— Наскільки нам відомо, ще 2003 року в Києві під час П’ятої міністерської конференції «Навколишнє середовище для Європи» ЮНЕП (Програма ООН із навколишнього середовища) оголосило про новий проект- ініціативу «Навколишнє середовище та безпека: трансформуючи ризики у співробітництво». Розкажіть коротко, що підштовхнуло вас до такої нової ініціативи, в чому її особливість на відміну від інших проектів ООН?
— Варто почати з того, що вже 2003 року ця ініціатива належала не лише ЮНЕП, але й двом іншим організаціям партнерам: Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), відомій як один із загальноєвропейських механізмів обговорення політичних питань, і Програмі розвитку ООН (ПРООН). У цьому, до речі, й одна з особливостей ініціативи: замість конкуренції кілька міжнародних організацій тісно, буквально щодня, співпрацюють і спільно вирішують складні питання. Виграють країни. А щодо того, що підштовхнуло — після подій у США 2001 року різко виріс глобальний інтерес до проблем безпеки. Причому не лише в традиційному розумінні цього слова, але й стосовно так званих асиметричних загроз, які не можна подолати військовою силою. Частина таких загроз пов’язана з екологічними проблемами, і для свого розв’язання вимагає дій на стику охорони навколишнього середовища та політики в сфері безпеки.
— Серед партнерів ініціативи — багато відомих міжнародних екологічних організацій, таких як Регіональний екологічний центр, але в чому полягає інтерес НАТО, ОБСЄ?
— Саме в політичних аспектах екологічних проблем, коли можливі екологічні протиріччя можуть позначитися на політичній стабільності та відносинах між країнами. З іншого боку, природоохоронне співробітництво може підтримати зусилля країн і міжнародних організацій із розвитку діалогу в складних ситуаціях.
— Ви об’їздили багато країн у рамках проекту. Які «найгарячіші» точки виявила Ініціатива на Балканах, на Кавказі, у Східній Європі?
— Сфера інтересів ініціативи — перетин екологічних проблем і питань безпеки. З цього погляду заслуговують на увагу проблеми спільного використання води на Кавказі та в Центральній Азії; екологічні проблеми територій «конфліктів, що тліють» (Абхазія та Південна Осетія в Грузії, Нагірний Карабах в Азербайджані); комплекс ресурсних-екологічних проблем в етнічно-різнорідній і порізаній державними кордонами Ферганській долині. Повсюдний ризик, пов’язаний із промисловими джерелами трансграничного забруднення, наприклад, шахтами та відвалами на Балканах, складами непридатних пестицидів по всьому колишньому СРСР. Нарешті, країни далеко не завжди здатні своїми силами нейтралізувати екологічні наслідки оборонної діяльності. А більш детально по всіх регіонах підготовлені аналітичні доповіді, ілюстровані картами, із зображенням місць, де сконцентровані проблеми.
— Ваш звіт по Східній Європі об’єднує три держави: Україну, Молдову, Білорусь — колишні республіки Радянського Союзу. Як виглядає навколишнє середовище України в порівнянні з Молдовою, Білоруссю (якщо є доречним таке порівняння)? Які проблеми безпеки є пріоритетними в рішенні?
— Як і по інших регіонах, доповідь по Білорусі, Молдові й Україні містить карти, складені, більшою мірою, на підставі консультацій із фахівцями самих країн. Очевидно, що проблеми є скрізь. Україна — найбільша з країн регіону, з найбільш протяжними кордонами. Відповідно, в якихось відносинах і проблеми її — більш значного масштабу. Чого варті хоча б 16 000 тон старого ракетного палива, яке тепер потрібно якось утилізувати. Або масове ввезення до країни на початку 2000-х років небезпечних відходів через кордон. Є великий потенціал для розвитку співробітництва з сусідами в басейнах великих річок: Дністра, Дунаю, Прип’яті. Для країн регіону актуальна енергетична дилема: як і раніше, долаючи наслідки Чорнобиля, рухатися до більшої енергетичної незалежності. Найбільш складна політична ситуація в регіоні пов’язана, звичайно, з Придністровським регіоном Молдови — де також варто пошукати можливостей для природоохоронного співробітництва.
— У звіті дуже багато корисної інформації, проілюстрованої картами, де розташовані об’єкти в Україні та Молдові. Але найцікавіше — це марки, на яких тварини, рослини України, народні костюми. Марки здебільшого позитивні. Це такий задум, підкріплення ідеї — що середовище не лише на марках, а й у реальному світі прекрасне?
— І це також. Марки — дійсно носії інформації, у всіх значеннях. Зображення на них — відображення погляду країн і народів на світ, на себе та на своє середовище. Звичайно, часто такий погляд є позитивним, але на марках є і тероризм, і Чорнобильська катастрофа, і Голодомор. Можна захоплюватися елегантністю ліній бойових винищувачів і кораблів, гордитися потужністю вітчизняних тракторів і локомотивів, але можна при цьому і задуматися, чим нерідко обертається краса техніки для навколишнього середовища. Словом, багатогранна картина. Ну і звичайно, хотілося б, щоб чудові види Карпат, Полісся, Причорномор’я збереглися не лише на поштових марках.
— Які рекомендації українським чиновникам пропонують міжнародні експерти в звіті для поліпшення навколишнього середовища?
— Ми аналізували ситуації, де спільне розв’язання екологічних проблем і проблем безпеки може піти на користь країнам і регіону загалом. Запропоновані конкретні ідеї для ряду трансграничних басейнів, промислових регіонів (в Україні це — Донбас), конкретних джерел забруднення (в тому числі — колишніх військових баз), а також зі зміцнення «інститутів» на стику екології та безпеки. Останнє стосується як різних державних органів, так і неурядового сектора, засобів масової інформації.
— Ви з партнерами вже визначилися, що робитимете тут, використовуючи результати звіту? Чи важко працювати з нашими можновладцями?
— За результатами звіту організації — партнери ініціативи «Навколишнє середовище та безпека» спільно з країнами регіону сформували так звану програму робіт (вона наведена в звіті). Це портфель пріоритетних проектів. Реалізацію деяких із них вже розпочато (наприклад, роботи по басейнах Дністра та Прип’яті, співробітництво з Донецькою областю та Кримом, проект із підвищення готовності державних органів України до припинення незаконного ввезення небезпечних відходів). Інші готуються до реалізації. Для реалізації проектів необхідно фінансування, його пошук — також велика частина нашої роботи. Що стосується роботи з посадовцями... Ми також є чиновниками і чудово розуміємо труднощі роботи на державній службі. Шукаємо спільних рішень...
— Пане Миколо, наскільки мені відомо, у вас також є українське коріння? Особисто вам яким би хотілося бачити українське середовище?
— Вам багато що відомо. До речі, англійська версія «Дня» дуже популярна серед співробітників ЮНЕП у Женеві саме завдяки приділенню великої уваги видання до екологічних проблем. Так, у мене є київське та харківське коріння (усміхається). Я завжди любив приїздити до України, вдалося й поїздити країною. Звичайно, хотілося б, щоб дітям і внукам залишилася краса (була така книга в одного з перших радянських професіоналів-екологів, Давида Львовича Арманда: «Нам і внукам»). І щоб не жахливо було дихати на повні груди. Ну, і щоб якомога рідше стукотіти шваброю в стелю сусідам по загальному європейському будинку.
Ганна ГОПКО, для «Дня»