля вогнища, невідомо де роздобутий ним ватник.
Цікаво у нас проходила операція «Ялинка». По домовленості з керівництвом ДАІ перед Новим роком ми чергували на всіх в’їздах до Києва, самостійно зупиняли вантажівки з ялинками та соснами і, якщо дозвіл на перевезення чи вирубку був відсутній, вантаж вилучали. Було й так, що самі співробітники ДАІ, не бажаючи вступати в конфлікт з деякими «не простими» водіями, відходили в сторону, а з нами домовитись про щось було практично не можливо – ніяких компромісів. Погроз наслухались! Лікарі погрожували нам влаштувати черепно-мозкові травми, представники певних відомств – виключити з університету. Нас це не бентежило, бо відразу ж після рейду ми направляли повідомлення до керівників вищого рівня над виявленими правопорушниками. Це спрацьовувало і іноді вони навіть приходили вибачатись.
Не менш цікаво проходила операція «Першоцвіт». На той час в місті функціонувало 19 ринків, сюди необхідно додати підземні переходи – ось ці об’єкти охоплювались нашими групами. Ми затримували торгівців дикоростучими квітами, які все рідше трапляються в лісах, деякі взагалі внесені до «Червоної книги України». Вилучені квіти передавали до дитячих інтернатів та лікарень.
Під кінець одного з рейдів операції «Нерест» на ріці Стугні в квітні 1986 року дізнались про вибух на Чорнобильській АЕС: не могли доїхати до міста, бо чомусь всі автобусні рейси були відмінені. Про причину довідались ввечері, коли все ж попали додому: очікувані нами автобуси евакуйовували людей з небезпечної зони.
Всі наші заходи обов’язково висвітлювались в засобах масової інформації, зокрема в «Комсомольском знамени», «Комсомольській правді», «Радянській освіті», «Київському університеті», «Вечірньому Києві», ряду інших. Кореспонденти цих і інших видань з радістю виходили з нами в рейд, вели репортажі з покинутого складу ядохімікатів, акції по влаштуванню лелечих гнізд (по ініціативі Віталія Грищенка ми проводили операцію «Лелека» на території всієї України), лісової галявини. На семінарах ми дискутували щодо шкоди чи корисності для природи зміни русла річок (популярний на території Росії того часу проект), про те, як відноситись до полювання : чи як до пережитку далекого минулого, варварського промислу, чи як до заняття корисного для природи (роль в регулюванні кількості тварин, догляд за ними в несприятливі умови і т. ін.), закликали до змін в традиції святкувати Новий рік з живою ялинкою чи сосною на використання ялинкових букетів – ікебана ( влаштовували виставки власних виробів).
Звісно ж великих перемог в боротьбі за охорону природи ми не досягли і не могли досягти. Для цього потрібні державні фінансово підкріплені програми, перехід на нові технології в різних галузях промисловості. Головне ж, що було в Дружинах по охороні природи того часу, це участь в виховному процесі молоді в любові до природи, чесності, самовідданості і безкомпромісності. Ми себе відчували учасниками серйозної державної справи, бачили, що до нас прислухаються, нас підтримують. Такого ж відчуття хочу побажати і тим молодим людям, що прийшла на зміну нам. Як говорили ми колись: успіху вам в нашому безнадійному ділі! Але поки по світу рейдують Дружини по охороні природи надія все ж залишається.
