Олександр Первак
Член ДОП Донецького державного університету 1986-1991 рр, Командир ДОП 1989-1991 рр.
1986 год, зима. Будучи первокурсником биофака Донецкого государственного университета, в одну прекрасную пятницу, я как примерный сын, собирался на выходные поехать домой к родителям. Проходя вечером по коридору общаги, меня встретили «два здоровенных паренька…» третьекурсника (Саня Белгородский и Витя Богуненко), которые в процессе беседы «разъяснили» мне, что почетной обязанностью каждого уважающего себя биолога является охрана Природы. А посему, завтра я, оказывается, уже не еду домой к мамочке, а буду принимать участие в рейде по борьбе с охотбраконьерством. Скажу сразу, что на тот момент я не горел особым желанием выполнять «почетную обязанность», однако все же меня «мягко» убедили старослужащие биофаковцы в том, что мне просто необходимо полюбоваться зимними пейзажами лесного заказника «Великоанадольський».
12.08.2005 Первак (слева) и Шапаренко (Справа)
Таким образом, мурлыча про себя песенку «Не жди меня мама, хорошего сына…», ранним утром, я в составе рейдовой группы общественных охотинспекторов, под стук колес покатился в электричке до станции Анадоль Волновахского района.
По прибытии на место, старшим рейда Бронсковым Александром был проведен инструктаж с членами рейдовой группы, после которого я понял, что дело предстоит далеко не прогулочное. Ребята имели удостоверения общественных охоинспекторов, соответствующие бланки протоколов, и самое главное, достаточный опыт работы, который сразу чувствовался уже при проведении инструктажа.
Еще по дороге, мне было много рассказано о Дружине охраны природы ДонГУ, о ее истории, направлениях работы, различные случаи из рейдов и отряда «Заповедник». А чуть позже мне «крупно повезло». В первом же моем рейде мы столкнулись с группой охотнарушителей, которые занимались распитием незамерзающих на морозе напитков, приставив собранные, расчехленные ружья к деревьям на территории пионерского лагеря в заказнике. Учитывая численное превосходство охотников, меня поразила слаженная и грамотная работа старшего группы – инспектора Бронскова, фотографа группы Белгородского и прикрывающего инспектора Богуненко (я был приставлен охранять фотографа). Не дав охотникам опомниться, инспектор вежливым но настойчивым тоном заставил охотников предъявить документы на право охоты. Как оказалось, не все было в порядке с документами. Не буду описывать процесс изъятия незарегистрированного ружья, и тем более тех выражений и угроз, которые довелось при этом нам выслушать. В результате дело было сделано, составлено два протокола и изъято охотничье оружие.
Этот первый рейд и впечатления от него, в результате, определило мое дальнейшее бытие на биофаке. С той поры я стал ДОПовцем сначала в душе (в те годы вступить в члены ДОП было далеко не формальным актом), а потом и по настоящему, дойдя до командира ДОП ДонГУ (1989-1991).
Основными направлениями работы нашей Дружины (период 1986-1991 г.г.) были: сектор Флора (охрана редких и лекарственных видов растений, операция «Первоцвет»), сектор Фауна (подготовка обоснований на создание зоологических и др. заповедных объектов), сектор Заказники (выезды на территории заповедных объектов с целью фиксации всевозможных нарушений заповедного режима), сектор БСЗ (борьба с загрязнениями, в первую очередь сельхоз), сектор Школа (работа со школьниками по вопросам охраны природы). Но столпом, на котором держалась Дружина, был прежде всего сектор БСБ (борьба с браконьерством), за счет своей специфики, романтики, риску, единения членов Дружины.
Практически ежегодно мы участвовали в междружинных мероприятиях. Так, в мае 1988 года, на базе биостанции ДонГУ в с. Яцкое на Краснооскольском водохранилище я был участником проведения междружинной школы БСБ. Да, многие браконьеры тогда рыдали как дети, когда группа на нескольких байдарках и не менее подготовленная группа инспекторов по берегу буквально процедили акваторию Рубцовского залива, изъяв несколько десятков километров сетей и прочей нечисти из лески и капрона. А как потом пылал «пионерский костер» из запрещенных орудий лова. Тогда я познакомился с Валерой Бринихом и Шапаром (С.Шапаренко). Совместные рейды на Оскол в период нереста, после этой школы, стали чуть ли не традицией у нас с Харьковчанами, как впрочем и на реку Грузской Еланчик (в марте, когда бьют щук острогами).
Одним из самых запоминающихся моментов работы в Дружине для всех было участие в отрядах «Заповедник». Особенно запомнился 1987 год, мой первый отряд в Хопре (Хоперский государственный заповедник), где мы со «звездой биофака» Серегой Трискибой по незнанию и от того, что очень хотелось кушать, умудрились насобирать грибов в охранной зоне, за что получили в последствии изрядный втык на штабе от командира ДОП, Ларисы Лавренчук. Тогда я также получил в челюсть от местных (Алферовских) браконьеров, правда позже такого не повторялось. Возмужал наверное…
После этого были отряды в Луганском природном степном заповеднике (Стрельцовка, Провалье, Станично-Луганское) и УСПЗ (Хомутовка). Ребята также ездили в Батхыз, у меня не получилось, о чем сейчас изрядно жалею.
Несомненно, школа и опыт, которые я получил будучи в ДОП ДонГУ, повлияли в дальнейшем на всю мою профессиональную деятельность, и когда я пришел на работу в природоохранные органы в 1994 году, у меня не было проблем с составлением протоколов и применением природоохранного законодательства на деле в той или иной ситуации. Все это я узнал в Дружине, благодаря Дружине. А еще, может это и самое главное, в Дружине я нашел верных друзей, с которыми мы не расстаемся и поныне, с которыми всегда приятно вспомнить годы нашей бурной и не бесполезной юности.
Олександр Первак
Член ДОП Донецького державного університету 1986-1991 р.р., командир ДОП 1989-1991 р.р.
Сьогодні – старший державний інспектор Державної екологічної інспекції в Донецькій області.
Зима 1986 року. Бувши першокурсником біофаку Донецького державного університету, однієї чудової п’ятниці я, як зразковий син, збирався на вихідних поїхати у гості до батьків. Проходячи ввечері коридором гуртожитку, мене зустріли “два здоровенных паренька…” третьокурсники (Олександр Білгородський і Віктор Богуненко), котрі у процесі бесіди “роз’яснили” мені, що почесним обов’язком кожного біолога, який себе поважає, є охорона Природи. А тому завтра я, виявляється, вже не їду додому до матусі, а буду приймати участь у рейді з боротьби з мисливським браконьєрством. Скажу відразу, що тієї миті я не палав особливим бажанням виконувати “почесний обов’язок”, однак, все ж, старики біофаку мене “м’яко” переконали у тому, що мені просто необхідно помилуватися зимовим пейзажем лісового заказнику “Великоанадольський”.
Таким чином, муркоча про себе пісеньку “Не жди меня, мама, хорошего сына…”, рано вранці я у складі рейдової групи громадських мисливських інспекторів під стук коліс покотився в електричці до станції Анадоль Волноваського району.
З прибуттям на місце старшим рейду Олександром Бронсковим був проведений інструктаж з членами рейдової групи, після котрого я зрозумів, що справа буде далеко не прогулянковою. Хлопці мали посвідчення громадських мисливських інспекторів, відповідні бланки протоколів і, найголовніше, достатній досвід роботи, котрий відразу відчувався вже при проведенні інструктажу.
Ще дорогою мені багато розповіли про Дружину охорони природи ДонДУ, про її історію, напрямки роботи, різноманітні випадки з рейдів і загону “Заповідник”. А трохи пізніше мені “дуже пощастило”. У першому ж моєму рейді ми зіштовхнулися з групою порушників правил полювання, котрі займалися розпиттям напоїв, що не замерзають на морозі, приставивши зібрані розчехленні рушниці до дерев на території піонерського табору у заказнику. Враховуючи чисельну перевагу мисливців, мене вразила налагоджена і грамотна робота старшого групи – інспектора Бронскова, фотографа групи Білогородського і інспектора Богуненка, котрий прикривав (я був приставлений охороняти фотографа). Не давши мисливцям оговтатися, інспектор ввічливим, але настійливим тоном примусив мисливців пред’явити документи на право полювання. Як виявилося, з документами було не все гаразд. Не буду описувати процес вилучення незареєстрованої рушниці і, тим більш, тих виразів і погроз, котрі довелося при цьому вислухати. У результаті справу було зроблено, складено два протоколи і вилучена мисливська зброя.
Цей перший рейд і враження від нього у результаті визначили моє подальше життя на біофаці. З тієї пори я став ДОПівцем спочатку у душі (у ті роки вступити у члени ДОП було далеко не формальним актом), а потім по-справжньому, дійшовши до командира ДОП ДонДУ (1989-1991).
Основним напрямком роботи нашої Дружини (період 1986-1991 р.р.) були: сектор “Флора” (охорона рідкісних і лікарських видів рослин, операція “Першоцвіт”), сектор “Фауна” (підготовка обґрунтувань на створення зоологічних і інших заповідних об’єктів), сектор “Заказники” (виїзди на території заповідних об’єктів з метою фіксації різноманітних порушень заповідного режиму), сектор БзЗ (боротьба з забрудненнями, у першу чергу, сільгосп), сектор “Школа” (робота зі школярами з питань охорони природи). Та стовпом, на котрому трималася Дружина, був, перш за все, сектор БзБ (боротьба з браконьєрством) за рахунок своєї специфіки, романтики, ризику, єднання членів Дружини.
Практично щорічно ми брали участь у міжнародних заходах. Так, у 1988 році на базі біостанції ДонДУ у с. Яцьке на Червонооскольському водосховищі я був учасником проведення міжнародної школи БзБ. Так, багато браконьєрів тоді плакали, мов діти, коли група на кількох байдарках і не менш підготована група інспекторів на березі буквально процідили акваторію Рубцівського заливу, вилучивши декілька сотень метрів сіток і іншої пошесті з ліски і капрону. А як потім палало “піонерське багаття” з заборонених знарядь лову! Тоді я познайомився з Валерою Бриніхом і Шапаром (С. Шапаренко). Спільні рейди на Оскіл у період нересту після цієї школи стали ледь не традицією у нас з харків’янами, втім, як і на ріку Грузьський Єланчик у березні, коли б’ють щук острогами.
Одним з найпам’ятніших фрагментів роботи у Дружині для всіх була участь у загоні “Заповідник”. Особливо запам’ятався 1987 р., мій перший загін у Хопрі (Хоперський державний заповідник), де ми з “зіркою біофаку” Сергієм Трискибою через незнання і те, що дуже хотілося їсти, примудрилися назбирати грибів в охоронній зоні, за що пізніше у таборі порядком отримали від командира ДОП – Лариси Лавренчук. Тоді я також отримав у челюсть від місцевих (Алферовських) браконьєрів, щоправда, пізніше такого не повторювалося. Змужнів, мабуть…
Після цього були загони у Луганському природному степовому заповіднику (Стрільцівка, Провалля, Станичне-Луганське) і УСПЗ (Хомутівка). Хлопці також їздили до Бадхизу (Туркменія), у мене не вийшло, про що зараз порядком шкодую.
Безсумнівно, школа і досвід, котрі я отримав, перебуваючи у ДОП ДонДУ, вплинули у подальшому на всю мою професійну діяльність, і коли я прийшов на роботу до природоохоронних органів у 1994 році, у мене не було проблем зі складанням протоколів і застосуванням природоохоронного законодавства на справі у тій чи іншій ситуації. Все це я пізнав у Дружині, завдяки Дружині. А ще, і це головніше, у Дружині я знайшов вірних друзів, з котрими ми не розлучаємось і досі, з котрими завжди приємно згадувати роки нашої бурхливої і корисної юні.
Переклад: Ганна Заворотна
