Володимир Тимошенков
Член ДОП Донецького державного університету
Сьогодні – м.н.с. Луганського природного заповідника
Дружины охраны природы существовавшие и особенно активно действующие в конце 70х и начале 80х годов прошлого века являлись общественными объединениями по интересам. Но было в них и то, что сильно выделяло их из рядов кружков и клубов. Это были в большинстве объединения студентов – профессионалов. Эти люди не просто чем-то занимались, но активно отстаивали свою жизненную позицию. Для этого использовался комплекс методов: силовые (пресечение нарушений природоохранного законодательства с помощью рейдов с дальнейшим оформлением материалов на нарушителей), научные (организация секторов занимающихся научными исследованиями), пропагандистские (использование средств массовой информации для доведения до общества своей позиции, использование её как инструмент давления на нарушителей), воспитательные (в своей среде и среди школьников). В отдельных случаях эта машина копировала работу государства. Дружина охраны природы биофака Донецкого государственного университета была в этот период именно таким объединением.
2006 - Тимошенков (слева) и Дьяков (справа)
Она работала по практически всем направлениям известным в то время в области студенческого движения охраны природы. Сектора Флора, Фауна, Школа, БсБ (борьбы с браконьерством), Загрязнения, Пропаганды.
Дружинники занимались работами по программам: Ель, Работа со школьниками, поиск мест произрастания редких растений и обитания редких животных и организация там заказников. Если взглянуть на это со стороны, то Донецкая дружина была гибридом научно-исследовательского института, нескольких природоохранных инспекций, органов прессы и карательных структур. Дружинники работали одновременно с удостоверениями охотинспекторов, рыбинспекторов, инспекторов общества охраны природы и удостоверениями народных дружинников (именно там была зарегистрирована организация, что давало ей более широкие права при задержании нарушителей). Велась строгая документация. Были журналы регистрации протоколов в которых расписывались должностные лица принимавшие их от дружинников. Руководил работой штаб: группа активистов, каждый из которых отвечал за своё направление работы. Были поощрения и наказания вплоть до исключения из рядов дружинников. Сравнивая работу этого природоохранного монстра с работой современных госструктур, мне кажется, что именно они являются игрушечными клубами, а работа Дружины была отлаженным и сложным государственным механизмом. Несмотря на свою немногочисленность (в работе дружины в разные периоды принимало участие до 35 человек), Донецкая дружина смогла стать лидером по многим направлениям работы. Это достигалось комплексным подходом и широкой пропагандой своей работы в органах печати. Особенно близкие отношения сложились с Дружинами ВЛТИ (Воронежского лесотехнического института) и Казанского университета. В ВЛТИ сильнее была поставлена борьба с браконьерством – там было много парней. Казань отличалась демократичностью и высоким уровнем знаний по теории. Какое то непонятное совпадение (может психотипов, способа мысли) обуславливало взаимопонимание и плодотворное сотрудничество в различных направлениях. В частности в отряде «Заповедник». Конечно каждый член дружины получил или не получил в ней что-то своё. Мне трудно об этом судить. Могу говорить только о себе. Благодаря Дружине у меня появились соратники и коллеги. Многие из них в настоящий момент являются настоящими зубрами охраны природы и заповедного дела. Я получил множество знаний по криминалистике, психологии, социологии, истории, охране природы (хотя многие наши учёные до сих пор не считают её наукой), журналистике. Работе с людьми и с литературой меня научили тоже совсем не в Университете, а в Дружине. Сейчас абсолютно точно могу сказать, что моими первыми учителями были студенты: Борейко, Шаповалов, Бляхер. Именно они сделали из меня профессионала. И конечно много дали все дружинники и Донецкие, и Казанские, и Воронежские. В то время они просто открыли для меня другой мир, о существовании которого я ничего не знал. Возможность слушать выступления таких людей как Штильмарк и Яблоков на конференциях, общаться со Святославом Забелиным – это всё дорогого стоит.
В Донецкой области пришлось столкнуться с Марией Сергеевной Гандзюк – инженером по охране и защите леса Донецкого лесхоза, Эдуардом Константиновичем Шишманом – областным охотоведом Донецкого обллесхоззага, Антониной Ивановой – корреспондентом газеты «Вечерний Донецк». Это люди обладали не только высокими профессиональными, но и человеческими качествами. Дружина развила во мне способность самостоятельно мыслить и принимать решения в критических ситуациях, с чем у меня всегда были проблемы. Сейчас, когда я вспоминаю о ней, я благодарен всем людям, с которыми соприкасался тогда даже короткий промежуток времени. Все они были очень разные, но все подарили мне часть себя, и жизнь от этого стала намного ярче. Наверное, в современных общественно – политических реалиях возрождение Дружин в прежнем виде просто невозможно. В молодости мы мечтали: вот окончим вуз и тогда уже займёмся серьёзно охраной природы. Но жизнь показала, что многие проблемы может решить только общественность. Яркий пример, как общественность г. Харькова боролась за сохранение деревьев в городском парке. Ни одна из гос. организаций даже не подала голос в защиту деревьев. А люди приковывали себя цепями и залазили на деревья, чтобы сохранить им жизнь. Общество по-прежнему нуждается в бескорыстных Робин Гудах. А значит, они будут рождаться, и не в приказном порядке по инициативе сверху, а когда кто-то захочет просто изменить свою жизнь к лучшему, доказать, что он тоже имеет своё право голоса решать – в какой стране он хочет жить, и защищать не только двери банка за деньги, а цветы, деревья и птиц, просто потому, что они ему нравятся.
Володимир Тимошенков
Член ДОП Донецького державного університету 1979-1982 р.р.
Сьогодні – м. н. с. Луганського природного заповідника.
Дружини охорони природи, що існували і особливо активно діяли у к. 70-поч. 80-х р.р. ХХ ст., були громадськими об’єднаннями за зацікавленнями. Та було у них і те, що сильно виокремлювало їх з рядів ґуртків і клубів. Це були, у більшості, об’єднання студентів – професіоналів. Ці люди не просто чимось займались, але активно відстоювали свою життєву позицію. Для цього використовували комплекс методів: силові (припинення порушення природоохоронного законодавства за допомогою рейдів з подальшим оформленням матеріалів на порушників), наукові (організація секторів, що займалися науковими дослідженнями), пропагандистські (використання засбоів масової інформації для доведення до суспільства своєї позиції, використання їх, як інструмент тиску на порушників), виховні – у своєму середовищі і серед школярів. В окремих випадках ця машина копіювала роботу держави. Дружина охорони природи біофаку Донецького державного університету була у цей період саме таким об’єднанням. Вона працювала за практично всіма напрямками, відомими у той час у галузі студентського руху охорони природи. Сектори “Флора”, “Фауна”, “Школа”, БзБ (боротьба з браконьєрством), “Забруднення”, “Пропаганда”. Дружинники займалися роботами за програмами: “Ялина”, “Робота зі школярами”, пошук місць зростання рідкісних рослин і мешкання рідкісних тварин і організація там заказників.
Якщо подивитися на це з боку, то Донецька дружина була гібридом науково-дослідного інституту, декількох природоохоронних інспекцій, органів преси і карних структур. Дружинники працювали одночасно з посвідченнями мисливінспекторів, рибінспекторів, інспекторів товариств охорони природи і посвідченнями народних дружинників: саме там була зареєстрована організація, що давало їй більш широкі права при затриманні порушників. Велась сувора документація. Були журнали реєстрація протоколів, у котрих розписувалися посадові особи, які приймали їх від дружинників. Керував роботою штаб: група активістів, кожен з котрих відповідав за свій напрям роботи. Були заохочення і покарання впритул до виключення з рядів дружинників. Порівнюючи роботу цього природоохоронного велетня з роботою сучасних держ структур, мені здається, що саме вони є іграшковами клубами, а робота Дружини була відрегульованим і складним державним механізмом. Недивлячися на свою нечисельність – у роботі Дружини у різні періоди брало участь до 35 чоловік, – Донецька Дружина змогла стати лідером за багатьма напрямами роботи. Це досягалося комплексним підходом і широкою пропагандою своєї роботи в органах друку. Особливо близькі взаємини склалися з Дружинами ВЛТІ (Воронезького лісотехнічного інституту) і Казанського університету. У ВЛТІ сильніше була поставлена боротьба з браконьєрством – там було багато хлопців.Казань відрізнялася демократичністю і високим рівнем знань з теорії. Якесь незрозуміле співпадіння, може, психотипів, засобів думки, обумовило взаєморозуміння і плідну співпрацю у разноманітних напрямках. Злкрема, у загоні “Заповідник”. Звісно, кожен член Дружини отримав або не отримав у ній щось своє. Мені важко про це судити. Можу говорити лише про себе. Завдяки Дружині у мене з’явилися колеги. Багато з них у даний момент є справжніми зубрами охорони природи і заповідної справи. Я отримав багато знань з криміналістики, психології, соціології, історії, охороні природи, хоча багато наших вчених досі не вважають її наукою, журналістиці. Роботі з людьми і літературою мене навчили теж зовсім не в Університеті, а у Дружині.
Зараз абсолютно точно можу сказати, що моїми першими вчителями були студенти: Борейко, Шаповалов, Бляхер. Саме вони зробили з мене професіонала. І, звісно, багато дали всі дружинники і Донецькі, і Казанські, і Воронезькі. У той час вони просто відкрили для мене інший світ, про існування котрого я ніколи не знав. Можливість слухати виступи таких людей як Штільмарк і Яблоков на конференціях, спілкуватися зі Святославом Забєліним – це все дорогого коштує. У Донецькій області довелося зіштовхнутися з Марією Сергіївною Гандзюк – інженером з охорони і захисту лісу Донецького лісгоспу, Едуардом Костянтиновичем Шишманом – обласним мисливознавцем Донецького обллісгоспу, Антониною Івановою – кореспондентом газети “Вечірній Донецьк”. Ці люди володіли не лише високими професійними, але і людськими якостями.
Дружина розвинула у мене здатність самостійно мислити і приймати рішення у критичних ситуаціях, з чим у мене завжди були проблеми. Зараз, коли я згадую про неї, я вдячний всім людям, з котрими зіштовхувався тоді навіть на короткий відтинок часу. Всі вони були дуже різними, але всі подарували мені частину себе, і життя від цього стало набагато яскравіше. Мабуть, у сучасних громадсько-політичних реаліях відродження Дружин у попередньому вигляді просто неможливо. У молодості ми мріяли: ось закінчимо вищ і тоді вже займемося серйозно охороною природи. Та життя показало, що багато проблем може вирішити лише громадськість. Яскравий приклад, як громадськість м. Харкова боролася за збереження дерев у іському парку. Жодна з держорганізацій навіть не подала голосуна захист дерев. А люди прикоувавли себе ланцюгами і залазили на дерева, щоб зберегти їм життя. Суспільство досі потребує у бескорисних Робін Гудах. А, значить, вони будуть народжуватись, і не у наказовому порядку з ініціативи згори, а коли хтось просто захоче змінити своє життя на краще, довести, що він теж має своє право голосу вирішувати – в якій країні він хоче жити, і захищати не лише двері банку за гроші, а квіти, дерева і птахів, просто тому, що вони йому подобаються.
Переклад: Ганна Заворотна
