Поїздка на Березку зі знімальною групою 1+1 та Олексієм Кутєповим виявилась доволі екстремальною.
Перше, що впало в око – площа забудови острова помітно розширилась. Котеджі тепер будують не лише на березі, а і далеко в лісі, вирубуючи цілі галявини. На деяких із них триває активне будівництво, що і було зафіксовано на камеру. Після цього ми вибрались на кучугури піску, що його намивають навколо озера. Поки ми лазили по кущах - нас не було помітно, а от на піску нас одразу побачили-троє сиділи коло дерева і щось обговорювали. Тільки-но нас побачили – двоє з них, в чорних піджаках та з дурними мордами (в одного навіть була кров навколо ока, наче після бійки) побігли в наш бік з криками:
-Эй вы, выключите камеру! Вы хто? Вам дать в рыло? Пошли вон отсюда! Я тебе сказал, камеру выключи!
Втім, Олексій наказав оператору знімати. А пред`явлене посвідчення працівника ЗМІ дещо зупинило двох невідомих, а тим часом до гурту підбіг третій, який представився Романом, юристом фірми «Форест», власника будівництва. Він виглядав досить лагідним у спілкуванні, втім, мав якийсь стурбований вигляд. Весь час кудись озирався і наче щось у кущах намагався розгледіти. За його словами, фірма має усі дозволи, зокрема, на розчистку озера та договір оренди на 10 років для будівництва реабілітаційного центру для пенсіонерів. По закінченні договору оренди фірма передасть усе майно на баланс КМДА. Коли ми спитали, яку площу фірма займає згідно з договором, співрозмовник повідомив, що… площу договором не визначено.
–Як може так бути? Ви отримали ділянку, а площу її не знаєте?
– Це не наша провина. Ми неодноразово звертались до чиновників, та вони чомусь ігнорують наше прохання визначити нам площу(?!).
– Так це означає, що ви можете тепер забудувати весь острів?
– Ні, ну чому ж весь. Зовсім не весь, навіщо…
– Ви нас тримаєте за лохів? Як ви отримали ділянку з невстановленими межами?
– Ви знаєте, ви приїдьте до нас у офіс, там начальство, вам усе пояснять, покажуть документи…
– Котеджі навколо озера ви будуєте?
– Де? Ото? Ні, то не ми…
– А хто?
– Не знаю. Наше оце і ось там ще трохи. А то далі-то мабуть вже не ми… Я не знаю точно, розумієте, я юрист і знаю тільки те, що тут навколо…
На цьому наша маленька бесіда добігла кінця, ми пообіцяли під`їхати за вказаною адресою в офіс подивитись їхні документи, а самі пішли трохи роздивитись околиці озера. На самому озері споруджено два пантони, переобладнані під плавучі будинки рибалок. По центру озера намили мис, де обладнали елітний пляж, зі столиками та ліжаками. В кущах поруч причаївся земснаряд без номерних знаків. З пляжу добре видно, що котеджів навколо дуже багато, понад 10 штук точно. А скільки їх ще може бути в лісі? Після цього ми пішли подивитись на північний берег озера, і, власне, знайшли там те, через що наш співрозмовник весь час туди нервово озирався.
У кущах на березі озера виявились дві великі ділянки порубаного лісу, площею по гектару-півтора; одна була завалена товстим шаром піску, метри 2 висотою, нещодавно намитим, а друга була без піску, але видно, що пісок звідти активно вивозили (сліди протекторів камазів та бульдозерів навколо). Скрізь розставлено багато важкої техніки – кранів, бульдозерів, самоскидів.
Біля першої купи піску ми побачили групу цікавих людей-добре вдягнених, але в темних окулярах, одні стояли на галявині чи коло озера, інші ходили сюди-туди алеями навколо, наче прогулюючись. На галявині стояли декілька дорогих автомобілів, біля яких тусувався теж невеликий гурт, серед якого виділявся чоловік років 50-ти, огрядний, у супердорогому костюмі. До нього ми і підійшли з запитанням:
– Добрий день! Канал 1+1. Ви, власне, не знаєте, що тут відбувається?
– А хто вас навів на це місце?
– Так, звичайні люди, повідомили на телебачення…
– Нас теж повідомили,- відповів чоловік у костюмі, і показав посвідчення чи то начальника київського УБЕЗу, чи щось таке. Виявилось, що УБЕЗівці тільки-но наїхали на власників будівництва – а ті кудись зникли, залишивши віддуватись перед ментами того юриста, що давав нам інтерв`ю і весь час озирався на кущі, де в цей час міліція вилучала будівельну техніку. До ділянки підігнали якісь причепи і почали по-одному вивозити техніку, якою користувались гідронамивники, на штрафмайданчик. Декілька чоловіків навіть почали демонтовувати земснаряд, а УБЕЗівці усе те контролювали. Юрист бігав серед них і просив не забирати техніку, втім, правоохоронці були невблаганні.
– Покажіть нам дозволи – і ми усе вам повернемо.
Але ніяких дозволів в юриста так і не знайшлося.
– Вони дурнуваті якісь, – сказав головний УБЕЗівець,- сьогодні вранці викликали на нас Беркут, щоб із нами розібрався. Є щось в голові?
Неподалік від цього місця ми побачили діда, що рибалив у кущах, і взяли в нього інтерв`ю. Зокрема, спитали, чи знає він, куди зник пісок з другої галявини.
– Та возять, продають. Кожен день тут вантажівки загружали і возили.
Після цього ми виїхали за вказаною адресою, в офіс фірми, що її дав нам той юрист. За адресою виявилась споруда старого складу металовиробів, де справді могли здаватись площі під офіси. Втім, тут нас чекала чергова несподіванка. Тільки-но ми вийшли з машини, як до нас підбіг якийсь скажений дядько в костюмі і почав страшенно кричати і погрожувати. Кричав, що він директор бази, що ми без дозволу заїхали на тротуар біля бази, а це приватна територія (?!), де він хазяїн, а журналістів він терпіти не може, а офіси у них справді є, але нас туди ніхто не пустить, і якщо ми негайно не заберемось геть – то зустрінемось у суді. Але позаяк ми їхати не поспішали, та ще й мали нахабство усе це знімати на камеру – мужик скомандував комусь: «Вася – жми!!!» І якійсь Вася у каптьорці натиснув кнопку виклику ДСО… Мужик тим часом заходився і далі погрожувати на кшталт – вам капєц, тепер ви же звідси нікуди не виїдете. Згною! На запитання Олексія, чи читав директор Карний кодекс і чи знайомий він зі статтею про перешкоджання журналістській діяльності, директор відповів, що кодекси йому до одного місця і що він може зробити один дзвінок на 1+1 «и тебе конец, щенок!». На що Олексій відповів, що перший раз бачить людину, у якої такі проблеми з головою і мабуть конкретні проблеми у сімейному житті, бо псіх».
Тим часом з`явилась машина ДСО, яка, звизгнувши колесами, перегородила нам шлях до від`їзду. З машини, під радісний крик директора «арестуйте их!!!» вилізли четверо охоронців у жилетах та куленепробивних шоломах з автоматами. Один з них, центральний, без передніх зубів, одразу до Олексія:
– Ваши документи…
Олексій:
– Ні, спочатку ви свої покажіть.
Мент:
– Шо?
– Шо, шо! Документи покажіть!
Мент, після паузи:
– Я не об`язан…
Олексій:
– Ну тоді до побачення. Хлопці, сідаймо у машину і кінчаймо цей маскарад. Заберіть будь-ласка вашу машину з дороги!
Ми сіли у машину, а ДСОшники, подивившись одне на одного якось невпевнено, сіли в машину і від`їхали… Директор ще щось кричав нам навздогін, але це вже не важливо.
Як виявилось згодом, за словами «юриста», в тому будинку є декілька дверей, і ми не до тих під`їхали. Завтра він нам обіцяв показати «усі документи» і попросив обов`язково сказати у програмі, коли вона вийде в ефір, що на них здійснив рейдерську атаку столичний УБЕЗ.
Підготував член Дружини охорони природи м. Києва