За період свого існування людство досягло неабияких висот. Але в процесі інтелектуального та технічного розвитку ми, здається, втратили відчуття реальності. Підкорюючи все нові і нові горизонти, ми забуваємо звертати увагу на те, що відбувається навколо. І в першу чергу на те, як потерпає від наших «подвигів» природа. І дарма. Згідно з даними міжнародних організацій з охорони природи, наприклад, тільки за останні 30 років минулого століття кількість видів диких тварин на планеті зменшилась на 40%! Все більше представників світової флори та фауни потрапляють на сторінки Червоної книги, а деякі з них, незважаючи на запізнілі заходи щодо їхнього порятунку, вже остаточно зникли.
В Україні, як і в інших країнах, існує своя Червона книга. На сьогодні в неї занесено 541 вид рослин та 382 види тварин, але насправді останнє оновлення цього документа відбувалось більше, ніж 10 років назад, тому ці цифри викликають зрозумілий сумнів. Насправді ситуація набагато серйозніша. Серед представників місцевої фауни, що опинились на межі життя та смерті, чи не в першу чергу можна назвати зубрів. Колись ці могутні дикі бики були широко розповсюджені у всій Європі, від Піренеїв до Уральських гір. Але інтенсивне полювання та війни стали причиною того, що на початку ХХ сторіччя вони були майже повністю знищені.
Відродження виду почалося після 1926 року з 48 (за деякими даними 52) особин, що на той час ще збереглися в різних зоологічних садах. Завдяки наполегливій, цілеспрямованій роботі, що проводилась в СРСР, вченим вдалося досягти певних позитивних результатів: вже на початку 80-х років минулого сторіччя поголів'я зубрів збільшилось до 1100 особин. Але розпад Союзу практично звів нанівець всю багаторічну кропітку працю по збереженню виду.
Зубрам в Україні сьогодні живеться несолодко. Інтенсивне скорочення і без того малочисленних популяцій цих тварин по всій території країни красномовно свідчить про те, що проблема насправді існує, і не реагувати на неї й надалі — справжній злочин проти природи і проти майбутнього. Активне втручання людини в оточуюче середовище, а саме вирубка лісів, розподіл заповідних угідь під забудову і таке інше призводять до значного зменшення територій, придатних для нормального життя, харчування та розмноження цих тварин.
Розмноження зубрів — окрема тема. В природі самка зубра приносить приплід зазвичай раз на два роки. Раніше, враховуючи більш-менш сталу кількість поголів'я українських зубрів, приріст мікропопуляцій цього виду був досить високим — до 15%. Але вже на початку 80-х років ця цифра зменшилась вже до 8%, а починаючи з 2000-го року поява в будь-якій сім'ї зубрів маленького нащадка вважається великою вдачею. Зниження інтенсивності розмноження пов'язано в першу чергу з тим, що сучасні популяції зубрів в Україні, як правило, досить невеликі, а для нормального існування та, звичайно, розмноження, кількість тварин репродуктивного віку в одному стаді має складати не менш ніж 50 голів. До того ж, специфіка відродження популяції європейського зубра і те, що всі сучасні тварини ведуть своє походження від одних і тих самих нечисленних предків, також має свої невеселі наслідки: зараз цей вид, так би мовити, «вариться у власному соку», тобто серйозно дається взнаки брак «свіжого» генетичного матеріалу. З цієї причини більшість сучасних зубрів не можуть похвалитись міцним імунітетом і стають легкою здобиччю для різних інфекцій, причому деякі з них спричиняють серйозні хвороби та підвищену смертність серед поголів'я, а це ще більше погіршує і без того складну ситуацію, в якій зараз знаходиться вид.
Чи не найважливіший чинник, що становить безпосередню загрозу для зубрів, — браконьєрство. Бажаючих вполювати могутнього дикого бика, а чи й мале зубреня знаходиться досить багато. Люди ладні платити великі гроші за такі мисливські розваги та для того, щоб після «вдалого» полювання повісити на стіні своєї оселі голову цієї прекрасної тварини в якості «бойового трофея». Видається досить дивним, як ми, що вважаємо себе гуманними, благородними, розвинутими, розумними істотами, можемо так поводитись? Адже навіть доісторичним мисливцям, на сучасний погляд досить жорстоким, які полювали заради того, щоб прогодувати свою родину, не стало б на думку вбивати тварин просто задля втіхи чи розваги. Напевно, наші далекі пращури мали більше права називатись людьми, адже вони, нерозвинені і негуманні, з більшою повагою ставились до світу, що їх оточує, і не намагались знищити все живе навколо. А розмови про те, що полювання на зубрів — це не що інше, як селекційний відстріл (який насправді практикується для відбраковування старих самців-плідників), критики не витримує, адже працівники заповідників чи лісгоспів навряд чи з такою «виправданою» метою знищували б кращий генофонд поголів'я, та ще й в такій кількості, як це роблять мисливці-непрофесіонали.
За часів колишнього СРСР проблемі відродження зубрів приділялось насправді багато уваги. Були розроблені серйозні програми по розведенню представників цього виду як в умовах неволі, так і в умовах напіввільного існування. Розселення зубрів в природі також відбувалось під пильною увагою вчених, йому передували багатоетапні дослідження всіх недоліків та перс пектив таких дій. Тому таких наслідків, як, наприклад, з зубрами сучасної Надвірнянської популяції в Івано-Франківській області, яка була недалекоглядно заснована на густозаселеній території, що згодом призвело до конфлікту тварин та людей і в результаті до загибелі всього її поголів'я, просто не могло бути.
На сьогодні картина з українськими зубрами далека від ідеальної. За даними 2007 року, в нашій країні нараховується близько 190 тварин цього виду (порівняно з поголів'ям в 664 (за іншими даними 685) особини в середині 90-х років минулого сторіччя). За неповні десять років розміри місцевих субпопуляцій скоротились до катастрофічно малих розмірів, перш за все з вини людей з рушницями. Так, чисельність зубрів, що мешкають в Рівненській і Волинській областях, за цей період зменшилась з 205 до 35 голів, в Чернівецькій області — з 225 до 94, у Вінницькій — з 126 до 74, була повністю знищена Чернігівська популяція. Очевидно, що якщо не почати вживати реальних заходів вже зараз, існує реальна загроза того, що через декілька років на згадку про царів пущі нам залишаться лише описи та ілюстрації в книжках.
Колись тварини були повновладними господарями на Землі і місця тут вистачало всім живим істотам. Але люди внесли в це урегульоване співіснування свої корективи. Тепер ми з вами пожинаємо плоди цієї безвідповідальності та недалекоглядності, одним з яскравих прикладів якої є й доля зубрів. Навіть якщо більшість з нас ніколи не підніме рушницю на беззахисного звіра, тішитися цією думкою і при цьому залишатись бездіяльними — вчинок гірший, аніж полювання. Адже зараз саме від нас залежить, чи повернуться зубри в ліси України. Для цього потрібно об'єднати зусилля та, якнайменше, не бути байдужими до мешканців дивовижно прекрасного світу природи, який нас оточує.
Вікторія СТЕФАНЧУК, volyn.com.ua