Як повідомляє Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області, 2 Лютого - Всесвітній день водно-болотних угідь. В цьому році за пропозицією Рамсарської конвенції Всесвітній день водно-болотних угідь відзначається під девізом «Піклування про водно-болотні угіддя є відповіддю змінам клімату».
«Цей девіз є дуже своєчасним, тому що є багато чого сказати на глобальному та національному рівнях щодо впливу змін клімату на водно-болотні види та екосистеми, щодо ролі водно-болотних угідь при зменшенні впливу змін клімату та інше», - зазначають екологи.
На території Львівської області водно-болотних угідь міжнародного значення немає. Однак науковцями Державного природознавчого музею НАН України (м. Львів) та інших наукових установ проведена інвентаризація водно-болотних угідь в Карпатському регіоні України. За результатами проведеної інвентаризації підготовлені пропозиції щодо надання міжнародного статусу потенційному об’єкту “Верхове болото “Надсяння””, який розташований в межах Регіонального ландшафтного парку “Надсянський” поблизу с. Боберка на території ДП “Боринський лісгосп”.
Саме тому Держуправління ОНПС звернулося до Мінприроди з пропозицією створення ВБУ міжнародного значення в межах РЛП «Надсянський».
2 лютого є днем, з якого в 1971 році розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома під назвою Рамсарська конвенція за назвою міста заснування - Рамсар, що в Ірані). 29 жовтня 1996 року після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР і входить в число 159 країн - Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки. Остання – 10-а нарада Конференції Договірних сторін відбулася у жовтні-листопаді 2008 року у м. Шангвон (Республіка Корея).
Згідно із статтею 1 Конвенції під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна – Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.
В даний час перелік включає 1883 угіддя загальною площею біля 185 млн. га. Серед них і наші 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис.га. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 2003 році: Шацькі озера, Заплава р.Прип’ять, Заплава р.Стохід (Волинська область); Озеро Кугурлуй; Озеро Картал; Кілiйське гирло; Озеро Сасик; Система озер Шагани-Алібей-Бурнас, Межирiччя Днiстра-Турунчука, Північна частина Дністровського лиману (Одеська область), Тилігульський лиман (Одеська та Миколаївська області), Дельта р.Днiпра, Тендрівська затока (Херсонська область), Ягорлицька затока (Херсонська та Миколаївська області), Каркінiтська та Джарилгацька затоки, Центральний Сиваш, Схiдний Сиваш (Херсонська область та АР Крим), Молочний лиман, Коса Обитічна та затока Обитічна, Гирло р.Берди з косою Бердянською та затокою Бердянською (Запорізька область), Затока Білосарайська та коса Бiлосарайська, Затока Крива та коса Крива (Донецька область). А 29 липня 2004 року Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду України: Аквально-скельний комплекс Карадагу (Карадазький природний заповідник), Аквально-скельний комплекс мису Казантип (Казантипський природний заповідник), Аквально-прибережний комплекс мису Опук (Опукський природний заповідник), Бакотська затока і Пониззя річки Смотрич (обидва угіддя у складі національного природного парку „Подільські Товтри”), Торф‘яно-болотний масив Переброди (Рівненський природний заповідник), Поліські болота (Поліський природний заповідник), Великий Чапельський під (біосферний заповідник „Асканія-Нова”), Дніпровсько-Орільська заплава (Дніпровсько-Орільський природний заповідник), Заплава Десни (Деснянсько-Старогутський національний природний парк), Озеро Синевир (національний природний парк „Синевир”).
Відповідно до статті 5 Конвенції та Резолюції VII.19 (1999) щодо міжнародного співробітництва у 2000 року Україною спільно з Республікою Білорусь було створено транскордонне водно-болотне угіддя «Стохід-Прип’ять-Простир».
Загалом Україна має досить важливі водно-болотні угіддя. Біля 4 відсотків її території вкрито поверхневими водами (річками, озерами, водосховищами, ставами тощо), а відкриті заболочені землі складають біля 1,6 відсотка. Україна має також великі морські акваторії, які відіграють надзвичайно важливу екологічну роль, зокрема під час міграцій птахів.
В Україні питання охорони, використання та відтворення водно-болотних екосистем регулюються Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) та Водним кодексом України (1995), зокрема, взято під охорону прибережні смуги (шириною від 25 до 100 м в залежності від величини річки чи водойми та не менше 2 км для приморської зони), створюються водоохоронні зони, а найцінніші природні комплекси заповідаються. Пріоритетами національної політики у цій сфері охорони є виявлення цінних водно-болотних угідь, забезпечення їх охороною, а також екологічно безпечне використання їх ресурсів.
Реалізація на практиці пріоритетів щодо поліпшення збереження водно-болотних угідь можлива лише за умови об’єднання зусиль усіх державних та недержавних установ та організацій, всього населення країни. І всі ми маємо цього прагнути, бо інакше не зможемо подолати нищівні для довкілля країни тенденції, що можуть вилитись у катастрофічні явища для всієї планети.
Джерело: Вголос