Природа України

Національний парк – чи “царське село”?

Кінбурнська косаДе ще так переплелися природні ландшафти всіх континентів? З одного боку чисте море омиває своїми водами білосніжний пісок, з іншого - непролазні хащі. Поряд - солоні озера і солончаки, степ і ліс, та навіть поле диких орхідей.

Під колесами джипів

Такими щедротами природа наділила Кінбурнську косу, яка омивається водами Чорного моря та Дніпро-Бузького лиману. Кінчик коси настільки вузький, що одною ногою можна стати в море, а другою - в лиман. Щоправда, проводити такі експерименти вкрай небезпечно, адже тут, де зливаються, але не змішуються води моря та лиману, надто сильні течії.

Кінбурну присвячують твори поети, художники, музиканти. Та, на жаль, приваблює коса й інших людей, тих, які за величезні кошти будують у заповідних місцях вілли та "хатинки", гвалтують незаймані землі джипами, знищують унікальні рослини, вбивають заради забави червонокнижних тварин. Єдина можливість зберегти косу - надати їй статус Національного парку. Розмови навколо цієї ідеї тривають десятиліття.

Один з ініціаторів створення Національного парку Олег Деркач, голова регіональної Чорноморської мережі громадських організацій, аргументи за збереження перлини українського Причорномор'я черпає найперше з історії.

- Кінбурн - шматочок прадавньої Гілеї, - розповідає він. - Ще в V столітті до нашої ери Геродот залишив запис, який став основою легенди про Гілею (в перекладі з давньогрецької - земля, покрита густими лісами).

Земля лісів з часів Геродота значно потерпіла і від людини, і від стихії. Море наступало його рівень піднявся в деяких місцях до семи метрів. Розмивалися острови, морська вода засолонила грунти. І все ж якимось дивом цей куточок реліктової природи зберігся у первісному розмаїтті. Залишилися невеличкі дубово-березові, осикові та вільхові гайки.

Кінбурн відповідає й за Європу

Ближче до моря та Ягорлицької затоки вдивляються в небо озера. Ті, що мають зв'язок з морем або затокою, - улюблене місце нересту цінної промислової риби кефалі. А на березі Дніпровського лиману - коропові озера, куди з усієї округи прямують на нерест сазан та короп.

Піщані степи формувалися в ізольованих від материка умовах, тому тут збереглося багато ендемічних реліктових рослин. Навесні розквітають чарівні орхідеї, екзотичні зозулинці. На околиці села Покровка є унікальне поле, де ростуть п'ять видів орхідейних. Йому немає рівних в Європі, адже на одному квадратному метрі від 38 до 100 рослин, а на п'яти гектарах - майже 1,5 млн.

Кінбурн - це пташине царство. Тут сприятливі умови для гніздування, сезонних концентрацій та зимівлі водоплавних та коловодних птахів.

- У суворі зими, - зауважує Олег Деркач, - на Кінбурні збирається до 300 орланів білохвостих. Цей глобально вразливий вид зникає повсюдно. Але з усієї Європи орлани злітаються саме на наш півострів і тут добре почуваються. Тобто коса - ще й територія, яка відповідає фактично за всю європейську популяцію цього виду птахів. Якщо не забезпечимо їм охорону, втратимо цей вид для Європи, а може і для світу. І ще приклад. Після погіршення ситуації на Дунаї Кінбурн -одне з місць, яке годує кілька тисяч рожевих пеліканів. Їм досить комфортно на озерах Кінбурну та узбережжі Дніпровського лиману. Місцем свого гніздування обрала острови Круглий та Довгий полярна качка - гага звичайна, птах з найціннішим пухом. Це єдиний у всьому басейні Середземного моря район гніздування гаги. Загалом на Кінбурні нараховується понад 240 видів птахів.

Статус вирішує все

Створення на косі Національного парку - палке бажання екологів та всіх, хто вболіває за Кінбурн. Це бажання розділяє й держава. Згідно із Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 рр." Національний парк тут мали б створити за період з 2007 по 2009 роки. Втім, рік завершується, а парку немає.

- Ініціатива щодо цього виникла наприкінці 80-х років, -розповідає Олег Деркач. - Тоді її підтримали не тільки ентузіасти, а й Покровська сільрада. На жаль, рішення випало на важкий період становлення нашої держави. Так сталося, що ані коштів, ані можливостей створити Національний парк не було. Користуючись підтримкою депутатів обласної ради, в 1992 році вдалося створити регіональний ландшафтний парк місцевого підпорядкування.

Тоді роздержавлення, приватизація, розпаювання земель ще не досягли нинішнього масштабу, і для захисту природи на косі статусу "регіонального ландшафтного" було достатньо.

Що ж зроблено для офіційного закріплення статусу парку? Окрім уже згаданого закону було видано Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні", є окреме доручення Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко за результатами робочої поїздки до Миколаївської області від 17.08.2007р., доручення Кабінету Міністрів України від 5.10.2007р., від 10.07.2008р. та від 19.08.2008р., окреме доручення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 4.04.2008р.

Питання про Національний парк "Білобережжя Святослава" на площі 35 507, 94 гектара погоджено з управлінням регіонального розвитку, містобудування та архітектури, управлінням культури облдержадміністрації, державним управлінням охорони навколишнього природного середовища, отримано погодження землекористувачів на створення Національного парку "Білобережжя Святослава" на площі 35 507,94 гектара. Окрім цього, підготовлено і затверджено відповідні картографічні матеріали. Цей пакет документів відправлено до центральних органів виконавчої влади, він зараз ретельно вивчається. Питання знаходиться на контролі в Кабінеті Міністрів.

А сільрада - проти!

Однак є противники створення Національного парку - Покровська сільська рада та риболовецький колгосп "Свідомість". Депутати сільської ради висувають вимоги - будівництво дороги, газопроводу, електромереж.

- Звичайно, тут необхідно дозволити традиційну господарську діяльність, розв'язати проблеми бездоріжжя, медичного забезпечення, розвивати інфраструктуру, - вважає Олег Деркач.

Але ж, зауважує начальник державного управління охорони довкілля у Миколаївській області Валерій Богдан, всі ці побажання враховані в проекті, вони обговорювалися з жителями, розглядалися на сесії. Та в переліку вимог щоразу з'являються нові й нові пункти. Тож згоди на створення Національного парку місцеві депутати не дають.

Олег Деркач вважає, що фактично йде торг за кінбурнзькі сотки. Не секрет, що продається вона за величезні гроші новим господарям під вілли й дачі. Тож місцевим мешканцям не до роздумів з приводу майбутнього коси. Хочеться мати все і зараз, хочеться перетворити самобутній край орхідей та пеліканів на чергове "царське село". Але чи уживуться поряд з ним червонокнижні птахи та тварини, реліктові ліси й озера - залишки прадавньої Гілеї?

Олена ІВАШКО
Урядовий курьер, № 202 (4107) 31 жовтня 2009 року
Фото: Михайло Петях