Передбачається, що ТГАЕС буде використовуватись для потреб Південноукраїнської атомної електростанції. Вночі, коли АЕС працює, а електроенергія майже не споживається, вона передаватиметься ГАЕС, і та підніматиме рівень води. А вдень, коли споживання енергії різко зростає, цю воду спускатимуть і одержуватимуть додаткову електроенергію.
Для забезпечення повноцінної роботи ТГАЕС необхідно підвести воду до підніжжя станції. Для цього заплановано підняти рівень води в Південному Бузі на 8 метрів, в результаті чого буде затоплено особливо цінні землі з багатим біорізноманіттям.
Раніше, у зв’язку з розширенням Південноукраїнського енергокомплексу, тобто добудови та запуску першого та другого гідроагрегатів ТГАЕС, уже було затоплено 27 га унікальних земель.
Через запуск 3-го гідроагрегату станції під воду підуть ще більші території.
«В ході будівництва Ташлицької ГАЕС у районі Південноукраїнська буде здійснено підйом рівня води Олександрівського водосховища, – пояснив заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк. – У результаті під водою опиняться острів Гард, поріг Гард, узбережжя річки Пд. Буг в районі каньйону. Загинуть славетні історичні місця та зникне незабутній за красою ландшафт. Проект будівництва цієї ГАЕС розроблено близько 30 років тому, тобто він є проектом-довгобудом, який вже давно морально застарів».
«Урочище Гард є неповторним в Україні та світі. За тисячі років тут утворився фантастичний за красою куточок, в якому втілено наймальовничіші риси Гранітно-Степового Побужжя. Це чи не єдине місце в Україні, де поки що збережено унікальний ландшафт, що складається зі скелястого каньйону, острову Гардовий посеред ріки та швидкоплинного порога Гард – найпотужнішого та найвідомішого порога Південного Бугу. Урочище також цінне з історичної точки зору. У часи запорізького козацтва саме на острові Гард посеред річки перебувала Буго-Гардова паланка Запорізького війська – остання козацька столиця. Тут козаки охороняли свої кордони, тут була переправа через річку, тут стояла запорізька церква. Зрештою, тут зростають десятки видів рослин, занесених до Червоної книги України, тому нищити цю територію – незаконно», - розповідає Василюк.
Насправді подібні битви довкола Ташлицької ГАЕС тривають уже майже два десятиліття. Ще 1989 р. Рада Міністрів УРСР на підставі державної експертизи визнала недоцільним спорудження ТГАЕС у первісному вигляді, а наступного року Миколаївська облрада народних депутатів заборонила заповнення Олександрівського водосховища і спорудження станції. Тож у 1991 р. будівництво було призупинене.
При цьому готовність перших двох гідроагрегатів становила близько 80 %, а сума капіталовкладень в основні споруди станції – 300 млн. дол.
Потім проект переробили, але 1993 р. державна екологічна експертиза визнала і його «екологічно згубним і економічно недоцільним». Тим не менше, 2000 р. Кабмін видає постанову про фінансове забезпечення добудови ТГАЕС.
У 2002 р. уряд своїм розпорядженням зобов’язав Мінпаливенерго забезпечити поетапне введення в дію потужностей станції. Справа мала обійтися у понад 1,8 млрд. грн., а завершитись у 2008 р. Одначе перший та другий гідроагрегати запустили лише в 2006 та 2007 рр., і Кабмін Віктора Януковича відсунув термін повного завершення будівництва на два роки. За новими розрахунками, це коштуватиме платникам податків майже 3,4 млрд. грн.
Тож, за найскромнішими підрахунками, енергетики затопили і ще затоплять земель за 6,7 млрд. грн.
Їхня аргументація залізна: після запуску Ташлицької ГАЕС виробництво електроенергії на півдні України збільшиться на 2 млрд. кВтгод у рік. Але насправді це можливо лише за умови добудови двох блоків Південноукраїнської АЕС. Тим часом, побудувати один енергоблок, згідно із світовою практикою, коштує 2 млрд. дол. (до речі, вивести його з експлуатації через 25 років – теж 2 млрд.).
Окрім наукової, економічної і екологічної сумнівності будівництва Ташлицької ГАЕС, є й серйозні юридичні перепони. Як повідомила Ольга Мелень, керівник юридичного відділу міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», яка зараз судиться з «Енергоатомом» і Кабінетом Міністрів та Миколаївською міською радою за збереження Гранітно-степового Побужжя, в процесі проектування і будівництва ТГАЕС порушено цілу низку законів України та міжнародних конвенцій.
Зокрема, це природоохоронні закони, земельне та водне законодавство, закони про охорону історичної та культурної спадщини – весь перелік порушень займає 12 сторінок тексту.
«Взагалі сучасний стан водних ресурсів Південного Бугу критичний, тому слід розглянути альтернативний варіант експлуатації ТГАЕС без підняття рівня річки та створення Олександрівського водосховища, – розповідає Ольга Мелень. – Такий варіант вже розглядався і навіть отримав позитивний висновок екологічної експертизи. Але реалізується інший».
«Енергоатом» та Південноукраїнська АЕС аж занадто лобіюють даний проект. Дійшло до того, що проти журналіста газети «Вечірній Миколаїв» Олександра Малицького атомники подали судовий позов про захист ділової репутації «Енергоатому» у зв’язку з поширенням недостовірної, на їхню думку, інформації в одній із статей (причому журналіст чітко вказав усі джерела інформації).
Сума позову склала 100 тис. грн., національні суди частково задовольнили позов в сумі 2500 грн. моральної шкоди. Юристи «Екологія-Право-Людина» планують звернення до Європейського суду з прав людини по цій справі.
Між тим, за підрахунками фахівців Інституту відновлюваної енергетики НАН України, річний технічно-досяжний (тобто такий, який вже зараз можна використовувати) потенціал зеленої енергетики складає 520,8 млрд. кВтгод. Ідеться про відновлювані джерела енергії – вітер, Сонце, геотермальні джерела – словом, про все те, про що в нас так давно говорять.
Звісно, для того, щоб використовувати ці кіловати, потрібні інвестиції – але ж вони потрібні на розвиток енергетики будь-якого виду.
Але кошти віднаходяться лише на традиційні технології. Можна припустити, що причин такої тенденції дві. Перша – можливість витрачати не за призначенням кошти з держбюджету, що виділяються на атомну енергетику. Друга – експорт електроенергії за кордон.
Вже наступного року, у зв’язку з закриттям Ігналінської АЕС в Литві, ми зможемо експортувати енергію в цю країну. Крім того, Україна традиційно була один із популярних постачальників електроенергії за кордон.
На жаль, такий експорт забезпечується в прямому сенсі за рахунок нашої природи та, врешті-решт, здоров’я громадян.
Василь КОЛОМІЄЦЬ, 4post